EnglishНа русском

Ефективна економіка № 4, 2012

УДК 658.168.3

 

О. В. Шелест,

 аспірант, Кіровоградський національний технічний університет

 

ПРАВОВІ ТА ОБЛІКОВО-АНАЛІТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІДЕНТИФІКАЦІЇ РЕАЛЬНОГО СТАНУ БАНКРУТСТВА ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВ

 

LEGAL AND ACCOUNTING AND ANALYTICAL FEATURES OF THE IDENTIFICATION OF THE REAL STATE OF INSOLVENCY OF DOMESTIC ENTERPRISES

 

Вивчаються особливості застосування окремих правових та економічних аспектів поняття банкрутства підприємств. Метою дослідження є досягнення чіткого, однозначного розуміння сутності фіктивного банкрутства, формулювання переліку дій адекватної реакції по запобіганню та ідентифікації цього явища. Детально досліджуються особливості трактування цього поняття в редакціях різних Законів і підзаконних актів України. В результаті дослідження також передбачається уточнення економічних показників, що забезпечують однозначне визначення об’єктивного стану реального та фіктивного банкрутства суб’єктів господарювання.

 

The features of the application of certain legal and economic aspects of the concept of bankruptcy are researching. The study aims to achieve a clear, unambiguous understanding of thenature of fraudulent bankruptcy, making a sequence of actions to prevent an adequate response and identification of this phenomenon. Investigated in detail especially interpretation of this concept in the offices of various laws and regulations of Ukraine. The study also provides clarification of the list of economic indicators that provide an unambiguous definition of the objective state of the real and fictitious bankruptcy of economic entities.

 

Ключові слова: банкрутство, фіктивне банкрутство, економічний критерій неплатоспроможності

 

 

Постановка проблеми. Суспільна небезпека злочинів, пов'язаних з банкрутством, полягає в умисному ухиленні від сплати боргів. Сенс процедури банкрутства полягає в тому, що боржник, який не має можливості виконати грошові та інші зобов'язання, зобов'язаний передати кредиторам у рахунок погашення боргу кошти, що виручені від продажу на торгах власного майна. Після цього боржник вважається вільним від боргів навіть в тому випадку, якщо виручка, передана кредиторам, виявиться меншою від суми боргу.

Основний інтерес позикодавця полягає в отриманні максимально можливого доходу з урахуванням бажаного терміну вкладення капіталу і прийнятної участі в економічному ризику підприємства. При цьому позичальник надає кредитору зустрічну послугу, обіцяє здійснювати в майбутньому обумовлені платежі. Подібна кооперація може бути успішною за умови рівнозначності взаємних послуг партнерів. Однак відносини позикодавця і позичальника складаються і формуються не завжди за класичною схемою. Наприклад, коли позичальник вчиняє дії, що суперечать інтересам кредитора. При цьому він запевняє позикодавця в такій, що заслуговує довіри, формі про те, що не має наміру заподіяти йому будь-які збитків.

Одними з найбільш масштабних за розмірами завданого кредиторові збитку є кримінальні види банкрутств і в їх числі – фіктивне банкрутство. Проведене дослідження виявило відсутність однозначного розуміння цього поняття не лише у середовищі фахівців, але й зацікавлених сумлінних учасників угоди, тобто тих, хто потенційно в силу своїх професійних обов'язків повинен протидіяти неправомірним діям фіктивних банкрутів.

Аналіз останніх досліджень. Фіктивне банкрутство в статті 228 чинної редакції Кримінального Кодексу України №2341–ІІІ від 5 квітня 2001 року трактується як завідомо неправдива офіційна заява громадянина – засновника або власника суб'єкта господарської діяльності, а також службової особи суб'єкта господарської діяльності, а так само громадянина – суб'єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом [1]. Такі дії підприємця або посадової особи суб'єкта господарювання щодо подання завідомо неправдивих документів з метою оголошення суб'єкта господарювання банкрутом (фіктивне банкрутство), якщо у результаті їх здійснення завдано великої матеріальної шкоди кредиторам або державі (що у 500 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (НМДГ)), карається штрафом від 750 до 2000 НМДГ або обмеженням волі на строк до трьох років.

