УДК 336.02

 

Е. О. Сіра,

здобувач, Львівська комерційна академія

 

ІНВЕСТИЦІЇ В ОСНОВНИЙ КАПІТАЛ: ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ

 

E. Sira,

Lvov Academy of Commerce

 

INVESTMENTS IN FIXED ASSETS UKRAINE: SOURCES OF FUNDING AND PERFORMANCE

 

Проаналізовано стан і здійснено оцінку ефективності використання основного капіталу та інвестиційних ресурсів в Україні. Досліджено проблеми інвестування в основний капітал за видами економічної діяльності та динаміку інвестицій в основний капітал за джерелами їх фінансування. Наведено пропозиції щодо подальшого розвитку інвестиційної системи країни та підвищення ефективності використання інвестиційних ресурсів.

 

The state and the estimation of efficiency of capital and investment resources in Ukraine. The problems of investment in fixed assets by economic activity and the dynamics of investment in fixed assets by source of funding. The proposals for the further development of the country's investment and efficient use of investment resources.

 

Ключові слова: основний капітал, інвестиції, джерела фінансування інвестицій, інвестиційний клімат, ефективність використання інвестицій, державна політика.

 

Keywords: capital, investment, sources of investment financing, investment climate, investment efficiency, public policy.

 

 

Постановка проблеми. В умовах інтеграції та глобалізації світогосподарських зв’язків, що супроводжуються посиленням конкуренції у всіх сферах господарської діяльності, неможливо досягти стійкого економічного зростання без потужної ресурсної бази. Економіка України за виробництвом ВВП є найбільш відсталою з-поміж усіх країн СНД. Так, якщо ВВП країн СНД за останні 20 років збільшувався в середньому на 155%, то в Україні це зростання становило лише 63% відносно 1990 року [11]. Можна припустити, що такий стан обумовлений дефіцитом техніко-технологічної бази виробництва. Зазначене обумовлює необхідність аналізу основного капіталу, динаміки процесів інвестування в нього та їх ефективності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню проблем формування і використання основного капіталу підприємств присвячено чимало наукових праць. Над їх розв’язанням активно працюють такі вітчизняні учені, як А. Гальчинський В. Гєєць, Б. Кузик, А. Чухно та інші. Зазначені дослідження є науковою основою для розроблення напрямків розвитку країни, у яких визначено пріоритети та заходи з удосконалення фінансового забезпечення, збільшення науково-технічного та інвестиційно-інноваційного потенціалів. Потреба подальших досліджень у даному напрямку  обумовлена необхідністю регламентації заходів щодо активізації інвестицій в основний капітал з різних джерел фінансування та напрямів підвищення ефективності використання зазначених коштів.

Постановка завдання. Метою статті є аналіз стану та використання основного капіталу і динаміки процесів інвестування в нього з різних джерел, оцінка ефективності цих процесів та обґрунтування напрямів активізації інвестиційної діяльності в Україні і посилення її позитивного впливу на динаміку економічного зростання. 

Виклад основного матеріалу. Основний капітал підприємства є рушійною силою його розвитку і вимагає постійного оновлення на основі дії складного ринкового механізму. Проте забезпеченість вітчизняної економіки сучасною матеріально-технічною базою є вкрай низькою. На початку 2011 року близько 75% основних засобів України було зношено (проти 44% у 2001 р.) [1], що свідчить про важкий технічний стан основних засобів вітчизняних підприємств, обумовлює необхідність їх модернізації, оновлення та заміни. А це потребує залучення інвестицій. Якщо вдасться забезпечити вітчизняні підприємства необхідними коштами, обладнанням, сировиною, то й вдасться реформувати застарілу структуру економіки, посилити конкурентоспроможність українського виробника і подолати таким чином економічну залежність нашої держави.

Незважаючи на проголошення інвестиційної моделі розвитку вітчизняної економіки, сучасний стан інвестиційних процесів критичний. На сьогоднішній день в Україні існує величезний розрив між потенціалом виробництва та можливостями його фінансування, що обумовлено дестимулюючим впливом цілого ряду чинників, які формують інвестиційний клімат в державі. Відтак, при річному зростанні ВВП на 18,5% та промислового виробництва на 11,2%, відбувається стагнація інвестиційних процесів – у 2010-2011 посткризових роках не вдалося забезпечити інвестування економіки навіть на рівні кризового періоду.

