УДК 331.101.6:330.101.541

 

С. М. Кожем’якіна,

доктор економічних наук, доцент, завідувач кафедри теоретичної та прикладної економіки,

Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України, м. Київ

Н. І. Патика,

кандидат економічних наук, доцент, проректор з науково-педагогічної роботи, Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України, м. Київ

 

ПРОЦЕСИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

 

S. M. Kozhemyakina,

PhD (Econ.), Docent, Head of the Theoretical and Applied Economics Department, State Employment Service Training Institute, Kyiv

N. I. Patyka,

PhD (Econ.), Docent, Vice-Rector for Scientific and Academic Affairs, State Employment Service Training Institute, Kyiv

 

THE PROCESSES OF INCREASING LABOR PRODUCTIVITY IN AGRICULTURE

 

В статті досліджено методологічні підходи до визначення продуктивності праці, розраховано продуктивність праці в сільському господарстві та окреслено основні заходи державного регулювання щодо підвищення її рівня в даній галузі. Проведено аналіз продуктивності праці в сільському господарстві. Обґрунтовано, що заходи економічної політики з підвищення рівня продуктивності праці в сільському господарстві мають бути пов’язані з використанням комплексного підходу до розвитку сільських територій та агропромислового комплексу.

 

The article investigates the methodological approaches to the definition of productivity. The labor productivity in agriculture was calculated. The major measures of the government regulation to improve its level in this sector were outlined. The labor productivity in agriculture was analyzed. It was substantiated that the policy measures to improve productivity in agriculture should be associated with the use of an integrated approach to rural development and agriculture.

 

Ключові слова: праця, продуктивність праці, сільське господарство, економічна політика

 

Keywords: labor, labor productivity, agriculture, economic policy.

 

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Розвиток аграрного сектору спроможний здійснити потужний вплив на економічну динаміку в Україні, зважаючи на значні перспективи його капіталізації та прогнозовані довгострокові підвищувальні тренди на ринках основних видів аграрної продукції. Тому підвищення продуктивності праці аграрного виробництва у комплексному поєднанні з розбудовою сприятливих умов для сільського розвитку є національним пріоритетом.

Проблеми підвищення продуктивності праці розглядаються вітчизняними науковцями і фахівцями здебільшого відокремлено, а особливості фактору праця в сільському господарстві не були предметом наукових досліджень.

Необхідність дослідження зазначеної стратегічної проблеми обумовлена тим, що її успішне вирішення позитивно вплине на загальний стан вітчизняних господарюючих суб’єктів і їх подальший успіх на міжнародному ринку товарів і послуг. Галузь сільського господарства як базова здатна бути «локомотивом» у забезпеченні поступального і якісно нового рівня соціально-економічного прогресу українського суспільства. Надзвичайно важливим є формування науково обґрунтованої, цілеспрямованої, конструктивної аграрної політики, яка б за своєю логікою та принципами сприяла зростанню продуктивності праці і, відповідно, конкурентоспроможності економіки України. Вирішенню цього питання і присвячене дане дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, з яких започатковано розв’язання даної проблеми. У розвитку методології державного регулювання соціально-економічних процесів, в тому числі і продуктивності праці, важливу роль зіграли наукові розробки вітчизняних учених: А.Базилюк, В.Беседіна, І.Бондар, О.Вороніна, В.Дієсперова, Т.Костишиної, Г.Кулікова, А.Касич, Е.Лібанової, С.Кожем’якіної, В.Найдьонова, А. Ревенка, М. Семикіної, О.Сологуб та інших.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячена означена стаття. Незважаючи на значний доробок вітчизняних учених, нині недостатньо досліджень, присвячених вивченню макроекономічних проблем вимірювання, прогнозування продуктивності праці та регулювання процесів її зростання на рівні видів економічної діяльності в ринковій економіці України.

Метою даного дослідження є розрахувати продуктивність праці в сільському господарстві та окреслити основні заходи державного регулювання щодо підвищення її рівня в даній галузі.

