УДК 332.1: 001.89

 

Г. В. Терещенко,

к. е. н., доцент кафедри бухгалтерського обліку та аудиту, Одеський державний аграрний університет, м. Одеса

 

ІННОВАЦІЙНИЙ ФАКТОР В КОНТЕКСТІ МОДЕЛЕЙ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

 

Регіональний розвиток має визначити  загальне спрямування динаміки економічної системи та вплив інноваційного фактору на моделі розвитку соціально-економічних утворень.

 

Regional development is to determine the general direction of the dynamics of the economic system and the impact on innovation factor model of socio-economic formations.

 

Ключові слова: інновації, регіони, фактор, класифікація, модель.

 

Keywords: innovation, regions, factor, classification, model.

 

 

Постановка проблеми. Трансформація економічної системи України характеризується розвитком «небажаних» тенденцій - падінням продуктивності праці, зростанням кількості безробітних та тривалості безробіття, зменшенням обсягів чистого експорту, зниженням ефективності зовнішньої торгівлі. Такий стан речей з точки зору шумпетерівського процесу обумовлюється відторгненням існуючих структур і відносин. Це є передумовою отримання системою нових якостей та важелів, сукупність яких дає поштовх розвитку економіки країни.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У працях Й.Шумпетера, Р.Нільсона та С.Уінтера, Г.Менша, А.Клайнкнехта, Ван Дайна, В.Маевського, І.Макаренка дія регіонального інноваційного фактора проявляється через відповідну поведінку фірм. Це, у свою чергу, формує вектор розвитку даного компоненту і, як наслідок, динаміки розвитку регіонів України.

Невирішеними проблемами, пов’язаними з оптимізацією інноваційної діяльності досить залишається необхідність створення повної класифікації факторів регіонального розвитку, яка б могла бути використана для прийняття практичних рішень при формуванні інноваційної регіональної економічної політики.

Ціль статті полягає в доцільності та необхідності формування уявлення про інноваційний фактор саме у контексті розвитку регіонів.

Виклад основного матеріалу. Регіональний розвиток є наслідком впливу певних та агрегованих факторів. Вони втілюються у змінах масштабів виробництва, кваліфікації робітників, кількості зайнятих, обсягів капіталовкладень, розміщення ресурсів, організації та управління виробництвом тощо. Вперше поняття інновації було розроблено теоретично і впроваджено в економіку австрійським вченим Й.Шумпетером. Австрійський вчений Йозеф Шумпетер об’єктом свого дослідження зробив науково-технічний прогрес і на цій основі відкрив та обґрунтував якісно новий тип економічного розвитку – інноваційний. Фундаментальний добуток  Й. Шумпетера полягає у тому, що він створив цілісну теорію інноваційного типу розвитку. Саме він запровадив у наукове розуміння категорію «інновація», розуміючи під цим не просто нововведення, а зміну технології виробництва, доводячи, що інновацією є не кожне нововведення, а лише таке, яке зумовлює вдосконалення технології, її перехід на новий, вищий ступінь розвитку. Крім того, центральним ланцюгом інновації він вважав підприємця.

На думку Й.Шумпетера, підприємець - це суб'єкт, який може бути власником засобів виробництва, менеджером або ще будь-ким, хто впроваджує нові комбінації ресурсів з метою отримання підприємницького прибутку, як плати за високу компетенцію, першовідкриття, ризик тощо. Основні мотиви для підприємця - це придбання благ для задоволення споживчих потреб, воля до перемоги, радість творчості та інші. Підприємницька діяльність - це, за Шумпетером, не професія, а більш цілеспрямована здатність до впровадження інновації на ринок [1, с. 138].

Інноваційна активність будь-якої фірми певно залежить від наявності підприємців та їх ділових якостей. Всі інші моменти виникнення інновацій - наявність коштів, виробничих засобів, досліджень в певній галузі та інші, вважалися другорядними.

Класифікація інновацій, за Й.Шумпетером, досить ємна і включає такі різновиди:

- продуктові інновації, що мають місце при виробництві невідомого ще споживачам нового продукту, або продукту з якісно новими властивостями;

- процесні (технологічні) інновації, які мають місце при впровадженні нового засобу виробництва;

- сировинні інновації або використання у процесі виробництва нової сировини, напівфабрикатів тощо;

- збутові інновації, які виникають при освоєнні нового ринку збуту;

- організаційні інновації або введення нових організаційних та інституційних форм господарчої діяльності [1, с. 140].

