УДК 338.242.4

 

А. І. Стьопочкін,

здобувач, Донецький державний університет управління

 

Система державного регулювання розвитком національної економіки

 

THE STATE REGULATION SYSTEM OF NATIONAL ECONOMY DEVELOPMENT

 

У статті розглянуто сучасні проблеми державного регулювання розвитком національної економіки в сучасних умовах геополітичної нестабільності, обґрунтовано систему державного регулювання розвитком національної економіки та необхідність використання валютної складової.

 

In the article the modern problems of state regulation of national economy development in terms of modern geopolitical instability have been considered, the state regulation system of national economy development and the necessity of currency element usage have been grounded.

 

Ключові слова: національна економіка, система державного регулювання, валютна складова державного регулювання.

 

Key words: national economy, the state regulation system, the currency element of state regulation.

 

 

Вступ

В сучасних умовах національні економіки перебувають під тиском процесів глобалізації та необхідності інтегрування в систему світового економічного господарства для забезпечення свого сталого розвитку. Проте, кризові явища першого десятиліття ХХІ ст. продемонстрували можливі наслідки такої інтенсифікації зовнішньоекономічних відносин та збільшення залежності окремих країн від стану всесвітнього ринку капіталу та реального сектору економіки. Це обумовлює необхідність побудови більш динамічної моделі національної економіки здатної пристосовуватись до зовнішніх чинників з застосуванням механізмів зниження негативного впливу зовнішнього середовища. За таких умов сутність національної економічної системи набуває нового значення та полягає у формуванні системи здатної до саморегуляції, де головним критерієм її конкурентоспроможності стає здатність до постійного економічного розвитку.

Постановка задачі

Дослідженню тенденцій розвитку національних економічних систем та проблем державного регулювання розвитком національної присвячені праці зарубіжних та вітчизняних науковців серед яких Леоненко П.М., Юхименко П.І., Ільєнко А.А. [1], Буторина О.В. [2], Матвієнко П.В. [3], Коваленко Ю.М. [4] та ін.

Загальним підсумком проведених досліджень є висновок про необхідність розширення методів та інструментів державного втручання в процес регулювання розвитком національної економіки. Проте недостатнім є розгляд проблеми формування цілісної системи державного регулювання в умовах поширення процесів фінансової та економічної глобалізації та геополітичної нестабільності.

Таким чином, в сучасних економічних умовах, актуальним є проведення подальших досліджень у сфері формування системи державного регулювання розвитком національної економіки для забезпечення сталого розвитку системи національного господарства та досягнення економічної безпеки від впливу зовнішніх чинників.

Метою дослідження є формування системи державного регулювання розвитком національної економіки на основі валютної складової.

Результати

На сучасному етапі для забезпечення розвитку національної економіки великий вплив здійснюють наступні фактори. По-перше: природні ресурси, безпосередньо впливають на економічне зростання. Їх значення неухильно зростає, так як їх запаси обмежені і є вичерпними. Проблема обмеженості природних ресурсів є головним чинником, який може остаточно зупинити прогресуюче зростання світової економіки. Єдиним виходом, що дозволяє зберегти колишні темпи зростання, є розробка нових технологій, які дозволяють втягнути у виробничий процес раніше не використовувані ресурси, або здійснити більш глибоке і результативне використання існуючих. По-друге: збільшення обсягів трудових ресурсів. Проте, з одного боку, це позитивно позначається на темпах економічного зростання, а з іншого – негативно. При збільшенні чисельності населення порівняно зростає обсяг ресурсів, які необхідні для забезпечення його нормальної життєдіяльності, які є обмеженими. У результаті національна економіка стикається з низкою соціальних проблем, до яких відносяться безробіття, голод, епідемії. З іншого боку, збільшення обсягів населення – це позитивний фактор, тому що знижує вартість робочої сили та дозволяє розширити масштаби виробництва. По-третє: збільшення рівня концентрації капіталу в рамках національної економіки, що дозволяє розширити масштаби і обсяги виробництва, інвестувати в нові наукові і технічні розробки, людські ресурси. По-четверте: науково-технічна революція, яка є основоположним чинником економічного зростання, тому що пов'язана з виходом економіки на якісно інший виток свого розвитку.

