ОПТИМІЗАЦІЙНІ МОДЕЛІ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ  ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА РІЗНИХ РІВНЯХ УПРАВЛІННЯ  ПРОМИСЛОВІСТЮ

В. В. Микитенко; Л. С. Ладонько

Ефективна економіка № 2, 2009

УДК 338.45.45:021.4(330.45)

В. В. Микитенко, д.е.н.

Л. С. Ладонько,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України

ОПТИМІЗАЦІЙНІ МОДЕЛІ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА РІЗНИХ РІВНЯХ УПРАВЛІННЯ

ПРОМИСЛОВІСТЮ

Анотація. Розроблено прикладний інструмента макроекономічного регулювання інноваційних процесів у промисловості, що сформовано за використанням оригінальної системи показників-індикаторів інноваційної активності й резистентності промислового комплексу до загроз і ризиків. Запропоновано методику прогнозування мінімаксних параметрів економічного зростання промислового комплексу. Експериментально перевірено модельні вирішення і залежності, що дозволило побудувати сценарний прогноз до 2015 року цільових орієнтирів розвитку промисловості України у разі запровадження оптимізаційної структури національної інноваційної системи.

Актуальність. Ключовим чинником нарощення стратегічного потенціалу промисловості України для забезпечення її збалансованого розвитку є активізація інноваційних процесів, особливо враховуючи зростання технологічного розриву між Україною та країнами-лідерами. Результати перетворень у світовій і вітчизняній економіці, які зумовлені досягненнями науково-технічного прогресу та широким впровадженням нових технологій і високотехнологічної продукції вимагають експрес-реагування, вдосконалення методів коригування, моделей регулювання інноваційних процесів на різних рівнях управління. Невирішеність теоретико-методологічних і методичних основ макроекономічного регулювання інноваційної діяльності у промисловості, відсутність органічності й результативності функціонування національної інноваційної системи, нерозробленість методик комплексної оцінки та прогнозування наслідків провадження новацій і обумовлюють актуальність теми даної статті.

Теоретичним і прикладним аспектам вирішення багатогранних проблем макроекономічного регулювання інноваційних процесів у промисловості в Україні присвячені праці О. М. Алимова, О. І. Амоші, В. М. Гейця, Б. М. Данилишина, О. І. Дація, М. Х. Корецького, Л. І. Федулової, І. Ю. Єгорова ін. [1 – 7]. Еволюційні методики проектування багатокомпонентних інноваційних структур запропоновані І. Пригожиним, Е. Уітні, Г. Хаккененом [8 – 10]. Вагомий внесок у розроблення теорії управління інноваційною діяльністю для обґрунтування діапазону еволюції національної інноваційної системи здійснив представник української економічної науки І. Бистряков [11]. Вирішенням проблем моделювання, порівняння та обрання нововведень займалися науковці О. Ларічев, Ю. Лисенко, Дж. Мартіно, А. Маршалл, Б. Санто, Р. Саммерс, Д. Сахал, В. Чижова, П. Уайт та ін. [12 – 17]. Зазначеним напрямам досліджень присвячені розробки науково-дослідних установ НАН України та галузевих інститутів. Проте, віддаючи належне теоретичній та практичній цінності попередніх наукових здобутків, існує гостра потреба в проведенні системного дослідження проблем розроблення еволюційних алгоритмів для забезпечення достатніх темпів економічного зростання національного господарства.

Метою статті є розробка теоретико-методологічних і методичних засад макроекономічного регулювання інноваційних процесів у промисловості України, а також практичних рекомендацій щодо удосконалення структури та функцій національної інноваційної системи (НІС) на засадах реалізації інтегрованої ресурсно-функціональної концепції.

Виклад основного матеріалу. Розробка інструментарію реалізації стратегії інноваційного розвитку промисловості та промислової політики в умовах нарощення загроз світової фінансової кризи потребує детального аналізу наслідків від зміни темпів й економічного прискорення в галузях і виробництвах. При цьому необхідна побудова об’єктивного прогнозу як для випадку реалізації незмінної економічної політики (інерційного розвитку), так і передбачення ефекту за умов активізації ключових ендогенних параметрів нарощення інноваційних процесів. Узагальнюючи досвід у зазначеному напрямі досліджень, автори підтримують думку Бистрякова І. К. та ін. науковців [11], у відповідністю з якою багатокомпонентна система – це об’єкт (процес або явище) будь-якого походження, що може бути представлений у вигляді складної динамічної конструкції, якій притаманні інформаційні властивості, зокрема:

1) розмірність вектора вхідних параметрів (кількість характеристик, рівнів);

2) щільна залежність вихідного показника від поєднання вагомості впливу ключових факторів – вхідних параметрів;

3) різноспрямованість вектора вихідних показників – цільових параметрів розвитку (тенденції, траєкторії розвитку).

