УДК 338.24:37.014.54(477):378.112

 

О. О. Романовський,

доктор педагогічних наук, професор,  ректор,

Українсько-американський гуманітарний інститут ”Вісконсінський Міжнародний Університет (США) в Україні” (м. Київ)

 

ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ "АКАДЕМІЧНОГО КАПІТАЛІЗМУ", "УНІВЕРСИТЕТСЬКОГО (АКАДЕМІЧНОГО) ПІДПРИЄМНИЦТВА" ТА ІННОВАЦІЙ ЕКОНОМІЧНО-РИНКОВОГО ТИПУ В СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ ЯК ЕКОНОМІЧНИХ КАТЕГОРІЙ

 

O. O.Romanovskyi,

Doctor of pedagogical sciences, professor, rector of the Ukrainian-American| Humanitarian| (Liberal| Arts|) Institute||institution| “Wisconsin| International| University| (USA|) Ukraine|” (Kiev)

 

DEFINITION OF THE ESSENCE "ACADEMIC CAPITALISM", "UNIVERSITY (ACADEMIC) ENTREPRENEURSHIP" AND INNOVATION OF THE ECONOMIC AND MARKET TYPE IN HIGHER EDUCATION AS ECONOMIC CATEGORIES

 

Вивчаються та узагальнюються теоретичні дослідження й практичні розробки в сфері академічного капіталізму та університетського (академічного) підприємництва. Досліджуються особливі характеристики і напрями інноваційної діяльності ВНЗ. Визначається економічна сутність таких категорій, як академічний капіталізм, університетське (академічне) підприємництво та інноваційна діяльність у системі вищої освіти.

 

The theoretical research and practical developments in the field of academic capitalism and university (academic) entrepreneurship are investigated and summarized. The special features and directions of innovation activity of higher educational establishments are examined. The economic nature of such categories as academic capitalism, university (academic) entrepreneurship and innovation in higher education are determine.

 

Ключові слова: академічний капіталізм, університетське (академічне) підприємництво; підприємницький ВНЗ; інноваційна діяльність у системі вищої освіти.

 

Keywords: academic capitalism, university (academic) entrepreneurship; entrepreneurial university, innovation in higher education.

 

 

Вступ. Стрімкий розвиток науки і техніки, глобалізаційні та інтеграційні зміни у суспільстві, широке розповсюдження ринкових економічних відносин і посилення їхнього впливу на систему вищої осві­ти призвели до широкої комерціалізації діяльності ВНЗ, виникнення університетського (академічного) капіталізму і розповсюдження феномену підпри­ємницької діяльності в системах освіти різних країн. Дослідження відомих у всьому світі економіс­тів, фахівців у галузі теорії і практики вищої осві­ти, економіки вищої освіти, академічного (універ­ситетського) підприємництва і підприємницької освіти свідчать про необхідність і важливість уні­верситетської підприємницької діяльності, ефек­тивної підготовки підприємців і систематичного впливу підприємництва на розвиток суспільства й зростання ВВП на душу населення.

В економічно розвинених країнах провідні до­слідницькі ВНЗ здійснюють значний внесок в ін­телектуальний, економічний і науково-технічний розвиток як регіонів, так і країн в цілому. У цьому аспекті цікавим і корисним є досвід США, Великобританії й ін­ших розвинутих країн щодо організації і підтримки інноваційної підприємницької діяльності дослідницьких університетів, коледжів і орієнтованих на університетське підприємництво ВНЗ. Тому вивчення і грамотне запозичення передо­вого досвіду ВНЗ дослідницького і підприємниць­кого типу провідних зарубіжних країн є актуальним, доцільним і корисним для ефективного здійснення реформ у системі вищої освіти України.

Забезпечення стабільного прискорення соціально-економічного розвитку країни є головним завданням для усіх урядів і народів світу. Він є саме тим показником, що відображує тісний зв'язок між рівнем економічного розвитку і вирішенням соціальних проблем країни, а одним із головних чинників, що впливають на його позитивну динаміку, є підприємництво. Усі економічно розвинені країни світу стимулюють і підтримують мале і середнє підприємництво, що сприяє їхньому інноваційному розвиткові, підвищенню якості та конкурентоспроможності виробленої продукції (послуг), а також рівня життя населення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Глобалізація економіки, стрімке розповсюдження ринкових відносин в усіх сферах і галузях людської діяльності, поширення впливу бізнесу і приватного капіталу на всі сфери суспільного життя, комерціалізація гуманітарних галузей суспільства і, у першу чергу, наукової діяльності та вищої освіти призвели до виникнення у 1980-х роках феномену "академічного капіталізму". Комерціалізація результатів науково-дослідницької та освітньої діяльності  провідних дослідницьких університетів [1-3], поява й поширення підприємницьких університетів [4], університетів-підприємств [5] і університетських підприємств із комерціалізації результатів наукових досліджень [6] сприяли прискоренню економічного розвитку багатьох країн світу. У США і деяких інших державах відбулося успішне перетворення (трансформація) великих дослідницьких університетів у підприємницькі ВНЗ, в Австралії підприємницькі університети поступово перетворилися в університети-підприємства, а досвід Кембриджського підприємства з комерціалізації результатів науково-технічної і винахідницької діяльності професорів і науково-технічного персоналу університету Кембриджа просто вражають [7]. Сьогодні провідні дослідницькі підприємницькі ВНЗ світу вже значною мірою впливають на соціально-економічний розвиток суспільства, їхній внесок у національні ВВП є досить відчутним [8-11].

Постановка проблеми. Для прискорення темпів економічного зростання української економіки надзвичайно важливими і актуальними є проблеми подальшого розвитку малого і середнього бізнесу, інноваційного розвитку науки і техніки, комерціалізації результатів наукових досліджень, у тому числі – завдяки підтримці університетського (академічного) підприємництва, підвищення ефективності національної економіки, науки і вищої освіти, підтримки соціальних програм у державі тощо. Так, у Щорічному Посланні Президента України Верховній Раді України 2013 року наголошується на необхідності дерегуляції та розвитку бізнесу, модернізації реального сектору економіки, прискоренню динаміки соціальних реформ. У сфері гуманізації суспільного життя, що є базовою передумовою успішної модернізації України велика увага приділяється поліпшенню професійної освіти, підвищенню ролі ВНЗ, наукових досліджень та інновацій [12].

Нажаль у вітчизняній літературі проблеми "академічного капіталізму", університетського (або – академічного) підприємництва поки що досліджені недостатньою мірою. Також, важливим є вивчення напрямків і особливостей інноваційної діяльності у сфері вищої освіти, що можуть призвести до відчутних позитивних змін.

Завданням роботи є вивчення особливостей і характеристик "академічного капіталізму",  університетського (або – академічного) підприємництва, інноваційної діяльності у системі вищої освіти і встановлення їхньої категоріальної економічної сутності.

Стратегія дослідження в процесі аналізу різноманітних підприємницько-налаштованих ВНЗ базуватиметься на системному принципі з використанням структурно-функціонального, системно-діяльнісного, а також системно-генетичного підходів. У процесі емпіричного й теоретичного дослідження  особливостей і шляхів університетського (академічного) підприємництва  використовуватимуться методи абстрагування, аналізу і синтезу, індукції, дедукції, моделювання, аксіоматичний, статистичний, а також системно-структурні та теоретико-інформаційні методи досліджень.

Виклад основного матеріалу.

1. Сутність академічного капіталізму та підприємницької діяльності ВНЗ.

Термін "академічний капіталізм" запропонував ще у 1990 році Е.Хаккет, який у своїй роботі "Наука як професія в 1990-х: Зміна організаційної культури науки" визначив важливі структурні зміни у науці та виявив залежність професійних науковців від зовнішніх джерел фінансування [1].  Далі важливою теоретичною роботою в цій галузі стали монографія С.Слотер і Л.Леслі [2], в якій вони зазначили, що для збереження або збільшення ресурсів викладачі повинні все більше конкурувати за "зовнішні" долари, пов'язані з ринково-орієнтованими дослідженнями у різних сферах прикладних, комерційних, стратегічних і цільових досліджень. Ці гроші можуть бути отримані у формі дослідницьких грантів і контрактів як наслідок партнерства з промисловістю і урядом, трансферу технологій або ж у формі залучення більшого числа студентів, здатних запропонувати вищу плату за навчання. Автори книги називають ринкову або ринково-подібну (marketlike) діяльність ВНЗ як закладу, так і його співробітників – викладачів і науковців із залучення зовнішніх грошових коштів академічним капіталізмом. Головними суб'єктами академічного капіталізму виступають "підприємницько-орієнтовані ВНЗ" разом із своїм професорсько-викладацьким, науковим, інженерним і допоміжним персоналом (із обов’язковим залученням студентів).

