УДК 336,6:339.137.2

 

М. П. Гриценко,

к.е.н.,доцент кафедри фінансів і кредиту

Бердянського державного педагогічного університету

 

ВИЗНАЧЕННЯ СТУПЕНЮ ДІЛОВОЇ АКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ КУРОРТНО-РЕКРЕАЦІЙНОЇ ГАЛУЗІ ШЛЯХОМ ОЦІНКИ РІВНЯ ЇХ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

 

Mykhail Gritsenko

DETERMINATION OF BUSINESS ACTIVITY DEGREE  OF RESORT-RECREATIONAL INDUSTRY  ENTERPRISES BY ESTIMATION  OF THEIR  LEVEL   OF COMPETITIVENESS

 

 

Використовуючи показник ринкової долі і темпи її зміни, побудована конкурентна карта ринку, на основі якої зроблений висновок про рівень конкурентоспроможності підприємств курортно - рекреаційній галузі

 

Ключові слова: фінансовий стан, конкурентоспроможність, ділова активність

 

Using the market share index and rates of its change, there was built the competition map of the market on the basis of which there was  drawn the conclusion on the level of competitiveness of resort-recreational industry’s enterprises.

 

Keywords: the financial state, competitiveness, business activity

 

Сучасний етап розвитку курортно -  рекреаційного комплексу (КРК) України характеризується різким падінням платоспроможного попиту на санаторно-курортні послуги (СКП) з боку населення на фоні незначного скорочення рекреаційної ємності здравниць. Це призводить до зниження показників заповнюваності ліжкового фонду санаторно-курортних установ до суттєвого зниження рівня ефективності рекреаційної діяльності.

Відсутність належних умов фінансування санаторно-курортних установ значно знижує якість СКП, спричинює падіння внутрішнього платоспроможного попиту на вітчизняний рекреаційний продукт та ускладнює перспективи виходу його на світові ринки рекреаційних послуг.

Поряд з цим мають місце значне скорочення дотацій населенню на оплату СКП з боку профспілок і фондів соцстраху та відсутність державних програм розвитку КРК. Тому рішучого значення набувають питання визначення фінансової стратегії розвитку рекреаційних підприємств, а також питання реформування системи фінансування оздоровчої рекреації з боку як держави, так і недержавних структур. Вкрай необхідною стає зміна фінансово-організаційної та управлінської структур санаторно-курортних установ.

Перехід до ринкової економіки вимагає від СКК підвищення ефективності діяльності у виробництві і реалізації СКП, а також конкурентоздатності наданих послуг на основі зниження собівартості путівок та впровадження ефективних форм управління.

Таким чином, проблема оцінки ефективності діяльності підприємств СКК, з точки зору управління їх фінансами, є однією з ключових задач фінансового менеджменту, від розв'язання якої залежать перспективи розвитку цих підприємств.

У зв'язку з цим проблема оцінки фінансово-господарської діяльності підприємств СКК за допомогою менеджменту фінансових ресурсів є в досить актуальною, має важливе теоретичне і практичне значення й потребує подальшої розробки.

Теоретичні та практичні аспекти питань оцінки ефективності фінансово-господарської діяльності підприємств досліджуються досить широко. Цьому питанню присвячені роботи М.Д. Білик, І.О. Бланка, І.Я. Каца, М.М. Крейніної, С.В. Науменкової, А.М. Поддєрьогіна та ін. Але оцінці фінансової ефективності рекреаційних підприємств присвячена незначна кількість робіт (І.Т. Балабанова, М.М. Вороновицького, М.В. Грідчиної ).

Позитивно оцінюючи результати цих досліджень, слід зазначити, що питання розробки відповідних сучасним умовам організаційно-економічного механізму регулювання розвитку СКК та оцінки ефективності фінансово-господарської діяльності санаторно-курортних підприємств змістовно не досліджувались.

Все вищевикладене й обумовило вибір об’єкта, теми дослідження та її актуальність.

   Постановка проблеми. Одним з головних чинників, які визначають фінансовий стан підприємства є  рівень його ділової активності, який проявляється в динамічності розвитку підприємства, швидкості обороту засобів підприємства. Критеріями ділової активності є рівень ефективності використання ресурсів підприємства, стійкість економічного зростання, ступінь виконання завдання за основними показниками господарської діяльності тощо.

