УДК 338: 331.101.6

 

І. В. Хлівна,

к. е. н., доцент, доцент кафедри фінансів, обліку і аудиту,

Уманська філія ПВНЗ «Європейський університет» м. Умань

 

ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ ТА РІВНЯ ДОХОДІВ У СІЛЬСЬКИХ ЖИТЕЛІВ

 

У статті проаналізовано продуктивність праці та рівень доходів у сільських жителів. Запропоновано основні перспективні напрями та заходи державного регіонального регулювання щодо підвищення якості життя населення сільських територій регіону.

 

The article analyzes the productivity and income of rural residents. The basic perspective directions and activities of the regional state regulation to improve the quality of life of rural areas in the region.

 

Ключові слова: продуктивність праці, зайнятість, безробіття, доходи, рівень доходів, сільські території.

 

Key words: productivity, employment, unemployment, earnings, income, rural areas.

 

 

Постановка проблеми. В процесі ринкових перетворень в аграрному секторі економіки соціально-трудові відносини в аграрних підприємствах зазнали і продовжують зазнавати суттєвих змін. Дослідження цих змін необхідні для моніторингу процесів, які характеризуються використанням праці, підвищенням її продуктивності та впливом на ефективність сільськогосподарського виробництва; врегулюванням трудових спорів, соціальним захистом працівників тощо.

На сучасному етапі розвитку підприємств аграрної сфери пред’являються нові вимоги до функціонування та ефективного розвитку соціально-трудових відносин. Формування раціональної зайнятості у сільськогосподарському виробництві, запровадження дієвого мотиваційного механізму праці в аграрних підприємствах дозволяє вирішувати соціально-економічні проблеми села і підвищити продуктивність зайнятості сільських жителів. Слід створити таке економічне і правове середовище, яке б стимулювало впровадження в практику комплексної стратегії формування зайнятості сільського населення та соціально-трудових відносин і розвитку села, з однієї сторони, та функціонування високоефективного аграрного виробництва - з іншої.

В ринкових умовах господарювання соціально-трудові відносини аграрного сектору характеризуються впливом різних факторів, серед яких найбільш значимими є: форми власності, відношення між суб’єктами соціально-трудових відносин, рівень зайнятості, мотивація праці, соціально-психологічний клімат в колективі, продуктивність праці, рівень її оплати.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вирішенню проблем формування і розвитку соціально-трудових відносин у агарній сфері присвячені роботи відомих вчених-економістів України та дослідників інших країн. Найбільш вагомими серед них є дослідження В.Г.Андрійчука, О.А. Богуцького, П.І. Гайдуцького, Т.І. Грішнової, В.К.Горкавого, В.І. Дієсперова, Ю.О. Краснова, Е.М. Лібанової, Л.В. Транченко, К.І. Якуби. Питання ефективного розвитку соціально-трудових відносин та аграрного виробництва в цілому висвітлені у працях А.Г. Бабенка, В.О. Беспалова, І.І. Лукінова, П.М. Макаренка, М.Й. Маліка, Л.О. Мармуль, В.Я. Месель-Веселяка, Ю.М. Новікова, П.Т. Саблука, М.П. Сахацького, В.К. Терещенка.

Разом з тим напрями формування соціально-трудових відносин і ефективності функціонування аграрних підприємств різних форм господарювання, використання трудоресурсного потенціалу у великих аграрних підприємствах та його впливу на виробничо-економічні показники їх діяльності, тенденції формування зайнятості і ринку праці на інноваційній основі, а також ефективність господарювання на селі в цьому контексті вивчені недостатньо. У Херсонській області такі дослідження практично не проводилися. Разом з тим для регіону вони є теоретично та практично значимими, з огляду на те, що аграрна сфера займає провідне місце в економіці; розвивається в умовах, які найбільш яскраво виражені у степовій сільськогосподарській зоні і значно відмінних від тих, що притаманні іншим регіонам країни.

