УДК 336.71

 

А. В. Фалюта,

кандидат економічних наук,

доцент кафедри банківського і страхового бізнесу,

Львівський національний університет імені Івана Франка

 

ДЕРЖАВНІ МЕТОДИКИ ОЦІНЮВАННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ БАНКІВ

 

State methodologies of evaluating financial condition of banks

 

Досліджено державні методики оцінювання фінансового стану банків в Україні. Розглянуто критерії та порядок присвоєння рейтингової оцінки банків за системою CAMELS. Подано характеристику методики “Система оцінки ризиків”. З’ясовано основні недоліки рейтингової системи CAMELS та нерейтингової методики “Система оцінки ризиків”. Визначено напрями подальших досліджень в галузі оцінювання фінансового стану банків.

Ключові слова: банк, фінансовий стан банку, оцінювання фінансового стану банку, банківської ризики, критерії ефективності банку, рейтинг банку.

 

This paper studies state methodologies of evaluating the financial condition of banks in Ukraine. It examines the criteria and procedure of conferring rating assessment on banks using the CAMELS system, and describes the "Risks evaluation system" methodology. The paper also analyzes the main drawbacks of the CAMELS rating system and the "Risks evaluation system" methodology, which is not based on ratings. It defines areas of further investigations in the field of evaluation of the financial condition of banks.

Key words: bank, financial condition of a bank, evaluation of financial condition of a bank, bank risks, criteria of bank efficiency, bank rating.

 

 

Вступ

Визначення рівня фінансового стану банків є одним із головних завдань органів банківського нагляду, яке направлене на запобігання деструктивним процесам та зміцнення економічної безпеки банківської системи. Вчасна ідентифікація наявних та можливих фінансових проблем у банківській сфері дає змогу державі на ранній стадії вживати адекватних запобіжних заходів і не допускати подальшого негативного розвитку подій. Роль держави в процесах контролю фінансового стану банків посилюється впливом банківської системи на економіку загалом, яка є повністю залежною від стану банківської системи. Саме тому необхідність якісного оцінювання фінансового стану банків є серед найважливіших завдань держави в системі безпекової політики в економічній сфері, яке потребує постійного глибокого наукового опрацювання.

Велике значення якісного оцінювання фінансового стану банків в Україні зумовило постійну увагу наукових кіл до різних її аспектів. Важливий внесок у вирішення низки завдань зроблено працями Г. Азаренкової, В. Батковського, О. Вовчак, О. Головко, І. Гумен, М. Крупки, Р. Тиркало, Н. Шелудько, З. Щибоволока та інших. Вивчення напрацювань вищеназваних вчених, а також Національного банку України дає змогу ґрунтовно підійти до з’ясування сутності поставленого наукового завдання, а також виявити проблеми, які досі залишаються невирішеними.

У сучасній економічній літературі все ще недостатньо аналітичних праць присвячених оцінці ефективності державних методик оцінювання фінансового стану банків в Україні. Потребують доопрацювання наукові пропозиції, які можуть бути реально застосовані на практиці щодо удосконалення рейтингових та нерейтингових методик. Є й інші недоліки. У зв’язку з цим виникла об’єктивна необхідність подальшого дослідження проблем оцінювання державою фінансового стану банків з метою зміцнення економічної безпеки та підвищення стабільності функціонування банківської системи.

По­ста­но­в­ка задачі

Дане дослідження має на меті виявити ефективність державних методик оцінювання фінансового стану банків в Україні та визначити напрями їхнього удосконалення. Для реалізації мети у роботі вирішуються такі головні завдання:

-         визначити основні підходи та методики, які застосовує держави при оцінюванні фінансового стану банків в Україні;

-         розглянути критерії та порядок присвоєння рейтингової оцінки банків за системою CAMELS;

-         з’ясувати особливості оцінювання фінансового стану банків за методикою “Система оцінки ризиків”;

-         дослідити переваги та недоліки рейтингової системи CAMELS та нерейтингової методики “Система оцінки ризиків”, які застосовує держава;

-         визначити напрями удосконалення державних методик оцінювання фінансового стану банків в Україні.

