УДК 331.101.262

 

В. І. Саричев,

к.і.н., доц., Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

 

ІМПЕРАТИВИ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В ТЕОРІЇ ФОРМУВАННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ

 

Анотація: В статті досліджено теоретичні підходи до тлумачення понять «людський капітал» та «людський розвиток» зарубіжними та вітчизняними науковцями, проведено їх систематизацію цих понять, розкрито їх взаємозв’язок з економічним розвитком та економічним зростанням.

 

Abstract: This article explores the theoretical approaches to the interpretation of the concepts of "human capital" and "human development" foreign and domestic scholars, held their systematization of the concepts disclosed their relationship to economic development and economic growth.

 

Ключові слова: теоретичні, підходи, тлумачення, людський капітал, людський розвиток,  систематизація, економічний розвиток, економічне зростання.

 

Key words: theoretical approaches, interpretation, human capital, human development, organization, economic development, economic growth.

 

 

Вступ.Розвиток світового господарства на сучасному етапі вимагає нових підходів до розробки сучасних методів якості  управління, в яких на перший план висувається людський капітал на противагу матеріалізованим цінностям. В певній мірі відбувається зміна ключових ресурсів розвитку, коли вирішальним фактором стає не простір із закріпленим на ньому виробництвом, а наявність мобільних фінансів і людський інтелект. Саме на такій основі і відбувається формування нового типу глобальних промислових організацій.

Крім того, в сучасних умовах, конкурентні переваги економіки, можливості її модернізації безпосередньо визначаються накопиченим в країні і задіяним людським капіталом. Ці проблеми досліджували відомі науковці України та всього світу. Серед вітчизняних науковців найбільший шлях в розробку цих питань внесли: Березіна О.Ю.,  Грішнова О.А.,Лібанова Є.М., Мочерна О.С.,Насипайко Д.С., Сазонець І.Л., Сазонець О.М., Стрижак О.О.,Хамініч С.Ю.,Ястремська О.М. В умовах прояву кризових явищ трактування людського капіталу отримує подальший розвиток і глибокий понятійний спектр; воно включає в себе, перш за все, здатність особистості проявляти соціальну адаптованість в суспільстві і адекватність трансформаційним процесам, в яких здібності і знання людини є основним чинником економічного розвитку. Тому аналіз питань людського розвитку останнім часом має нові аспекти і потребує подальшого поглиблення.

Постановка завдання. Враховуючи той факт, що основні імперативи, які визначають розвиток людського співтовариства в даний час - глобалізація, співпраця, гуманізація – висувають на перший план пріоритет людської особистості в системі факторів і цілей економічного розвитку, бо сама сутність розвитку визначається орієнтованістю на людину. Все більш загальновизнаним стає розуміння того, що основним багатством будь-якої країни є її людський потенціал. Аксіомою є й той факт, що найбільш важливі і значні за своїми наслідками якісні зрушення у відтворювальному процесі лідируючих в економічному відношенні країн світу відбуваються не в матеріальній сфері, а в сфері, пов'язаній з розвитком людини, задоволенням його потреб.

Результати дослідження. Ідея людського капіталу має давні корені в історії економічної думки. Одне з перших його трактувань знаходимо у праці першого автору теорії трудової вартості В. Петті "Політична арифметика" [1]. В. Петті був першим, хто застосував вартісний підхід до оцінки людини в контексті вартості національного багатства. Розвинув  доктрину трудової діяльності відомий класик А. Сміт, зокрема, у своїй науковій праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» , в якій він вводить та обґрунтовує термін "економічна людина", виводить поняття продуктивності праці, розділяє її на продуктивну та непродуктивну. А. Сміт визначав працю людини як важливу передумову у формуванні та підтриманні добробуту суспільства. Розглядаючи  питання диференціації та оплати праці, Сміт зазначав, що "оплата праці різниться залежно від легкості або складності, чистоти або забрудненості, почесності або принизливості заняття" [2, с. 222].

