УДК 631.1:331.101.262

 

Ю. Г. Орехівський,

магістр, здобувач, Національний університет біоресурсів і природокористування України, м. Київ

 

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ АГРОПОТЕНЦІАЛ ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ ОБ’ЄКТ УПРАВЛІННЯ

 

Yu. G. Orehivskiy,

Master's of degree, post-graduate student, National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine, Kyiv

 

INTELLECTUAL AGROPOTENTIAL AS STRATEGIC OBJECT OF MANAGEMENT

 

Дослідження присвячено актуальній темі розвитку, сучасного розширеного відтворення інтелектуального потенціалу, який вершить головну продуктивну силу аграрної сфери національної економіки. З’ясовані теоретико-методологічні засади сутності поняття і категорії інтелектуального агропотенціалу, його важливіші органічні складові у форматі стратегічного управління. На основі узагальнення існуючих підходів і точок зору вітчизняних та зарубіжних науковців, власного осмислення наводиться авторське визначення інтелектуального потенціалу як сукупності розумової творчості, освітньо-професійних знань та інших властивостей особистості працівників, здатних до інноваційної діяльності у сільському господарстві. Інтелектуалізація аграрної праці акумулюється примноженням харизматичних, тобто генетичних селянських рис, набутих якостей у процесі зайнятості на землі та впливом оточуючого суспільного середовища. Обґрунтовується стратегічна пріоритетність інтелектуального збагачення трудівників на всіх рівнях управління галуззю, що має ключове значення для підвищення ефективності виробництва і соціального розвитку села.

 

The research is sanctified to the actual theme of development, modern extended recreation of intellectual potential that manages the main productive force of agrarian sphere of the national economy. Found out theoretical and methodological principles of essence concept and category of intellectual agropotential, him more important organic constituents in the format of strategic management. On the basis generalization of existent approaches and points view of home and foreign scientists, own comprehension authorial determination over of intellectual potential as totalities of mental work, educationally-professional knowledge and other properties of personality workers apt to innovative activity in agriculture.

 

Ключові слова: Стратегічне управління, інтелектуальний агропотенціал, розширене відтворення.

 

Keywords: Strategic management, intellectual agropotential, extended recreation.

 

 

Постановка проблеми. Тривала криза вітчизняного сільського господарства вимагає, насамперед, наукового пошуку рушійних шляхів економічного зростання та соціального розвитку села з урахуванням досягнень науки і передового досвіду. Світовою тенденцією нині є поступове становлення інноваційно-інформаційної економіки знань, в основі чого знаходиться інтелектуалізація суспільної праці. Тому вчені, особливо з другої половини минулого століття, усе відчутніше концентрують увагу на осяжності розуму людей, їх професіоналізмі, гармонізації особистості працівників. Творчість породжує необмежені можливості і синтезує нематеріальні активи соціально-економічного прогресу, що у першу чергу об’єктивно необхідно аграрному сектору національного господарства.

Інтелектуальний потенціал вінчає головну продуктивну силу галузі, первинно забезпечує раціональний взаємозв’язок з іншими факторами виробництва, що має неперехідне теоретичне і практичне значення для підвищення ефективності аграрної економіки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемі розвитку інтелектуального потенціалу і трансформації його в капітал за ринкових умов в загальному присвятили свої роботи українські економісти В. М. Геєць,  Л. І. Федулова, М. Й. Малік, М. Ф. Кропивко, С. І. Пирожков, О. Д. Гудзинський, В. В. Россоха, В. А. Ткаченко, Е. М. Лібанова, Л. І. Курило, О. М. Вишневська та інші вчені. А також зарубіжні автори Р. Л. Акофф, Т. Стюарт, Т. Шульц, Б. Лев, У. Букович; російські вчені  Л. І. Лукічова, С. М. Климов, О. М. Козирєв, Б. Б. Леонтьев, Г. Бромберг. Вони зазначають, що нині інтелектуалізація переважним чином забезпечує розширене відтворення головної продуктивної сили, перетворюється на визначальне джерело примноження життєвих благ. Проте в літературі, як правило, інтелектуалізація розглядається у проблемі трудового потенціалу суспільства за традиційної економіки. Науковці визнають, що сучасний розвиток інтелектуального потенціалу/капіталу залишається недостатньо дослідженим, насамперед, в теоретико-методологічному аспекті.

