EnglishНа русском

Ефективна економіка № 12, 2012

УДК 330.15

 

І. О. Ілляшенко,

к. е. н., науковий співробітник відділу природно-техногенної та екологічної безпеки

ДУ «Інституту економіки природокористування та сталого розвитку НАН України»

 

ПОТЕНЦІЙНО НЕБЕЗПЕЧНІ ОБ’ЄКТИ ЯК ДЖЕРЕЛА ЕКОЛОГІЧНОЇ НЕБЕЗПЕКИ

 

У статті проаналізовано структуру потенційно небезпечних об’єктів за видами діяльності та взаємозв’язок місцерозташування підприємств ризику виникнення надзвичайних ситуацій. Показано динаміку кількості потенційно небезпечних об’єктів в регіональному розрізі. Запропоновано класифікацію потенційно небезпечних об’єктів за ступенем небезпеки та наголошено на необхідності впровадження спеціальних систем прогнозування надзвичайних ситуацій. Розкрито заходи щодо забезпечення техногенної та екологічної безпеки потенційно небезпечних видів діяльності, реабілітація територій і акваторій, які постраждали внаслідок техногенного впливу.

 

This paper analyzes the structure of potentially dangerous objects by activity and location of enterprise risk relationship of emergencies. Displaying dynamics of potentially dangerous objects in regions. The classification of potentially dangerous objects on the degree of danger and stressed the need for special systems forecasting emergencies. Solved measures to ensure the technological and environmental safety of potentially hazardous activities, rehabilitation areas and areas affected by anthropogenic influence.

 

Ключові слова: потенційно небезпечний об’єкт, надзвичайна ситуація, екологічна небезпека, ризик, прогнозування надзвичайних ситуацій.

 

Keywords: potentially dangerous object, emergencies, environmental hazards, risk, forecasting emergencies.

 

 

Постановка проблеми у загальному її вигляді та її зв'язок з важливими науковими і практичними завданням. Україна за насиченістю території промисловими об’єктами перевищує розвинені європейські держави. Значну частину з них становлять потенційно небезпечні підприємства, пов’язані з виробництвом, переробкою та зберіганням сильнодіючих отруйних, вибухонебезпечних і пожежонебезпечних речовин. На сьогоднішній день Державний реєстр ПНО містить докладні відомості про понад 23 тис. об`єктів, до числа яких входять промислові підприємства, шахти, кар`єри, магістральні газо-, нафто- і продуктопроводи, гідротехнічні споруди, вузлові залізничні станції, мости, тунелі, накопичувачі та полігони промислових відходів, місця збереження небезпечних речовин і ін. Найбільша їх кількість розташована на території Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Харківської та Львівської областей. В основному, це - пожежонебезпечні (41%), вибухонебезпечні (37%), хімічно небезпечні (7,9%), радіаційно небезпечні (2,1%), гідродинамічнонебезпечні (1,85%) та біологічно небезпечні (1,8%) об’єкти.

Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблем. Різні аспекти та окремі підходи до дослідження питання ризику екологічні й безпеці від ПНО висвітлено у працях вітчизняних науковців і фахівців, серед яких варто відзначити Барбашова Н.В. [1], Бєгуна В.В. [3], Данилишина Б.М. [2, 4], Дорогунцова С.І. [5, 7], Качинського А.Б. [6], Ковтуна В.В. [4], Науменка І.М. [3], Навроцького В.М. [8], Ральчука О.М. [4], Степаненка А.В. [4], Саталкіна Ю.М. [8], Хлобистова Є.В. [7], Шевчука В.Я. [8], Яцика А.В. [9] та інших.

Ціль статті. У роботі запропоновано класифікацію ПНО за ступенем небезпеки, яка дасть можливість спрогнозувати можливість виникнення надзвичайних ситуацій на цих об’єктах.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результаті.

Ризик виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і екологічного характеру значною мірою визначається станом потенційно небезпечних об'єктів. Кількість ПНО протягом останніх років стрімко зростає (табл. 1), як правило, за рахунок реєстрації нових АЗС (лише з 2005 по 2009 рр. їх кількість зросла з 1940 до 6732). Попередження надзвичайних ситуацій на потенційно небезпечних об'єктах передбачає здійснення комплексу заходів щодо зменшення ризику надзвичайних ситуацій техногенного характеру на цих об'єктах.

 

Таблиця 1.