Й.Шумпетер вивчав інновації, обмежуючись їх впливом на формування економічних циклів. Його теорія з'явилася в часи, коли у науковому світі панували неокласичні погляди, сформовані під впливом А.Сміта, Д.Рікардо, Дж.Мілля, А.Маршалла. Неокласики не віддали належне поглядам Й.Шумпетера щодо інновацій. Неокласична теорія розглядала поведінку фірми на ринку як таку, що базується на прагненнях до максимізації прибутку за умов визначених зовнішніх та внутрішніх факторів. Саме поведінка суб'єкта постає результатом раціонального вибору з безлічі відомих йому можливостей. Подібні припущення обмежували можливості неокласичної теорії відобразити мінливість ринкової кон'юнктури, виникнення інновацій тощо [4, с. 49].

Однак представники неокласичної теорії постійно зверталися до визначення самого поняття "інновація", хоча у їх працях не було методологічної єдності. Так, різними авторами поняття інновації подається як:

- створення нового продукту, використання нового методу виробництва, нової форми бізнес-організації;

- відкриття нових продуктів, або нових шляхів виробництва старих продуктів і також як процес визначення комерційної цінності винаходу;

- впровадження на ринку нових або удосконалених продуктів, процесів та послуг [6, с. 28] .

Моделі поведінки фірм у поглядах неокласиків пояснювали події, що вже відбулися. Це, у свою чергу ще більше обмежує можливості аналізу економічних процесів, а саме в термінах передбачення, випереджаючого впливу на економічну динаміку регіонів країни.

Процес економічного  «відбору» наділяє фірми такими властивостями та характеристиками, які дають їм змогу виживати та розвиватися в постійно мінливому конкурентному середовищі. Специфіка цієї еволюційної парадигми полягає у тому, що вона приділяє значну увагу саме процесам інновацій, як чинникам розвитку фірм та регіонів країни в цілому. При цьому важливим слід враховувати, що в поведінці фірми мотив максимізації прибутку не завжди відіграє провідну роль. Фірма часто задовольняється отриманням прибутку на рівні, що є мінімально необхідним для відтворення виробництва, або керується іншими, крім максимізації прибутку, цілями в залежності від специфіки регіонів країни [9, с. 17].

Базову модель поведінки фірми, де враховуються загальні принципи економічної еволюційної парадігми, було запропоновано Р.Нільсоном та С.Уінтером 1984 р. у роботі "Еволюційні теорії економічних змін" [2, с. 46]. Фірма за цією моделлю становиться носієм "генів" - відносно стійких у часі технологічних, управлінських та інших операцій. Подібні операції називаються «рутинами». Їх особлива риса полягає у тому, що вони є частиною повсякденного управлінсько-технологічного порядку. Фірма використовує рутини, доки вони забезпечують необхідну прибутковість і тим самим - існування фірми на ринку.

В еволюційному контексті інновація - це результат пошуку, спрямованого на забезпечення необхідних умов діяльності фірми на ринку   [5, с. 200]. Інноваційну діяльність регіонів можна розглядати, як комплексну реакцію країни на зміну зовнішнього середовища.

На жаль, у дослідженнях не зверталася увага на проблеми типології інновацій, що уявляється досить цікавим, враховуючи новітність їх поглядів. У цьому питанні вони спирались на погляди Й.Шумпетера.

Окрім теоретичних уявлень на розвиток інноваційної теорії значний вплив мали також дослідження, що узагальнювали результати практичної діяльності. Зокрема, Б.Твісс вважав інновацією процес, в якому винахід або ідея одержує економічну сутність [10, с. 38].

Б.Маер визначив інновацію, як суспільний техніко- економічний процес, який через практичне використання ідей та винаходів приводить до створення удосконалених по властивості виробів, технологій у випадку, коли інновація орієнтована на економічний прибуток, коли її поява на ринку може принести додатковий прибуток [8, с. 11].

І. Макаренко розглядала інновацію, як кінцевий результат інноваційної діяльності, який знайшов своє втілення у вигляді нового або удосконаленого продукту, впровадженого на ринку нового удосконаленого технологічного процесу, що використовується в практичній діяльності, або у новому підході до надання соціальних послуг [7, с. 112].

Отже, у своїх наукових дослідженнях «практики» визначають поняття інновації і поведінки фірм, розуміючи під цим її спрямування на отримання прибутку від впровадження інновацій, а також звертають увагу на питання ефективного управління інноваційними процессами регіонів країни.

Дослідження феномену інноваційної діяльності пройшло певний еволюційний шлях. Основні етапи розвитку уявлень про інновації, переваги та недоліки результатів постають у наступному:

1) Шумпетер вивчав інновації та поведінку фірм тільки в розрізі їх впливу на формування економічного циклу, що обмежувало дослідження багатьох аспектів.

2) Неокласична теорія під впливом часу та нових вимог до дослідження інновацій, поведінки фірми, поступилася більш реалістичній еволюційній теорії, яка за об' єктом аналізу та методологією уявляється більш досконалою.