На наш погляд, необхідною умовою для ефективної реалізації функцій держави у сфері управління інноваційними процесами є використання інтеграційного підходу до формування, адаптації й провадження концепції макроекономічного регулювання. Зазначена концепція передбачає всебічне розширення, поглиблення та інтенсифікацію процесу нагромадження, накопичення і трансформації стратегічного потенціалу промисловості за умов введення: 1) дієвого моніторингу інноваційних процесів; 2) алармових комунікаційних зв’язків; 3) специфічних функцій організаційних структур управління раціональним використанням інноваційного потенціалу промисловості. Об’єктивним визнати, що процеси формування, оновлення та оптимізації національної інноваційної системи (НІС) є визначальним і ключовим моментом забезпечення загальноекономічного прискорення у національному господарстві в цілому та промисловості, зокрема. Однак він є неоднорідним як з точки зору теоретико-методологічного обґрунтуванням, так і конкретно-прикладного значення. Оскільки проектування НІС та практика її запровадження можуть сповідувати:

1) різні концепції побудови конструкції та системи управління;

2) виконання різноманітних функцій;

3) використання адаптивних, стохастичних чи ін. моделей, схем і алгоритмів.

Автори статті під концепцією макроекономічного регулювання інноваційних процесів розуміють таку систему поглядів, положень і процедур, що спрямована на надійність функціонування промислового виробництва, зростання обсягів випуску високотехнологічної продукції (ВТП) та якості промислової продукції в цілому шляхом: а) удосконалення системи управління інноваційною діяльністю, контролювання та макроекономічного регулювання; б) оптимізації ресурсовикористання та раціоналізації видобутку сировини і паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР); в) формування цільових транспортних коридорів, диверсифікації джерел постачання тощо; г) використання апарату високої математичної логіки та цільового програмного забезпечення; д) повного виконання функцій стратегічного управління.

Однак наголосимо на суттєву й об’єктивну закономірність, що виникає при розробленні алгоритмів провадження функції регулювання в інноваційній сфері – це необхідність врахування темпів та еволюційної динаміки економічної системи держави. Тому, з огляду на різноманітність природи сучасних інноваційних процесів, що провадяться у промисловості, доцільним є поєднання базових положень системного, комплексного, процесного і синергетичного підходів у складі цілісної (табл. 1) – інтеграційній концепції макроекономічного регулювання (рис. 1).

Рис. 1. Концептуальна модель структури інтеграційної ресурсно-функціональної концепції регулювання інноваційних процесів у промисловості

