УДК 338.43:631.11/.173

 

В. В. Іванишин,

д. е. н., доцент, проректор,

Національний університет біоресурсів і природокористування України, м. Київ

 

МІСЦЕ ДЕРЖАВНОЇ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ В РОЗВИТКУ ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА

 

В статті аналізується ситуація з технічним забезпеченням сільськогосподарського виробництва України. На основі вивчення закордонного досвіду визначається роль у цьому процесі держави. Пропонуються заходи державного регулювання та підтримки, які мають привести технічне забезпечення сільгосптоваровиробників у відповідність із їхніми потребами.

 

The article analyzed the situation with the technical support of agricultural production in Ukraine. Based on the study of foreign experience defines the role of the state. The measures of state regulation and support, which should support of farmers in line with their needs.

 

Ключові слова: сільськогосподарська техніка, виробництво та реалізація техніки, державна регуляторна політика, державна підтримка.

 

Keywords: agricultural machinery, production and sale of technology, government regulations and government support.

 

 

Постановка проблеми. Загальновідомо, що нині технічна оснащеність сільського господарства знаходиться на вкрай низькому рівні. Для її підвищення необхідно докласти багато зусиль і вкласти значні суми інвестицій на відновлення і розвиток матеріально-технічної бази аграрного виробництва і модернізацію вітчизняного машинобудування, збільшення виробничих потужностей заводів.

За підрахунками науковців та практиків визначено, що для забезпечення технологічної потреби сільськогосподарським товаровиробникам необхідно мати сільськогосподарської техніки на загальну суму близько 300 млрд.грн. Це означає, що якщо поставити за мету досягти цього рівня за найближчі 10-15 років то щороку потрібно інвестувати в розвиток матеріально-технічної бази від 20 до 30 млрд.грн. Якщо ж зважити на те, що в економіці України продовжуються інфляційні процеси, зростають ціни на енергоносії, не припиняється скорочення рівня технічної оснащеності аграрного виробництва, через низькі темпи оновлення технічних засобів, то зрозуміло, що держава має терміново вжити дійових заходів на підтримку підвищення технічного потенціалу аграрного виробництва. До того ж підвищення якості і надійності технічних засобів, удосконалення їх конструкцій супроводжується збільшенням витрат на їх виробництво, а отже і підвищенням цін. Всі ці проблемні моменти потребують належного наукового обґрунтування та розробки системи заходів їх вирішення.

Постановка завдання. Метою даної статті є аналіз технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва України та визначення в цьому процесі місця і ролі держави.

Виклад основного матеріалу. Найважливішими джерелами фінансування інвестицій у відтворення і розширення технічного потенціалу аграрного виробництва за нормальних умов господарювання і державного сприяння цьому процесу, є амортизаційні відрахування від тих технічних засобів, що зношуються в процесі їх використання і прибуток сільськогосподарських товаровиробників від реалізації виробленої продукції.

Це основні джерела інвестицій. Крім того, сільськогосподарські товаровиробники використовують кошти одержані за рахунок банківських кредитів, кошти лізингових, страхових та інвестиційних компаній, вітчизняних та зарубіжних інвесторів. Особливе місце серед джерел фінансування інвестицій займають кошти, що виділяються з державного бюджету для стимулювання технічного переоснащення аграрного виробництва та розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу.

В плановій командно-адміністративній економіці Радянського Союзу амортизаційні відрахування на реновацію буди основним джерелом простого відтворення технічних засобів колгоспів і радгоспів. Розширене відтворення матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств, тобто її розвиток відбувались в основному за рахунок частини прибутку від реалізації сільськогосподарської продукції. В нинішніх економічних умовах ці джерела фінансування відновлення і розвитку технічного потенціалу аграрного виробництва, внаслідок хибної амортизаційної і цінової політики держави, диспаритету цін і нееквівалентності міжгалузевого товарообміну, втратили своє вирішальне значення і не забезпечують не лише розширеного, а й простого його відтворення.