Виклад основного матеріалу. Вивчення питання застосування окремих видів галузевих показників продуктивності праці свідчить, що у вітчизняній науці проведено багато економічних досліджень, зокрема в галузі сільського господарства, серед яких є роботи В.Дієсперова, В.Горкавого, які аналізували продуктивність праці [1]. Так, В.Горкавий поділяє систему показників продуктивності праці в сільському господарстві на дві групи:

1) виробництво валової продукції в порівнянних цінах з розрахунку на одну людино-годину, відпрацьовану в сільськогосподарському виробництві, або з розрахунку на одного середньорічного працівника, зайнятого безпосередньо в сільському господарстві.

Першу групу показників використовують для характеристики рівня продуктивності праці в цілому по сільському господарству або його основних галузях – рослинництву і тваринництву. При цьому слід враховувати, що при порівнянні рівнів продуктивності праці в різних галузях сільськогосподарського виробництва не можна порівнювати вартісні рівні продуктивності праці в рослинництві і тваринництві або по господарствах, які мають різну спеціалізацію виробництва. З певною осторогою необхідно використовувати вартісні показники продуктивності праці і при порівнянні агроформувань різних форм власності та організаційно-правових форм господарювання. Обов’язковою передумовою такого порівняння повинна бути відсутність суттєвих розбіжностей у галузевій структурі валової продукції та витрат праці [1, с.7–18].

2) прямі витрати праці (у людино-годинах) на виробництво одиниці певного виду сільськогосподарської продукції.

Цю групу показників застосовують для характеристики рівня продуктивності праці на виробництві окремих видів продукції, наприклад зерна, цукрових буряків, молока і розрахунки яких теж мають особливості. Проте, вважаємо, що друга група показників не є показниками продуктивності праці в прямому сенсі.

Реформування відносин власності, удосконалення організаційно-правових форм господарювання та переорієнтація аграрного сектору економіки на ринок спричинили істотні і неоднозначні зміни в рівнях та динаміці продуктивності аграрної праці. Особливості сільськогосподарського виробництва ускладнюють розрахунки показників продуктивності праці та зумовлюють їх специфіку [1].

Серед проблем державного впливу на зростання продуктивності праці в сільському господарстві залишається недостатнє методологічне забезпечення розрахунків цього показника для цілей аналізу і прийняття управлінських  рішень. Як видно з вищезазначеного, для розрахунків використовується чимало різних показників. Але, на нашу думку, система показників для розрахунку продуктивності праці повинна відповідати такому критерію як однозначна їх інтерпретація. Цей критерій є істотною умовою зівставності показників. Визначення показників і способи їх розрахунку повинні бути засновані на єдиній методології [3].

В табл. 1 запропоновано систему показників, яка відповідає встановленим критеріям. Продуктивність праці для сільського господарства може розраховуватись за випуском, доданою вартістю, галузевим продуктом по відношенню до чисельності зайнятих, кількості відпрацьованих людино-годин, кількості штатних працівників. Валова додана вартість відображає додатково створену у процесі виробництва вартість. Вона має самостійне значення як найважливіший показник, що характеризує результати економічної діяльності підприємств, секторів, окремих видів економічної діяльності (галузей) і як індикатор нарахування податків до бюджету, також формує на загальнодержавному рівні узагальнюючий показник економічної діяльності – ВВП.

 

Таблиця 1.

Результати розрахунків показників продуктивності та ринку праці та їх внесків у ВДВ сільського господарства

Джерело: розрахунки авторів за даними  Державної служби статистики [2]

 

Тому використання цього показника в розрахунках є найбільш правильним.

 

         (1)

 

        (2)

 

де  – продуктивність праці і-го виду економічної діяльності за ВДВ віднесеної до чисельності зайнятих;

ВДВі  – валова додана вартість і-го виду економічної діяльності;

– продуктивність праці і-го виду економічної діяльності за ВДВ у розрахунку до кількості штатних працівників.