Таблиця 1

Базові положення реалізації стратегії макроекономічного регулювання інноваційних

процесів у промисловості*

Підхід	Переваги	Недоліки
Системний	Підхід: 1) розглядає процес управління інноваційною діяльністю як комплекс взаємопов'язаних елементів; 2) дозволяє передбачити наслідки впровадження новацій за законами поведінки складних систем (закони синергії, єдності, аналізу, пропорційності, синтезу, композиції, самозбереження, організованості, онтогенезу та закономірності); 3) враховує специфічні властивості складаних систем та закономірності їх функціонування (динамічність, комплексність, саморегулювання, емерджентність); 4) визначає склад компонент, що ініціюють трансформаційні процеси; 5) обмежує масштаби реалізації функцій управління, провадження інноваційної стратегії.	Підхід: 1) не враховує дисипативність системи; 2) не досліджує вплив факторів зовнішнього середовища; 3) концентрація на кібернетичних властивостях системи, зумовлює обмежене використання методів управління; 4) не враховує здатність елементів управління самостійно породжувати новації внаслідок взаємодії; 5) передбачає циклічність функціонування системи управління, чим спростовує унікальність інноваційної стратегії.
Синергетичний	Підхід: 1 ) враховує дисипативний характер управління інноваційними процесами; 2) передбачає здатність елементів системи утворювати новації; 3) враховує фактори зовнішнього внутрішнього середовища; 4) визначає якісні зміни траєкторії руху, що пояснює склад інноваційної стратегії та тактики управління, виникнення ефекту масштабу; 5) не обмежує масштаби розвитку НІС.	Підхід: 1) не дозволяє концентрувати зусилля на ресурсних обмеженнях; 2) не зосереджується на методах управління за напрямами; 3) не достатньо обґрунтовує процеси впровадження нововведень при незв'язаній диверсифікації джерел постачання ресурсів; 4) не дозволяє виокремити специфічні функції управління.
Процесний	Підхід: 1) розглядає управління як сукупність логічних послідовних процесів; 2) дозволяє описати інноваційні процеси, у т.ч. і ЖЦ інновації, окремі етапи їх реалізації; 3) враховує специфіку загальних функцій управління; 4) враховує зміну факторів зовнішнього середовища, дозволяє адаптуватись до них; 5) дозволяє отримати зворотну реакцію на впливи.	Не дозволяє формалізувати й описати: 1) управління предметними обл., 2) обсяг робіт, якість, ризики, терміни; 3) контракти, ресурси, комунікації. Не розмежовує специфічні функції та технології управління. Концентрує зусилля на методах менеджменту. Не розглядає обмеження функціонування НІС.
Комплексний	Підхід: 1) враховує технічні, екологічні, економічні, організаційні, соціальні та ін. аспекти управління; 2) управління інноваціями розглядається у взаємозв’язку із їх розробкою, адаптацією; 3) дозволяє визначити умови формування, етапи становлення та перспективи розвиту ІС; 4) врахувати детермінізм та існуючі закономірності.	Не дозволяє враховувати: 1) 1) специфічність управління інноваційними процесами в реальному секторі; 2) 2) особливість перешкод реалізації інноваційній моделі розвитку в умовах нарощення загроз, вагомість впливу екзогенних чинників.
Інтеграційний підхід*.	Інтеграційний підхід - націлений на деталізацію й посилення взаємозв'язків між: 1) окремими підсистемами ІС; 2) стадіями ЖЦ об'єкту управління (стратегічний маркетинг, НДДКР, ТПВ); 3) рівнями управління по вертикалі (країна, регіон, місто); 4) суб'єктами управління по горизонталі. Процеси інтеграції забезпечують: 1) поглиблення співпраці, об'єднання; 2) взаємодію і взаємозв'язок між компонентами.; 3) конкретизацію взаємозв'язків між окремими підсистемами, їх щільність, що дозволяє отримати алармові повідомлення на зміни. Інтеграція за стадіями ЖЦ дозволяє здійснити: 1) сформування узгодженої інформаційної системи, що включає показники якості, кількості, витрат за етапами стратегічного управління; 2) отримати адекватний сучасним економічним процесам рівень організаційної та ТПВ; 3) забезпечити надійність функціонування; 4) досягти узгодженість параметрів за стадіями ЖЦ об'єкту; 5) оперативність управління і раціональність структури витрат. Інтеграція по вертикалі досягається за рахунок узгодженого функціонування, що дозволяє отримати: 1) конкурентні переваги шляхом нарощення науково-дослідної бази, цільових інформаційних програм; 2) за використання уніфікованих інформаційних технологій і АСУ розвиваються інституціональні зв'язки в галузі ринкової, виробничої, соціальної інфраструктури, НТП; 3) введення в дію нормативно-правових актів, досягнень НТП.	Не дозволяє: 1) пов’язати структурний аналіз із оптимізацією управління інноваційними процесами у промисловості; 2) використати принцип структурної інваріантності та суперпозиції складної системи; Інтеграційний критерій задається лише в аналітичному вигляді. Передбачає умови відповідності та рівності ефектів впливу кожного фактора на цільовий функціонал. Тобто виконання завдання щодо управління інноваційними процесами у промисловості передбачає наявність або сформування умов однакової вагомості впливу усіх незалежних змінних (факторів, загроз чи ризиків) на залежну при функціонуванні складної системи у нелінійному середовищі.

* Примітка. Тут і надалі узагальнено, класифіковано та сформовано авторами дослідження.