При дослідженні використано низку наукових методів, до яких, зокрема, належать: системний метод, метод порівняння, метод моделювання, метод наукової абстракції, метод узагальнення та метод експертних оцінок.

Результати

З метою встановлення реального фінансового стану банків Національний банк України проводить оцінювання банків на базі розробленої ним рейтингової системи “CAMELS” та нерейтингової методики “Система оцінки ризиків” (СОР). Рейтингова система “CAMELS” ґрунтується на міжнародній системі CAMEL, яка розроблена експертами Sheshunhoff Bank (США) і впродовж багатьох років застосовується у світовій практиці. СОР розроблена Національним банком України самостійно. Обидві системи дають можливість НБУ оцінювати фінансовий стан та стабільність банків і банківської системи, яке проводиться за результатами комплексних інспекційних перевірок.

Основою рейтингової системи CAMELS є оцінка ризиків та визначення рейтингових оцінок за такими основними компонентами:

-  достатність капіталу                              (C – capital adequacy);

-  якість активів                                          (A – assets quality);

-  менеджмент                                           (M – management);

-  надходження (дохідність)                     (E – earnings);

-  ліквідність                                                (L – liquidity);

-  чутливість до ринкового ризику        (S – sensitivity to market risk).

За результатами аналізу кожному банку визначається цифровий рейтинг за усіма шістьма компонентами за п’ятибальною шкалою, де оцінка “1” є найвищою оцінкою, а оцінка “5” – найнижчою. Комплексна рейтингова оцінка також визначається за п’ятибальною шкалою – на підставі рейтингових оцінок кожного з компонентів. Остаточний рейтинг банку (його комплексна оцінка) не може визначатися як середнє арифметичне рейтингових оцінок компонентів, має бути цілим числом та враховувати усі основні чинники, які відображені при оцінюванні за усіма компонентами [7].

Визначення комплексної рейтингової оцінки за системою CAMELS проводиться шляхом підрахунку скільки компонентів системи мають однакову рейтингову оцінку та які саме з них однакові. Зазвичай (у більшості випадків) остаточний рейтинг банку виставляють фахівці суб’єктивно, експертним методом за рейтинговою оцінкою, що трапляється найчастіше. Але така оцінка має бути добре обґрунтована та спиратися на переконливі аргументи. Комплексна рейтингова оцінка та рейтингові оцінки компонентів рейтингової системи CAMELS визначаються для банку як єдиної установи і не можуть використовуватися для оцінки стану філій банку.

Рейтингова оцінка компонентів системи CAMELS визначається на підставі врахування таких внутрішніх чинників кожного з них:

1) достатність капіталу – враховується: відповідність обсягу регулятивного капіталу напрямам діяльності (операціям банку) та тенденції зростання активів і планам розвитку банку; наміри і можливості акціонерів щодо нарощування статутного капіталу з метою мінімізації ризиків; дивідендна політика банку; вплив ризиків на капітал банку; рівень формування резервів під активні операції; доступ до ринків капіталу; інше.

2) якість активів – враховується: співвідношення обсягів нестандартних активів та сукупних активів; рівень активів з негативною класифікацією з урахуванням сформованих резервів; обсяг операцій з інсайдерами; концентрація за активними операціями; ефективність управління кредитним портфелем, портфелем цінних паперів та ін.; рівень резервів на покриття можливих збитків за активами; якість, обсяги, тенденції та управління іншими активами, у т. ч. кошти в інших банках, дебіторська заборгованість; тощо.

3) менеджмент – враховується: розуміння керівництвом ризиків пов’язаних з діяльністю банку та зі змінами в економіці; якість інформаційних систем управління; фінансовий стан банку, а саме достатність капіталу, якість активів, надходження, ліквідність та чутливість до ринкового ризику; підготовка та запровадження планів (у тім числі довгострокових та на випадок непередбачених обставин); оптимальність організаційної структури, чіткий взаємозв’язок між підрозділами, наявність програми підготовки кадрів; інше.