В дослідженнях, які узагальнюють результати практичної діяльності, головна увага приділяється управлінню інноваційними процесами.

Найбільш реалістично відображає сучасні погляди на поведінку фірм еволюційна модель. Однак, використання нею генетичного принципу еволюційного розвитку призвело до створення досить непрактичного  апарату дослідження рутинізованих процесів поведінки господарських суб'єктів, що утруднює використання еволюційних моделей для формалізованого відтворення дійсності на макро- та мікрорівнях.

Все це призводить до якісного аналізу структури відносин, що виникають в рамках інноваційної діяльності, таких, що могли б використовуватися як база для розробки економічної політики регіонів. Зміни у зовнішньому середовищі спочатку впливають саме на відтворення виробничих відносин всередині фірм. Отже, перед фірмою виникає питання зміни рутинізованих процесів. Цікаве пояснення цього явища можна зробити, якщо взяти до уваги теорію Д. Менша [3, с. 111]. Суб'єкту у стані рівноваги притаманний певний рівень задоволення їх характером, і як результат - фірмі властива певна стійкість. Коли розвиток досягає цього стану, жоден з учасників не буде докладати яких- небудь зусиль до змін цього явища.

Виходячи з принципів самоорганізації біологічних та термодинамічних систем, можна назвати один з варіантів сценарію подальшого розвитку, можливість якого виникає у період розвитку кризи. Це перехід від деструктивної до конструктивної моделі. Внаслідок взаємодії елементів старої системи у виробничих відносинах починають спостерігатися елементи цілеспрямованої поведінки. Виникають кооперативні процеси та формується новий порядок, новий рівень відносин.

На нашу думку, таке уявлення про розвиток дозволяє розглядати інновацію, як результат пошуку, спрямованого на подолання кризи виробничих відносин, що мають місце всередині суб'єктів господарювання.

Виходячи з принципів загальної теорії самоорганізації систем, в регіоні має сформуватися характерне середовище, яке є однією з необхідних умов самоорганізаційного відтворення виробничих відносин.

Воно являє собою сукупність наступних складових:

- ринкового механізму, який розглядається як товарно- інформаційна система, де найшвидшим чином виявляються кон'юнктура, наявність товару, його споживча вартість;

- правового середовища, оскільки закріплення власності в процесі товарного обміну має регулюватися правовими актами, для чого потрібні закони та інститути;

- середовища доступних ресурсів - трудових, матеріальних, енергетичних та інших ресурсів, що складають фактори виробництва;

- інформаційного середовища, що включає ринкові інформаційні структури, а також мас-медіа, котрі працюють з учасниками виробничих відносин.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Представлене  уявлення про інновації та інноваційну діяльність дозволяє з іншої сторони подивитися на феномен регіонального розвитку, а саме з позицій та у термінах самоорганізації біологічних та термодинамічних систем. Це більш детально та фундаментально створює передумови для формування нових напрямків розробки економічної політики регіонів.

 

 

Література:

1. Шумпетер Й. Теория экономического развития. – М.: Прогресс, 1982. – 455 с.

2. Nelson R., Winter S. An Evolutionary Theory of Economic Change. – Cambridge, 1982. Цит. за: Нестеренко A Современное состояние и проблемы институционально- эволюционной теории // Вопросы экономики. – № 3. – 2010. – С. 42-57.

3. Mensch G. Stalemate in Technology. – Cambridge, 1979. Цит. за: Яковец Ю.В. Ускорение научно-технического прогресса. - М.: Экономика, 1988. – С. 111-112.

4. Kleinknecht A. Innovation Pattern in Crisis and Prosperity. - L., 1987. Цит. за: Яковец Ю.В. Указ.соч. – С. 46-112.

5. Van Duijn J.J. The Long Wave in Economic Life. - L.,1983. Цит. за: Меньшиков С.М., Клименко Л.А. Указ.соч. – С. 199-204.

6. Маевский В. Эволюционная теория и макроэкономика // Вопросы экономики. – № 3 – 2010. – С. 27-41.

7. Макаренко И. Инновационно-инвестиционная политика в кризисной фазе экономического цикла // Наука і наукознавство. – № 3-4. – 2009. – С. 110-123.

8. Maier H., Haustein H. Innovation, efficiency cycle and strategy implications. - Vienna, 1978. Цит. за: Барютин Л. С. Управление техническими нововведениями в промышленности. - Л.: ЛГУ, 1996. – С. 10-14.

9. Мончев Н. Разработки и нововведения. – М., 1978. Цит. за: Барютин Л.С. Управление техническими нововведениями в промышленности. – Л.: ЛГУ, 2010. – С. 16-24.

10. Твисс Б. Управление научно-техническими нововведениями. – М.: Экономика, 2009. – С. 36-39.

Стаття надійшла до редакції 17.12.2012р.