English • На русском
Електронний журнал «Ефективна економіка» включено до переліку наукових фахових видань України з питань економіки (Категорія «Б», Наказ Міністерства освіти і науки України від 11.07.2019 № 975)
Ефективна економіка № 10, 2012
УДК 65+338.124.4
О. В. Коваленко,
д. е. н., доцент, доцент кафедри обліку та аудиту, завідувач кафедри економіки підприємств,
Запорізька державна інженерна академія Міністерства освіти і науки України, м. Запоріжжя
КРИЗОВІ ЯВИЩА НА СТАДІЯХ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ БУДІВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА
У статті розглянуті кризові явища, які пов’язані зі стадіями життєвого циклу будівельного підприємства та розглянуті їх стадії розвитку і фази. Це дозволить визначити видові відмінності управлінського впливу та підвищити ефективність такого напряму управлінської науки та практики, як антикризове управління.
The article considers the crisis phenomena associated with the life cycle stages of a construction company and discussed their stage of development and phase. It may permit predetermine types differences of management influence and it may raise effectiveness such direction of management study and practice as anticrisis management.
Ключові слова: будівельне підприємство, життєвий цикл підприємства, кризові явища, стадії життєвого циклу.
Keywords: the construction company, life cycle of the enterprise, the crisis phenomena, the stage of the life cycle.
Постановка проблеми. Для успішної діяльності підприємствам необхідно звертати увагу на стадії основних життєвих циклів. Варто зазначити, що застосування концепції життєвого циклу в сучасних економічних умовах набуває особливого значення. Це зумовлено рядом причин, таких як спад виробництва, інфляція, соціальна напруга, що є наслідком світової економічної кризи, яка супроводжується стратегічною невизначеністю, нестабільністю організаційного середовища, збільшенням інтенсивності змін у внутрішньому та зовнішньому середовищі, уповільненням темпів росту та обмеженістю ресурсів. Усе це, безумовно, підсилює інтерес до концепції життєвого циклу та її інтерпретації в контексті сучасної управлінської та організаційної науки. Врахування теоретичних та практичних процесів циклічного розвитку підприємства, дослідження кризових факторів на різних етапах життєвого циклу підприємства дозволить по новому оцінити стан ресурсів та оточення підприємства, визначити відмінності в управлінських діях та підвищити ефективність антикризового управління.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теорія життєвого циклу, чи то життєвий цикл товару або конкурентної переваги, або ж життєвий цикл підприємства, в різний час розглядалися різними авторами, які працюють у науковій сфері економіки підприємства. І. Адізес, Л. О. Градов, Грейнер, Є. Коротков, Ж. Ліппітт, М. Портер, О. Скибицький, В. Шмідт та інші у своїх працях визначають дії підприємства на кожній стадії життєвого циклу. Вивчення підприємства з позиції життєвого циклу дозволяє точніше визначити фактори кризового розвитку та розробити стратегію та тактику антикризового управління й розробити заходи із запобігання або послаблення негативних і підвищення ймовірності позитивних наслідків.
Мета дослідження полягає у розгляді кризових явищ, які притаманні життєвому циклу підприємства на різних стадіях.
Виклад основного матеріалу. Концепція життєвого циклу показує напрямки діагностики ефективності функціонування будівельного підприємства і таким чином погоджує ключові чинники зовнішнього і внутрішнього середовища, у тому числі і найбільш характерні симптоми кризи на підприємствах [2, с. 43-44].
Відповідно до наукових концепцій, які викладені у спеціальній літературі з цього питання [1, с. 79-92; 2, c. 43-49; 3, с. 185-186; 4, с. 46-54], можливість кризового стану будівельного підприємства або збільшення ймовірності його виникнення існує в перехідні періоду розвитку – між стадіями циклу. Отже, кризи виникають на різних стадіях розвитку підприємства. Аби запобігти системній кризі необхідно своєчасно виявити симптоми та визначити фактори, які будуть свідчити про можливість настання кризи саме на зазначеному етапі, й розробити заходи з ліквідації та послаблення негативних наслідків.