4) надходження – враховуються: тенденції та рівень прибутковості; якість, структура і достатність надходжень; обсяг і тенденції змін різних компонентів доходів/витрат, прибутковості активів і витрат за зобов’язаннями; залежність від непередбачених доходів та схильність до таких витрат; залежність від ризикових видів діяльності або нетрадиційних джерел доходу; якість бюджетного та фінансового планування і їх контролю; інше.

5) ліквідність – враховується: оперативність, вчасність та адекватність рішень щодо управління ліквідністю; тенденції, обсяг і джерела ліквідних активів; стабільність залучених коштів; відповідність строків і сум залучених та розміщених коштів; можливість банку диверсифікувати джерела фінансування ліквідності; планування, у тім числі наявність планів фінансування на випадок непередбачених проблем з ліквідністю; інше.

6) чутливість до ринкового ризику – враховується: розуміння банком ринкових ризиків, його здатність визначати їх, вимірювати, здійснювати моніторинг та контролювати; чутливість надходжень банку або економічної вартості його капіталу до процентного та валютного ризиків; характер, складність та обсяги операцій, пов’язаних із ринковим ризиком, на який наражається банк; наявність і ефективність лімітів ринкового ризику; інше [7].

Таким чином, рейтингова система CAMELS дає можливість визначити вплив значної кількості чинників, за якими оцінюється якість управління, фінансовий стан та якість операцій кожного банку. Як зазначалося, комплексна рейтингова оцінка за рейтинговою системою CAMELS визначається для кожного банку відповідно до рейтингових оцінок його компонентів. Щодо значення оцінок, то банки, які отримали комплексну рейтингову оцінку “1” або “2”, є надійними за всіма показниками, здатні протистояти більшості економічних спадів (крім надзвичайних), вважаються стабільними і такими, що мають кваліфіковане керівництво [7].

Банки, які отримали комплексну рейтингову оцінку “3”, мають суттєві недоліки і якщо ці недоліки не будуть виправлені за обґрунтовано визначений для цього час, то вони призведуть до значних проблем, пов’язаних з платоспроможністю та ліквідністю. У такій ситуації НБУ надає чіткі вказівки керівництву банку щодо подолання існуючих проблем. Ті ж банки, які отримали комплексну рейтингову оцінку “4” або “5”, мають серйозні проблеми, які вимагають ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів [7]. Такі комплексні рейтингові оцінки вказують на те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії як зі сторони акціонерів та керівництва банку, так і зі сторони держави.

Державна рейтингова система оцінювання фінансового стану банків CAMELS є достатньо ефективною, але не позбавлена вад. Її головним недоліком є відсутність аналізу змінюваності окремих компонентів у часі та напрямів і тенденцій такої зміни у поточний період. Це може призвести до хибності присвоєної рейтингової оцінки вже у найближчий період після присвоєння. Якщо не враховувати тенденції (погіршення чи покращення) то банк у якого фінансовий стан погіршується, за однакових показників у певний момент матиме такий же рейтинг, як і банк, що активно розвивається, але до цього був посереднім. Фактично ж ці банки повинні мати різну рейтингову оцінку, адже один розвивається, а в іншого нарощуються проблеми, хоча й показники в даний момент у цих банків однакові.

Недостатньо враховується у рейтинговій системі CAMELS якість зобов’язань банку – їхня структура за видами і строками, не досліджується стан внутрішньої та зовнішньої безпеки, поза увагою залишається рівень розвитку банку та його вплив на фінансову стабільність – до цієї характеристики належить обслуговування банком міжнародних і загальнодержавних програм, його відносини з владою, ліцензії, дозволи, наявність кореспондентських відносин, присутність банку у регіонах тощо. Усе це негативно відображається на реалістичності рейтингової оцінки за системою CAMELS та обумовлює необхідність її удосконалення за даними напрямками.

