УДК 338.4

 

А. Г. Жарінова,

к. е. н, доцент, докторант, Київський національний університет технологій та дизайну, м. Київ

 

РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ

 

A. G. Gharinova,

Ph.D. in Economics, associate professor, doctoral, Kiev National University of Technologies and Design, Kiev

 

THE DEVELOPMENT OF THE KNOWLEDGE ECONOMY IN THE CONTEXT OF HUMAN CAPITAL

 

В статті розглянута особливість нового економічного укладу, що ґрунтується на продуктивності розумової праці та знан­нях, втілених у новітніх технологіях. Доведена необхідність оновлення знань протягом всього трудового життя та формування на цій основі нового виду основних факторів виробництва – інтелектуального капіталу.

 

The article examines the features of the new economic system that is based on the performance of knowledge workers and knowledge embodied in new technologies. It is proved the necessity of updating of knowledge throughout the working life and the formation of the basis of a new type of production factors - intellectual capital.

 

Ключові слова: технологічний уклад, економіка знань, інновації, технології, інтелектуальний капітал.

 

Keywords: technological way, knowledge economy, innovation, technologies, intellectual capital.

 

 

Вступ. У XXI сторіччі, за умов переходу світу до інформаційного суспільства, соціально-економічний розвиток країн залежатиме не від матеріальних, і навіть не від фінансових ресурсів, а від знань та кваліфікації робочої сили, тобто, від якості людських ресурсів.

Практикою доведено, сучасне суспільство розвивається на знаннях як на гранично невичерпному ресурсі та й ще прогресивно зростаючому під впливом його використання. Ця унікальна властивість ресурсу знань приховує потенціал побудови на його основі бездефіцитної економіки – економіки знань і, відповідно, формування нових видів капіталу – людського та інтелектуального, які покладено в усі аспекти виробничих відносин.

У системі формування зазначених видів капіталу виділено такі елементи: система освіти, система виробництва та відновлення наукового і технічного знання, механізм захисту інтелектуальної продукції, система заходів з розвитку всіх інформаційно-комунікаційних технологій, державна політика в області залучення технологій з-за кордону.

Об’єкти та методи дослідження. Огляд публікацій із цієї тематики свідчить, що вчені Л. І. Антошкіна [1],  А. Л. Гапоненко [2], І. Ю. Єгоров [3], В. В. Лабоцкий [4], Т. А. Стюарт [5] та інші надають велику увагу розв’язку проблем економіки вищої освіти, формування інтелектуального капіталу, переходу на новий вищий ступінь економічного укладу як основних напрямів створення економіки знань та підготовки людських ресурсів, створення умов для зміни у світі, і, зокрема, в українському суспільстві, орієнтації на світові (європейські) тенденції цивілізованого розвитку і нові вимоги до людської діяльності, її продуктивності. Крім цього, ряд вчених дослідили етапи народження нової цивілізація так званого інформаційного суспільства, що супро­воджувалася транснаціональною корпоратизацією та глобаліза­цією формування демократичного громадського суспільства. Саме на ці процеси вони звернули свої погляди, акцентуючи увагу на необхідність заміни стратегічних концепцій технічного та воє­нного озброєння на озброєння знаннями. Цей постулат не вик­ликає сумнівів, бо тільки знання дозволять людству відкинути застарілі догми багатовікового минулого, подолати бідність, ста­ти вільними членами нового суспільства, реально заможними громадянами, тобто закласти підґрунтя нового економічного ук­ладу.

Постановка завдання. Розглянути нову парадигму становлення людського та інтелектуального капіталу через формування та використання нового економічного укладу сучасності.

Результати та їх обговорення. Особливість нового економічного укладу полягає в тому, що він ґрунтується на продуктивності розумової праці, на знан­нях, втілених у новітніх технологіях, які самі по собі є майже цілком інтелектуальним продуктом. Переважаюча частка інте­лектуальної складової у вартості робить сферу послуг, інформа­ційне наповнення економіки головним джерелом її продуктив­ності і цілком залежатиме від повноти наповнення процесу праці знаннями та фахом. Продуктивність дедалі більше залежатиме не стільки від кількості працівників, скільки від їхньої компе­тентності, мобільності, спроможності до швидкої зміни видів діяльності, адаптованості до нових умов потреби постійного на­вчання під впливом модернізації економічних відносин.

Таким чином, особливості нової економіки, в першу чергу, полягають у її структурі та функціонуванні на основі знань, новітніх технологій, новітнього менеджменту. Одночасно з наро­щуванням економіки відбувається структурна зміна зайнятості робочої сили, яка стає дедалі більш фаховою та концентрується у сфері послуг і обміну.

Відповідно, особливої актуальності у сучасній економіці набувають дослідження інтелектуального капіталу на національному рівні:

По-перше, інтелектуальний капітал визначає ефективність сучасного виробництва на рівні країни, оскільки це поняття включає фактори, які на сьогоднішній день характеризуються найбільшим якісним внеском у додану вартість. До них відносяться і людський капітал як сукупність знань, навичок, вмінь людини, і нематеріальні активи (патенти, ліцензії, ноу-хау, торгові марки), і організаційна структура, електронні мережі та бази даних і т.д.