Система антикризового управління володіє властивостями, які надають особливий механізм управлінню: гнучкість і адаптивність [5], здатність до диверсифікації та своєчасного ситуаційного реагування, а також можливість ефективно використовувати потенціал підприємства і неформальні методи управління. У психології кризою називаються зміни, що виникають на стику стабільних періодів. Кожному підприємству притаманні специфічні темпи розвитку. Перехід від однієї стадії до іншої може супроводжуватися кризами різного типу, зумовленими впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. Тому для керівників підприємства виявлення можливих проявів кризових явищ, визначення кризових факторів може бути основою для розробки антикризових заходів на кожній фазі життєвого циклу підприємства. На практиці, як правило, реалізація комплексу антикризових процедур починається на стадії занепаду, коли підприємство неплатоспроможне, і для відновлення його платоспроможності необхідно застосувати процедуру банкрутства.
Як зазначає Ситник Л.С. [6] у сучасній літературі ще не сформувалося загальноприйняте уявлення про кризовий стан підприємства. Дехто вважає, що поняття кризи стосується лише процесів макроекономічного розвитку. Інші автори визначають кризовий стан підприємства як закономірність, властиву діяльності підприємства в умовах формування ринкової системи, яка пов’язана з життєвим циклом підприємства та обумовлена внутрішніми ти зовнішніми факторами. Головним тут вважається те, що на кожній стадії життєвого циклу проява кризової ситуації може бути обумовлена як одноманітними причинами та привести до схожих наслідків, так і різноманітними причинами. При цьому визначається, що кризові ситуації виникають на всіх стадіях життєвого циклу підприємства. Вони відбиваються в коливаннях обсягів виробництва продукції, виникненні глибокого спаду виробництва і труднощів зі збутом продукції, надмірному зростанні заборгованості за податковими та іншими платежами, розбалансованості товарних і грошових потоків, неузгодженості грошових потоків. З цим визначенням можна погодитись, але з висновком про управління в кризових ситуаціях тільки у випадку неплатоспроможності підприємства – ні.
Копилюк О.І. розбалансування діяльності підприємства та обмежені можливості його впливу на фінансові відносини визначає терміном «фінансова криза» [7, с. 58]. Кризова ситуація, для подолання якої не було вжито відповідних заходів, може призвести до значного розбалансування економічного організму підприємства, неможливості фінансового забезпечення своєї діяльності, що розглядається як банкрутство підприємства.
Більшість українських економістів визначає 3 основні стадії розвитку кризи на рівні підприємства [8, 9]: Перша стадія – прихована криза (криза ефективності) основними її характеристиками є зниження ефективності діяльності підприємства, що виявляється в негативній динаміці показників прибутковості обороту та капіталу, ринковій вартості підприємства, тривалості фінансового та операційного циклів. Причинами такої ситуації різкого зниження ефективності є отримання збитків спочатку від окремих операцій, потім – отримання збитків у певних часових періодах, і поступово за результатами господарської та фінансової діяльності. Спочатку збитки отримані від окремих операцій покриваються за рахунок внутрішніх резервів – ліквідної частини власного капіталу, нерозподілених прибутків минулих періодів. Також збитки покриваються за рахунок продажу активів та зростання кредиторської заборгованості. Поступово внутрішні резерви покриття поточних збитків вичерпуються, що знаменує перехід до наступної стадії розвитку кризи. Дії керівництва на цій стадії кризи переважно спрямовані на нерозповсюдження негативної інформації про діяльність підприємства. Невдачі розглядаються як короткострокові явища, зумовлені не прогнозованим збігом обставин. За сприятливих обставин тимчасові фінансові ускладнення вдається подолати, але поглиблений аналіз ситуації та пошук причин їх виникнення не проводиться, необхідні зміни в стратегії та тактиці діяльності не вносяться, що сприяє поглибленню кризи. Друга стадія – криза платоспроможності – ця стадія банкрутства характеризується періодичним та дедалі тривалішим дефіцитом грошових коштів для виконання підприємством своїх зобов’язань та фінансування поточної діяльності. Зовнішнім виявом такого становища є затримка оплати поточних платежів (порушення термінів сплати у зв’язку з недостатньою кількістю грошей на розрахунковому рахунку), сплата економічних санкцій (пені, штрафів) за несвоєчасну оплату, поява простроченої кредиторської заборгованості та непогашених кредитів та позик. Відбувається поступове накопичення та поглиблення суперечностей між попитом та пропозицією грошових коштів, між потребою їх витрачання та можливістю їх накопичення. Як правило, дії керівництва підприємства на цій стадії мають екстрений характер: укладаються угоди з малознайомими та не зовсім надійними партнерами, використовуються позабанківські форми короткострокового фінансування, використовуються авантюрні методи ведення діяльності, що призводить до порушення законодавства та податкової дисципліни. Третя стадія – загроза банкрутства (криза розрахунків за боргами, фінансова неспроможність) – ця стадія характеризується неспроможністю підприємства протягом тривалого часу (за законодавством протягом трьох місяців) погасити зобов’язання перед кредиторами, тоді кредитори мають право подати заяву до господарського суду про порушення проти підприємства провадження про визнання його банкрутом, та захищати свої права в суді. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності. Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадії її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог санаційних заходів.
