УДК 330.34:338.2(477)

 

С. А. Заніздра,

аспірант кафедри макроекономіки та державного управління,

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, м. Київ

 

МАКРОЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА НАУКОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ ТА ЙОГО ВПЛИВУ НА ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

 

S. A. Zanizdra,

Postgraduate Student, Department of Macroeconomics and Public Administraton,

Kyiv National Economic University named after V. Getman, Kyiv

 

MACROECONOMIC ASSESSMENT OF THE SCIENTIFIC POTENTIAL OF UKRAINE AND ITS IMPACT ON THE INNOVATIVE DEVELOPMENT OF THE NATIONAL ECONOMY

 

У статті, на основі дослідження тенденцій зміни динаміки та структури наукового потенціалу України, дано оцінку його ролі у становленні економіки знань. Виявлено причини низької практичної віддачі наукового потенціалу, які уповільнюють перехід до інноваційної моделі розвитку національної економіки. Сформульовано рекомендації щодо більш активного використання сектору вищої освіти країни у вирішенні науково-прикладних завдань, зокрема шляхом створення інноваційних кластерів.

 

Based on a study of changes in the dynamics and structure of the scientific potential of Ukraine, the article evaluates its role in the development of the economy of knowledge. The reasons for low scientific capacity in practical terms that slow transition to an innovative model of development of the national economy are identified. Recommendations for a more active use of the higher education sector in addressing scientific and applied problems, in particular through the creation of innovation clusters are formulated.

 

Ключові слова: економіка знань, інноваційна модель розвитку, інноваційні кластери, кластерний підхід, науковий потенціал, національна економіка.

 

Keywords: economy of knowledge, innovation model of development, innovation clusters, cluster approach, scientific potential, national economy.

 

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Розвиток національних економік нині дедалі більше визначається наявним науковим потенціалом та рівнем його практичного використання. Особливої актуальності дана проблема для України набула у зв’язку з прагненням нашої держави здійснити перехід на інноваційну модель розвитку, що передбачає інтелектуалізацію практично усіх сфер діяльності – виробництва, маркетингу, організації бізнесу, надання усіх видів послуг, управління соціально-економічними процесами тощо. Підвищений інтерес до ролі науки у забезпеченні поступального розвитку суспільства призвів до формування нової концепції - «економіки знань», згідно з якою науковий потенціал, наукові дослідження виступають провідною рушійною силою, що забезпечує створення та впровадження інновацій, завдяки чому підтримується належний рівень конкурентоспроможності національних економік на світових ринках. Перспективним напрямом трансформації існуючої системи державного управління економічним розвитком останніми роками розглядається кластерний підхід, який, виходячи з досвіду розвинених країн, надає низку переваг та здатний забезпечити більш високу інноваційну ефективність господарської діяльності у порівнянні з традиційними галузевим та територіальним підходами, що панували у нашій державі протягом декількох десятиліть.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор. Теоретичному обґрунтуванню економіки знань, визначальної ролі науки у забезпеченні економічного зростання, формуванню інноваційних кластерних структур у сучасних умовах дії глобалізаційних чинників присвячені праці закордонних науковців – Т. Борздовой  [1], П. Друкера  [2], И. Дежиной  [3], В. Колесова  [4],   Ф. Махлупа  [5], М. Портера  [6], Р. Фаттахова [7] та ін.

Проблеми формування економіки знань в Україні, застосування кластерного підходу в управлінні інноваційним розвитком знайшли своє відображення у  численних публікаціях вітчизняних вчених, зокрема Ю. Бажала [8],  О. Варяниченко  [9], В. Гейця, В. Семіноженка [10], М. Дороніної [11],  М. Кизима  [12], Д. Лук’яненка [13], Л. Федулової [14], В. Хаустова [15].

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується означена стаття. В той же час у літературі приділяється недостатньо уваги розкриттю питань динаміки та структурних змін у науковому потенціалі в Україні, аналізу причин таких змін, ефективності діяльності науковців та практичного впливу на інноваційний розвиток, у тому числі й на регіональному рівні.

