EnglishНа русском

Ефективна економіка № 9, 2012

УДК 65.01:519.8:621

 

Б. М. Марков,

 Здобувач Дніпропетровського університету  імені Альфреда Нобеля

 

КОНЦЕПЦІЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ ЯК ОСНОВА АНТИМОНОПОЛЬНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

 

У статті висвітлено основні риси ринкових відносин при монополізації ринків та розвитку конкурентоспроможності економічних систем різних рівнів. Визначено стратегічно важливі напрями забезпечення конкуренто-спроможності та  антимонопольного регулювання ринку.

Ключові слова: монополія, антимонопольне регулювання, конкурентоспроможність, економічні системи, продукція, товар, ринок, підприємство.

 

The article highlights the main features of a market economy by monopolizing markets and the competitiveness of economies at different levels. Defined strategic direction to ensure competitiveness and antitrust regulation market.

Keywords: monopoly, antitrust regulation, competitiveness, economic systems, products, product, market, enterprise.

 

 

Регуляторами ринкової економіки є відносини попиту та пропозиції на ринках товарів та послуг. Дані відносини залежать від кількості продавців і споживачів товарів, які вимірюються від одиниць (монополізовані ринки) до безлічі тих й інших (ринок вільної конкуренції). Формування ефективної системи ринкових відносин перш за все передбачає створення в державі необхідних і достатніх умов для розвитку  конкурентоспроможного середовища. При цьому необхідно враховувати, що монополія ринку і ринок вільної конкуренції це дві сторони однієї медалі, які нерозривно пов’язані між собою. Збалансувати їх вплив на розвиток національної економіки можливо тільки за умови наявності дієвого антимонопольного регулювання зі сторони діяльності.  Монополія виникає у разі коли на ринку складаються сприятливі умови для існування єдиного виробника продукції, в якої немає близьких замінювачів. Дані умови складаються в разі коли в країні не врегульоване антимонопольне законодавство, неефективно діє антимонопольний комітет, існують відповідні бар'єри для існування вільної конкуренції. І навпаки, розвиток конкуренції передбачає наявність необхідних внутрішніх і зовнішніх умов для створення конкурентного середовища шляхом ефективного  антимонопольного регулювання економічних відносин в державі та формування стійких економічних стимулів для виробництва конкурентоспроможної продукції та послуг.

В умовах глобалізації світової економіки та адаптації вітчизняної економіки до умов світового ринку виникає актуальна проблема для вітчизняних підприємств – виготовлення конкурентоспроможної продукції відповідно до світових зразків якості. Забезпечення якості продукції на міжнародному рівні пов'язане з техніко-технологічним переозброєнням усієї економіки України, що, у свою чергу, залежить від досконалості продукції.

Аналіз останні наукових досліджень. Різним аспектам теорії і практики ринкових відносин, монополізму та конкурентоспроможності продукції присвячені відомі роботи Р. Акоффа, І. Ансоффа, Ф. Котлера та ін. Важливими в цьому напрямку є дослідження вітчизняних учених, зокрема, О.І. Амоши, В.Базилевича, С.Васильева, А.Е. Воронкової, М.М. Лепи, Ю.В. Макогона, а також зарубіжних учених – В.Андріанова, З.Васільєва, В.Іванця, О.С. Віханського, Є.П. Голубкова, Г.Рузавіна та ін. Найбільш суттєвий внесок у розвиток концепції конкурентоспроможності країн внесли американські та західноєвропейські наукові центри, зокрема науково-дослідні групи М. Портера (США), А. Гутмана (Канада), Дж. Даннінга (Великобританія) та ін.

Постановка завдання

Враховуючи вагомі напрацювання в області теорії і практики конкурентоспроможності, слід відзначити, що на сьогодні залишаються наукові проблеми, які потребують подальшого поглибленого дослідження. Зокрема, недостатньо уваги приділяється дослідженню і розробці механізму управління конкурентоспроможністю продукції. Створення продукції супроводжується прийняттям множини економічних, технологічних та організаційних рішень, при цьому ці рішення не завжди оптимальним чином поєднані, наслідком чого є неефективне використання виробничих ресурсів, зростання виробничих витрат, зниження якості й конкурентоспроможності продукції.

