УДК 336.76:339

 

З. О. Скарбун,

доцент кафедри економіки підприємств,

Донбаська національна академія будівництва і архітектури, м. Макіївка, Україна

 

НАПРЯМКИ СКОРОЧЕННЯ ТЕРМІНІВ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНО-БУДІВЕЛЬНИХ  ПРОЕКТІВ

 

Стаття присвячена актуальній проблемі скорочення термінів реалізації інвестиційно-будівельних проектів та шляхів її удосконалення в сучасних умовах. Багато фахівців будівельної галузі покладали надії на те, що житлове будівництво стане локомотивом інвестиційного і економічного зростання, про таку можливість переконливо свідчить закордонний досвід. Гострота і невирішеність житлової проблеми в Україні могли стати вагомим спонукальним мотивом такого підйому. Проте в умовах кризи низька платоспроможність більшості населення, дорогі кредити або їх відсутність, ненадійні системи довгострокового кредитування привели до спаду житлового будівництва.

 

The article is devoted the issue of the day of reduction of terms of realization of investment-build projects and ways of its improvement in modern terms. A lot of specialists of a build industry were laid by hopes on that housing building will become the locomotive of investment and economic growth, to such possibility oversea experience testifies convincingly. A sharpness and involvedness of housing problem in Ukraine could become ponder able incentive reason of such getting up. However in the conditions of crisis there is low solvency of majority of population, dear credits or their absence, the unreliable systems of the long-term crediting resulted in the slump of housing building.

 

Ключові слова: інвестиційно-будівельний проект, скорочене проектування, скорочене будівництво, паралельний інжиніринг, життєвий цикл проекту, інформаційні і комунікаційні технології.

 

Keywords: investment-build project, brief planning, brief building, parallel engineering, life cycle of project, information and of communication technologies.

 

 

Постановка проблеми. Скорочення термінів будівництва об'єктів є одним з найбільш важливих економічних завдань в сучасних умовах. По-перше, в умовах нестабільності і зміни кон'юнктури ринку велика тривалість будівництва, враховуючи вилучення з обороту на тривалий період значних коштів, поєднана для інвестора із значним ризиком. По-друге, скорочення термінів будівництва спричиняє скорочення періоду окупності і поліпшення ряду інших показників економічної ефективності проектів, у чому зацікавлені всі учасники їх реалізації. Здатність фірми організовувати прискорене будівництво об'єкту є одним з головних показників її конкурентоспроможності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Істотний внесок до вирішення питань реалізації інвестиційно-будівельних проектів внесли багато учених і практиків: Абалкін Л.І., Аганбегян А.Г., Асаул А.Н., Барановська Н.І., Васильєв В.М., Власова В.М., Єршова С.О., Іванов С.Н., Каплан Л.М., Львов Д.С., Поршнєв А.Г., Пузиревський Л.С., Яковлєв В.О., інші вітчизняні і закордонні автори.

Дослідженню різних елементів організаційно-економічного механізму реалізації інвестиційно-будівельних проектів, зокрема, питань управління проектами, забезпечення фінансування і оцінки ефективності інвестицій присвячені роботи Вахмістрова А.І., Заренкова В.О., Балабанова І.Т., Мазур І.І., Казанського Ю.Н., Косолапова Л.О., Панібратова Ю.П., Смирнова Є.Б., Смоляка C.О., Чекулаєва Є.Д.

Багато дослідників займалися розробкою тих або інших аспектів системи реалізації інвестиційно-будівельних проектів, разом з тим|в той же час| в цій сфері існує ряд|лава| проблем, які залишаються недостатньо дослідженими.

Потреба в дослідженнях, направлених|спрямованих| на вдосконалення процесів реалізації інвестиційних проектів, за допомогою створення|створіння| ефективного організаційно-економічного механізму підготовки і реалізації інвестиційно-будівельних проектів велика. У теоретичних дослідженнях детально розглядаються|розглядують| приватні питання управління проектами, засновані на сучасних теоріях. У практичній діяльності найчастіше використовуються загальні|спільні| методи, засновані на агрегованих показниках і орієнтовані на кінцевий|скінченний| результат. При цьому вплив проміжних результатів на ефективність проекту в цілому|загалом|, не враховується. У той|також| час реалізація інвестиційно-будівельних проектів в сучасних умовах вимагає комплексного управління різними етапами проекту у поєднанні з управлінням кожним окремим етапом проекту як самостійним проектом.