Кількість паспортизованих ПНО по регіонах 2005-2012 рр.)*

Регіон

Станом на кінець 2005 року

Станом на кінець 2010 року

Станом на 1 червня 2012 року

АР Крим

198

864

899

Вінницька область

380

631

663

Волинська область

189

315

301

Дніпропетровська область

497

1938

2055

Донецька область

673

2486

2908

Житомирська область

435

582

543

Закарпатська область

209

684

754

Запорізька область

606

1006

1060

Івано-Франківська область

246

510

535

Київська область

357

599

673

Кіровоградська область

239

496

503

Луганська область

489

1046

1107

Львівська область

602

1165

1356

Миколаївська область

393

699

721

Одеська область

344

585

678

Полтавська область

279

1352

1439

Рівненська область

206

488

516

Сумська область

345

514

527

Тернопільська область

207

497

530

Харківська область

994

1624

1694

Херсонська область

249

498

519

Хмельницька область

289

717

734

Черкаська область

309

502

508

Чернівецька область

107

324

355

Чернігівська область

540

721

747

м. Київ

295

706

893

м. Севастополь

121

200

245

Всього

9798

21749

23463

* Згідно Державного реєстру ПНО

 

Криза в економіці, яка супроводжується збільшенням частки застарілих технологій і обладнання, зниженням рівня модернізації, оновлення виробництва підвищує ризик техногенних катастроф.

Висока концентрація населення та промислового виробництва справляли негативний вплив на навколишнє середовище, а в окремих регіонах через нерівномірність розселення населення та розміщення промислового виробництва на території України такий вплив створював дуже напружену екологічну ситуацію. Зокрема, в Донбасі, який займає 8,8% території України і де проживає 16% населення, випускається понад 20% усієї промислової продукції, в тому числі 64% паливної, 43% металургійної, 31% хімічної та нафтохімічної, 25% електроенергетичної. На Придніпров’я припадає 9,8% території та близько 12% населення України. Тут виробляється 18% промислової продукції, в тому числі 52% металургійної, 22% електроенергетичної, 13% хімічної та нафтохімічної.

Існує пряма залежність рівня виникнення надзвичайних ситуацій від концентрації небезпечних виробництв в регіонах. Зокрема, найвищий рівень виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру стійко фіксується в Харківській, Запорізькій, Донецькій та Луганській областях, де він коливається від 11 до 16 випадків в рік. Регіони з найбільшою кількістю потенційно небезпечного виробництва співпадають з регіонами найбільшого зосередження населення. Зокрема, в Харківській, Запорізькій, Донецькій, Луганській та Дніпропетровській областях, де функціонує 38% об’єктів від загального їх числа, проживає 32,9% населення. Встановлено, що територіальна організація потенційно небезпечного промислового виробництва характеризується різною галузевою структурою в окремих економічних районах. Зокрема, в Подільському та Центральному економічних районах переважають потенційно небезпечні об’єкти харчової промисловості, а в Донецькому та Придніпровському – відповідні підприємства важкої та хімічної промисловості.

Ситуацію ускладнює недотримання правил техногенної безпеки, так найгірший стан з виконанням заходів техногенної безпеки склався у Волинській (на 50% виконані заходи з техногенної безпеки), Запорізькій (37%), Львівській (46%), Одеській (25%), Тернопільській (45%), Харківській (49%) і Чернівецькій (38%) областях.

При цьому всього 3,6 % потенційно небезпечних об’єктів обладнані системами раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення людей у разі їх виявлення. Про доцільність запровадження систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій свідчить і міжнародний досвід: аналогічні системи використовуються на стратегічно важливих об’єктах Сполучених Штатів Америки, хімічно небезпечних об’єктах Німеччини та інших країн Євросоюзу.

Разом з американськими колегами вчені НАНУ розробили спеціальну систему прогнозування затоплення столиці. Тепер вони можуть упевнено сказати, де потрібно будувати нову дамбу і які архітектурні зміни важливо зробити, щоб мінімізувати вплив стихії. Виникла ідея зробити великий проект для України, залучити сучасні американські технології, які дадуть можливість використовувати інформацію супутників. Учені розробили систему розрахунку, яка реагує на зміни рельєфу, глибину й рух води в річках. Це дає максимально точні дані про те, які райони опиняються в найбільшій небезпеці під час потопу. Попри це, вчені й досі не мають доступу до генплану розвитку Києва, не мають цифрових карт столиці і не відчувають жодної зацікавленості й бажання співпрацювати зі сторони міської ради.

