EnglishНа русском

Ефективна економіка № 12, 2012

УДК 338

 

Т. В. Кухтик,

 доктор технічних наук,

ректор Донбаського інституту техніки та менеджменту,

ПВНЗ «Міжнародний науково-технічний університет ім. акад. Ю. Бугая»

Н. О. Образцова,

аспірант Міжнародного науково-технічного університету ім. акад. Ю. Бугая

 

СТИМУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ ШЛЯХОМ ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ

 

В статті досліджені основні тенденції розвитку інноваційної діяльності підприємствами малого, середнього та великого бізнесу, визначені фактори домінуючої ролі великих промислових підприємств у впровадженні інновацій, проаналізована структура витрат інноваційно-інвестиційної діяльності, окреслені групи чинників інноваційно-інвестиційних ризиків та визначені шляхи стимулювання інноваційно-інвестиційної активності через використання інструментарію системи управління ризиками. Визначені наслідки тенденції стримування розвитку інноваційної активності підприємств як факту ігнорування інноваційно-інвестиційного потенціалу країни.

Особливу увагу приділено постановці цілей і задач ризик-менеджменту малих підприємств, які діють в умовах жорсткого обмеження обсягів фінансових, організаційних та трудових ресурсів. В роботі використані результати проведення в Україні обстеження інновацій за європейською методологією CIS, яке було реалізоване з метою моніторингу інноваційної діяльності в Європі, а також для кращого розуміння інноваційних процесів і аналізу впливу інновацій на економіку.

 

The article deals with the basic trends of progress of innovative activity by the enterprises of small, middle and large business.  Certain factors of dominant role of large industrial enterprises in introduction of innovations are determined; structure of charges of innovative-investment activity is analysed, groups of factors of innovative-investment risks and certain ways of stimulation of innovative-investment activity through the use of tool of control system by risks are outlined. Certain consequences of tendency of inhibition of innovative activity development of enterprises as the fact of ignoring of innovative-investment potential of the country are shown.

The special attention is given to the aims and tasks of risk management of small enterprises that operate in the conditions of strict limitation of financial, organizational and labour resources. The results of inspection of innovations in Ukraine based on European methodology CIS, that was realized with the aim of monitoring of innovative activity in Europe, and also for the best understanding of innovative processes and analysis of influence of innovations on the economy are used in the article.

 

Ключові слова: інноваційний розвиток, інноваційно-інвестиційна діяльність, інноваційно-інвестиційні ризики, система управління ризиками, мале підприємництво.

 

Keywords: innovative progress, innovative-investment activity, innovative-investment risks, risk management, small enterprise.

 

 

Постановка проблеми. З початку становлення України як незалежної економічної одиниці з певною формою ринкових відносин, яким властиві жорсткі закони розвитку та наперед невідомі властивості адаптації до національних особливостей, наша країна постійно знаходиться у безпосередній близькості від чергової кризи. Можна визначити лише два етапи відносин з економічною кризою, які відомі Україні – це або наближення кризи, або її настання. Навіть етапу подолання кризи в чистому вигляді не можна було виокремити – він замінявся етапом наближення наступної, як правило ще більш значної кризи. В таких умовах є зрозумілим погіршення показників ефективності бізнесу, скорочення споживчого попиту, загострення проблем у банківській сфері, погіршення умов кредитування реальної економіки, обмеження державних інвестицій та фінансової підтримки бізнесу, зменшення зарубіжного інвестування в розвиток приватного сектору тощо [8].

Неефективність зусиль державних органів влади стосовно заходів з покращення ведення підприємницької діяльності, впровадження її фінансово-кредитної та експортної підтримки, стимулювання інноваційно-інвестиційних процесів, відсутність системності та послідовності у боротьбі з кризовими явищами призвели до поглиблення тенденцій погіршення підприємницького середовища. При цьому в найбільш важкому становищі опинились малі підприємства, особливо ті, що здійснюють інвестиції в інновації. Для таких підприємств особливої актуальності набуває інноваційно-інвестиційний ризик. Наслідком стало накопичення багатьох гострих питань взаємоузгодження внутрішніх систем управління малими підприємствами, що здійснюють інноваційну діяльність, особливо в сфері ризик-менеджменту. Тому постає необхідність в чіткій постановці цілей і задач ризик-менеджменту малих підприємств, які потребують вирішення, а також у визначенні необхідності залучення для цього матеріальних, фінансових та людських ресурсів. При цьому передбачається, що впровадження системи управління ризиками для інноваційно-активних малих підприємств має на меті зниження рівня головних ризиків, що є необхідною умовою стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності.