Результати

Для того, щоб однозначно відповісти на питання чи є на ринку монополістичні формування, необхідно встановити, чи спостерігаються характерні риси монополії. Розглянемо їх докладніше :

- на ринку функціонує один продавець, тобто одна фірма являється єдиним постачальником товарів чи послуг, відбувається поєднання понять фірма-виробник і галузь ринку на якому виступає з своєю пропозицією фірма;

- не має близьких замінників продукту чи послуги. Отже, при збереженні даної умови виробник потрапляє в ситуацію коли він виробляє продукцію або надає послугу яка являється унікальною, а споживач не має вибору товару, отже він може приймати рішення лише щодо користування даним товаром чи послугою;

- диктування ціни у разі коли фірма є єдиним виробником товарів чи послуг, вона самостійно встановлює ціну, яка може бути досить завищеною, але ринковий механізм не в змозі врегулювати даний процес шляхом конкурентної боротьби, як це відбувається на ринку вільної конкуренції, оскільки остання відсутня;

- заблокований вступ на ринок інших виробників аналогічних товарів. Отже однією з основних причин виникнення монополій спостерігаються саме в даній умові існування монополісти стичних формувань, це наявність бар'єрів для вступу на ринок конкурентних фірм. Вони можуть бути економічними, технічними, юридичними [4, с.56].

Для ефективної діяльності ринкового механізму необхідно, щоб в процесі його функціонування спостерігалась конкуренція між суб'єктами, що вступають в ринкові відносини. Оскільки конкуренція є стимулюючим засобом для поліпшення, вдосконалення, розширення товарного асортименту і надання послуг. Монополістичні формування є основною перешкодою діяльності цього необхідного ринкового атрибуту.

На ринку відбувається взаємодія між попитом та пропозицією, тобто обмін між продавцями й покупцями (виробниками і споживачами. Очевидно, що рішення продавців (покупців) про ціну й обсяг виробництва (закупівлі) товару будуть істотно розрізнятися для різних типів ринкових структур. Залежно від цілей економічного дослідження може бути запропоновано кілька різних класифікацій типів ринкових структур. Розглянемо просту й найбільш важливу в економічній теорії класифікацію ринків. Ознакою, покладеною в основу цієї класифікації, є ступінь впливу окремого продавця (покупця) на ринкову ціну, отже визначається ступінь монополізації ринкової галузі. У разі коли ринкова структура характеризується досконалою конкуренцією, якщо жоден із продавців (покупців) не здатний вплинути на ціну товару. Якщо дана умова не дотримується, то конкуренція є недосконалою. Отже, конкуренція пов'язана з різкими стрибками цін, а монополія (держава) характеризується твердими цінами [5, с.4].

Прикладом є ситуація, коли продавець привіз дині з Ташкента до Києва, він застає вже сформований рівень цін на дану продукцію,  вплинути на його зміну поза його можливостями. Звичайно, якщо пропозиція динь різко зросте, то ціна впаде, але роль окремого продавця в цьому процесі досить незначна. Іншими словами, ринок диктує ціну кожному продавцеві в кожен момент часу. В іншому випадку маємо приклад коли в певному регіоні  функціонує єдиний цегельний завод, який може сам встановлювати ціни на свою продукцію. Причому чим менше буде виготовлено цегли, тим більш високою буде її ціна, і навпаки.

Для досконалого визначення поняття монополістичних формувань наведемо наступну класифікацію ринкових структур, що характеризуються недосконалою конкуренцією [11, с. 94]:

1. Монополія (чиста монополія). У галузі є тільки один виробник, що повністю контролює обсяг пропозиції товару й дуже сильно впливає на ціни. Чинність монополіста тим більше, чим вище вхідні бар'єри в галузь і чим менше товарів-замінників у даного товару. У реальній економіці розвинених країн чиста монополія - така ж абстракція, як і досконала конкуренція. Завжди є небезпека потенційної конкуренції або конкуренції іноземних виробників. Найбільш наочний приклад чистої монополії - монополія галузевого міністерства в СРСР. Однак чинність і цієї монополії обмежена якоюсь мірою конкуренцією з імпортними товарами й просто конкуренцією всіх товарів за обмежений бюджет споживача. Монополія на стороні попиту (на ринку виступає один покупець) називається монопсонією. Ринкова структура, у якій єдиному продавцеві протистоїть єдиний покупець, називається двосторонньою монополією.