Закон встановлює, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і ці вимоги не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку (у деяких випадках передбачено більш тривалий строк). З огляду на це, не може вважатись злочином, передбаченим ст. 218, подання до господарського суду заяви, яка не може призвести до порушення справи про банкрутство, зокрема такої заяви, у якій зазначено меншу, аніж встановлена законом, суму безспірної заборгованості боржника, або ж заяви, поданої від імені юридичної особи суб'єкта господарської діяльності, щодо якої не може застосовуватись процедура відновлення платоспроможності або визнання боржника банкрутом (казенного підприємства, комунального підприємства, щодо якого на пленарному засіданні відповідної місцевої ради прийнято рішення про незастосування до даного підприємства положень Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” тощо [2].

Кримінальна відповідальність за ст. 218 настає лише у випадках, коли подана до господарського суду офіційна заява є завідомо неправдивою [3]. Це означає, що викладені у заяві відомості про фінансову неспроможність не відповідають дійсності і справжній фінансовий стан боржника дає змогу йому виконати свої зобов'язання. Як свідомо неправдива не може розглядатись у зазначеному контексті заява, в якій частина наведених відомостей є недостовірною, якщо твердження про фінансову неспроможність, попри недостовірність певних відомостей, викладених у заяві, відповідає дійсності.

Обов'язковою ознакою складу цього злочину є фактичне подання відповідно оформленої завідомо неправдивої заяви до господарського суду. Злочин вважається закінченим з моменту настання передбачених законом наслідків – заподіяння великої матеріальної шкоди кредиторам або державі. Цю шкоду може бути заподіяно як одній особі, так і сумарно двом чи більше особам, включаючи і шкоду, заподіяну державі.

Фіктивним банкрутством, згідно ст. 215 Господарського кодексу України визнається завідомо неправдива заява суб'єкта підприємництва до суду про нездатність виконати зобов'язання перед кредиторами та державою. Встановивши факт фіктивного банкрутства, тобто фактичну платоспроможність боржника, суд відмовляє боржникові у задоволенні заяви про визнання банкрутом і застосовує санкції, передбачені законом [4].

Визначення фіктивного банкрутства у ч. 2 ст. 215 ГК відрізняється від визначення аналогічного поняття, що міститься у ст. 218 КК, згідно з яким фіктивне банкрутство кваліфікується як злочин, що тягне кримінальну відповідальність [5].

Зрештою, згідно п.1.7 Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства Міністерства економіки України фіктивне банкрутство – завідомо неправдива офіційна заява громадянина-засновника (учасника) або службової особи суб'єкта господарської діяльності, а так само громадянина – підприємця про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі [6].

Невирішені раніше частини загальної проблеми. Можна вирізнити, щонайменше, декілька точок зору практичних працівників на проблему адекватного розуміння явища фіктивного банкрутства.

Наприклад, один з можливих підходів полягає у тому, що фіктивне банкрутство розглядається як таке явище, процес, коли боржник, не будучи фактично банкрутом, намагається переконати своїх кредиторів у зворотному. При цьому боржник не ставить за мету довести справу до суду. Його мета полягає у іншому ввести в оману кредиторів, у результаті отримати відстрочення платежів, знижку по боргах, а, за можливості, зовсім не сплачувати їх.

Інший підхід полягає у тому, що основною метою помилкового банкрутства може бути визнано переділ власності. Ініціатором можуть виступати як боржник, так і кредитор. У результаті імітації банкрутства відбувається заниження вартості акцій підприємства, потім вони за істотно нижчою ціною скуповуються ініціатором або підставною фірмою. У підсумку контрольний пакет акцій переходить до іншої особи.

Ще один можливий варіант дій полягає у тому, що менеджери боржника, підмовлені кредитором, який планує здійснити переділ власності, представляють до господарського суду сфальсифіковані документи, що підтверджують факт банкрутства організації. В останньому випадку в оману вводяться не тільки інші кредитори, але й власники організації.