Аналіз досліджень і публікацій. Процес світового прогресу у ХХІ сторіччі доводить, що головним чинником зберігання тенденції сталого економічного розвитку у будь-якій країні є використання інтелектуального, науково-технічного та інноваційного потенціалу. Неприпустимість зволікання впровадження інновацій, організаційних та технологічних змін у всі сфери виробництва, послуг чи споживання викликала підвищення рівня наукових розробок з даної проблематики. Серед науковців, що досліджували окремі аспекти інноваційної діяльності та ризиків, пов’язаних з її реалізацією, необхідно відзначити К. Балдіна, Н. Буняк, В. Вітлинського, С. Воробйова, Т. Головач, Л. Донець, І. Івченко, С. Ілляшенка, В. Лук’янову, Н. Машину, Л. Савчук, В. Черкасова, Л. Шостак. В своїх працях вони аналізували теоретичні основи інноваційної складової бізнесу, ресурси для здійснення інноваційної діяльності, чинники інноваційного розвитку, сучасні тенденції розвитку світового ринку інновацій, розглядали питання державного регулювання інноваційно-інвестиційної діяльності. Але в загальній проблемі розробки моделі інноваційного розвитку підприємництва залишається невирішеною частина розробки механізму та інструментарію нівелювання ризиків, притаманні інноваціям, як одного з головних чинників стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності.

Метою роботи є аналіз можливості та особливостей застосування інструментарію внутрішньої системи управління ризиками в процесі реалізації та стимулювання подальшої інноваційно-інвестиційної діяльності.

Виклад основного матеріалу. Аналіз наукових досліджень та статистичної інформації щодо інноваційно-інвестиційної діяльності свідчить, що, не зважаючи на досить високий рівень активності діяльності малих та середніх інноваційних підприємств практично в усіх регіонах України, дослідження проводяться у переважній більшості в сфері промисловості та великого підприємництва. Поясненням такої ситуації є домінуюча роль великих промислових підприємств у впровадженні інновацій за рахунок багатьох факторів, зокрема:

- наявність значно більшого (у порівнянні з малим та середнім підприємництвом) рівня задіяння матеріальних, організаційних, технічних та фінансових ресурсів;

- наявність та можливість використання великих потужностей;

- підтримка з боку держави (стосовно підприємств, що отримали статус таких, що реалізують технологічні інновації. Нормативні документи, що регламентують режим інноваційної діяльності містять таке визначення інноваційного продукту, під яке за бажанням можна підвести майже будь-який товар. За такої схеми стати учасником технопарку може будь-яке підприємство, що має ресурси для лобіювання власних інтересів у відповідному ланцюжку міністерств і комісій. Таким чином, принципи державної політики і схема роботи технопарків практично створюють підґрунтя фінансової підтримки лише великих підприємств промислово розвинутих регіонів [4, с. 102–106]);

- зорієнтованість установ, що проводять прикладні дослідження, науково-технічні розробки та надають науково-технічні послуги, саме на співпрацю з великими промисловими підприємствами.

Як наслідок – фінансовий результат інноваційної діяльності великих промислових підприємств є таким, у порівнянні з яким результати діяльності малого інноваційного підприємництва становлять дуже малу частку, тобто приймаються за несуттєві. Тому для подальшого дослідження в даній роботі використовується припущення, що результати і динаміка інноваційно-інвестиційної діяльності великих промислових підприємств хоча і значно відрізняються від аналогічних показників малих підприємств, що здійснюють інноваційну діяльність, але досить точно демонструють тенденції, що склалися в сфері реалізації інноваційно-інвестиційної діяльності і характерні для підприємств всіх форм власності і масштабів діяльності.

За даними держкомстату Україні [9] у 2011 році спостерігалась тенденція збільшення кількості підприємств, що витрачали кошти на інноваційну діяльність, більш ніж на 20% (у порівнянні з 2010 роком). Це відбулось за рахунок за діяння в інноваційній діяльності 1679 підприємств, або 16,2% від загальної кількості промислових підприємств (що на 2,4% більше, ніж у 2010 році). При цьому загальні інноваційні витрати у 2011 році склали 14,3 млрд. грн., а частина інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої продукції склала 3,8%.

Динаміка інноваційних процесів на промислових підприємствах в України характеризується даними, поданими на рис. 1.

 

Рис. 1 Динаміка частки обсягів наукових та науково-технічних робіт (НТР) у ВВП

та частки інноваційних підприємств в країні у 2007-2011 рр.

