EnglishНа русском

Ефективна економіка № 7, 2013

УДК: 332.146.2+ 332.8

 

А. І. Мокій,

д. е. н., професор, проректор ЗІЕІТ, провідний науковий співробітник

Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у м. Львові (РФНІСД у м.Львові)

М. І. Флейчук,

д. е. н., доцент, професор кафедри міжнародних економічних відносин ЛКА, головний науковий співробітник РФНІСД у м. Львові

О. І. Дацко,

к. е. н., к. т. н., докторант Національного інституту стратегічних досліджень

 

ЕКОНОМІЧНІ ІНСТРУМЕНТИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ТА ГУМАНІТАРНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ В СІЛЬСЬКИХ ПОСЕЛЕННЯХ ЗАХІДНИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

 

A. Mokij,

PhD, Professor, Vice-Rector of  ZIEIT, Senior research fellow of Regional Branch of the National Institute for Strategic Studies in Lviv (RBNISS in Lviv) 

M. Fleychuk,

PhD, assosiate-professor of International economic relations department of the Lviv Academy of Commerce, Senior Fellow of RBNISS in Lviv 

O. Datsko,

Ph.D., postdoctoral student of NISS

 

ECONOMIC INSTRUMENTS OF SOCIAL AND HUMANITARIAN INFRASTRUCTURE FORMATION IN RURAL AREAS OF WESTERN REGIONS OF UKRAINE

 

Оцінено стан, обґрунтована необхідність розширення економічних інструментів забезпечення розвитку соціальної та гуманітарної інфраструктури у сільських поселеннях західних областей України.

 

The state of social and humanitarian infrastructure in rural areas of western regions of Ukraine is reviewed. The necessity of expanding economic instruments of social and humanitarian infrastructure development in rural areas is reasoned.

 

Ключові слова: соціальна інфраструктура, гуманітарна інфраструктура, сільські поселення, економічні інструменти, розвиток.

 

Keywords: social infrastructure, humanitarian infrastructure, rural settlements, economic instruments, development.

 

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Диспропорція розвитку регіонів є однією із найгостріших проблем української економіки, і особливо гостро вона проявляється у погіршенні соціального забезпечення, деградації соціальної та гуманітарної інфраструктури сільських територій. Зважаючи на те, що понад 50 % населення західних областей України проживає у сільській місцевості, гарантування належного рівня соціального забезпечення його розвитку є важливим  завданням регіональної політики.

Загострення проблем розвитку соціальної та гуманітарної інфраструктури сільських територій тісно пов’язані з тенденціями урбанізації, а також занепадом українського села, що став наслідком, як вказують окремі дослідники, історичних процесів, природних передумов [1; 2], а також недосконалої політики регіонального розвитку [3; 4]. Нівелювання джерел саморозвитку та недостатня ефективність підтримки розвитку сільських поселень зі влади зумовили деградацію соціальної та культурної сфери, а відтак – посилення депресивності сільських поселень.

На сьогодні в Україні сформований ґрунтовний базис нормативно-правового забезпечення соціально-гуманітарного розвитку сільських територій. Втім, більшість з них є недієвими через недостатньо ефективні економічні механізми забезпечення розвитку інфраструктури сільських поселень, що актуалізує пошук ефективних шляхів розвитку соціальної та гуманітарної інфраструктури сільських територій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, на які спирається автор, виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. На необхідності системних докорінних реформ соціального забезпечення села наголошують В.Кучеренко, С.Макуха, які зазначають, що за останні десятиріччя посилилося відставання рівня розвитку сільських об’єктів соціальної інфраструктури від розвитку аналогічних установ у містах, відповідно, знизився рівень та якість послуг, що ними надаються населенню. Як наслідок, зростають негативні тенденції зміни в способі життя сільського населення через кризовий стан соціальної інфраструктури села [5, с.16].

Особливо гостро постала проблема недостатньої розвиненості та низької якості соціальної та гуманітарної інфраструктури для регіонів західних областей України, а тому оцінка стану, виявлення найгостріших проблем та розробка організаційно-економічних механізмів розвитку соціальної та гуманітарної інфраструктури є пріоритетним завданням ревіталізації сільських територій цього регіону.

