УДК 336.142

 

М. В. Тимошенко,

к. т. н., доцент кафедри фінансів і державного управління,

Дніпропетровська державна фінансова академія, м. Дніпропетровськ

Ю. В. Рогожа,

головний спеціаліст відділу контрольно-перевірочної роботи,

Пенсійний фонд України Жовтневого району, м. Дніпропетровськ

 

ПРОБЛЕМИ НАПОВНЕННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ СТІЙКОСТІ ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ

 

M. V. Tymoshenko,

Ph.D, associate pofessor of the department of the  Finance and Governance,

The state Financial Dnipropetrovs’k  academy, Dnepropetrovsk

U. V. Rogozha,

Chief Specialist of the monitoring and checkout - work department, 

the Pensions Fund of Ukraine in Zhovtnevyy district of Dnipropetrovsk

 

PROBLEMS OF  THE PENSION FUND OF UKRAINE FILLED IN THE CONTEXT OF THE SUSTAINABILITY OF PUBLIC FINANCES

 

У статті визначено нагальні проблеми пенсійного забезпечення в Україні з точки зору стійкості державних фінансів,  розглянуто джерела формування Пенсійного фонду України та необхідність впровадження змін щодо їх формування.

 

In this article the current problems of pension provision in Ukraine are considered and the sources of the Pension Fund of Ukraine are  identified to introduce the need changes in the sources of filling of the Pension Fund of Ukraine in terms of sustainability of public finances.

 

Ключові слова: стійкість державних фінансів, індикатори фіскальної стійкості, пенсійний фонд, соціальне забезпечення.

 

Keywords: sustainability of public finances, indicators of fiscal sustainability, pension fund, social security.

 

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Рівень пенсійного забезпечення громадян є одним з вагомих показників економічного та соціального становища населення країни.

В теперішній час оцінки стійкості державних фінансів ґрунтується переважно на поточному рівні сукупного державного боргу, структурного первинного балансу (тобто, циклічно скоригованого первинного балансу за вилученням разових угод) і очікуваних додаткових витратах, що виникають переважно через старіння населення. Показники стійкості, іноді називають податковими розривами (різницею між сумою податків, що підлягає виплаті, і сумою, що фактично сплачена). Однак необхідні коректування можуть стосуватимуться як збільшення бюджетних надходжень (зазвичай за рахунок високих ставок прямих і непрямих податків), так і скорочення витрат, не пов'язаних з фактором демографічного старіння населення та/або за рахунок вжиття заходів, спрямованих на скорочення витрат, пов'язаних з фактором демографічного старіння населення/проблемами пенсійного забезпечення.

Стан наукової розробки проблеми. Вибір комплексу заходів може сам по собі вплинути на економіку чи фінансову стійкість. Наприклад, істотне збільшення податкового тягаря для покриття розриву стійкості внаслідок збільшенням витрат пов’язаних із старінням саме по собі здатне зумовити погіршення перспектив економічного зростання з усіма подальшими наслідками стосовно стійкості.

В цілому, показники стійкості  та  [7] віддзеркалюють розрив між поточною бюджетною позицією, яка виражена через поточний структурний баланс і структурним балансом, який гарантує забезпечення стійкості.

У таблиці 1 виділено три фактори, від яких залежить розрив стійкості, і відповідно наведено три компоненти індикаторів розриву. Третій компонент обох індикаторів ілюструє ступінь необхідності коригувань у зв'язку з довгостроковими змінами державних витрат (LTC) на контрольну дату/на безкінечному часовому горизонті.

У Євросоюзі  величина компоненти довгострокових змін державних витрат здебільшого визначається демографічними перспективами конкретної країни і  організацією соціального захисту.

Компонент LTC відповідає обсягу коштів, необхідних для покриття додаткових витрат і/або фінансування структурних реформ, з метою зменшення витрат.

 

Таблиця  1.

Формалізація показників S1 та S2 з виділенням структурних компонент

Джерело: Служби Європейської комісії [8]

 

При цьому кошти в контексті наслідків структурних реформ, що здійснюється в рамках програм соціального захисту (державної системи пенсійного забезпечення, охорони здоров'я і т.д.), складають дисконтовану суму, заощаджених витрат,  внаслідок проведення певної реформи.