Принципово інший, нерейтинговий підхід до визначення рівня фінансового стану банків застосовує Національний банк України на базі “Системи оцінки ризиків”. Цей підхід використовується паралельно з рейтинговою системою CAMELS і ґрунтується не на показниках розміру капіталу, якості активів, прибутковості тощо, а на аналізі ризиків, які приймає банк. Ця методика, як і CAMELS, застосовується при проведенні інспекційних перевірок банків, але виявляє чи ефективно здійснюється управління саме ризиками та чи здатен банк повністю їх контролювати. Рейтинг за результатами оцінювання банків на основі СОР не виставляється.

Застосування системи оцінки ризиків дає можливість визначати, як певні існуючі або потенційні проблеми, на які наражається банк або банківська система, впливають на характер і рівень ризиків у цьому банку. НБУ визначає, наскільки добре банк управляє ризиками протягом певного періоду, а не лише на певний момент часу, та фіксує напрямок зміни фінансового стану банку. При оцінюванні ризиків за цією методикою НБУ визначає банківський ризик за його впливом на капітал і надходження. Ризик розглядається як ймовірність того, що певні події очікувані або неочікувані можуть мати негативний вплив на капітал та/або надходження банку.

Існування ризику не обов’язково є причиною для занепокоєння. Для розгляду ризиків у ширшій перспективі оцінюється чи є ризики, які бере на себе банк, виправданими. Ризики вважаються виправданими, якщо вони є зрозумілими, контрольованими, такими, які можна виміряти і що відповідають здатності банку швидко реагувати на негативні обставини. З метою забезпечення максимальної об’єктивності результатів, зроблені висновки обговорюють з керівництвом банку і його спостережною радою, що допомагає роз’яснити або уточнити їх. Оцінка ризику в “системі оцінки ризиків” має відображати як дійсні, так і потенційні параметри ризику банку.

Безпосередня кількість ризиків, які підлягають аналізу в СОР, є чітко регламентована. До них належать дев’ять категорій:

1) кредитний ризик – виникає через неспроможність сторони, яка взяла на себе зобов’язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов’язання. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов’язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чи умовних угод незалежно від того, де відображається операція – на балансі чи поза балансом;

2) ризик ліквідності – виникає через неспроможність банку виконати свої зобов’язання в належні строки, не зазнавши при цьому неприйнятних втрат, та через нездатність управляти незапланованими відтоками коштів, змінами джерел фінансування та/або виконувати позабалансові зобов’язання;

3) ризик зміни процентної ставки – виникає внаслідок несприятливих змін процентних ставок. Проявляється: при різниці в строках погашення та переоцінки величини ставки активів та зобов’язань; при зміні в нахилі та формі кривої дохідності; при відсутності достатнього зв’язку між коригуванням ставок, отриманих та сплачених за різними інструментами; при наявності у контрагентів права відмови від виконання угоди (реалізації права вибору);

4) ринковий ризик – виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів та товарів і курсів іноземних валют за тими інструментами, які є у торговельному портфелі. Цей ризик виникає з маркетмейкерства, дилінгу, прийняття позицій з боргових та пайових цінних паперів, валют, товарів та похідних інструментів (деривативів);

5) валютний ризик – виникає через несприятливі коливання курсів іноземних валют та цін на банківські метали. Поділяється на: ризик трансакції; ризик перерахунку з однієї валюти в іншу; економічний валютний ризик – полягає у змінах конкурентоспроможності банку на зовнішньому ринку через суттєві зміни обмінних курсів;

6) операційно-технологічний ризик – виникає через недоліки системи внутрішнього контролю, неадекватність інформаційних технологій і процесів обробки інформації. Такі недоліки можуть призвести до збитків через помилку, невчасне виконання робіт або шахрайство чи стати причиною того, що інтереси банку постраждають від непередбачених подій (пожежі, стихійного лиха тощо);