Виходячи з можливості виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і екологічного характеру, пов’язаних з ПНО і їхнього негативного впливу на навколишнє середовище й людину, ці об’єкти вимагають особливої уваги до їхнього технологічного розвитку, оскільки несуть у собі потужну техногенну загрозу.

До основних вимог з попередження надзвичайних ситуацій на потенційно небезпечних об'єктах і об'єктах життєзабезпечення належать:

- розробка розпорядницьких і організаційних документів з питань попередження надзвичайних ситуацій;

- розробка і реалізація об'єктових планів заходів щодо попередження надзвичайних ситуацій,

- прогнозування надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, визначення і періодичне уточнення показників ризику надзвичайних ситуацій для виробничого персоналу і населення на прилеглій території;

- забезпечення готовності об'єктових органів управління, сил і засобів до дій з попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій;

- підготовка персоналу до дій при надзвичайних ситуаціях;

- збирання, опрацювання і видача інформації в сфері попередження надзвичайних ситуацій, захисту населення і територій від їхніх небезпечних впливів;

- декларування безпеки, ліцензування і страхування відповідальності за заподіяння шкоди при експлуатації небезпечного виробничого об'єкта і гідротехнічного спорудження;

- створення об'єктових резервів матеріальних і фінансових ресурсів для ліквідації надзвичайних ситуацій.

В липні 2012 року Верховною Радою України була затверджена Загальнодержавна цільова програма захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на 2013-2017 роки. Згідно програми першочергових заходів потребують такі напрями:

- інженерний захист територій від надзвичайних ситуацій;

- запобігання виникненню та ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій на об’єктах і територіях, що характеризуються незадовільним техногенним та екологічним станом;

- очищення територій від вибухонебезпечних предметів;

- реабілітація територій, забруднених внаслідок військової діяльності;

- гідрометеорологічне забезпечення;

- проведення матеріально-технічного переоснащення органів управління та сил цивільного захисту, розвиток вітчизняного виробництва рятувальної техніки;

- підвищення ефективності оперативного реагування на надзвичайні ситуації.

Також передбачений комплекс робіт, в тому числі, пов’язаний з діяльністю ПНО:

-  ліквідації наслідків небезпечних екзогенних процесів на державному підприємстві “Солотвинський солерудник”, які пов’язані з просіданням поверхні, утворенням карстових і провальних зсувів, а також щодо консервації шахт № 8 і 9 та екологічної реабілітації смт Солотвино у Закарпатській області;

-  приведення дніпровських судноплавних гідротехнічних споруд (шлюзів) у безпечний стан;

-  вилучення вибухонебезпечних залишків технологічних продуктів виробництва тротилу на території державного підприємства “Горлівський хімічний завод”;

-  поводження з небезпечними берилійвмісними відходами на території державного науково-виробничого підприємства “Захід” (м. Київ);

-  санації територій та об’єктів ВАТ “Радикал” (м. Київ);

-  ліквідації екологічних і соціальних наслідків довготривалого видобутку нафти та озокериту на території м. Борислава Львівської області;

-  захисту територій і населених пунктів Сокальського району та м. Червонограда Львівської області від підтоплення, пов’язаного із забезпеченням функціонування та ліквідацією вуглевибудовних підприємств державного підприємства “Львіввугілля”;

-  консервації Домбровського кар’єру, зокрема рекультивації зовнішніх відвалів № 1 і 4 та хвостосховищ № 1 і 2 ВАТ “Оріана” (м. Калуш Івано-Франківської області);

-  утилізації не придатних для подальшого використання джерел іонізуючого випромінювання;

-  задоволення потреби гідрометеорологічних підрозділів у засобах вимірювальної техніки та впровадження у їх діяльність сучасних технологій проведення спостережень і прогнозування тощо.

Усі потенційно небезпечні об’єкти, що функціонують на території держави за ступенем небезпеки та залежно від масштабів виникаючих надзвичайних ситуацій доцільно розподілити на п’ять класів:

1 клас – потенційно небезпечні об’єкти, аварії на яких можуть бути джерелами виникнення загальнодержавних або транскордонних надзвичайних ситуацій;

2 клас – потенційно небезпечні об’єкти, аварії на яких можуть бути джерелами виникнення регіональних надзвичайних ситуацій;

3 клас – потенційно небезпечні об’єкти, аварії на яких можуть бути джерелами виникнення територіальних надзвичайних ситуацій;

4 клас – потенційно небезпечні об’єкти, аварії на яких можуть бути джерелами виникнення місцевих надзвичайних ситуацій;

5 клас – потенційно небезпечні об’єкти, аварії на яких можуть бути джерелами виникнення локальних надзвичайних ситуацій.