Дослідивши стан вітчизняної економіки ми вивили, що обсяги вкладених в неї інвестиційних ресурсів значно нижчі за потребу. Так, згідно оцінки С. Онишка, лише для підтримки наявних виробництв у робочому стані Україні потрібно не менше 100 млрд. дол. В Геєць підрахував, що для підтримки сучасного рівня фондооснащеності українських підприємств необхідно щорічно вкладати від 20 млрд. дол. [5]. Однак, якщо врахувати, як стверджує Д. Баранова [2, с. 228], що відновлення основних фондів має відбуватися на новій технологічній основі, яка ґрунтується на інтелектуалізації виробничого апарату, котрий збільшує їх вартість у півтора рази, то можна дійти висновку, що для підтримки та оновлення виробничого потенціалу української економіки, необхідно залучати щонайменше 350 млрд. грн. в рік.

Проаналізувавши динаміку інвестицій в основний капітал України за період з 2005 по 2011 рр., ми виявили, що позитивна тенденція зберігалася лише до 2008 р. Однак, з 2008 року, внаслідок настання фінансово-економічної кризи, відбувся спад прогресії величини інвестування. Скорочення інвестицій в основний капітал своєю чергою послабило індикатор інвестиційної безпеки країни (визначається як відношення інвестицій в основний капітал до ВВП), який і раніше (окрім 2007 р.) не перевищував свого граничного значення – 25% (таблиця 1). А це свідчить про недостатній стан модернізації економіки та технічного переозброєння виробничої сфери країни.

 

Таблиця 1.

Показники інвестиційної безпеки України у 2005-2010 рр.

 

Здійснивши структурний аналіз інвестиційної діяльності в розрізі галузей, ми виявили, що надто високою була частка фінансово-посередницьких секторів. Основними сферами вкладення інвестицій впродовж 2005-2011 рр. стали: промисловість (питома вага інвестицій у цю галузь перевищувала 35%), діяльність транспорту і зв’язку (16,1%), операції з нерухомим майном, оренда, інжирінг та надання послуг підприємцям (16,8%). Менше приваблювали інвесторів рибальство, рибництво (0,03%) та освіта (0,9%). Низькою була інвестиційна активність у сільському господарстві (6,3%) і будівництві (4,5%), які є пріоритетними для України. Останніми роками найбільш динамічно нарощують інвестування операції з нерухомим майном, оренда, інжирінг, надання послуг підприємцям, що свідчить про подальше підвищення частки фінансово-посередницьких сфер. Проте, обсяг вкладених інвестицій навіть у ці сфери в десятки, а той в сотні разів нижче від їх потреби. Ще гірша ситуація у сферах виробничої діяльності, які через нестачу інвестиційних ресурсів опинилися у стані стагнації.

Вагомого значення у сучасному економічному становищі України має питання залучення інвестицій в основний капітал з різних джерел. Важливим джерелом фінансування інвестиційних вкладень у розвинених ринкових економіках є заощадження держави, які формуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів. На долю цього джерела припадає близько третини інвестиційних ресурсів країн пострадянського простору (рис. 1).

 

Рис. 1. Структура інвестицій в основний капітал за джерелами фінансування в Україні та інших країнах СНД у 2010 році, %*

*Складено за даними [14, с. 35]

 

В Україні найбільшу питому вагу у загальній структурі фінансування основного капіталу займають власні кошти підприємств та організацій, які коливаються в межах від 56 до 63%, тоді як частка державних ресурсів є незначною (таблиця 2). Зниження ролі бюджетних коштів у посткризовий період зумовлено чинниками політичного та макроекономічного характеру. В умовах дефіциту бюджетних ресурсів основні зусилля держави спрямовувались на фінансування соціально захищених статей бюджету при одночасному недофінансуванні капітальних витрат. А це свідчить про байдужість держави до проблем відтворення основного капіталу підприємств реального сектору економіки [13].