І, нарешті, під фіктивним банкрутством може розумітись встановлена у процесі судового розгляду помилка боржника в оцінці ситуації, яка послужила прийняттю рішення про подання до господарського суду відповідної заяви. До ситуації помилкового банкрутства слід віднести і випадки помилок кредиторів в оцінці фінансового стану боржника, що призвели до подачі заяв кредиторів про банкрутство боржника. Дана точка зору виключає наявність умислу з боку боржника або кредитора стосовно ситуації фіктивного банкрутства і співвідносить його лише з явищем навмисного банкрутства.

Постановка завдання. Метою статті є досягнення чіткого, однозначного розуміння сутності фіктивного банкрутства, формулювання переліку дій адекватної реакції по запобіганню та ідентифікації цього явища. Ці обставини послужили підставою для детального розгляду трактування цього поняття в редакціях законів і підзаконних актів України. В результаті дослідження передбачається розробка об’єктивних економічних показників, що забезпечують однозначну ідентифікацію стану реального та фіктивного банкрутства суб’єктів господарювання.

Виклад основного матеріалу. Об’єктивну сторону злочину фіктивного банкрутства характеризують: 1) діяння у вигляді неправдивої офіційної заяви про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом; 2) наслідок – велика матеріальна шкода кредиторам або державі; 3) причинний зв'язок між діянням та наслідком. При цьому, офіційною заявою є подання боржником у письмовій формі заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду Така заява робиться відповідно до законодавства про банкрутство, зокрема, Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” [2]. У заяві стверджується неправдивий факт про ніби існуючу фінансову неспроможність виконати зобов'язання перед кредиторами чи державою. Для кваліфікації цього злочину не є обов'язковим порушення господарським судом справи про банкрутство та визнання суб'єкта господарської діяльності банкрутом. Суб'єктивна сторона злочину – умисел. Завідомість означає усвідомлення особою неправдивості інформації про фінансову неспроможність суб'єкта господарювання, яка передається нею. Мотив і мета можуть бути різними, на кваліфікацію цього злочину не впливають, але можуть враховуватися при призначенні покарання.

Ст. 218 передбачає кримінальну відповідальність лише у тому разі, коли зроблена заява є офіційною. Як офіційну можна розглядати лише ту заяву, яка у разі її подання неодмінно тягне за собою певні правові наслідки. З огляду на це, офіційною вважається лише подана відповідним суб'єктом до господарського суду письмова заява про порушення справи про своє банкрутство. Така заява, окрім іншого, має містити виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника із зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання.

Наведене у ККУ визначення фіктивного банкрутства містить істотні відмінності від визначення, що приводиться в Законі України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. До речі, нова редакція Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом взагалі не містить трактування цього надзвичайно важливого поняття господарської практики [7].

Правові тонкощі досліджуваної проблеми фіктивного банкрутства, що пов’язані з функціонуванням зазначеного переліку нормативних та підзаконних актів України, пов’язані з трактуванням питань:

- відсутності ознак злочину фіктивного банкрутства у факті подачі заяви боржника (Закон) та у наявності таких ознак про подання завідомо неправдивих документів (Кримінальний кодекс). Дана ознака є зрозумілою і може бути встановлена при проведенні аналізу фінансового стану та/або слідчих заходів;

- мети здійснення діянь, що вчинені посадовими особами юридичної особи. Якщо у Законі йдеться про наявність в особи, від імені якого подано заяву, можливості задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі, то в Кримінальному кодексі – про мету оголошення суб'єкта господарювання банкрутом;

- кваліфікаційних ознак визнання банкрутства фіктивним. Останнє вважається фіктивним, якщо оголошення про банкрутство організації прийняте в законному порядку, але на основі неправдивої інформації. Якщо ж повідомлення про фінансову неспроможність зроблено з порушенням встановленого законом порядку, це вже не фіктивне банкрутство, а шахрайство;

- сама по собі заява боржника не може виступати в якості ознаки фіктивного банкрутства, оскільки подача такої заяви за певних умов передбачена законом про банкрутство. Такими умовами, відповідно до статей Закону є: неплатоспроможність боржника, що має стійкий характер, і неплатоспроможність, що набуває стійкого характеру;