Мета статті. Перехід до ринкової економіки в Україні зумовив зміну системи організації інвестиційно-будівельної діяльності на всіх рівнях, що потребує більш детального її вивчення. Сьогодні необхідні інші підходи до управління інвестиційно-будівельними проектами. Практика діяльності закордонних компаній свідчить, що найбільш ефективними є методи скорочення термінів реалізації проектів, які орієнтуються на використання принципів нової виробничої філософії. Цей напрямок одержав назву скороченого проектування, скороченого будівництва. Тому метою статті є обґрунтування можливості використання закордонного досвіду управління інвестиційно-будівельними проектами у вітчизняній практиці.

Виклад основного матеріалу дослідження. Під інвестиційним проектом зазвичай|звично| розуміють документ, що відображає|відбиває| конкретну діяльність по здійсненню цілеспрямованого|ціленаправленого| досягнення максимальних соціально-економічних результатів інвестування, етапи його здійснення і можливу оцінку ефективності його запровадження|втілювання| в життя.

Відповідно до конкретних форм реальних інвестицій (вкладення в нове будівництво, реконструкцію і модернізацію виробництва, придбання матеріальних і нематеріальних активів з метою одержання в майбутньому прибутку, венчурне фінансування й ін.) можна розробляти і оцінювати по приведених вище критеріях конкретні інвестиційно-будівельні проекти [7].

Розвиток сучасного інвестиційно-будівельного комплексу в Україні здійснюється в умовах сильної конкуренції при невисокій, в цілому|загалом|, інвестиційній активності. В зв'язку з цим проблеми вдосконалення системи управління інвестиційно-будівельними проектами представляються надзвичайно актуальними унаслідок|внаслідок| орієнтирів, що змінилися, підвищенням вимог ринку до технічних і економічних нововведень в будівництві, необхідністю відповідності об'єктів будівництва широкому діапазону інвестиційних ресурсів, збільшеним|зрослим| можливостям|спроможностям| архітектурно-будівельної практики, соціальним потребам населення.

Будівельна галузь виконує виключно важливу роль в стратегії управління реструктуризацією підприємства, розвитку продуктивних сил, забезпеченні життєвих потреб людства, підвищенні конкурентоспроможності продукції, ефективної роботи підприємства.

Об'єктивно виникає необхідність в створенні|створінні| нових проектно-орієнтованих| організацій і відповідної перебудови системи управління процесами формування і реалізації інвестиційно-будівельних проектів.

Слід зазначити, що|слід відзначити , що| механізми управління інвестиційно-будівельним процесом постійно удосконалюються, зокрема накопичений певний досвід|дослід| по скороченню тривалості циклу формування і реалізації інвестиційного проекту. Але|та| разом з тим|в той же час| мають місце негативні тенденції гальмування позитивних явищ, що намітилися, пов'язаних з відсутністю цільової орієнтації на скорочення тривалості інвестиційного процесу, розрізненістю заходів щодо функцій учасників створення|створіння| будівельного об'єкту, слабкістю поєднання|сполучення| етапів і елементів інвестиційного процесу, нераціональністю ухвалених рішень|розв'язань|, неефективністю традиційних організаційних структур управління інвестиційним проектом.

За даними статистики, близько 80% загальної суми втрат і подорожчання під час будівництва пов'язане з недосконалістю проектних рішень. У цих умовах як закордонні, так і вітчизняні фахівці дійшли висновку про необхідність реорганізації взаємодії учасників інвестиційного процесу. Значного скорочення термінів будівництва і витрат при цьому можна досягти на початкових стадіях реалізації проекту за рахунок принципово іншої організації робіт, яка дозволяє підвищити якість ухвалених рішень [2].

У нашій країні ця ідея вилилася у створення проектно-будівельних об'єднань і подібних їм конгломератів. Виникли комплексні інтегровані тверді системи, які у порівнянні по гнучкості і результативності з тимчасовими альянсами організацій і підприємств, створюються індивідуально під конкретний проект. Проте в умовах твердої централізації і панування відомчих інтересів подібні структури активно розвиватися не могли. Основний акцент у вітчизняних розробках робився на визначення раціональної структури етапів інвестиційного процесу.

Інвестиційно-будівельний процес – послідовна сукупність етапів досягнення цілей інвестування шляхом реалізації інвестиційних проектів в області створення і/або зміни об'єктів нерухомості (рис.1).

 

Рис. 1. Етапи реалізації інвестиційного проекту

 

Детальніший зміст кожного етапу інвестиційно-будівельного процесу і саме така їх послідовність обумовлені пріоритетними завданнями, які необхідно вирішити для переходу до наступного етапу.

В будівництві в даний час накопичений певний досвід формування привабливості інвестиційної діяльності за рахунок скорочення тривалості інвестиційного процесу.

