УДК 339.94:330.34

 

В. І. Кокоріна,

аспирантка, ДВНЗ «Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана»

 

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ФОРМ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

 

BASIC PROGRESS TRENDS OF INTERNATIONAL BUSINESS FORMS IN GLOBALIZATION

 

Обґрунтована об’єктивна основа розвитку і функціонування міжнародного бізнесу на глобальному рівні інтернаціоналізації. Розкриті передумови та сучасні тенденції розвитку форм міжнародного бізнесу як сукупності ділових операцій ТНК. Визначаються переваги сучасних типів міжнародного виробництва у рамках міжнародного бізнесу. Підкреслено зміну мотивацій і форм міжнародного бізнесу в умовах інноваційно-інформаційного глобалізму.

Ключові слова: міжнародний бізнес, транснаціональна компанія, прямі іноземні інвестиції, способи виробництва без участі капіталу, інформація, технологія, інновація

 

The article considers the basis of international business development at global stage of internationalization. The pre-conditions and advanced progress trends of international business forms by TNCs are defined. The Advantages of modern types of international production within the international business are determined. The article emphasizes the shift of international business`s motives and forms concerning the innovative globalism.

Keywords: international business, transnational company, direct foreign investments, non-equity modes of international production, information, technology, innovation

 

 

ВСТУП

Розвиток міжнародного бізнесу в умовах глобалізації та формування глобальної економіки зумовлюється еволюцією інтернаціоналізації, трансформацією продуктивних сил, впливом зміни середовища міжнародного бізнесу та поглиблення взаємозв’язків між національними економіками на рівні виробництва, обміну, споживання та розподілу факторів і результатів виробництва. У цілому ж тенденції змін середовища функціонування міжнародного бізнесу на різних рівнях та етапах інтернаціоналізації стають передумовою виникненню або трансформації форм міжнародного підприємництва. На сучасному глобальному рівні інтернаціоналізації розвиток форм міжнародного бізнесу як сукупності ділових операцій здійснюваних компаніями зумовлений прагненням посилити інтеграцію національних економік у глобальний виробничий процес. Інтеграція економічних агентів виходить за межі міжнародної торгівлі та міжнародного інвестування як форм міжнародних економічних відносин в умовах глобалізації.

Створюючи умови для транснаціональних компаній, міжнародний бізнес, водночас, зазнає впливу змін зовнішнього (глобального) середовища. Процеси глобалізації і формування нових, глобальних, господарських зв’язків в економічних системах на мезо-, макро- і мікрорівнях, у межах яких функціонує міжнародний бізнес, впливають на рівень розвитку всіх сфер та компонентів зовнішнього середовища. Посилення глобальних трансформацій у технологічній та інноваційній сферах міжнародного бізнесу стали об’єктивними передумовами трансформації форм міжнародного бізнесу. Глобалізація та інтернаціоналізація зумовили інтеграцію суб’єктів міжнародної економіки на всіх її рівнях і формах, визначили капітал, інформацію та технологію як фактори посилення такої інтеграції для виробництва глобального продукту на глобальному ринку.

 

АНАЛІЗ ОСТАННІХ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Процес розвитку міжнародного бізнесу в умовах глобалізації у своїх працях вивчали такі зарубіжні та вітчизняні вчені: К. Асвазаппа, Д. Джонсон, С. К. Поулсон, К. Тернер, Б. Тойн, У. Г. Томлінсон, С. Робокк, К. Сіммондс, Д. Г. Лук’яненко, С. Мочерний, С. Фомішин, Є. Г. Панченко, О. А. Швиданенко та інші. Заслуговують на увагу окремі аспекти розвитку форм здійснення міжнародної підприємницької діяльності транснаціональними корпораціями на глобальній стадії інтернаціоналізації. Тому більш детального дослідження вимагає виявлення сучасних тенденцій розвитку форм міжнародного бізнесу як сукупності ділових операцій і формування взаємозв’язків між економічними агентами на основі обміну продуктивними силами у процесі інтернаціоналізації, враховуючи їх мотиви та інтереси на світових ринках.