- наявності різниці між поняттями “вимоги кредиторів” та “зобов'язань боржника перед кредиторами”. Якщо вимога кредитора – це категоричне розпорядження боржникові виконати конкретне зобов'язання, не виконане ним або виконане не в повному обсязі, а також належне кредиторові право наполягати на виконанні боржником відповідних зобов'язань або обов'язків, то аналогічна категорія у випадку банкрутства – вимога кредитора за грошовими зобов'язаннями чи обов'язковими платежами, що пред'явлена боржникові, щодо якого порушено справу про банкрутство, у спеціальному порядку, встановленому законодавством про банкрутство. Після порушення справи про банкрутство щодо боржника вимоги кредиторів, підтверджені відповідними рішеннями суду, не можуть бути витребувані в загальному (примусовому) порядку, а підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів. Зазначені вимоги забезпечують право кредитора брати участь у прийнятті всіх рішень, віднесених до компетенції зборів кредиторів, і задовольняються в порядку та черговості, передбачених законодавством про банкрутство. Це означає, що при подачі заяви боржник враховує фактично і може реально враховувати тільки розмір зобов'язань, а не розмір вимог, оскільки склад і розмір вимог кредиторів встановлюється не боржником, а антикризовим керуючим. Таким чином, розмір вимог кредиторів та розмір зобов'язань, що враховуються при визначенні підстав для порушення конкурсного виробництва, визначаються після подачі заяви боржника і можуть бути визначені досить точно. Розмір же зобов'язань боржника на момент подачі заяви може бути розраховано лише приблизно, виходячи з тих чи інших припущень;

- невизначеність ситуації щодо вимог кредиторів. Адже вимога – не обов'язок, а право кредитора, він на власний розсуд може пред'явити вимогу, наприклад, тільки на суму основного боргу або його частини, може пред'явити її у повному обсязі (на суму основного боргу, штрафні санкції та пеню), а може і нічого не пред'являти.

Разом з тим, оновлені Методичні рекомендації [6] озброїли фахівців достатньо довершеним інструментом дослідження явищ банкрутства. Вони дозволили не тільки розширити горизонти дослідження та вирішення проблеми банкрутства, але й розглядати його як дієвий засіб оновлення виробничого потенціалу підприємства (таблиця 1).

 

Таблиця 1.

Система показників оцінки фінансово-господарського стану підприємства

Аспект діяльності, що досліджується

Кількість основних показників, що його характеризують

Стан основних засобів

9

Оцінка ліквідності

10

Оцінка фінансової стійкості

25

Рентабельність

6

Разом

50

 

Інформаційно-організаційне забезпечення процедури ідентифікації неплатоспроможності підприємства дозволяє здійснити детальний та об’єктивний аналіз стану фінансово-господарської діяльності потенційного банкрута, структури його балансу, обґрунтованості надання статусу неплатоспроможного, тенденцій динаміки основних показників ефективності діяльності, можливості використання санаційних процедур для поліпшення фінансово-господарського стану та виведення підприємства з неплатоспроможного стану, наявності економічних ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства.

Перелік основних джерел інформації для проведення аналізу неплатоспроможності включає, окрім перелічених у таблиці 2, також установчі документи підприємства (засновницький договір, статут), довідку про включення до ЄДРПОУ, свідоцтво про державну реєстрацію, реєстр власників акцій.

 

Таблиця 2.

Показники, що використовуються для проведення аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств

Показник

Джерело інформації

Кількість змістовних записів

Баланс

Форма №1

3

Власний капітал

1

Власні оборотні активи

8

Основні засоби

1

Грошові кошти та їх еквіваленти, поточні фінансові інвестиції

2

Довгострокові зобов’язання

1

Запаси

5

Знос основних засобів

1

Забезпечення наступних виплат і платежів

1

Доходи майбутніх періодів

1

Поточні фінансові інвестиції

1

Поточні зобов’язання

1

Довгострокові фінансові інвестиції у капітал інших підприємств

1

Довгострокові фінансові інвестиції - інші

1

Витрати майбутніх періодів

1

Необоротні активи

1

Нормальні джерела покриття

7

Оборотні активи

1

Первісна вартість основних засобів

3

Позиковий капітал

2

Середня вартість власного капіталу

2

Середня вартість основних засобів

2

Середня дебіторська заборгованість

16

Середні запаси

10

Середня кредиторська заборгованість

4

Функціонуючий капітал

2

Доход (виручка) від реалізації продукції

Форма №2

1

Витрати на виробництво та збут продукції

4

Валовий прибуток (збиток)