 

З рис. 1. видно, що спостерігається тенденція стримування розвитку інноваційної активності підприємств, що свідчить про ігнорування інноваційно-інвестиційного потенціалу країни. Це говорить про неефективність інноваційної політики України, відсутність віддачі коштів, що виділяються на інноваційно-інвестиційний розвиток, у контексті підвищення конкурентоздатності. Даний висновок підтверджується і результатами аналізу питомої ваги обсягу виконаних НТР у ВВП. Дані рис 1. демонструють поступове зменшення частки виконаних науково-технічних робіт у загальному обсязі ВВП, що свідчить про те, що інновації не мали значного впливу на економічні процеси в країні, не стали чинником економічного розвитку. Більш того, стійка понижувальна тенденція даних показників свідчить про індиферентність економіки країни до науково-технічних інновацій і зумовлює зниження рівня міжнародної інвестиційної привабливості України.

Показовою, з точки зору ефективності інноваційно-інвестиційної діяльності є структура витрат інноваційно активних промислових підприємств за напрями інноваційної діяльності (рис. 2).

 

Рис. 2. Динаміка розподілу інноваційних витрат у промисловості за напрямами (у млн. грн.) за 2007-2011 рр.

 

Аналіз структури інноваційної активності дозволяє визначити, що найбільшу питому вагу мають витрати на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення, а найменшу – витрати на наукові дослідження і розробки. І, як не парадоксально звучить, це свідчить про еволюційний, а не інноваційний тип розвитку інноваційно-інвестиційної діяльності. Тобто підприємства вкладають гроші в більшості в удосконалення (навіть інноваційне) наявних технологій, в той час як інноваційний тип розвитку передбачає розробку і впровадження революційно нових продуктів і технологій. Це стосується навіть найбільших промислових підприємств, що володіють значними і фінансовими та організаційними ресурсами, і підтримкою з боку держави. З підприємствами малого та середнього бізнесу ситуація ще більш важка.

При тих обставинах, що малий бізнес не володіє ні тими обсягами фінансових, організаційних та трудових ресурсів, ні значною державною підтримкою, здійснення малими підприємствами інноваційної діяльності має сенс тільки при наявності досконалої внутрішньої системи управління ризиками – як головного чиннику протидії зовнішнім негативним факторам взагалі і інноваційно-інвестиційним ризикам зокрема.

Для подальшого дослідження доцільно проаналізувати інноваційну активність підприємств за їх розміром і порівняти з результатами, отриманими при аналізі інноваційно-інвестиційної діяльності великих промислових підприємств. У 2011 році в Україні вдруге проводилося обстеження інновацій за європейською методологією CIS. Воно було запроваджено з метою моніторингу інноваційної діяльності в Європі, а також для кращого розуміння інноваційних процесів і аналізу впливу інновацій на економіку [6, с. 248].

В ході дослідження було обстежено 26523 малих підприємств, 7468 середніх і 2364 великих підприємств. Співвідношення інноваційно та не інноваційно активних підприємств подано на рис. 3.

 

Рис. 3. Інноваційна активність підприємств за їх розміром протягом 2008-2010 рр.

 

З рис. 3. видно, що найбільшу частку інноваційно активних підприємств серед підприємств відповідного розміру займають великі підприємства, причому більша їх частина (74,5% [6, с. 253]) працює в галузях промисловості, що підтверджує висновки, зроблені у попередній частині даної статті. Крім того, досить інформативною є картина розподілу обсягу реалізованої продукції за розміром підприємств (рис. 4) у % до загального обсягу реалізованої продукції і послуг та визначення серед них частки тих, що отримували державну фінансову допомогу.

 

Рис. 4. Розподіл обсягу реалізованої продукції у % до загального обсягу реалізованої продукції і послуг

за розмірами підприємств з визначення частки тих,  що отримували державну фінансову допомогу, у 2010 р.

 

Отже, необхідно відзначити, що на інноваційно-інвестиційну активність суттєво впливають розміри підприємства. Якщо підприємство намагається бути інноваційно ативним, йому необхідно вивільняти для цього значну частку трудових і фінансових ресурсів; крім того, розробка інноваційних технічних продуктів вимагає років досліджень. Зазвичай, малі і середні підприємства не мають змоги повністю виконувати ці вимоги в силу обмеженості вищевказаних ресурсів та високого рівня ризикованості інноваційно-інвестиційної діяльності. Тому пріоритетним напрямком стимулювання інноваційно-інвестиційної активності є розробка заходів пом’якшення основних груп чинників інноваційно-інвестиційних ризиків (табл. 1).