Скорочення термінів реалізації проектів досягається, по-перше, за рахунок виключення зайвих робіт. Всі процеси в інвестиційному проекті розглядаються з точки зору створення корисності для кінцевого споживача. Це робиться для усунення робіт, які не створюють додаткову корисність, або витрати на виконання яких перевищують цінність отриманого результату. Таким чином аналізуються всі дії учасників проекту, який дозволяє значно скоротити і оптимізувати склад і структуру робіт.

По-друге, завдяки такому аналізу досягається орієнтація всього процесу на кінцевого споживача. Часто користувач, який експлуатує об'єкт, залишається незадоволеним результатом, який він одержує наприкінці реалізації інвестиційного проекту. Реальний об'єкт іноді не має нічого спільного з тим, що чекав замовник при його проектуванні і будівництві.

Якщо говорити про створення корисності, маються на увазі як явні, так і приховані потреби та очікування клієнта, їх знання і системний опис, а також відстеження впродовж всього життєвого циклу проекту будівництва. Такий підхід передбачає командну роботу всіх залучених в проект фахівців, створення покрокової моделі задоволення потреб клієнта на всіх стадіях від проектування до експлуатації об'єкту [3].

Методи аналізу корисності реалізуються в рамках концепції паралельного інжинірингу. Ця технологія допомагає уникнути таких проблем, як ігнорування інформації про потреби кінцевого споживача в ході реалізації проекту, а також неузгодженість учасників реалізації проекту в сприйнятті і забезпеченні різних потреб замовника.

Паралельний інжиніринг (конкурентне проектування/паралельне проектування/спільне проектування) – спільна робота експертів різних функціональних підприємства на ранній стадії розробки продукту з метою досягнення високої якості, функціональності і технологічності за найкоротший час з мінімальними витратами.

Паралельний інжиніринг є системним підходом до інтегрованої, паралельної розробки продукту і пов'язаних з ним виробничих процесів, процесів просування на ринку і процесів експлуатації. Арсенал методів паралельного інжинірингу дозволяє враховувати в ході проектування весь життєвий цикл проекту, включаючи стадію експлуатації, при цьому всі рішення направлені на задоволення реальних потреб кінцевих користувачів.

Система реалізації проекту, який відповідає принципам паралельного інжинірингу, орієнтована на більш ранню взаємодію процесів проектування, будівництва і постачання. Це досягається, зокрема, завдяки залученню усіх учасників проекту в ухвалення рішень при розробці проектної документації. Відповідно принципам паралельного інжинірингу робота передається відповідним учасникам більш компактними пакетами проектних рішень (документацією), які вже готові для використання. Таким чином, якщо напрацьований проектний матеріал представляє хоча який-небудь інтерес для будівельників, ріелторів, маркетологів, постачальників або, скажімо, банку, то, не ждучи випуску якого-небудь великого закінченого розділу проекту, ця інформація йде до відповідних виконавців для негайного використання в роботі або ухвалення необхідних рішень.

Рішення приймаються в рамках великих циклів паралельного проектування з перспективою всього життєвого циклу проекту і синхронізуються шляхом постійного обміну інформацією. Залучення у проектування вже на ранніх стадіях роботи будівельників, постачальників матеріалів і устаткування, ріелторів, кінцевих споживачів та інших учасників проекту дає значний економічний ефект. Поєднання різностороннього досвіду приводить до багаторазового поліпшення якості проектних рішень, значного зменшення кількості помилок, які, будучи виявлені пізніше на стадії будівництва, приводять до втрат значно більших, ніж витрати на внесення змін в проект на ранніх стадіях.

Така система взаємодії найбільш ефективно організовується за допомогою міжфункціональних проектних команд, які обслуговують конкретні процеси і складаються з представників залучених в інвестиційний проект сторін. Структура команд постійно змінюється услід за зміною зовнішнього і внутрішнього середовища проекту і проходженням його стадій, зв'язки в цій структурі не формалізовані. Кожен елемент, будь то фахівець або група фахівців, має певну самостійність і вільно встановлює зв'язки з іншими елементами, виходячи із складної ситуації. Тут немає вертикалей і горизонталей класичних організаційних структур, організація трансформує свої контури і взаємозв'язки під конкретну ситуацію в максимально короткий термін. Будь-хто займає своє місце, виходячи з принципу відповідності свого потенціалу характеристикам вирішуваної задачі.

Ключову роль в організації роботи команди грають сучасні інформаційні і комунікаційні технології, які стають основою організацій нового типу. Переміщення ідей більше не вимагає переміщення людей, це кардинальним чином змінює принципи формування структур.