 

ПОСТАНОВКА ЗАДАЧІ

- обґрунтувати об’єктивну основу розвитку і функціонування міжнародного бізнесу на глобальному рівні інтернаціоналізації;

- розкрити передумови та сучасні тенденції розвитку форм міжнародного бізнесу як сукупності ділових операцій ТНК;

- визначити переваги сучасних типів міжнародного виробництва у рамках міжнародного бізнесу;

- підкреслити зміну мотивацій і форм міжнародного бізнесу в умовах інноваційно-інформаційного глобалізму.

 

РЕЗУЛЬТАТИ

Міжнародний бізнес в умовах і на різних стадіях інтернаціоналізації розвивається під впливом конкуренції на глобальних ринках. Підкреслимо, що їх сумісний розвиток зумовлений динамічними  процесами глобалізації та інтернаціоналізації продуктивних сил, посиленням консолідації міжнародного бізнесу та діяльності глобальних компаній в умовах нового цивілізаційного порядку. Глобальний етап інтеграції економічних систем, безпосередньо пов’язано з багатоплановим процесом інтернаціоналізації, який представляє собою процес розширення та поглиблення світогосподарських зв’язків завдяки підвищенню мобільності факторів і результатів виробництва (макрорівень) та залучення фірми до міжнародних операцій (мікрорівень) [2, с.9].

У результаті дії викликів глобалізації та посилення інтернаціоналізації виробництва і капіталу середовище міжнародного бізнесу зазнає структурних змін у системі впливу окремих сфер зовнішнього середовища, як загального, так і конкурентного. Багатовимірність глобалізації виявляється через зростання масштабів і динамізацію міжнародного руху товарів, послуг, факторів виробництва, інформації, технології, інновацій. Економічна глобалізація характеризується виходом міжнародної економіки на вищий рівень розвитку із системною інтернаціоналізацією умов і сфер людської життєдіяльності, коли в принципі можна говорити про формування економіки глобального типу [5, с. 6], де соціально-економічні зміни на національному, міжнародному та метакорпораційному рівні міжнародного середовища зумовлені розривами технологічного та інформаційного розвитку суб’єктів цих рівнів.

Міжнародний бізнес, у широкому розумінні цієї категорії, можна розглядати як підприємництво, що здійснюється у межах світового господарства. Конкретна сутність цього поняття розглядається як будь-яка операція, яка проводиться контрагентами двох або більше країн. При цьому, мова йде про господарські операції, які засновані на нових організаційних технологіях, мають гнучкий характер у процесі оперативного управління, враховуючи вплив вимог світового ринку та оптимального задоволення інтересів і потреб партнерів. Міжнародний бізнес базується на можливості отримання переваг (економічних чи технологічних) саме із переваг міждержавних (міжкраїнових) ділових операцій, тобто продаж даного товару в іншій країні, або налагодження фірмою однієї країни виробництва в іншій країні, або спільного надання послуг фірмами двох країн - третій тощо забезпечують залученим у бізнес сторонам більше переваг, ніж вони мали б, якби здійснювали аналогічну діяльність як суб’єкти лише національних економік [4, с. 68].

Прагнення компанії здійснювати операції на закордонних ринках є можливістю реалізації конкурентних переваг, враховуючи глобалізаційні виклики. Ключовими рушійними силами впливу глобалізації на міжнародний бізнес в умовах гіперконкуренції можна вважати зниження бар’єрів, зростання міжкордонної торгівлі та інвестицій, зростання масштабів виробництва глобального продукту для глобального споживача, використання Інтернет- та інформаційних технологій, роль швидкозростаючих економік на світовому ринку, впровадження глобальних систем якості та стандартів продукції.

Слід зазначити, що міжнародна підприємницька діяльність зорієнтована на впровадження конкретних заходів щодо розширення ринків збуту, послуг, капіталу, робочої сили, пошук нових джерел виробничих і фінансових ресурсів, здійснення диверсифікації господарської діяльності тощо. 

 

Рис. 1. Структура міжнародного бізнесу

 

Ці головні мотивації здійснення ділових операцій за межами національних кордонів формують структуру міжнародного бізнесу, що представляє собою систему взаємозв’язків типів, форм та методів реалізації міжнародного бізнесу (рис. 1), яка функціонує у напрямі міжнародних торговельних відносин, руху та раціонального використання фінансових і трудових ресурсів (фінансового та інтелектуального капіталів) у межах глобальної економічної системи. На сьогодні система міжнародного бізнесу зазнає певних змін у результаті нових викликів глобалізації та поглиблення інтернаціоналізації виробництва.