2. Олігополія. У галузі є незначна кількість виробників. У цій ситуації виробники можуть поводитися різними способами:

- не враховувати поводження інших виробників, як і при досконалій конкуренції;

- намагатися передбачати поводження інших виробників;

- вступати в змову з іншими виробниками.

Окремий випадок олігополії - дуополія (два продавці). Ринкова структура з декількома покупцями називається олігопсонією.

3. Монополістична конкуренція з диференціацією продукту. У галузі може бути багато продавців, але пропоновані ними товари неоднорідні з погляду покупців. Ця ситуація найбільш характерна для ринків розвинених країн.

Що стосується причин виникнення монополій, то науковці виділяють три основні причини існування монополій [3, с.3]: природна монополія, володіння важливими ресурсами, державна політика. Якщо виробництво довільного обсягу продукції одній фірмі обходиться дешевше, ніж його виробництво двома або більше фірмами, то говорять, що галузь є природною монополією [9, с.465].

Другою причиною існування монополій є те, що одна єдина фірма може володіти контролем над деякими рідкісними і надзвичайно важливими ресурсами у вигляді сировини або знань, захищених патентом. Наприклад протягом багатьох років фірма “Ксерокс” контролювала процес виготовлення копій, бо вона володіла більш досконалими знаннями в області технологій, які в основному були захищені патентами.

Третя причина існування монополій полягає в державному обмеженні притоку нових фірм в галузь. Монополіям надається виключне право на виробництво деякого блага. Так за законом тільки фірма “Поляроїд”, дякуючи наданим їй патентом може продавати певні типи фотоплівки і фотокамер. В деяких країнах уряд залишає за собою право на монополію (наприклад тютюнові вироби). Основною причиною надання такого права є політичні мотиви і сприяння новим винаходам.

Перелічені причини тісно пов'язані між собою. Наприклад уряд може надати монопольні права у тому випадку, коли є економія від масштабу тощо. Монополізація ринків веде до встановлення монопольно високої ціни й прибутку, знижує стимули до технічного розвитку, зниженню витрат виробництва й сповільнює відтворювальні процеси, скорочує інвестиції.

Підвищення ціни на продукцію, реалізовану на монополізованих ринках, приводить до зниження купівельної спроможності споживачів і до розбіжності інтересів виробників і споживачів. Відбувається скорочення обсягів продажів до необхідного мінімуму. У свою чергу це приводить до зниження ВВП і надходжень у бюджет [2, с.6]. Тому на противагу монополії на ринку має розвиватися конкуренція, а держава має регулювати ці процеси.

Внаслідок порівняльного аналізу понять конкурентоспроможності держави та існуючих методик оцінки рівня її конкурентоспроможності, можна відзначити наступне. Поняття конкурентоспроможності держави має як достатньо широке тлумачення, так і достатньо вузьке. Зокрема, комісія з промислової конкурентоспроможності при Президенті США характеризує конкурентоспроможність держави як «... ступінь можливості країни за умов вільного та справедливого ринку виробляти товари і послуги ...».  Досить вузьке тлумачення, яке пов'язане тільки з одним блоком параметрів, надано Всесвітнім банком розвитку, зокрема, конкурентоспроможність держави розглядається, як «... економічна можливість розплачуватися за вилучені кошти» [6, с. 87]. У широкому значенні конкурентоспроможність – це позиції країни або товаровиробника на внутрішньому і зовнішньому ринках, які зумовлені  економічними, соціальними та політичними чинниками [13, с. 31].