В продовження даного дослідження, автор трудової теорії вартості Д. Рікардо довів, що єдиним джерелом вартості товарів, яка складає основу доходів різних класів буржуазного суспільства, є робота працівника. У власній фундаментальній праці "Началах політичної економії і оподаткування", досліджуючи закони розподілу у суспільстві, вчений наголошує на необхідності ринкового регулювання заробітної плати робітників: "Ринкова ціна праці є та ціна, яка дійсно сплачується за неї в силу природної дії відношення між пропозицією і попитом: праця дорога, коли вона рідкісна, і дешева, коли є в достатку. Але якби ринкова ціна праці не відхилялася від природної ціни її, вона, подібно ціні товарів, має тенденцію узгоджуватися з нею" [3, с. 86]. Можемо відзначити, що на думку Д. Рікардо, продуктивність праці залежить, в першу чергу, відтворчих сил людини, а потім від машин.

Значний внесок у розвиток концепції людського капіталу вніс К. Маркс. На відміну від Д. Рікардо, він більш широко трактував категорію «робоча сила», розглядав її як «сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє ... жива особистість людини і які пускаються їм у хід всякий раз, коли він робить будь-які споживчі вартості ». Вартість створюється тільки в процесі праці, який не зводиться до процесу витрачання робочої сили, а є процесом взаємодії суспільства і природи, що характеризується продуктивністю праці. Величина її залежить від кваліфікації робочої сили [4, 70-80]. Саму людину К. Маркс трактував як основний капітал, підкреслюючи велике значення в її розвитку освіти, виробничого досвіду і витрат вільного часу.

Отже, в основу ранніх досліджень людського капіталу було покладено той факт, що  у процесі свого функціонування людський капітал створює вартість більшу, ніж та, яка була в ньогоінвестована.Саме ця ідея була покладена в основу теорії людського капіталу. Вагомий внесок у її розвиток наприкінці XIX- початку XX століття зробили такі відомі вчені як: Л.Вальрас, Дж. М. Кларк,Ф. Ліст, Дж. Мак-Куллох, Г. Маклеод, А. Маршалл, Дж. Мілль, Ф. Сей, І. Тюнена, І. Фішерта ін. Так, Ф. Ліст, В. Рошер та Дж. Мілль зазначали, що капіталом слід вважати не саму людину, а успадковані та набуті нею здібності до праці й такіякості, як освітатакваліфікація. В той же час, ряд дослідників наприкінці ХІХ та початку XX століття вважали капіталом власне людину, а не її здібності (Л. Вальрас, Дж. Мак-Куллох, А. Маршалл,І. Тюнен, Т. Вінштейн, В. Фарр, І.Фішер).

В даному контексті С. Фішер [5, с. 24] визначав "людський капітал" не тільки як сукупність знань та вмінь людей, здібностей до праці, але й закладав у дане поняття фізичні, психологічні, світоглядні, культурні атрибути людини: фізичну силу, зовнішню привабливість, комунікабельність, уміння ухвалювати рішення, брати на себе відповідальність, організаторські здібності, тобто підприємницькі здібності, наголошуючи, що наявність освіти є лише передумовою, а не гарантією життєвого успіху.

Цікавою є теоретична парадигма А. Маршалла [6, с. 124], який  вважав ідею про людський капітал нереалістичною, проте до складу нематеріального багатства включав силу, здібності та навички людини, які безпосередньо сприяють зростанню продуктивності праці, що особливо важливо при порівнянні з іншими видами капіталу. Крім цього, науковець застосував поняття "персональний капітал", при розгляді якого  наголошує на необхідності зосередження уваги саме на розгляді здібностей людини, оскільки "у відомому сенсі існують тільки два фактори виробництва – природа і людина. Капітал і організація є результатом роботи людини, яка здійснюється за допомогою природи і керованою її здатністю передбачати майбутнє та її готовністю подбати про майбутнє. При даних властивостях і силах природи та людини зростання багатства, знань та організаціївиникає з них як наслідок з причини" [7, с. 209].

Важливий вплив на формування теорії людського капіталу, як самостійної наукової концепції, справили зміни у соціально-економічному житті суспільства,що були спричинені активним розгортанням науково-технічного прогресу. Так, починаючи з 1960-х років, суспільство потребувало висококваліфікованих працівників, що обумовило необхідність зміщення акцентів у бік значущості освіти, кваліфікації людини та ролі складної праці у її діяльності.