Метою статті є обґрунтувати економічні інструменти формування соціальної та гуманітарної інфраструктури в сільських поселеннях західних регіонів України.

Завдання статті: охарактеризувати нормативно-правове забезпечення розвитку соціальної та гуманітарної інфраструктури сільських територій; детермінувати поняття «соціальна інфраструктура», «гуманітарна інфраструктура»; проаналізувати стан її розвитку у західних регіонах України; окреслити економічні інструменти формування та розвитку соціальної та гуманітарної інфраструктури сільських поселень західного регіону України.

Виклад основного матеріалу дослідження. Говорячи про соціальну та гуманітарні інфраструктуру, розмежуємо ці поняття таким чином:

cоціальна інфраструктура сільських територій – це комплекс об’єктів (підприємств, організацій, установ господарського комплексу, а також фізичні об’єкти), що задіяні в обслуговуванні основних галузей виробничої сфери, сфери послуг, і забезпечують життєдіяльність територіальної громади, фізичних та юридичних осіб на території сільського поселення.

гуманітарна інфраструктура сільських територій – це сукупність об’єктів (установ, підприємств, організацій, комунікаційних та освітніх центрів, мереж, матеріальних та нематеріальних об’єктів), які забезпечують особистісний (фізичний, культурний, духовний розвиток, освіту, у т.ч. самоосвіту) та залучення до суспільних процесів кожної окремої людини на території сільського населеного пункту, а також сприяють забезпеченню високого рівня життя населення, формуванню людського та соціального капіталу.

Тобто соціальна інфраструктура орієнтована на підприємства, організації, органи місцевої влади та фізичних осіб, а гуманітарна – безпосередньо на людину та формування суспільних взаємовідносин. Гуманітарна інфраструктура охоплює культурно-дозвіллєві заклади (бібліотеки, клуби, театри, кінотеатри тощо), передбачає наявність відповідних закладів, інституцій для забезпечення особистісного розвитку (закладів освіти та сомоосвіти, культурних практик, спорту, інших форм самовдосконалення та самовираження), у тому числі духовного розвитку (релігійних та обрядових центрів), а також включення окремих осіб до суспільних процесів (громадських організацій, комунікаційних центрів, інституцій для соціальної адаптації незахищених суспільних груп).

Питання розвитку соціальної та гуманітарної інфраструктури сільських територій є особливо актуальним для західних областей України. Тут сконцентровано регіони з найбільшою чисельністю сільських населених пунктів, сільські поселення з найвищою популяцією в країні (Івано-Франківська, Чернівецька та Закарпатська області мають найбільш чисельні населені пункти – в середньому 850-1100 мешканців (табл. 1).

 

Таблиця 1.

Характеристика сільських поселень Західних регіонів України

Рейтинг *

Область

районів сільських

селищ міського типу

сільських населених пунктів станом на

селищ

сіл

селищних рад

сільських рад

Середня чисельність сільського населеного пункту

01.01.1991 р

01.01.2013 р.

1

Львівська

20 

34 

1871

1850 

1849 

34 

633 

532

13

Волинська

16 

22 

1045

1054 

0 

1054 

22 

379 

477

14

Тернопільська

17 

17 

988

1023 

1022 

17 

580 

609

15

Рівненська

16 

16 

1002

1000 

997 

16 

338 

603

22

Івано-Франківська

14 

24 

760

765 

20 

745 

24 

477 

1029

24

Закарпатська

13 

19 

563

579 

0

579 

19 

307 

885

25

Чернівецька

11 

398

398 

0

398 

252

1310

* – рейтинг серед областей України за кількістю сільських населених пунктів

Складено за: [6]

 

Основоположними нормативно-правовими актами, які передбачають формування та розвиток належної соціальної інфраструктури села є: Закон України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві», яким передбачено, що селу надається перевага порівняно з містом у спорудженні соціальної інфраструктури, Указ Президента України «Про Основні засади розвитку соціальної сфери села», передбачає посилення соціального захисту найуразливіших верств сільського населення, забезпечення стабільного функціонування, розвитку і підвищення якості соціальної інфраструктури.