7) ризик репутації – виникає через несприятливе сприйняття іміджу фінансової установи клієнтами, контрагентами, акціонерами або органами нагляду. Це впливає на спроможність банку встановлювати нові відносини з контрагентами, надавати нові послуги або підтримувати існуючі відносини;

8) юридичний ризик – виникає через порушення або недотримання банком вимог нормативно-правових актів, угод, прийнятої практики або етичних норм, а також через можливість двозначного їх тлумачення. Цей ризик може призвести до сплати штрафних санкцій та адміністративних стягнень, необхідності грошового відшкодування збитків, звуження можливостей банку;

9) стратегічний ризик – виникає через неправильні управлінські рішення, неналежну реалізацію рішень і неадекватне реагування на зміни в бізнес-середовищі. Цей ризик виникає внаслідок несумісності стратегічних цілей банку; бізнес-стратегій, розроблених для досягнення цих цілей; ресурсів, задіяних для досягнення цих цілей; якості реалізації цілей банку [6].

Усі дев’ять категорії ризику визначаються та оцінюються окремо і щодо кожного ризику існує чіткий перелік чинників, які беруться до уваги. Вказані ризики не є взаємовиключними, адже будь-який продукт або послуга може наражати банк на декілька ризиків. Однак для зручності аналізу НБУ виявляє та оцінює ці ризики окремо. Для ефективного використання системи оцінки ризиків при оцінюванні має враховуватися як поточний стан банку, так і чинники, які можуть вказувати на зростання ризиків в майбутньому.

Всього існує чотири компоненти, за якими дається оцінка параметрів ризиків банку:

1.     Кількість ризику, тобто рівень або обсяг ризику, на який наражається банк. Вона характеризується як незначна, помірна або значна;

2.     Якість управління ризиком, тобто наскільки добре здійснюється виявлення, вимірювання, контроль і моніторинг ризиків. Характеризується як висока, така, що потребує удосконалення, або низька;

3.     Сукупний ризик, тобто узагальнений висновок, який відображає рівень занепокоєння органів нагляду, зважаючи на кількість ризику та якість управління ним. Оцінюється як високий, помірний або низький;

4.     Напрям ризику, тобто ймовірна зміна сукупного рівня ризику протягом наступних 12 місяців. Напрям ризику характеризується як такий, що зростає, стабільний або такий, що зменшується [5].

Кількість ризику і якість управління ризиком оцінюються незалежно одна від одної. Крім того, значний розмір капіталу або високі показники фінансової діяльності не розглядаються як пом’якшувальні чинники для неадекватної системи управління ризиками. Наглядовці не повинні робити висновок, що “високий” рівень ризику – це погано, а “низький” – це добре. Кількість ризику просто відображає рівень ризику, який банк бере на себе в процесі здійснення своєї діяльності, і добре це чи погано – залежить від того, чи забезпечують системи управління ризиками банку виявлення, вимірювання, моніторинг і контроль цієї кількості ризику.

Ризики у СОР вимірюються послідовно. До шести категорій – кредитного ризику, ризику ліквідності, ризику зміни процентної ставки, ринкового, валютного та операційно-технологічного ризику, оцінюються усі компоненти параметрів, тобто кількість ризику, якість управління ризиком, сукупний ризик і напрям ризику. А щодо решти – стратегічного ризику, ризику репутації та юридичного ризику оцінюють лише сукупний ризик і напрям ризику, що спричинено важкістю їх точного вимірювання. У підсумку під особливий контроль береться рівень занепокоєння (сукупний ризик) і напрям ризику для кожної категорії ризику, за якими і дається основна оцінка банку [6].