Сучасні проблеми вищої школи загострилися і яскраво висвітлилися в Україні, Росії та в бага­тьох пострадянських країнах через труднощі пе­реходу країн до нового політичного і суспільного-економічного устрою. Проте за своєю суттю вони не є унікальними національними проблемами і повинні розглядатися в загальносвітовому кон­тексті трансформації інституційних основ освіти. Нові умови існування університетів поставили перед науковим і освітянським співтовариством питання про те, чи можна зберегти колишній спо­сіб роботи, заснований на державному протекціо­нізмі і бюджетному фінансуванні вищої освіти, чи слід пристосовуватися до нових умов, жертвуючи якоюсь мірою академічною свободою і включа­ючись у ринкову діяльність. Розглянемо причини виникнення проблем з розвитком науки і вищої освіти у світовій і пострадянській університетській спільноті та охарактеризуємо загальний на­прям можливого їхнього вирішення.

Книга Шейли Слотер (Sheila Slaughter) і Ларрі Леслі (Larry L. Leslie) "Академічний капіталізм" [2], що у 1997 році вийшла у США, стала знаменною віхою у сприйнятті підприємництва у сфері освіти і нау­ки як виду бізнесу. Сам термін "академічний капі­талізм" сприймався досить незвично тому, що по­няття "капіталізм" у кінці XX століття асоціювалося з чимось архаїчним і страшним, із нещадною бо­ротьбою за прибутки і надприбутки, із викорис­танням недозволених і навіть брудних способів отримання великого капіталу. Людство вже зви­кло до терміну "ринкова економіка", що сприй­мається як гуманний і ефективний спосіб госпо­дарювання. Також поєднання слова "капіталізм" із таким символом свободи, чесності, прозорості, безкорисливості, відсутністю практицизму і праг­нення до отримання вигоди, яким віками було поняття академічного університетського науково-викладацького співтовариства, виглядало просто несумісним і недоречним.

Цю книгу присвячено саме університетському управлінню, але все, що стосується сучасних умов, в яких опинилися освіта і наука, цілком може бути віднесено і до всього освітнього і наукового спів­товариства в цілому (у тому числі і до НДІ акаде­мій наук і галузевої науки). До цього академічні проблеми в капіталістичному суспільстві вже до­сліджувалися на початку 1970-х років [13].

Слід зазначити, що західні теорії розвитку дер­жавних (публічних) дослідницьких університетів в умовах академічного капіталізму виходять із не­обхідності виконання ними величезного обсягу наукової роботи, прикладних і практичних дослі­джень, що дають відчутний як економічний, так і суспільний результат (нові інженерно-технічні розробки та біотехнології, приско­рений розвиток медицини та генна інженерія, сільськогосподарські науки та екологічні програми). І саме брак коштів і недолік матеріальних засобів на розвиток науки в дослідницьких уні­верситетах став поштовхом для початку процесу тотальної комерціалізації цього раніше чисто со­ціального сектору. Саме тому провідні західні дослідники ново­го університетського управління так багато уваги приділяють питанням комерціалізації технологій. Термін "академічний капіталізм", уперше введе­ний Едвардом Хекеттом (Edward J. Hackett) для позначення важливих структурних змін саме в на­уці, отримав подальший розвиток в економічно розвинених країнах. Автори книги також зазначають, що Макс Вебер (Max Weber) описував медицину і природні науки як підприємства державного капіталізму.

Проте Слотер і Леслі визначають академічний капіталізм не у вузькому сенсі як "науковий ка­піталізм", а в широкому розумінні, поширюючи його на всі форми діяльності університету. Вони зазначають, що для того, щоб зберегти або збіль­шити ресурси, викладачі повинні все більшою мірою конкурувати за "зовнішні" долари, які пов'язані з ринково-орієнтованими досліджен­нями, що відносяться до різних прикладних, ко­мерційних, стратегічних і цільових досліджень. Ці гроші можуть бути у формі дослідницьких грантів і контрактів як наслідок партнерства з про­мисловістю і урядом, трансферу технологій або ж у формі залучення більшого числа студентів, здат­них запропонувати вищу плату за навчання. Авто­ри книги називають "ринкову або ринково-подіб­ну (marketlike) діяльність ВНЗ (як організації, так і його викладачів) із залучення зовнішніх грошо­вих коштів академічним капіталізмом".

Автори відзначають спірність цього терміну і детально обговорюють заперечення (у тому числі теоретичного характеру), які їм довелося почути в ході дискусій. Проте вони стверджують, що їм не вдалося знайти кращої альтернативи цьому терміну, і підкреслюють, що вони розгляда­ють академічне (університетське) співтовариство як капіталістів, що діють усередині суспіль­ного сектора; вони є підприємцями, що субси­дуються державою. У цьому сенсі положення університетських викладачів вельми схоже із по­ложенням галузевих наукових співробітників, на­приклад, підприємств космічного або оборонного комплексу, які, хоча й виконують комерційну ді­яльність, однак через суспільну важливість і необ­хідність знаходяться під державним протекціоніз­мом і в тій чи іншій формі фінансуються державою (мають державні субсидії).

Інше пояснення терміну академічний капі­талізм базується на понятті "людський капітал". В умовах нового етапу розвитку світової економі­ки і створення інформаційного суспільства люд­ський інтелектуальний капітал стає головною си­лою економічного розвитку. Людським капіталом ВНЗ є професорсько-викладацький (академічний) персонал. Академічним капіталом є специфічний товар (послуги) – нові знання, нові навчальні, наукові й технологічні розробки, підготовлені уні­верситетом кадри (надані цим кадрам навчально-наукові, освітні й просвітницькі послуги), а ВНЗ, що реалізовує академічний капітал, виявляється залученим в академічний капіталізм.

Оскільки коледжі та університети стали більш підприємницькими у постіндустріальній економіці, вони зосереджуються на знаннях як на суспільному блазі менше, ніж як на товарі, що може бути комерціалізований і використаний в орієнтованій на прибуток діяльності. У академічному капіталізмі та новій економіці, заснованій на знаннях і високих технологіях, підприємницька діяльність ВНЗ стає центральною, а ефективність комерційного використання інтелектуального продукту набуває вирішального значення для успіху закладу в конкурентній боротьбі на різноманітних ринках. Вчені у сфері вищої освіти Шейла Слотер (Sheila Slaughter) і Гері Роадз (Gary Rhoades) у своїй монографії [3] докладно деталізують  агресивну участь американських ВНЗ у наукомісткій економіці, що базується на знаннях, та аналізують зусилля коледжів і університетів у розробці, маркетингу та продажу продуктів досліджень, освітніх послуг, а також товарів народного споживання на приватному ринку.

У дослідженні "Академічний капіталізм і нова економіка. Ринки, держава (штат) і вища осві­та" [3] аналізуються проблеми академічного університетського підприємництва (академіч­ний капіталізм), нові взаємини між суспільством і вищою освітою, процес інтеграції університетів у економіку.

У монографії є глави:

1. Теорія академічного капіталізму.

2. Інституціональний (інституційний) клімат (правила, інструкції, положення, політика), необхідний для академічного капіталізму.

3. Патентні інструкції: законодавчі зміни і розширення торгівлі.

4. Патентні інструкції у дії: життя викладачів і студентів.

5. Право інтелектуальної власності: інституційні правила і практика.

6. Право інтелектуальної власності у дії: перетворення на товар основних академічних функцій.

7. Академічний капіталізм на рівні кафедр.

8. Адміністративний академічний капіталізм.

9. Єднальні ланцюжки влади: ради опікунів і президенти університетів.

10. Контракти, товарні знаки і логотип.

11. Студенти бакалаврського рівня і ринки освіти.

12. Режим навчання в академічному капіталізмі.

