EnglishНа русском

Ефективна економіка № 10, 2012

УДК 338

 

Н. В. Єгорова,

канд. економ. наук,

Національний технічний університет України «КПІ»

 

ПРОБЛЕМАТИКА ПОЛІТИКИ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

 

 

У статті розглянуто сучасні аспекти управління активами комерційного банку. Також окреслено основні проблеми управлінням активами, що існують на сьогоднішній день в банківській системі України. На основі проведеного аналізу надано відповідні пропозиції щодо удосконалення процесу управління активами банку з метою підвищення ефективності його проведення. 

 

The article reviews the modern aspects of asset management of commercial bank. Also outlines the basic asset management problems that exist today in the banking system of Ukraine. Based on the analysis presented its proposals for improving the management of the bank's assets in order to increase the effectiveness of its implementation.

 

Ключові слова: проблемні активи, ліквідність активів, ступінь ризику активів, управління активами банку, збалансована стратегія.

 

 

Постановка проблеми. За сучасних умов розвитку банківської системи головне завдання комерційних банків полягає у пошуку реальних шляхів мінімізації ризиків та отриманні достатніх прибутків для збереження коштів вкладників і підтримання життєдіяльності банку. Успішне вирішення цієї складної проблеми потребує використання багатьох методів, прийомів, засобів, систем та розробки нових підходів до управління активами і пасивами банку [5].

Вищеозначені  аспекти свідчать про важливість використання комерційними банками ґрунтовної теоретичної бази методів управління і підходів до проблем рентабельності і ризику. В такій системі управління банківською установою особливе місце займає управління активами. Вибір необхідної стратегії управління активами є особливо важливим для прогнозування майбутніх результатів діяльності та фінансового потенціалу комерційного банку, сприяє його розвитку в сучасних умовах постійних економічних змін.

Звязок з останніми дослідженнями та публікаціями.Аналіз останніх публікацій та досліджень свідчить, що в науковій літературі присвячено достатню увагу вивченню проблемних активів фінан­сових установ, зокрема, це зробили такі науковці, як В. І. Міщенко, А. І. Граділь, В. Д. Базилевич, А. М. Мороз, І. Б. Івасів, М. І. Савлук. Разом із тим треба зазначити, що вплив проблемних активів на стабільність функціонування банківської системи України і розгляд заході, які сприятимуть позбавленню банками проблемних активів вивчено не в повному обсязі. Отже можна говорити про потребу дослідження природи виникнення проблемних активів, їх постійний контроль та заходи трансформації проблемних активів банку в ліквідні засоби, що надасть можливість підвищити ліквідність банку й надалі збільшити його рентабельність.

Постановка завдання. Метою статті є дослідження сутності управління активами банку та його значення щодо нівелювання проблемних ситуацій, обґрунтування вибору стратегії управління банківськими активами, розробка дієвих підходів та практичних рекомендацій щодо удосконалення зазначеного процесу.

Методологія. Основу дослідження склали загальнонаукові та спеціальні методи, зокрема формалізації, порівняння, синтезу та логічного узагальнення.

Результати дослідження. Сьогодні українські банки мають можливість значно розширити напрями діяльності та охопити нові ринки фінансових послуг. В такій ситуації саме запровадження якісної системи управління активами є особливо актуальним питанням для вітчизняних банків. Ще одним важливим аспектом, що зумовлює необхідність і актуальність питання управління активами, є їх визначальна роль для фінансового потенціалу банку та можливості отримання доходів в майбутньому. Активи в першу чергу забезпечують довіру клієнтів до банківської установи, визначають її можливості та привабливість для клієнтів у перспективі; виступають гарантією покриття збитків в разі невиконання чи неможливості виконання банком взятих на себе зобов'язань; дають змогу розширювати спектр банківських послуг та покращувати можливості використання окремих банківських продуктів; забезпечують кредитний ресурс для задоволення потреб клієнтів.

З метою досягнення зазначених цілей кожний банк повинен займатися управлінням активів, що в загальному плані полягає в розробці шляхів та порядку розміщення власних засобів. Отже, управління активами в комерційних банках - це розподіл активів банку на готівку, інвестиції, позички та інші активи. Такий розподіл передбачає відмінності між різними групами активів за ліквідністю та ступенем ризику, ці складові і визначають якість активів.