Зокрема, це найнижча в країні щільність сільського населення, малолюдність сільських населених пунктів та значна їх віддаленість від центрів організації території – обласного центру, райцентрів, транспортних вузлів; скорочення чисельності населення; парадоксальна ситуація на ринку праці у сільській місцевості – дефіцит працівників робочих професій та наявність безробіття; найнижча в Україні середня заробітна плата сільського населення; складність функціонування сільськогосподарських підприємств в умовах великого землезабезпечення, недостатньої матеріально-технічної бази; низькі показники ефективності господарювання, в т.ч. спеціалізованих галузей зернового господарства, овочівництва, садівництва, баштанництва; недостатнє забезпечення АПК області об’єктами інфраструктури. Таким чином, окреслене коло проблем, їх теоретична та практична значимість, недостатня розробленість на регіональному рівні, динамізм сучасних змін та необхідність управління ними з метою попередження негативних соціально-економічних проявів говорить про актуальність даної статті.

Формулювання цілей статті. Метою статті є на основі економічного аналізу тенденцій зміни продуктивності праці в сільському господарстві регіону розробка науково обґрунтованих пропозицій щодо підвищення ефективності трудовитрат у реформованих організаційно-господарських формуваннях ринкового типу.

Виклад основного матеріалу дослідження. Продуктивність праці є однією з найважливіших економічних категорій, в якій найбільш повно відображається ефективність суспільного виробництва. Тут акумулюється в тісному поєднанні ефективність використання робочої сили, земельних, матеріально-технічних і фінансових ресурсів. Підвищення продуктивності праці належить до вирішальних умов розвитку аграрного виробництва, і на цій основі забезпечення значного поліпшення матеріального добробуту українського народу, здійснення соціальних перетворень на селі.

Однією з найважливіших соціальних категорій оцінки сільських територій є рівень життя – забезпеченість населення необхідними матеріальними благами та послугами, досягнутий рівень їх споживання та ступінь задоволення потреб. В останні роки в Україні спостерігається значне розшарування населення за рівнем матеріального добробуту. Як свідчать результати дослідження Інституту соціології НАН України, у структурі населення майже відсутній середній клас, частка бідних становить близько 90,0%, а багатих та середньозабезпечених – по 5,0%.

Сільська економіка в Україні поступово, проте невпинно, зазнає змін. Насамперед, це має відношення до галузі сільського господарства. Вона хоча і залишається важливим сектором успішного виробництва, проте, як і в багатьох інших європейських країнах, її роль поступово зменшується. Це чітко простежується, наприклад, якщо звернути увагу на такі показники, як питома вага сільського господарства у валовому внутрішньому продукті (ВВП) та в загальній чисельності зайнятих в Україні [4].

Частка сільського господарства у ВВП знизилася з 19,0 % у 2000 р. до 6,6 % у 2010 р. Це є ознакою відставання сільського господарства від інших галузей суспільного сектору за темпами свого зростання. Питома вага населення України, зайнятого у сільськогосподарському виробництві, скоротилася за період дослідження на 3,0 % і у 2010 р. становила 16,6 %, що свідчить про відтік трудових ресурсів з галузі сільського господарства в інші сфери діяльності. Оцінюючи характер змін доходів сільського населення (табл. 1), необхідно відзначити, що за 2000 – 2006 рр. сукупні ресурси сільських домогосподарств зросли у 3,3 рази [1].

 

Таблиця 1. Показники рівня доходності сільського населення України

Джерело: Державний комітет статистики України, Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України [1]

 

Разом з тим, це збільшення не тільки не призвело до скорочення різниці за доходами, а, навпаки, засвідчило її зростання з 4,0 до 4,2 рази. При співставленні сукупних ресурсів сільських та міських домогосподарств з’ясовується аналогічна ситуація. Якщо у 2000 р. загальні ресурси сільських домогосподарств навіть перевищували їхній рівень у міських домогосподарствах, то вже у 2008-2010 рр. співвідношення між сукупними ресурсами сільських і міських домогосподарств становило 0,9.

Представлений показник рівня бідності також однозначно підтверджує загальне скорочення доходів населення, що проживає у сільській місцевості. За період дослідження даний показник зріс на 9,7% і у 2008 р. склав 38,4%. Це кардинально відрізняється від тенденції, що мала місце щодо рівня бідності міських жителів. За аналогічний період він скоротився на 2,4%. Таким чином, поглиблення розшарування сільського населення за витратами, його відставання за сукупними ресурсами від міського, а також стрімке зростання рівня сільської бідності вказує на недостатню ефективність заходів, що нині застосовуються для розвитку сільських територій.