Формулювання цілей статті. Мета статті полягає у здійсненні макроекономічного аналізу динаміки та структури наукового потенціалу країни, оцінки ролі в економічному розвитку та формулюванні рекомендацій щодо підвищення ефективності його використання в контексті переходу на інноваційну модель розвитку національної економіки.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Науковий потенціал України включає розгалужену мережу установ і організацій, які здійснюють свою діяльність за усіма основними галузями науки. Характерною ознакою початку ХХI століття стали тенденції, які не можуть не привертати увагу дослідників і практиків: по-перше, стрімко скорочується загальна кількість організацій у сфері наукової діяльності та кількість виконавців наукових і науково-технічних робіт; по-друге, відбувається процес структурних змін, який свідчить про зміну пріоритетів досліджень, що проводяться, в бік суспільних та гуманітарних наук; по-третє, практична інноваційна віддача наявного наукового потенціалу є досить низкою, що не відповідає базовим положенням концепції економіки знань.

Як свідчать статистичні дані, у 2013 р. загальна кількість наукових організацій у порівнянні з 2005 р. (рік, коли вона досягла свого максимуму) скоротилась майже  на чверть і налічувала 1143 одиниці. Найбільш помітним явищем 2000-х років стало їх зменшення у галузі технічних наук. У 2013 р. у порівняні з 2000 р. установ даного профілю поменшало на 398 одиниць (з 881 до 483), або на 45,2%. Тим не менш на них й досі припадає більше половини усіх наукових організацій, хоча їхня частка за період, що розглядається, зменшилася на 6,1% - з 59,1% у 2000 р. до 53,0% у 2013 р. В цей же час абсолютне збільшення кількості наукових організацій відбулось у таких сферах: суспільні (на 35 одиниць), гуманітарні (на 23 одиниці) науки, організації, що мають багатогалузевий профіль (на 8 одиниць), що призвело до збільшення їхньої сумарної частки з 13,8% у 2000 р. до 16,5% у 2013 р. (Табл. 1).

 

Таблиця 1.

Кількість наукових організацій в Україні (за галузями наук)*

* Джерело: розраховано автором за даними  Державної служби статистики України [16, с. 159; 17, с. 150]

 

Наукові організації країни фактичного розподілені між трьома секторами діяльності: академічним, вищої освіти, підприємницьким (у 2012 р. лише 1 установа з 1208 належала до приватного неприбуткового сектору). Процеси, що відбуваються у сфері наукової діяльності останніми роками, призвели до зміни співвідношення між даними секторами. За період 2005-2012 рр. частка підприємницького сектору скоротилася на 8,61%  та, відповідно, відбулося збільшення частки державного сектору (на 6,27%) і сектору вищої освіти (на 2,27%) (рис. 1).

 

* Джерело: розраховано і складено автором за даними  Державної служби статистики України [18, с. 10]

 

 Характеризуючи науковий потенціал країни, слід звернути увагу й на нерівномірність його розміщення по території країни, яка поступово посилюється. Так, якщо у 2000 р. 63,7% загальної кількості наукових організацій були сконцентровані у шести економічно розвинених регіонах країни (м. Київ, Харківська, Дніпропетровська, Донецька, Львівська та Одеська області), то у 2013 р. даний показник становив вже 65,4%. Причому помітною є тенденція до зміни співвідношення й всередині зазначеної групи регіонів – збільшення концентрації в одних регіонах і відповідному зменшенні в інших. За період, що розглядається, частка наукових організацій, зосереджених у Дніпропетровській, Донецькій, та Одеській областях, у їх загальній кількості по країні, скоротилась з 17,9 до 15,5%, а частка м. Києва, Харківської та Львівської областей, навпаки, зросла з 45,8 до 50,0%. Частки ж решти регіонів у загальній кількості наукових організацій країни є незначними і коливаються у межах від 0,5 (Хмельницька область) до 3,0% (Луганська область). Також на зазначені шість регіонів припадає більше половини усіх вищих навчальних закладів України.