 

Таблиця 2.

Динаміка інвестування основного капіталу в Україні з різних джерел у 2005-2010 рр.

 

Важливим джерелом фінансування інвестицій в основний капітал є власні кошти підприємств та організацій, що формуються з прибутку й амортизаційних відрахувань. Протягом 2006-2010 рр. обсяг інвестиційних коштів даного джерела в Україні збільшився 1,6 раз, проте їх частка у загальній структурі фінансування практично не змінилася. Домінування частки власних коштів у фінансуванні інвестицій означає закритий характер економічного відтворення [6, с. 201].

Особливістю посткризового періоду є те, що інвестування власних коштів переважно здійснювалося за рахунок амортизації, оскільки сукупний фінансовий результат діяльності до оподаткування у 2009 р. впав і набув від’ємного значення, а в 2010 р. хоча й зріс, однак навіть не наблизився до показника 2005 р. Зазначене джерело фінансування інвестицій має ряд недоліків, оскільки сформована в Україні система нарахування та використання коштів амортизаційних фондів не створює необхідні умови для оновлення основних фондів та формування інвестиційних ресурсів, а також не є реальним відображенням ефективності. Амортизаційні відрахування становлять лише 7-8% суми зносу основних фондів, а введення в дію нових основних засобів не перевищує 11% цієї суми [9].

Важлива роль в умовах дефіциту власних фінансових ресурсів в інвестиційних процесах відводиться прямим та портфельним іноземним інвестиціям, частка яких у загальному обсязі інвестиційних вкладень коливається у межах 2,3-5%. Іноземним інвестиціям в Україні належить особливе значення, оскільки вони є носіями не тільки грошових ресурсів, але й несуть у собі прояви, що забезпечують сприяння виходу вітчизняних товарів на світові ринки, перейняттю світового досвіду, освоєнню новітніх технологій, іншими словами, несуть ознаки глобалізації та міжнародної інтеграції. За визначеннями експертів, українська економіка потребує на сьогодні близько 40 млрд. дол. США іноземних інвестицій [4; 15, с. 374].

Особливе значення відводиться портфельним інвестиціям, які, попри всі свої недоліки (спекулятивний характер, високий рівень залежності від ефективності багатьох інституцій, ризик швидкого відпливу значних обсягів фінансових ресурсів за кордон), здатні забезпечити українську економіку коштами, необхідними для масштабної модернізації. Проте, зважаючи на абсолютну непристосованість вітчизняного інвестиційного клімату для значних портфельних інвестицій, увага українських чиновників зосереджена на прямих іноземних інвестиціях [8], тоді як обсяги портфельних інвестицій залишаються мізерними [10, с. 179].

Статистичні дані за останні кілька років свідчать про стійке зростання обсягів прямих іноземних інвестицій, хоча частка України у світовому їх потоці є незначною і не перевищує 1% [12, с. 80], а обсяги та темпи зростання прямого інвестування в Україну є значно нижчими у порівнянні з іншими державами Східної Європи [3, с. 173]. За даними Держкомстату, станом на 1 січня 2011 року до України надійшло 44708,0 млн. дол. США прямих інвестицій, що на 11,6% перевищує показник попереднього року і в 2,6 раз вище за аналогічний показник 2005 року. Але тривожить те, більшість іноземних інвестицій, вкладених в Україну, зорієнтовані не на модернізацію виробництва, а на захоплення внутрішнього ринку товарів і послуг, оскільки левова їх частка спрямовується у високорентабельні та швидкоокупні сфери – торгівлю та фінансову діяльність, які не є пріоритетними для розвитку вітчизняної економіки, тоді як стратегічні галузі не залучають необхідних обсягів іноземного капіталу.

Викликає занепокоєння той факт, що основними інвесторами української економіки є, як правило, дрібні фірми, фірми-аутсайдери, які не втримавши конкуренції в своїй країні, залучаючи відпрацьоване обладнання і орієнтуючись на дешеві місцеві ресурси, завдяки вкладанню капіталу у швидкоокупні галузі, очікують на легкі надприбутки в Україні, або ж фірми, які, користуючись прогалинами вітчизняного законодавства, відмивають брудні капітали на території нашої держави. За підрахунками дослідників, лише близько 15% іноземних фірм, що інвестують в українську економіку, можна розцінювати, як надійних партнерів [17, с. 5].