Значний внесок у виокремлення теорії людського капіталу у самостійну економічну концепцію був зроблений відомим американським економістом, лауреатом Нобелівської премії Т. Шульцом. Науковець у власних  працях "Формування капіталу освіти" (1960р.) [8] і "Інвестиції в людський капітал" (1961 р.) [9] обґрунтував думку про те, що оскільки "однією зформ капіталу є освіта, людським його називають тому, щоця форма стає частиною людини, а капіталом є внаслідок того, щоявляє собою джерело майбутніх задоволень або майбутніх заробітків, аботого йіншого разом" [9, c. 13].Таким чином, Т. Шульц у зміст поняття «людський капітал» покладав усе те, що є джерелом майбутніх задоволень або заробітків, аботого й іншого разом; та визначав людський капітал як будь-який актив — матеріальний або людський, що володіє здатністю генерувати потік майбутніх доходів.

Ключову роль у розвитку теорії людського капіталу відіграли наукові дослідження Г. Беккера (також лауреата Нобелівської премії), зокрема його праця "Людський капітал" [10]. Заслуга науковця у розвитку концепції людського капіталу полягає в тому, що він теоретично обґрунтував людський капітал як економічну категорію; виділив спеціальні та загальні інвестиції в людину; здійснив статистично коректний підрахунок економічної ефективності освіти, тобто кількісну оцінку вкладень у людину, і порівняв їх з рентабельністю фірм; виконав перехід від поточних показників до показників, що охоплюють весь життєвий цикл (довічні заробітки); виділив інвестиційні аспекти у поведінці агентів на ринку праці; обґрунтував необхідність визнання людського часу як ключового економічного ресурсу; пояснив структуру розподілу особистих доходів, вікової динаміки заробітків, нерівності в оплаті чоловічої і жіночої праці тощо [11, с.28].

В розвиток даних наукових поглядів відомий американський дослідник Л. Туроу, узагальнивши перші дослідження людського капіталу як вихідного поняття, запропонував власне тлумачення. На його думку: "Людський капітал людей являє собою їх здібність виробляти предмети й послуги" [12, с. 15].Науовець зазначав, щолюдськийкапітал є невіддільним від його носія та включає такі властивості людини, як повага дополітичної і соціальної стабільності, що здобувається переважно в результаті відповідного виховання й освіти.

Власне трактування було запропоноване іншими науковцями – С. Фішером, Р. Дорнбушем та Р. Шмалензі, які підсумували: "Людський капітал є мірою втіленої в людині здатності приносити дохід. Людський капітал включає вроджені здібності та талант, а також освіту і придбану кваліфікацію" [5, с. 302].Поділяючи наукові погляди Насипайко Д.С. [13], можемо вважати дане трактування визначенням людського капіталу у вузькому змісті.

Слід відзначити вагомий науковий доробок Дж. А. Мінсера, який використовуючи моделі людського капіталу, здійснив емпіричний аналіз розподілу доходів для пояснення відмінностей у нерівності та асиметрії доходів працівників, які відрізняються за рівнем освіти, досвідом та віком, інтерпретації форми вікових профілів заробітків, тлумачення відмінностей у розподілі доходів між регіонами і країнами тощо. Спираючись на ключові моменти його концепції людського капіталу, можна виділити кілька причин пояснення відмінностей нерівності у доходах працівників тих самих програм навчання та віку: 1) відмінності у накопиченому людському капіталі, незважаючи на однакову тривалість навчання, через відмінності в якості освіти й нормах віддачі шкільного навчання; 2) відмінності в післяшкільній інвестиційній поведінці; 3) відмінності в швидкості віддачі після шкільних інвестицій [14, c. 32].

