УДК 336.67 : 334.722.8 : 330.112

 

І. П. Васильчук,

к. е. н., доцент, кафедра фінансів, податків і страхової справи,

Криворізький економічний інститут ДВНЗ «КНУ», м. Кривий Ріг

 

ЦІЛЬОВІ ОРІЄНТИРИ ТА ЧИННИКИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ КОРПОРАЦІЙ

 

I. P. Vasylchuk,

Ph. D., associate Professor, Department of Finance, Tax and Insurance business,

Kriviy Rih Economical Institute SHEE «KNU», Kriviy Rih

 

MAIN TARGETS AND DRIVERS OF SUSTAINABLE DEVELOPMENT OF MODERN CORPORATIONS

 

В статті надано теоретичне обґрунтування змінам у цільових орієнтирах діяльності корпорації під впливом парадигми сталого розвитку. Досліджено еволюцію наукових поглядів на функцію цілеутворення корпорації. Встановлено зв'язок заходів з корпоративної відповідальності та чинників створення вартості. Виділено і систематизовано фінансові і нефінансові чинники впливу на ринкову вартість корпорацій.

 

The article provides a theoretical foundation for changes in the strategic targets of a corporation under the influence of the paradigm of sustainable development. The author makes an overview of evolution of scientific thoughts about the main goals of the corporation. Further the connection between corporate responsibility activities and value drivers was identified. As s result the financial and non-financial factors that influence the market value of corporations were systematized.

 

Ключові слова: сталий розвиток, корпорація, функція цілеутворення, фінансові та нефінансові чинники, ринкова вартість.

 

Keywords: sustainable development, corporation, function of goal formation, financial and non-financial factors, market value.

 

 

Актуальність дослідження та постановка проблеми. На сьогодні у більшості розвинутих країн парадигма сталого розвитку стала домінуючою і перетворилася з сучасної управлінської філософії на категоричний імператив. Розгляд наукових поглядів на сутність сталого розвитку виявив, що найбільш поширеним є підхід за якого сталий розвиток розглядається як триєдина концепція сталого розвитку, що є результатом об’єднання трьох складових - економічної, соціальної та екологічної. В останні роки значна увага приділяється імплементації засад сталого розвитку у діяльність економічних агентів, насамперед бізнесу, як виробничого, так і фінансового секторів економіки. На рівні корпорацій мову слід вести про вдосконалену парадигму сучасного стратегічного управління корпоративним підприємством, таку як сталий розвиток корпорацій або стале підприємство (англ. Sustainable Enterprise). Наголошуючи на ролі бізнесу у трансформаційних процесах - «бізнес був і повинен залишатися рушійною силою інновацій та ефективності, творцем багатства і провісником економічної свободи», світові лідери визнають його нову місію: «завданням бізнесу є збільшення вартості для своїх акціонерів, при одночасному збереженні суспільних екосистем, в яких він працює» [1, c.3].

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Теоретико-методологічну цінність в межах даного розгляду становить концепція просторового або просторово-часового виміру сталого розвитку в межах системної парадигми (І.К. Бистряков, В.В. Пилипів, Л.Г. Мельник, Г.Б. Клейнер). На думку І.К. Бистрякова, В.В. Пилипіва «розвиток нової, метапросторової дослідницької парадигми сталого розвитку, першою чергою, має ґрунтуватися на пошуку форм і методів гармонізації інтересів суб’єктів господарювання. По суті, проблему слід виводити з площини примату технологічних і матеріальних факторів розвитку у площину, де превалюють фактори суб’єктного характеру» [2, c.10]. Слід зазначити, що корпорації підхопили ідею сталого розвитку і впроваджують її у власну діяльність, розробляючи відповідні програми. Витоки появи концепції сталого розвитку корпорацій можна побачити: по-перше, в еволюційному розвитку концепцій корпоративного управління, заснованих на моделі стейкхолдерів; по-друге, в домінуванні корпорацій і перетворення їх на потужні соціальні інститути; по-третє, в зміні світогляду людини та соціуму, спричинених науково-технічним розвитком цивілізації, переходом до іншої соціально-економічної формації більшості розвинутих країн світу та загрозами навколишньому середовищу.