Разом з тим, як підкреслює академік В. М. Геєць, “формування цілісної системи категорій, які б дозволили не тільки досліджувати економіку знань, але й ефективно керувати нею – ще попереду” [19, с.12]. Стосовно аграрної сфери, то акцентованого узагальненого розгляду цих питань далеко не здійснено. Лише окремі моменти стосовно інтелектуального потенціалу розглядаються науковою періодикою у напрямі стратегічного управління, трактуються по-різному, залишаються дискусійними, а тому вимагають продовження спеціального дослідження.

Мета статті – в аспекті стратегічного управління з’ясувати сутність розширеного відтворення інтелектуального потенціалу як пріоритетного фактору забезпечення ефективності аграрної сфери національної економіки.

Завдання полягає в теоретико-методологічному обґрунтуванні необхідності істотного прискорення інтелектуалізації праці на землі, що вирішально зумовлює розвиток виробництва і села загалом.

Виклад основного матеріалу. Вивчення інтелектуального потенціалу має загальне, конкретно наукове та практичне значення, стосується усіх рівнів і фаз суспільного відтворення. Це зумовлюється осяжною насиченістю, широким розмаїттям органічних складових поняття, постійним збагаченням його змісту, що залежить від множини чинників. Аналогічною є й відповідна категорія, що акумулює полімерну систему економічних та інших відносин у господарському житті.

Інтелектуальний елемент є невід’ємною і в якісному розумінні важливішою частиною людського потенціалу. Останній включає усі сутнісні сили індивіда – фізичні, розумові, нервові тощо, які характеризують здатність до праці, робочу силу від особи і до суспільства в цілому. Тому виділяючи окремо для дослідження власне процес відтворення інтелектуального потенціалу, слід враховувати людський розвиток взагалі. Саме йому завдячує рівень і примноження інтелектуального потенціалу, який реалізується потім на виробництві. Тобто, поняття людського потенціалу є більш широким і вихідним для розуміння вужчого поняття інтелектуального потенціалу.

Поняття розкриває зміст певного терміну, яким воно позначається. Категорія виражає причинно-наслідкові зв’язки і залежності стосовно її поняття, тобто є ланкою якихось відносин між людьми у процесі їх спільної діяльності. Економічні відносини служать формою розвитку продуктивних сил. Інтелект працівника характеризує його рівень, якість робочої сили, здатність до складної і творчої трудової діяльності. Саме це є, насамперед, предметом нашого дослідження як сукупності різноманітних відносин у процесі стратегічного управління, зорієнтованого на довготривалий вплив з метою розширеного відтворення інтелектуального потенціалу аграрної сфери.

У даному форматі надалі матиметься на увазі органічна єдність поняття і категорії, а для спрощення лінгвістичного викладу об’єкту дослідження, тобто стратегії управління розвитком, інтелектуальний потенціал аграрної сфери економіки будемо позначати скорочено й як інтелектуальний агропотенціал, умовно допускаючи, що це економічні синоніми.

Розширене відтворення інтелектуального потенціалу найістотніше служить збільшенню можливостей для створення благ, множить віддачу працівників завдяки їх освітньо-професійному зростанню тощо, в цілому забезпечує всебічний гармонійний розвиток особистості, що є найціннішим багатством суспільства. Внаслідок примноження інтелектуального потенціалу виникають і запроваджуються новітні технології, підвищується ефективність виробництва і якість продукції та ін. Натепер починається становлення інноваційно-інформаційної економіки знань, або просто – це інтелектуальна економіка, яка об’єктивно потребує й відповідного управління.

Національне виробництво, життєво важливішою складовою якого служить сільське господарство, динамічне і всебічне. Його суспільне відтворення багатовимірне, залежить від численних факторів, постійно ускладнюється. Вершину головної продуктивної сили, як економіки в цілому, так і аграрної сфери зокрема, представляє інтелектуальний капітал. Це найактивніший органічний елемент всього трудового потенціалу, уособлення його реалізації в ринкових умовах.

Інтелектуальний потенціал, будучи органічною цілісністю, дозволяє розглядати його як відносно автономне системне утворення. Звідси, непростим є управління ним. Тому удосконалення керівництва, особливо в стратегічному аспекті, виступає окремою рушійною силою, доленосною підоймою ефективності аграрного виробництва, а значить, і соціального розвитку села.