У першій главі йдеться про те, що наше ХХІ сто­ліття і епоха суспільства знань вимагають нових взаємин між вищою освітою і суспільством. Аналіз цих взаємин привів до розвитку теорії, яка пояснює інтеграцію ВНЗ в економіку. Ця теорія представляє всі групи осіб (викладачів, студентів, адміністраторів), які беруть участь у діяльності ВНЗ, і таких, хто використовує велику різноманіт­ність державних ресурсів для створення нових витків знання і зв'язку ВНЗ з економікою. Ці групи також допомагають створити інституції, за допо­могою яких корпоративний підхід застосовується у ВНЗ, розвивається і зміцнюється зв'язок між державним і приватним секторами, вносяться матеріально-фінансові засоби й інте­лектуальні ресурси в дослідницьку інфраструкту­ру для нової економіки, і також утворюються засо­би для просування інформації про освітні послуги для студентів. Теорія академічного капіталізму ви­ходить за межі розгляду студентів як споживачів навчально-наукових (освітніх) послуг і розглядає ВНЗ як активного учасника просування свого продукту на ринку.

Досить цікавим є початок книги, присвячений одному з до­слідницьких проектів відомого Техаського Універ­ситету А&М (Texas A&M University). Цей проект має назву Missyplicty Project. Проект фінансував­ся Джоном Сперлінгом – засновником відомого прибуткового університету Фенікс (University of Phoenix). Він використовував свій прибуток для замовлення клонування в Техаському Університеті А&М – ві­домому своїми науковими розробками в цій сфе­рі – свого собаки Missy. Увесь цей проект дуже добре відображає взаємини, що все стрімкіше зміню­ються в останні десятиріччя, між економікою (біз­несом) і ВНЗ. Missyplicty Project ілюструє залучен­ня державних (або неприбуткових) університетів до інтелектуальної власності, початок нових ком­паній і активну участь у діяльності ВНЗ приватних спонсорів.

У витязі з інтернет-повідомлення (сторінки в Інтернеті) щодо цього проекту йдеться, що проект фінансується і розробляється компанією "Збере­ження генетики і клонування", яка розташована в Техаському Університеті А&М. Університет від­разу ж почав роботу над цим проектом. Кошти на цей проект виділив відомий мільйонер Джон Сперлінг, який заробив гроші в університеті Фенікс – системі прибуткової освіти. Університет Фенікс є частиною великого комерційного під­приємства, що має назву "Апполо Груп" і включає ще декілька прибуткових ВНЗ та інших закладів. Сперлінг стверджує, що державні та неприбутко­ві приватні університети отримують близько 60 % свого бюджету від держави. У той же час універ­ситет Фенікс зумів завоювати частину ринку і час­тину освітнього ринку, отримуючи від цього при­бутки.

Державні і неприбуткові приватні університети використовують той же механізм, що й універси­тет Фенікс, для створення прибуткових центрів. Ці центри не створюють прибуток для акціонерів, але виробляють (заробляють) додаткові гроші для навчального закладу. Сперлінг, використовуючи свій прибуток від "Апполо Груп", надав Техасько­му Університетові А&М грант у розмірі 3,5 млн. доларів для клонування свого собаки. Але він та­кож розглядає клонування як бізнес-можливість. Одночасно Сперлінг виділив 5,5 мільйонів дола­рів для розвитку свого нового бізнесу, який буде базуватися на результатах наукових розробок Техаського Університету А&М. Чотири професори ветеринарної медицини цього ВНЗ стали бізнес-партнерами Сперлінга. Тобто, вони обмінюють свої професійні знання на пай цієї компанії. Зазна­чається, що увесь цей проект хоча й фінансував­ся за рахунок приватних фінансових фондів, але якимось чином все-таки використовував наукові дослідження у сфері біотехнології, що раніше фі­нансувалися державою. І хоча більшість платників податків, швидше за все, не використовуватимуть послуги з клонування, вони, тим не менше, вже давно купують медикаменти й ліки, що мають за основу запатентовані розробки, які були створені в Гарварді, розрекламовані, доведені до знання населення і просунуті на ринки Дюпоном. У той же час, коли платники податків оплачують феде­ральні дослідження, що їх проводять професори в університетах, вони одночасно цим самим фі­нансують і корпорації, які є партнерами універ­ситету і які закінчують розробки технологій у цих університетах. Наприклад, раніше професори Техаського Університету А&М клонували кішку. І лише після цього почалося клонування собаки.

Аналіз усього цього проекту підкреслює декіль­ка тем, що розглядаються у даній монографії. Се­ред них — зростання ринку і зростання ринкової активності у сфері науки та інженерії. Викладачі і навчальні заклади не просто залучаються до ро­боти зовнішніми організаціями (корпораціями і державою), вони також є активними агентами, які створюють організації, що ламають звичні межі й кордони зв'язків між навчальними закла­дами та економікою. Такі проекти, як, наприклад, із клонуванням собаки, об'єднують у собі фонди підприємців (корпорацій, компаній) і досліджен­ня в державних університетах.

У книзі запропоновано теорію академічного капіталізму. Ця теорія пояснює процес, яким уні­верситети інтегруються в нову економіку. В остан­ній частині ХІХ століття університети інтегрува­лися в індустріальну економіку, зміщуючи свій акцент із теології, моральної філософії і вихован­ня джентльменів на основі церковного вчення, на дисципліни, засновані на точних науках, по­чинаючи з хімії та інженерної справи і закінчуючи суспільними науками. У ХХІ столітті людство по­стало перед схожою необхідністю. Вже не можна проігнорувати бізнес і державу, тому що знання дуже складно відокремити від нової економіки. В інформаційному суспільстві знання є сирим ма­теріалом, який потрібно перетворити на продук­цію — продукти, процеси і послуги. Оскільки уні­верситети розглядаються суспільством як основні джерела знання, вони повинні включитися у про­цес встановлення нових взаємин з глобальною економікою. Автономія університету від капіталу і від держави стає все менш можливою і навіть примарною.

У другій главі автори досліджують, яким спосо­бом (яким чином) федеральні закони створюють режим, що в ньому може розвиватися академіч­ний капіталізм. Ґрунтуючись на ранніх розвідках і досвіді, що фокусувалися на тому, як федеральні закони допомагали розвиватися конкурентним дослідженням, у цю главу автори включили об­говорення права інтелектуальної власності, лого­типів компанії, а також студентської фінансової допомоги. Вивчається значення кожного закону для академічного капіталізму. Оскільки авторів цікавить політика, так само як і правила, вони ана­лізують, як ці закони проходили процес розгляду і прийняття в уряді.

У главі третій аналізується, як держава, держав­на система й інституційне патентне законодавство створює умови для ще кращого розвитку акаде­мічного капіталізму. Автори вивчають і аналізують державну систему та інституційні правила в шес­ти штатах США, починаючи з 1980 і до 2000 року. Наголошується на змінах у суспільстві з погляду на освіту як на суспільний продукт, до режиму знання в академічному капіталізмі.

У главі четвертій вивчається, як ці правила і по­літика у сфері освіти практично відображаються на ВНЗ і впливають на життя студентів і виклада­чів. Вивчається декілька судових справ із патента­ми, які вказують на те, що студенти, які працюють над патентами, цінуються не як студенти, а як пра­цівники інтелектуальної праці, тобто вони стають гравцями ринку. У книзі аналізується 38 інтерв'ю з викладачами університетів, які були залучені у бізнес. Виявлено, що оскільки точна грань (межа) між суспільними і приватними сферами не роз­межована (не викреслена) конкретно, це дуже утруднює інтеграцію університетів і бізнесу, оскіль­ки виникає проблема конфліктів інтересів.

У главі п'ятій досліджується, як держава і дер­жавна система права у сфері інтелектуальної власності створюють нові можливості для ака­демічного капіталізму. Особлива увага приділя­ється вивченню збільшення ринкової активності за межами лише сфери дослідження. Виявлено, що політика права інтелектуальної власності ство­рює комерційні можливості практично у всіх сфе­рах, тим самим даючи дорогу "викладацькому капіталізму".

У главі шостій піднімається два важливих запи­тання щодо сфери профспілок. Перше – це питан­ня власності на розробку курсів, а друге – як нові технології, які просувають (рекламують) цифрове право власності, формують соціальні взаємини у навчальних закладах.