Таким чином, “Система оцінки ризиків” НБУ, як і CAMELS, є достатньо ефективною, хоча й не позбавлена вад. Головна її перевага – врахування чинника часу, адже СОР чи не єдина система, яка оцінює не тільки наявний фінансовий стан банку, а й визначає наскільки добре здійснювалось управління протягом певного періоду та враховує прогноз на перспективу. Основними недоліками СОР є неврахування прибутковості банку, якості його пасивів, упущення аналізу професійності керівництва банку та фінансової спроможності акціонерів. Головний недолік СОР з позиції градації банків – вона є нерейтинговою системою, і рейтинг банків за нею не виставляється. Це спричиняє проблеми ранжування банків за рівнем їхнього фінансового стану.

Висновки

Державні методики оцінювання фінансового стану банків “CAMELS” та “Система оцінки ризиків” застосовуються у процесі комплексних інспекційних перевірок. CAMELS базується на врахуванні достатності капіталу, якості активів, ліквідності, надходжень (дохідності) та іншого. СОР орієнтована на оцінку безпосередніх ризиків, які приймає банк, і визначає як керівництво банків ставиться до ризиків і наскільки ефективно управляє ними. На відміну від CAMELS, СОР є нерейтинговою системою і рейтинг банків за нею не виставляється. Обидві методики мають недоліки, але загалом є ефективними, одночасне застосування яких значною мірою нівелює недоліки одна одної і дає змогу державі достатньо адекватно визначити фінансовий стан банків з метою забезпечення економічної безпеки і стабільності банківської системи.

Подальші дослідження методик оцінювання фінансового стану банків повинні спрямовуватися з урахуванням їхнього якісного критичного аналізу. У сучасних умовах має місце нестабільність в фінансовій сфері та економіці країни, яка породжує необхідність розробки ефективних методик, які б повніше враховували взаємовплив кількісних та якісних показників функціонування банків. Потрібно ширше вивчати сучасні розробки банків, рейтингових агентств та науковців, які займаються порушеною проблематикою. Важливими є дослідження іноземного досвіду, причому не тільки американського і європейського, а й країн Азії, які після глибокої фінансової кризи 1997-1998 рр. якісно модернізували свої фінансові системи.

 

Список використаних джерел:

1. Азаренкова Г. Новий підхід до визначення оцінки фінансової стабільності розвитку банку / Г. Азаренкова, О. Головко // Вісник НБУ. – 2009. – №9. – С. 18–21.

2. Батковський В.А. Рейтингова оцінка діяльності банків / В.А. Батковський // Фінанси України. – 2004. – №5. – С. 145–150.

3. Вовчак О.Д. Банківський нагляд : [навч. посібник. – 2-ге вид., стеретипне] / О.Д. Вовчак, О.І. Скаско, А.М. Стасів. – Львів : Новий світ-2000, 2007. – 472 с.

4. Гумен І. Складові банківських рейтингів: науково-практичний аспект / І. Гумен // Вісник НБУ. – 2000. – №1. – С. 57–60.

5. Крупка М.І. Роль системи оцінки ризиків (СОР) у забезпеченні стабільності комерційних банків України / М.І. Крупка, І.В. Кончаківський, О.І. Скаско // Фінанси України. – 2004. – №9. – С. 100–104.

6. Методичні вказівки з інспектування банків “Система оцінки ризиків” ; затверджені Постановою Правління НБУ від 15.03.2004 р. №104 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу : http://www.rada.gov.ua.

7. Положення про порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою CAMELS” ; затверджене Постановою Правління НБУ від 08.05.2002 р. №171 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу : http://www.rada.gov.ua.

8. Тиркало Р.І. Фінансовий аналіз комерційного банку: основи теорії, експрес-діагностика, рейтинг : [навч. посібник] / Р.І. Тиркало, З.І. Щибоволок. – К. : Слобожанщина, 1999. – 236 с.

9. Шелудько Н. До визначення фінансової стійкості комерційного банку / Н. Шелудько // Вісник НБУ. – 2000. – №3. – С. 40–43.

 

 Стаття надійшла до редакції 23.04.2012 р.