 

Таблиця 1.

Вага впливу ризикоутворюючих факторів на інноваційно-інвестиційну активність

Група чинників

Внутрішні чинники

Вага чиннику (у % до загальної кількості чинників)*

Зовнішні

Вага чиннику (у % до загальної кількості чинників)*

Фінансові

відсутність або нестача коштів у межах підприємства

7,8

відсутність або нестача зовнішнього фінансування

4,6

Інформаційні

відсутність або нестача кваліфікованого персоналу

1,5

відсутність або нестача інформації про технології

1,0

труднощі при знаходженні партнерів з інноваційної діяльності

2,4

відсутність або нестача інформації про ринки

0,8

Ринкові

відсутність або неефективність внутрішньої системи управління ризиками**

7,6***

домінування на ринку великих підприємств

3,9

невизначений попит на інноваційні товари чи послуги

1,9

* - за результатами обстеження CIS [6, с. 250];

** - запропоновано автором;

*** - прогнозні показники.

 

На думку автора, саме впровадження в діяльність малих та середніх підприємств системи управління ризиками здатне забезпечити нівелювання наступних ризикоутворюючих факторів:

- відсутність або нестача кваліфікованого персоналу;

- труднощі при знаходженні партнерів з інноваційної діяльності;

- відсутність або нестача інформації про технології;

- відсутність або нестача інформації про ринки;

- невизначений попит на інноваційні товари чи послуги.

Загальна сума часток даних факторів складає 7,6. Крім того, серед завдань системи управління ризиками є і пошук надійних джерел фінансування, що також збільшує загальну вагу ризик утворюючих факторів, яким підприємство отримає здатність протистояти. Впровадження системи управління ризиками за очікуваною результативністю має на меті можливість протистояти основному ризикоутворюючому фактору інноваційно-інвестиційної діяльності – занадто високому рівню фінансових втрат (6,2%).

Таким чином, впровадження системи управління ризиками тягне за собою зниження рівня ризику, що є одним з пріоритетних напрямків стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності.

В ході реалізації діяльності по управлінню інноваційно-інвестиційними ризиками підприємство змушене здійснювати заходи щодо удосконалення організації роботи, власної матеріально-технічної бази, структури каналів взаємозв’язку із зовнішнім середовищем. В цьому проявляється дуалізм інноваційно-інвестиційного ризику [5, с. 202–207], тобто як негативний, так і позитивний аспект для підприємства-інноватора. Тому для системи управління ризиками підприємства дуже важливо усвідомлювати, що інноваційно-інвестиційний ризик – це не тільки гальмівний чинник, а й фактор стимулювання загального розвитку бізнесу. Особливо це актуально для малих та середніх підприємств, зважаючи на обмеженість інших резервів економічного розвитку.

Стратегічними завданнями системи управління ризиками в малому та середньому підприємництві є досягнення наступних результатів [3, с. 86–95]:

- вдосконалення вибору стратегічних орієнтирів;

- виявлення проблемних зон у стратегії підприємства;

- забезпечення стабільної і передбачуваної динаміки розвитку підприємства;

- оптимізація взаємодії всіх структур підприємства;

- розробка критеріїв доцільності здійснення інноваційних проектів;

- здійснення своєчасного фінансування інноваційних проектів;

- зниження рівня інноваційно-інвестиційних ризиків;

- стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності.

Не зважаючи на те, що низка параметрів ризику конкретного інноваційного процесу залежить від суб’єктивних факторів, що знаходить своє відображення в ході підготовки інноваційного проекту, об’єктивна природа інноваційно-інвестиційного ризику залишається незмінною [1, с. 325]. Тому при формуванні критеріїв відбору інноваційних проектів пропонується використання наступних показників [2, с. 419]:

- чистий потік грошових коштів;

- період окупності інвестицій;

- чиста теперішня вартість;

- внутрішня норма доходності;

- індекс прибутковості.

Іншим чинником зниження рівня інноваційно-інвестиційного ризику та стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності є ґрунтування інноваційної моделі розвитку підприємства на засадах державного регулювання ризику. Не зважаючи на те, що при визнанні власної продукції або певних процесів інноваційними малі підприємства стикається з проблемами, вже описаними у даній статті, на думку автора, ресурс державної підтримки використовується в малому та середньому бізнесі недостатньо. Відсутність або невикористання (за різними причинами) державної підтримки призвели до занепаду цілої низки інноваційних проектів, їх часткового або повного припинення, технічної та технологічної відсталості, низького рівня використання виробничих потужностей, їх високої енерго- та ресурсоємності [7].