Для реалізації цих пріоритетів прийнято низку програмних документів, метою яких є реформування соціального забезпечення та людського розвитку сільських територій. Зокрема, Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 р., Концепцію загальнодержавної програми сталого розвитку сільських територій до 2020 р. (втратила чинність). У 2013 р. Міністерством аграрної політики та продовольства України запроваджено Ініціативу соціально-економічного розвитку сільських територій «Рідне село», метою якої є розробка політики соціально-економічного розвитку українського села за принципом «знизу – догори», а також вирішення нагальних проблем сільських територій та ін. Визначені переліченими загальнодержавними документами імперативи знайшли відображення й у регіональних цільових програмах розвитку села, часовий горизонт реалізації яких сягає до 2025 р.

Станом на 1 липня 2013 р. за даними Львівської облдержадміністрації у Львівській області зі затверджених 75 обласних програм протягом січня-червня здійснювалось фінансування заходів 41% їх загальної кількості, і найнижчий рівень фінансування мали соціальні програми: у справах сім’ї, молоді та дітей – 9 програм - фінансувалися лише на 17,5% до річних обсягів; у сфері охорони здоров’я, фізкультури та спорту 5 програм – на 22,7%; у сфері культури 5 програм – на 6,8%; у сфері освіти 2 програми – на 1,4%; з розвитку житлово-комунального господарства 4 програми – на 2,3% відповідно.

Оцінюючи стан соціальної інфраструктури сільських поселень західних областей, констатуємо покращення окремих кількісних показників соціально-побутової її складової. Однак, у окремих регіонах за останні 11 років спостерігається погіршення кількісних показників комунальної інфраструктури. Так, за останні роки зменшилася кількість сільських населених пунктів, обладнаних водогонами у Волинській, Тернопільській, Чернівецькій, каналізацією – у Волинській, Рівненській, Тернопільській областях (табл.2). Крім незадовільних кількісних показників благоустрою сільських населених пунктів, дуже гостро стоїть проблема погіршення його якості, особливо у віддалених сільських поселеннях. Залишається незадовільним стан транспортної, складської, комунікаційної інфраструктури, якість якої, в переважній більшості, не відповідає нормативним вимогам. За даними фахівців Західного наукового центру НАН України ступінь зношення основних фондів інфраструктурного комплексу у західних областях України становить у середньому 60-80% [9]. Якщо у містах ця інфраструктура частково оновлена, то у сільських поселеннях вона продовжує руйнуватися фізично і морально.

 

Таблиця 2.