Розрахунки показують, що у сільському господарстві продуктивність праці, незважаючи на зростання продуктивності праці у 2010–2012 роках, залишається на достатньо низькому рівні. Причиною є зношеність основних засобів, недостатні обсяги інвестицій для належної модернізації та інноваційних впроваджень.

Низький рівень продуктивності праці у сільському господарстві пояснюється умовами його розвитку в докризовий період. Як свідчать дані Державної служби статистики України, значний інвестиційний спад у сільському господарстві, що тривав упродовж 1991–2000 років, вдалося подолати, і у до кризовому 2008 році обсяги інвестицій в галузь порівняно з 2001 роком зросли у 9 разів і склали 16,9 млрд. грн. Це створило передумови для зміцнення матеріально-технічної бази, підвищення капіталоозброєності та продуктивності праці і поліпшення економічного стану підприємств аграрного сектора економіки [2].

Державна служба статистики України не має даних стосовно основних засобів з 2011 року, а розрахункові дані є орієнтовними. У 2001 році вартість основних засобів сільського господарства перевищувала аналогічний показник харчової промисловості у 3,4 рази. У 2006 році їх обсяги фактично вирівнялись, а в 2007–2010 роках вартість основних засобів переробних галузей перевищила аграрний сектор, і їх вартість в обох галузях зростала практично з однаковими темпами. Проте, оновлення матеріально-технічної бази, окрім кількісного зростання виробничих потужностей, має супроводжуватись також якісними змінами [3].

Заходи економічної політики щодо підвищення рівня продуктивності праці в сільському господарстві, у першу чергу, повинні бути пов’язані з використанням комплексного підходу до розвитку сільських територій та агропромислового комплексу. Село має стати центром економічного розвитку, чому сприяє існуюча кон’юнктура на світових ринках. Зростання цін на продукти харчування буде тривати ще досить довго і Україна має скористатися сприятливою ситуацією. Для розвитку потужного агропромислового сектора бізнес повинен отримати стабільні правила роботи. Бізнесу важливо мати зрозумілі правила гри хоча б на 5 років вперед, оскільки системні інвестиції в АПК – це довгострокові проекти на 5-10 років вперед.

Серед пріоритетних напрямів розвитку агропромислового комплексу – впровадження високотехнологічного сільського господарства, поглиблення переробки та розвиток інфраструктури та підприємництва в сільських регіонах.

Україні потрібно займатися глибокою переробкою, яка на сьогодні відсутня. Продукція сільського господарства повинна максимально перероблятися там, де вона виробляється. Тільки таким чином Україна зможе вирішити головну проблему – низьку продуктивність праці. Якщо порівнювати середній показник доданої вартості на одного робітника ЄС і України, то в Україні він менше в 6 разів, а від Франції ми відстаємо в 20 разів. Причинами низької продуктивності сільського господарства є технологічна та технічна відсталість АПК. У Німеччині тисячу гектарів землі обробляють 90 тракторів, в Україні - десять. Більшість цієї техніки вже морально і фізично застаріла.

Інвестиції в аграрний сектор стримує низький рівень розвитку інфраструктури – в багатьох регіонах немає якісних доріг, до промислових майданчиків не підведені водопровід і каналізація. Інвестиції стають невигідними, якщо бізнесу доводиться вкладати не тільки у підприємства, а й в інфраструктуру, в зв’язку з цим потрібно дати стимули бізнесу – розвивати агропромисловий комплекс і, разом з ним, сільські території. Уряду необхідно розробити програму спільного розвитку територій за участю держави та компаній.

Іншим пріоритетом для влади має бути стимулювання розвитку підприємництва на селі. У кожному другому селі взагалі немає суб’єктів господарювання. Це вже призвело до того, що рівень зайнятості в селі серед молоді ледве сягає 30%.