Така класифікація потенційно небезпечних об’єктів дасть можливість спрогнозувати можливість виникнення надзвичайних ситуацій на потенційно небезпечних об’єктах та визначити:

- показники ступеня ризику для населення у зв'язку з можливими аваріями на потенційно небезпечних об'єктах (потенційний ризик, колективний ризик, індивідуальний ризик, ризик нанесення матеріального збитку;

- небезпеку, яку становить надзвичайна ситуація техногенного характеру в загальному (інтегральному) ризику надзвичайних ситуацій.

Організація прогнозування техногенних надзвичайних ситуацій здійснюється на основі інформації про всі наявні в регіоні потенційно небезпечні об'єкти. Результати прогнозування надзвичайних ситуацій техногенного характеру враховуються при вирішенні питань проектування, будівництва, експлуатації і виводу з експлуатації об'єктів, видачі дозволів і ліцензій на види діяльності, пов'язані з підвищеною небезпекою.

Висновки та перспективи подальших досліджень. З даних про ймовірності і ризики техногенних аварій і катастроф на об'єктах із винятково високою потенційною небезпекою випливає, що розбіжності рівнів необхідних і прийнятних (у національних і міжнародних рамках) ризиків, з одного боку, і рівнів реалізованих ризиків - з іншого, досягає двох і більше порядків. Водночас відомо, що підвищення рівня захищеності об'єктів від аварій і катастроф на один порядок вимагає великих зусиль у науково-технічній сфері й істотних витрат – на рівні 10-20% вартості проекту.

Наростання окремих видів комплексів потенційних і реальних загроз у техногенній сфері вимагає різкого посилення ролі держави у вирішенні проблем екологічної безпеки з використанням критеріїв ризиків. При цьому все більш очевидною стає необхідність включення ризиків у техногенній сфері в систему стратегічних ризиків України.

 

Література:

1. Барбашова Н. В. Екологічна безпека промислово розвиненого регіону: правовий аспект / Донецька держ. академія управління. / Н. В. Барбашова — Донецьк : ДонДАУ, 2002. — 227с.

2. Безпека регіонів України і стратегія її гарантування у 2-х т.: / [Б. М. Данилишин, А. В. Степаненко, О. М. Ральчук та ін.]. — К.: Науково-виробниче підприємство “Видавництво “Наукова Думка” НАН України”, 2008.  Т1. — Природно-техногенна (екологічна) безпека — 2008. — 392 с.

3. Бєгун В.В. Безпека життєдіяльності (забезпечення соціальної, техногенної та природної безпеки) / В.В. Бєгун І.М Науменко: [навч. посіб.] / Бєгун В. В. Науменко І. М. — К., 2004. — 328с.

4. Данилишин Б. М. Наукові основи прогнозування природно-техногенної (екологічної) безпеки / Б. М. Данилишин, В. В. Ковтун, А. В. Степаненко — К.: Лекс Дім, 2004. — 552с.

5. Дорогунцов С. Державне регулювання техногенно-екологічної безпеки в регіонах України / С. Дорогунцов, А. Федорищева // Економіка України. — 2002. — № 4. — С. 70–76.

6. Качинський А.Б. Екологічна безпека України: системний аналіз перспектив покращення / А.Б. Качинський — К., 2001. — 311с.

7. Хлобистов Є.В. Екологічна безпека трансформаційної економіки / НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України / [відп. ред. С.І. Дорогунцов]. — К.: Агентство "Чорнобильінтерінформ", 2004. — 334 с.

8. Шевчук В.Я. Екологічний аудит: Навколишнє природне середовище. Екоменеджмент. Екостандарти. Підприємство. Стратегія. Екологічна безпека. Конкурентноспроможність. Екопідприємництво: [підруч.] / В.Я. Шевчук, Ю.М. Саталкін, В.М. Навроцький — К.: Вища школа, 2000. — 344 с.

9. Яцик А.В. Екологічна безпека в Україні / А.В. Яцик — К.: Генеза, 2001. — 216 с.

Стаття надійшла до редакції 13.12.2012р.