У сьомій главі вивчається, до якої міри (наскіль­ки далеко) режим академічного капіталізму про­брався до самого центру академічної сфери. Ґрун­туючись на попередніх роботах із пошуку зв'язків між викладанням, дослідженням і ринковою активністю, автори вивчають підприємницьку ді­яльність на 135 факультетах (наукових, інженер­них і суспільних наук) в одинадцяти державних дослідницьких університетах. Показано, що фа­культети розвивають освітню підприємницьку ді­яльність так само, як і наукову діяльність. Проте викладачі часто повстають проти менеджерів або роблять підприємницькі кроки самі.

У главі восьмій досліджується, яким чином пре­зиденти коледжів і університетів сприяють вста­новленню режиму академічного капіталізму і по­силюють його. Один із висновків – президенти ВНЗ часто співробітничають з лідерами бізнесу або керівниками всіляких державних агентств для того, щоб побудувати телекомунікаційну інфра­структуру для нової економіки. Університети і кор­порації наслідують рамки інтелектуальної влас­ності, які дозволяють обом сторонам, що беруть участь у співпраці, отримувати прибуток від про­дукції (продуктів), що базуються на попередніх на­укових розробках, які раніше фінансувалися дер­жавою. Адміністративний академічний капіталізм має свій власний виток знань, що є пов'язаним і одночасно відмінним від викладацького акаде­мічного капіталізму.

У дев'ятій главі вивчається, як ради опікунів університетів впливають на встановлення і розви­ток режиму академічного капіталізму. Проведено аналіз роботи ради опікунів біля десяти кращих приватних і державних університетів, які отриму­ють більше за всіх фінансування від національної фундації з науки. Проаналізовано зв'язки, створе­ні піклувальниками (попечителями), які працю­ють у провідних американських компаніях. Вияв­лено, що приватні ради директорів дуже сильно взаємодіють і допомагають університетам влити­ся в нову економіку.

У главах 10-12 розглянуто такі проблеми: як впливає набір студентів на захоплення ринку; як гонитва за академічним капіталізмом допома­гає ВНЗ збільшувати свій прибуток від студентської оплати і зменшувати кількість фінансової допомо­ги студентів; які можуть існувати протиріччя і не­відповідності режиму академічного капіталізму.

Ш.Слотер і Г.Роадз відстежили зміни в політиці та практиці, виявили появу нових соціальних мереж і схем утворення та поширення знань, а також дослідили нові організаційні структур і констатували розширення управлінського потенціалу для поліпшення зв'язку ВНЗ і ринків. Вони зобразили (проілюстрували), як впливає і як практично здійснює прес на роботу співробітників (викладачів і науковців), діяльність підрозділів (факультетів, департаментів, кафедр, лабораторій) та адміністративну поведінку одночасне зростання та поширенням академічного капіталізму у сфері пошуку (утворення) знань і навчання (освіти) . Уточнюючи внутрішні протиріччя академічного капіталізму і нової економіки, вони відзначають, що державні субсидії все більше вбудовуються в нові джерела доходів, а також зміщення акцентів у ВНЗ від надання клієнтських освітніх послуг студентам до залучення ресурсів від них. Це ґрунтовне дослідження, визначає особливості академічного капіталізму в умовах нової економіки та пропонує новаторські розвідки, що є необхідними для розуміння траєкторії подальшого розвитку американської вищої освіти.

Причиною зародження світового академічно­го капіталізму є, по-перше, процеси глобалізації економіки і політики розвинених країн, що роз­почалися у другій половині XX століття; по-друге, напружене протистояння двох світів – капіта­лістичного і соціалістичного, величезних витрат на військові цілі і, як наслідок, недофінансування багатьох галузей науки і техніки, які не були прямо пов'язаними із військово-промисловими комп­лексами і залишалися поза увагою державних бюджетів. По-третє, шалений розвиток науково-технічного прогресу, розвиток ринкових відносин, вимоги світових ринків призвели до стрімкого підвищення обсягів споживання вироблених благ, до консюмеризму і перетворили вищу освіту і на­уку у товар, який можна вигідно продавати і купу­вати. Взаємини університетів і студентів набули ринкового характеру, контрактна форма навчання стала домінуючою і найбільш привабливою. І, на­решті, по-четверте, інтеграційні процеси в Євро­пі, розпад СРСР і стрімкий розвиток КНР та інших азійських країн вивели пострадянські і постсоціалістичні країни на ринковий шлях розвитку (що миттєво відбилося на вищій школі цих держав). Також глобальна причина розвитку академіч­ного капіталізму – це трансформація світової ін­дустріальної економіки в економіку, що базується на знаннях – утворення інформаційного суспіль­ства.

Проблеми в університетському співтовари­стві економічно розвинених країн з'явилися вже в другій половині XX століття, а з 1970-х років перспективи вищої освіти набули драматично­го забарвлення. Аналізуючи роботи такого типу, О. Грудзинський зазначив, що в 1971 році у США вийшла книга під назвою "Нова депресія вищої освіти" [13]. І у подальшому регулярно з'являлися публікації із погрозами на адресу вищої освіти. Так, Уільям Тірней (William G. Tierney) зазначав, що тематика публікацій кінця 1970-х років стосов­но майбутньої долі вищої освіти була обговорен­ням можливої дороги академічного співтовари­ства в "організаційну могилу". Наприклад, робота Мортімера и М. Тірнея (Mortimer and M. Tierney) 1979 року передбачала, що ключовими словами у вищій освіті 1980-х років стануть "скорочення, перерозподіл і економія". У 1983 році в Лондоні вийшла книга під назвою "Атака на вищу освіту", а у 1966 році у США було видано монографію під назвою "Університет в руїнах" (цит. за [13]). Як бачимо, досить багато негативних поглядів на академічне підприємництво.

Автори книги "Академічний капіталізм" на при­кладі США пропонують сценарії розвитку вищої школи, засновані на значній зміні інституційних умов її існування. Прогнозуючи розвиток амери­канських ВНЗ, вони малюють найгірший і найкра­щий сценарії розвитку типового дослідницького університету США. Так, згідно з гіршим сценарі­єм, відбувається посилення процесів глобалізації у сфері політичної економії, обмеження фінан­сових повноважень федеральних і місцевих уря­дів, а також інституційна дестабілізація системи ВНЗ. При виникненні подібної ситуації посилить­ся диференціація дослідницьких університетів, при якій деякі з них знизять свій статус до рівня навчального ВНЗ із можливістю надання, як пра­вило, тільки ступеня бакалавра (і незначної кіль­кості магістерських програм). Можливо, такий університет реалізовуватиме декілька магістер­ських програм і дуже невелику кількість напря­мів аспірантури. Автори не вважають, що треба очікувати, що в результаті кількість дослідниць­ких університетів із державним і місцевим фінан­суванням скоротиться до одного на кожен штат, але, можливо, дослідницькі функції частково пе­рейдуть до приватних університетів. При цьому студенти будуть вимушені платити високу плату за освіту в усіх галузях знань — точно так, як це сьогодні існує в медицині і, частково, в юрис­пруденції. Основні дослідницькі університети, швидше за все, концентруватимуться в штатах із менш розвиненим приватним сектором освіти і великою чисельністю населення. Ті дослідниць­кі університети, які зможуть вижити в цих умовах, фактично також будуть приватизованими, оскіль­ки студенти повинні будуть платити високу плату за своє навчання.

Процентне співвідношення фінансування до­сліджень у США відносно інфляції та росту цін має, на думку авторів книги, залишитися на колишньо­му рівні або неістотно зменшитися. Але фінан­сування ще більшою мірою буде сфокусованим на прикладній науці "з комерційною віддачею". Федеральні фонди будуть переважно орієнтова­ними на партнерство: "університет – промисло­вість – уряд" (відповідно до моделі "потрійної спіралі" Г. Іцковіц) у пріоритетних для національ­ної технологічної політики сфера, що визначати­муться, головним чином, промисловістю. А сама промисловість буде широко представлена бага­тонаціональними корпораціями, що поставляють товари і послуги на глобальний ринок. Відшкоду­вання накладних витрат університетів знизиться і ВНЗ будуть вимушені концентруватися на до­слідженнях, які раніше (в основному) виконува­лися галузевими промисловими лабораторіями. Здобуття коштів із приватних фондів стане різно­видом ризикового підприємництва, а універси­тетські центри, які функціонують як малі і серед­ні підприємства, існуватимуть в умовах високого ризику. Вони будуть вимушені займатися високотехнологічним підприємництвом, щоб виробити і вивести на ринок інноваційні продукти, які за­безпечували б високий рівень обертання коштів і отримання прибутків. При цьому неринкові сфе­ри зможуть розраховувати лише на низький рі­вень державного і приватного фінансування.

