EnglishНа русском

Ефективна економіка № 7, 2013

УДК 338.242.2

 

А. І. Бєлова,

к. е .н., доцент, доцент кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

Академії муніципального управління, м. Київ

 

ВПЛИВ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ В КОНТЕКСТІ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

 

Alla Byelova,

Ph.D., associate professor, assistant professor of International Management

Municipal Management Academy, Kyiv

 

IMPACT OF RESTRUCTURING ON THE EFFICIENCY OF INDUSTRIAL ENTERPRISES IN THE CONTEXT OF REGIONAL DEVELOPMENT

 

У статті систематизовано та узагальнено наукові погляди на зміст та економічну доцільність проведення реструктуризаційних змін промисловими підприємствами, інновацій та інвестицій та обѓрунтовано діалектичний зв’язок між ними. Встановлено, що розуміння суті реструктуризації підприємств тісно пов’язано з інвестиційною та інноваційною діяльністю у сучасних умовах і дає змогу підприємствам виробничої сфери більш ефективно здійснювати свою діяльність, підвищувати результативність промислових підприємств, їх конкурентоспроможність що у загальному підвищить ефективність функціонування регіонів і національної економіки в цілому.

 

The article summarized and systematized scientific views on the content and the economic feasibility of a structural change industry, innovation and investment and obѓruntovano dialectical relationship between them. Found that understanding of the restructuring is closely related to investment and innovation in current conditions and enables enterprises to productive sectors to more effectively carry out their activities, improve the efficiency of industrial enterprises, the competitiveness that enhance the overall performance of the regional and national economy as a whole.

 

Ключові слова: промисловий комплекс, регіон, національна економіка, конкурентоспроможність, реструктуризація, криза, ринок.

 

Keywords: industrial complex, region, national economy, competitiveness, restructuring, crisis, market.

 

 

Постановка проблеми та звязок із нагальними завданнями. На сьогодні в Україні налічується велика кількість промислових підприємств, які потребують значних структурних змін, що призведуть до підвищення конкурентоспроможності галузей промислового комплексу, підвищення інвестиційного привабливості і покращення розвитку кожного окремого регіону. Якщо ж розглядати кожен регіон окремо, то можна визначити його особливості функціонування та розвитку. Так як він має свої пріоритети, свої слабкі сторони які характеризуються наявністю промислово-виробничих комплексів, особливістю природно - географічного розташування, що вимагає застосування нових підходів управління для подальшого стратегічного розвитку.

У ситуації специфічної комбінації зовнішніх загроз і внутрішніх слабкостей опинилися промислові підприємства у періоди світової фінансової кризи. Спроба подальшого нормального функціонування і конкуренції як на внутрішньому, так і світових ринках значних позитивних результатів поки що не дала. Тому необхідно застосовувати нові методи та механізми управління промисловим потенціалом як на рівні підприємств так і національної економіки в цілому.

Досвід розробок у даній сфері дослідження. Дана проблематика була висвітлена у наукових працях такими науковцями, як В. М. Заболотним, Л. П. Батенко, В. А. Білошапко, А. М. Власовою, Б. А. Жаліло, С. М. Козаченко, Н.Р. Лісун та інших.

Ґрунтовний доробок щодо формування та використання стратегічного потенціалу регіонального промислового комплексу для стабільного функціонування національної економіки мали місце у дослідження вітчизняних науковців: О. М. Алімова, Б. М. Данилишина, О. О. Демешок, В. В. Микитенко, Л. Г. Чернюк та інших.

Виклад основного матеріалу дослідження. Одним із основних чинників успішної діяльності будь-яких промислових підприємств є науково-технічний прогрес, тобто здатність пристосовуватись до мінливого ринкового середовища в обмеженому часовому періоді. Реструктуризація є тим ключовим елементом, що забезпечує конкурентні переваги у сьогоднішньому високо-конкурентному бізнесовому середовищі і спроможності використовувати національний стратегічний потенціал задля збереження національного виробництва.

Реструктуризацію можна визначити як процес адаптації вітчизняних підприємств до мінливих ринкових умов господарювання, процес пристосування до динамічних змін характерних ринковій економіці. Тому реструктуризацію розглядають ще як комплекс заходів надзвичайного характеру, спрямованих на виживання підприємств в умовах кризи [2, 9].

Багато авторів вважають, що процесам реструктуризації підлягають слабкі, неплатоспроможні підприємства, що знаходяться на межі банкрутства. Але, як свідчить зарубіжний досвід, успішні компанії, які прагнуть нарощувати обсяги високо конкурентної продукції і таким чином підвищувати прибутковість компанії, збільшувати її вартість також здатні до проведення реорганізаційних змін.