Окремо слід зупинитися на перегляді теорії фірми з позиції переосмислення сутності і ролі корпорацій у постіндустріальну епоху, зокрема і з прийняттям парадигми сталого розвитку. Ще О. Тоффлер підняв питання необхідності перегляду ролі та сутності корпорацій у нових умовах: «…фундаментальне «зрушення парадигми» - це реконцептуалізація структур, цілей і відповідальності корпорацій, яка відбувається у відповідь на основні причин змін, що принесені Третьою хвилею» [3, c.389]. Зростання ролі та відповідальності корпорацій вимагають від менеджменту нести відповідальність за екологічні і соціальні наслідки діяльності корпорацій, що спричиняється усвідомленням необхідності сталого розвитку та супроводжується тиском з боку соціуму. Тоффлер відмічає, що «директори починають прилаштовуватися до нових умов виробництва і приймають ідею, що корпорації мають множинні цілі (а не тільки економічні) [3, c.391]. В результаті цих висновків Тоффлера ми маємо ідею щодо множинності цілей корпорації (економічні, екологічні, соціальні), що було покладено в основу управлінських підходів в межах концепції сталого розвитку корпорацій.

Аналіз дослідницьких підходів до сутності сталого розвитку виявив, що загалом вчені [2, 4-9] розглядають його на рівні різноманітних систем – економічних, соціальних, екологічних, біологічних, політичних та на трьох рівнях складності – глобальному, регіональному, локальному. Окремо можна виділити дослідження аспектів сталого розвитку на рівні господарюючих суб’єктів як складової системи локального рівня (мікрорівня). Проведений аналіз фахових публікацій з проблем сталого розвитку виявив недостатній розгляд теоретичних та прикладних аспектів імплементації засад сталого розвитку в діяльність корпорацій, що потребує подальших досліджень у цьому напрямку.

Мета дослідження: Мета статті – надати теоретичне обґрунтування зміні цільових орієнтирів діяльності корпорації під впливом парадигми сталого розвитку та виділити і систематизувати чинники впливу на її ринкову вартість.

Основні результати дослідження. В контексті визначених завдань доречно розглянути еволюцію підходів до функції цілеутворення та її зміну під впливом різних теоретичних концепцій та зовнішніх і внутрішніх чинників. Звернемося до поглядів А.В. Бухвалова та В.С. Катькало згідно яких фірма є юридичною особою, що має величезну різноманітність зацікавлених сторін (стейкхолдерів), і будь-яке судження на цю тему буде мати характер нормативного постулату. У неокласичній теорії - це максимізація прибутку за аналізований період. Автори запитують, хто в цьому зацікавлений, оскільки рішення все одно приймаються людьми, а не юридичними особами. Саме ця обставина призвела до пошуків більш реалістичної мети, яка відповідає дійсній поведінці корпорацій. Якщо згадати, що фірма має власників (у більш широкому контексті - стейкхолдерів), то, вочевидь, правильним нормативним цільовим критерієм є максимізація очікуваної довгострокової вартості корпорації. Зазначений критерій широко використовується зараз в роботах зі стратегічного та фінансового менеджменту [10, c.79].

У середині 1980-х рр. після появи праць А. Раппапорта (Rappaport, 1983, 1986) [11, 12] основним завданням і цільовою функцією фінансового менеджменту було проголошено максимізацію вартості компанії, що започаткувало самостійний розвиток вартісно-орієнтованих підходів до управління і призвело до появи менеджменту, орієнтованого на вартість (англ. Value - Based Management, VBM). Фундаментом послугували наукові праці А. Маршалла, теорія сепарації інвестиційних та споживчих рішень І. Фішера, теорії Міллера-Модільяні про структуру капіталу. Саме на цих працях і ґрунтувалися спочатку теоретичні засади прийняття фінансових і інвестиційних рішень, які мали б призвести до максимізації результату діяльності корпорації. В цьому контексті створення позитивної приведеної вартості майбутніх грошових потоків встановлювалося у якості основного правила до прийняття інвестиційних рішень, впровадження яких повинно було призвести до зростання вартості корпорації. Як вказує А.В. Бухвалов у зв’язку з цим з’явилися нові вимірники ефективності роботи менеджменту, які не тільки пропонуються, а й використовуються для стимулювання менеджерів та розв’язання агентської проблеми (EVA, BSC і т. п.). Крім того, на новий рівень піднялися емпіричні дослідження, що дозволило виявити реально існуючі в світі конфігурації корпоративної власності [13, c.103].