Внаслідок невідповідності техніки і низької капіталоозброєності праці, яка є в 3 рази нижча, ніж в США, в Україні низька продуктивність праці. Вже багато десятиріч продуктивність праці в сільському господарстві України складає 20-25% рівня США. Наслідком низької ефективності сільськогосподарського виробництва є стан і характер повільних змін у виробничих відносинах, які стримують розвиток продуктивних сил, в тому числі і ресурсного потенціалу. Ще одним гальмівним явищем в аграрному секторі є те, що матеріально-технічне забезпечення країни практично не відповідає ринковим умовам. Особливо гостро постає проблема некерованості агротехсервісною службою в пікові періоди, коли забезпечення сільськогосподарського виробництва запасними частинами, ремонтними засобами, паливо-мастильними матеріалами, а також новою технікою стає винятково актуальною [4].

Проведення системних реформ в агропромисловому комплексі має забезпечити технологічне переоснащення галузі, перетворення її на ефективний, конкурентоспроможний на внутрішньому й зовнішньому ринках сектор економіки.

Для цього необхідно створити умови для залучення інвестицій, які дозволять підвищити ефективність сільськогосподарського виробництва. Зокрема слід вирішити такі завдання:

-  забезпечити передбачуваність регуляторної політики держави;

-  удосконалити земельні відносин;

-  удосконалити механізми державної підтримки сільгоспвиробників;

-  підвищити ефективність державного управління галуззю.

Якщо країна розвивається за рахунок лише відновлення великого товарного виробництва в аграрному секторі та перерозподілу трудових ресурсів на користь зростання в несільськогосподарських секторах, це призводить до трудової міграції, концентрації бідності в сільській місцевості, сприяє зростанню розриву в рівні доходів між містом і селом, що зумовлює політичну напруженість і нестабільність в економічному зростанні.

Досягнення цілей економічного розвитку за рахунок сільського господарства базується на засадах сільського розвитку, дрібнотоварного сільськогосподарського виробництва, орієнтованого на внутрішні продовольчі ринки. Динамічний сільський розвиток може забезпечити економічне зростання на основі підвищення доходів незахищених верств населення, сприяти значному скороченню сільської бідності. Наочним практичним доказом ролі сільського господарства як основного інструмента скорочення бідності Світовий банк вважає приклад Китаю, де стрімке зростання дрібнотоварного аграрного виробництва за 20 років сприяло зниженню сільської бідності з 53 % в 1981 р. до 8 % у 2001 р.

Передбачуваність регуляторної політики можливо досягнути шляхом:

– відмови від адміністративного втручання в ціноутворення на сільськогосподарську продукцію, використання антимонопольного законодавства у випадку різкого коливання цін на сільгосппродукцію;

– відмови від будь-яких обмежень експорту сільськогосподарської продукції.

Для удосконалення земельних відносин необхідно:

– створення передумов для функціонування ринку землі, зокрема шляхом проведення інвентаризації земельних ресурсів, завершення видачі державних актів на право власності на землю, виділення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості);

– удосконалення методичних підходів до грошової оцінки земель різних категорій з метою визначення їх реальної ринкової вартості;

– створення електронного загальнодержавного кадастру землі й відповідної земельно-інформаційної бази даних;

– створення дієвої інфраструктури ринку землі;

– розробка механізмів регулювання ринку землі та ефективного обороту земель сільськогосподарського призначення;

– спрощення механізму виділення земельних ділянок під будівництво [4].

Удосконалення механізмів державної підтримки полягає у:

- удосконаленні системи субсидування для підвищення конкурентоспроможності сектору відповідно до угоди про сільське господарство у рамках СОТ (переорієнтація субсидування на напрями, що відповідають «зеленому ящику» за методологією СОТ);

- гармонізації системи стандартизації сільгосппродукції з нормами ЄС;

- захисту українських товаровиробників від імпорту низькоякісної сільгосппродукції за рахунок використання технічного регулювання, дозволеного СОТ;

- розвитку кредитно-фінансових механізмів підтримки сільгоспвиробників, у т.ч. лізингу сільськогосподарської техніки [4].

