УДК 330.341.1:351 (048)

 

Л. А. Оліх,

 к. е. н., доцент кафедри менеджменту інноваційної та інвестиційної діяльності

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 

РОЛЬ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ ПОСЛУГ У ФОРМУВАННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ

 

Стаття присвячена дослідженню ролі науково-технічних послуг у процесах формування національної інноваційної системи.

 

The article deals with the investigation of the science-technical services’ role in the forming of national innovation system.

 

Ключові слова: науково-технічні послуги, національна інноваційна система, державне регулювання, освіта, генерація знань, інноваційна інфраструктура, виробництво.

 

Key words: science-technical services, national innovation system, state regulation, education, generation of knowledge, innovation infrastructure, production.

 

 

Вступ. З другої половини ХХ ст., у розвинених країнах відбувається перехід до сервісної економіки. Початок ХХІ ст. відзначився закріпленням домінуючих позицій сфери послуг в їх національних економіках. Це зумовлюється технологічними змінами, що постійно відбуваються у виробничих процесах та є невід’ємною складовою розвитку всіх напрямів діяльності людини. Вивільнення трудових ресурсів з виробничого процесу зумовлює необхідність їх перерозподілу для збереження зайнятості. У дії ринкового механізму відбуваються збої – його можливостей недостатньо для вирішення зазначених проблем. Виникають так звані вузькі місця або відмови ринку. Необхідним є використання більш сильних інструментів, що знаходяться у розпорядженні держави – розробка механізму врегулювання ситуації, що склалась. У 30-40-х рр. ХХ ст. це відобразилось у формуванні державної наукової і технологічної політики; у 60-70-х рр. ХХ ст. – державної інноваційної політики; у кінці ХХ ст. - на початку ХХІ ст. – національної інноваційної системи.

Проблеми наукового обслуговування вивчаються вченими Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва НАН України, Українського інституту науково-технічної і економічної інформації, Інституту економіки і прогнозування НАН України, інших науково-дослідних інститутів та установ.

Постановка проблеми. У зв’язку з наведеними вище тенденціями у вжитку з’являються нові категорії. А отже, постає необхідність дослідження процесів їх становлення і розвитку та вивчення законів і закономірностей їх взаємодії. Однак у літературі залишається недостатньо розкритим значення науково-технічних послуг у контексті розвитку сервісної економіки.

Метою статті є дослідження ролі науково-технічних послуг у процесах формування національної інноваційної системи.

Результати. Науково-технічна послуга – це, з одного боку, результат науково-технічної діяльності підприємства, установи, організації; а з іншого – вид діяльності, спрямований на забезпечення створення умов розвитку і функціонування суб’єктів науково-технічної сфери та сприяння процесам одержання, збереження, поширення і практичного застосування науково-технічних знань [4, с. 32]. Науково-технічні послуги активізують науково-технічну діяльність та створюють умови для інноваційної діяльності, опосередковуючи процеси поширення знань та інформації й використання їх з метою отримання комерційного ефекту. Це знаходить відображення й у статистичних даних, відповідно до яких з 1996 р. до 2011 р. обсяги наданих науково-технічних послуг збільшились у 30 разів (табл. 1). Отже, державна підтримка даного виду діяльності може розглядатись як поточний інструмент державної інноваційної політики непрямої дії.

 

Таблиця 1. Обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт*

* Складено автором на основі [7]

 

Як було зазначено вище, сучасним етапом держаної підтримки розвитку науково-технічної та інноваційної сфер є формування національної інноваційної системи.

Національна інноваційна система – це цілісна сукупність взаємопов’язаних в межах однієї країни інституцій, діяльність яких спрямована як на здійснення інноваційних перетворень у національній економіці загалом, так і на створення сприятливих умов для організації інноваційної діяльності [5, с. 95]. Поняття системи передбачає наявність взаємозв’язків між її складовими, спільних цілей і шляхів їх досягнення.

Розглянемо, як представлені науково-технічні послуги у підсистемах національної інноваційної системи.

1. Державне регулювання у даному контексті передбачає сукупність норм і важелів впливу на активізацію інноваційних процесів в економіці країни через систему інституцій. Результати дослідження особливостей їх взаємодії та функціонального призначення викладені у [3]. Зараз варто зосередити увагу на установі, яка є новою у цій системі, а саме Державному агентстві з питань науки, інновацій та інформатизації (Держінформнауки) України. Згідно з [2] Держінформнауки України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, інформатизації, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, створення умов для розвитку інформаційного суспільства. Даний орган виступає провідним суб’єктом ринку науково-технічних послуг, який забезпечує діяльність як державних структур, так й організацій інших форм власності у сфері надання науково-технічних послуг.