З оглядом на значущість демографічного чинника третя компонента отримала назву  - вартість старіння (CoA).

У звіті  Єврокомісії 2012 року [9]   ця компонента є додатковим коригуванням первинного балансу, що враховує зміну майбутніх витрат внаслідок старіння населення або до 2030 року або на безкінечному горизонті.

Необхідно відзначити, що глобальна економічна криза  мала вплив на довгострокові зміни державних видатків в тій мірі, наскільки вона зумовила тривале зниження потенційного зростання і опосередковано різних державних витрат, що  будь-яким чином. залежать від росту.

Зокрема шок  стосовно вартості активів і доходів від них істотно вплинув на пенсійні програми.

У Таблиці 2 наведено формули для розрахунку індикаторів S1 та S2 в структурованому вигляді в контексті  трьох факторів.

 

Таблиця 2.

Порівняння розрахункових формул для індикаторів  та

Джерело: Служби Європейської комісії [8]

 

Необхідно відзначити, що для індикатора  мають бути задано достатні строки з метою інтерпретації аналізу наслідків старіння населення, і в той же час, вони мають знаходитися в полі зору платників податків і уповноважених органів щодо формування бюджетної політики  [8] .

У сучасних ринкових умовах проблема пенсійного забезпечення в Україні - одна із найбільш вразливих.

Спад виробництва, недостатня ефективність господарювання, низький рівень заробітної платні, висока інфляція та економічна криза призвели до різкого зменшення надходжень до Пенсійного фонду як на рівні держави , так і на рівні регіонів.

Отже, на сьогоднішній день постає актуальне питання  якісного наповнення Пенсійного Фонду,  запобігання  зростанню його дефіциту та в цілому  відвернення виникнення проблем щодо фіскальної стійкості.

 Наукові і практичні проблеми, пов'язані з проблемою фінансового забезпечення Пенсійного фонду України розглядалися  в роботах багатьох економістів серед яких Бойко М.Д., Гаряча О.В., Зайчук Б.О., Короневський В., Мусатова Т.А., Терещенко Г.М., Ткаченко Л.О. та ін. Але є недостатньо обґрунтованими питання формування фінансового механізму пенсійного забезпечення,  адекватних напрямків реформування діяльності Пенсійного фонду та  їх зв’язок із фіскальною стійкістю.

Мета і завдання статті. Дослідження  проблем фінансового забезпечення діяльності Пенсійного фонду України, визначення  впливу «старіння населенні» як структурної складової фіскальної стійкості,  розробка пропозицій щодо вдосконалення  діяльності Пенсійного фонду.

Виклад основного матеріалу. Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою, що здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення на території всієї держави. Формується за рахунок обов'язкових страхових внесків підприємств, громадян-підприємців, працюючих громадян.

У багатьох країнах основою пенсійної системи є обов'язкове пенсійне страхування, яке дає змогу отримувати дохід після припинення трудової діяльності та забезпечення прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян.

Перевищення доходів Пенсійного фонду над видатками дає змогу спрямовувати фінансові ресурси на збільшення розміру пенсій, а також зберігати вільні кошти у банківських установах з метою збільшення накопичень, використовувати для інвестиційної діяльності.

Чимало роботодавців через фінансові проблеми, або тому, що занижують відомості про зарплату працівників, не сплачують належні страхові внески з фонду заробітної платні. Це суттєво впливає на надходження до фонду й призводить до примусового стягнення. Зростання заробітної платні (доходів), з якої здійснюються відрахування до Пенсійного фонду, зумовлює позитивну тенденцію формування доходів цього фонду [6, с.15].

Існує кілька причин, які ускладнюють надходження коштів до Пенсійного фонду від аграрного сектора економіки: списання й реструктуризація боргів; заборгованість із виплати заробітної платні сільськогосподарським працівникам.

Джерелами формування Пенсійного фонду є: страхові внески, інвестиційний дохід, кошти державного бюджету та цільових фондів, суми фінансових санкцій та адміністративних стягнень, благодійні внески юридичних і фізичних осіб, добровільні внески, інші надходження [2, с.48].