Важлива роль в активізації інвестиційної активності належить комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам, які акумулюють та розподіляють тимчасово вільні кошти. До 2008 р. значення цього джерела в постійно зростало, та із настанням фінансової кризи банки призупинили кредитування. З 2010 р. цей процес було відновлено, але проблема полягає в тому, що банки не бажають кредитувати стратегічні сфери діяльності, надаючи перевагу тим галузям, що характеризуються швидким обігом коштів і мають короткий виробничий цикл.

Найбільший заощаджувальний, а відповідно, й інвестиційний потенціал має населення. Участь вільних грошових ресурсів населення у вітчизняній економіці починаючи з 2005 р. неухильно зростала. Однією із найпоширеніших форм заощаджувальних вкладів було інвестування у будівництво власних квартир та індивідуальне житлове будівництво. За період з 2005 по 2008 рр. обсяги таких вкладів збільшилися в 6,8 раз. Однак із настанням фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр., внаслідок непередбачуваної динаміки цін та валютних курсів, інвестиції із зазначеного джерела скоротилися вдвічі. Певна частка заощаджених доходів населення перетворилася на пасивні заощадження – близько 26 млрд. дол. Українці накопичили в сейфах і матрацах [16, с. 19].

Важливим питанням в умовах відсутності необхідних обсягів фінансових ресурсів для фінансування інвестицій в основний капітал є питання підвищення ефективності їх використання (таблиця 3).

 

Таблиця 3.

Ефективність інвестування коштів в основний капітал України у 1990-2010 рр.

 

 

Одним із основних показників ефективності інвестування коштів в основний капітал є капіталовіддача, яка показує обсяги виробництва у розрахунку на кожну гривню коштів, авансованих на формування основного капіталу (визначається відношенням обсягів виробленої продукції до вартості основного капіталу). На підставі показників, наведених у таблиці  3 можна зробити висновки про низьку віддачу основного капіталу в українській економіці та суттєве її зниження (майже вдвічі) за останні три роки – з 0,35 грн. у 2007 р. до 0,16 грн. – в 2010 (для порівняння: в Японії та Німеччині ще на початку 90-х рр. минулого століття цей показник складав 1,1 грн., у США – 1,2, в Англії – 1,5 [7, с. 126]).

Оберненим показником до капіталовіддачі є показник капіталомісткості, який визначає середній обсяг основних засобів на 1 грн. виробленої продукції. За період з 2001 по 2005 рр. спостерігалося стабільне зниження цього показника, однак з 2006 р. він почав невпинно зростати і в 1,3 рази перевищив показник 2001 р.

На основі проведеного аналізу робимо висновок про низьку ефективність використання основного капіталу України та інвестованих у нього коштів, що є наслідком неефективної інвестиційної політики держави. Головним напрямом підвищення ефективності виробництва повинен стати інноваційний шлях розвитку вітчизняної економіки. В той же час підвищення ефективності використання інвестиційних ресурсів стримає їх дефіцит. Для інноваційного оновлення і використання основного капіталу необхідним є посилення ролі держави як інституційного фактора на ринку капіталу. Основними моментами, на які слід було б звернути увагу є: упереджені та корумповані правоохоронні органи; висока вартість кредитних ресурсів; нерівні умови конкуренції через протекціонізм; надмірна кількість регуляторних актів;  високе податкове навантаження та труднощі адміністрування податків; політична нестабільність; недосконале та суперечливе  законодавство; високий ступінь тінізації економіки; адміністративні бар’єри для ведення бізнесу; високий рівень інфляції; нерозвинений фондовий ринок; високий рівень монополізації і держвласності; обмежувальне трудове законодавство; цінові обмеження і квоти. Усунення зазначених проблем потребує застосування цілої низки заходів адміністративного та економічного характеру. Вкрай необхідними є заходи, спрямовані на покращення інвестиційного клімату країни; збалансування структурного розподілу інвестиційних потоків, зокрема збільшення їх частки в сектори з підвищеним рівнем технологічності; збільшення частки інвестицій у реальний сектор економіки і його виробничу сферу, зокрема; збільшення частки інвестицій у довгострокові проекти, що має стимулювати продуктивність праці та зайнятість  у країні.