Загальні тенденції зумовлюють прагнення кожного банку до створення раціональної структури активів, яка залежить якраз від їх якості. В цьому процесі банки вбачають вирішальний фактор підтримки “здоров’я” банку на належному рівні [8]. Таким чином, виходячи з вищезазначеного та враховуючи деякі інші фактори впливу на розвиток банківської системи в цілому, управління активами включає в себе: управління ліквідністю; управління ризиком процентної ставки; хеджування; управління валютним ризиком.

Основною проблематикою в межах зазначених аспектів є наявність проблемних активів в складі економічних ресурсів практично кожного банку. Аналіз цього явища вимагає розуміння природи виникнення такого роду активів. Для цього застосовується відповідна класифікація проблемних активів, яка проводиться за ліквідністю та ступенем ризику активів. Найбільшу увагу, звичайно, приділяють управлінню ліквідністю, оскільки від неї залежить і рівень ризику тієї чи іншої групи активів.

Одним з основних навантажень на комерційний банк щодо підвищення його ліквідності є вимога регулятора, яка полягає в обов'язковому формуванні резерву під проблемні кредити, що істотно впливає на діяльність комерційного банку. Цей захід з боку регулятора є цілком виправданим, але якщо проблемні активи комерційного банку становлять значну частку, а згідно з вимогами, резерв формується на 100 % від суми проблемного активу, то це призводить до істотних проблем у діяльності банку. Ретроспективний аналіз банківської діяльності за останні роки свідчить, що такі резерви досягають значних обсягів та призводять до збільшення банківських витрат, зменшують їх загальні ресурси для проведення поточної діяльності [].

Дослідження засобів нівелювання проблемних кредитів, що використовують банки України надало змогу визначити, що, по-перше, діяльність колекторських компаній та звернення банку до суду з вимогою стягнення заставного майна з позичальника не виправдовують очікувань менеджменту банку [5]. Позаяк діяльність колекторських компаній не врегульована на законодавчому рівні крім того, лише частково трансформують сумнівні активи у розряд ліквідних, спричиняють непримиренне ставлення та не сприйняття агресивних методів роботи з їх боку стосовно позичальників. Тобто, їх діяльність натикається на великий супротив громадськості та зупиняється на юридичному шляху вирішення конфлікту.

Перенесення конфлікту між банком і позичальником до суду потребує тривалого юридичного супроводу, додаткових затрат, натикається на законодавчі обмеження щодо звернення стягнення на майно та, враховуючи його знецінення, не дає змоги повністю відшкодувати проблемний актив [3].

Більш дієвим може бути реструктуризація заборгованості позичальника за заздалегідь розробленими банком кількома варіантами, з огляду на оптимальний варіант для позичальника (пониження ставки, збільшення терміну кредиту, "кредитні канікули" тощо). Така співпраця банку та позичальника принесе обом сторонам більшої вигоди, ніж жорстка конфронтація – небажання банку йти на поступки або прагнення позичальника приховуватися від прямої розмови в разі своєї неплатоспроможності.

По - друге, відсутність дієвих попереджувальних заходів нівелювання проблемних кредитів. Основна питома вага проблемних кредитів – неповернуті кредити, саме тому, в першу чергу, необхідно дуже ретельно вивчати та аналізувати платоспроможність (кредитоспроможність) кожного суб’єкта бажаючого взяти кредит.

Оскільки більшість неповернутих кредитів припадає на юридичних осіб, то необхідно, щоб працівники банку дуже уважно аналізували фінансову звітність підприємства, яку вони отримують, оскільки зрозуміло, що більшість даних може бути неправдивою, завищеною тощо. Процес кредитування повинен бути транспарентним, незаангажованим та проводитися висококваліфікованими спеціалістами.

Ще одним засобом нівелювання проблемних кредитів є більш широке впровадження в банківську практику страхування фінансових ризиків [5]. Звичайно, це застосовується, але не в таких масштабах і найчастіше воно пов’язане з іпотечним кредитуванням. Зрозуміло, що для страхових компаній це є не лише дуже прибутковий, але й дуже ризиковий вид страхування. Але саме цей вид страхування надає можливість мінімізувати ризики, зокрема, неповернення кредитів, та бути одним з основних засобів хеджування банківських ризиків.