В радянській економіці платоспроможність колгоспів і радгоспів підтримувалась адміністративними заходами. Одним з таких дійових заходів було установлення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію на тому рівні, який забезпечував загальну прибутковість сільськогосподарських підприємств. Підтримувався цей рівень за рахунок регулярного підвищення закупівельних цін у 1965р., 1973р., 1977р., 1983р. та 1989-1990 роках.

Заниження цін для реалізації матеріально-технічних ресурсів сільському господарству відшкодовувалось машинобудівним і іншим промисловим підприємствам за рахунок держбюджету. За 1971-1987 роки промисловим підприємствам за реалізовані сільському господарству техніку і мінеральні добрива було відшкодовано 9,1 млрд.рублів. При цьому лише в 1987 році, який був останнім, коли така компенсація відбувалася, промислові підприємства одержали з держбюджету понад 900 млн.рублів.

Одночасно, державою здійснювались значні інвестиції у сільське господарство, які, наприклад, лише у 1990 р. становили 11,8 млрд.рублів. З цих коштів близько 40% було використано колгоспами і радгоспами для закупки сільськогосподарської техніки. За рахунок державного бюджету виконувалися такі роботи як докорінне поліпшення сільськогосподарських угідь, будівництво зрошувальних та осушувальних систем, вапнування і гіпсування орних земель тощо.

Крім того, колгоспам і радгоспам за рахунок державного бюджету надавалися багатомільярдні кредити за низькими процентними ставками за їх використання, які час від часу списувалися. Приміром у 1990 році з колгоспів і радгоспів України було списано неповернутих кредитів на суму близько 10 млрд.руб. Деякі сільськогосподарські регіони, які виробляли сільськогосподарську продукцію в гірших грунтово-кліматичних умовах отримували прямі державні дотації, або на вироблену в цих регіонах сільськогосподарську продукцію держава установлювала вище закупівельні ціни.

Всі ці заходи сприяли підвищенню купівельної спроможності сільськогосподарських товаровиробників, а заводам тракторного і сільськогосподарського машинобудування полегшували збувати вироблену технічну продукцію. В деякі роки платоспроможний попит колгоспів і радгоспів на сільськогосподарську техніку навіть перевищував пропозиції машинобудівників. Звідси виникав постійний дефіцит сільськогосподарської техніки, який посилювався через намагання сільськогосподарських товаровиробників компенсувати її низьку якість і надійність підвищеною кількістю закупівлі.

В даний період більшість країни світу знаходиться на етапі розвитку соціально-спрямованої економіки ринкового типу, що передбачає в розумних межах державне регулювання процесів відтворення ресурсного потенціалу. Зважаючи на потребу людей мати дешеві продукти харчування уряди багатьох країн світу, в тому числі і таких економічно розвинутих як США, Канади, держав, що входять в Європейський Союз систематично підтримують розвиток сільськогосподарського виробництва. Така підтримка здійснюється шляхом цінового регулювання, тарифних і нетарифних преференцій, за допомогою податкової, кредитної і страхової політики, прямих інвестицій, соціальних заходів тощо.

Приміром, у США сума прямої підтримки фермерів у 1996-2007 роках складала близько 103 млрд.дол.США. В середньому за один рік на пряму підтримку фермерів витрачалось з державного бюджету США 14,7 млрд.дол. У 2005 році загальна сума державної підтримки сільгосптоваровиробників США збільшилась до 24,3 млрд.дол.США, а в 2006 році дещо зменшилась порівняно з попереднім і становила 16,5 млрд.дол.США [1].

Європейське співтовариство захищає інтереси власних сільськогосподарських товаровиробників і власний ринок продовольства високими внутрішніми цільовими цінами. Наприкінці дев’яностих років субсидії ЄС сільськогосподарським товаровиробникам складали близько 46 млрд.дол. США. З бюджету ЄС на зовнішню підтримку сільгосптоваровиробників, забезпечення розвитку сільських територій та аграрної економіки, що опирається на малі і середні фермерські господарства, виділяється майже половина його загальної суми [2].

З усього вищесказаного можна зробити висновок, що західні країни постійно піклуються про підтримання на необхідному рівні платоспроможності своїх сільськогосподарських товаровиробників, використовуючи різноманітні форми цієї підтримки.