Безсумнівно, що основою розвитку сучасної економіки є ефективність використання людського потенціалу; наявність і використання досягнень науково-технічного прогресу (їхня частка у виробничих фондах, у продукції, що випускається, власне їхня здатність забезпечувати виробництво у сформованій економічній системі); спосіб організації зовнішньоекономічних зв’язків (становище країни на світовому ринку); інституціональне середовище [3].

Очевидно, що всі ці стратегічні фактори розвитку національної економіки визначають величезну практичну значимість формування інтелектуального капіталу країни.

По-друге, інтелектуальний капітал, як уже зазначалося, є нематеріальним фактором. Важливість адекватної оцінки нематеріальних факторів підтверджується численними спробами вчених їх оцінити. Подібні фактори на рівні національної економіки іноді називають «м’якими» факторами економічного росту, а на їхню частку припадає за різними підрахунками у деяких випадках до 80% від темпів приросту національного продукту [6]. Таке співвідношення характерне для економічно і соціально розвинених країн.

По-третє, дослідження сучасної економіки постіндустріального та інформаційного типів на сьогоднішній день в основному носять не практичний характер, а теоретичний, а деякі навіть футурологічний. Вчені намагаються зазирнути в майбутнє, але не порахувати сьогодення. У результаті дуже багато практичних аспектів залишається за рамками досліджень.

Тому при формуванні економічної політики практикам доводиться задовольнятися інструментами індустріальної економіки. До того ж, одне з завдань сучасної економічної теорії - надавати інструменти для аналітики та вироблення економічної політики.

Як відомо, рівень конкурентоспроможності тієї чи іншої держави забезпечується рівнем ефективного використання національних виробничих ресурсів, підвищенням продуктивності їх використання та забезпеченням на цій основі високого, постійно зростаючого рівня життя населення. Умовою функціонування сучасного постіндустріального суспільства і головним фактором конкурентоспроможності сучасної економіки виступає інтелектуальний капітал.

Досвід високо розвинутих країн свідчить, що новим економ­ікам притаманна така властивість як гостра конкуренція, що по­стійно спонукає до пошуку нових ринків та моделей розвитку, підтримки динамізму. Особливо виразно це проявляється у появі нових сфер діяльності, високоінноваційних компаній, які забез­печують щорічне зростання на рівні до 20% протягом обмеженого часу, забезпечуючи при цьому найбільший приріст нових робочих місць, зростання прибутків завдяки новітностям.

Як відомо, глобалізація супроводжується захопленням нових ринків, потребою у нових товарах та послугах, тому забезпечення скорочених життєвих циклів товарів, обумовлене жорсткою кон­куренцією, яка спонукає корпорації до постійного пошуку ново­введень, необхідністю прискорення оновлення технологій, в пер­шу чергу, шляхом нарощування та використання новітніх знань.

Особливість сучасних знань – це швидкість їх розповсюд­ження та необхідність оновлення протягом всього трудового життя. Але інтенсивність та можливість реалізації цього процесу має об­меження як економічного, так і політичного характеру. Тому мат­риця нової економіки, побудованої на знаннях, передбачає ство­рення необхідних засад суспільного устрою. Під цим слід розумі­ти потребу прискореної відмови та подолання старих уявлень і знань, притаманних тоталітарному періоду індустріального роз­витку економіки та свідомості, і заміни на нові, які є ознакою нового демократичного інформаційного суспільства. Зрозуміло, що це, в свою чергу, спонукає до принципових змін у механізмах дій у новому економічному просторі, побудованому на засадах інформаційних технологій та виробництва, інноваційній стратегії [2].

Все це дає підстави до напрацювання в українському суспільстві принципово нових уявлень про значущість сучасного покоління у сприянні становленню нашої держави як високорозвиненої, шля­хом накопичення та постійного оновлення загальноосвітніх і фа­хових знань. Немає сумнівів у тому, що оснащення фаховими знаннями, їх удосконалення протягом трудового життя – це найбільш потужний резерв конкурентних переваг України як дер­жави молодої демократії у світовому глобалізованому співтова­ристві.

Слід відзначити, що Національною доктриною розвитку освіти в Україні вперше було сформульовано економіку освіти, що призначена створити сталі передумови для розвитку всіх напрямів галузі з метою формування високого освітнього рівня українського на­роду та якості людського капіталу.

Сьогодні одне з найважливіших завдань, що стоїть перед ос­вітою – це навчання впродовж усього життя людини. Така кон­цепція наголошує на необхідності та правах людини навча­тися протягом всього життя. Більшість передових країн світу реформують власні освітні системи, спираючись на засади цієї концепції, що включає на­ступні елементи:

– можливість кожної людини вчитися протягом усього жит­тя;

– доступність для тих, хто навчається, максимально широко­го спектру вмінь і навичок;

– формальну систему освіти й підготовки разом із нефор­мальною діяльністю, яка організується навколо цієї системи [5].