За таких умов, у рамках національної економіки головним завданням держави стає максимально повне використання існуючих ресурсів, а участь держави в забезпеченні розвитку національної економіки є обов’язковою. Це обумовлює ефективність функціонування національної економіки, яка забезпечується системою державного регулювання, спираючись на відповідну економічну політику. Безпосередньо ефективність державного регулювання полягає в тому, щоб розумно і зважено використовувати прямі та непрямі важелі в процесі реалізації економічної політики.

Проблема досягнення економічного зростання була поставлення у вітчизняній науці під час виникнення кризових явищ 1980 р. За цих умов, його трактування обумовлювалося виключно математичним апаратом, а безпосередній акцент базувався на статистичній констатації обсягів і динаміки основних макроекономічних показників розвитку національної економіки.

На сучасному етапі загальноприйнятим є визначення економічного розвитку у якості реального збільшення обсягів і масштабів створених за чітко певний проміжок часу матеріальних і нематеріальних благ, що супроводжується якісним посиленням економічного потенціалу національної економіки та її позиції у світовій економіці. Таким чином, економічне зростання за своєю суттю є відображенням збільшення обсягів виробленого блага в рамках національної економіки з використанням кількісного опису результатів її діяльності. Це стає можливим лише за умови якісних перетворень форм і технологій виробництва, та може відбуватися під дією неекономічних чинників – культури, освіти, політики, демографічної ситуації.

Згідно проведеного дослідження сучасну систему механізмів державного регулювання розвитком національної економіки можна поділити на два блоки (рис. 1). По-перше, механізми прямого регулювання, які базуються на владно-розпорядчих відносинах. Вплив даного блоку проявляється у формі адміністративного впливу на поведінку, функціонування і результативність економічних суб’єктів, обмежуючи певною мірою їх економічну свободу. До структури прямих механізмів було включено: бюджетне регулювання, нормативно-правове та програмне регулювання. По-друге, механізми непрямого регулювання, які поділяються на механізми фіскальної та монетарної політик держави та обумовлені економічною ефективністю. Проте сучасна система державного регулювання розвитком національної економіки потребує додаткового застосування наступних елементів: грошово-кредитну, соціальну, антициклічну, антиінфляційну інвестиційно-інноваційну, зовнішньоторговельну, зовнішньоекономічну політики та валютне регулювання. Однак, незалежно від ступеня розвитку національної економіки ефективність урядового впливу буде досягнуто при використанні обох блоків.

Таким чином, вплив уряду на економічне зростання в довгостроковому періоді здійснюється завдяки поєднання інструментів фіскального та монетарного механізмів.

Згідно фіскального механізму, забезпечення сталого розвитку національної економіки супроводжується зростанням обсягу державних закупівель, зменшенням податків та збільшенням трансфертних виплат домогосподарствам і бізнесу. Окрім того, економічне зростання можна стимулювати монетарними чинниками шляхом: зменшення облікової ставки процента, за якою комерційні банки отримують кредити в національному банку; зменшення норми обов'язкових банківських резервів, що визначаються як процент від депозитів комерційних банків і на безпроцентній основі зберігаються в центральному банку та шляхом викупу державних цінних паперів у населення центральним банком. Усі ці заходи спрямовані на збільшення пропозиції грошей в економіку. Це робить їх дешевшими та сприяє розширенню кредиту, пожвавленню ділової активності та обумовлює економічне зростання.

Однак, на практиці, високі темпи розвитку національної економіки можуть призвести до перегріву. Тому в довгостроковій перспективі уряд країн застосовує механізми обмежувальної політики економічного зростання. Це дозволяє уникнути негативних тенденцій економічного зростання в короткостроковому плануванні стратегії розвитку національної економіки.

Заходи фіскальної політики, що обмежують економічне зростання, полягають у зменшенні державних закупівель, зростанні податків, зменшенні трансфертних виплат. Це обмежує сукупний попит, а тому й обсяг національного виробництва.

Обмежувальні заходи монетарної політики спрямовані на зростання облікової процентної ставки, зростання норми обов'язкових банківських резервів та продаж населенню державних цінних паперів. Наслідком таких дій є зменшення пропозиції грошей, їх подорожчання, звуження кредиту, що стримує економічне зростання.

Антиінфляційна політика буває двох видів: спрямована на подолання інфляції радикальними заходами та спрямована на обмеження темпів зростання цін з метою адаптації (пристосування) до цієї ситуації. Переважна більшість країн світу впроваджує адаптивну інфляційну політику. США, Велика Британія та деякі інші країни надають перевагу радикальним методам боротьби з інфляцією.