Метою проведення реструктуризації є створення суб’єктів підприємництва, здатних ефективно функціонувати в умовах подальшого становлення ринкової економіки та виробляти конкурентноспроможну продукцію, яка відповідала б вимогам світових ринків.

Проект реструктуризації має визначати:

• економічне обґрунтування доцільності проведення реструктуризації підприємств;

• форми та методи проведення реструктуризації;

визначення необхідної кількості фінансових ресурсів на проведення реструктуризації та джерел фінансування;

обґрунтування заходів на реалізацію проекту реструктуризації.

На сьогодні майже усі національні підприємства вдаються у тій чи іншій мірі до проведення реорганізаційних змін, що проявляються у пошуках найкращих умов господарювання. Найбільш поширенішою є практика надання більшої самостійності окремим підрозділам підприємства, самостійний пошук замовлень структурними підрозділами, виробництво нових видів продукції, здача в оренду як майна так і приміщень, і ліквідація низько ліквідного майна підприємства. Але це все здійснюється на інтуїтивній основі, а не на прогнозованих результатах. Тож підприємства вдаються до тих заходів, які забезпечать підприємству надходження додаткових грошових потоків у найближчому майбутньому для забезпечення його оборотними коштами.

В той же час необхідно розуміти, що єдиної моделі, єдиного механізму проведення реструктуризації не існує, так як кожне підприємство має свої особливості функціонування, свою величину, свій рівень персоналу, технологію виробництва, рівень конкуренції, і свої проблеми. Все це підтверджує, що кожен реструктуризаційний процес вимагає індивідуальних підходів до підприємства, джерел фінансування та стратегічної мети розвитку.

Щодо галузевих проблем реструктуризації, то вони також мають свої особливості. По-перше, в умовах сьогодення національні промислові підприємства є експортоорієнтованою сировинною базою, що негативно відзначається на національній економіці. По-друге, нездатність конкурувати на світових ринках змушує підприємства працювати з неповною завантаженістю, тобто утворенням безробіття. Нагальність вирішення проблем породжує здійснення обґрунтованої структурної політики як на регіональному, так і національному рівнях.

Характерним прикладом успішної реструктуризації є реформування традиційних галузей промисловості в Англії, на початку 80-х років уряд пішов на радикальну приватизацію енергетики, нафтової, газової, автомобільної, сталеплавильної, суднобудівної, авіаційної промисловості, удвічі зменшивши питому вагу державного сектора в економіці [2, 20].

Реструктуризація виробництва у Франції проведена на початку 90-х років і була зумовлена приватизацією низки галузей і невеликих підприємств, націоналізованих у 80-ті роки урядом спеціалістів. З приватизацією раніше націоналізованого майна пов’язані також заходи з реструктуризації виробництва у 70 – 80-ті роки у Португалії та Чілі [2, 20].

Щодо реструктуризації в Україні, то вона торкається більшості великих та середніх підприємств виробничого промислового комплексу, але має свої особливості, що характеризуються відсутністю державного фінансування та державних замовлень. Дані обмеження унеможливлюють підприємства нарощувати обсяги виробництва та здійснювати вихід на нові світові ринки, і здатність генерувати високу інноваційну активність. У свою чергу інноваційні зміни в економіці створюють умови для переходу на новий рівень управління, що забезпечить промисловому підприємству зростання рівня його конкурентоспроможності і покращення рівня розвитку як регіону, так і національної економіки в цілому.

Зокрема, конкурентоспроможність національної економіки, визначається конкурентними перевагами якості інноваційних систем, як основного фактора економіки знань, де виникають і комерціалізуються кластери. Впровадження нововведень, підвищення рівня технології, удосконалення інституційного середовища покращують інноваційну діяльність і створюють можливості для підвищення конкурентоспроможності і прийнятті заходів щодо проведення реорганізаційних змін промислового підприємства і підвищення рівня національного господарства.

Інноваційна політика повинна реалізовуватися через формування Національної інноваційної системи, що орієнтована на підвищення конкурентоспроможності національних промислових підприємств, регіонів та країни в цілому. Інноваційна ж система буде ефективною тільки в тому випадку, коли кожний елемент інноваційної структури відповідає своєму призначенню, а поетапний перехід здійснюється з мінімальними витратами.

Виробництво інноваційної продукції може здійснюватися як великими корпораціями, так і невеликими підприємствами, а також – у інтеграції промислових підприємств. А отже, інноваційні системи повинні забезпечити взаємовідносини промислових підприємств різного масштабу та різних рівнів управління.