Під конкурентоспроможністю національної економіки найчастіше розуміється ступінь ефективності інститутів країни та урядових політик, які у довгостроковому плані відповідні рівню економічного зростання в рамках структури світової економіки в цілому. Професор В. Андріанов пише, що показник конкурентоспроможності країни є синтетичним показником, який об'єднує конкурентоспроможність товару, товаровиробника, галузеву конкурентоспроможність та характеризує положення країни на світовому ринку [2, с. 34].

Сучасні визначення національної конкурентоспроможності, які прийняті рядом офіційних організацій або пропоновані окремими вченими, за своєю сутністю відповідають загальному визначенню конкурентоспроможності як здатності компаній, галузей, регіонів і націй забезпечувати порівняно високий рівень доходів і заробітної платні та залишатися відкритими для міжнародної конкуренції.

Російські дослідники розглядають в основному дві концепції визначення конкурентоспроможності: глобальну конкурентоспроможність країни на світових ринках і конкурентоспроможність вітчизняних компаній на національних та світових ринках. При цьому також найчастіше використовують методики Всесвітнього економічного форуму і Міжнародного інституту менеджменту та розвитку [1, с. 108]. Зокрема, конкурентоспроможність країни визначено як здатність країни виробляти товари й послуги, що відповідають вимогам світових ринків, і створювати умови нарощування державних ресурсів зі швидкістю, яка дозволяє забезпечувати стійкі темпи зростання ВВП та якість життя населення на світовому рівні.

В ході вже давно триваючих дискусій з приводу визначення національної конкурентоспроможності, єдині підходи так і не були вироблені, хоча міжнародна економічна конкуренція стає більш гострішою і, отже, потреба у дослідженнях конкурентоспроможності на різних рівнях та дослідження чинників, які її формують, все більш зростає.

Рівень конкурентоспроможності національної економіки безпосереднім чином зумовлюється конкурентоспроможністю підприємств галузей народного господарств як базису, що формує конкурентні переваги країни. У зв'язку з відсутністю чіткого поняття досить часто за конкурентоспроможні галузі видають, або «галузі спеціалізації» (зокрема міжнародної), або «домінуючі галузі» (які займають високу питому вагу в структурі економіки).

Зарубіжний досвід переконливо свідчить про те, що у сучасних умовах успішна інтеграція суб'єктів господарської діяльності до глобального ринку все частіше відбувається якраз на рівні регіональної економіки, а не держави в цілому, або принаймні, цей процес починається з регіонального рівня.

Багато зарубіжних фахівців сходяться на думці, що національна економіка країни, яка займає верхні позиції різних рейтингів конкурентоспроможності, фактично складається з регіональних економік  [17, с. 7]. Зокрема, у США роблячи ставку на економічну самостійність окремих штатів, більше зосереджуються на збільшенні конкурентоспроможності кожного штату окремо, ніж на оздоровленні національної економіки у цілому.

Європейський підхід також є більш націленим на міжрегіональну кооперацію в рамках окремих країн та ЄС у цілому. При цьому міжрегіональна кооперація розглядається як засіб підвищення конкурентоспроможності країни у глобальній економіці.

Наростання тенденцій так званої регіоналізації (регіональної інтеграції) у світовій економіці приводить до зростання необхідності чіткого визначення поняття «конкурентоспроможність регіону», відмічено у роботі. Автор роботи підкреслює особливу значущість цього поняття для умов соціально-економічного розвитку Росії, де окремі території (регіони) за своїми масштабами перевищують розміри держав у Західній Європі. Слід зазначити, що для України значущість поняття конкурентоспроможності регіону також досить суттєве.

Не дивлячись на велику кількість економічної літератури з регіональної економіки, у теперішній час «конкурентоспроможність регіону» вважається якнайменше вивченим поняттям. Порівняльний аналіз понять конкурентоспроможності регіону, який було проведено автором роботи, дозволяє констатувати, що найчастіше конкурентоспроможність регіону розглядають «... як здатність створювати умови на внутрішніх і зовнішніх ринках» [10, с. 55], або «... як продуктивність використання ресурсів». Проте, на думку З. Васильєвої, методологічні підходи формулювання поняття конкурентоспроможності регіону, які базуються на «продуктивності використання регіональних ресурсів», дозволяють тільки зафіксувати на конкретний момент часу рівень використання наявних регіональних ресурсів і здатність цих ресурсів забезпечувати динаміку розвитку.