Дещо по іншому складається державна підтримка платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників і технічного переозброєння аграрного виробництва і підприємств машинобудування для агропромислового комплексу України. З 1991 року в Українській державі перестали діяти всі ті важелі державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників, які використовувались в планово-адміністративній радянській економіці. Державний апарат України на багато років практично відмовився від підтримки платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників. Це, а також хибна політика розвитку агропромислового виробництва, яка проводилася всіма урядами України, призвела до значних помилок у реформуванні сільського господарства. На той час панувала думка про те, що лише зміна власника з державного чи колективного, що в умовах командно-адміністративної економіки мало чим відрізнялось (колгоспи), приведе сільське господарство та інші галузі до процвітання. Помилкова цінова політика та інші неузгоджені дії урядових структур призвели до виникнення значного диспаритету цін, до повної втрати платоспроможності сільськогосподарськими виробниками. Зниження темпів оновлення технічних засобів супроводжувалось зменшенням рівня технічної оснащеності аграрного виробництва, а також скороченням виробництва технічних засобів для села що, як наслідок, унеможливило швидке техніко-технологічне переоснащення машинобудування для агропромислового комплексу.

За цей час держава робила деякі спроби з подолання диспаритету цін і підвищення рівня еквівалентності міжгалузевого товарообміну впроваджуючи в 1990-1994 роках заходи з підтримки доходності сільськогосподарських товаровиробників. Але внаслідок незначних розмірів цієї підтримки, стагнація і занепад сільськогосподарського виробництва продовжувалась. В державних структурах почали розуміти, що необхідно надати аграрному виробництву більш дійовому допомогу, без якої воно не зможе подолати кризовий стан.

Лише в останні 8-10 років українські урядові структури зрозуміли важливість відновлення платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників і почали вживати заходи, що сприяють технічному переоснащенню сільськогосподарського виробництва і розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу. Але насправді ці заходи здебільшого мають декларативний характер, а обсяг самої підтримки далеко не задовольняє потребу в ній як сільськогосподарських товаровиробників, так і виробників технічних засобів для села.

Так, не визначена сума витрат бюджету на державну підтримку інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу у прийнятому Законі України «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України». Цим законом встановлюються правові, економічні та організаційні засади створення, випробування, виробництва, реалізації, використання і обслуговування технічних засобів для галузей агропромислового виробництва. І хоча в законі не визначено розмірів видатків державної підтримки, проте вказано, що ці обсяги визначаються щорічно і передбачуються в державному бюджеті окремими рядками. Слід зауважити, що Міністерство фінансів України та Міністерство економіки України при розробці і обговорені проекту закону наполягали на вилучені з нього конкретних цифр державної підтримки. В проекті закону було визначено, що обсяг щорічних асигнування на державну підтримку системи інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу встановлюється у відсотках до загальних видатків державного бюджету [3]. Пізніше під тиском урядових структур цей вираз було змінено на «3 відсотки технологічної потреби агропромислового комплексу в технічних засобах», але і вони за наполяганням урядових структур була вилучена при затвердженні закону. Це звичайно продовжує строки здійснення технічного переоснащення агропромислового комплексу на невизначено довгі роки і вплине на темпи росту виробництва сільськогосподарської продукції, але все ж є кроком вперед .

Не забезпечується в повному обсязі і фінансування заходів, які були передбачені затвердженими Кабінетом України програмами розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу [4]. Так, за програмою розвитку вітчизняного машинобудування за 2007-2009 роки на заходи державної підтримки мало були виділено з державного бюджету України 1114 млн. грн. Уряд запланував за ці роки виділити лише 35,2 млн. грн., що складає близько 2,4 % від затвердженої в програмі суми. На виконання заходів з державної підтримки сільгоспвиробників у технічному переоснащенні аграрного виробництва у програмі реалізації технічної політики на 2007-2010 роки затверджена загальна сума 3948 млн. грн.