Разом із появою диференціації між приватни­ми і державними (публічними) дослідницькими університетами, відмінності серед самих публіч­них (державних) дослідницьких університетів зростатимуть ще більшою мірою. Професорсько-викладацький склад, який буде здатний самоорганізуватися у науково-виробничі підприємницькі центри і стати успішними академічними капіта­лістами, буде це здійснювати. їм доведеться роз­ширити свою участь у навчальному процесі, щоб не втратити академічну складову університетів і коледжів. Виходячи з різного потенціалу адап­тації до академічного капіталізму, деяким викла­дачам доведеться працювати більше, ніж іншим. Так, наприклад, на фізичних і математичних фа­культетах здійснюватиметься навчання до ступе­ня бакалавра, а центри матеріалознавства і біотехнологій, у той же час, будуть залучені до ака­демічного капіталізму. Ясно, що будь-які сфери, що менше придатні перейти до академічного капіталізму, знайдуть для себе подібні можли­вості. Наприклад, соціологи зможуть здійснювати соціологічні дослідження для спільних проектів "університет – промисловість – уряд".

У цілому, професорсько-викладацький персо­нал, який належить до близьких до наукового рин­ку сфер, буде викладати менше, ніж ті, хто є дале­ким від нього. Збільшиться відсоток тих, хто пра­цюватиме на півставки. Викладачі, що працюють на повну ставку у сферах, далеких від ринку, мати­муть менше часу для досліджень і самоосвіти, але більше — для викладання і виховної роботи.

Через наведені вище приклади нерівності у підприємницькій придатності і професійній за­йнятості у стані професорсько-викладацького складу університетів, саме сприйняття універси­тетів як закладів освіти і науки і "храмів освіти" руйнуватиметься. Увага університетських мене­джерів буде більше зосереджена на елементах організації, від яких залежить прибуток. Це струк­тури, створені академічними капіталістами, а та­кож навчальні підрозділи, що приносять плату за навчання студентів. Члени центрів академіч­ного капіталізму, як і раніше, користуватимуться істотною автономією, проте вони повинні будуть піддаватися моніторингу з боку центральної ад­міністрації, оскільки їхня діяльність відіграє вирі­шальну роль для отримання доходів (і прибутків) університету. Тоді як із метою знизити витрати ВНЗ, ті працівники, хто працюватиме на півставки, замінюватимуть тих, хто працює на повну ставку, адміністратори посилюватимуть контроль у пер­шу чергу за першими. Керівники і власники, які є дуже зацікавленими у підвищенні вартості ВНЗ, наполягатимуть на збільшенні ролі планування з боку менеджерів. І саме менеджери, а не про­фесорсько-викладацький склад прийматимуть рі­шення, які сфери повинні розвиватися, а які – ні.

Плата за навчання зростатиме, тоді як гран­ти і субсидії знижуватимуться. Батьки і діти, які оплачують досить дорогу освіту, скаржитимуть­ся на зниження якості навчання внаслідок наяв­ності великої кількості викладачів, що працюють на півставки. З часом дослідницькі університети найматимуть більше і більше викладачів на повну ставку на контрактній основі, замінюючи ними викладачів, зайнятих на півставки. Викладачі, які не беруть участь в академічному капіталізмі, з ча­сом ставатимуть саме викладачами, а не викладачами-дослідниками, і будуть прагнути працювати за контрактом, а не постійно обіймати яку-небудь посаду. Таким чином, вони менше впливатимуть на розклад занять і на керівництво дослідниць­ким університетом.

Автори книги також дають і оптимістичний ва­ріант сценарію. Згідно з ним, при оптимістично­му сценарії розвитку подій, процес глобалізації стабілізується, держави підпорядкують контролю свої бюджетні дефіцити і борги, а фінансуван­ня дослідницьких університетів залишиться та­ким же або зростатиме досить малими темпами на федеральному рівні і на рівні штатів. Диферен­ціація університетів буде розширюватися і статус багатьох ВНЗ знизиться. Проте кожен із штатів матиме принаймні один публічний (державний) дослідницький університет високої рівня і належ­ної якості. Вища освіта стане одним із спеціаль­них типів підприємства штату з єдиним універ­ситетським містечком, але, у більшості випадків, вища освіта надаватиметься за допомогою роз­винених телекомунікаційних систем, що будуть об'єднувати університетські містечка (кампуси) на рівні штату. Як і раніше, основні фінансові вкладення при­значатимуться для тісної співпраці "університет – промисловість – уряд" для успішної конкурен­тоспроможності на глобальному ринку. Але та­кож існуватимуть і спеціальні федеральні фонди і фонди штатів, призначені для фінансування регі­онального розвитку малих і середніх підприємств, на формування яких співтовариство зможе впли­вати. Значна частина цього фінансування буде призначена для компаній, діяльність яких відпо­відає потребам суспільних (громадських) послуг. Наприклад, еколого-очисні і екологічно безпеч­ні підприємства, організації із охорони здоров'я і надання освітніх послуг. Університети для здій­снення досліджень утворюватимуть консорціуми з корпораціями, виробництвами, споживачами, місцевими і регіональними урядами.

Університети, що здійснюють дослідження в суспільному (публічному або державному) сек­торі, отримуватимуть невелике (досить скромне) фінансування своїх накладних витрат, сприяти­муть створенню робочих місць на місцевому і ре­гіональному рівнях і організовуватимуть прибуткові компанії, що приносять значний дохід.

Диференціація університетів продовжувати­меться, але вона відрізнятиметься від тієї, про яку йдеться у песимістичному сценарії. Якщо зміни політичної лінії поставлять доходи ВНЗ у залеж­ність від кількості студентів, то в освітніх установах будуть широкі рамки для планування. Вони під­тримуватимуть себе навчанням студентів, отри­муючи фінансування від грантів комерційних або державних фондів. Виходячи з того, що невеликий відсоток викладачів отримуватиме фінансування за рахунок грантів і контрактів, більша частина персоналу присвячуватиме час викладанню або, що ймовірніше, розвиткові змішаної діяльності, коли викладачі поєднують викладацьку і дослід­ницьку діяльність, можливо — з наголосом на ви­кладацьку. У відповідь на коливання попиту і по­треби викладачів у дослідницькій діяльності зрос­татиме мінливість навчального навантаження. Наприклад, через якийсь час викладачі вестимуть три предмети у одному семестрі, а потім інший семестр присвячуватимуть дослідницькій роботі. Незважаючи на наявність дослідницького компо­нента в роботі викладача, основний наголос буде зроблений на процес навчання.

Згідно з цим кращим сценарієм, викладач гра­тиме велику роль в управлінні ВНЗ, можливо, замінюючи менеджерів середньої ланки. Вони зароблятимуть капітал у процесі здійснення ви­кладацьких ініціатив і утворюватимуть невеликі, гнучкі міждисциплінарні союзи, які більшою мі­рою відповідають потребам студентів і зовніш­нього світу. Ці союзи розроблятимуть стратегії з прийому студентів і сприятимуть наступному надходженню коштів за допомогою створення програм, які поєднують для викладачів можли­вості навчання студентів із дослідницькою робо­тою, змінюючи робоче (навчальне) навантаження між членами цих союзів і, таким чином, відпові­даючи потребам кожного співробітника.

На думку авторів книги "Академічний капіта­лізм", кращий і гірший сценарії є крайніми ситу­аціями, полюсами. Без сумніву, розвиток публіч­них (державних) дослідницьких університетів у майбутньому матиме коливання в обидва боки, інколи — наближатися до гіршого варіанта, інко­ли – до кращого. І, врешті-решт, розвиток піде за якимось усередненим сценарієм.