Висновки. Основний капітал не став визначальним чинником економічного зростання України. Технічний стан основних засобів вітчизняних підприємств є вкрай важким, більшість підприємств використовує фізично і морально застаріле обладнання, що за умов форсованого НТП гальмує розвиток виробництва і підриває конкурентні позиції країни на вітчизняних і світових ринках. Розв’язання проблеми потребує значних інвестиційних ресурсів, яких в Україні немає. Основним джерелом фінансування інвестиційної діяльності в Україні залишаються власні кошти підприємств та організацій. Попри всі переваги, дане джерело має низку недоліків, а його обсяги є досить обмеженими для оновлення застарілої техніко-технологічної бази вітчизняного виробництва. Тому наростає потреба збільшення обсягів інших джерел фінансування інвестицій.

Проблема стану основних засобів в Україні обумовлюється не лише відсутністю необхідних коштів на їх придбання, але й наявним інвестиційним кліматом. Усунення зазначених проблем повинна взяти на себе держава. На макрорівні мають бути вжиті заходи, спрямовані на покращення інвестиційного клімату країни; збалансування структурного розподілу інвестиційних потоків; збільшення частки інвестицій у реальний сектор; збільшення частки інвестицій у довгострокові проекти.

 

Список використаних джерел:

1. Баланюк Л.І. Проблеми зносу основних засобів та їх оновлення [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/10_DN_2012/Economics/10_106428.doc.htm

2. Баранова Д.А. Сроки амортизации и обновления основных производственных фондов / Д.А. Баранова // Вопросы теории и методологи. – М.: «Наука», 1997., с. 228

3. Вівчар О.Й. Проблеми та перспективи залучення іноземних інвестицій в економіку регіону / О.Й. Вівчар, О.З. Мотак // Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. – Вип. 21.8. – С. 172-177

4. Гальчинський А. Іноземні інвестиції: проблеми та перспективи / А. Гальчинський // Дзеркало тижня. - №36, 17 вересня 2005

5. Геєць В.М. Нестабільність та економічне зростання / В.М. Геєць. – К.: Ін-т економ. та прогнозув., 2000. – 344 с

6. Грициняк О.І., Кундицький О.О. Значення власних коштів підприємств при фінансуванні виробничої та господарської діяльності / О.І. Грициняк, О.О. Кундицький // Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. – Вип. 21.7. – С. 199-204

7. Долан Э. Рынок: микроэкономическая модель / Э. Долан, Д. Линдсей. – СПб., 1992. – 496 с.

8. Єфіменко А. Портфельний інвестор / А. Єфіменко // Дзеркало тижня. Україна. – №33, 16 вересня 2011 року.

9. Квасницька Р.С., Савчук М.О. Джерела фінансування інвестиційної діяльності підприємств України / Р.С. Квасницька, М.О. Савчук [Електронний ресурс]. – Режим доступа : http://nauka.zinet.info/9/savchuk.php

10. Косякіна О.А. Інвестиційні цілі експортера капіталу та їх відповідність очікуванням реципієнта / О.А. Косякіна // Бюлетень Міжнародного Нобелівського економічного форуму, 2011. – №1(4). – с. 178-181

11. Пахомов Ю. Здолати лиху долю / Ю. Пахомов // Сільські вісті. – четвер, 24 листопада 2011 року №134 (18724)

12. Полковниченко. С.О. Вплив прямих іноземних інвестицій на розвиток економіки України / С.О. Полковниченко, Н.В. Аркадьєва // Науковий вісник ЧДІЕУ, 2010. – №3(7). – С. 79-85

13. Спасів Н.Я. Пріоритети фінансового забезпечення відтворення основного капіталу в умовах глобалізації / Н.Я. Спасів, М.І. Хопчан, В.М. Хопчан [Електронний ресурс]. – Доступний із http://www.economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=97

14. Статистичний збірник «Україна та країни СНД, 2010». – К, 2011. – 106 с.