Аналіз проведених досліджень конкурентоспроможності підприємств показав, що одна група авторів визначає конкурентоспроможність як відносну характеристику або показник, друга – як властивість об'єкту щодо задоволення товарами потреби людей, а третя – як підсумковий показник стійкої роботи підприємства та ефективного використання ресурсів. Багато авторів говорять про конкурентоспроможність підприємства як про важливий критерій виходу на національні та світові товарні ринки. Проте більшість авторів конкурентоспроможність підприємства пов'язують з якістю та конкурентоспроможністю продукції, що випускається.

С.П. Ярошенко розглядає конкурентоспроможність як можливість тривалий час відстоювати власні переважні позиції у галузі завдяки наявності ефективної стратегії, або як здатність діяти у довгостроковому періоді на ринку та отримувати при цьому прибуток, який є достатнім для науково-технічного вдосконалення виробництва, підтримки продукції на високому якісному рівні та стимулювання працівників [16, с. 39].

Ступінь посилення ринкових позицій на зовнішніх ринках окремого підприємства все в більшій мірі зміщується від рівня конкурентоспроможності продукції (підприємства) до рівнів конкурентоспроможності держави (регіону, галузі). Базову основу для рівня конкурентоспроможності продукції складає рівень підприємства, вважає автор роботи. Проте на думку В.К. Іванець, на світових ринках конкурують не галузі, а товари, які базуються на макротехнологіях. При цьому під макротехнологіями мають на увазі технології, що дозволяють виробляти великі виробничі вироби, які характеризуються великою капіталомісткістю, що визначається, у свою чергу, наукоємкістю та матеріаломісткістю [8, с. 25].

В умовах гіперконкуренції серед суб'єктів конкуренції з'являється новий тип – територіально-галузевий технологічний кластер як структура, яка об'єднує підприємства за всіма етапами виробничого ланцюжка (добування сировини, первинна переробка, збут, обслуговування після продажу) та охоплює виробничі, збутові, фінансові підприємства, наукові й освітні установи, що переплітають різні сфери діяльності та галузі промисловості, різні регіони і навіть держави. З.А. Васильева [3] пропонує визначати конкурентоспроможність кластера як здатність використовувати потенціал макротехнологій для отримання мультиплікативних ефектів на всіх рівнях вертикальної інтеграції виробництва товарів і послуг, які відповідають вимогам світових і внутрішніх ринків, та нарощування конкурентних переваг за рахунок лідерства у технологіях виробництва, оптимізації форм організації та управління збутом як базової умови потенційного зростання конкурентоспроможності.

Доцільно при цьому підкреслити, що першопричиною формування конкурентоспроможності підприємства все ж таки залишається конкурентоспроможність продукції, що випускається, та здатність підприємства створювати та освоювати нові види продукції.

І.Н. Герчикова відзначає, що конкурентоспроможність продукції та конкурентоспроможність підприємства співвідносяться між собою як частина та ціле. Можливість компанії конкурувати на певному товарному ринку безпосередньо залежить від конкурентоспроможності товару і сукупності економічних методів, які використовуються для аналізу діяльності фірми та впливають на результати конкурентної боротьби [7, с. 290]. Проте, підприємство є опосередкованим носієм властивості конкурентоспроможності через свої товари або послуги.

Деякі автори розглядають конкурентоспроможність підприємства для різних суб'єктів ринку. Враховуючи результати цих досліджень зведемо ці визначення до схеми (рис. 1). Аналіз цих визначень доводить, що їх базою є конкурентоспроможність продукції.

 

У цілому варто також зазначити, що думки багатьох авторів сходяться у тому, що основу конкурентоспроможності підприємства, галузі, а також економіки країни у цілому, складає конкурентоспроможність продукції. Можна констатувати, що взагалі поняття конкурентоспроможності економічних систем вищих рівнів визначається конкурентоспроможністю економічних систем нижчих рівнів.