Виклад сценаріїв розвитку системи освіти США, прогнозованих авторами книги "Академічний ка­піталізм", і загальна оцінка ситуації у міжнародній вищій освіті, що дається представниками світо­вої академічної спільноти, зводяться до таких за­гальних термінів: "депресія освіти", "скорочення і економія в освіті", "атака на освіту", "руїни уні­верситету", "втрата освіти". Такі песимістичні пе­редбачення є наочним індикатором появи нових завдань для академічного співтовариства світу. Університет — це передусім люди: із своїми тра­диціями; стереотипом мислення; стилем роботи; звичкою до певного способу і рівня життя. Особ­ливе положення ВНЗ і вищої школи в суспільстві і державі характеризує їх у будь-якому суспіль­стві як символи незалежності і свободи. Звичай­но, що в умовах ринкових відносин академічне співтовариство опинилося у незвичній ситуації щодо часткової відмови від академічної свободи в ім'я виживання, діяльності із залучення додат­кових ресурсів, необхідних для забезпечення наукового-освітнього процесу. Виявилось, що, окрім виконання вибраної наукової тематики і занять зі студентами, виникла ще одна абсолютно нова проблема: необхідність займатися якоюсь комер­ційною діяльністю для забезпечення фінансового благополуччя. Про це свідчить мотив тривожних публікацій про подальшу долю світової вищої освіти з книги "Підприємство університет" Сімона Маргінсона (Simon Marginson) і Марка Консидайна (Mark Considine) [5] (див. розділ "Втрачений рай?").

Проте за останніх 20 років університети роз­винених країн уже дали деякі спільні відповіді на виклики академічного капіталізму. Так, як за­значалося раніше, термін "академічний капіта­лізм" виник у зв'язку з фінансовими проблемами розвитку наукових досліджень. Оскільки у США, Великобританії, Канаді, Австралії і Західній Європі наукові дослідження, а особливо — фундамен­тальні, є сконцентрованими у великих дослід­ницьких університетах, це і привело до перегляду основ діяльності університетів і до істотної орга­нізаційної перебудови університетської науки. Новий підхід до розвитку університетської науки отримав назву "Комерціалізація технологій" або "трансфер технологій" [13]. В організаційному плані це привело до створення нової спеціальної інфраструктури наукових досліджень у вигляді університетських технологічних парків, у соціаль­ному плані — до залучення вчених у роботу під­приємств високих технологій і, відповідно, впро­вадженню підприємницької культури в наукову спільноту.

З початку дев'яностих років ХХ століття у світі на перший план почали виходити проблеми орга­нізації масової вищої освіти в умовах глобального конкурентного ринкового середовища, а також проблеми зростання складності університетської технологічної структури. Відомий європейський експерт із університетського менеджменту Карел Таверньє (КагеІ Tavernier) зазначив, що повсюди у світі уряди все більше й більше не мають можли­вості оплачувати у повному обсязі рахунки вищої освіти: порівняно з іншими пріоритетами сучасні університети стали занадто дорогими для існуван­ня за гроші суспільства. Більш того, уряди не лише не в змозі, але й не бажають цього робити з тієї простої причині, що у сучасному суспільстві знань широке коло університетської продукції прино­сить значні дивіденди тим, хто його набуває. Той, хто отримує вигоду, повинен заплатити хоча б якусь частину вартості. Як наслідок — універси­тети стають якимись гібридами: напівдержавними, напівприватними. Принаймні, частину своєї діяльності вони вимушені здійснювати в умовах глобального ринку із сильними конкурентами, що з'являються з неочікуваних сторін: хорошим прикладом даної тенденції є мультинаціональ­ні корпорації, що перетворюють свої внутрішні тренінгові центри на акредитовані корпоративні університети (цит. за [13]). Це привело до розуміння того, що не лише наука, але й освітня діяльність універ­ситету має бути переведена на нові організаційні рейки. Спільна відповідь на тотальне залучення університетів розвинених країн до академічного капіталізму полягає у трансформації університе­ту у своєрідне підприємство публічного (громад­ського) сектора економіки і у виробленні загаль­но-університетської підприємницької культури. Таким чином, із збільшенням проблем універ­ситети економічно розвинених країн світу йшли шляхом комерціалізації тих сфер своєї діяльності, де в першу чергу відчувався брак фінансових ко­штів. Цей шлях від комерціалізації науки до ко­мерціалізації освітньої діяльності і до загального підприємницького стилю роботи призвів до ви­никнення університету-підприємства.

Проведений аналіз сутності  "академічного капіталізму" дозволяє визначити його як таку економічну категорію, що означає нове економічно-соціальне середовище, в якому опинилися наукові установи і системи вищої освіти й усі ВНЗ світу в кінці XX – на початку ХХІ століть. Воно характеризується ринковою або ринково-подібною діяльністю в сфері науки і вищої освіти і розглядає академічне  (університетське) співтовариство як капіталістів, що діють усередині суспіль­ного сектора – вони є підприємцями, що субси­дуються державою. Положення університетських викладачів вельми схоже із по­ложенням галузевих наукових співробітників, на­приклад, підприємств космічного або оборонного комплексу, які, хоча й виконують комерційну ді­яльність, однак через суспільну важливість і необ­хідність знаходяться під державним протекціоніз­мом і в тій чи іншій формі фінансуються державою (мають державні субсидії). Категорія "академічного капіталізму" базується на поняттях людського інтелектуального капіталу та академічного інтелектуального капіталу, які в умовах нового етапу розвитку світової економі­ки і створення інформаційного суспільства стають головною си­лою економічного розвитку. Інтелектуальним людським капіталом є науковці, професорсько-викладацький академічний персонал. Академічним інтелектуальним капіталом є специфічний товар (послуги) – нові знання, нові навчальні, наукові й технологічні розробки, підготовлені уні­верситетами кадри (надані цим кадрам навчально-наукові, освітні й просвітницькі послуги), а наукові установи і ВНЗ, що реалізовують академічний інтелектуальний капітал, є залученими до академічного капіталізму складовими – своєрідними науковими і освітніми корпораціями  (економічні категорії в сфері науки і освіти). Ціл­ком ясно, що "академічному капіталізму" пере­дує перехідний період від академічної суспільно усвідомленої захищеності форми університету як "храму науки" із своїми високоморальними за­конами і непохитними етичними нормами до хи­жацьких форм капіталізму. Цей термін символі­зує, що університети та інші ВНЗ, як і сама вища школа, вступили до радикально нового періоду розвитку, який вимагає нових інстуціональних рі­шень.

Типи підприємницьких ВНЗ наведено в [14].

2. Визначення та характеристика сутності підприємницької діяльності ВНЗ (університетського або академічного підприємництва) як економічної категорії

Академічне (університетське) підприємництво та підприємницьку діяльність ВНЗ доцільно визначити як узагальнену економічну категорію, що оперує такими економічними категоріями як: капіталізація знань, комерціалізація інтелектуального продукту, інтелектуальний продукт (інтелектуальна продукція), нові місії (завдання) ВНЗ, нова місія вченого тощо. Характерними й визначальними складовими університетського підприємництва є такі економічні процеси, як:  

1) капіталізація знань (процес накопичення нематеріальних активів (нових знань і технологій) та інтелектуального капіталу (здібностей людей, їх знань, інформації, підприємницьких здібностей, умінь і навичок) з подальшим   перетворенням у капітал і конкурентні переваги);

2) комерціалізація нових знань  (трансформації знань як наукової категорії інтелектуального продукту у економічну категорію товару, що має свою вартість і ціну);

3) перетворення наукової та викладацької діяльності в свого роду підприємництво: здійснення дослідницьких проектів опиняється в прямій залежності від отримання грошових субсидій (грантів, інвестицій тощо) окремих корпорацій (установ, організацій, асоціацій, фондів).

До більш узагальненої економічної категорії академічного (університетського) підприємництва належать такі економічні категорії як:  інтелектуальна власність; знання, результати НДДКР, освітні та наукові послуги як товар, що має визначену  вартість; інтелектуальний продукт і його вартість,  гроші, кредити, капітал, людський капітал, академічний капіталізм як специфічна складова капіталістичної економіки, ринок попиту і збуту інтелектуальної продукції: накопичених раніше знань, освіти, освітніх послуг, наукових досліджень, нових знань і технологій,  освітніх і наукових послуг,  ринки праці, наймана праця, заробітна плата, фінансово-майнові та орендні відносини  і таке інше.