Важливою передумовою застосування правильних та ефективних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи:
а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління), або криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати неплатоспроможності);
б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню підприємства та потребує негайного проведення фінансової санації. Криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу);
в) кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства та призводить до його ліквідації. Стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху).
Між наведеними видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв’язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого - до зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможності та банкрутство підприємства. Ідентифікація фази фінансової кризи та причин її виникнення є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції не неї.
Ситник Л.С. [6] серед видів кризових ситуацій виділяє: кризу управління як погіршення якості управління, бюрократизація і надмірне збільшення масштабів управління; соціальну кризу, тобто проблеми у своєчасній оплаті праці, загроза безробіття, погіршення морально-психологічного клімату; криза виробництва як неможливість застосування прогресивної техніки і технології, спад у реалізації продукції, погіршення положення підприємства на ринку; інноваційну кризу – старіння підприємства, скорочення інноваційної і стратегічної діяльності; криза довіри як утрата керівниками лідерства в колективі, некомпетентність у прийнятті рішень; фінансову кризу, коли підприємство переходить з режиму своєчасного виконання зобов’язань в роботу зі збоями та зривами, його діяльність характеризується нездатністю продовження фінансового забезпечення виробничого процесу, оплати рахунків і погашення заборгованості, тобто неплатоспроможністю підприємства.
Можливі й інші класифікації всього різноманіття кризових ситуацій. Але, в остаточному підсумку, кожна кризова ситуація будь-якого виду відбувається у площини вартості та грошей, звужуючи можливості підприємства виконувати свої зобов'язання перед кредиторами. Тобто будь-яка кризова ситуація є кроком у напрямку неплатоспроможності та банкрутства, а банкрутство та його ймовірність, у свою чергу, є узагальненим вимірником негативності кожної кризової ситуації. Стратегічна криза – це нездатність або низька здатність підприємства до розвитку, втрата соціально-економічного призначення. При цьому керівництву важко визначити місце господарського суб’єкта в навколишньому середовищі, його мету та завдання на перспективу та шляхи досягнення поставлених цілей. Загалом стратегічні кризи, що виникають на вітчизняних підприємствах, мають, як правило, одну причину – відсутність довгострокової стратегії розвитку. Розвиток як реалізація якісних змін стану та напрямків діяльності стає неможливим для таких підприємств. В середині 90–х рр. ХХ ст. стратегічної кризи в Україні зазнала більшість промислових підприємств. Подолати цю кризу та пристосуватися до умов перехідної економіки змогли лише ті підприємства, на яких відбулася зміна власників, системи управління, організації виробництва тощо. Інші зазнали фінансового краху, руйнації та ліквідації. Тактична криза (криза поточної діяльності) – це неспроможність (низька спроможність) підтримувати стабільне функціонування суб’єкта господарювання. Ця криза виявляється як через виробничу, так і через фінансову сфери. Наслідками стратегічних помилок підприємства, зокрема в сфері маркетингу при оцінці стану ринку, наявності загроз та впливу ймовірних подій на виробничу діяльність є кризи недо- та перевиробництва.