Ще більш красномовним підтвердженням надконцентрації наукового потенціалу країни є показник чисельності наукових працівників. Якщо у 2000 р. частка працівників основної діяльності наукових організацій вищезгаданих регіонів у їх загальній кількості по країні становила 70,6%, то у 2012 р. вона зросла до 76,4%, а питома вага виконавців наукових і науково-технічних робіт у 2012 р. з науковим ступенем доктора наук становила 87,5%, кандидата наук – 84,3% (табл. 2).

 

Таблиця 2.

Регіональна структура наукового потенціалу України, %*

* Джерело: розраховано автором за даними  Державної служби статистики України [16, с. 160; 17, с. 151; 18, с. 32,38; 19, с. 437]

 

Отже, цілком очевидно, що саме регіони з найвищою концентрацією наукових установ, вищих навчальних закладів та працівників, у тому числі з науковими ступенями, мають розглядатися, насамперед, як інноваційні центри, що продукують нововведення та сприяють їх розповсюдженню по території всієї країни.

У першу чергу провідне місце у процесах інноватизації національної економіки повинні посісти саме вищі навчальні заклади, у яких зосереджено найбільше висококваліфікованих фахівців (у 2012 р. понад 70% усіх докторів та кандидатів наук, зайнятих в економіці України, працювали у системі вищої освіти). У той же час на промислових підприємствах, науково-виробничих об’єднаннях, які є головними об’єктами безпосереднього впровадження інновацій, кількість працюючих  фахівців такого рівня має сталу тенденцію до скорочення  – у 2012 р. їхня частка становила лише 0,3% – по докторах наук та 1,0% – по кандидатах наук  (табл. 3).

 

Таблиця 3.

Розподіл докторів та кандидатів наук, зайнятих в економіці України,  за типами організацій*

* Джерело: розраховано автором за даними  Державної служби статистики України [18, с. 68,74; 20, с. 43,155; 21, с. 390-391]

 

 

Характерною тенденцією в Україні стало стрімке скорочення фахівців, зайнятих виконанням наукових і науково-технічних робіт. Лише за останні сім років, з 2005 по 2012  рік, їх кількість зменшилася на 22,3% і склала у 2012 р. 82032 тис. осіб, з яких 24,8% мали наукові ступені доктора чи кандидата наук. Для порівняння зазначимо, що у 2005 р. частка фахівців з науковими ступенями складала 20,1%, тобто якісний склад наявного наукового потенціалу країни дещо підвищився.

В результаті скорочення загальної кількості зайнятих фахівців зменшуються й обсяги їхньої діяльності. Так, якщо у 2005 р. було виконано 63926 наукових і науково-технічних робіт, то у 2012 р. – лише 53190, або на 16,8% менше (рис. 2).

 

* Джерело: розраховано і складено автором за даними  Державної служби статистики України [18, с. 122]

 

На тлі вищезазначених тенденцій спостерігається покращення відносного показника загальної результативності діяльності науковців (кількість виконаних робіт у розрахунку на 1000 фахівців) – з 606 робіт у 2005 р. до 648 робіт у 2012 р. В той же час у розрахунку на 1000 фахівців вищої кваліфікації (докторів та кандидатів наук) значення даного показника погіршилося  – з 3021 роботи у 2005 р. до 2611 робіт у 2012 р., що пояснюється суттєвим скороченням (майже на 1100 осіб) у складі виконавців наукових і науково-технічних робіт фахівців з науковим ступенем кандидата наук.

В той же час далеко не всі виконані наукові і науково-технічні роботи реалізуються на практиці. Середній відсоток їх практичного впровадження за останні три роки склав близько 70%, що свідчить або про невідповідність майже 30% виконаних робіт сучасним вимогам, або про відсутність зацікавленості чи необхідних  ресурсів у суб’єктів господарювання для їх впровадження. Проведені нами, за даними Державної служби статистики України [18, 23] розрахунки та аналіз дозволили виявити, що  протягом 2010-2012 рр. майже у 1/3 регіонів країни (Житомирська, Закарпатська, Київська, Кіровоградська, Львівська, Херсонська, Чернівецька, Чернігівська області) кількість впроваджених наукових і науково-технічних робіт по відношенню до загальної кількості виконаних робіт становила 60 і менше відсотків. У той же час у таких регіонах як Донецька, Запорізька, Одеська, Черкаська області значення даного показника перевищує 75,  а в окремі роки й 80%. Також не можна залишити поза увагою досить низьку частку виконаних наукових і науково-технічних робіт, які мають безпосередню інноваційну спрямованість, у їх загальній кількості, хоча, слід зазначити, вона поступово підвищується. Якщо у 2005 р. питома вага таких робіт  складала близько 30%, то у 2012 р. – вже майже 40%, у тому числі сумарна питома вага робіт зі створення нових виробів та нових технологій за цей же період зросла з 18,3 до 21,4% [18, с. 120].