Показники благоустрою населених пунктів західних регіонів України

      Область

Показники

Волинська

Закарпатська

Івано-Франківська

Львівська

Рівненська

Тернопільська

Чернівецька

Роки

2000

2010

2011

2000

2010

2011

2000

2010

2011

2000

2010

2011

2000

2010

2011

2000

2010

2011

2000

2010

2011

Кількість населених пунктів, які мають водопровід

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

міст

11

11

11

10

11

11

15

15

15

43

42

42

10

11

11

17

18

18

11

11

11

Селищ міського типу

22

21

21

14

13

13

12

14

14

23

26

26

17

16

16

18

15

15

8

8

8

Сільських населених пунктів

284

291

288

14

14

14

9

15

16

156

170

179

135

222

236

146

109

102

12

8

9

мають каналізацію

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

міст

10

10

10

10

11

11

15

15

15

37

41

41

10

11

11

138

18

18

9

9

9

селищ

19

19

18

13

11

11

8

9

9

15

18

18

15

14

14

13

11

11

8

8

8

сільських

27

25

24

6

9

9

7

8

9

40

43

44

30

27

25

8

8

8

10

10

11

газифіковані тільки природним та природним і зрідженим газом

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

міст

9

10

10

9

10

10

15

15

15

38

42

42

10

11

11

17

18

18

10

10

10

селищ

12

16

16

10

14

14

24

24

24

28

32

32

н/д

н/д

н/д

18

17

17

4

6

6

сільських

236

565

580

150

368

400

727

738

738

803

1269

1295

728*

747*

744

1017

1023

1023

43

224

227

газифіковані тільки зрідженим газом

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

міст

2

 1

1

1

1

1

15

15

15

5

2

2

н/д

н/д

н/д

1

-

-

1

1

1

селищ

10

 6

6

10

5

5

22

22

22

7

2

2

н/д

н/д

н/д

7

1

1

4

2

2

сільських

808

472

47

360

211

179

361

590

595

811

251

231

н/д

н/д

н/д

652

178

145

337

165

162

Складено за: [9]

 

Істотною для західних областей є проблема транспортної інфраструктури. Станом на липень 2013 р. Держаним агентством Автомобільних доріг України виявлено, що найгірша якість дорожнього покриття є у західному регіоні. Серед лідерів за низькою якістю дорожнього покриття є Львівська – 77 тис. кв. м доріг з ямковістю, Закарпатська – 29 тис. кв. м, Чернівецька області – 17 тис. кв. м. [9], що актуалізує необхідність диверсифікації організаційно-економічних механізмів розбудови транспортної інфраструктури.

Значно нижчими є показники обладнання житлового фонду сільських поселень, порівняно з міськими (табл. 3).

 

Таблиця 3.

Показники обладнання житлового фонду міських і сільських поселень західних областей України (%)