Загальна оцінка ділової активності    здійснюється як  за якісними критеріями, так і за допомогою кількісних показників.

До якісних показників включають показники, які характеризують рівень його конкурентоспроможності а саме: розмір ринку збуту продукції, наявність продукції, що експортується, репутацію підприємства тощо.

В сучасній західної економічної літературі категорія «конкурентоспроможність» вважається однією з найбільш суттєвих для оцінки економічного та фінансового стану підприємств різних галузей.

В зв’язку з інтеграцією України до світових  економічних процесів, визначення рівня конкурентоспроможності українських підприємств набуває все більш  актуального значення. Зокрема це стосується підприємств курортно – рекреаційної галузі, які в останні роки відчувають значний тиск з боку російських, турецьких, єгипетських та інших конкурентів.  Крім того, посилюється рівень конкуренції між підприємствами курортно – рекреаційної галузі окремих регіонів України. В зв’язку з цим виникає необхідність визначення рівня конкурентоспроможності вітчизняних підприємств курортно – рекреаційної галузі та на цій підставі пошуку шляхів його підвищення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню питань  оцінки рівня конкурентоспроможності підприємств курортно – рекреаційної галузі наведене чільне місто  в працях як українських та й зарубіжних вчених – економістів. Однак до сього часу відсутня загальна методика визначення, і тому визначена проблема потребує подальшого наукового дослідження.

Формулювання цілей статті. Основною метою статті є визначення рівня конкурентоспроможності підприємств курортно – рекреаційної галузі м. Бердянськ  з використанням показника ринкової частки та розробка конкурентної карти ринку курортно – рекреаційних послуг м. Бердянськ.

Виклад основного матеріалу досліджень. Сфера послуг на сучасному етапі розвивається більш високими темпами ніж виробнича. Підприємство прагне створити умови, сформувати систему продажів і розробити методику дій, спрямованих на забезпечення послуги конкурентоздатного положення на ринку. Однією з ключових проблем, що постали перед вітчизняними підприємствами за час проведення ринкових реформ, стала їх адаптація до нових умов господарювання, до тих об'єктивних процесів, які відбувалися і відбуваються в Україні. Від того, наскільки успішно вони вирішують цю задачу, залежить не лише благополуччя самих підприємств, але і стан економіки країни в цілому. Уперше поняття конкуренції було сформульоване в роботі А. Смита «Дослідження про природу і причину багатства народів», в якому він сформулював принцип «невидимої руки ринку». У останні десятиліття проблема пошуку нових механізмів управління що підвищують ефективність діяльності на конкурентних ринках знайшла відображення в роботах як вітчизняних, так і зарубіжних авторів. У процес аналізу конкурентоспроможності внесли значний вклад такі дослідники, як М. Портер, Д. Риккардо, Б. Олин, А. Дж. Стрикленд, А. А. Томпсон, К. Омае, И. Ансофф, Э. Петтигрю, і багато інших. Кожна з концепцій досягнення ефективності і конкурентоспроможності має своїх прибічників. Проте, попри те, що дослідженню конкуренції і конкурентоспроможності присвячені багато робіт, аналіз механізмів забезпечення конкурентоспроможності підприємств повною мірою не вивчений. Так, при аналізі джерел інформації пов'язаної із забезпеченням конкурентоспроможності було виявлено:

• існують різні трактування терміну «забезпечення конкурентоспроможності підприємств»;

• недостатньо досліджений процес забезпечення конкурентоспроможності підприємств, що включає розділення на конкретні етапи і що вимагає використання певних інструментів;

• відсутній чітко сформований механізм забезпечення конкурентоспроможності, при реалізації якого можлива підтримка і оновлення конкурентних переваг і конкурентоспроможності підприємства;

• недостатньо досліджена залежність, в силу відсутності об'єктивних логічних і достовірних моделей, між критеріями конкурентоспроможності підприємств - конкурентними перевагами і ресурсами, джерелами конкурентних переваг.

 Ключові фактори успіху (або конкурентні переваги) — це характерний для певної галузі перелік чинників, що приносять їй переваги перед іншими галузями (наприклад, у боротьбі за інвестиції за рахунок більшої прибутковості або швидкості обороту капіталу), а також одним підприємствам галузі над іншими. Ці фактори не є постійними, вони змінюються залежно від: особливостей галузей; сегментів ринку, що обслуговуються, а також часу та етапу «життєвого циклу» галузі та підприємства.