Різні теоретико-методологічні основи вирішення завдань, методи обрання оптимальної для України моделі промислового зростання охоплюють сукупність принципів і механізмів реалізації дії, що відтворює багатоаспектні явища – формування і проектування, управління та регулювання, функціонування інноваційно-інформаційної системи (ІІС). Останні можуть відбуватися у вигляді:

· композиції процесів проектування ІІС та її підсистем, коректування завдань, цілей і функцій; модифікації виробничих, економічних, управлінських субструктурних елементів ІІС у відповідності до стадій життєвого циклу (ЖЦ);

· формування інформаційної бази за показниками-індикаторами інноваційної активності промисловості та її резистентності до загроз і ризиків (табл. 2);

· оцінювання і стандартизації ефективності інноваційної діяльності;

· паспортизації галузей і виробництв за фактором «інноваційної здатності», «адаптивності до екзогенних і ендогенних впливів» тощо;

· розроблення комплексу заходів та цільових програм;

· реформування та модернізації промисловості;

· вибору засобів регулюючого впливу та раціональних нововведень;

· моделювання напрямів розвитку галузей, трансферу технологій;

· побудови прогнозу основних макроекономічних показників розвитку промисловості та ефективності провадження інноваційних процесів;

· порівнянності результативності методик, рекомендацій, положень і пропозицій;

· алгоритму розроблення і реалізації стратегії по досягненню цільових орієнтирів у мінімальні терміни та за рахунок власних зусиль й резервів.

Таблиця 2

Системи показників-індикаторів для оцінювання/прогнозування інноваційної активності промисловості та її резистентності до загроз і ризиків*

Загальноприйнятий аналіз інноваційного потенціалу промисловості доповнено додатковим параметром – показником адаптивності виробничо-економічної системи до непередбачених змін у зовнішньому середовищі. Який розрахували за формулою: А = S_dN × 1/Q, де, А – адаптивність виробничо-економічної системи; S_dN- швидкість дифузії інновацій. За урахування пропонованих показників-індикаторів ІІ рівня складності (органічності, результативності інноваційної та виробничо-економічної систем) (табл. 3) та показника інформаційної складової інноваційного потенціалу побудовано сценарний прогноз економічного зростання промислового виробництва у Чернігівській області у разі (табл. 4 та 5) (Різницю між дійсним та змодельованими траєкторіями проаналізовано з метою ідентифікації ефекту від: кожної екзогенної змінної, яку буде введено до конструкції ІІС; використання інструментарію макроекономічного регулювання інноваційних процесів; коригування сутності і змісту специфічних функцій пропонованих до запровадження субструктурних елементів ІІС): а) продовження інерційного сценарію розвитку подій; б) запровадження оновленого вигляду і реалізації функцій ІІС.

Таблиця 3

Порівняльна характеристика якісної поведінки інноваційної та виробничо-економічної систем*

Таблиця 4

Побудова прогнозу показників економічного зростання промислового виробництва та окремих виробничо-економічних систем у разі запровадження оновленої РІІС*

Досягнення промисловим комплексом регіону визначених державними програмами цільових орієнтирів інноваційного зростання за рахунок запровадження оптимізаційної ІІС зумовить, відповідно, нарощення стратегічного потенціалу національної промисловості в цілому – зазначені розрахунки виконано на основі оригінальних казуальних модельних вирішень (табл. 6). Описаний вид прогнозно-аналітичної оцінки не є простим. Зазначимо, що концепцію інерційної та реалізації інноваційної політики у промисловості визначено авторами за єдиним критерієм, проте з урахуванням: а) постійно зростаючих вимог до темпів економічного розвитку; б) швидкості й прискорення розповсюдження інновацій; в) нарощення загроз світової фінансової та політичної кризи в державі.

Таблиця 5

Побудова сценарного прогнозу мінімаксних значень макроекономічних показників промислового комплексу Чернігівського регіону у 2015 р. **

Таблиця 6

Основні параметри економічного зростання промислового виробництва до 2015 р. у разі реалізації дії механізмів макроекономічного регулювання інноваційних процесів*

** Примітка. Обчислено, систематизовано та узагальнено авторами за результатами побудови оригінальних моделей і системи показників-індикаторів за статистичними даними [20 – 24].