У період панування  радянської економіки, коли соціалістична система за своєю природою заперечувала товарну складову робочої сили, розвиток теорії людського капіталу припадає лише на 1990-ті роки. Проте, це не вплинуло на результативність наукової роботи авторів, що присвятили свої дослідження вивченню праці, продуктивності праці, трудової діяльності людини в усіх формах її прояву. В даному контексті слід відзначити наукові доробки Г. Єгіазаряна, В.Жаміна, С. Струмиліна, Л. Якобсона та багатьох інших. В цілому, тогочасними науковцями було розвинуто теорію складної праці, висвітлено можливості ефективного використання бюджетних коштів, які виділялись для функціонування соціальної сфери, досліджено процес розподілу їх залежно від рівня освіти і т.д. В даному контексті слід відзначити, що саме С. Г. Струмиліним вперше у дослідженнях радянського часу здійснено спробу розрахунків збільшення національного доходу за рахунок освітнього фактора, що дозволяло говорити про ефективність вкладення засобів у розвиток освіти.

Згідно його досліджень, "вигоди від підвищення продуктивності праці перевищують відповідні витрати держави на шкільне навчання в 27,6 рази. При цьому капітальні витрати скарбниці окупаються з лихвою вже в перші ж 1,5 року, а протягом наступних 35,5 року держава отримує  щорічно чистий дохід на цей "капітал" без будь-яких витрат. Рентабельніше такого вкладення "капіталу" було б важко щось придумати, до того  ж ми ще не враховуємо тут тих вигод, які попутно отримує сам робітник, підвищуючи свій заробіток" [15, с. 81].

У зарубіжній та вітчизняній науковій думці сформовано декілька концепцій щодо тлумачення категорії «людський капітал» (таблиця 1).

 

Таблиця 1.

Підходи до тлумачення поняття «людський капітал» зарубіжними та вітчизняними науковцями

 

Велика кількість визначень засвідчує значну увагу до цього поняття серед зарубіжних та вітчизняних економістів. Таким чином, в економічній літературі не тільки по-різному розглядають людський капітал, але і з різних позицій підходять до визначення цієї категорії. Якщо в одних випадках мова йде про зміст поняття, то в інших розкриваються форми існування людського капіталу.

У власних наукових дослідженнях О.С. Мочерна наголошує, що багатогранність категорії «людський капітал» призводить до зосередження уваги як на виділенні тієї чи іншої характеристики, так і на всій множині проявів даного поняття (таблиця 2)[16].

 

Таблиця 2.

Систематизація підходів щодо визначення соціально-економічної категорії «людський капітал»

 

Підсумувавши результати ґрунтовних теоретичних досліджень, можемо визначити, що людський капітал - це сукупність навичок, умінь, знань, мотивацій та інших якостей, що дозволяють людині успішно здійснювати певну професійну діяльність. Проте, варто враховувати наступні обставини:

по-перше, людський капітал - це такий запас навичок, знань, здібностей, який люди доцільно використовують у тій чи іншій сфері, що призводить до їх розвитку та зростання продуктивності праці;

по-друге, доцільне використання даного запасу у вигляді високопродуктивної діяльності закономірно призводить до зростання заробітків (доходів) людини;

по-третє, завдяки збільшенню доходів працівник може дозволити собі направити їх частину на лікування, продовженняо світи і т. д., в результаті чого він збільшитьсвій потенціал (творчий, інтелектуальний, фізичний) і надалі ефективніше його застосовуватиме.

Таким чином, узагальнивши різноманітні наукові підходи, можемо підсумувати, що з точки зору функціонально-цільового підходу до аналізу економічних явищ, людський капітал - це сформована в результаті інвестицій і накопичена людиною певна сукупність здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, які доцільно використовуються в тій чи іншій сфері, сприяють її розвитку і росту продуктивності праці і тим самим впливають на зростання заробітків (доходів) людини.

Сучасний етап розвитку суспільства показав, що проблеми, пов'язані зі становленням людського капіталу, мають не тільки індивідуальне значення, а й надзвичайно важливі для всіх інших рівнів організації виробничої системи. Як наголошують у власних дослідженнях Корицький А.В., Дятлов С.А., Стрижак О.О., Насипайко Д.С. [13, 17-18] розробка та реалізація комплексу заходів інтенсивного накопичення і більш ефективного використання людського капіталу багато в чому залежать від того, як держава, сім'я, соціальні інститути підтримують процес розвитку інтелектуальних і творчих здібностей людини, як вони активізують його діяльність в економічній сфері. Найважливішим фактором економічної модернізації є розвиток людського капіталу, що виступає важливим завданням, яке повинні вирішувати всі країни, що знаходяться в умовах постіндустріальної трансформації.