Сучасні тенденції розвитку форм міжнародного бізнесу охоплюють вихід транснаціональними компаніями на зарубіжні ринки шляхом прямого іноземного інвестування, венчурного інвестування, міжнародного виробництва та IT-компаніями. Функціонування глобальної компанії у різних формах бізнесу базується стратегічними підходами реалізації її конкурентних переваг за рахунок інтерналізації, зниження трансакційних витрат, OLI-переваг чи передових знань і технологій [15]. Глобальні потоки прямих іноземних інвестицій у 2010 році зросли до 1,24 трлн дол. США, однак їх обсяг залишився нижчим на 15 % від до кризового рівня. Ця картина розвитку форм міжнародного бізнесу покращується активізацією транснаціональними компаніями (ТНК) міжнародного виробництва і торгівлі, обсяги яких досягли рівня до кризових. Міжнародне виробництво розширюється, а обсяги зарубіжного продажу, кількість експатів та активів в ТНК збільшуються. У 2010 році додана вартість світового виробництва ТНК досягла рівня  1,6 трлн дол. США (біля чверті глобального ВВП). На зарубіжні філіали ТНК припадало більше 10 % глобального ВВП і третина світового експорту [18].

Сьогодні формами бізнесу ТНК за межами національних економік стають не тільки прямі іноземні інвестиції, але способи виробництва без участі капіталу (СВУК). Так, у 2010 році обсяг продажу у рамках цих форм перевищив 2 трлн дол. США. До форм СВУК відносяться підрядне промислове виробництво й аутсорсинг послуг (1,1-1,3 трлн дол. США), підрядне сільськогосподарське виробництво, франчайзинг (330-350 млрд дол. США), ліцензування (340-360 млрд дол. США), управлінські контракти (майже 100 млрд дол. США) та інші типи договірних відносин, за допомогою яких ТНК координують діяльність у рамках своїх глобальних виробничо-збутових ланцюгах та впливають на управління компаніями у приймаючих країнах, не беручи участь у капіталі цих компаній.

 

Таблиця 1. Переваги СВУК для розвитку міжнародного бізнесу ТНК [18]

 

Реалізація ділових операцій у СВУК дозволяє ТНК досягти зайнятості своїх філіалів до 14-16 млн робітників, формуючи додану вартість на рівні 15 % від ВВП. У цілому на СВУК всіх галузей припадає 70-80 % глобального експорту. Перевагою використання ТНК форм СВУК є підкріплення довгострокового промислового розвитку шляхом нарощення виробничого потенціалу, зокрема на основі розповсюдження технології і розвитку вітчизняних підприємств, а також стимулювання доступу країнам, що розвиваються, до глобального виробничо-збутового ланцюга.

Вибір ТНК між формами СВУК та прямими іноземними інвестиціями або міжнародною торгівлею у будь-якій ланці виробничо-збутового ланцюга залежить від стратегії, порівняльних витрат і прибутків, які супроводжуються ризиками. В одній ланці такого ланцюга ТНК можуть використовувати СВУК замість прямих іноземних інвестицій, а в іншій можуть доповнювати.

 

Рис. 2. Типи СВУК у виробничо-збутовому ланцюгу [18]

 

Більшість процесів у виробничо-збутовому ланцюгу на глобальному, макроекономічному та корпоративному рівнях, сьогодні мають інноваційну природу. Відносна доступність усіх факторів виробництва, зростання ролі людського чинника, а також постійне прискорення економічних трансакцій визначають виняткову роль інформації та інновацій у системі прогнозування, планування, організації, мотивації та контролю діловими операціями ТНК. Інформаційний ресурс виступає сьогодні ключовим чинником досягнення поточної ефективності і довгострокової конкурентоспроможності на більшості товарних ринків. У свою чергу, інформація як предмет і засіб праці має бути наслідком отримання двох категорій товарів – інформаційного та інтелектуального продукту.