Область

Волинська

Закарпатська

Івано-

Франківська

Львівська

Рівненська

Тернопільська

Чернівецька

Роки

Частка

 загальної

житлової площі, обладнаної

2000

2010

2011

2000

2010

2011

2000

2010

2011

2000

2010

2011

2000

2010

2011

2000

2010

2011

2000

2010

2011

водопроводом

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

у міських поселеннях

72,0

75,0

75,4

72,6

77,0

77,8

65,1

68,9

69,0

82,3

86,7

87,4

72,4

73,9

74,0

75,4

79,0

81,2

56,7

59,9

61,1

у сільських поселеннях

15,7

30,3

34,3

44,3

55,9

58,8

2,5

17,9

20,2

10,5

26,9

31,4

12,5

23,2

24,8

13,9

28,5

30,8

2,0

25,2

27,3

каналізацією

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

у міських поселеннях

70,3

73,8

74,2

72,5

77,0

77,8

65,0

68,9

69,0

82,1

86,5

87,3

72,2

73,8

74,0

75,1

78,2

80,3

56,4

59,9

61,0

у сільських поселеннях

11,0

27,1

31,2

41,9

54,4

57,7

1,4

16,6

19,0

7,5

24,5

29,2

9,7

20,5

22,1

6,3

20,6

23,3

1,3

24,9

27,0

опаленням

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

у міських поселеннях

68,5

71,5

72,9

65,1

72,1

72,8

62,2

67,8

68,4

65,0

70,0

75,0

72,3

75,4

76,1

70,3

82,7

84,2

54,2

58,5

60,3

у сільських поселеннях

20,8

31,3

33,6

25,2

39,6

44,3

8,7

22,3

24,5

13,9

26,0

30,3

13,5

29,8

31,5

12,3

43,0

45,6

1,2

29,6

32,4

газом

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

у міських поселеннях

78,5

77,2

77,0

80,0

83,5

83,9

88,9

91,9

92,2

91,3

91,5

90,7

67,8

68,8

69,1

90,7

94,9

95,8

93,0

94,5

94,6

у сільських поселеннях

77,3

81,6

80,5

73,7

77,1

76,6

78,1

81,9

82,1

80,9

83,5

83,8

72,8

74,7

74,4

84,5

89,2

89,4

78,9

83,3

84,2

гарячим водопостачанням

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

у міських поселеннях

49,8

50,1

49,8

30,1

42,6

41,7

53,2

59,5

60,1

66,8

73,9

74,2

49,5

50,7

50,6

22,5

68,1

69,4

35,9

45,0

46,2

у сільських поселеннях

2,9

17,7

21,5

5,3

18,4

23,4

0,4

11,8

13,6

4,.5

18,3

22,6

2,5

11,9

13,5

0,6

13,7

15,6

0,3

21,0

22,9

ваннами

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

у міських поселеннях

65,3

69,2

69,6

67,9

73,0

74,1

62,0

65,4

65,7

74,5

80,2

81,0

66,7

69,0

69,1

71,2

75,2

77,4

51,6

54,1

55,5

у сільських поселеннях

9,6

23,1

26,6

37,6

50,2

53,4

1,2

15,9

18,2

6,8

22,7

26,9

8,1

18,9

20,6

5,1

19,4

22,1

1,0

22,6

24,5

Складено за: [9]

 

Менше за 30 % сільських житлових будівель обладнані водопроводом у Івано-Франківській та Чернівецькій областях; каналізацією – у Івано-Франківській, Львівській, Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій; ваннами – у Волинській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій, що засвідчує недостатню ефективність державної та регіональної політики покращення у комунальній сфері, а також неспроможність та низьку активність самих територіальних громад щодо вирішення цих проблем, адже станом на 2013 р. більшість територіальних громад є фінансово неспроможними (близько 90% місцевих бюджетів є дотаційними, а більше половини з них – дотаційні на понад 70%).

Щодо динаміки показників житлового фонду, то констатуємо суттєве покращення забезпеченості житловою площею сільського населення, порівняно з міським (табл.4), що пов’язане, з одного боку, з активним будівництвом та реконструкцією житла, в основному, за кошти трудових мігрантів, так і зменшенням кількості сільського населення.

 

Таблиця 4.

Динаміка показників забезпеченості житлом у поселеннях західних областей України

Область

Волинська

Закарпатська

Івано-

Франківська

Львівська

Рівненська

Тернопільська

Чернівецька

Роки

2000

2010

2011

2000

2010

2011

2000

2010

2011

2000

2010

2011

2000

2010

2011

2000

2010

2011

2000

2010

2011

Забезпеченість житлом ,

м.кв на одну особу

у міських поселеннях

16,3

18,5

18,6

19,8

22,6

23,1

17,8

22,3

23,1

17,9

19,2

19,4

17,5

18,7

18,8

18,0

21,6

21,7

17,7

20,3

20,5

у сільських поселеннях

22,3

22,6

22,9

21,2

23,2

23,6

21,6

24,5

24,5

20,7

24,3

24,8

21,3

23,2

23,4

22,5

23,9

24,3

22,0

24,1

24,6

Темпи приросту рівня забезпеченості житлом*, %

у міських поселеннях

-

13,5

14,1

-

14,1

16,7

-

25,3

29,8

-

7,3

8,4

-

6,9

7,4

-

20,0

20,6

-

14,7

15,8

у сільських поселеннях

-

1,3

2,7

-

9,4

11,3

-

13,4

13,4

-

17,4

19,8

-

8,9

9,9

-

6,2

8,0

-

9,5

11,8

* – порівняно з 2000 р.

Складено за: [9]

 

Попри позитивну динаміку забезпеченості житлом у сільських регіонах західних областей, рівень його завантаженості є досить високим, зокрема за показниками проживання у одній кімнаті більше двох осіб у багатьох західних регіонах цей показник був найгіршим в Україні і перевищував 10 %. Частка домогосподарств з навантаженням на одну кімнату понад 2 осіб у Закарпатській, Львівській та Рівненській областях у 2011 р. склала 10,0-11,0%, а у решти західних областей від 6,3% до 9,2%. За результатами аналізу якості житлового фонду, констатуємо, що частка житла, збудованого до 1981 р. у Тернопільській області – понад 80%, у всіх решта західних регіонах – понад 60 %, що свідчить про його фізичну та моральну застарілість (рис.1).

 

Рис. 1. Розподіл житлового фонду у регіонах України за періодом його введення в експлуатацію станом на 2011 р., %

Джерело: [11, с.201]

 

У сільській місцевості рівень комфортності житла серед західних регіонів був найвищим у Закарпатській (40,3%), достатньо високим – у Львівській – 37,2%, а найнижчим - у Рівненській (21,4 %) та Тернопільській областях (15,8 %) (рис. 2).

