УДК 338

 

В. Г. Купченко,

аспірант,

Донбаська державна машинобудівна академія

 

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МЕХАНІЗМУ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЗАОЩАДЖЕНЬ НАСЕЛЕННЯ В ІНВЕСТИЦІЇ В НАЦІОНАЛЬНУ ЕКОНОМІКУ

 

THEORETICAL BASES OF MECHANISM OF TRANSFORMATION OF HOUSEHOLDS SAVINGS INTO INVESTMENTS IN NATIONAL ECONOMY

 

В статті досліджено сутність механізму трансформації заощаджень населення в інвестиції в національну економіку, розкрито склад його структурних елементів та уточнено зміст кожного з них.

 

The essence of mechanism of transformation of householders’ saving into investment in national economy is described as well as its elements are shown and their content is specified.

 

Ключові слова: механізм трансформації заощаджень в інвестиції, задачі, принципи, класифікація мотивів заощадження.

 

Key words: mechanism of transformation into investments, tasks and principles of mechanism, classification of incentives for saving.

 

 

Вступ. Інтенсифікація процесів відтворення, забезпечення запасу міцності національної економіки і її зростання вимагають поглиблення уваги до формування джерел інвестиційного зростання, їх активного залучення у процеси національного інвестування. Дотримання вимоги національної економічної безпеки, з одного боку, і підвищення ефективності системної структури економіки – з іншого, обумовлюють пріоритетність використання неспожитої частини доходи національних економічних суб’єктів як ресурсної основи інвестування в економіку країни. Для України це питання виступає особливо актуальним, оскільки обсяги іноземних інвестицій, і як показує досвід, мотивація окремих іноземних інвесторів не впливають значним чином на підвищення макроекономічної ефективності. Крім того, іноземні інвестиції є надзвичайно чутливими до політичних та економічних шоків, що може стати додатковим чинником дестабілізації економічної ситуації в Україні. З огляду на сказане можна вважати проблему розвитку механізму трансформації заощаджень населення в інвестиційні ресурси національної економіки України достатньо важливою з наукової та практичної точок зору.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Постановка задачі. Окремим теоретичним та практичним аспектам механізму трансформації приватних заощаджень в інвестиції присвячено низку досліджень вітчизняних вчених. Так, В. Жупаниним подано загальну класифікацію мотивів та факторів формування заощаджень та виділені шляхи їх залучення в інвестиційних процес. Я. Петренком досліджено мотиви населення до формування організованих заощаджень і показані чинники, які визначають вибір їх конкретної форми, виділено фінансові інструменти, фінансових посередників та фінансові ринки як елементи механізму трансформації заощаджень населення в інвестиції. А. Берегулею також аналізується множина факторів і мотивів заощаджень населення, однак в його дослідженнях не приділяється увага мотивам переходу заощаджень в форму інвестиційних ресурсів. А. Вдовиченком зроблено наголос на ролі фінансового ринку як головного елементу механізму перетворення заощаджень населення на фінансовий потенціал національної економіки і емпірично визначені детермінанти заощаджень. М. Туріянською увагу приділено створенню умов для використання інвестиційного потенціалу, а в частині використання заощаджень населення як елементу даного потенціалу запропоновано розробку спеціального фінансового інструменту роботи держави з пенсійними накопиченнями. Достатньо ґрунтовним є підхід В. Карковської, яка пропонує розгорнуту схему механізму трансформації заощаджень в інвестиції, надає систематизовану характеристику мотивів формування заощаджень та факторів впливу на них.

Разом з тим, в проаналізованих підходах немає єдності щодо змісту понять «мотиви заощаджень», «фактори заощаджень», «фактори перетворення заощаджень на інвестиції», крім того, питання механізму перетворення заощаджень на інвестиції, потребує додаткової уваги як в структурному, так і змістовому аспектах. З огляду на сказане метою дослідження виступає теоретичне обґрунтування механізму трансформації заощаджень населення в інвестиції в національній економіці.

Викладення основного матеріалу. Першочерговою задачею теоретичного пошуку в ході досягнення мети дослідження виступає обґрунтування визначення поняттю «механізм трансформації заощаджень населення в інвестиції».

Нобелівським лауреатом Л. Гурвіцем запропоновано визначення економічного механізму як взаємодії між суб’єктами та центром, яке складається з трьох стадій: кожний суб’єкт в приватному порядку відсилає центру повідомлення, центр, отримавши всі повідомлення, обчислює передбачуваний результат; центр повідомляє результат і, за необхідності, втілює його в життя [1]. У пострадянській науковій традиції більш поширений інший підхід, який, наприклад можна проілюструвати визначенням В. Райзберга та ін.: економічний (господарський) механізм можна визначити як сукупність процесів, організаційних структур, конкретних форм і методів управління, а також правових норм, за допомогою яких реалізуються діючі в конкретних умовах економічні закони, процес відтворення [2]. Окремі автори виділяють в складі механізму мету, принципи, чинники та мотиви процесу, організаційні форми та методи реалізації процесу [3].