Довгострокова антиінфляційна політика має за мету ліквідацію інфляційних очікувань населення. Засобами реалізації цієї мети є: подолання бюджетних дефіцитів; контроль за зростанням грошової маси; формування належних обсягів золотовалютних резервів і т. ін.

Короткострокова антиінфляційна політика спрямована, насамперед, на обмеження темпів інфляції. Для вирішення цієї проблеми уряд спрямовує свої зусилля на зменшення диспропорції між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Засобами досягнення цього завдання є:

-   стимулювання виробництва шляхом зростання державних закупівель, інвестицій;

-   пошук соціально нейтральних джерел збільшення бюджетних надходжень;

-   активація імпортної політики;

-   зростання процентних виплат за депозитами для стимулювання заощаджень і обмеження обсягу споживчого попиту.

До реалізації соціальної політики з боку уряду необхідно досягти вирішення двох завдань. По-перше, забезпечення нагромадження людського та соціального капіталу. По-друге: соціальний захист вразливих верств населення.

Досягнення першого завдання відбувається завдяки використанню урядом таких засобів: визначення й запровадження мінімальної заробітної плати; нормування умов праці та тривалості робочого часу; фінансування перекваліфікації та підвищення кваліфікації; фінансування забезпечення базового рівня послуг щодо охорони здоров'я; фінансування (часткове чи повне) освітянських послуг в освітніх закладах різного рівня; індексація грошових доходів за умов інфляції; встановлення неоподатковуваного мінімуму доходів; диференціація податкових ставок залежно від рівня доходу; надання податкових пільг і т. ін.

Реалізація другого завдання здійснюється за допомогою таких засобів: соціальне обов'язкове страхування, тобто гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості (пенсійне страхування), у випадку захворювання, втрати працездатності (медичне страхування); щодо підтримання материнства та дитинства (соціальна допомога сім'ям з дітьми), а також соціальна допомога малозабезпеченим, інвалідам, ветеранам, самітнім.

Зміст економічних категорій, що характеризують інструменти механізму валютного регулювання включає в себе: девальвацію, ревальвацію, валютну інтервенцію, метод стерилізації, механізм регулювання платіжного балансу країни та застосування валютних обмежень.

Девальвація являє собою цілеспрямовані дії відповідних інституційних структур, що мають на меті зниження обмінних курсів валюти власної країни. Таке зниження спрямовується, з одного боку, на стимулювання експорту та споживчого попиту на внутрішньому ринку, та з другого – на підвищення конкурентоздатності та поліпшення торговельних позицій країни на світовому ринку. Ревальвація має протилежний зміст. Вона пов'язана з відповідними діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. У даному разі мається на меті утримати на внутрішньому ринку споживчий попит та стимулювати товарний імпорт. Ревальвацією стимулюється і приплив іноземних інвестицій.

Поряд із девальвацією та ревальвацією, які є досить жорсткими хірургічними засобами державного втручання у сферу валютних відносин, широке застосування мають і інші інструменти валютної політики. Один із найдійовіших – валютна інтервенція. Механізм валютної інтервенції, що є санкціонованою МВФ нормою міждержавних валютних відносин, яка ши­роко використовується у світовій практиці, пов'язаний з операціями щодо купівлі та продажу власної валюти або конкурентної валюти іншої держави. Такі операції впливають на зміну на валютному ринку попиту і пропозиції певної грошової одиниці та приводять до відповідної кореляції її обмінного курсу.

Проте, найбільш ефективним для досягнення цілей інтервенції є її поєднання зі здійсненням відповідних за змістом заходів на внутрішньому ринку. Метод такого поєднання, що широко використовується у практиці валютного регулювання, дістав назву методу стерилізації. Прикладом може бути деномінація в іноземній валюті активів тієї чи іншої країни на зовнішньому валютному ринку і здійснення рівнозначних за величиною закупівель цінних паперів на внутрішньому ринку.

Поряд із валютною інтервенцією досить поширеним засобом впливу на курсові співвідношення є відповідне коригування облікових ставок Центрального банку, підвищення яких веде до зростання завдяки збільшенню попиту курсу валюти, а скорочення – до зниження цього курсу.