1

Собівартість реалізованої продукції

1

Адміністративні витрати

1

Витрати на збут

1

Прибуток (збиток) від звичайної діяльності

1

Чистий прибуток (збиток)

1

Чистий дохід від реалізації продукції

1

Амортизація як елемент операційних витрат

1

Вартість активної частини основних засобів

Форма №5

1

Первісна вартість активної частини основних засобів

2

Знос активної частини основних засобів

2

Первісна вартість основних засобів, що вибули протягом року

1

Первісна вартість основних засобів, що надійшли протягом року

1

Основні засоби усього по підприємству

Форма №11-ОЗ

1

Основні засоби основного виду економічної діяльності

1

Основні засоби, на яку повністю нарахована амортизація

1

Середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу

Форма №3-ПВ

1

Прийнято працівників, осіб

1

Вибуло працівників, осіб

1

Вибуло у зв’язку із скороченням штату

1

Не відпрацьовано, людино-годин

1

Не відпрацьовано у зв’язку з відпустками за ініціативою адміністрації, людино-годин

1

Те ж тривалістю більше трьох місяців поспіль

1

Неявки у зв’язку з переведенням на скорочений робочий день

1

Простої, людино-годин

1

Прогули, людино-годин

1

Кількість вакансій на кінець звітного періоду, осіб

1

Кількість працівників у найбільш чисельній зміні в останній робочий день звітного періоду, осіб

Форма 1-ПВ (умови праці)

1

Середньооблікова чисельність працівників в еквіваленті повної зайнятості, осіб

1

Фонд оплати праці всіх працівників, тис. грн.

1

Сума заборгованості з виплати заробітної плати

1

Облікова кількість штатних працівників на 31 грудня звітного року, усього

1

Загальний обсяг інвестицій у основний капітал

Форма №1 - інвестиції

1

Інвестиції у будівельні і монтажні роботи

1

Інвестиції в машини, обладнання, інструмент, інвентар

1

Інвестиції в інші капітальні роботи і витрати

1

Загальна сума витрат  на технологічні інновації

1

Фінансування технологічних інновацій за рахунок власних коштів

1

Дивіденди, виплачені акціонерам

Форма №4

1

 

Аналіз наявності (відсутності) ознак дій з приховування чи доведення до банкрутства або фіктивного банкрутства підприємства та визначення ознак втрати або відновлення платоспроможності здійснюється за технологією, що описана у таблиці 3.

 

Таблиця 3.

Послідовність та технологія здійснення оцінки підприємства з позиції неплатоспроможності

№ п/п

Зміст процедури,

об’єкт дослідження

Кількість показників

Форма звітності

1.

Загальна характеристика підприємства

16

Таблиця 1 “Загальна характеристика підприємства”

2. Оцінка підприємства з позиції неплатоспроможності

2.1.

Оцінка фінансового стану підприємства

36

Таблиця 2 “Основні показники  фінансово-господарського стану

2.2.

Аналіз фінансових факторів, що призвели до неплатоспроможності та визначення можливості санації підприємства

2.2.1.

Аналіз необоротних активів

 

Вертикальний та горизонтальний аналіз

14

Таблиця 3 “Вертикальний та горизонтальний аналіз необоротних активів  підприємства”

Стан незавершеного будівництва

За кількістю об’єктів

Таблиця 4 “Аналіз незавершеного будівництва”

Стан та показники відтворення основних засобів підприємства

9

Таблиця 5 “Аналіз стану основних засобів  підприємства”

Структура основних фондів за видами діяльності

За видами обладнання

Таблиця 6 “Аналіз строку служби обладнання  підприємства”

Стан використання виробничого апарату підприємства

За окремими видами продукції

Таблиця 7 “Використання виробничих потужностей”

2.2.2.