Одним з найбільш влучних трактувань терміну «трансформація» можна вважати підхід Л. Стеблякової, яка вказує, що трансформація передбачає зміну компонентів, параметрів, пропорцій, звязків економічної системи, які в процесі нагромадження обумовлюють її перехід в новий якісний стан [4].

Таким чином, поняття «механізм трансформації заощаджень в інвестиції» можна визначити як сукупність цілеспрямованих та певним чином керованих процесів формування і переходу заощаджень населення в форму інвестиційних ресурсів, зміст, методи  та організаційні форми реалізації яких визначаються мотивами домогосподарств та індивідуальних економічних агентів й факторами функціонування і розвитку національної економіки. В структурно-змістовому аспектів в межах даного механізму доцільно вділити:

1) мету і задачі;

2) принципи;

3) суб’єкти заощадження та інвестування, посередники між ними в разі нетотожності цих суб’єктів; суб’єкти (інститути) регулювання процесу формування і перетворення заощаджень на інвестиційні ресурси;

4) чинники мотивації домогосподарств та індивідуальних економічних агентів до заощадження та потенційного інвестування;

5) фактори впливу на мотивацію домогосподарств та індивідуальних економічних агентів до заощадження;

6) фактори впливу на мотивацію домогосподарств та індивідуальних економічних агентів до інвестування або переведення заощаджень в інвестиційні ресурси;

7) шляхи перетворення заощаджень на інвестиційні ресурси;

8) організаційні форми перетворення заощаджень на інвестиційні ресурси;

9) інструменти перетворення заощаджень на інвестиційні ресурси;

10) методи та інструменти регулювання процесу формування і перетворення заощаджень на інвестиційні ресурси;

11) інформаційний простір процесу формування і перетворення заощаджень на інвестиційні ресурси.

Метою механізму трансформації заощаджень на інвестиції виступає мобілізація ресурсної бази для процесів відтворення в національній економіці, в її основі лежить фундаментальний кругообіг вартості у вигляді доходів та витрат, ресурсів та товарів, який складає основу економічної діяльності взагалі. Разом з тим, суперечливість інтересів суб’єктів, які залучені в зазначений механізм, обумовлює існування низки різноспрямованих задач, координація яких здійснюється як в процесі самоорганізації економічної системи країни, так і під впливом регуляторних органів (табл. 1).

 

Таблиця 1.

Задачі механізму трансформації заощаджень в інвестиції

 

В характеристиці принципів, на яких має базуватися функціонування механізму трансформації заощаджень населення в інвестиції, можливо спиратися на відповідні результати досліджень В. Карковської [5] із певним розширенням їх переліку і коригуванням змістової наповненості (табл. 2).

 

Таблиця 2.

Принципи функціонування механізму трансформації  заощаджень в інвестиції

 

Серед суб’єктів процесу трансформації заощаджень в інвестиції варто виділити наступних:

індивідуальні економічні агенти, які є частиною домогосподарств, але виходять з власних мотивів;

домогосподарства, в тому числі індивідуальні економічні агенти, які можна ототожнити з домогосподарствами;

суб’єкти організованого акумулювання заощаджень (банки; страхові компанії; інвестиційні фонди у всіх їх різновидах, в т.ч. хедж-фонди, взаємні фонди, венчурні фонди; пенсійні фонди; трастові компанії; суб’єкти інфраструктури, в т.ч. брокерські контори, біржі, торговельні майданчики та ін.);

регуляторні органи (інститути), наприклад, в Україні це Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національний банк України, Міністерство доходів та зборів та ін.;

реципієнти інвестиційних ресурсів (індивідуальні підприємці, підприємства, корпоративні структури та ін.).

В питанні мотивації до заощаджень, її чинників та чинників перетворення заощаджень на інвестиції в літературі немає єдиного підходу (табл. 3).

 

Таблиця 3.

Підходи до класифікації мотивів до заощадження і факторів впливу на них

 

Крім того, серед проаналізованих авторів лише Я. Петренко додатково здійснює класифікацію чинників інвестиційної діяльності домогосподарства в межах якої виділяю наступні з них: величину багатства домогосподарств відносно певної «необхідної» величини багатства, що пов’язана з забезпеченням збільшеного стандарту добробуту, рівень податкових ставок, рівень податкових ставок рівень корупції в країні, порушення податкового законодавства, передбачуваність економічної політики держави і базових макроекономічних параметрів, довіра населення до фінансових інститутів і наявність зручних інструментів інвестування, досвід ефективної ощадної і інвестиційної діяльності [8]. Однак навіть в підході даного автора немає чіткого розмежування між групами чинників мотивації заощаджень та інвестиційної діяльності самих домогосподарств.