Активізація дискусії навколо інтелектуального потенціалу спостерігається порівняно недавно, протягом останніх двох-трьох десятиліть. Науковим імпульсом стало дослідження Світового банку про визначальну роль людського фактора у розв’язанні соціально-економічних проблем на сучасному етапі. Так, спостереженнями, проведеними у 192 країнах, встановлено, що зростання економіки нині безпосередньо пов’язане з реалізацією трудового потенціалу на 64%, тоді, коли на матеріальні виробничі фактори (основний капітал як уречевлена минула праця) приходиться лише 16%, а на природні ресурси – 20% [13, с.370; 17, с.188].

У процесі формування інноваційно-інформаційної економіки показник людського капіталу підвищується. Він помітно збільшується і стає найпотужнішим фактором соціально-економічного прогресу. У розвинутих країнах до 90% їх зростання отримується за рахунок інтелектуального ресурсу. Корейський вчений Дж. Парк дослідив у даному відношенні 94 країни і дійшов висновку, що саме людський капітал став причиною їхніх досягнень [10, с.12]. Ось чому посилюється увага вчених насамперед до інтелектуального аспекту людського фактору виробництва, а управління дедалі поширюється на його розширене відтворення.

Наприклад, відомий американський економіст П. Друкер відступає від традиційних методів управління, які підкреслюють головну необхідність використання ресурсів найбільш цілеспрямовано за їх обмеженості, а то й вичерпності. Вчений на перше місце ставить творчість як засіб ефективного досягнення мети, доводить, що у XXI столітті відбувається перехід від “раціональної організації” до компаній, які “базуються на знаннях та інформації” [6, с.319].

Подібно висловлюється У. Черчмен (США), підкреслюючи, що примноження результативності праці наслідковує сьогодні перш за все вирішення інтелектуальної проблеми, реалізацію “системної мудрості” економічно активних індивідів [6, с.998]. О. Шмаленбах (ФРН) вперше інтелектуальний капітал визначив “особливою характеристикою” організації і відніс його до активів у балансовій звітності підприємства, як “міст” до “спадкової вартості”, що відображає ефективність творчої діяльності компанії [6, с.1022–1023].

Інтелектуальний потенціал іноді акцентується у сутності відповідного капіталу. Для прикладу, Л. Лукічева в даному разі пише, що вперше застосував термін “менеджмент знань” К. Віг (1993р.), виділивши при цьому три взаємопов’язані рівні управління ними: бізнес, перспективний менеджмент і практичні дії [12, с.104]. Під терміном “інтелектуальний капітал” Л. Лукічева розуміє сукупність інтелектуальних активів і трудових ресурсів у рамках конкурентного наукоємного підприємства [12, с.113].

Огляд наукових джерел показує, що інтелектуальний потенціал трактується по-різному. Неоднозначність цього поняття залишається й дотепер, що відзначається науковцями. Але прив’язаність інтелекту до людського капіталу у їхньому взаємозв’язку непроста. Як зазначає Я. Ларіна, навіть Т. Шульц, який отримав Нобелівську премію за розвиток даної теорії (1979 р., у галузі економіки), не вніс тут повної ясності. Він запропонував розуміти під людським капіталом знання, навички та здібності людини, які сприяють зростанню продуктивної сили її праці. На його думку, всі людські можливості є або вродженими, або набутими, і якщо їх розвивати за допомогою відповідних інвестицій, вони стають капіталом. Оскільки однією з форм капіталу є освіта, людським його називають тому, що вона існує частиною людини, а капіталом стає через те, що є джерелом майбутніх задоволень потреб і заробітків, або того й іншого разом взятих [10, с.15].

Проте, як зазначається у фундаментальній праці “Україна у вимірі економіки знань” (за редакцією академіка В. Гейця), творчий потенціал, особливо інтелектуальний капітал, мають дещо іншу природу: “це, перш за все, люди та знання, якими вони володіють, а також їх навички і все те, що допомагає ефективно використовувати знання та навички; збірне поняття для визначення нематеріальних цінностей, що об’єктивно підвищують ринкову вартість компанії” [17, с.192]. Тут логічно простежується, що природу інтелектуального потенціалу слід з’ясовувати у самих працівниках та їх трудовій діяльності. Причому в ринковій економіці на перший план висувається інтелектуальний капітал, здатний реально примножувати вартість життєвих благ у конкурентному середовищі.