Ключові фактори успіху базуються на: науково-технічному рівні виробництва та продукту; рівні маркетингу; рівні менеджменту; організаційно-технічному рівні виробничих процесів; фінансово-економічному рівні підприємства; рівні персоналу тощо.

Для кожної галузі є свої специфічні вимоги до комбінації наведених ключових факторів успіху, але для процвітаючого підприємства будь якої галузі кожний із них може стати інструментом перемоги в конкурентній боротьбі.

Ключові фактори успіху формують конкурентоспроможність об’єкта досліджень: товару, виробництва, підприємства, галузі, держави тощо.

В стратегічному управлінні найчастіше конкурентоспроможність розглядається в двох аспектах:

1) конкурентоспроможність товару (продукції) тобто ступінь його відповідності на певний момент вимогам цільових груп споживачів або обраного ринку за найважливішими характеристиками: технічними, економічними, екологічними тощо.

2) конкурентоспроможність підприємства — це рівень його компетенції відносно інших підприємств конкурентів у нагромадженні та використанні виробничого потенціалу певної спрямованості, а також його окремих складових: технології, ресурсів, менеджменту (особливо — стратегічного поточного планування), навичок і знань персоналу тощо, що знаходить вираження в таких результуючих показниках, як якість продукції, прибутковість, продуктивність тощо.

Серед методик визначення рівня конкурентоспроможності підприємств різних галузей найбільш часто використовуються методичні підходи запропоновані К. Омаї, А Роу, А. Дж. Стриклендом,  И. Ансоффом та М. Портером.

 Останнім часом серед підходів  до визначення конкурентоспроможності підприємств різних галузей широкої популярності  набув метод який ґрунтується на теорії конкурентних переваг М. Портера згідно  з яким показником потенційних переваг підприємства можна вважати частку ринку, яка йому належить. Відповідно до цієї методики, підприємство яке володіє більшою частиною ринку вважається  більш конкурентоспроможним. При цьому  для більш точної оцінки конкурентоспроможності підприємств курортно – рекреаційної галузі доцільно скористатися не лише показником ринкової частки але і врахувати темпи її зміни (темпи приросту або скорочення) що дасть змогу розробити конкурентну карту ринку та оцінити конкурентоспроможність підприємств не лише в статиці але і в динаміці.

Розрахунок  ринкової часті  проводять за формулою:

 

Д_і   = 

 

де, ВР_і -  виручка від реалізації і-го підприємства, тис. грн..:

      n -  кількість підприємств, що функціонують на досліджуваному ринку.

Визначення ринкових частин господарюючих суб’єктів дозволяє виокремити  ряд стандартних положень підприємств на ринку – лідерів ринку з максимальним значенням частки ринку, підприємства – аутсайдери, які займають найгірші позиції, та дві проміжні групи – підприємства з сильною  (претенденти на лідерство) та слабою (послідовники)  конкурентними позиціями.

Послідовність визначення меж наведених вище груп підприємств така:

1) розраховується середнє арифметичне значення ринкових часток %

2) вся сукупність підприємств  ринку що досліджується  розподіляється на два сектори для яких  значення часток більше або менше від середнього значення;

3) у кожному з секторів розраховуються середньоквадратичні відхилення, що разом з мінімальним і максимальним значеннями показують межи вказаних груп.

Віднесення підприємства до тієї чи іншої групи відбувається за наступною  схемою:

 

 

 

Середнє арифметичне значення часток усієї сукупності підприємств (Д_ср) визначається за формулою: Д_ф = 1/n де n - загальна кількість підприємств.

Мінімальне (Д_min) та максимальне (Д_max) значення ринкової частки визначається за усіма значеннями Д_i : 

 

Д_min = MIN {Д_і},

Д_max = МАХ {Д_i},

і = 1, ... ,n.