Сьогодні залучення до господарювання фінансових ресурсів, використання тої чи іншої техніки, найм на роботу певних працівників та інші процеси на підприємствах безпосередньо визначається накопиченим його власником чи керівниками інтелектуальним капіталом. З другого боку, як і в природному середовищі, більшість бізнес-процесів чи їх окремих стадій мають крім матеріальної складової, ще й інформаційну. Отже, інноваційні рішення як спосіб накопичення інформаційного чи інтелектуального капіталу безпосередньо виступають передумовою ведення діяльності на ринку та основою отримання економічних результатів компаніями [7, с. 12].

Сучасний розвиток «цивілізації знань» та світового господарства неможливий без достатньо інтенсивних інвестиційних та інноваційних процесів. Інноваційні ж процеси не можуть відбуватися без забезпечення інформаційних потоків між господарюючими об’єктами і суб’єктами з одного боку та іншого. У більшості джерелах фахівцями інформація в інвестиційній та інноваційній діяльності розглядається як інструмент зниження фінансово-економічних ризиків. Водночас, на думку О.В. Михайловської, тенденція до посилення ролі інформації в усіх без винятку соціально-економічних процесах дає підставу припустити, що роль інформації у сфері інвестицій та інновацій не обмежується зменшенням ризиків інвесторів. Для оцінки інших мотивів господарюючих суб’єктів здійснювати вищезазначені види діяльності, звернемося до поширеного у фаховій літературі підходу до інвестицій, який тлумачить їх як розміщення певних фінансових ресурсів з метою отримати позитивний фінансовий результат [6, с. 12].

Однак, на думку О.В. Михайловської, такий підхід не чітко формулює причини (мотиви) здійснення інвестиції [6, с. 12], оскільки у сучасних умовах отримання максимальних прибутків чи збільшення капіталу не розглядається як самостійна мета інвестування [9, с. 60]. Тут йдеться про оптимальність, яка полягає у тому, що за мету ставиться отримувати менший, ніж максимально можливий прибуток, але з тривалим ефектом. Адже «… максимальна норма прибутку сьогодні може негативно відобразитися на прибутку та його нормі в наступних періодах» [3, с. 46].

Загалом глибинні мотиви всіх суб'єктів, які здійснюють інноваційну та інвестиційну діяльність, є спільними, попри певні відмінності в цілях. Ці мотиви полягають у динамічній природі суб'єкта (його стан постійно змінюється). Причому, незалежно від того, розглядається окрема людина чи велика корпорація, вони існують у динамічному зовнішньому середовищі. Особливістю суб'єкта є розуміння відмінностей між бажаним і реальним станом речей. Невідповідність між ними породжує, низку потреб, головною з яких є потреба в ресурсах: грошових, технологічних, інтелектуальних тощо для зміни свого стану або утримання його незмінним в умовах, що змінилися. Така ситуація примушує суб'єкта шукати об'єкт, який би забезпечив його необхідними ресурсами: вкласти гроші, щоб отримати їх ще більше, зробити вклад у модернізацію технологій, щоб утримати або збільшити ринкову частку, фінансувати наукові дослідження, щоб на їх базі створити нові технології, які забезпечать перевагу над конкурентами тощо. Вищеперераховане, на думку О.В. Михайловської, є надзвичайно важливим моментом, який дозволяє об'єднати інвестиційну й інноваційну діяльність в один процес з єдиним мотивом. Відмінність виникає лише в тому, що в процесі пошуку можливі три ситуації [6, с. 13]:

1) знайдено готовий об'єкт, властивості якого дозволяють розв’язати конфлікт між потребами суб'єкта і реальністю. У цьому випадку інвестор здійснює вкладення, не змінюючи сам об'єкт інвестицій;

2) потенціал готового знайденого об'єкта, але він не відповідає потрібним критеріям і вимагає певної зовнішньої участі для його розвитку. У цьому випадку інвестор виступає як новатор, адже йому потрібно змінювати існуючий об'єкт так, щоб він забезпечив необхідні інвестору ресурси;

3) існуючого об'єкта, який навіть у разі його зміни забезпечив би суб’єкта необхідними ресурсами, не знайдено. У даному випадку інвестор приймає рішення про створення нового, не існуючого до цього об'єкта (як підприємства, так і наукового продукту, напряму прикладних чи технологічних досліджень). У цьому випадку, інвестор виступає як новатор ще більшою мірою, ніж у попередньому пункті.