Обґрунтування власної концепції наразі узагальнення існуючих точок зору почнемо з того, що внутрішня природа інтелектуального потенціалу криється в самому працівнику, на усіх його рівнях – індивідуальному, колективному і загальному у суспільстві. Зовнішньо це проявляється у трудовій діяльності, на виробництві.

Відтак, досліджуване поняття необхідно розглядати у вузькому і широкому смислі. Це стане двояким об’єктом управління, в тому числі розвитком інтелектуального агропотенціалу, враховуючи особливості сільськогосподарської праці та виробництва.

В епіцентр дослідження коренево потрапляє інтелект (лат.  intellectus – розум, пізнання і т.п.). Поняття досить насичене. Вчені називають біля 120 лише “базових факторів інтелекту” [7, с.120]. Вони по-різному впливають на трудову діяльність людей. Великий тлумачний словник сучасної української мови визначає інтелект як розум, здатність до мислення, наближення його до вищих теоретичних рівнів, позначає якість розумового розвитку людини у процесі її життєдіяльності [1, с.282].

Філософська наука стосовно управління ототожнює інтелект зі стилем і стратегіями вирішення проблем, здійсненням розумових функцій, ефективністю індивідуального підходу до ситуації, що вимагає пізнавальної активності [18, с.215–216]. Це дає нам підстави розглядати інтелектуальний потенціал як реально можливий нематеріальний фактор виробництва у стратегічному вимірі аграрного менеджменту.

Разом з тим, інтелектуальний агропотенціал на терені суспільного його значення має певні відмінності. Їх частково відобразила Л. Курило: “Інтелектуальний капітал аграрної сфери – капітал, що формується інтелектуальними та інформаційними ресурсами аграрної сфери, а також природним й економічним потенціалом територій та регіонів, що в процесі свого руху створюють нову вартість” [9, с.276]. Але тут помітно змішані поняття капіталу і потенціалу, не виділено ключовий елемент – виробництво, по відношенню до чого, на наш погляд, слід розрізняти у першу чергу згадані родинні поняття.

При визначенні сутності інтелектуального агропотенціалу необхідно відштовхуватися, опиратися на особливості галузі сільського господарства. Вони визнані і не викликають сумнівів. Це те, що трудова діяльність на землі дуже складна і потребує більш високого рівня робочої сили у порівнянні з іншими галузями економіки.

Найбільш послідовно особливості і специфіку та пріоритетність аграрної праці у житті суспільства обстоювали фізіократи (гр. phisis – природа і kratos – влада) – представники однієї з течій класичної економічної науки (Ф. Кене, Ж. Тюрго та ін.), яка заснована ще в середині XVIII ст. у Франції [5, с.794]. Їхні ідеї знайшли ґрунтовне продовження у працях видатного українського мислителя С. Подолинського (1850 – 1891 рр.).

Визнано, що С. Подолинський заклав основи нового підходу до аналізу розвитку людства, пов’язавши його із збереженням і нагромадженням енергії, і дав своє визначення праці, яке сучасні вчені назвали “видатним відкриттям для науки всього людства” [4, с.782]. Він довів, що додаткова вартість має лише мізерне відношення до людських м’язів. Більше того, “мускульну працю не слід ототожнювати з корисною працею” [4, с.781]. Так, у роботі “Праця людини і її відношення до розподілу енергії” вчений стверджує: “… праця є таке споживання механічної та психічної роботи, нагромадженої в організмі, яке має результатом збільшення кількості перетворюваної енергії на земній поверхні” [14, с.229]. І далі підкреслюється: “… правильне землеробство є найліпший представник корисної праці, тобто роботи, що збільшує збереження сонячної енергії на земній поверхні” [14,с.236].

На основі своїх розрахунків С. Подолинський робить висновок, що праця при її застосуванні зберігає енергії у десять разів більше, ніж сама містить [4, с.781]. Інакше кажучи, трудовий потенціал суспільства безмежний завдяки єдиному та унікальному самовідтворенню цього ресурсу у процесі роботи. Тобто, слід розуміти, що однозначно корисним аспектом трудової діяльності людини є реалізація і водночас розширений розвиток власних здібностей до творчої праці, всього того, на чому базується інтелектуальний потенціал.