 

Рис. 2. Рівень комфортності житла сільських домогосподарств за регіонами станом на 2011 р., %. [11 , с.204].

 

Значною мірою на покращення житлово-побутових умов сільського населення вплинули кошти заробітчан, обсяги надходжень яких в Україні становили у 2011 р. 7,5 млрд дол. США (4,3% ВВП країни), у тому числі понад 1 млрд – нелегальних переказів. Близько 29,0% цих переказів скеровується на ремонт та придбання житла, що сприяє істотному покращенню кількісних показників забезпечення житловою площею та розвитку соціальної інфраструктури домогосподарств.

Щодо медичного забезпечення сільських поселень, то засвідчимо недостатню ефективність державної політики у цій галузі. Незважаючи на запровадження реформ у медичній галузі, у сільських регіонах західних областей, особливо у гірських, гострою є проблема доступності медичного обслуговування. Так, у 2011 р. 20,8 % сільських домогосподарств України за результатами самооцінки доступності медичного обслуговування не змогли отримати медичну допомогу, придбати ліки та медичне приладдя. Через відсутність фахівця необхідного профілю не змогли отримати медичну допомогу 18,3% потребуючих у сільській місцевості. Також опитані представники сільських домогосподарств зазначили вагомим бар’єром доступності високу вартість медичних послуг 75,7%, фармацевтичного забезпечення – 95,8%, стоматологічних послуг 95,8% респондентів [12].

Аналіз стану гуманітарної інфраструктури засвідчив значне зниження її якості, а також невиконання або виконання у неповному обсязі усіх цільових програм розвитку цільових програм у західних областях і фінансування таких проектів, фактично, за залишковим принципом.

Серед усіх об’єктів гуманітарної інфраструктури найбільшу підтримку з боку держави, приватних інвесторів та фондів мали проекти розвитку інфраструктури загальної середньої освіти: побудова, реконструкція шкіл, підвищення рівня їх комфортабельності, забезпечення автотранспортом, комп’ютерною технікою тощо. Так, у сільських поселення Львівської області проживають за межею пішохідної доступності до навчальних закладів у 21 тис. учнів та дошкільнят. Завдяки реалізації державної соціальної цільової програми «Шкільний автобус», станом на 01.07.2013 року у Львівській області придбано 242 шкільних автобуси. У 2012-2013 навчальному році перевезенням учнів та дітей дошкільного віку шкільними автобусами охоплено 86%, і у 2013-2014 навчальному році програмою «Шкільний автобус» охоплено 92% учнів та дітей дошкільного віку до навчальних закладів регіону.

Вкрай незадовільним у західних областях є ситуація з розвитком дошкільної освіти. Охоплення дітей дошкільною освітою у сільській місцевості Рівненської області за 2011 р. склало усього 25,7%, у Волинській – 29,0%, Чернівецькій – 42,0%, Тернопільській – 31,0%, Івано-Франківській – 18,0%

За останні роки у сільських поселення істотно скоротилася кількість інституцій позашкільного виховання. У більшості населених пунктів немає жодної спеціалізованої школи чи гуртків художньо-естетичного виховання, художньої, музичної освіти, значно скоротилася мережа спортивних гуртків. Таким чином, більшість сільських дітей не мають доступу та фізичної змоги відвідувати інституції позашкільного освіти та дозвілля.

Незадовільною є мережа та якість культурної інфраструктури (музеїв, об’єктів культурної спадщини, театрів тощо). Так у сільських поселеннях західного регіону не діє жодного професійного театру, цирку. Більшість музеїв, історико-культурних пам’яток знаходяться у незадовільному стані. У сільських регіонах постійно скорочується мережа закладів культури і мистецтва (крім музеїв) (табл.5).

 

Таблиця 5.