Характеристика рівня життя населення безпосередньо визначається тим, наскільки фактичні показники відповідають існуючим соціальним нормативам та стандартам. Перші – це науково обґрунтовані орієнтири спрямованості соціально-економічного розвитку суспільства, а другі – прийняті і прийнятні в конкретному суспільстві показники доходів, споживання, умов життя [2]. Доцільним є обґрунтування та розширення трактування категорії «рівень життя» через включення характеристик умов життя, праці та зайнятості, побуту та дозвілля, стану здоров’я, рівня освіти, природного середовища тощо.

Добробут населення залежить від отриманих трудових та нетрудових доходів. За визначенням Міжнародної організації праці, трудовий дохід (дохід від трудової діяльності) – це той, який одержує сам працівник у результаті своєї економічної діяльності як при найманій праці, так і при самостійній зайнятості. У державах з ринковою економікою, крім трудових доходів, особисті доходи громадян включають підприємницькі, від власності (дивіденди, відсотки на капітал, рента), трансфертні платежі з бюджетів і коштів підприємств (пенсії, стипендії, допомоги, безкоштовні послуги), нелегальні доходи [3]. Одним із найважливіших видів трудових доходів громадян є заробітна плата. Рівень та розмір оплати праці значно впливає на попит робочої сили на ринку праці. За світовими стандартами, середня заробітна плата в країні повинна перевищувати прожитковий мінімум у 2,5 рази, а пенсія – в 1,5 рази.

У Херсонській області за останні роки спостерігалися позитивні тенденції у сфері соціального захисту та підвищення рівня і якості життя населення, пенсійного забезпечення: відбулося зростання середньомісячної заробітної плати та фінансування державної соціальної допомоги малозабезпеченим категоріям громадян; поліпшення ситуації на ринку праці, зокрема, підвищення рівня зайнятості з одночасним зменшенням обсягу та рівня безробіття економічно активного населення .

Враховуючи, що аграрне виробництво є основним джерелом доходів сільських жителів, а решта видів їх виробничої діяльності є недостатньо диверсифікованою (зокрема, сільським туризмом та рекреацією займаються тільки 42 фермерські господарства та 102 агрооселі, переробні галузі представлені 36 підприємствами), його спад негативно позначився на доходах сільських жителів, їх зайнятості, ринку праці в цілому.

Доходи сільського населення Херсонщини в 2010 р. становили 11939 млн. грн. і порівняно з попереднім роком зросли на 28,6%. Наявні доходи, які можуть бути використані на придбання товарів і послуг, складали 9138 млн. грн. або 8251,0 грн. у розрахунку на одну особу. Реальні наявні доходи, визначені з урахуванням цінового фактора, збільшилися на 13,7%. У 2010 р. у структурі доходів населення 36,7% становила заробітна плата (у 2009 р. – 36,0%), соціальні допомоги та інші поточні трансферти – 40,7% (в попередньому році – 41,9%), прибуток та змішаний дохід - 19,8% (19,4% в 2008 р.), доходи від власності ― близько 2,8% (2,7%). Невелика частка заробітної плати, збільшення частки соціальної допомоги, зменшення прибуткового та змішаного доходу, доходу від власності свідчать про деформовану структуру доходів [1].

Середньомісячна номінальна заробітна плата у 2010 р. становила 1375 грн. та перевищила на 35,2% відповідний показник у попередньому році і у 2,3 рази рівень мінімальної заробітної плати (605,0 грн.) та у 2,0 разів – прожитковий мінімум для працездатної особи (669,0 грн.). По відношенню до середнього рівня в Україні, номінальна заробітна плата у Херсонській області становила 76,1%, або була меншою на 431,0 грн. та зайняла 24 місце серед регіонів України [1].

Високі темпи приросту заробітної плати зафіксовано як у виробничій сфері діяльності, зокрема на підприємствах сільського господарства, мисливства та пов’язаних з ними послуг (40,6%), добувній промисловості (47,5%), так і серед видів економічної діяльності, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів: освіта (37,8%), охорона здоров’я та соціальна допомога (34,5%), державне управління (41,1%).

Найбільш оплачуваними в регіоні у 20108 р. залишаються працівники фінансових установ та державного управління, додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій, а серед промислових видів діяльності – підприємств з виробництва транспортних засобів та устаткування. Розмір оплати праці у цих видах діяльності перевищив середній по економіці у 1,4 –1,8 разів [5]. Заробітна плата працівників сільського господарства була і залишається найменшою в порівнянні з оплатою праці зайнятих в інших галузях економіки. Основними причинами такого становища є менша продуктивність праці в сільському господарстві та низька, здебільшого від’ємна, рентабельність виробництва. Так, заробітна плата штатних працівників сільського господарства в 1,3 рази менша, ніж у будівництві, в 1,5 рази, ніж у промисловості, в 1,7 рази, ніж на транспорті.