З бюджету виділено лише 969,9 млн. грн. або лише 25% від затверджених сум. Ці програми були розроблені на використання положень законів «Про сприяння розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу» та «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України» і хоча фінансування було не в повному обсязі, вони все ж певною мірою сприяють технічному переоснащенню аграрного виробництва.

Багаторічна практика державної підтримки створення і виробництва технічних засобів для АПК і переоснащення цими засобами аграрного виробництва показала, що жоден з наших урядів не розуміє, що недофінансування заходів, які спрямовані на розвиток вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу не дає можливості налагодити виробництво якісної, надійної, конкурентноспроможної вітчизняної техніки.

Все це сприяє проникненню на ринок техніки машин і обладнання, що виробляються закордонними виробниками, і ставить тракторне і сільськогосподарське машинобудування України перед загрозою його існування взагалі. Недостатня підтримка платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників веде до повної деіндустріалізації аграрного виробництва, зменшення його обсягів і втрати продовольчої незалежності країни. Це нерозуміння і повна безвідповідальність урядових структур призводить до того, що при затвердженні тих заходів, які потрібно вживати першочергово, обсяги державної підтримки занижуються. Але і саме виконання, уже затверджених у законодавчих і нормативних документах фінансових зобов’язань держави не вважається обов’язковими.

При щорічній розробці бюджету країни та прийнятті закону про нього не враховуються в повному обсязі ті показники державної підтримки, які закладені в законах і державних програм, що мають довготермінову дію. Мало того, навіть затверджені у бюджеті показники фінансування є такими далеко не повністю. Необхідно на законодавчому рівні посилити відповідальність всіх без винятку урядових структур за виконання прийнятих у законах і державних програмах заходів і обсягів їх фінансування, які спрямовані на розвиток вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу і підвищення платоспроможного попиту на технічні засобі з боку сільськогосподарських товаровиробників.

Однак, незважаючи на всі негаразди при здійсненні заходів з державної підтримки становлення і розвитку інженерно-технічного забезпечення ринкового попиту, від сприяння розвитку вітчизняного машинобудування до техніко-технічного оснащення аграрного виробництва, так підтримка хоч і незначна за обсягами, вона позитивно оцінюється як машинобудівниками, так і аграріями. В подальшому урядовим структурам, не відкладаючи «до кращих часів», необхідно вжити невідкладних заходів по створенню більш сприятливого економічного середовища для формування та розвитку ефективної і стабільної системи відтворення матеріально технічної бази аграрного виробництва. Ці заходи необхідно здійснити, як в сільському господарстві, так і в галузі машинобудування для агропромислового комплексу та на ринку техніки і техніко-технологічного агросервісу.

В першу чергу необхідно спрямувати державну цінову і, в цілому, аграрну політику на формування такого рівня ринкових цін на сільськогосподарську продукцію (як сировину для харчової та переробної промисловості, так і продукти харчування), який би забезпечував беззбитковість власного виробництва. Це дозволить сільськогосподарським товаровиробникам створити фінансово-економічні умови для розвитку виробництва та його технічного і технологічного переоснащення. Необхідно також розширити державну підтримку зміцнення матеріально-технічної бази аграрного виробництва до науково-обґрунтованих обсягів. Цю підтримку необхідно спрямувати на розширення обсягів фінансування за рахунок державного бюджету часткової компенсації техніки та здешевлення кредитів комерційних банків; удосконалення системи виробництва сільськогосподарської техніки та обладнання; розширення обсягів державної політики НАК «Украгролізинг», активізацію лізингової діяльності інших фінансових установ і машинобудівних підприємств, створення сприятливих умов для широкого залучення вітчизняних та іноземних інвестицій, до лізингової діяльності; стимулювання придбання технічних засобів для впровадження інноваційних технологій виробництва сільськогосподарської продукції; формування системи державного цільового кредитування технічного переоснащення агропромислового комплексу; придбання ліцензій з виробництва нових машин і техніко-технологічного обладнання для машинобудівних заводів, що ці машини будуть виробляти. Крім того необхідно на державному рівні розширити фінансово-економічне стимулювання конструювання техніки, її виробництва, технічного переоснащення підприємств вітчизняного сільськогосподарського машинобудування та розвитку інфраструктури ринку технічних засобів шляхом введення пільгового оподаткування та кредитування, а також виділення в найближчі 3-5 років коштів у розмірі до одного відсотка видаткової частини державного бюджету для реалізації цих засобів.