В цілому ж по країні інноваційна віддача наукового потенціалу через брак фінансування продовжує залишатися на досить низькому рівні. Яскравим підтвердженням цьому є рис. 3, з якого видно, що за останні п’ять років, незважаючи на незначне підвищення питомої ваги промислових підприємств, які займалися інноваційною діяльністю, частка підприємств, що витрачали кошти на дослідження і розробки майже не змінюється і становить близько 3%.

Слід також зазначити, що за показником питомої ваги витрат на наукові і науково-технічні роботи у валовому внутрішньому продукті Україна, значно відстаючи від таких країн як Німеччина, Естонія, Чехія, Іспанія та країн ЄС загалом, ще продовжує випереджати за цим показником такі країни як Болгарія, Румунія та деякі інші. Однак, в той же час вона, залишається єдиною країною, де з 2005 року спостерігається тенденція скорочення частки цих витрат у ВВП (рис. 4).

 

* Джерело: складено автором за даними  Державної служби статистики України [18, с. 163; 22, с. 175; 23, с. 185]

 

Джерело: складено автором за даними  Державної служби статистики України [18, с. 153]

 

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі. Попри розуміння важливості та прагнення створити економіку, засновану на знаннях, наша держава стрімко втрачає базис, здатний забезпечити стале функціонування такої економіки, а саме власний накопичений протягом багатьох років науковий потенціал.

Результати здійсненого у статті аналізу свідчать про довготривалу тенденцію абсолютного скорочення наукового потенціалу країни (кількості наукових установ, фахівців, що виконують наукові і науково-технічні роботи, питомої ваги витрат на наукові дослідження у ВВП), посилення нерівномірності його розміщення по території держави, певні негативні структурні зрушення, що сукупно призводить до звуження можливостей впливати на інноваційне зростання економіки.

Визначення підвищення конкурентоспроможності національної економіки, як пріоритетного вектору її подальшого розвитку, вимагає розроблення у найкоротші терміни заходів щодо зміцнення наукового потенціалу країни, та забезпечення його переорієнтації на розв’язання нагальних практичних прикладних проблем з метою збільшення інноваційної складової економічного розвитку.

Першочерговим завданням, на нашу думку, за умов, що склалися, є пошук шляхів, які здатні забезпечити максимальне залучення до співпраці з бізнесом висококваліфікованого наукового потенціалу сектору вищої освіти, чисельність докторів і кандидатів наук у якому у 3,7 рази перевищує чисельність усіх виконавців наукових і науково-технічних робіт в країні, які мають наукові ступені.

Нові можливості для цього відкриває нещодавно прийнятий Закон України «Про вищу освіту» [24], яким, зокрема визначено, що одним з основних завдань провадження наукової, науково-технічної діяльності та інноваційної діяльності вищих навчальних закладів є одержання конкурентоспроможних наукових і науково-прикладних результатів.

Подальші наукові дослідження, на нашу думку, повинні бути сконцентровані на обґрунтуванні форм та конкретних інструментів заохочення співробітництва підприємців з вищими навчальними закладами щодо виконання науково-інноваційних проектів і перепідготовки фахівців з вищою освітою, як це передбачено ст. 67 зазначеного Закону.