При проведені розрахунків враховано імовірну зміну функцій органів виконавчої влади, які розглядаються у реалізації комплексу взаємопов’язаних заходів, а саме: 1) з відбору найбільш перспективних наукових напрямів з урахуванням специфіки довгострокових програм розвитку регіону; 2) коригування цільових параметрів розвитку ін. сфер національної економіки; 3) формування професійного рівня кадрового потенціалу промисловості та державного управління національним господарством; 4) розроблення й опрацювання дієвого механізму нормативно-правового забезпечення інноваційних процесів; 5) встановлення орієнтирів економічного розвитку регіональної економічної системи за урахування об’єктивних законів існування складних систем (незворотності та прискорення еволюції, нарощення складності організації виробництва, зростання різноманітності економічних видів діяльності, закону кореляції тощо). В основу отриманих значень макроекономічних показників закладено різні економічні положення, проте вони й дозволили встановити порогові межі показника сприйнятливості виробничо-економічної системи до загроз і ризиків (рис. 2)( Вихідним положенням при розрахунку стало твердження авторів [4; 18] та отримані ними у науковій праці [19] параметри показника сприйнятливості національних економік, за яким українська промисловість у 2,22 рази більш сприйнятлива до загроз і ендогенних ризиків загальноекономічному прискоренню).

Рис. 2. Порогові межі для показника сприйнятливості промисловості до загроз і ризиків

Природно, що зміни у сподіваннях щодо досягнення зазначених орієнтирів залежать від ступеня довіри до виголошеної в державі економічної політики. Проте розрахунки свідчать, що у разі запровадження, наприклад, у Чернігівському регіоні оптимізаційної ІІС протягом 12 – 18 міс. у 2015 році: 1) його промислове виробництво буде становити 1,9 % (зросте на 0,5%) у загальному обсязі реалізованої продукції в Україні; 2) сприйнятливість до загроз становитиме мінімальне значення – 2,2; 3) при зменшенні структурної складності регіональної економічної системи у разі нарощення обсягів виробництва, знизяться витрати на апарат управління у 1,4 рази; 4) буде забезпечено раціональний діапазон контролю, при цьому у 2,2 рази знизиться його невідповідність вимогам стратегічного планування та у 2,0 рази зросте інноваційна здатність промисловості;5) середня заробітна плата працівників промислового комплексу регіону зросте у 2,0 рази і прирівняється до загальнонаціонального.

Висновок. Таким чином, в роботі розроблено мотивуючий регулятор реалізації інноваційної політики у промисловості. Ключовою детермінантою пропонованого механізму макроекономічного регулювання інноваційних процесів у промисловості стало економічне мислення алгоритму формування конструкції національної інноваційної системи та її субструктурного елемента – оптимізаційної ІІС з використанням, випробуванням та налагодженням системи корегування темпів загальноекономічного прискорення. Досягнення цільових орієнтирів, у разі введення нових елементів ІІС та прикладного інструментарію, запропоновано провадити за використання функцій удосконаленої системи макроекономічного регулювання (УСМР – технологій).

Відтак, виконання УСМР – функцій, а саме: 1) макроекономічного регулювання інноваційних процесів; 2) організовування виконання повноважень у межах діючої структури ІІС; 3) координації параметрів економічного зростання ключових видів економічної діяльності у рамках інноваційного процесу; 4) прогнозування майбутнього стану та результатів функціонування виробничо-економічної системи; 5) моніторингу інноваційних процесів на всіх рівнях економічної системи; 6) моделювання траєкторії розвитку інноваційно-інформаційної системи, а у відповідності з нею – регіонального промислового комплексу; 7) коригування цільових орієнтирів розвитку української промисловості за умов ресурсних обмежень.

ЛІТЕРАТУРА

1. Алимов О. М., Микитенко В. В. Стратегічний потенціал – сукупні можливості національної економіки по досягненню цілей збалансованого розвитку [Текст] // Продуктивні сили України. Науково-теоретичний економічний журнал. К.: - РВПС НАН України. – 2006. - № 1. – С. 135 – 151.

2. Амоша А. И., Иванов Е. Т., Прокопенко Н. Д., Иванов С. Е. Каноны рынка и законы экономики. Кн. 8. Экономическое проектирование: Монография / НАН Украины. Ин-т экономики пром-сти. – Донецк, 2005. – 548 с.