Мережа закладів культури і мистецтва у західних областях України

Область

Волинська

Закарпатська

Івано-

Франківська

Львівська

Рівненська

Тернопільська

Чернівецька

Роки

Заклади

 культури і мистецтва

2000

2010

2011

темп приросту *

2000

2010

2011

темп приросту *

2000

2010

2011

темп приросту *

2000

2010

2011

темп приросту *

2000

2010

2011

темп приросту *

2000

2010

2011

темп приросту *

2000

2010

2011

темп приросту *

Театри

2

2

2

0,0

5

4

4

-20,0

4

4

4

0,0

7

11

9

28,6

2

2

2

0,0

2

2

2

0,0

3

3

3

0,0

Музеї

7

15

17

142,9

4

14

14

250,0

15

21

22

46,7

18

25

25

38,9

10

12

12

20,0

4

25

28

600,0

7

5

5

-28,6

Бібліотеки

584

611

609

4,3

616

505

503

-18,3

831

771

771

-7,2

1439

1363

1362

-5,4

589

607

607

3,1

974

915

915

-6,1

431

407

404

-6,3

Демонстратори фільмів

88

14

14

-84,1

355

35

33

-90,7

520

273

258

-50,4

302

91

80

-73,5

230

34

34

-85,2

223

124

120

-46,2

350

143

127

-63,7

Клубні заклади

665

673

671

0,9

534

474

469

-12,2

764

723

722

-5,5

1424

1407

1413

-0,8

739

678

676

-8,5

953

924

923

-3,1

403

393

393

-2,5

* - у 2011 порівняно із 2000 р.

Складено за: [9]

 

Найпотужнішими осередками розвитку людського та соціального капіталу у сільських територіях сьогодні є релігійні громади, концентрація яких у західних областях є найбільшою в Україні. Загалом у 2009 р. у західному регіоні діяло 13,8 тис. релігійних осередків (40,0% від загальної їх кількості в Україні). Станом на 1 січня 2013 р. таких осередків було 14,5 тис. (тобто 39,0 % відповідно). Для сільських поселень храми сьогодні є одним із основних центрів зустрічей та спілкування сільських мешканців, а також залучення їх до різних проектів допомоги хворим, соціально незахищеним, співпраці з медичними, освітніми установами, організації святкувань, впорядкування поховань тощо.

Оскільки у сільських бібліотеках за останні роки література практично не оновлювалася, саме релігійні центри стають центрами поширення духовної літератури. Релігійні громади є найактивнішими суб’єктами сприяння соціальній інклюзії представників різних груп: людей похилого віку, осіб з фізичними та розумовими вадами, ув’язненими тощо. Релігійні організації розвивають власні мережі охорони здоров’я, зокрема, реабілітаційні центри, медичні кабінети, оздоровчі заклади, забезпечення безкоштовними ліками та медичним обладнанням (завдяки активізації благодійних програм) тощо.

Певною мірою скорочення освітньо-культурної інфраструктури у сільських поселеннях компенсовується забезпеченням доступу до електронних інформаційних мереж, зокрема, Інтернет. Сьогодні в Україні за підтримки органів влади та грантодавців у більшості сіл західного регіону є вільний доступ мешканців до мережі Інтернет. Так, лише за кошти Фонду Б. Гейтса обладнано комп’ютерною технікою та вільним доступом до Інтернет 1,6 тис. сільських бібліотек в усіх регіонах України. За даними компанії iKS-Consulting у 2012 р. в Україні було зареєстровано 23,3 млн. користувачів Інтернет, причому за даними Інтернет Асоціації України, у селах лише за 9 місяців 2012 р. кількість користувачів Інтернет зросла на 53 % порівняно з початком 2012 р., охопивши 36 % сільського населення України [13]. І найшвидшими темпами зростає кількість користувачів мережі у сільській місцевості західних областей України. Вказане вище дає підстави для висновку про вкрай низький рівень соціального та гуманітарного  розвитку сільських територій західних областей  України, що у  майбутньому загрожує гуманітарним колапсом і вимагає подальших ґрунтовних досліджень.