Наступний напрям теоретичних досліджень щодо визначення цільових орієнтирів діяльності корпорацій пов'язаний з інкорпоруванням стейкхолдерського підходу. Серед публікацій з цього напрямку слід виділити наукові напрацювання російської дослідниці І.В. Івашковської, яка аргументує, що у теоретичній економічній та управлінській літературі зазначається, що основним джерелом знань, стимулюючих докорінні зміни в поглядах на принципи функціонування фірм, стало розуміння її нової ролі в соціально-економічній структурі суспільства, визнання вузькості аналізу з позицій акціонерів. Це призвело до активізації дискусій щодо ролі більш широкого кола стейкхолдерів. Вектор розвитку фінансового аналізу пов’язаний з проблематикою створення доданої вартості для стейкхолдерів (англ. Stakeholder Value Added, STVA ). Таке цілеутворення для корпорації замість завдання нарощення вартості акціонерного капіталу спрямоване на досягнення гармонії множинних інтересів різних категорій стейкхолдерів, що виражається в прирості вартості для стейкхолдерів [14, c.59-70].

На цьому дискусії та наукові розвідки не зупинилися, що зумовило пошук нових цілей та вимірників досягнутих результатів з урахуванням нових реалій. Так, вищий менеджмент провідних корпорацій заявляє, що «результат сталого розвитку є критично важливим для майбутнього корпорацій. Ми хочемо від корпорації більше, ніж просто отримувати прибутки» [15, c.27]. Менеджмент переважної більшості міжнародних корпорацій вважає, що в сьогоднішніх умовах потрібно відійти від оцінок, які базуються лише на прибутках та збитках, як головних методів оцінки. Потрібно враховувати позитивний та негативний вплив на суспільство і навколишнє оточення, тобто інтегрувати ці результати в показник оцінки вартості корпорації. Як концептуальний стратегічний цільовий орієнтир управління корпорацією має бути визначений показник сталої доданої вартості (англ. Sustainable Value Added, SusVA).

Результати дослідження сутності сталого розвитку корпорацій дозволили отримати підтвердження тезі, що прийняття концепції сталого розвитку у якості нормативного імперативу та інкорпорування засад сталого розвитку у діяльність корпорацій призвело до зміни цільових орієнтирів їх стратегічного розвитку, тобто відбулася трансформація цілей і функцій.

В контексті дослідження необхідно розглянути чинники формування позитивного результату діяльності корпорації щодо створення довгострокової ринкової вартості та конкурентних переваг. Саме здатність формувати стратегічні конкурентні переваги, ідентифікувати та використовувати чинники успіху, забезпечувати стійку результативність діяльності корпорації і дозволяють їй стати лідером в жорстокій конкурентній боротьбі. Слід зазначити, що сучасне розуміння взаємозв’язку фінансових чинників зі створенням доданої акціонерної вартості бере початок у працях А.Раппапорта, який вперше використав метод оцінки акціонерної вартості на основі моделі дисконтованої вартості грошового потоку. Він запропонував виділяти сім чинників, які є основними для створення акціонерної вартості:

1) Темпи зростання обсягів продажу.

2) Коефіцієнт рентабельності операційного прибутку.

3) Ставка податку.

4) Капіталовкладення в основний капітал.

5) Інвестиції в робочій оборотний капітал.

6) Період планування горизонт / прогнозування.

7) Необхідна норма прибутковості [16, c.171].