Держава має надати і нормативно-правову підтримку у розвитку фірмового технічного сервісу у гарантійний та післягарантійний періоди експлуатації сільськогосподарської техніки за участю заводів-виробників та постачальників, забезпеченню формування ринкової інфраструктури технічного сервісу, зокрема на кооперативних засадах; впровадженню системного моніторингу та сучасних засобів інформатизації щодо матеріально-технічних ресурсів для аграрного сектору.

Важливими заходами, що спрямовуються на забезпечення технічного оснащення агропромислового виробництва нормативно-правового напряму, вважаються розробка і прийняття Закону України «Про амортизацію», яким передбачається спрямувати амортизаційну політику держави на здійснення основної функції амортизаційних відрахувань – забезпечення інвестицій у відтворення основних фондів шляхом розмежування економічної та фіскальної функції, лібералізації амортизаційних відрахувань у науково-обґрунтованих межах, стимулювання використання їх за цільовим призначенням.

З метою концентрації капіталу і створення конкурентноспроможного вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу необхідна державна підтримка у створенні 2-3 акціонерних концернів (компаній) з розгалуженою мережею машинобудівних підприємств з виробництва широкого асортименту технічних засобів для агропромислового комплексу, їх реалізації і агротехнічного обслуговування, спроможних на ринкових засадах здійснювати інженерно-технічне забезпечення сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, інших виробників аграрної продукції, передових підприємств. Для здійснення усіх цих заходів необхідно, відповідно до Закону України «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України», визнати пріоритетність розвитку системи інженерно-технічного забезпечення агропромислового виробництва та зміцнити державне управління цією системою. З цією метою доцільно створити спеціально уповноважений орган виконавчої влади з інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу, який би у своїй діяльності враховував інтереси виробників і споживачів технічних засобів, або сконцентрувати відповідні повноваження у одному з існуючих органів виконавчої влади – Міністерстві аграрної політики і продовольства України або Міністерстві промислової політики України шляхом створення відповідного Департаменту.

Висновки. Реалізація в повному обсязі заходів державної підтримки, як тих що уже застосовуються, так і тих, які додатково пропонуються сприятимуть прискоренню економічного зміцнення виробників сільськогосподарської продукції та виробників технічних засобів для агропромислового комплексу. Це дозволить прискорити зміцнення матеріально-технічної бази аграрного виробництва та модернізувати виробництво технічних засобів для агропромислового виробництва.

Поліпшення техніко-економічних показників техніки до світового рівня дозволить досягти її конкурентоспроможності на міжнародних рівнях, забезпечить саме існування вітчизняного машинобудування для АПК. Збільшення ж рівня технічної оснащеності аграрних підприємств до рівня технологічної потреби сприятиме збільшенню обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, підвищення її якості і конкурентоспроможності, дозволить зняти питання про забезпечення продовольчої безпеки України.

 

Література:

1. Діброва А.Д. Аграрна політика США: тенденції розвитку та уроки для України / А.Д.Діброва // Економіка АПК. - 2007. - № 6. - С.130-135.

2. Спаський Г.В. Аграрна політика країн ЄС та деякі особливості його членства / Г.В.Спаський // Економіка АПК. - 2007. - № 9. - С.149-153.

3. Проект Закону України «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу». - К.: ДОД ННЦ «Інститут аграрної економіки», 2005. – 25 с.

4. Про затвердження Державної цільової програми реалізації технічної політики в агропромислового комплексі на період до 2011 року // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/ %3Fuid%3D1136.808.0. – (Нормативний акт Кабінету Міністрів України. Постанова).

5. Проблеми формування ресурсного потенціалу сталого розвитку АПК [зб. наук. пр. / ред. В.М.Трегобчук]. – К.: Інститут економіки НАН України. 2003. - 111 с.

Стаття надійшла до редакції 06.04.2012 р.