Характеризуючи підприємницьку діяльність ВНЗ як економічну категорію,  необхідно розглядати такі її головні складові, як:

- ВНЗ державної та приватної форми власності;

- державне (федеральне, штатів, місцевих громад) і недержавне (приватне) фінансування академічної (освітньо-навчальної та науково-дослідної)  діяльності ВНЗ;

- отримані матеріальні (економічні) або соціальні (громадські блага) результати від академічної діяльності ВНЗ і їхня вартість;

- державне або приватне  привласнення часток (і яких саме) доходів від результатів академічної діяльності та способи їхнього розподілення (комерціалізація результатів академічної діяльності ВНЗ);

- які саме отримані результати академічної діяльності можуть бути комерціалізованими і яка для цього існує законодавча база;

- яким чином можуть вимірюватися отримані матеріальні (економічні) або соціальні (громадські блага) результати від академічної діяльності ВНЗ і як оцінюється (виміряється) їхня вартість або економічна ефективність академічної діяльності ВНЗ;

- які основні та додаткові джерела фінансування можуть залучати ВНЗ для успішного виконання своєї академічної діяльності та яким чином можуть їх використовувати; 

- якою є роль держави та приватних ініціатив для фінансової підтримки вищої освіти і провідних дослідницьких ВНЗ тощо.

Оскільки у академічному (або університетському) підприємництві) як і у кожній економічній категорії з урахуванням структури економічної системи відображаються зв'язки й відносини між замовниками – повноважними представниками держави або приватного капіталу – і виконавцями – працівниками та співробітниками ВНЗ – у процесі  привласнення (або тимчасового використання) засобів виробництва, предметів споживання, послуг, інтелектуальної власності та інших об'єктів власності, з одного боку, і виробничі зв'язки між замовниками і виконавцями у процесі їхньої інтелектуальної і науково-технічної праці, створення ними інтелектуальних (нові знання), матеріальних (зразки нової техніки, нові технології, методи, методики, способи) благ і послуг (освітня і наукова діяльність), то цей тип зв’язків і відносин безперечно є соціально-економічним.

Академічне (університетське) підприємництво характеризується також і техніко-економічними типами зв’язків і відносин, оскільки використовує взаємодію людей із навколишнім середовищем, впливає на науково-технічний розвиток суспільства і поліпшення екологічних умов життя на Землі.  

Сам феномен академічного (університетського) підприємництва є цікавим і досить важливим вже тому, що підприємницька діяльність ВНЗ:

- по-перше, позитивно впливає на місцевий, регіональний і національний розвиток підприємництва, стимулює населення до самостійної продуктивної діяльності і тим самим сприяє вирішенню проблем економічного зростання і зайнятості (відкриттю нових робочих місць);

-  по-друге, сприяє фінансовій стабільності ВНЗ і створенню необхідних матеріально-технічних умов для подальшого розвитку як самого навчального закладу, так і системи вищої освіти в цілому;

-  по-третє, сприяє утворенню корпоративної підприємницької культури ВНЗ;

- по-четверте, підвищує ефективність економічної та підприємницької освіти як на професійному рівні, так і на загальному – серед пересічних громадян.

Все це, у свою чергу, сприяє утворенню позитивного суспільного ставлення до підприємництва як ефективного самостійного виду діяльності та засобу самореалізації людини, утворює підприємницький менталітет у суспільстві.

3. Економічна категоріальна сутність інновації економічно-ринкового типу в системі вищої освіти

Інноваційна діяльність, як комплекс заходів із забезпечення ефективності інноваційного процесу на різних рівнях і в різних сферах освіт­ньо-педагогічної і науково-дослідницької діяльності, під впливом економічно-ринкових чинників призводить до змін таких компонентів педагогічного та наукового процесу як: смисл, цілі, зміст освіти (теорія освітньої діяльності); шляхи пошуку нових знань і їхнього осмислення (фундаментальні наукові дослідження); трансформація і передача (трансфер) нових знань (використання нових знань у прикладних  наукових дослідженнях і їх промислове впровадження); розробка зразків нової техніки і нових технологій (проектно-конструкторська діяльність) і їх подальша передача в промисловість (бізнес);  форми, методи, техноло­гії, засоби навчання та наукового пошуку (методи, методики і технології навчання); системи управління педагогічним процесом і науковими дослідженнями (менеджмент освітньо-науковою діяльністю) тощо. Також важливим завданням для соціально-економічного зростання суспільства є розвиток і підтримка підприємництва, організація і надання якісної підприємницької освіти [15].

При цьому інноваційні зміни в системі вищої освіти можуть відбуватися за зазначеними на рис. 1 напрямами. Результатом діяльності інноваційних ВНЗ підприємницького типу мають бути:

-  Інноваційні освітні технології, методи і методики підготовки кадрів

- Розповсюдження нових знань, трансфер технологій

- Комерціалізація і промислове впровадження результатів НДДКР (R&D)

- Участь ВНЗ і НДІ в місцевому і регіональному інноваційному розвитку         

Нововведення в системі вищої освіти можуть призводити зо інноваційних змін. Цілком слушно розглядати інноваційну діяльність ВНЗ в системі вищої освіти як економічну категорію, пов’язану з капіталізацією і комерціалізацією інтелектуальної  продукції – знань, технологій, освітньо-наукових послуг тощо.

Далі, на рис. 2, розглянемо типи таких нововведень і їх класифікацію. При цьому зазначимо, що інновації економічно-ринкового типу (рис. 3) об'єдну­ють викликані науково-технічним і промислово-економічним розвитком суспільства та розповсюдженням ринкових економічних відносин на всі сфери соціально-економічної  діяльності  людства  комерціалізацію  освітньої  та  науково-технічної діяльності ВНЗ і всієї вищої освіти та по суті своїй є інноваціями економічно-про­мислового розвитку, залежними від ринкових вимог.

До інновацій економічно-ринкового типу належать такі нововведення, що дозволяють в умовах зменшення бюджетного фінансування вищої освіти і науки дістати необхідні ресурси не тільки для виживання, але й для процвітання ВНЗ. Це: 

1)  Нові  форми  і  типи  фінансування  освіти  й  кредиту­вання  освітніх  послуг,  закладів

 

Рис. 1.  Напрями, за якими відбуваються інноваційні зміни в сфері вищої освіти

 

Рис. 2. Типи нововведень у системі вищої освіти, що можуть призводити до інноваційних змін

(авторська розробка)

 

Рис. 3. Інновації економічно-ринкового типу – інновації економічно-промислового розвитку, залежні від ринкових вимог

(авторська розробка)

 

освіти різних типів, статутної (в тому числі – освітньої, наукової,  просвітницько-культурної) діяльності закладів освіти; диверсифікація джерел фінансування; утворення різноманітних фондів, грандів, інституту ендаументу.

2) Комерціалізація результатів освітньої діяльності (контрактні форми надання освітніх, консультаційних, експертних й інших послуг), наукової і науково-технічної діяльності (НДДКР, трансфер технологій) ВНЗ, отримання додаткових фінансових надходжень від позастатутної діяльності (передачі в оренду майна, організації масових заходів для місцевої і регіональної громади тощо).

3) Участь ВНЗ у інноваційному соціально-економічному місцевому, регіональному та загальнонаціональному розвиткові, відкритті нових напрямів підприємницької діяльності, підприємств і сфер промисловості.

4) Тісна співпраця з промисловістю і бізнесом: спільне виконання НДДКР, цільова  підготовка  кадрів,  відкриття  та  підтримка  діяльності  спільних  малих підприємств, спільна участь у акціонерних компаніях.

5) Активна участь ВНЗ у:

- розвитку підприємництва;

- навчанні, тренуванні та підготовці підприємців різних типів і лідерів для промисловості та  соціальної сфери;

- розробці та лобіюванні необхідних нормативних актів щодо розвитку і підтримки підприємництва;

- сприянні підвищенню конкурентоспроможності промислово-економічного потенціалу країни.

6) Розвиток академічного (університетського) підприємництва – комерціалізація результатів НДДКР, отримання фінансових надходжень від ліцензійно-патентної діяльності, а також акціонерних дивідендів від діяльності стартап (спін-офф і спін-аут) компаній.

7) Активна участь ВНЗ у конкурентній боротьбі з іншими ВНЗ, підвищення власного іміджу, якості освітньо-наукових послуг, вихід на зарубіжні освітні ринки, широка інтернаціоналізація освітньої та наукової діяльності,  використання міжнародних освітніх стандартів тощо.