Промислові підприємства функціонують на мезорівні, мегарівні та макрорівні. Мезорівень характеризується функціонуванням транснаціональних корпорацій, науково-технічних комплексів та національних компаній. Мегарівень характеризується регіональним розвитком із притаманними йому регіональними системами, а макрорівень – держави з інноваційними системами.

Інноваційні системи повинні базуватися на нових методах управління та новому системному підході і мати стратегічну мету та шляхи реалізації. Проте основна мета національної системи повинна полягати у постійному оновленні виробничої продукції за рахунок проведення модернізації підприємств, зміні технології виробництва на основі впровадження радикальних інновацій.

Одним із основних факторів досягнення конкурентних переваг та інвестиційної привабливості є ефективне використання національних ресурсів. Сучасна трансформація промислових підприємств повинна бути націлена на ефективне використання національних ресурсів, на створення нових виробничих технологій, завантаження виробничих потужностей та підвищення інвестиційної привабливості.

Глобалізація інноваційної діяльності та інтеграція світової економіки забезпечать зростання іноземного фінансування регіону, сприятливого для іноземного інвестора, і дадуть можливість створювати конкурентні переваги у споріднених, підтримуючих галузях і призведуть до виникнення нових галузей промислового комплексу.

Динамічний розвиток промислового виробничого комплексу потребує адекватних дій щодо пристосування можливостей підприємств до існуючих реалій суспільства та стратегії розвитку. Для створення сприятливих умов реструктуризації підприємств потрібно розробити стратегію проведення зміни структури кожного промислового підприємства, та створити для цього відповідну нормативно-правову базу.

Нормативно-правова база проведення реструктуризаційних змін потребує постійного удосконалення у відповідності з реаліями сьогодення. Практика зарубіжних країн та їх нормативно-правове забезпечення не повною мірою відповідають національним підприємствам, тому у рамках кожної країни потрібно розробляти властиві лише їй нормативно-правові акти, які б орієнтували дії усіх структурних органів задіяних при проведенні реструктуризації промислових підприємств і покращення стану національної економіки.

Висновки: Реструктуризацію промислових підприємств можуть забезпечити оптимально підібрані організаційно-економічні заходи, які забезпечать ефективне функціонування промислових підприємств і забезпечать подальший регіональний розвиток. Але обов’язковою умовою повинна бути наявність техніко-економічного обґрунтування доцільності проведення реорганізаційних заходів, визначення форм і методів реорганізації для підвищення ефективності регіонального розвитку і національної економіки в цілому.

 

Література.

1. Добрынин П. Я. Организационно-методические основы реструктуризации оборонного предприятия : Дис. канд. екон. наук. – Новосибирск, 2003.

2. Заболотний В.М., Л. П. Батенко, В. А. Білошапка та ін. Реструктуризація підприємств : навч. посіб. для вищ. навч. закл./ за ред.. В. М. Заболотного, К.: Міленіум, 2001, 440 С.

3. Захарченко В.І. Функціональні особливості промислових систем // Регіональні перспективи. – 2002. – № 5. – С. 5-7.

4. Поручник А.М., Чужиков В.І. Сучасна парадигма регіонального розвитку постсоціалістичних країн Європи // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Регіональна політика сталого розвитку: принципи формування, механізми реалізації: Зб. Наук. пр. – Вип.5 (ХХХVI) / НАН України. Ін-т регіон. досліджень; Відп. Ред. акад. НАН України М.І. Долішній. – Л., 2002. – С.53-66.

 

 References.

1. Dobrynin, P. Ya. (2003), Organizational and methodological foundations of the restructuring of the defense enterprise, Abstract of Ph.D. dissertation, Novosibirsk, Russsia.
2. Zabolotnii, V.M.  Batenko, L. P. Biloshapka, V. A.  (2001),  Restrukturizaciya pidpriеmstv : navch. posib. dlya visch. navch. zakl., Kiev,  Milenium, p.440.
3. Zaxarchenko,  V.I.
(2002), Functional characteristics of industrial systems”, Regional`ni perspektivi, vol. 5, pp. 5-7.
4. Poruchnik, A.M. CHuzhikov, V.I. (2002), Suchasna paradigma regional`nogo rozvitku postsocialistichnix krain Evropi // Social`no-ekonomichni doslidzhennya v perexidnii period. Regional`na politika stalogo rozvitku: principi formuvannya, mexanizmi realizacii: Zb. Nauk. pr. – Vip.5 (XXXVI) / NAN Ukraini. In-t region. doslidzhen`; Vidp. Red. akad. NAN Ukraini M.I. Dolishnii. – L., pp..53-66.

Стаття  надійшла до редакції 03.07.2013 р.