 

Середньоквадратичні відхилення ринкових часток підприємств σ₁ (σ₂), для яких Д_i ≥ (≤) Д_ср., розраховуються за відповідними секторами:

             

 

де k, (n - k) - кількість підприємств, для яких Д_s < Д_ср, (Д_t ≥ Д_ср);

Д_s (Д_t) - ринкові частки підприємств, для яких Д_s < Д_ср, (Д_t ≥ Д_ср);

Д_ср1 (Д_ср2) - середнє арифметичне значення ринкової частки підприємств, для  яких Д_s < Д_ср, (Д_t ≥ Д_ср).

 

Д_ср1 =(1/k) х ΣД_s, S = 1...., к

Д_ср2=(1/(n-k)) х Σ_st  t = 1...,п-к

 

Використовуючи дану формулу визначимо ринкову частку і конкурентну позицію підприємств курортно – рекреаційної галузі м. Бердянськ.

Як свідчать дані табл. 1. найменша частка ринку (0.191, або 19,1%) належить базі відпочинку  «Маяк» найбільша (0,002, або 0,2 %) – базі відпочинку  «Нафтохімік України», тобто D_max =  0,191, D_min = 0,002. Оскільки у 2011 році в м. Бердянськ функціонувало 21 підприємство курортно – рекреаційної галузі то

 

Dср= 1/21=0,048.

D ср + 3σ2= 0,048+3 * 0,040=0,168.

 

Тоді межі віднесення підприємств до груп з різною конкурентною позицією будуть такими:

 

[0,002; 0,014] або [0,2 %;   1,4%]    - аутсайдери ринку;

[0,014; 0,048] або [1,4%;    4,8%]    - послідовники;

[0,048; 0,168] або [4,8 %; 16,8%]    - претенденти на  лідерство;

[0.168; 0,191] або [16,8%; 19.1%]    - лідери ринку.

 

Таблиця 1.

Вихідні дані для розрахунку конкурентних позицій

підприємств курортно – рекреаційної галузі м. Бердянськ 

 

 Графічно розподіл ринкових позицій підприємств курортно – рекреаційної галузі м. Бердянськ  наведено в табл.. 2.

 

Таблиця 2.

Розподіл конкурентних позицій підприємств м. Бердянськ на ринку

курортно – рекреаційних послуг

 

Однак при всій важливості показника ринкової частки слід мати на увазі що він являє собою статичну оцінку для конкретного проміжку часу. У зв’язку  з тим, що кон’юнктурна ситуація на ринку є досить мобільною необхідно знати тенденцію зміни даного показника і пов’язану з ним зміну конкурентної позиції підприємства. Цю тенденцію можна оцінити за допомогою тему приросту (скорочення)ринкової частки, що розраховується  за формулою:

 

T_i =

 

де T_i – темп приросту (скорочення) ринкової частки і-го підприємства,%;

D_i^t , D_i^t0 _- ринкова частка і-го підприємства;

m – кількість років у періоді що аналізується.

Для оцінки ступеню зміни конкурентної ринкової позиції що характеризується ринковою часткою, доцільно виділити типи підприємств за величиною зміни його ринкової частки, а саме:

 

 

 

T_ср = (Σ D_i^t/Σ D_i^t0 – 1) * 100%,  i = 1,…,m.

 

де - D_i^t , D_i^t0 _- ринкова частка і-го підприємства у звітному (базисному) періоді.

Мінімальне (T_min) та максимальне (T_max) значення темпу приросту ринкової частки визначається наступним чином:

 

T_min =  MIN { T_i}, T_max =  MAX { T_i}, i =1,…,n.

 

Середньоквадратичне відхилення T_min від T_ср  розраховується за формулою :

 

σ = , і = 1, …, n.

 

Проведемо розрахунок темпів приросту ринкових часток підприємств курортно – рекреаційної галузі м. Бердянськ за 2010 – 2011 роки, та здійснимо на цій підставі розподіл підприємств на чотири згаданих вище групи. Вихідні дані для розрахунку наведені в табл. 3.  Від’ємні значення T_i свідчать про наявність тенденції зменшення показника ринкової частки підприємства, додатні – про наявність тенденції його зростання, тобто констатують погіршення або поліпшення конкурентної позиції підприємства. Зробивши необхідні перетворення отримали такі межі зарахування підприємств до груп з різними темпами приросту ринкової частки.

[-56,8%, -23,1%] – підприємства з конкурентної позицією що швидко погіршується;

[-23,1%, 23,3%] – підприємства з конкурентної позицією що погіршується;

[23,3%, 69,7%] – підприємства з конкурентної позицією що покращується;

[69,7%, 95,4%] – підприємства з конкурентної позицією що швидко покращується.