15. Сухарський В.С. Зовнішньоекономічна діяльність: організація і управління / В.С. Сухарський. – Тернопіль: Астон, 2007. – 494 с.

16. Фомішина В.М. Заощаджувально-інвестиційний потенціал приватного сектора економіки України / В.М. Фомішина // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Економіка. – 2009, Вип. 3/1. – С. 16-22

17. Харламова Г. О. Інвестиційна позиція та перспективи інтеграції України у міжнародний інвестиційний простір / Г. О. Харламова // Інвестиції: практика та досвід. – 2009. – № 20. – С. 3-8.

 

References

1. Balaniuk, L.I. (2012), “Problems depreciation and updates”, available at: http://www.rusnauka.com/10_DN_2012/Economics/10_106428.doc.htm

2. Baranova, D.A. (1997), “The depreciation and renewal of fixed assets”, Voprosy teorii i metodologi, pp. 228.

3. Vivchar, O.J. and Motak O.Z. (2011), “Problems and prospects of attracting foreign investment in the region”, Naukovyj visnyk NLTU Ukrainy, vol. 21.8, pp. 172-177.

4. Hal'chyns'kyj, A. (2005), “Foreign investment: Problems and Prospects”, Dzerkalo tyzhnia, vol. 36.

5. Heiets', V.M. (2000), Nestabil'nist' ta ekonomichne zrostannia [Instability and economic growth], Instytut ekonomiky ta prohnozuvannia, Kyiv, Ukraina

6. Hrytsyniak, O.I. and Kundyts'kyj O.O. (2011), “ The value of equity in the financing of productive enterprises and business activities”, Naukovyj visnyk NLTU Ukrainy, vol. 21.7, pp. 199-204.

7. Dolan, Je. and Lindsej, D. (1992), „Rynok: mikrojekonomicheskaja model'” [Market: microeconomic model], SPb., Rossija.

8. Yefimenko, A. (2011) “Portfolio investors”, Dzerkalo tyzhnia, vol. 33.

9. Kvasnyts'ka, R.S. and Savchuk, M.O. “Sources of financing investment enterprises of Ukraine”, available at: http://nauka.zinet.info/9/savchuk.php.

10. Kosiakina, O.A. (2011), “Investment objectives exporter of capital and fulfill the expectations of the recipient”, Biuleten' Mizhnarodnoho Nobelivs'koho ekonomichnoho forumu , vol. 1(4), pp. 178-181.

11. Pakhomov, Yu. (2011) “Overcome evil fate”, Sil's'ki visti vol. 134 (18724).

12. Polkovnychenko, S.O. and Arkad'ieva, N.V. (2010), “Effect of direct foreign investments the economy of Ukraine”, Naukovyj visnyk ChDIEU, vol. 3(7), pp. 79-85.

13. Spasiv, N.Ya.  Khopchan, M.I. and Khopchan, V.M. “Priorities for financial support reproduction of capital in a globalized”, available at: http://www.economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=97.

14. Statystychnyj zbirnyk (2011), “Ukraina ta krainy SND, 2010” [Ukraine and the CIS, 2010] , Derzhkomstat, Кyiv, Ukraine.

15. Sukhars'kyj, V.S. (2007), “Zovnishn'oekonomichna diial'nist': orhanizatsiia i upravlinnia” [Foreign trade: organization and management], Aston, Ternopil', Ukraina.

16. Fomishyna, V.M. (2009), “Saving and investment potential of the private sector Ukraine”, Visnyk Dnipropetrovs'koho universytetu. Seriia: Ekonomika, vol. 3/1, pp. 16-22.

17. Kharlamova, H. O. (2009), “Investment position and prospects of Ukraine's integration into the international investment space”, Investytsii: praktyka ta dosvid vol. 20, pp. 3-8.

 

Стаття надійшла до редакції 18.10.2013 р.