Проте аналіз літературних джерел показує, що не існує єдиного поняття конкурентоспроможності продукції. Автори приводять різні формулювання, проте слід відзначити їх єдність у тому, що конкурентоспроможність товару – поняття відносне та чітко прив'язане до конкретного сегменту ринку і часу продажу.

Зокрема, у роботі О. Сидоренко підкреслено, що конкурентоспроможність товару – поняття складне, інтегральне, відносне та динамічне. Конкурентоспроможність товару, що досліджується, сучасні вчені та дослідники визначають у відношенні до інших товарів, виходячи із ступеня задоволення запитів потенційних покупців [12, с. 65].

Під конкурентоспроможністю товару мається на увазі оцінена споживачем властивість об'єкту перевершувати у певний момент часу за якісними та ціновими характеристиками аналоги на конкретному сегменті ринку без збитку для виробника.

Враховуючи умови сучасного ринку, деякі автори вважають, що визначення конкурентоспроможності продукції має розвертатися у тріаді «якість – вартість – час», тобто необхідно вирішувати триєдину задачу – виведення на ринок високоякісної продукції за прийнятною для споживача ціною у певний  період часу та на відповідному сегменті ринку.

Стратегічно важливими аспектами забезпечення конкурентоспроможності продукції у сучасних умовах вважаються наступні:

         чітка орієнтація на створення і випуск нових машин та устаткування;

         удосконалення раніше освоєної техніки за рахунок розробки та впровадження нових технічних рішень;

         розвиток співпраці на взаємовигідних умовах із західними провідними фірмами у виготовленні та реалізації на світових ринках унікальної наукоємкої та високоякісної продукції [14, с. 90].

М. Портер [10] підкреслює, що для досягнення високого рівня конкурентоспроможності, у першу чергу, необхідні нові підходи до ведення конкурентної боротьби, створення нових характеристик продукції або потрібна зміна процесів її виробництва. Щодо збереження конкурентоспроможності потрібне подальше вдосконалення виробничих процесів та впровадження інновацій з метою розширення та зміцнення її джерел шляхом поліпшення якості продукції, виробничих процесів, методів маркетингу і сервісу.

Базою підвищення конкурентоспроможності виробництва та збільшення експортного потенціалу України мають стати технологічне оновлення виробництва, реалізація енергозберігаючої моделі розвитку економіки, нарощування випуску високотехнологічної, наукоємкої продукції, вважає автор роботи.

Заслуговує особливої уваги пропозиція професора Н. Якубовського при вирішенні питання щодо підвищення конкурентоспроможності продукції. Суттєвим чинником у підвищенні рівня конкурентоспроможності промислової продукції вважається надання переваги імпорту передових технологій та технологічного устаткування перед імпортом готової продукції, а також поступова відмова від імпортування продукції, яка при незначних витратах на реконструкцію та технічне переобладнання наявних підприємств може вироблятися в Україні [15, с. 12]. Проте, підтримуючи цю пропозицію, багато вчених і фахівців підкреслюють, що якщо обмежитися тільки закупівлею ліцензій, то Україна буде приречена на роль «додаткової» країни, продукція якої ніколи не стане конкурентоспроможною на світових ринках. Вважаємо, що у цьому питанні необхідно знайти виважений компроміс, сутність якого полягає в ефективному використанні власних наукових технологічних інновацій в поєднанні з використанням імпортних технічних засобів і матеріалів, що забезпечить «технологічних прорив» української продукції на світові ринки.

Висновки

Таким чином дослідження передумов та наслідків розвитку монопольних ринків та ринків вільної конкуренції можна констатувати, що з однієї сторони процеси монополізації ринків пов'язані з об'єктивною економічною доцільністю. Адже наявність монополій на ринках призводить до максимізації прибутку й створенню фінансових умов для розвитку інвестиційних вкладень. Проте, дані інвестиційні переваги можуть бути і не реалізованими через відсутність стимулів до розвитку. Тоді додаткові доходи будуть формувати монопольно високий прибуток, що забезпечує інтереси окремих монополістів, як правило, представників великого капіталу, які розходяться з інтересами масового споживача. Тому діяльність монополій має обмежуватися й чітко врегульовуватися державою шляхом прийняття й дотримання відповідного антимонопольного законодавства.