Загалом, за результатами проведеного дослідження можемо зробити такі висновки:

- в Україні сформований ґрунтовний базис нормативно-правового забезпечення розвитку соціальної та гуманітарної інфраструктури сільських територій, однак реалізація задекларованих пріоритетів є неефективною через недосконалість діючих організаційно-економічних механізмів;

- для запровадження системного підходу до соціально-гуманітарної складової розвитку сільських територій, у інституційному базисі слід розмежувати термінологічні поняття «соціальна інфраструктура», «гуманітарна інфраструктура»;

- рівень соціальної та гуманітарної інфраструктури сільських поселень західного регіону є в незадовільному стані, і хоча динаміка за окремими кількісними показниками є позитивною, то якість цієї інфраструктури здебільшого погіршується, що істотно впливає на зниження рівня життя населення, негативні міграційні очікування та рівень розвитку сільських територій західних областей України загалом;

- серед оптимальних інструментів розбудови інфраструктури сільських поселень нами визначено збалансування та оптимізація бюджетних видатків на реалізацію програм соціально-економічного розвитку, з урахуванням пріоритетності розбудови розвитку соціальної та гуманітарної, диверсифікація джерел фінансування таких проектів, розвиток партнерства, стимулювання соціального підприємництва.

 

Перелік використаних джерел:

1. Барановський М.О. Депресивні території: сутність поняття, особливості розвитку, підходи до типології / Барановський М.О.// Український географічний журнал. – 2007. – № 3. – С. 26-30.

2. Лісовий А. Визначення депресивних сільських територій на рівні адміністративних районів України / А. Лісовий // Економіка України. – 2008. - № 9. – С. 38-45.

3. Щодо рівнів соціального розвитку сільських територій та життя сільського населення: Аналітична записка / С. Лавриненко, Я. Жаліло [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/ Monitor/ Desember/16.htm.

4. Радченко О.Д. Формування державної політики бюджетної підтримки сільських територій / Радченко О.Д. // «Економічні науки» (Серія «Облік і фінанси». – Випуск 9 (33). – Ч. 3. – 2012. – С.17-26.

5. Кучеренко В.Р. Національна економіка: відтворення соціальної інфраструктури села / Кучеренко В.Р., Макуха С.М. - Одеса: ДД «Друк Південь», 2012. – 108 с.

6. Демографічні паспорти територій / Офіційний дані Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://database.ukrcensus.gov.ua/MULT/Dialog/statfile_c.asp

7.  Регіони України та їх склад / Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/z7502/A005?rdat1=23.07.2013&rf7571=19068

8. Про результати аудиту виконання заходів державної цільової Програми розвитку українського села на період до 2015 року: Бюлетень за матеріалами Звіту про результати аудиту виконання заходів Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року / Відповідальні за випуск: Шулежко М.Я. ,Шах Г.А. – Київ: Рахункова палата України, 2013. – 31 с.

9. Державна служба статистики [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua.

10. Найгірші автодороги – в Західній Україні // Експрес онлайн. – 2012, 02 жовтня [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.expres. ua/auto/2012/10/02/74479.

11. Нерівність в Україні: масштаби та можливості впливу / за ред. Е.М.Лібанової. − К.: Інститут демографії та соціальних досліджень ім.М.В. Птухи НАН України, 2012. − 404 с.

12. Сума грошових переказів «заробітчан» вперше перевищила обсяг іноземних інвестицій // Дзеркало тижня. – 2013, 3 квітня [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dt.ua/ECONOMICS/suma-groshovih-perekaziv-zarobitchan-vpershe-perevischila-obsyag-inozemnih-investiciy-119740_.html.

13. В Україні вже майже 20 мільйонів регулярних інтернет-користувачів // Українська правда. – 2013, 12 червня [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://life.pravda.com.ua/technology/2013/03/27/125244.

14. Кириченко І. Культура бідності чи соціальна ізольованість? / І. Кириченко // «Дзеркало тижня. Україна». – №3. – 2012, 27 січня [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/kultura_ bidnosti_chi_sotsialna_izolovanist.html.

Стаття  надійшла до редакції 17.07.2013 р.