Аналіз і оптимізація інформаційних потоків особливо важливі для стадій проекту, які передують будівництву, оскільки процеси тут в основному носять інформаційний характер і пов'язані з циркуляцією великих обсягів різного роду документації. Дослідженнями встановлено, що до 80% часу циркуляції інформації є прямими втратами. Йдеться про час передачі, очікування і перевірки інформації перед використанням. Тільки сама обробка, аналіз інформації (документів, креслень) є процесами, які створюють корисність, а всі інші дії – чисті втрати часу, які треба по можливості усунути або мінімізувати. Відзначимо також, що частина часу, що витрачається на обробку інформації, прямує на переробку роботи унаслідок помилок, що також є втратами [5].

Слід зазначити появу нових підходів до планування будівництва. Спостерігається перехід від традиційних мережених моделей і пов'язаних з ними методів до нових типів організаційних інструментів планування, які базуються на минулих розробках і є їх розвитком на новому рівні. Висока складність і невизначеність сучасних будівельних проектів робить неможливим детальну обробку всієї структури робіт на початковому етапі проекту, номенклатура робіт і їх тривалість носять імовірнісний характер. Більше того, властива будівництву, а проектуванню особливо, переробка робіт на початку непередбачувана по місцю їх появи і кількості операцій [4].

Отже, планування інвестиційних будівельних проектів можливе тільки у вигляді укрупнених схем з подальшим зрушенням акцентів на оперативне планування після декількох, досить близьких, тимчасових горизонтах з постійним уточненням параметрів вартості, тривалості і якості, а також структури майбутніх робіт з урахуванням поточної ситуації, можливих ризиків і вірогідності настання тих або інших подій.

Висновки. З наведеного вище можна зробити наступні висновки.

У практичній діяльності українського інвестиційно-будівельного комплексу крізний супровід проекту|, починаючи|розпочинати| з|із| етапу розробки ідеї до завершення проекту, є|з'являється| новацією. Проте|однак| саме комплексно-крізне управління різними етапами дозволяє передбачати економічні наслідки загальних|спільних| рішень|розв'язань|, прийнятих на ранніх і подальших|наступних| стадіях інвестиційних проектів, і дозволяє не тільки|не лише| вибрати ефективний варіант проекту, але і своєчасно скоректувати окремі його складові з метою отримання|здобуття| максимального ефекту.

Методи і інформаційні технології управління інвестиційно-будівельними процесами направлені, в основному, на поліпшення техніко-економічних показників окремих учасників інвестиційного циклу без урахування їх системної взаємозалежності. Разом з тим, велику роль в ефективному управлінні інвестиційної діяльності відіграють нові форми організації і методи проектного управління. Перехід на сучасну технологію управління проектами, що враховує зарубіжні стандарти і специфічні особливості, забезпечить ефективне управління інвестиційно-будівельними проектами, дозволить сформувати алгоритм раціональної реалізації інвестиційно-будівельних проектів. В умовах посилення конкурентної боротьби за собівартість, використання загальновизнаних|загальнопризнаних| в світовій практиці підходів, представляється логічним і раціональним шляхом розвитку вітчизняних технологій управління будівництвом.

Розвиток нових підходів до організації управління інвестиційними будівельними проектами виключно важливе, оскільки, як показує досвід багатьох країн, зростання обсягів будівельного виробництва здатне пожвавити економіку країни в цілому. Кардинальне підвищення ефективності будівельної галузі може бути досягнуте тільки при комплексному (крізному) застосуванні принципів скороченого виробництва як в будівництві, так і в проектуванні, починаючи із самих ранніх стадій. Інакше кажучи, створення виробничої системи, вільної від втрат часу і ресурсів, можливо тільки при комплексній інтеграції на базі нових принципів всіх робіт технологічних ланцюжків, в яких задається або створюється корисність кінцевого продукту – об'єкту будівництва.

 

Література.

1.     Закон України «Про державно-приватне партнерство» від 01.07.2010 року № 2404-VI.

2.     Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджені Наказом Державного комітету промислової політики України від 02.02.2001 р. № 47.

3.     Білоусова І. Проблеми впровадження управлінського обліку на підприємствах // Бухгалтерський облік та аудит. - 2005. - №5. С. 12-16.

4.     Варналій З.С. Основи підприємництва: Навч. посіб. - 3-тє вид., випр. і доп. - К.: Знання-Прес, 2006. - 350 с.

5.     Манів З.О., Луцький І.М. Економіка підприємства: Навч. посіб. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Знання, 2006. - 580 с.

6.     Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV // Офіційний вісник України. – 2003. - N 11.

7.     Ван Хорм. Основы управления финансами. – М.: Финансы и статистика, 1996.-799 с.

Стаття надійшла до редакції 17.12.2012р.