Фінансова криза проявляється через спад платоспроможності, ліквідності та ефективності унаслідок помилок при плануванні грошових потоків, а також реальних проблем надходження коштів, якщо господарський суб’єкт не має достатніх страхових резервів або зовнішніх джерел фінансування, то подальше його функціонування ускладнюється аж до повної зупинки. Підприємство стає залежним від кредиторів при накопиченні значного обсягу боргів, які в будь-який момент можуть розпочати справу про банкрутство та заволодіти його майном. Зменшення прибутків сигналізує, що знижується ефективність діяльності господарського суб’єкта. Якщо й надалі ця тенденція зберігається, тобто зростають витрати, скорочуються доходи, то підприємство входить у зону збитковості, в якій воно може практично самознищитися, поступово «проївши» власні активи та капітал.
Висновки. Антикризове управління повинне бути спрямоване на попередження й запобігання кризи, поки вона не набула форми незворотної хронічної неплатоспроможності. У випадку своєчасного застосування адекватних профілактичних заходів найчастіше кризового стану підприємства можна уникнути. До того ж можливості безмежно довгого функціонування залежать від динамізму зовнішнього середовища підприємства, оскільки трапляються ситуації, коли швидкість управлінської реакції нижча від темпів розвитку загрози. Отже, криза неплатоспроможності може виникнути на будь-якій стадії життєвого циклу системи; не всі кризи можливо відвернути, деякі потрібно пережити та подолати їх руйнівні наслідки. Тому потребує актуалізації питання щодо «лікування» неплатоспроможності, в тому числі й шляхом застосування адекватних інструментів механізму попередження загрози банкрутства (реорганізаційних процедур, контролінгу, бенчмаркінгу, впровадження стандартів контролю для попередження ймовірності загрози банкрутства при застосуванні моделі аудиторського ризику та ін.).
Література.
1. Антикризисное управление: от банкротства – к финансовому оздоровлению / Иванов Г.П., Беляев С.Г., Кошкин В.И., Семенихин А.И., Борисова Г.Г. / под ред. Г.П.Иванова. – М.: «ЮНИТИ», 1995. - 317 c.
2. Ареф’єва О.В. Стратегічне забезпечення життєвого циклу підприємства / О.В. Ареф’єва, О.І. Кондратюк // Актуальні проблеми економіки. – 2008. - № 3 (81). - С. 43 - 49.
3. Любушин Н.П. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия: [учебное пособие для вузов] / И.П.Любушин, В.Б. Лещева, В.Г. Дьякова / Под ред. И.П.Любушина – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003.- 471 с.
4. Скібіцький О. М. Антикризовий менеджмент: [навч посібник.] / О. М. Скібіцький – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 568 с.
5. Адизес И. Управление жизненным циклом корпорации / И. Адизес [Пер. с анл.] – СПб.: Питер, 2007.
6. Ситник Л.С. Організаційно-економічний механізм антикризового управління підприємством: монографія / Людмила Степанівна Ситник / НАН України; Ін-т економіки пром-сті. – Донецьк: ІЕП НАН України, 2000. – 504с.
7. Копилюк О.І. Фінансова санація та банкрутство підприємств : [навч. посіб. для студ. вузів] / О.І. Копилюк, А.М. Штангрет. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 168 с.
8. Василенко В.О. Антикризове управління підприємством: [навч. посібник] / О.В. Василенко; [вид. 2-ге виправл. і доп.].– К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 504 с.
9. Стратегия и тактика антикризисного управления фирмой: [монография] / А.П. Градов, Б.И. Кузин, А.В. Федотов, Г.В. Слабиков, А.С. Соколицын / [А.П. Градов (ред.), Б.И.Кузин (ред.)]. - С-Пб.: Специальная литература, 1996. – 510 с.
Стаття надійшла до редакції 06.10.2012 р.