Окремі дослідники вивчали елементи моделі оцінки акціонерної вартості за Раппапортом в контексті впливу на чинники політики корпоративної відповідальності. Увага була зосереджена на пошуку доказів того, що стратегії корпоративної відповідальності можуть бути пов’язані з виокремленням чинників створення вартості та підсиленням їх дії в напрямку поліпшення кінцевого результату. У своїх емпіричних дослідженнях науковці встановили зв’язок між корпоративною відповідальністю та чинниками впливу, зокрема було досліджено і встановлено взаємозв’язок ініціатив з корпоративної соціальної відповідальності та зростанням обсягу продажів, корпоративним іміджем та репутацією [17]. Розроблені корпорацією заходи в межах корпоративної відповідальності можуть позитивно вплинути на чинники створення акціонерної вартості, що призведе до її максимізації. Водночас, поліпшення фінансового результату діяльності корпорації позитивно вплине на її можливості щодо здійснення ініціатив з корпоративної відповідальності. В кінцевому підсумку такий стан речей призведе до поліпшення корпоративної результативності – фінансової, соціальної та екологічної. Проілюструвати вплив заходів в руслі корпоративної відповідальності щодо впровадження засад сталого розвитку на виділені А. Раппапортом чинники в моделі оцінки акціонерної вартості можна за допомогою рис. 1.

Подальший науковий та практичний пошук щодо інкорпорування моделі сталого розвитку у практику корпорацій призвів до зміни цільової функції та орієнтації стратегій корпорацій на отримання результату, що задовольняє інтереси всіх стейкхолдерів. У підсумку отриманий комплексний результат діяльності корпорації повинен створюватися з урахуванням інтересів стейкхолдерів за рахунок включення нефінансових чинників з трьох перспектив – економічної, екологічної та соціальної. За результатами аналізу наукових публікацій, на нашу думку, можна виділити декілька аспектів щодо визначення складу чинників, які впливають на довгострокову ринкову вартість корпорації:

1) В основу відбору чинників впливу на ринкову вартість корпорації покладено модель фінансової результативності Дюпона (рентабельності інвестованого капіталу, англ. Return on Assets, ROI). Модель передбачає її модифікацію з урахуванням засад вартісно-орієнтованого управління, де цільовим орієнтиром є ринкова вартість корпорації, та розширення на додаткові фінансові чинники.

 

Рис. 1. Вплив заходів з корпоративної відповідальності на чинники створення вартості за А. Раппапортом

Джерело: [17]

 

2) З урахуванням перспектив триєдиної концепції сталого розвитку до складу фінансових чинників поряд з традиційними – зростання обсягів виручки, операційної ефективності, вартості капіталу, включено і нові – ризик-менеджмент та капітал бренду.

3) В модель включено нефінансові чинники в контексті трьох перспектив – соціальної, екологічної та корпоративного управління. До них віднесено наступні впливаючі чинники: організаційні (людський капітал), відносини з клієнтами, захист навколишнього середовища, інновації, корпоративне управління, суспільство.

4) В свою чергу кожен нефінансовий чинник може бути деталізований у інших чинниках прямого і непрямого впливу, тобто можна вести мову про мережу чинників, які тісно пов’язані між собою. Їх вдале поєднання і використання може створити результативний симбіоз, що призведе до створення синергетичного ефекту.

5) Для кожної корпорації існують своя мережа нефінансових чинників, що зумовлено особливостями зовнішнього та внутрішнього середовища.

При цьому слід наголосити, що до чинників сталого розвитку на рівні корпорацій окрім екологічних, соціальних і економічних віднесено і досить важливий чинник – належне корпоративне управління, без якого неможливо досягти визначених цілей сталого розвитку. Саме тому при розробці стратегії сталого розвитку розглядають аспекти врахування чинників екологічних, соціальних та корпоративного управління (ЕСКУ – чинників (англ. ESG Factors). Узагальнено система чинників сталого розвитку корпорації, їх взаємозв’язок та вплив на ринкову вартість наведена на рис. 2.