Ці нероздільні частини стають предметом уваги й спільної підтримки з боку держави і приватного сектора особливо, що стосується освіти дорослих. При цьому слід розрізнити поняття «на­вчання впродовж життя» та «безперервна освіта». «Навчання впро­довж життя» вказує на те, що освіта триває все життя в різних формах: дитячих освітніх установах, школах, закладах позашкіль­ної підготовки, ВНЗ, закладах післядипломної освіти, шляхом са­моосвіти. «Безперервна освіта» – це освіта для дорослих, тих, хто вже закінчив школу. Постшкільна освіта не повинна обмежуватися вищим навчальним закладом. Вона має включати, крім вищої і професійної освіти, перепідготовку кадрів, освіту на робочому місці й інші доступні студентам усіх вікових груп програми фор­мальної й неформальної освіти, що забезпечують безперервність навчання [1].

На принципах безперервності й спадкоємності навчання ґрунтується формування “вільного освітнього простору”. Створюю­чи паралельну спадкоємність, ця ідея несе в собі демократичну основу, розширюючи можливості культурного вибору для моло­дої людини (або фахівця) як у здобутті професії, так і мобільній перекваліфікації, розширенні профілю спеціальності, змінюючи таким чином соціальні гарантії зайнятості. Отже, безперервна освіта, яка, на жаль, досі залишається малорозвиненою в Ук­раїні, сприяє значним змінам функціонування традиційної сис­теми освіти. Вона має не лише передати певний обсяг фактів, а дати можливість для “незалежного” навчання впродовж життя, виробити особистісну мотивацію й забезпечити широкі можли­вості для цього, незважаючи на освіту, вік та інтереси особистості.

Висновки. Україна все ще має потенціал модернізації суспільства на су­часному освітньому і науковому рівнях: високоосвічену інтелі­генцію, кваліфіковані освітянські й наукові кадри. Але рік у рік цей потенціал зменшується. Завдання держави й суспільства – не втратити історичний шанс і, усвідомивши стратегічні цілі, стати на шлях кардинальних змін.

Актуальність проблеми забезпечення економічного розвитку на підставі нових знань є головною умовою реформування цієї галузі економічної діяльності. Обумовлено це трансформаційни­ми процесами в самому суспільстві, необхідністю постійного онов­лення економіки, що має спиратись на принципи економіки но­вого формату та розвитку ринкових відносин і державної підтримки освіти, керуватись необхідністю забезпечення балансу інтересів на фаховому ринку праці.

 

Література.

1. Антошкіна Л. І. Економіка вищої освіти: тенденції та перспективи реформування / Л. І. Антошкина. – К.: Видавничий дім «Корпорація», 2005. – 368 с.

2. Гапоненко А. Л. Управление знаниями. Как превратить знания в капитал / А. Л. Гапоненко. – М.: Эксмо, 2008. – 400 с.

3. Єгоров І. Ю. Науковий та інноваційний потенціал України у міжнародних статистичних порівняннях [Текст] : [монографія] / І. Ю. Єгоров, І. А. Жукович, Ю. О. Рижкова. — К. : ДП "Інформ.-аналіт. агентство", 2010. — 156 с.

4. Лабоцкий В. В. Управление знаниями (технологии, методы, извлечение и измерение знаний) / В. В. Лабоцкий. – Минск: Современная школа, 2006. – 392 с.

5. Стюарт Т. А. Интеллектуальный капитал. Новый источник богатства /     Т. А. Стюарт. М.: Поколение, 2007. – 207 с.

 

References.

1. Antoshkina, L. I. (2005), Ekonomika vyschoi osvity: tendentsii ta perspektyvy reformuvannia [Economics of Higher Education: Trends and Perspectives of reforming] Kiev : Vydavnychyj dim «Korporatsiia». 368.

2. Haponenko, A. L. (2008), Upravlenye znanyiamy. Kak prevratyt' znanyia v kapytal [Knowledge Management. How to turn knowledge into capital] Moskva: Eksmo. 400.

3. Labotskyj, V. V. (2006), Upravlenye znanyiamy (tekhnolohyy, metody, yzvlechenye y yzmerenye znanyj) [Knowledge management (technology, methods, extraction and measurement of knowledge)] Mynsk: Sovremennaia shkola. 392.

4. Stiuart T. A. (2007), Yntellektual'nyj kapytal. Novyj ystochnyk bohatstva [Intellectual capital. New source of wealth] Moskva: Pokolenye. 207.

5. Yehorov, I. U., Zhukovych, I. A. and Ryzhkova, U. O. (2010), Naukovyj ta innovatsijnyj potentsial Ukrainy u mizhnarodnykh statystychnykh porivnianniakh. Kiev: DP "Inform.-analit. ahentstvo". 156.

 

Стаття надійшла до редакції 20.11.2013 р.