Підвищення ефективності державного управління агропромисловим комплексом і ролі місцевих органів виконавчої влади має відбуватися шляхом перерозподілу на користь місцевих органів влади повноважень і коштів, необхідних для реалізації проектів комплексного розвитку сільських територій.

Значне зростання продуктивності праці в сільському господарстві, яке, з одного боку, повинне сприяти зниженню витрат виробництва, а з іншого – забезпечити можливості для збільшення середньої заробітної плати.

Абсолютне і відносне зростання заробітної плати необхідне для формування мотивів до ефективної праці, для вирішення проблем кадрового забезпечення, але одночасно воно створює загрозу загострення соціально-економічних проблем розвитку сільських територій, що може проявитися в суттєвому скороченні чисельності зайнятих в сільському господарстві і рибальстві і за інших рівних умов – в зростанні диференціації населення сільських територій по рівню доходів і рівню життя та зростанні соціальної напруженості.

Висновок. Таким чином, зростання рівня продуктивності праці в сільському господарстві є важливим для підвищення конкурентоспроможності економіки в цілому. Проблема потребує більш глибокого вивчення в частині соціально-економічних процесів, що впливають на цей показник. До них належать інвестиційні процеси, соціально-трудові відносини, реформування заробітної плати тощо.

Перспективними напрямами подальших розвідок щодо підвищення продуктивності праці в сільському господарстві є визначення факторів та оцінка їх впливу на зміну сукупної продуктивності праці; розробка пропозицій щодо заходів економічної політики з підвищення продуктивності праці.

 

Література.

1.Горкавий В. К. Інформаційно-аналітичні аспекти управління продуктивністю аграрної праці / В. К. Горкавий // Вісник ХНАУ. – 2006 – № 7. – С.7–18.

2.Статистична інформація. [Електронний ресурс] – Режим доступу:  http: //www.ukrstat.gov.ua/.

3.Кожем’якіна С.М. Продуктивність праці на макрорівні: визначення, аналіз та прогнозування : монографія / Кожем’якіна C.М. – К. : ТОВ «НВП «Інтерсервіс», 2012. – 374 с.

4.Першочергові заходи щодо розвитку інфраструктури аграрного ринку в Україні". Аналітична записка. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/1086/.

5.Тимчасові методичні рекомендації розрахунку продуктивності праці в цілому в економіці та за видами економічної діяльності. Затверджено Наказом  Міністерства економіки України від 26.12.2008р. № 916. – [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.me.gov.ua.

6.Організаційно-економічна модернізація аграрної сфери : наукова доповідь / за заг. ред. акад. НААН П.Т.Саблука. – К. : ННЦ ІАЕ, 2011. – 342 с.

 

References.

1. Gorkavuy, V.K. (2006), ”Information-analytical aspects of agricultural productivity WORKER” Visnyk KHNAU, vol. 7, pp. 7–18.

2. State Statistics Committee of Ukraine (2014), Statistical information, available at: http://www.ukrstat.gov.ua/ (Accessed 28 September 2014).

3. Kozchemyakina, S.M. (2012), Produktyvnist prazi na macrorivni: vyznatcyennya, analiz ta prognozuvannya [Labor productivity at the macro level: identification, analysis and forecasting], NVP Interservice, Kyiv, Ukraine.

4. NISS (2013), “Priority actions for the development of agricultural market infrastructure in Ukraine”, available at: http://www.niss.gov.ua/articles/1086/ (Accessed 28 September 2014).

5. Ministry of Economic Development and Trade of Ukraine (2008), “Temporary methodical recommendations calculation of labor productivity in the economy as a whole and by sector”, available at: http://www.me.gov.ua (Accessed 28 September 2014).

6. Sabluk, P.T. (2011), Prganizaziyno-ekonomitchna modernizaziya agrarnoui sfery : naukova dopovid [Organizational and economic modernization of agricultural areas: research report], NNZ IAE, Kyiv, Ukraine.

 

Стаття надійшла до редакції 09.10.2014 р.