 

Рис. 2. Система чинників сталого розвитку та їх вплив на ринкову вартість корпорації

Джерело: Складено за: [18, c. 28]

 

Подальший науковий пошук у цьому напрямку привів до розширення і деталізації сформованого підходу в бік більш практичного застосування. Зокрема, на увагу заслуговує механізм формування результативності корпорації за рахунок чинників створення вартості, запропонований Ф. Перріні зі співавторами (Perrini et al., 2009) [19]. Автори аргументують, що у реальному світі корпорації, які залучені до соціальної та екологічної діяльності, розширюють сферу своєї відповідальності та підзвітності. Як наслідок, оцінка результатів їх зусиль виходить за межі простого грошового виміру успіхів у корпоративній результативності і потребує нових підходів до їх вимірювання. Виходячи з цього факту багато корпорацій схильні розглядати соціальні та екологічні показники не як однозначні конструкції (тільки в конкретному однозначному розумінні), а як систему заходів та відповідних показників, що орієнтуються на певну групу зацікавлених осіб, які підпадають у сферу впливу ініціатив з корпоративної відповідальності.

На їх думку, якщо корпоративну відповідальність розглядати як новий стратегічний підхід, заснований на розумінні вирішальної важливості цінності відносин зі стейкхолдерами і на здатності корпорації задовольнити їх потреби, то чітке розуміння результатів наслідків корпоративної відповідальності повинне визначати конкретні цілі і пошук методів, як конкретні заходи перевести у організаційні, управлінські та ринкові вигоди відповідно до багатоцільової місії [18, c.8]. Огляд емпіричних досліджень з проблеми дозволив авторам визначити можливі області, в яких політика у сфері корпоративної відповідальності через відповідні відповідально-орієнтовані чинники ефективності може вплинути на фінансові результати. До основних груп нефінансових чинників сфери корпоративної відповідальності Ф.Перріні зі співавторами віднесли наступні:

1) Організаційні.

2) Клієнти.

3) Суспільство (включаючи відносини з постачальниками).

4) Навколишнє природне середовище.

5) Інновації.

6) Корпоративне управління.

При встановленні результуючих фінансових чинників (виходів - англ. Financial Outcomes), на які впливають визначені нефінансові чинники, автори поділяють їх на дві групи: переважно залежні від обсягів виручки та переважно залежні від витрат. До результуючих фінансових чинників, що залежать від виручки, віднесено:

Можливості зростання;

Конкурентна позиція;

Капітал бренду.

До результуючих фінансових чинників, що залежать від витрат, віднесено:

Вартість трудових ресурсів;

Вартість капіталу;

Операційна ефективність;

Ризик-менеджмент [18, c.8].

В сукупності фінансові чинники вже безпосередньо впливають на загальний фінансовий результат діяльності корпорації, який може бути оцінений в грошовому виразі. Таким результуючим показником може бути показник ринкової вартості корпорації. Отже, від чіткої ідентифікації, систематизації та визначення характеру впливу фінансових і нефінансових чинників залежить кінцевий фінансовий результат діяльності корпорації.

Висновки та пропозиції. Концепція сталого розвитку корпорацій стає все більше домінуючою, яка охоплює всі аспекти як бізнесової, так і суспільної діяльності. В сьогоднішніх економічних умовах ключовим вибором корпорацій щодо створення ринкової вартості є підтримка сталого розвитку. Як управлінська концепція сталий розвиток корпорацій базується на трьох складових - економічне зростання, соціальний розвиток, захист навколишнього середовища. Важливою складовою розробки стратегії сталого розвитку корпорацій є визначення правильних цілей, досягнення яких може бути визначено у результуючому показнику, який оцінюється грошовому виразі, зокрема ринкова вартість корпорації. На результуючий фінансовий показник впливає ціла низка фінансових та нефінансових чинників. Від чіткої їх ідентифікації, систематизації та визначення характеру впливу залежить кінцевий фінансовий результат діяльності корпорації. Об’єднання всіх аспектів діяльності корпорації, які відповідають концепції сталого розвитку, та їх реальне впровадження створюють вигоду як інвесторам, так і корпораціям, включаючи її акціонерів.