Аналіз оборотних активів

 

Вертикальний та горизонтальний аналіз

22

Таблиця 8 “Вертикальний та горизонтальний аналіз оборотних активів  підприємства”

2.2.3.

Аналіз власних оборотних засобів

2.2.3.1.

Аналіз структури грошових потоків підприємства

5

Таблиця 9 “Структура грошових потоків  підприємства”

2.2.3.2.

Аналіз формування власного капіталу

8

Таблиця 10 “Аналіз руху власного капіталу  підприємства”

2.2.4.

Поглиблений аналіз дебіторської заборгованості (аналіз структури, тенденцій та аналітичних показників)

 

Аналіз дебіторської заборгованості за строками її виникнення

5

Таблиця 11 “Групування дебіторської заборгованості за строками її виникнення”

Аналіз простроченої дебіторської заборгованості

10

Таблиця 12 “ Аналіз простроченої дебіторської заборгованості ”

2.2.5.

Аналіз кредиторської заборгованості

 

Аналіз структури кредиторської заборгованості

14

Таблиця 13 “Структура поточної кредиторської заборгованості”

Наявність та характер простроченої кредиторської заборгованості

10

Аналогічно до таблиця 12 “ Аналіз простроченої дебіторської заборгованості ”

2.2.6.

Аналіз прибутковості підприємства

 

Аналіз структури джерел формування чистого прибутку

1

Таблиця 14 “Формування чистого прибутку”

6

Таблиця 14-1 “Формування чистого прибутку (збитку) суб’єкта малого підприємництва”

Аналіз впливу основних показників на динаміку розміру прибутку підприємства

5

Таблиця 15 “Аналіз структури прибутку підприємства”

4

Таблиця 15-1 “Аналіз структури прибутку (збитку) суб’єкта малого підприємництва”

Аналіз прибутковості підприємства та його діяльності

5

Таблиця 16 “Аналіз показників рентабельності (відсотків)”

Аналіз рентабельності окремих видів продукції

За кількістю видів продукції

Таблиця 17 “Рентабельність окремих видів продукції ”

2.2.7.

Аналіз витрат на виробництво

 

Аналіз питомої ваги статей витрат у структурі загальних витрат на виробництво

6

Таблиця 18 “Аналіз витрат на виробництво”

Таблиця 18-1 “Аналіз витрат на виробництво суб’єкта малого підприємництва”

Аналіз структури адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат

5

Таблиця 19 “Аналіз формування фінансового результату від операційної діяльності”

3

Таблиця 19-1 “Аналіз формування фінансового результату від операційної діяльності суб’єкта малого підприємництва ”

Аналіз структури виробництва продукції

За кількістю окремих видів продукції

Таблиця 20 “Аналіз структури виробництва продукції”

2.2.8.

Аналіз використання трудових ресурсів

 

Аналіз впливу змін на чисельність працівників, а також умов праці на фінансовий результат діяльності підприємства

18

Таблиця 21 “Аналіз трудових ресурсів підприємства”

2.2.9.

Аналіз інвестицій та інновацій

 

Аналіз інвестиційної та інноваційної діяльності підприємства, можливостей поліпшення його фінансового стану за рахунок іммобілізації грошових коштів

4

Таблиця 22 “Аналіз технологічності структурних інвестицій в основний капітал”

7

Таблиця 23 “Аналіз інноваційної активності підприємства”

За кількістю об’єктів

Таблиця 24 “Аналіз об’єктів житлово-комунального та соціально-культурного призначення ”

3.

Аналіз наявності (відсутності) ознак дій з приховування чи доведення до банкрутства або фіктивного банкрутства підприємства та визначення ознак втрати або відновлення платоспроможності

3.1.

Визначення ознак фіктивного банкрутства

3

Таблиця 25 “Показники аналізу для виявлення ознак фіктивного банкрутства”

3.2.

Визначення ознак дій з доведення до банкрутства

6

Таблиця 26 “Показники для виявлення ознак дій з доведення до банкрутства”

3.3.

Визначення ознак дій з приховування банкрутства

11

Таблиця 27 “Показники для виявлення ознак дій з приховування банкрутства”

3.4.