Розглянуті інструменти валютної політики є засобом економічного впливу держави на динаміку курсових співвідношень власної валюти. Поряд із цим у практиці валютних відносин широко застосовуються методи прямого втручання держави у механізм формування обмінних курсів. Йдеться про використання валютних обмежень, що являють систему нормативних правил, які регламентують права громадян та юридичних суб'єктів ринку стосовно обміну валюти своєї країни на іноземну, а також здійснюють інші валютні операції. Валютні обмеження можуть застосовуватися при здійсненні контролю за рухом капіталу, блокуванні валютної виручки, регламентації вивозу валюти громадянами, що здійснюють туристські подорожі.

Засобом впливу на валютні курси через механізм регулювання платіжного балансу країни є застосування експортних субсидій, митних тарифів, податкових пільг, страхування від втрат, викликаних коливаннями валютних співвідношень.

Проведені дослідження свідчать, що Державне управління і його складова державне регулювання господарства - одна з найважливіших проблем економічної теорії. Кейнсіанське обґрунтування економічної ролі держави визначило на кілька десятиліть посилення втручання держави в економіку. Але на певному етапі досить відчутно виявилися обмеження цього процесу. Розширення державного сектора, на чому базувалось підвищення економічної ролі держави, привело до звуження ринково-конкурентного середовища і послаблення впливу ринкового механізму на розвиток економіки. Провідні держави - США і Великобританія - виробили нову політику, яка спрямована на роздержавлення економіки, приватизацію державного майна для того, щоб посилити ринкове середовище, дію конкуренції і завдяки цьому досягти подальшого розвитку економіки. Безперечно, цей світовий досвід має велике теоретичне і практичне значення.

Проблеми економічної ролі держави стали ще більш актуальними в трансформаційній економіці. На першому етапі соціально-економічних перетворень все робилося для реформування адміністративно-командної системи і властивої їй системи управління, послаблення економічної функції держави і зменшення її впливу. В умовах, коли ринок ще не склався, ринковий механізм не працював, зменшення економічної ролі держави призвело до подальшої розбалансованості економіки, поглиблення економічної кризи, безробіття, неймовірного зростання інфляції, масового зубожіння народу. Досвід переконливо показав, що в умовах ринкових трансформацій необхідно забезпечити досить ґрунтовну економічну роль держави. Але, як видно із світового досвіду, в міру зростання ринку, посилення дії ринкового механізму потрібно знаходити нове поєднання економічної ролі держави, її системи управління і регулювання економіки з ринково-конкурентним механізмом функціонування і розвитку економіки. На другому етапі ринкових перетворень відбувається посилення економічної ролі держави, вдосконалення форм і методів державного управління і регулювання господарства.

Висновки

Поряд з внутрішніми факторами (становлення ринкового механізму) на економічну роль держави впливає глобалізація економіки світу та притаманна їй економічна інтеграція, яка досягла особливо високого розвитку в Європі. Ці надзвичайно важливі процеси вимагають від держави вжиття численних заходів: від подолання відставання нашої економіки від європейських країн, наближення способу життя нашого народу до європейських стандартів, до приведення законодавства нашої країни у відповідність з європейським. Отже, і внутрішні економічні проблеми України, і світові проблеми глобалізації та інтеграції вимагають глибокого дослідження процесів розвитку та вдосконалення системи управління і регулювання в нашій державі. Складність цього завдання полягає в тому, що розвиток і вдосконалення системи управління, зокрема і регулювання економіки, мають динамічний характер. Соціально-економічні перетворення в країні, глобалізація та інтеграція відбуваються досить швидко, що вимагає приведення існуючого співвідношення державного регулювання і ринкового механізму у відповідність з потребами подальшого економічного зростання.

 

Перелік використаних джерел

1.  Леоненко П.М. Теорія фінансів / Леоненко П.М. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 480 с.

2.  Буторина О.В. Международные валюты: интеграция и конкуренция / Буторина О.В. – М.: Издательский дом «Деловая литература», 2003. – 368 с.

3.  Миклашевская Н.А. Международная экономика / Миклашевская Н.А. – М.: Издательский дом «Дело и сервис», 2004. – 352 с.

4.  П.В. Матвієнко. Розвиток грошово-кредитних відносин у трансформаційній економіці України / Матвієнко П.В. – К.: Наук.думка, 2004. – 256 с.

5.  Коваленко Ю.М. Структуризація сучасного фінансового ринку / Коваленко Ю.М. - Фінанси України. 2010 №9, с. 91-99

Стаття надійшла до редакції 13.07.2010 р.