З метою подолання зазначених явищ і переходу на інноваційну модель розвитку економіки, модернізації виробництва, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках, 02.02.11р. Постановою Кабінету Міністрів була затверджена програма розвитку інноваційної та інвестиційної діяльності в Україні [7]. Одним зі шляхів реалізації даної програми є «створення сприятливого регуляторного середовища, зокрема для забезпечення розвитку малого та середнього підприємництва». Тобто на сьогодні держава надала малим інноваційним підприємствам додатковий інструмент нівелювання інноваційно-інвестиційного ризику, який доцільно використовувати для стимулювання власної інноваційно-інвестиційної діяльності.

Висновки. У забезпеченні тенденції економічного розвитку країни, підвищенні інноваційного потенціалу та запобігання процесам погіршення бізнес-клімату важлива роль належить малому та середньому підприємництву. У цьому світлі заслуговує уваги досвід розвинутих країн, в яких підприємства малого та середнього бізнесу забезпечують більше половини ВВП, біля двох третин загальної кількості робочих місць, четверту частку експорту та прямих іноземних інвестицій [8]. Цьому сприяє державна політика, яка у своєму спрямуванні на підтримку малого та середнього бізнесу враховує галузеві та регіональні його особливості та виконує важливу роль у підвищенні його конкурентоспроможності. І головна причина стримування інноваційного розвитку – занадто високий рівень інноваційно-інвестиційного ризику.

В Україні інноваційно-інвестиційна політика регламентується відповідними постановами та програмами Кабінету Міністрів. Стратегічна мета даних програм – розробка і реалізація інноваційної моделі перетворень в Україні, тобто питанням підприємницької діяльності приділяється значна увага. Проте, у порівнянні з розвинутими країнами її рівень є недостатнім та потребує суттєвого покращення. До причин такого стану необхідно віднести наступні фактори: наявність проблем регуляторного характеру (на загальнодержавному і регіональному рівнях) з одного боку; і неадекватна вимогам цивілізованої соціально-ринкової економіки діяльність значного сегменту бізнесу з іншого боку.

Для стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності в умовах, що склалися в середовищі малого підприємництва, пропонується використовувати такі інструменти управління ризиком, як:

- організаційні та економічні методи зниження інноваційно-інвестиційних ризиків;

- застосування методів сценарного планування та критеріїв ефективності інноваційних проектів;

- усвідомлення властивості дуалізму ризику;

- максимальне задіяння переваг державної підтримки.

Нормальне функціонування економіки України неможливо уявити без потужних інвестицій та широкого впровадження інновацій у діяльність підприємств всіх форм власності та розмірів [10, с. 8–13]. У зв’язку з цим потребує подальшого дослідження питання розробки практичного інструментарію взаємоузгодженої роботи всіх структур підприємства та їх тісної взаємодії з системою управління ризиками як однієї з головних передумов стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності.

 

Література

1.        Бланк И.А. Управление финансовыми рисками: учеб. курс / Игорь Александрович Бланк. – К.: Ника-Центр, 2006. – 448 с.

2.        Вітлінський В.В. Ризикологія в економіці та підприємництві: монографія / В.В.  Вітлінський, Г.І. Великоіваненко. – К.: КНЕУ, 2004. – 480 с.

3.        Ганущак-Єфіменко Л.М. Оцінка ефективності управління розвитком інноваційного потенціалу підприємств, об’єднаних у кластер /Л.М. Ганущак-Єфіменко // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – №9(99).

4.        Карлін М.І. Фінансова система України: навч. пос. [для студ. вищ. навч. закл.] / М. І. Карлін. К. : Знання, 2009. - 198 с.

5.        Карпунь І.Н. Ризики в інноваційній діяльності підприємств / І.Н. Карпунь // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. − Вип. 19.12.

6.        Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Статистичний збірник / відп. за вип. І.В. Калачова. К.: ДП „Інформаційно-видавничий центр Держстату України”, 2012. – 305 с.

7.        Програма розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні: затв. постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 р. №389.

8.        Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні, національна доповідь, 2010. Офіційний сайт Державного комітету статистики України. –  Режим доступу: <http://www.ukrstat.gov.ua>.

9.        Статистика науки та інновацій. Офіційний сайт Державного комітету статистики України. –  Режим доступу: <http://www.ukrstat.gov.ua>.

10.     Тоцька О.Л. Прогнозні моделі науково-інноваційного розвитку України / О.Л. Тоцька // Проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку. – 2012. - №1.

Стаття надійшла до редакції 21.12.2012р.