Перша ситуація  відповідає інвестиційній діяльності у тлумаченні більшості джерел [1, 8, 10]. Друга і третя є прикладом власне інноваційної діяльністю у тлумаченні Й. Шумпетера, який виділив п'ять типів інновацій [11]:

1) виробництво невідомого споживачам нового продукту з якісно новими особливостями;

2) впровадження нового засобу виробництва, в основі якого необов'язково лежить нове наукове відкриття, а застосовано новий підхід до комерційного використання продукції;

3) освоєння нового ринку збуту галуззю промисловості країни, незалежно від того, існував цей ринок раніше чи ні;

4) залучення нових джерел сировини та напівфабрикатів, незалежно від того, чи існували ці джерела до цього;

5) введення нових організаційних та інституційних форм, наприклад, створення монопольного положення або ослаблення монопольної влади іншого підприємства.

Третім із вищенаведених варіантів результату пошуку інвестором об’єкта є радикальні й адаптивні інновації (нововведення) у визначенні Р. Розвела [17]. Радикальні нововведення – це створення таких нових виробів або процесів, які, можливо, приводять до нового роду занять або навіть нової технологічної парадигми, тоді як адаптивні – це технологічно нові вироби (технології, процеси) або їх удосконалення в межах встановлених бізнес-структур. Покрокові інновації передбачають вдосконалення окремих елементів технології чи виробу, відповідно до потреб ринку [17, с. 225-226]. Поділ інновацій на радикальні, адаптивні та покрокові (останні відповідають шумпетерівським інноваціям) є досить зручним при аналізі структури інноваційно-інвестиційного процесу як системного утворення.

Отже, як інноваційна, так і інвестиційна діяльність базуються на одному мотиві – необхідності поповнення ресурсів суб'єкта (інвестора) для підтримання існуючого стану або ж розвитку в зовнішньому середовищі. Реалізується цей мотив через пошук і встановлення зв’язку з об’єктом (реальним або ще не створеним), який здатен, на думку інвестора, забезпечити його необхідними ресурсами. Тому інноваційно-інвестиційний процес слід тлумачити як діяльність суб’єктів: окремих осіб, корпорацій, інших інституційних об’єднань, спрямовану на пошук, отримання впливу, зміну або створення об’єктів, здатних забезпечити ресурсами, необхідними для підтримання стану динамічної рівноваги із зовнішнім середовищем розвитку в межах глобалізаційних процесів [6, с. 14-15].

 

Рис. 3. Розвиток мотивацій міжнародного бізнесу в умовах інформаційного глобалізму

 

Глобалізація як феномен ХХІ століття виявляється як багатовимірне явище, яке охоплює масштаби і динамізацію міжнародних економічних відносин і міжнародного бізнесу, і характеризує вищий рівень розвитку міжнародної економіки як системи науково-технологічних та галузево-функціональних зв’язків між новими типами утворень як кластерні, метакорпораційні та мережеві структури, також зумовлює становлення глобальної економічної системи. Підкреслимо, що на сьогодні рушійні сили економічної глобалізації формуються в умовах розвитку нового світоустрою, сформованого під впливом цивілізаційного розвитку продуктивних сил як результат домінування інформації та технології в економічній системі.

 