Сучасна концепція людського розвитку (human development concept) сформувалася в кінці 80-х років XX століття. Основне положення цієї концепції зводиться до того, що люди є не тільки засобом, але й основною метою економічного розвитку. Саме ж людський розвиток розглядається як процес надання людям більш широкого вибору. Однак розширення вибору і можливостей людини неможливо без забезпечення прав і дотримання основних свобод.

Першим міжнародним документом, що проголосив універсальний статус прав людини, стала Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. Прийняття Генеральною Асамблеєю ООН Загальної Декларації прав людини стало підтвердженням того, що головною метою розвитку є благополуччя людини. У наступні роки відбувся цілий ряд форумів і конференцій ООН, присвячених різним аспектам людського розвитку і проголосили принцип розвитку, націленого на людину.

Величезний вплив на сучасне розуміння розвитку людського потенціалу надали теоретичні розробки лауреата Нобелівської премії з економіки (1998 р.) Амартія Сена. У 1989 р. ним була опублікована робота «Розвиток як свобода» [19], в якій був використаний підхід, іменований «підходом з точки зору можливостей» (capabilityapproach). А. Сен розглядав процес розвитку, як процес розширення можливостей людини, а не зростання тільки матеріального чи економічного добробуту. З його точки зору, рівень життя в суспільстві слід оцінювати не за середнім рівнем доходів, а за можливостями людей вести таке життя, яке вони вважають гідним. Мету суспільного розвитку він бачив не в безмежному збільшенні виробництва, а в створенні можливостей для розширення вибору людьми: вибору здійснювати більше справ, жити довго, врятуватися від хвороб, яких можна уникнути, мати доступ до знань. Даний процес А. Сен пов'язував з розширенням свобод людини, з тим, щоб вибирати з більшої кількості варіантів найбільш бажані.

Саме на основі концепції А. Сена було дано визначення розвитку як процесу, в центрі якого знаходиться людина. Згодом ця та інші ідеї були об'єднані групою експертів ПРООН і склали основу концептуального підходу до людського розвитку, який вперше був представлений в Глобальному Доповіді про людський розвиток за 1990 г [20].

 За визначенням ПРООН, «Людський розвиток - це процес забезпечення людей більш широким вибором. Принципово, цей вибір може бути нескінченним і змінюватися з часом. Але на всіх рівнях розвитку головними аспектами людського розвитку є можливість прожити довге і здорове життя, придбати знання і мати доступ до ресурсів, необхідних для гідного рівня життя. У тому випадку, якщо немає доступу до цих основних виборів, у людини не буде доступу і до інших можливостей » [20, с. 10].

Дослідивши особливості концепції людського розвитку викладених у наукових роботах Головко Л.В., Хромова М.І., Грішнової О.А., Шаульської Л.В., Іляш О.І., Мороза К.І., Сікерко Л.П., Сазонець О.М. стосовно її взаємозв’язку з економічним розвитком та економічним зростанням, можемо виділити чотири її ключові елементи:

1. Продуктивність. Люди повинні мати можливість підвищувати продуктивність своєї життєдіяльності, повноцінно беручи участь у процесі формування доходів. Тому економічне зростання є однією зі складових людського потенціалу.

2. Рівність. Всі люди спочатку повинні мати рівні можливості в економічному житті, і тому всі бар'єри, що перешкоджають наданню таких можливостей, повинні бути усунені.

3. Стійкість. Доступ до можливостей повинен бути забезпечений не тільки для нинішнього, а й для майбутніх поколінь. З метою забезпечення стійкості людського розвитку слід зробити можливим заповнення всіх видів капіталу - фізичного, людського, природного, не створюючи боргів, за якими доведеться платити майбутнім поколінням.

4. Розширення можливостей. Розвиток повинен здійснюватися в інтересах громадян і зусиллямиїх самих. Люди повинні всілякобрати участь в процесах прийняття рішень, що визначають їхнє життя. Вони з'являються на світ з певними потенційними здібностями. Задача людського розвитку полягає у створенні такого середовища, в якому кожна людина може розвивати свої здібності, і можливості цього розвитку повинні все більше розширюватися.