З метою ідентифікації характеру та спрямованості впливу внутрішніх та зовнішніх для домогосподарств чинників на процес перетворення заощаджень на інвестиції доцільно розмежувати наступні поняття:

мотиви заощаджень населення – внутрішні спонукання до вибору міри розподілу наявного доходу населення на споживання та заощадження і вибору періоду і форми збереження заощаджень;

чинники мотивації населення до заощадження – зовнішні політичні, економічні, культурні та інші джерела впливу на формування мотивів заощаджень;

чинники інвестиційної діяльності населення – зовнішні політичні, економічні культурні та інші джерела впливу на ухвалення рішень про конкретну форму вкладення заощаджень в активи або інше майно (цінності) і на реалізацію цих рішень.

Змістову класифікацію наведених понять представлено на рис. 1.

В літературі традиційно виділяють два напрямки мобілізації грошових заощаджень населення (наприклад, В. Жупанин, 2008 [12]): шляхом прямої купівлі цінних паперів і шляхом посередництва фінансових установ, які здійснюють первинну акумуляцію заощаджень. В дослідженнях В. Карковської та Я. Петренка вказується на наявність такого варіанту, як пряме інвестування домогосподарств [5, 8]. Узагальнюючи ці твердження, можна вказати, що існують наступні шляхи перетворення заощаджень на інвестиції:

1) пряме інвестування домогосподарств як безпосередні вкладення заощаджених коштів в активи з метою збереження їх цінності і отримання доходу: а) купівля майнових цінностей з метою отримання доходу (задача в найм житла, автомобілів); б) вкладення домогосподарств у власну підприємницьку діяльність;

 

Рис. 1. Класифікація мотивів до заощадження і чинників мотивації до заощадження та інвестиційної діяльності населення

 

2) непряме інвестування домогосподарств як опосередковані учасниками горошово-фінансового ринку вкладення заощаджених коштів в активи з метою збереження їх цінності і отримання доходу (іншої вигоди) або права на управління: а) депозитні вкладення в банківських установах; б) внески у взаємні фонди та кредитні спілки; в) внески у приватні та державні пенсійні фонди; г) страхові платежі та ін.

3) змішане інвестування домогосподарств, коли перетворення заощаджених коштів в інвестиції відбувається через посередників, але рішення про інвестування ухвалюється самими домогосподарствами – купівля цінних паперів через фінансових посередників.

Відповідними організаційними формами для реалізації вказаних шляхів виступають індивідуальне (сімейне) підприємництво, наявність грошово-кредитних інститутів (банків), інституціональних інвесторів (інвестиційні, трастові, взаємні, хедж-фонди),обслуговуючих посередників (біржі, торговельні майданчики, брокерські фірми тощо).

Інструменти перетворення заощаджень на інвестиції можна класифікувати наступним чином:

1) інструменти залучення коштів в інвестиційний процес: банківські депозити (депозитні договори, депозитні сертифікати); внески в статутний капітал або вкладення у власний бізнес (паї, акції); пенсійні внески; внески у інвестиційні фонди (інвестиційні сертифікати); страхові внески (страхові поліси) та ін.;

2) інструменти перерозподілу заощаджених коштів: акції, приватні та державні облігації, векселі, пайові сертифікати, деривати, кредитні договори, вторинні депозити банківських установ та ін.;

3) інструменти маркетингово-інформаційного забезпечення: реклама, розповсюдження інформації, аналітична діяльність та ін.

Забезпечення змісту та динаміки процесу трансформації заощаджень населення в інвестиції в національній економіці не може залишитися поза увагою держави як суб’єкта управління, що обумовлює розвиток інструментів регулювання даного процесу:

1) форми: грошово-кредитна політика, фінансова політика, політика розвитку культури інвестування;

2) методи: адміністративно-правові, економічні, організаційні;

3) власне інструменти: інституційно-правові (створення правових норм щодо діяльності грошово-фінансових посередників і функціонування грошово-фінансового ринків, статусу та можливості використання інструментів залучення та перерозподілу заощаджених коштів, гарантій вкладникам та інвесторам, ліцензування банківської діяльності та фінансових послуг, встановлення адміністративно-фінансової та кримінальної відповідальності за незаконні дії та шахрайство); економічні (оподаткування доходів громадян, оподаткування доходів учасників фінансово-грошового ринку, маніпулювання обліковою ставкою, нормою резервування депозитів, валютно-курсове регулювання, боргова політика держави та ін.), організаційні (створення системи органів державного регулювання грошового та фінансового ринків, організація системи декларування доходів громадян, протидія ухиленню від податків і відмиванню коштів, отриманих нелегальним шляхом, організація та участь в інвестиційних форумах та ін.).