Середньомісячна номінальна заробітна плата працівників суттєво відрізнялась в розрізі адміністративних одиниць Херсонщини. Надмірна диференціація середнього рівня заробітної плати за видами економічної діяльності підприємств є головним чинником районної диференціації. Співвідношення найбільшого її рівня у м.Нова Каховка (1539 грн.) та найменшого у Нововоронцовському районі (1043 грн.) становило 1,5 разів. Середньомісячна заробітна плата штатних працівників міст Херсона, Каховки та Нової Каховки на 4,7–11,9% перевищувала середньообласний рівень. Нижчі, ніж у середньому в області, ці показники були у всіх адміністративних районах. У цілому у кожного шостого працівника нарахована заробітна плата не перевищувала прожиткового мінімуму для працездатної особи (669 грн.), а у 38,9% зайнятих в економіці області не перевищувала 1000 грн.

Упродовж 2010 р. загальна сума заборгованості із виплати заробітної плати збільшилась з 8,6 млн. грн. станом на 1 січня 2010 р. до 20,5 млн. грн. – на 1 січня 2011р. За темпами її зростання Херсонська область посіла 7 місце серед регіонів України. Протягом 2010 р. заборгованість працівникам економічноактивних підприємств збільшилась у 4,2 разів або на 11,8 млн. грн., і на 1 січня 2011р. становила 15,5 млн. грн. При цьому 91,6% (14,2 млн. грн.) невиплаченої заробітної плати – це борг за роботи, що були виконані у січні – листопаді 2010р. Із кожних 100 гривень не виплачених економічно активними підприємствами, 75 заборгували своїм працівникам промислові підприємства, 8 – підприємств сільського господарства, 6 – будівництва [1].

Не мали заборгованості із виплати заробітної плати станом на 1 січня 2011 р. економічно активні підприємства Великолепетиського, Верхньорогачицького, Високопільського, Генічеського, Голопристанського, Горностаївського, Нижньосірогозького, Нововоронцовського, Новотроїць-кого, Скадовського та Цюрупинського районів. Сума боргу із виплати допомоги у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності протягом року зросла на 44,4% і на 1 січня 2011 р. становила 296,0 тис.грн. За цей же період обсяг заборгованості потерпілим на виробництві та при виконанні трудових обов’язків за рахунок коштів підприємств зменшився на 24,8% і на початок становив 20,6 тис. грн.

Основна частка загальної суми заборгованості по заробітній платі на початок січня 2011 р. невиплачена підприємствами промисловості (69,3%) та сільського господарства (11,2%). При цьому 92,0% всього обсягу боргу утворено на підприємствах міст Херсона, Каховки та Нової Каховки. Отже, оплата праці не завжди виконує свою основну функцію – стимулювання високопродуктивної праці, відтворення робочої сили і вирішення соціальних питань.

Проте існуючі темпи зростання доходів не дозволяють суттєво поліпшити якість життя населення Херсонської області, яка залишається на низькому рівні. Про це свідчить недосконала структура сукупних витрат домогосподарств. У 2010р. у середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство найбільше витрачалось населенням на купівлю продовольчих товарів (включаючи харчування поза домом, алкогольні напої та тютюнові вироби) – 56,1% (55,1% – у містах і 57,9% – у сільській місцевості). Забезпечення потреб в непродовольчих товарах відбувалось на рівні 34,1% (37,3% та 28,2% відповідно). На оплату житлово-комунальних послуг та продуктів направлялося 6,8% (7,3% та 5,7% відповідно). Неспоживчі сукупні витрати становили 9,8% (7,6 і 13,9%). Найбільшу частину отриманих доходів населення витрачало на придбання товарів і послуг – 10046 млн. грн. або 84,1% (у 2007 р. – 81,3%).