Зауважимо, що інновації економічно-про­мислового розвитку, залежні від ринкових вимог, є найбільш болючими, дискусійними та неприйнятними для значної кількості освітян і науковців. Вторгнення ринкових механізмів господарювання в академічну сферу багато в чому є протиріччям поняттям ”чистої науки та освіти”, що є незалежними від фінансових втручань і фінансового тиску. Однак, зрозумілим також є, що в умовах тотальної комерціалізації усіх сфер життя людства, глобальних фінансових криз і постійного зменшення обсягів фінансування науки та освіти (і, в першу чергу, вищої освіти), питання "бути чи не бути" реально постає перед значною кількістю ВНЗ і наукових установ, великим числом освітян і науковців у всіх країнах світу. У тих країнах, де реально підтримуються освіта і наука, вже створені необхідні умови для їх цивілізованої альтернативної фінансової підтримки.

Висновки з даного дослідження.

1.Проведений аналіз сутності  "академічного капіталізму" дозволяє визначити його як таку економічну категорію, що означає нове економічно-соціальне середовище, в якому опинилися наукові установи і системи вищої освіти й усі ВНЗ світу в кінці XX – на початку ХХІ століть. Воно характеризується ринковою або ринково-подібною діяльністю в сфері науки і вищої освіти і розглядає академічне  (університетське) співтовариство як капіталістів, що діють усередині суспіль­ного сектора – вони є підприємцями, що субси­дуються державою.

2.Академічне (університетське) підприємництво та підприємницьку діяльність ВНЗ доцільно визначити як узагальнену економічну категорію, що оперує такими економічними категоріями як: капіталізація знань, комерціалізація інтелектуального продукту, інтелектуальний продукт (інтелектуальна продукція), нові місії (завдання) ВНЗ, нова місія вченого тощо.

3.Інноваційну діяльність ВНЗ в системі вищої освіти доцільно розглядати як економічну категорію, пов’язану з капіталізацією і комерціалізацією інтелектуальної  продукції – знань, технологій, освітньо-наукових послуг тощо.

 

Список літератури:

1.Hackett, Edward J. Science as a Vocation in the 1990s: The Changing Organizational Culture of Science. – Ohio State University Press, U.S.A. // The Journal of Higher Education, 1990. – Vol. 61, No. 3. – Pp.: 241–279.

2.Slaughter, S., Leslie. L. Academic capitalism. Politics, Policies, and the Entrepreneurial University. Baltimore, MA, U.S.A.: The John Hopkins University Press, 1997. – 276 p.

3.Slaughter, S., Rhoades, G. Academic Capitalism and the New Economy. Markets, State and Higher Education. – U.S.A.: The Johns Hopkins University Press, 2009. – 384 p.

4.Clark, Burton R. Creating Entrepreneurial Universities: Organizational Pathways of Transformation. IAU PRESS. Issues in higher education / Wagon Lane, Binglye BD16 1WA. – U.K.: Emerald Group Publishing Limited. Howard House, 2008. – 164 p.

5. Marginson. S., Considine. M. The enterprise university: power, governance, and reinvention in Australia. – U.K.: Cambridge University Press, 2000. – 272 p.

6.Cambridge Enterprise commercialising University science. University of Cambridge, U.K. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  www.enterprise.cam.ac.uk  (Дата звернення: 03.05.2011).

7.Cambridge Enterprise of University of Cambridge. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.enterprise.cam.ac.uk, enquiries@enterprise.  cam.ac.uk (Дата звернення: 01.08.2011).

8.Etzkowitz, H. The Triple Helix: University-Industry-Government Innovation in Action. – New York & London: Routledge, Taylor & Francis Group, 2008 - 164 р.

9.Etzkowitz, H. Entrepreneurial Scientists and Entrepreneurial Universities in American Academic Science. // Minerva, 1983. – Vol. 21. – Is. – 2-3. – Pp. 198-233.

10.  Etzkowitz, H. Research groups as 'quasi firms': the invention of the entrepreneurial university. // Research Policy, 2003. – Vol. 32. – Is. 1. – Pp. 109-121.

11.  Etzkowitz, H. The evolution of the Entrepreneurial University. // International Journal of Technology and Globalization, 2004. – Vol. 1. – No. 1. –  Pp. 64-77.

12.  Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2013 році : Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України. – К.: НІСД, 2013. – 576 с.

13.  Грудзинский А.О. Проектно-ориентированный университет. Профессиональная предпринимательская организация вуза. Монография / А.О. Грудзинский. – Н.Новгород: Изд-во ННГУ, 2004. – 370 с.

14.  Романовський О.О. Феномен підприємництва в університетах світу : монографія / О.О. Романовський. – Вінниця: Нова книга, 2012. – 503 с.

15.  Романовський O.O. Інноваційна діяльність дослідницьких підприємницьких університетів США: Монографія / О.О. Романовський. – К.: Вид-во КНУТД, 2012. – 134 с.

 

References

1.Hackett, Edward J. (1990), “Science as a Vocation in the 1990s: The Changing Organizational Culture of Science”. – Ohio State University Press, U.S.A. // The Journal of Higher Education. – Vol. 61, No. 3. – Pp.: 241–279.

2.Slaughter, S., Leslie. L. (1997), “Academic capitalism. Politics, Policies, and the Entrepreneurial University”. Baltimore, MA, U.S.A.: The John Hopkins University Press.

3.Slaughter, S., Rhoades, G. (2009), “Academic Capitalism and the New Economy. Markets, State and Higher Education”. – U.S.A.: The Johns Hopkins University Press.

4.Clark, Burton R. (2008), “Creating Entrepreneurial Universities: Organizational Pathways of Transformation”. IAU PRESS. Issues in higher education / Wagon Lane, Binglye BD16 1WA. – U.K.: Emerald Group Publishing Limited. Howard House..

5. Marginson. S., Considine. M. (2000), “The enterprise university: power, governance, and reinvention in Australia”. – U.K.: Cambridge University Press.

6.“Cambridge Enterprise commercialising University science”. University of Cambridge, U.K. – [Online],  available at: http:// www.enterprise.cam.ac.uk (Accessed 3 May 2011).

7.“Cambridge Enterprise of University of Cambridge”. – [Online],  available at: http:// www.enterprise.cam.ac.uk, enquiries@enterprise.cam.ac.uk (Accessed 1 Aug 2011).

8.Etzkowitz, H. (2008),  “The Triple Helix: University-Industry-Government Innovation in Action”. – New York & London: Routledge, Taylor & Francis Group.

9.Etzkowitz, H. (1983), “Entrepreneurial Scientists and Entrepreneurial Universities in American Academic Science”. // Minerva,– Vol. 21. – Is. – 2-3. – Pp. 198-233.

10.  Etzkowitz, H. (2003), “Research groups as 'quasi firms': the invention of the entrepreneurial university”. // Research Policy. – Vol. 32. – Is. 1. – Pp. 109-121.

11.  Etzkowitz, H. (2004), “The evolution of the Entrepreneurial University”. // International Journal of Technology and Globalization. – Vol. 1. – No. 1. –  Pp. 64-77.

12. Pro vnutrishnie ta zovnishnie stanovysche Ukrainy v 2013 rotsi : Schorichne Poslannia Prezydenta Ukrainy do Verkhovnoi Rady Ukrainy [On the internal and external situation of Ukraine in 2013: Annual Address of the President of Ukraine to the Verkhovna Rada of Ukraine]. – NISD publishing house, Kyiv, Ukraine, 2013.

13. Grudzinsky, A.O. (2004), “Proektno-orientirovannyj universitet. Professional'naja predprinimatel'skaja organizacija vuza. Monografija” [Project-oriented university. Professional entrepreneurial organization of the higher education institution] / A.O. Grudzinsky. – NNGU publishing house, N. Novgorod, Russian Federation.

14. Romanovs'kyj, O.O. (2012), “Fenomen pidpryiemnytstva v universytetakh svitu : monohrafiia” [The phenomenon of entrepreneurship in universities in the world: a monograph]/ O.O. Romanovs'kyj. –Nova knyha publishing house, Vinnytsia, Ukraine.

15. Romanovs'kyj, O.O. (2012), “Innovatsijna diial'nist' doslidnyts'kykh pidpryiemnyts'kykh universytetiv SShA: Monohrafiia” [Innovation entrepreneurial research universities in the U.S.: Monograph] / O.O. Romanovs'kyj. – KNUTD publishing house, Kyiv, Ukraine.

 

 Стаття надійшла до редакції 15.10.2013 р.