З метою забезпечення розвитку конкурентоспроможності, представникам вітчизняного бізнесу різного рівня необхідно постійно створювати та освоювати нові технології, здійснювати комплексні інноваційно-інвестиційні заходи, що дозволить виготовляти конкурентоспроможну продукцію. При цьому необхідно вирішити проблеми управління конкурентоспроможністю, що пов'язані з постійними змінами умов конкурентного середовища й відсутністю ефективних методів його оцінювання. Думається що саме ці питання можуть бути покладені в основу подальших наукових досліджень.

 

Література

1.        Алещенко В.В. Теоретико-методологические вопросы конкуренто-способности экономической системы / В.В. Алещенко // Маркетинг в России и за рубежом. – 2005. – № 1(45). – С. 106-112.

2.        Андрианов В. Конкурентоспособность России в мировой экономике / В. Андрианов // Экономист. – 2007. – № 10. – С. 34-42.

3.         Архангельский В.Н. Демонополизация рынков товаров и услуг как фактор улучшения инвестиционных процессов / В.Н.Архангельский // Електронне видання / Режим доступу:  http://telekritika.kiev.ua/news/

4.         Базилевич В.Д. Макроекономіка: підручник / В.Д.Базилевич, К.С.Базилевич, Л.О.Баластрик / за ред. В.Д.Базилевича. – 3-тє вид., випр. – К.: Знання, 2006. – 623 с.

5.         Васильев С.С. Конкуренція як фактор економічного росту / С.С.Васильев. – Електронне видання / Режим доступу: http://infoteka.economicus.ru/

6.        Васильева З.А. Иерархия понятий конкурентоспособности субъектов рынка / З.А. Васильева // Маркетинг в России и за рубежом. – 2006. – № 2(52). – С. 83-90.

7.        Герчикова И.Н. Менеджмент: учебник / И.Н. Герчикова. – [2-е изд., перераб. и доп.]. –  М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. – 480 с.

8.        Иванец В.К. Макротехнологии и обеспечение конкурентоспособности отечественной промышленности / В.К. Иванец // Промышленность России. – 2000. – № 2. – С. 25-32.

9.        Квартальнов В.А. Экономическая теория: учебник для ВУЗов / В.А.Квартальнов.  М.: Финансы и статистика, 2003 671 с.

10.     Портер М. Международная конкуренция / М. Портер; [пер. с англ.; под ред. и с предисл. В.Д. Щетинина]. – М.: Междунар. отношения, 1993. – 896 с.

11.      Рузавин Г. Монополии и несовершенная конкуренция: курс рыночной экономики / Г.Рузавин, В.Мартынов. – М.: Дело, 1994. – 320 с.

12.     Сидоренко О. Методологічні та прикладні аспекти оцінювання якості та конкурентоспроможності товарів / О. Сидоренко // Стандарты и качество. – 2005. – № 1. – С. 63-67.

13.     Скударь Г.М. Управление конкурентоспособностью крупного акционерного общества: проблемы и решения / Г.М. Скударь. – К.: Наук. думка, 1999. – 496 с.

14.     Скударь Г.М. Управление конкурентоспособностью крупного акционерного общества: проблемы и решения / Г.М. Скударь. – К.: Наук. думка, 1999. – 496 с.

15.     Якубовский Н. Актуальные проблемы промышленного производства / Н. Якубовский // Экономика Украины. – 2007. – № 10. – С. 4-12.

16.     Ярошенко С.П. Принципы конкурентоспособности сферы материального производства / С.П. Ярошенко // Регіональні перспективи. – 1998. – № 1(2). – С. 37-39.

17.     Berkman R. In the national interest: The 1990 urban summit / R. Berkman, J. Brown, B. Goldburg, T. Mijanovich. – N.Y.: The Twentieth Century Fund Press, 1992. – 112 р.

 Стаття надійшла до редакції 10.09.2012 р.