Фактичне споживання харчових продуктів у середньому на одну особу є досить низьким. Структура харчування свідчать про формування добового раціону, орієнтованого на підвищене споживання продуктів, які є в основному джерелом надходження вуглеводів і, як правило, найдешевші. У 2010 р. в середньому одна особа споживала 10,4 кг хлібних продуктів на місяць, картоплі – 9,5 кг. При цьому споживання м’яса і м’ясопродуктів, риби і рибопродуктів істотно поступалося раціональним нормам.

Рівень життя сільського населення Херсонської області залишається низьким. Про це свідчать як суб’єктивні, так і об’єктивні показники: якість раціону харчування, умови проживання, забезпечення населення житлом і товарами тривалого користування, доступність якісних медичних та освітніх послуг тощо. Не вдалося подолати негативної тенденції зростання рівня розшарування населення. Найбільше від бідності потерпають сім’ї з дітьми та особи старших вікових груп.

Поширення бідності пов’язане з ризиками та загрозами посилення негативних демографічних тенденцій, міграційного відпливу економічно активного населення за межі області, втратою робочих місць. Низький платоспроможний попит стримує розвиток внутрішнього ринку та економіки в цілому. Пріоритетним напрямом політики держави щодо подолання бідності на селі має стати адміністративно-фінансова консолідація програм надання соціальної допомоги, завершення створення єдиної бази даних незабезпечених осіб, а також перехід до призначення усіх видів соціальної допомоги за єдиною заявою. При наданні допомоги за одним зверненням мають бути вирішенні такі завдання: покращення поінформованості населення про види соціальної допомоги та права на її отримання; спрощення процедури одержання допомоги шляхом підвищення доступності, зменшення черг, використання одного пакету документів; забезпечення та поглиблення адресності соціальної допомоги.

Висновок. Основними перспективними напрямами та заходами державного регіонального регулювання щодо підвищення якості життя населення сільських територій регіону є:

- вдосконалення системи професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників відповідно до потреб економіки;

- посилення державної підтримки та соціального захисту осіб, які його потребують і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці;

- активізація процесу створення нових робочих місць в області;

- підвищення якості робочої сили;

- зниження дисбалансу між попитом та пропозицією робочої сили за рахунок підвищення ефективності інвестиційної політики в регіоні;

- здійснення заходів щодо підвищення рівня матеріального забезпечення зареєстрованих безробітних;

- активізація роботи із стимулювання до легальної зайнятості та легальної трудової міграції;

- сприяння розробці та реалізації інвестиційних проектів, що забезпечують розширення сфери прикладання праці у сільських районах із критичним рівнем зайнятості населення;

- здійснення заходів по зниженню частки працівників із рівнем заробітної плати нижче прожиткового мінімуму та із ліквідації заборгованості із виплати заробітної плати;

- зміцнення матеріального забезпечення мережі центрів раннього втручання і соціальної реабілітації дітей-інвалідів, центрів професійної, медичної та соціальної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями;

- забезпечення формування єдиного банку даних отримувачів пільг за соціальною ознакою та постійного моніторингу виконання програм соціального захисту населення;

- сприяння забезпеченню населених пунктів транспортними засобами загального користування (автобуси та тролейбуси з низьким рівнем підлоги), спеціально обладнаними для перевезення інвалідів на візках і маломобільних груп населення;

- сприяння залученню благодійної допомоги для вирішення проблем найбільш незахищених верств населення та ініціювання посилення підтримки малозабезпечених сімей.

 

Література

1. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс] : офіційний web–сайт. — Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua.

2. Лібанова Е. Демографічний прогноз: що очікувати українцям до 2050 року? / Е. Лібанова, І. Курило // Урядовий кур’єр. — 2012. — 31 січ. (№ 18). — С. 2–3.

3. Онищенко О.М . Концептуальні проблеми майбутнього українського села і селянства / О.М. Онищенко, В.В. Юрчишин // Економіка АПК. – 2005. – № 11. – С. 24–29.

4. Транченко Л.В. Формування та регулювання ринку праці на селі: теорія, методологія, практика : (Монографія) / Л. В. Транченко. – Умань : Уманське комунальне видавничо-поліграфічне підприємство, 2012. – 586 с.

5. Український ринок праці: особливості розвитку та ефективність функціонування : моногр. / [І. Л. Петрова, В. В. Близнюк, Г. Т. Куліков та ін.]; Ін-т економіки та прогнозування НАН України. — К., 2009. — 368 с.

Стаття надійшла до редакції 13.01.2013р.