Перспективи подальших досліджень у цьому напрямку. Подальші дослідження проблем сталого розвитку корпорацій мають вестися у напрямках адаптації існуючих методичних підходів до особливостей практичної діяльності  і розробки стратегії вітчизняних корпорацій.

 

Література.

1. Global Agenda Council on the Role of Business 2012 / World Economic Forum, March 2012. – Р.3.

2. Бистряков, І. Просторові аспекти сталого розвитку: постнекласичний дискурс / І. Бистряков, В. Пилипів // Економічна теорія. - 2013.- №2.- С.5-15

3. Тоффлер, О. Третья волна [The Third Wave] [Електронний ресурс] / О.Тоффлер. – С. 389. – Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Culture/Toffler/_19.php

4. Вахович, І.М. Фінансова політика сталого розвитку регіону: методологія формування та механізми реалізації / І.М. Вахович. – Луцьк: Надстир’я, 2007. – 496 с.

5. Мельник, Л.Г. Устойчивое развитие: теория, методология, практика: учебник / под ред. проф. Л.Г. Мельника. — Сумы: Университетская книга, 2009. — 1216 с.

6. Андрєєва, Н. Маркетингові технології стратегічного екологічного управління сучасним підприємством: методи та інструментарій впровадження / Н. Андрєєва, О. Мартинюк // Економіст. - 2013. - №1. – С.22-25

7. Буркинський, Б.В. «Зелена економіка» крізь призму трансформаційних зрушень в Україні: монографія / Б.В. Буркинський, Т.П. Галушкіна, В.Є Реутов. – Одеса-Саки: ІПРЕЕД НАН України. – ПП «Підприємство «Фенікс», 2011. – 324 с.

8. Мішенін, Є. Логістичне управління промисловим виробництвом у контексті розвитку «зеленої економіки» в Україні / Є. Мішенін, І.Коблянська // Економіст. - 2012.- №1. – С. 8 – 12.

9. Щурик, М. Фінансове забезпечення екологічної складової сталого розвитку природних ресурсів / М. Щурик // Економіст. - 2012. - №8.- С.43- 47.

10. Бухвалов, А.В. Эволюция теории фирмы и ее значение для исследований менеджмента / А.В.Бухвалов, В.С. Катькало // Российский журнал менеджмента. - 2005.- Том 3. - № 1. - С. 75–84

11. Rappaport, A. Corporate performance standards and shareholder value / А. Rappaport // Journal of Business Strategy. - 1983.- №4. - Р. 28-38.

12. Rappaport, A. Creating shareholder value: The new standard for business performance, New York: Free Press, 1986.

13. Бухвалов, А.В. Теория фирмы и теория корпоративного управления / А.В.Бухвалов // Вестник Санкт-Петербургского университета. - 2004. - Сер. 8, Вып. 4 (№ 32) .- С. 99 - 117

14. Ивашковская, И.В. Развитие стейкхолдерского подхода в методологии финансового анализа: гармоничная компания / И.В. Ивашковская // Корпоративные финансы. - 2011. - №3(19). – С. 59-70.

15. A New Era of Sustainability: UN Global Compact-Accenture CEO Study / UN Global Compact, 2010. – Р.27.

16. Арнольд, Глен. Руководство по корпоративным финансам: Пособие по финансовым рынкам, решениям и методам / Арнольд Глен; пер. з англ.; под наук. ред.О.Б. Максимовой.- Дніпропетровськ: Баланс Бізнес Букс, 2007.-752с.

17. Malcolm, F Arnold. Non-financial Performance Metrics for Corporate Responsibility Reporting Revisited. / Working paper, 2009 [Electronic resource] / Mode of access: http://www.investorvalue.org/docs/NonFinancialPerformanceMetricsForCorporateResponsibilityReportingRevisited.pdf

18. Sustainable Value: EABIS Research Project / European Academy of Business in Society, September 2009. – Р. 28.

19. Perrini, F., Russo, A., Tencati, A., & Vurro, C. Going beyond a long-lasting debate: What is behind the relationship between corporate social and financial performance? / EABIS Research Project. Working paper, 2009.