Реалізація процесів трансформації заощаджень населення в інвестиції відбувається у певному інформаційному просторі, в межах якого відбувається розповсюдження інформації, що є основою для ухвалення рішень домогосподарствами при виборі структури використання наявного доходу, форм та інструментів переведення їх в інвестиційні активи, при здійсненні рекламної політики фінансово-кредитними інститутами, при оцінці ситуації і формуванні очікувань учасниками процесу, при виробленні рішень органами державного регулювання тощо.

З урахуванням викладеного вище структуру механізму трансформації заощаджень населення в інвестиції в національній економіці можна представити у вигляді, показаному на рис. 2.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Механізм трансформації заощаджень в інвестиції можна визначити як сукупність цілеспрямованих та певним чином керованих процесів формування і переходу заощаджень населення в форму інвестиційних ресурсів, зміст, методи  та організаційні форми реалізації яких визначаються мотивами домогосподарств та індивідуальних економічних агентів й факторами функціонування і розвитку національної економіки.

 

Рис. 2. Структура механізму трансформації заощаджень населення в інвестиції в національній економіці

В межах цього механізму доцільно виділити низку структурних елементів, зміст яких уточнено на підставі критичного аналізу існуючих теоретичних поглядів та теоретичному узагальненні досвіду функціонування грошово-фінансового ринку.

 

Література

 

1. Измалков С.Б. Теория экономических механизмов (Нобелевская премия по экономике 2007 г. часть №1) / С.Б. Измалков, К.И. Сонин, М.М. Юдкевич [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://institutiones.com/general /259--2007-1.html.

2. Райзберг Б.А. Современный экономический словарь / Б.А. Райзберг, Л.Ш. Лозовский, Е.Б. Стародубцева. – М.: ИНФРА-М, 2012. – 495 с.

3. Мойсеєнко К.Є. Механізм функціонування та розвитку соціально-економічної системи / К.Є. Мойсеєнко // Перспективи розвитку економіки України в контексті європейської інтеграції: Зб.наук.пр. ДонДУУ. – Серія «Економіка». – Т. Х. – Вип. 123. – Донецьк, 2009. – С. 151-164

4. Стеблякова Л.П. Трансформация экономических систем: теория и практика: диссертация ... доктора экономических наук: 08.00.01 / Л.П. Стеблякова // Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова. – Москва, 2010. – 386 с.

5. Карковська В.Я. Трансформація заощаджень в інвестиції національної економіки: автореф. дис. ... канд. екон. наук: 08.00.03 / В.Я. Карковська; Нац. ун-т «Львів. Політехніка». – Л., 2011. – 24 с.

6. Жупанин В. Кошти населення як основне джерело ресурсів банківської системи України / В. Жупанин // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету.-2008.- №3.- С. 84-90.

7. Петренко Я.В. Чинники ощадної активності домогосподарств у довгостроковому періоді / Я.В. Петренко // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – № 12. – С. 45-52

8. Петренко Я.В. Роль и место мотивов сберегательной деятельности домохозяйств в развитии процессов инвестирования в транзитивной экономике / Я.В. Петренко // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. – 2006. – Т. 3, Випуск 211. – С. 649-657

9. Берегуля А.Я. Довгострокові та короткострокові ощадні мотиви населення / А.Я. Берегуля // Науковий вісник – Одеський державний економічний університет. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. – 2006. – №10 (30). – С.104-114.

10. Вдовиченко А.М. Визначення детермінантів заощаджень та споживання населення України на основі емпіричного дослідження / А.М. Вдовиченко // Економіка України. – 2009. – № 9 (574). – С. 40–52

11. Вдовиченко А.М. Фінансові ресурси населення та їх вплив на інноваційні процеси в Україні / А.М. Вдовиченко // Актуальні Проблеми Економіки. – 2009. – № 1 (91). – С. 207–217.

12. Жупанин В. Необхідність забезпечення взаємозв’язку економічного зростання та формування доходів і заощаджень населення: матеріали Четвертої Всеукр. наук.-практ. конф. аспірантів та молодих вчених [“Розвиток фінансово-кредитної системи України: здобутки, проблеми, перспективи’], (Львів, 27-29 вересня 2008 р.). - Львів, 2008. – С. 141-143

13. Туриянская М.М. Трансформация сбережений и пенсионных накоплений населения в инвестиционные ресурсы // Вісник ДІТБ. – 2004. - № 8. – С. 189-194.

 

 Стаття надійшла до редакції 15.11.2011 р.