2. Освіта. Переважно мова йде про вищі навчальні заклади, підготовку і перепідготовку спеціалістів, підвищення кваліфікації. Щодо науково-технічних послуг, то освіта, з одного боку, є їх джерелом, тобто безпосередньо бере участь у формуванні суб’єктів їх надання та популяризації наукової діяльності через публікацію результатів досліджень у фахових виданнях; а з іншого – виступає активним споживачем такого виду товару. Оскільки для реалізації своїх цілей активно використовує бібліотеки, архіви, систематизовані каталоги, бази даних тощо; організовує конференції, семінари, використовує інші форми обміну та поширення науково-технічної інформації.

3. Генерація знань. У даній підсистемі науково-технічні послуги також виконують подвійну функцію. Створення  інтелектуальної власності та її захист. Останнє покладається на виконавчу гілку влади. Одним з фундаментальних джерел формування інтелектуального капіталу є вищі навчальні заклади. Саме діяльність їх представників у багатьох напрямах  можна віднести до науково-технічних послуг, зокрема: рецензування наукових робіт; організація і проведення науково-практичних конференцій, семінарів, симпозіумів. Результатом цієї діяльності є формування інтелектуально розвиненої особистості, здатної генерувати ідеї, тобто створювати інтелектуальну власність, обмін досвідом та поширення отриманих знань. Вищі навчальні заклади генерують ідеї та здійснюють винахідницьку діяльність, виступають суб’єктами розробки і реалізації національних та міжнародних науково-технічних програм, надають рекомендації з питань формування законодавчої бази щодо врегулювання процесів науково-технічного розвитку через участь в парламентських слуханнях, державних комісіях і комітетах, впровадження та публікацію результатів дисертаційних робіт, що обов’язково опосередковується науково-технічними послугами.

4. Інноваційна інфраструктура. Складається з виробничо-технологічних, фінансових, інформаційно-аналітичних та експертно-консалтингових організацій, а також з технополісів, технологічних та наукових парків, інноваційних центрів та центрів трансферу технологій, бізнес-інкубаторів та інноваційних структур інших типів; інформаційних мереж науково-технічної інформації, експертно-консалтингових та інжинірингових фірм, інституційних державних та приватних інвесторів [5, с. 97]. Основним видом діяльності перелічених об’єктів є надання науково-технічних послуг. Формування інноваційної інфраструктури є однією з функцій держави у регулюванні розвитку науки, техніки, інновацій. З чого випливає, що саме державні структури виступають провідним суб’єктом як надання, так і «споживання» науково-технічних послуг. А отже, держава бере на себе функцію стимулювання розвитку ринку науково-технічних послуг.

 5. Виробництво. Представники даної підсистеми виступають споживачами технологічних інновацій та виробляють інноваційну продукцію і надають послуги. Успішне провадження цих видів діяльності обов’язково опосередковується  науково-технічними та інноваційними послугами.

 

Таблиця 2.

Впровадження інновацій на промислових підприємствах **

* до 2003 року нових видів продукції

** Складено автором на основі [7]

 

З аналізу даних таблиці 2 випливає, що за останнє десятиріччя на промислових підприємствах України відбулось, хоча й незначне, але збільшення впроваджених технологічних процесів – у 1,8 разів та найменувань інноваційних видів продукції – в 1,4 рази.

Висновки. Таким чином, з проведеного аналізу випливає, що науково-технічні послуги не лише присутні у всіх підсистемах національної інноваційної системи, а виступають її формоутворюючим компонентом. Саме їх розвиток і, відповідно, розвиток ринку науково-технічних послуг виступають тією посередницькою ланкою, яка взаємозв’язує виокремлені складові національної інноваційної системи, перетворюючи їх із самостійних утворень у підсистеми складного об’єднання.

 

Список використаних джерел:

1. Жилінська О. І. Теоретичне обґрунтування державного регулювання інноваційної сфери / О. І. Жилінська // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія «Економіка». – 2004. – Вип. 68. – С. 34-37.

2. Указ Президента України «Про затвердження Положення про Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України»       № 437/2011 від 8 квітня 2011 року // dknii.gov.ua

3. Шаповалова Л. А. Особливості формування організаційної структури державного регулювання системи науково-технічних послуг в Україні / Л. А. Шаповалова // Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного університету. Серія “Економічні науки”. – 2005. – Випуск 14. – С. 73-78.

4. Шаповалова Л. А. Державне регулювання ринку науково-технічних послуг в Україні: дис. на здоб. наук. ступ. канд. ек. наук. : 08.02.02 / Л. А. Шаповалова. – К., 2006. – 206 с. – Бібліогр. : с. 160-183.

5. Шаповалова Л. А. Складові національної інноваційної системи та рівень їх розвитку в Україні / Л. А. Шаповалова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія «Економіка». – 2011. – Вип. 121-122. – С. 94-98.

6. Шаповалова Л. А. Складові управління інтелектуальною власністю у вищих навчальних закладах / Л. А. Шаповалова // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – К.: «Прінт Сервіс», 2011. – 109 с. – С.99-100.

7. www.ukrstat.gov.ua

Стаття надійшла до редакції 18.10.2012 р.