 

References.

1. “Global Agenda Council on the Role of Business” (2012), World Economic Forum

2. Bystriakov, I., Pylypiv, V. (2013), “Spatial aspects of sustainable development: Postnonclassical discourse”, Ekonomichna teoriia, vol. 2, pp.5-15

3. Toffler, O. “Tret'ia volna” [The Third Wave], available at: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Culture/Toffler/_19.php (Accessed 10 Aug 2014).

4. Vakhovych, I.M. (2007), Finansova polityka staloho rozvytku rehionu: metodolohiia formuvannia ta mekhanizmy realizatsii [The financial policy of sustainable regional development: methodology development and implementation mechanisms], Luts'k: Nadstyr'ia, Ukraine.

5. Mel'nyk, L.H. (2009), Ustojchyvoe razvytye: teoryia, metodolohyia, praktyka [Sustainable Development: Theory, Methodology, Practice], Sumy: Unyversytetskaia knyha, Ukraine.

6. Andrieieva, N. Martyniuk, O. (2013), “ Marketing technologies of strategic environmental management of modern enterprise: methods and tools implementation”, Ekonomist, vol.1, pp. 22-25

7. Burkyns'kyj, B.V., Halushkina, T.P., Reutov, V.Ye. (2011), «Zelena ekonomika» kriz' pryzmu transformatsijnykh zrushen' v Ukraini [“Green Economy” in the light of transformational changes in Ukraine], Odesa-Saky: IPREED NAN Ukrainy, PP «Pidpryiemstvo «Feniks», Ukraine.

8. Mishenin, Ye., Koblians'ka I. (2012), “Logistics manufacturing control in the context of "green economy" in Ukraine”, Ekonomist, vol.1, pp. 8 – 12.

9. Schuryk, M. (2012), “Financial support for the environmental component of sustainable development of natural resources”, Ekonomist, vol. 8, pp.43- 47.

10. Bukhvalov, A.V., Kat'kalo, V.S. (2005), “Evolution of theory firm and importance of research for management”, Rossyjskyj zhurnal menedzhmenta, vol. 3, no 1, pp. 75–84

11. Rappaport, A. (1983), “Corporate performance standards and shareholder value”, Journal of Business Strategy, vol. 4, pp. 28-38.

12. Rappaport, A. (1986), Creating shareholder value: The new standard for business performance, New York: Free Press.

13. Bukhvalov, A.V. (2004), “Theory of the firm and Theory of the corporate management”, Vestnyk Sankt-Peterburhskoho unyversyteta, vol. 4 (no 32), pp. 99 - 117

14. Yvashkovskaia, Y.V. (2011), “Development of the stakeholder’s approach in the methodology of financial analysis: harmonious company”, Korporatyvnye fynansy, vol.3(19), pp. 59-70.

15. A New Era of Sustainability: UN Global Compact-Accenture CEO Study (2010) UN Global Compact

16. Arnol'd, Hlen. (2007), Rukovodstvo po korporatyvnym fynansam: Posobye po fynansovym rynkam, reshenyiam y metodam [Guide to Corporate Finance: A Guide for Financial Markets, solutions and methods], Dnipropetrovs'k: Balans Biznes Buks.

17. Malcolm, F Arnold. (2009), “Non-financial Performance Metrics for Corporate Responsibility Reporting Revisited”, [Online], available at: http://www.investorvalue.org/docs/NonFinancialPerformanceMetricsForCorporateResponsibilityReportingRevisited.pdf, (Accessed 15 Sept 2014).

18. Sustainable Value: EABIS Research Project (2009), European Academy of Business in Society.

19. Perrini, F., Russo, A., Tencati, A., & Vurro, C. (2009), “Going beyond a long-lasting debate: What is behind the relationship between corporate social and financial performance?“, EABIS Research Project

 

Стаття надійшла до редакції 08.02.2015 р.