Всі дані засоби та багато інших методів врешті-решт складають різні підходи та стратегії до управління активами комерційного банку. Зокрема, вважаємо досить дієвою збалансовану стратегію управління, яка полягає в тому, що банки розглядають свої портфелі активів, визначаючи роль сукупного портфеля в одержанні високого прибутку за прийнятного рівня ризику. Спільне управління активами та пасивами дає банку інструментарій для формування оптимальної структури балансу та створення захисту від ризиків, спричинених значними коливаннями параметрів фінансових ринків. Тобто в даному випадку управління активами розглядається як невід’ємне від управління пасивами банку. Реалізується збалансована стратегія управління на практиці застосуванням спеціальних підходів структурного балансування та методів управління ризиками. Найпоширенішими серед них є метод управління розривом (геп-менеджмент), метод середньозваженого строку погашення (дюрація) та операції з похідними фінансовими інструментами, які проводяться на строковому ринку з метою хеджування ризиків [7].

Як вже було зазначено, існують різні підходи до управління активами. До основних відносять: інтегрований підхід, традиційний та альтернативний підходи. Кожен з даних підходів є важливим, але найбільш загальним і універсальним підходом, який охоплює практично всі сфери фінансового управління банком є інтегрований. Саме він допомагає вирішити проблему оптимізації співвідношення між прибутковістю та ризиком банківських операцій.

Традиційний підхід полягає в об'єднанні джерел фінансування. Його перевагою є простота та доступність практичного застосування, а головним недоліком - виникнення проблем з ліквідністю.

Альтернативний підхід до управління структурою активів та зобов'язань банку, навпаки, базується на диференціюванні джерел фінансування. Встановлюється відповідність між конкретними видами джерел та напрямами використання ресурсного потенціалу. Кошти, одержані з відносно стабільних джерел, таких як строкові вклади, депозити, можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитів та придбання облігацій [2].

Не дивлячись на існування вказаних вище стратегій та підходів, банки повинні постійно відслідковувати зміни у сучасних тенденціях, появу нових концепцій, займатися розробкою власних методів управління, вдосконалювати те, що вже є.

Отже зазначимо, що розробка та впровадження різних стратегій або підходів повинне забезпечуватися обов’язково висококваліфікованим персоналом банку, який зможе вчасно та правильно зорієнтуватися у виборі того чи іншого плану дій для створення максимально ефективного механізму управління активами.

Висновки

Активи є важливим показником фінансової стійкості банку. Тому банківські установи вважають їх основним фактором підтримки „здоров’я” банку, фактором, який зумовлює їх можливість отримувати в майбутньому нові прибутки. Від стану активів залежить фінансовий потенціал банку, саме тому банки, особливо в сучасних умовах, повинні надавати особливої уваги для управління активами.

Основний акцент в управлінні активами на даний момент слід робити на управлінні проблемними активами. Банкам необхідно вдаватися до більш прогресивних методів вирішення проблем з проблемними кредитами (переговори з позичальником, реструктуризація боргів, аналіз кредитоспроможності, кредитні канікули, страхування фінансових ризиків, сек’юритизація активів тощо).

Нині існують різні стратегії та підходи до управління активами. Серед них основною стратегією є збалансована, а серед підходів найбільш відомі -

інтегрований підхід, традиційний та альтернативний.

В упровадженні стратегій та підходів управління важливу роль відіграє персонал банку, який має бути готовий до змін у виборі шляхів та методів реалізації процесу управління.

 

Список використаної літератури:

1. Аналіз банківської діяльності: навч. посіб. / Нац. банк України / Ред.: У.Я. Грудзевич. — К., 2007. — 222 с.

2. Бобир В. В. Управління ліквідністю в комерційному банку // Проблеми формування і розвитку фінансово-кредитної системи України: Зб. наук. ст. – Х.: Штрих, 2002. – 274 с.

3. Гриджук Д.М. Забезпечення кредитних зобов'язань у діяльності банків / Д.М. Гриджук, В.О. Олійник. — К.: Істина, 2001. — 253 с.

4. Дзюблюк О.В. Оптимізація управління активами і пасивами комерційного банку // Фінанси України. – 2002. – №5. – С. 129-138.

5. Зубок М.І. Організаційно-правові основи безпеки банківської діяльності в Україні: Навч. посіб. / М.І. Зубок, Л.В. Ніколаєва. — 2-е вид., доп. — К.: Істина, 2000. — 84 с.

6. Музиченко А.С. Основні напрями пожвавлення інвестиційної діяльності комерційних банків / А.С. Музиченко // Вісн. Укр. акад. банк. справи . — 2001. — N 1. — С. 49-52.

7. Операційний менеджмент у банках: навч. посіб. / Нац. банк України / Ред.: Л.М. Хміль. — К., 2007. — 319 с.

8. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент банку./ Л.О.Примостка / - К, КНЕУ. - 2004. – 279 с.

 Стаття надійшла до редакції 16.10.2012 р.