Висновки. Практичним завданням сучасного суспільства є забезпечення взаємозв'язку між економічним зростанням і людським розвитком, зокрема, вирішення питання якими шляхами обернутизбільшені доходи вбільш досконалі можливості для людини.

Таким чином, існують два напрями прогресу суспільства: від економічного зростання до людського розвитку (ресурси з національного багатства зосереджені на засобах впливу на людський розвиток) та від людського розвитку до економічного зростання (будучи кінцевою метою діяльності, людський розвиток сприяє збільшенню національного багатства, є  найважливішим фактором подальшого економічного зростання).

 

Література

 

1. Петти В. Экономические и статистические работы / Вильям Петти. — М.: Директ-Медиа, 2007. -324 c.

2. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов / Адам Смит : пер. с анг.В. С. Афанасьева. — М.: Эксмо, 2007. — 419 с.

3. Рикардо Д. Сочинения. Т.1: Начала политической экономии и налогового обложения / Д. Рикардо – М. : Государственное издательство политической литературы, 1955. – 360 с.

4. Маркс К. Капитал. Т. 1 / К. Маркс и Ф. Энгельс. Сочинения. 2 изд. т. 23. М.,1960.

5. Фишер С. Экономика / Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. ; пер. с англ. со 2-го изд. — М.: Дело,1998. — 864 с.

6. Маршалл А. Принципы политической экономики : в 3 книгах / Альфред Маршалл. — М.:Прогресс, 1984. — Кн. 3. — 352 с.

7. Маршалл А. Принципы экономической науки. Т. І / А. Маршалл ;пер. сангл. – М. : Прогресс, 1984. – 416 с.

8. Schultz T. Capital Formation by Education / Theodore Schultz // Journal of Political Economy. — 1960.— № 6. — P. 571—583.

9. Schultz T. Investment in human capital / Theodore Schultz // American Economic Review. — 1961. —№ 1. — P. 1—17.

10. Becker Gary S. Human Capital: A Theoretical and Empirical Analysis, with Special Reference to Education / Becker Gary S. – University of Chicago Press ; Third edition, 1993. – 390 p.

11. Стрижак О.О.  Формування теорії людського капіталу як наукової концепції // Механізм регулювання економіки. – 2010.- № 1(61).- с. 24-31

12. Thurow L. Jnwestment in Human Capital / Lester Thurow. — Belmont, 1970. — 260 p.

13. Насипайко Д.С. Передумови формування ідеї людського капіталу // Наукові праці КНТУ. Економічні науки.- 2010.- №17

14. Mincer Jacob A. Schooling, Experience, and Earnings / Mincer Jacob A. – New York :Columbia University Press, 1974. – 152 p.

15. Струмилин С. Г. Проблемы экономики труда / Станислав Густавович Струмилин. — М.: Наука,1982. — 472 с.

16. Мочерна О. Діалектика концепції людського капіталуза умов транснаціоналізації економіки / О. Мочерна // Бізнеснавігатор. – 2009. – № 1 (16). – С. 25–30.

17. Корицкий А.В. Истоки и основные положения теории человеческого капитала // Креативная экономика. — 2007. — № 5 (5). — c. 3-10.

18. Дятлов С. А. Основы теории человеческого капитала / С. А. Дятлов. — СПб. : СПбУЭФ, 1994. — 160 с

19. Сен А. Развитие как свобода / Пер. с англ. и ред. Н.Р. Нуреева.- М.: Либер. Миссия.- 2004.- 430 с.

20. Human Development Report 1990. Concept and Measurement of human development [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://hdr.undp.org/en/reports/global/hdr1990/chapters/

21. Сазонець О.М. Емпіричне дослідження  основних проблем сучасної економіки / Сазонець О. М. // Економіка і регіон. – 2007. − № 2(13). – C. 58-61. (0,5 д.а.).

22. Сазонець І.Л. Сутність та основні концепції діяльності ТНК в умовах глобалізації / І.Л. Сазонець, Ю.М. Варич . – Донецьк:  Юго-Восток, 2009. – 275 с.

 

 Стаття надійшла до редакції 15.11.2011 р.