Ідеї С. Подолинського продовжив і поглибив академік В. Вернадський (1863 – 1945рр.). Він створив вчення про біосферу, ввівши у науковий оборот поняття “живої речовини”, до складу якої входить людина. Неперевершеною заслугою вченого є концепція органічної єдності людини з природою, довкіллям. “Людство, як жива речовина, нерозривно пов’язане з матеріально-енергетичними процесами визначеної геологічної оболонки землі – з її біосферою. Воно фізично не може бути від неї незалежним ні на одну хвилину” [2, с.172].

Звідси викладемо наше загальне бачення інтелектуального потенціалу як складного поняття. Це наявність у працівника, від окремого індивіда до суспільства, здатності до інноваційної праці завдяки постійному розвитку його творчих розумових здібностей. Або інакше – це креативні трудові можливості високого рівня робочої сили, які належить використати, матеріалізувати при створенні додаткових життєвих благ.

Креативність – це творчі здібності індивіда, які характеризують його здатність, готовність приймати і створювати нові ідеї, що відхиляються від традиційних, або прийнятих схем мислення, а також здібності як незалежний фактор таланту, здатний розв’язувати проблеми всередині статичних систем [8]. Інтелектуальна праця по великому рахунку завжди креативна, чи прагне до цього. Сільське господарство не є тому виключенням.

Інтелектуальний потенціал аграрної сфери включає, натомість, ще й свої особливі риси та якості, притаманні даній галузі народного господарства, неповторному образу сільського буття. В цьому головна відмінність інтелектуального агропотенціалу. Для сільськогосподарського виробництва неоціненне значення мають природна енергія, хист, покликання як внутрішня потреба до праці на землі.

Аграрна праця не лише задовольняє життєво важливішу потребу у харчуванні. Це невичерпне джерело розвитку працівника, його мислення і свідомості, духовності і культури тощо. На відміну від харизматичних даних, які передаються генетично, по спадковості, під час виробництва інтелектуальні якості набуваються. При раціональному господарюванні, а попередньо внаслідок отримання сучасної освіти, виховання, професійних знань і т.д., приходять уміння, навички, досвід і життєва мудрість. Відтворення аграрного виробництва постійно здійснюється на основі використання досягнень науки і техніки. Змістовна трудова діяльність примножує інтелект, який набувається власними зусиллями працівника, але істотно залежить у даному разі від рівня організації та управління виробництвом.

Інтелект працівників села, до яких включаємо усіх причетних до аграрної сфери виробництва, залежить в не меншій мірі від суспільства, ніж воно від землі. Добре відношення до селян та їх звитяжної праці, розвиток сільського господарства – справа всього населення і держави. Від цього виникає багато інтелектуальних рис працівників землі, які передаються далі усім членам суспільства. Достатньо не забувати, що більшість видатних людей, – і це загальновідомо, – походять із села, де з дитинства вони природньо почали розвиватися як талановиті особистості.

З нашого погляду, сучасна модель інтелектуального агропрацівника є тріадною, оскільки містить згруповані основні риси інтелекту, які впливають на працю і походять від землі (природи), аграрного виробництва та середовища у суспільстві. Інтелектуальні властивості і якості працівників галузі складають разом відповідний потенціал, який потрібно ще реалізувати. Або це значить, що не є кінцевим результат, коли відсутній готовий продукт інтелектуальної діяльності.

В сутності “потенціал” означає можливості, резерви, чи ресурси, запаси і т.п. Тобто, це ще не функція, а наявність чогось необхідного для подальшого залучення відповідно до окресленої мети. Ось чому інтелектуальний потенціал свідчить лише про відносну здатність до складної праці, що не є тотожним із капіталом в ринкових умовах.

На думку вчених різних країн, − стверджує В. А. Ткаченко, − у процесі суспільних відносин сукупний інтелектуальний потенціал використовується від 5 до 15% [16, с.111]. Це уже вимагає принципово розрізняти і не змішувати поняття “капітал” і “потенціал”. Між ними існує кількісна і якісна відмінність, хоч спільним знаменником обох понять служить інтелект. Його креативна реалізація в економіці згаданим автором розцінюється як “основа сенсаційних стратегій”.