Зростання навантаження на працююче населення - одна з об'єктивних причин фінансової неспроможності Пенсійного фонду та Державного бюджету, тобто коштів, що надходять від сплати страхових внесків, не вистачає для фінансування відповідних пенсійних виплат. Слід відзначити, що як державний фінансовий інститут, Пенсійний фонд України є складовою частиною бюджетно-фінансової системи, який здійснює адміністрування солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування через систему акумулювання і розподілу коштів.

Діюча солідарна система пенсійного забезпечення є соціально несправедливою - у першу чергу і найбільшою мірою стосовно найбідніших верств населення. Середній розмір виплачуваних пенсій дуже низький.  Діюча солідарна система пенсійного забезпечення є економічно необґрунтованою і фінансово неспроможною. Високі ставки пенсійних внесків спричиняють додаткове навантаження на економіку. Роботодавці змушені сплачувати до пенсійної системи третину фонду заробітної плати, що підвищує собівартість продукції і знижує її конкурентоспроможність, стримує зростання заробітної плати, не сприяє залученню інвестицій, легалізації тіньового сектору економіки та доходів населення [4, с.8].

Надмірне пенсійно-страхове навантаження на економіку звужує платіжну базу і джерела пенсійних надходжень. Значна частина фізичних та юридичних осіб не сплачує пенсійні внески. Глибока і затяжна економічна криза породила тінізацію економіки та безробіття, суттєво підірвала і деформувала фінансову базу пенсійної системи.

Поширення пільг у сплаті пенсійних внесків суттєво послаблює фінансову базу пенсійної системи. Серед організаційних проблем, які стоять на заваді здійснюваної пенсійної реформи, можна назвати відсутність повного персоніфікованого обліку трудового стажу та зроблених пенсійних внесків. На жаль, наявна матеріально-технічна база Пенсійного фонду ще не дає змоги зробити це у повному обсязі. Тому доцільно зробити кроки до її поліпшення.

Важливою проблемою є і недостатня поінформованість суспільства про характер намічуваних змін у пенсійній системі України, через що у населення спостерігається певна недовіра до перетворень у цій сфері.

Таким чином, діюча система пенсійного забезпечення вступила у протиріччя з новими реаліями ринкової економіки і водночас стримує реформування системи оплати праці та зростання легальних доходів населення, економічний розвиток загалом [5, с.77].

Метою реформування пенсійної системи є забезпечення належного рівня життя людей похилого віку на засадах соціальної справедливості, гармонізації відносин між поколіннями та сприяння економічному зростанню. Пенсійна реформа має здійснюватися на системних засадах, перевірених досвідом інших країн та адаптованих до українських умов, а саме: соціальної справедливості, прийнятності, розуміння та підтримки реформи широкими верствами населення; свободи вибору, підвищення зацікавленості і відповідальності громадян за свій добробут у старості; економічної обґрунтованості та фінансової спроможності і стійкості пенсійної системи; сприяння зростанню національних заощаджень та економічному розвитку країни; захищеності від політичних ризиків.

Пенсійні системи удосконалюються практично в усьому світі, і в першу чергу в країнах з високорозвиненими суспільними відносинами. Це зумовлено тенденціями старіння населення. Тому, крім підвищення пенсійного віку, запроваджуються інші, побудовані на принципово нових засадах, системи пенсійного забезпечення, які розосереджують ризики і послаблюють їхній вплив [3, с.28].

Для вдосконалення пенсійного забезпечення була введена багаторівнева систему пенсійного забезпечення, яка має три складові - солідарну (перший рівень), обов'язкову накопичувальну (другий рівень) та додаткову або добровільну накопичувальну (третій рівень). Таке поєднання повинно було забезпечувати соціальні гарантії та фінансову стабільність пенсійної системи, адже солідарна і накопичувальна системи підвладні впливу різних ризиків: перша вразлива щодо демографічних ризиків і досить стійка до інфляційних, а друга - навпаки. Реформована солідарна складова повинна враховувати інтереси малозабезпечених верств населення, а накопичувальна - стимулює до пенсійних заощаджень усіх громадян, особливо з більш високими доходами. Але така система не виявилась ефективною та потребує вдосконалення.