3. Гейєць В. М. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку НАН України / Під ред. В. М. Гейця. — К.: Ін-т економіки та прогнозування; Фенікс, 2003. – 325 с.

4. Данилишин Б. М., Микитенко В. В. Макросистемна еволюція економіки України. − К.: Нічлава, 2008. − 750 с.

5. Стратегічне управління інноваційною діяльністю як основа економічної безпеки національної економіки: Монографія [Текст] / Дацій О. І., Корецький М. Х. та ін. – Донецьк: ТОВ „Юго-Восток, Лтд”, 2008. – 281 с.

6. Інноваційний розвиток економіки: модель, система управління, державна політика / За ред. д. е. н., проф. Л. І. Федулової. — К.: Основа, 2006. — 522 с.

7. Науково-технічна політика та інноваційна діяльність в Україні у контексті євроінтеграційних процесів / І. Ю. Єгоров, І. А. Жукович та ін.: Під ред. Васєчко О. О. – К.: НТК статистичних досліджень Держкомстату України, 2006. – 223 с.

8. Пригожин И. Н. От существующего к возникающему. Время и сложность в физических науках (пер. с англ.). – М., 1985. – С. 56 – 59.

9. Хаген Г. Синергетика (пер. с англ.). – М., 1985. – 213 с.

10. Канторович Л. В. Научно-технический прогресс – экономические проблемы // ЭКО. – 1986. - № 1. – С. 3 – 26.

11. Народ, государсво, регионы: стабильность развития / Под ред. Ф. Уколова, Афанасьєв В. Я., Быстряков И. К., Видяпин В. И. и др. – М.: Изд-во „Молодая гвардия”, 2001. – 560 с.

12. Санто Б. Инновации как средство экономического развития. – М.: Прогрес, 1990. – 278 с.

13. Сахал Д. М. Технический прогресс: концепции, модели, оценки. – / Пер. с англ. – М: Финансы и статистика, 1985.– 368 с.

14. Уайт П. Управление исследованиями и разработками: Сокр. пер.с англ.. / Под ред. Д. Н. Бобрышева. - М. Экономика, 1982. – 162 с.

15. Управление проектами / Под ред. В. Д. Шапиро. – Спб.: Два-Три, 1996. – 610 с.

16. Хачатуров Т. С. Типовая методика определения экономической эффективности капитальных вложений.- М.: Экономика., 1969. – 25 с.

17. Burke F. E. Texnical and Resource in Forecasting: Models for long-Range Sience Strategies. Working Paper № 31, Department of Management Siences University of Waterloo. Waterloo, ontario, Canada. 2004. - Р. 11 - 28.

18. Данилишин Б. М., Микитенко В. В. Феноменологічні альтернативи економічного зростання України: Монографія. – У 2 т. – Т. 1. – К.: РВПС України НАН України, «Нічлава», 2008. – 336 с.

19. Микитенко В. В. Потенціал національної промисловості: цілі та механізми ефективного розвитку / [Ю. В. Кіндзерский, В. В. Микитенко, М. М. Якубовський та ін.]/ За ред. Ю. В. Кінзерского; НАН України; Ін-т економіки та прогнозування. – К., 2009. – 928 с.

20. Статистичний щорічник України 2007 р. / За ред. Осауленко О. Г. – К.: Державний комітет статистики України. – 2008. – 572 с.

21. Статистичний збірник «Регіони України» 2008 р. / За ред. Осауленко О. Г. – У 2-х частинах. Ч. 1. – К.: Державний комітет статистики України. – 2008. – 358 с.

22. Статистичний збірник «Регіони України» 2008 р. / За ред. Осауленко О. Г. – У 2-х частинах. Ч. 2. – К.: Державний комітет статистики України. – 2008. – 804 с.

23. Експрес-випуск Головного управління статистики у Чернігівській обл. «Зайнятість населення Чернігівської області у 2008 р та навантаження незайнятих трудовою діяльністю на одне вільне робоче місце». [Електронний ресурс]. Режим доступу до матеріалів: http://www.chernigivstat.gov.ua/statdan.

24. Звіт Міністерства економіки України «Соціально-економічний розвиток регіонів України 2008 р.». [Електронний ресурс]. Режим доступу до матеріалів: http://www.me.gov.ua/control.

Стаття надійшла до редакції 30.07.2009 року