Та частина інтелектуального потенціалу, що використовується на ділі, або є дійсним фактором виробництва в ринковій економіці, проявляється як інтелектуальний капітал. Значить, останній виступає похідним, матеріалізованим елементом процесу інтелектуалізації трудових ресурсів, уособлює їх активну категорію. Решта складає пасивну робочу силу, що залишається резервним запасом складної праці.

Класичне розуміння капіталу (лат. capitalis – головний) зводиться до самозростання вартості у процесі праці. Капітал, як авансована вартість, що у процесі свого руху приносить додаткову вартість, може розглядатися з позиції збільшення основного майна і головної суми багатства. Водночас, як економічна категорія, капітал виражає сукупно-виробничі відносини, тобто перетворення додаткової вартості на капітал.

Але слід враховувати, що сьогодні поняття “капітал”, як підкреслює, зокрема, Б. Леонтьєв, істотно розширено, містить нові численні доповнення і відтінки залежно від цілей, місця і технологій, часу його використання. Так, нараховується біля 90 тільки енциклопедичних визначень нині капіталу, відображаючих його різні види і сторони [11, с.101]. І головною причиною тому є визначення стратегічного місця і ролі інтелектуального потенціалу та капіталу в інноваційно-інформаційному розвитку суспільного виробництва.

Відтак, методологічно інтелектуальний потенціал складається із особливих властивостей робочої сили, здатних матеріалізуватися у додаткових життєвих благах. Такі можливості притаманні творчим особам, реально функціонуючим (капітал-функція) й очікувано спроможним працювати (капітал-власність). А сам капітал фактично виступає стрижневим моментом реалізації інтелектуальної власності від мікро- до макрорівня у суспільному відтворенні. Ось чому стосовно аграрної сфери та управління нею відродження інтелектуального потенціалу визнається нами як стратегічний ключ до загального розвитку села.

Як економічна категорія інтелектуальний потенціал виражає складну підсистему виробничих відносин, а також соціальні, правові, культурні, психологічні та інші суспільні моменти відтворення сукупного працівника, пов’язані з його творчими, розумовими, нервовими та ін. властивостями, які примножують здатність до праці. Інакше кажучи, крім фізичної сили, наявні у людей дані і риси (нематеріальні активи), які можуть спричиняти збільшення результатів виробництва у сприятливих умовах за рахунок підвищення рівня працівників. Немає тут виключення і для сільського господарства.

Особливістю України є “виснаження такого важливого і специфічного ресурсу економічного розвитку, як інтелектуальний потенціал та інтелектуальний капітал (певний загальноосвітній і професійний рівень робочої сили, ступінь розвитку науки, освіти, охорони здоров’я тощо)”        [3, с.415]. Чи не найбільші втрати за останні двадцять років понесла головна продуктивна сила аграрного сектору економіки. Ситуація надто ускладнилась різким погіршенням демографічної ситуації на селі. Якщо в 1990 році у сільському і лісовому господарстві та мисливстві працювало 17,1% загальної кількості зайнятих, то на 1 січня 2013 року їх залишилося 3,6% [15, с.344]. Причому кинулися вростіч у першу чергу найбільш кваліфіковані працівники– керівники, спеціалісти і робітники. В результаті зменшення трудового потенціалу у сільській місцевості та аграрній сфері обернулося соціально-економічним парадоксом виникнення і поширення небаченого безробіття. За методологією МОП (економічно активне населення у віці 15÷70 років) рівень зареєстрованого безробіття у 2012 році склав на селі 7,4%, в тому числі серед молоді до 30 років – 24,0% [15, с.348]. Все це разом свідчить про початок деградації українського села.

Ось чому для України, як і в світі, на початку XXI століття очевидною стає безумовна пріоритетність інтелектуального капіталу як необмеженого ресурсу виробництва. Необхідно чим швидше подолати його відставання, особливо у сільському господарстві, де рівень інтелектуалізації праці за останній період впав найнижче. У периферійних селах, “на глибинці”, взагалі майже не залишається висококваліфікованих молодих осіб робочого віку.