У найкоротші терміни на державному рівні має бути вирішена й проблема належного фінансування наукової діяльності, в тому числі як за рахунок підвищення частки коштів підприємств, які спрямовуються ними на проведення науково-дослідних робіт, так й шляхом поступового підвищення частки відповідних витрат у ВВП до рівня розвинених країн. У зв’язку з цим актуалізуються дослідження з обґрунтування пропозицій щодо запровадження, з метою стимулювання, та законодавчого оформлення різного роду преференцій суб’єктам господарювання за умови використання власних коштів на проведення науково-дослідних робіт, а також здійснення ефективного контролю за витрачанням державних коштів на розроблення та реалізацію перспективних потужних інноваційних проектів.

Одним із напрямів практичної реалізації наданого вищим навчальним закладам права створювати юридичні особи для доведення результатів наукової і науково-технічної діяльності до стану інноваційного продукту та його подальшої комерціалізації може стати створення інноваційних кластерів, що також потребує відповідних досліджень й обґрунтувань, узагальнення позитивного досвіду щодо організації, фінансового забезпечення їхньої діяльності, а також залучення наявних ресурсів та виробничих потужностей.

Застосування кластерного підходу до управління інноваційним економічним розвитком дозволить перейти від підготовчих заходів до безпосередньої практичної реалізації  третього етапу кластерізації – створення інноваційних кластерів, що дозволить підняти конкурентоспроможність національної економіки на новий, більш високий рівень.

 

Література:

1. Борздова Т.В. Кластерная модель инновационного развития экономики Республики Беларусь / Т.В. Борздова // International business in the world economic system: International Collection of the Scientific Works. – Tbilisi: Publishing House «UNIVERSAL», 2013. – С. 97-111.

2. Друкер П.Ф. Эпоха разрыва. Ориентиры  для нашего меняющегося общества [Текст ] / П.Ф. Друкер; пер. с англ. и ред. Б.Л. Глушак. – М. ; СПб. ; К.: Вильямс, 2007. – 323 с.

3. Дежина И.Г. Технологические платформы и инновационные кластеры: вместе или порознь? / И.Г. Дежина. – М.: Изд-во Института Гайдара, 2013. – 124 с.

4. Экономика знаний : [Монография] / [В.П. Колесов и др.; отв. ред. В.П. Колесов]. – М.: ИНФРА-М, 2008. – 431 с.

5. Махлуп Ф. Производство и распространение знаний в США [Текст] / Пер. с англ. И.И. Дюмулена [и др.] ; Вступ. статья Г.В. Полуниной [с. 5-30] ; Ред. Е.И. Розенталь. – М.: Прогресс, 1966. – 462 с.

6. Портер М. Конкуренция / М. Портер / Пер. c англ.: Уч. пос. – М.: Издательский дом «Вильямс», 2001. –  495 с.

7. Инновационные кластеры - точки роста XXI века: теоретические подходы, методологические и методические основы их формирования и развития [Текст] : монография / [Р.В. Фаттахов (рук.) и др. ; под ред. Р.В. Фаттахова]. – М.: Финансовый ун-т, 2013. – 199 с.

8. Бажал Ю.М. Знаннєва економіка: теорія і державна політика / Ю.М. Бажал // Економіка і прогнозування. – 2003. – № 3. – С. 71-86.

9. Варяниченко О.В. Формування інноваційних кластерів в Україні як інструмент розвитку та конкурентноздатності / О.В. Варяниченко // Вісник НГУ. – 2011. – № 3. – С. 118-121.

10. Геєць В.М. Інноваційні перспективи України [Текст] : [монографія] / В.М. Геєць, В.П. Семиноженко. – Х : Константа, 2006. – 272 с.

11. Дороніна М.С. Роль держави у формуванні економіки знань / М.С. Дороніна // Проблеми економіки. – 2013. – № 1. – С. 43-48.

12. Кизим Н.А. Формирование инновационных кластеров экономики знаний в Харьковской области // Н.А. Кизим, В.И. Чередник, А.В. Доровской // Проблеми економіки. – 2009. – № 4. – С. 12-20.

13. Лук`яненко Д.Г. Імплементація парадигми економіки знань у стратегії національного економічного розвитку / Д.Г. Лук`яненко, О.Д. Лук`яненко, О.С. Дорошенко // Міжнародна економічна політика. – 2013. – № 2. – С. 5-26.