ВИСНОВКИ

Параметри глобального бізнесу формуються у гіперконкурентному середовищі, де інформаційний ресурс стає ключовим чинником досягнення ефективності і довгострокової конкурентоспроможності на світових товарних і фінансових ринках. Формування середовища міжнародного бізнесу відбувається у масштабах інтенсивних інвестиційних й інноваційних процесів, де мотиви всіх суб’єктів світового господарства є спільними. Розподіл і перерозподіл доданої вартості стає актуальним у результаті змін технологічної компоненти відтворювального процесу всередині великих корпорацій чи країн. Вплив технологічного середовища зумовлює, на сьогодні, функціонування міжнародного бізнесу. Мотивом міжнародного бізнесу перестає бути отримання прибутку, а створення і впровадження комерційного нововведення. Сучасний рівень розвитку міжнародної економіки у контексті глобалізації характеризується як система науково-технологічних та галузево-функціональних зв’язків. Створення нових елементів продуктивних сил у вигляді інформаційно-комунікаційних технологій зумовило появу нових форм і методів міжнародного бізнесу, або їх модифікацію. Основою такого висновку є фундаментальне положення про взаємодію рівня продуктивних сил з характером виробничих відносин. Нові елементи продуктивних сил у формі інформаційно-комунікаційних технологій мають вплив на економічні відносини, результатом чого стали більш сучасні, з точки зору, технологій форми міжнародного бізнесу, нові продукти, нові відносини продавця з покупцем, нові конкурентні та бізнес-стратегії.

 

Список використаних джерел:

1. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент /  И. А. Бланк. – К. : МП «ITEM» ЛТД, «Юнайтед Лондон трейд Лимитед», 1995. – 448 с. 

2. Глобальна економіка ХХІ століття: людський вимір : монографія / Д.Г. Лук’яненко, А.М. Поручник, А.М. Колот [та ін.] ; заг. ред. д-ра екон. наук, проф. Д.Г. Лук’яненка та д-ра екон. наук, проф. А.М. Поручника. К. : КНЕУ, 2008. – 420 с.

3. Гойко А. Ф. Методи оцінки ефективності інвестицій та пріоритетні напрямки їх реалізації / А. Ф. Гойко. – К. : ВІРА-Р, 1999. – 320 с. 

4. Кокоріна В.І. Імперативи розвитку міжнародного бізнесу в умовах глобалізації / В.І. Кокоріна // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2010. - № 3. – С. 67-73.

5. Лук’яненко Д. Г. Стратегії глобального управління / Д. Г. Лук’яненко, Т. В. Кальченко // Міжнародна економічна політика. – 2009. – № 8-9. – С. 5-43.

6. Михайловська О. В. Вплив глобалізації інформаційного простору на розвиток міжнародних інноваційно-інвестиційних процесів : монографія. – К. : Дакор, Видавничий дім «Скіф». – 2009. – 424 с. 

7. Олексюк О. І. Глобальна метрика інноваційно-інвестиційного розвитку / О. І. Олексюк // Інновації та розвиток. – 2009. – № 4. – С. 11-17.

8. Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом /  А.А. Пересада. — К. : Лібра, 2002. – 492 с.

9. Рекитар Я. А. Япония: эффективное управление инвестициями / Я. А. Рекитар // Экономика строительства. – 1990. – № 2. – С. 56-72. 

10. Черваньов Д. М. Менеджмент інвестиційної діяльності підприємств : навч. посібник / Д. М. Черваньов. – К. : Знання-прес, 2003. – 622 с.

11. Шумпетер Й. Теория экономического развития / Й Шумпетер. М. : Прогесс. – 1982. – 456 с.

12. Cullen John B. International Business: Strategy and Multinational Company / John B. Cullen, K. Praveen Parboteeah. – New York : Taylor & Francis e-Library, 2009. – 501 р.

13. Information Economy Report 2010: ICTs, Enterprises and Poverty Alleviation. – Geneva: UN Publication, 2010. – 155 p.

14. International Business :  4E / K. Aswathappa. – New Delhi : Tata McGraw Hill Education, 2010. – 775 p.

15. International Business : New Challenges, New Forms, New Perspectives / Simon Harris, Olli Kuivalainen, Veselina Stoyanova. – London : Palgrave Macmillan, 2012. – 288 p.

16. International Business: Themes and Issues in the Modern Global Economy / Debra Johnson, Colin Turner. – New York : Taylor & Francis e-Library, 2010. – 496 p.

17. Rothwell R. Successful Industrial Innovation: Critical Factors for the 1990s / R. Rothwell // R&D Management. – 1992. – № 22 (3). – P. 221-239. 

18. World Investment Report 2011: Non-Equity Modes of International Production and Development [Електронний ресурс].  – New York and Geneva: UN Publications Sales and Marketing Office, 2011. – 226 p. – Режим доступу:  www.unctad.org/wir.

Стаття надійшла до редакції 10.06.2012 р.