З урахуванням цього пенсійну реформу слід проводити за трьома напрямами: реформування солідарної системи, створення обов'язкової накопичувальної системи і розвиток добровільної накопичувальної системи [3, с.28].

Таким чином, пенсійне забезпечення - це державна система й основа складова системи соціального захисту населення. Ефективне забезпечення пенсіонерів можливе лише за умов належно спланованого та відпрацьованого фінансового механізму пенсійного забезпечення.

Особливо проблематичним воно буде за умови низьких темпів зростання реальної заробітної платні і, відповідно, надходжень до Пенсійного фонду України. Це доводить необхідність реформування чинної пенсійної системи, яка повинна забезпечувати: обов'язковість солідарного компонента пенсійного забезпечення, що передбачає перерозподіл доходів між різними поколіннями, на користь низькооплачуваних працівників; обов'язкову участь громадян у системі соціального страхування; відповідальності держави за створення пенсійної системи; прозорості використання пенсійних коштів як для державного (муніципальних) пенсійних фондів, так і недержавних пенсійних фондів, банків, страхових компаній.

Насправді реально наповнити в потрібних масштабах Пенсійний фонд України ми не можемо й у доступній для огляду перспективі без яких-небудь кардинальних заходів не зможемо. Це – проблема не тільки України, але й інших країн так званої європейської цивілізації: Європи й Північної Америки, сюди ж відносять Нову Зеландію, Австралію, іноді Японію.

Усе пов'язано із процесом старіння населення. Тобто, у нас, та й не тільки в нас, усе вище питома вага старшого покоління, і усе нижче – працюючих( див схему 1). Що робити із цим ніхто не знає. Є спроби продовжити період зайнятості, чи то директивно – підвищенням пенсійного віку, чи то, як говорять канадці й деякі інші, – введенням гнучкого віку виходу на пенсію. Тобто, людина йде на пенсію тоді, коли він уважає потрібним. Нижня межа визначається мінімальною тривалістю стажу відрахувань внесків на пенсійне страхування, а максимальний – власним рішенням, але продовження зайнятості заохочується збільшенням пенсії. На жаль, в Україні це не працює. Була введена можливість відкладеної пенсії, але значного ефекту не було  досягнуто.

 

Схема 1. Вікова пропорція населення України (1998-2050р.р.прогноз) [6, с.16].

 

Що в нас реально може спрацювати, так це все те, що пов'язано з легалізацією заробітної плати. Саме от це й треба робити.

Існує другий, більш радикальний спосіб — ліквідувати в рамках солідарної системи страхові принципи, як такі. Тобто, усім пенсіонерам платити деякі – фіксовані або диференційовані суми – з бюджету. Так було при Радянському Союзі, та й у деяких країнах і зараз існує така практика. У цих випадках страхові принципи діють тільки в накопичувальних схемах. У принципі на це можна піти, але це дуже серйозне ламання, і я не певна, що вона буде ефективною. У кожному разі це не забезпечить вирішення проблем солідарної системи. 

 Насправді все впирається в те, що в нас на сьогоднішній день платників внесків стільки ж, скільки пенсіонерів. Тобто, один середній платник забезпечує зі свого внеску середню пенсію. При цьому середній коефіцієнт відрахування становить 33%, а коефіцієнт заміщення – 48%. От 15% — це дірка, яка в нас є. 

Зрозуміло, що зменшувати пенсії не можна, отут справа в елементарних гуманістичних міркуваннях. Збільшувати внесок теж не можна. Потрібно по перш за все легалізовувати зарплату. В кінцевому результаті, рішення проблеми може полягати в частковому перенесенні платежів на бюджет.

Що стосується податку на валюту, та й інших дій уряду – те  все це потрібно робити, у принципі так роблять в усьому світі. Проблема насправді укладається у двох цифрах — співвідношення внеску платника й пенсіонера, і співвідношення ставки внеску  й коефіцієнта заміщення пенсії й зарплати. Цими двома співвідношеннями все виміряється.

Висновки.

Стійкість державних фінансів, яка кількісно визначається індикаторами фіскальної стійкості, значною мірою залежить від успішного  реформування системи пенсійного забезпечення в довгостроковій та середньостроковій перспективах (складова  CoA  - «вартість старіння»  -  в  індикаторах   та ).