14. Федулова Л.І. Організаційно-інституційні передумови формування технологічних кластерів як точок росту економіки України / Л.І. Федулова // Наука та інновації. – 2011. – № 2. – С. 25–34.

15. Хаустов В.К. Актуальность формирования научно-технологических кластеров в Украине и России / В.К. Хаустов // Актуальные проблемы экономики. – 2012. – № 8. – С. 86-98.

16. Україна у цифрах у 2012 році / Статистичний збірник; за ред. Осауленка О.Г. – К.: Державна служба статистики України, 2013. – 249 с.

17. Україна у цифрах у 2013 році / Статистичний збірник; за ред. Осауленка О.Г. – К.: Державна служба статистики України, 2014. – 240 с.

18. Наукова та інноваційна діяльність в Україні у 2012 році / Статистичний збірник; відп. за випуск Калачова І.В. – К.: Державна служба статистики України, 2013. – 287 с.

19. Статистичний щорічник України за 2012 рік /  за ред. Осауленка О.Г. – К.: Державна служба статистики України, 2013. – 552 с.

20. Наукова та інноваційна діяльність в Україні у 2007 році / Статистичний збірник; відп. за випуск Калачова І.В. – К.: ДП «Видавничо-інформаційний центр Держкостату України», 2008. – 361 с.

21. Регіони України 2013, ч. II / Статистичний збірник; за ред. Осауленка О.Г. – К.: Державна служба статистики України, 2013. –783 с.

22. Наукова та інноваційна діяльність в Україні у 2009 році / Статистичний збірник; відп. за випуск Калачова І.В. – К.: Державний комітет статистики України, 2010. – 347 с.

23. Наукова та інноваційна діяльність в Україні у 2010 році / Статистичний збірник; відп. за випуск Калачова І.В. – К.: ДП «Інформаційно-видавничий центр Держстату України», 2011. – 282 с.

24. Про вищу освіту: Закон України від 1 липня 2014 р., № 1557-VII // Голос України – 2014. – 6 серпня. – С. 9-19.

 

References.

1. Borzdova, T.V. (2013),  Klasternaja model` innovacionnogo razvitija jekonomiki Respubliki Belarus` [Cluster model of innovative development of the economy of the Republic of Belarus]. International business in the world economic system: International Collection of the Scientific Works, pp. 97-111, Publishing House «UNIVERSAL», Tbilisi, Georgia.

2. Drucker, P.F. (2007), Jepocha razryva. Orientiry dlia nashego menjajushhegosja obshhestva [The Age of Discontinuity. Benchmarks for our changing society], Vil`jams, Moskva, Rossyja.

3. Dezhina, I.G. (2013), Tehnologicheskie platformy i innovacionnye klastery: vmeste ili porozn`? [Technology platforms and innovation clusters: together or separately?], Izdatel`stvo Instituta Gajdara, Moskva, Rossyja.

4. Kolesov, V.P. (2008), Jekonomika znanij [Economy of knowledge], INFRA-M, Moskva, Rossyja.

5. Machlup, F. (1966), Proizvodstvo i rasprostranenie znanij v SShA [The Production and Distribution of Knowledge in the United States], Progress, Moskva, Rossyia.

6. Porter, M.E. (2001), Konkurentcija [On Competition], Izdatel`skij dom “Vil`jams”, Moskva, Rossyja.

7. Fattakhov, R.V. (2013), Innovacionnye klastery - tochki rosta XXI veka: teoreticheskie podhody, metodologicheskie i metodicheskie osnovy ih formirovanija i razvitija [Innovation Clusters - growth points of the XXI century: theoretical approaches and methodological foundations of their formation and development], Finansovyj universitet, Moskva, Rossyja.

8. Bazhal, I.M. (2003), “Economy of knowledge: theory and public policy”, Ekonomika i prohozyvannia, vol. 3, pp. 71-86.

9. Varianychenko, O.V. (2011), “The formation of innovative clusters in Ukraine as a tool for development and competitiveness”, Visnyk NHY, vol. 3, pp. 118-121.