Визначення ознак втрати або відновлення платоспроможності

Загальна оцінка та ідентифікація фінансової ситуації на підприємстві за одним з можливих рівнів:

- поточна неплатоспроможність;

- критична неплатоспроможність;

- надкритична неплатоспрможність

 

Враховуючи, що рівень забезпечення зобов’язань кредиторів характеризується наступними показниками: відношення суми активів боржника до суми його зобов’язань; відношення оборотних активів до суми зобов'язань боржника; різниця між сумою активів підприємства та сумою його зобов’язань, у разі встановлення, що вищезазначені показники погіршилися протягом періоду, який аналізується, з’ясовується причина погіршення цих показників шляхом перевірки фінансово-господарських договорів підприємства.

Висновки. Проведене дослідження дозволяє зробити висновок про те, що у вітчизняному законодавстві одночасно використовуються два різних варіанти визначення одного і того ж явища (фіктивного банкрутства), в яких наводяться різні його ознаки. Ця обставина, з урахуванням зазначеної вище проблематичності визначення ознак на основі діючих нормативно-правових документів, ускладнює або робить практично неможливою коректну діагностику наявності (відсутності) ознак фактичного або фіктивного банкрутства. Така ситуація перешкоджає оперативному та правомірному виявлення та запобігання даного виду злочинів. Крім того, цей процес ускладнюється також непрямим впливом інших правових норм у зв'язку з їх неузгодженістю.

У світовій практиці застосовують два альтернативних підходи до розуміння проблеми визначення критерію банкрутства. Перший підхід є об'єктивним: боржник визнається банкрутом, якщо не має коштів розрахуватися з кредиторами. Критерій отримав назву показника неплатоспроможності, або потоку грошових коштів.

Другий підхід полягає в тому, що банкрутом може бути визнаний боржник, вартість майна якого є меншою від загального розміру зобов'язань. При цьому не має значення, наскільки заборгованість перевищує встановлений законом мінімальний для визнання банкрутства розмір, наскільки прострочена ця заборгованість порівняно з встановленим мінімальним терміном прострочення. Даний підхід отримав назву критерію неспроможності оплати боргів, незадовільної структури балансу.

Зміна концептуального підходу призведе до необхідності переосмислення терміну “фіктивне банкрутство”, його ознак і процедури їх встановлення. А поки цього не сталося, необхідно законодавчо вирішити зазначені вище суперечності. Також очевидним є той факт, що численні злочини, пов'язані з банкрутством, – неминуча реальність. Їх мета – бізнес на банкрутстві підприємств – у всьому світі є привабливою для кримінальних структур. Боротьба з цими злочинами ускладнена тим, що вони мають латентний характер і проявляються у формі цивільних правовідносин. Наша позиція полягає в тому, що, поряд з розробкою законодавства, що адекватно відображає нову сутність економічних процесів і явищ, наголос має робитися на всебічно зваженому покращенні економічного стану окремих підприємстві і підвищення правової культури громадянського суспільства.

 

Список літератури

1. Кримінальний кодекс України. Закон від 05.04.2001 № 2341–ІІІ.

2. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. ВВР, 1992, №31, ст.440. Закон від 14.05.1992 №2343 – XII.

3. Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін., за заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре“, 2006. – 1184 с.

4. Господарський кодекс України. ВВР, 2003, №18, №19–20, №21–22, ст.144. Закон від 16.01.2003 №436–IV.

5. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України. 2е видання, перероблене і доповнене. За загальною редакцією Г. Л. Знаменського, В. С. Щербини, Київ, Юрінком, Інтер, 2008.

6. Міністерство економіки України. Наказ від 19 січня 2006 року № 14. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства. Із змінами і доповненнями, внесеними  наказами Міністерства економіки України від 6 березня 2006 року № 81, від 26 жовтня 2010 року № 1361. Режим доступу: http://www.sdb.gov.ua/control/uk/publish/article?showHidden=1&art_id=54419&cat_id=40574&ctime=1296741006312.

7. Проект Закону України Про внесення змін до Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом “ 4212 – VI  від 22.12.2011 р. Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=40430.

Стаття надійшла до редакції 04.04.2012 р.