З урахуванням збереження фіскальної стійкості можна окреслити наступні  шляхи наповнення ПФ України:

1. Розробка Державної програми «Про зайнятість працездатного населення України», яка, зокрема,  має передбачати створення високооплачуваних робочих місць внаслідок  розбудови/модернізації держсектора економіки шляхом неоіндустріаізаціі [10].

2. На законодавчому рівні – гнучко та з орієнтацію на перспективу -  зобов’язувати бізнес структури, поступово приводити оплату праці відповідно до середньої заробітної плати Європейських країн — по категоріях професій. Але по перш за все через підвищення ролі державного управління створювати сприятливий клімат у бізнес-середовищі.

3.Для легалізації «зарплат у конвертах»  - надалі змінювати  податковий кодекс у бік зменшення податкового тягаря.

4. Ввести надзвичайні збори на майно, яке є розкішшю. Усі кошти направляти в ПФ.

5. Ввести норму законодавства — спроба виведення коштів з України  через офшорну зону з застосуванням тіньових схем — 100% збір у ПФ України.

6. Здійснити передачу в управління ПФУ частки пакетів акцій найбільш рентабельних підприємств, які належать державі за умови наявності/ підготовки висококваліфікованих кадрів.

 

Література:

1. Закон України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року. Зі змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України. - 1992 - №3.

2. Бойко М.Д. Право пенсійного забезпечення в Україні: Навч. посіб. 2-е вид., випр. і доп. - К.: Атіка, 2006. - 356 c.

3. Гаряча О.В. Пенсійна реформа: здобутки та перспективи // Соціальний захист. - 2006. - №10. - С. 27-29.

4. Короневський В. Бюджет та фінансування виплат пенсій - це справа державна // Вісник Пенсійного фонду України. - 2007. - № 11. - С. 8-9.

5. Терещенко Г.М. Мусатова Т.А. Проблеми розвитку державного пенсійного страхування в Україні // Фінанси України. - 2008. -  № 12. - С. 76-88.

6. Ткаченко Л. Резерви збільшення доходів пенсійної системи України // Україна: аспекти праці. - 2009. - №5. - С. 15-19.

7. Public finances in EMU - 2006// European Economy.-2006.- N 3.-459p/

8. Public finances in EMU - 2009// European Economy.-2009.- N 9.-180 p.

9. Fiscal Sustainability Report  2012// European Economy.-2012.- N 8.-204 p.

10. Селезнев А. Бюджетная система: вклад в неоиндустриализацию  // Экономист : науч.-практ. журнал. - 2012. - N 2. - С. 3-17.

 

References:

1. The Law of Ukraine  „Pro pensiine zabezpechennia" from 05.11.1991, Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, 1992, vol. 3.

2. Boiko, M.D. (2006), Pravo pensiinoho zabezpechennia v Ukraini, Atika, Kyiv, Ukraine,  p. 356.

3. Hariacha, O.V. (2006), “Pensiina reforma: zdobutky ta perspektyvy”, Sotsialnyi zakhyst, vol. 10, pp. 27-29.

4. Koronevskyi, V. (2007), “Biudzhet ta finansuvannia vyplat pensii - tse sprava derzhavna”, Visnyk Pensiinoho fondu Ukrainy, vol. 11, pp. 8-9.

5. Tereshchenko, H.M. and Musatova, T.A. (2008), “Problemy rozvytku derzhavnoho pensiinoho strakhuvannia v Ukraini”, Finansy Ukrainy, vol. 12, pp. 76-88.

6. Tkachenko, L. (2009), “Rezervy zbilshennia dokhodiv pensiinoi systemy Ukrainy”, Ukraina: aspekty pratsi, vol. 5, pp. 15-19.

7. Public finances in EMU - 2006// European Economy.-2006.- N 3.-459p/

8. Public finances in EMU - 2009// European Economy.-2009.- N 9.-180 p.

9. Fiscal Sustainability Report  2012// European Economy.-2012.- N 8.-204 p.

10. Seleznev, A. (2012), “Bjudzhetnaja sistema: vklad v neoindustrializaciju”, Jekonomist , vol. 2, pp. 3-17.

 

Стаття надійшла до редакції 19.10.2013 р.