10. Heits`, V.M. and Semynozhenko, V.P. (2006), Innovatsijni perspektyvy Ukrainy [Innovative perspectives of Ukraine], Konstanta, Kharkiv, Ukraine.

11. Doronina, M.S. (2013), “Role of the state in shaping the the economy of knowledge”, Problemy ekonomiky, vol. 1, pp. 43-48.

12. Kyzym, N.A., Cherednyk, V.I. and Dorovskoj A.V. (2009), “Formation of innovative clusters of the economy of knowledge in the Kharkiv region”, Problemy ekonomiky, vol. 4, pp. 12-20.

13. Lyk`ianenko, D.H., Lyk`ianenko, O.D. and Doroshenko O.S. (2013), “Implementation of the paradigm the economy of knowledge in the national economic development strategy”, Mizhnarodna ekonomichna polityka, vol. 2, pp. 5-26.

14. Fedulova, L.I. (2011), “Organizational and institutional prerequisites for the formation of technological clusters as points of growth of economy of Ukraine”, Nauka ta innovatsii, vol. 2, pp. 25-34.

15. Khaustov, V.K. (2012), “The relevance of the formation of scientific and technological clusters in Ukraine and Russia”, Aktual`nye problemy ekonomyky, vol. 8, pp. 86-98.

16. State Statistics Service of Ukraine, Ed.: Osaulenko O.H. (2013), Statystychyj zbirnyk “Ukraina u tcyfrakh y 2012 rotsi” [Statistical publication “Ukraine in figures”], State Statistics Servise of Ukraine, Kyiv, Ukraine.

17. State Statistics Service of Ukraine, Ed.: Osaulenko O.H. (2014), Statystychyj zbirnyk “Ukraina u tcyfrakh u 2013 rotsi” [Statistical publication “Ukraine in figures”], State Statistics Service of Ukraine, Kyiv, Ukraine.

18. State Statistics Service of Ukraine, Ed.: Kalachova I.V. (2013), Statystychyj zbirnyk “Naukova ta innovatsijna diial'nist' v Ukraini u 2012 rotsi” [Statistical publication “Research and Innovation in Ukraine”], State Statistics Service of Ukraine, Kyiv, Ukraine.

19. State Statistics Service of Ukraine, Ed.: Osaulenko O.H. (2013), Statystychyj schorichnyk Ukrainy za 2012 rik [Statistical Yearbook of Ukraine], State Statistics Service of Ukraine, Kyiv, Ukraine.

20. State Statistics Service of Ukraine, Ed.: Kalachova I.V. (2008), Statystychyj zbirnyk “Naukova ta innovatsijna diial'nist' v Ukraini u 2007 rotsi” [Statistical publication “Research and Innovation in Ukraine”], State Statistics Service of Ukraine, Kyiv, Ukraine.

21. State Statistics Service of Ukraine, Ed.: Osaulenko O.H. (2013), Statystychyj zbirnyk "Rehiony Ukrainy" 2013, chastyna 2 [Statistical publication “Regions of Ukraine 2013, part II], State Statistics Service of Ukraine, Kyiv, Ukraine.

22. State Statistics Service of Ukraine, Ed.: Kalachova I.V. (2010), Statystychyj zbirnyk “Naukova ta innovatsijna diial'nist' v Ukraini u 2009 rotsi” [Statistical publication “Research and Innovation in Ukraine”], State Statistics Service of Ukraine, Kyiv, Ukraine.

23. State Statistics Service of Ukraine, Ed.: Kalachova I.V. (2011), Statystychyj zbirnyk “Naukova ta innovatsijna diial'nist' v Ukraini u 2010 rotsi” [Statistical publication “Research and Innovation in Ukraine”], State Statistics Service of Ukraine, Kyiv, Ukraine.

24. Verkhovna Rada of Ukraine (2014), The Law of Ukraine "On higher education", №1556-VII, Holos Ukrainy, 6 August 2014, pp. 9-19.

 

Стаття надійшла до редакції  20.08.2014 р.