Дані таблиці 3 свідчать про те що незаперечним лідером за темпом приросту ринкової частки за період 2010 – 2011 років є база відпочинку „Перлина” (Т_і = 95,4%) та база відпочинку „Прибій” (Т_і = 92,3%). Найбільшого скорочення показника ринкової частки зазнали таки підприємства, як база відпочинку „Шико” (Т_і = -56,8%)  та база відпочинку „Маяк” (Т_і = -49,8%)  що є вкрай загрозливим оскільки за умови збереження тенденцій ринкової частки збереження тенденції зменшення ринкової частки ці підприємства рано чи пізно будуть витіснені з ринку більш сильними конкурентами.

 

Таблиця 3.

Вихідні дані для визначення типових станів підприємств курортно – рекреаційної галузі м. Бердянськ

за величиною зростання (скорочення) їх ринкової частки на ринку курортно – рекреаційних послуг

 

На підставі проведеного розрахунку ринкових часток та темпів їх зміни розробимо конкурентну карту ринку підприємств курортно – рекреаційних послуг  м. Бердянськ (табл. 4).

 

Таблиця 4.

Конкурентна карта ринку підприємств курортно – рекреаційної галузі

м. Бердянськ за 2010 – 2011 роки

 

 

Ця карта дозволяє виокремити 16 типових положень підприємств, які різняться ступенем використання конкурентних переваг та потенційною можливістю протистояти тиску конкурентів.

Аналізуючи дані табл. 4, можна зробити висновок, що найбільш значущий статус на ринку має база відпочинку   „Нафтохімік України", оскільки воно є лідером ринку та покращує свою конкурентну позицію. Це підприємство за показником ринкової частки і темпом її приросту можна вважати найбільш конкурентоспроможним у районі. Натомість найбільш загрозливе становище у таких підприємств, як база відпочинку „Південна", база відпочинку  „Шико", база відпочинку „Славутич" та база відпочинку „Маяк", які є аутсайдерами ринку та конкурентна позиція яких швидко погіршується. Ці підприємства є найменш конкурентоспроможними на регіональному ринку.

У цілому можна вважати, що підприємства, які розміщені в нижній частині табл. 4 (останні вісім чарунок), мають можливість у перспективі займати провідні положення на ринку, оскільки конкурентна позиція їх покращується, а відповідно, і бути більш конкурентоспроможними порівняно з підприємствами, конкурентна позиція яких погіршується (перші вісім чарунок).

Висновки. Оцінка рівня конкурентоспроможності  підприємств курортно – рекреаційної галузі може бути здійснена за допомогою різних підходів одним з яких є метод визначення ринкової частки підприємства та розробки на цій підставі конкурентної карти ринку. Даний метод є досить зручним у  застосуванні, оскільки не потребує використання складних методик розрахунку показника конкурентоспроможності та не вимагає застосування великої кількості даних тому що передбачає використання лише одного показника – вартості послуг що  надає підприємство. Однак вважаємо, що для більш точної оцінки конкурентоспроможності підприємств курортно – рекреаційної галузі доцільно поряд з показником ринкової частки використовувати й показники що характеризують ефективність діяльності підприємства, а саме обсяги послуг в розрахунку на 1 ліжко - місце, продуктивність праці, фондовіддачу і рівень рентабельності  виробництва.

 

Література;

1. Ансофф И., Макдоннел Эдвард Дж. Новая корпоративная стратегия / Пер. с англ. — СПб.: ПитерКом, 1999. — 416 с.

2. Конкурентоспроможність аграрних підприємств:методологія і механізми: моногр. / М.Й.Малік, О А. Нужна. – К.ННЦІАЕ,2007. – 270с.

3. Омае К., Мышление стратега: Искусство бизнеса по-японски/ Кеничи Омае ; Пер. с англ.— М.: Альпина Бизнес Букс, 2007

4. М.Портер Конкурентное преимущество: Как достичь высокого результата и обеспечить его устойчивость / пер. с англ. Е. Калининой. — М.: «Альпина Паблишер», 2008 (2-е изд. — 2008). — 720 с.

Стаття надійшла до редакції 18.06.2012 р.