Інтелектуальний потенціал як вершина трудових ресурсів суспільства, загалом людського фактору виробництва представляє собою особливу доленосну рушійну силу. Сутність – в необмежених творчих можливостях інтелекту працівників, реально здатних примножувати життєві блага. Це має стати головним об’єктом стратегічного управління в аграрній сфері національного господарства.

Вершиною науки управління завжди слугує її стратегічний аспект. Відносно інтелектуального потенціалу, то перспектива його нагромадження має бути пріоритетним чинником у системі виробництва, бо хто не дивиться вперед, той опиняється позаду. Стратегія управління спрямована на досягнення бажаної мети в перспективі. Але оточення постійно змінюється у часі і просторі. Значить, необхідно це враховувати, оцінювати сучасний стан, виходячи з майбутнього. Стосовно відтворення інтелектуального агропотенціалу країни дані положення неперехідні, особливо враховуючи існуючий стан національного сільського господарства.

Висновки. Підсумовуючи сказане, на підставі узагальнення та осмислення існуючих підходів і точок зору вітчизняних та зарубіжних економістів наведемо авторське визначення інтелектуального потенціалу як сукупності креативних, розумових якостей, освітньо-професійних знань та інших властивостей особистості працівника (синергічності колективу, галузі, економіки), що втілює необмеженість творчих сил та енергії, здатність до інноваційної трудової діяльності з метою примноження життєвих благ. Як складна категорія інтелектуальний потенціал виражає не тільки економічні відносини, а й соціальні, правові, культурні, психологічні та інші суспільні зв’язки і залежності, пов’язані з відтворенням специфічних нематеріальних активів працюючих індивідів.

Інтелектуальний агропотенціал представляє собою важливу складову національного інтелектуального потенціалу, яка акумулює харизматичні дані селян, набуті якості та властивості, зумовлені суспільним середовищем. Ці характерні риси полягають у зростанні можливостей працівників сільського господарства нарощувати виробництво продукції. Безпосередня участь у створенні благ, тобто реалізація інтелектуального потенціалу, трансформує його в капітал як самозростаючу вартість. Це специфічні об’єкти стратегічного управління. Розвиток інтелектуального потенціалу і капіталу села вимагає системно-структурного підходу в дослідженні його розширеного відтворення. Це справа не тільки аграрного сектору, а й держави, всього суспільства.

Проблема відродження і примноження інтелектуального агропотенціалу потребує, натомість, продовження досліджень щодо конкретизації вирішення нагальних питань формування, розподілу, обміну і використання творчих сил та енергії в інтересах, насамперед, самих селян, а значить, ради добробуту усіх людей і зміцнення продовольчої безпеки країни.

 

Література.

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., допов. та СД) / Уклад. та голов. ред. В. Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2007. – 1736с.;

2. Вернадский В. И. Начало и вечность жизни / [сост. вступ. ст., коммент. М. С. Бастраковой, И. И. Мочалова, В. С. Неаполитанской]. – М.: Сов.Россия, 1989. – 704с. – (Публицистика классиков отечественной науки;

3. Економічна енциклопедія: У 3 т. / Редкол.: С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Академія. – Т.1. – 2000. – 864с.;

4. Економічна енциклопедія: У 3 т. / Редкол.: С. В. Мочерний (відп.ред.) та ін.– К.: Академія. – Т.2. – 2001. – 848с.;

5. Економічна енциклопедія: У 3 т. / Редкол.: С. В. Мочерний (відп.ред.) та ін.– К.: Академія. – Т.3. – 2002. – 952с.;

6. Классики менеджмента / Под ред. М. Уорнера / Пер. с англ. под ред. Ю. Н. Каптуревского. – СПб: Питер, 2001. – 1168с.;

7. Краткий психологический словарь / Сост. Л. А. Карпенко; Под общей ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярославського. – М.: Политиздат, 1985. – 431с.;

8. Креативность [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://ru.wikipedia.org/wiki/ Креативность;

9. Курило Л. І. Інтелектуальний капітал в аграрній сфері економіки: монографія / Л. І. Курило. – К.: ННЦ ІАЕ, 2012. – 322с.;

10. Ларіна Я. Розвиток людського капіталу в умовах глобалізації: монографія / Ярослава Ларіна, Олена Брацлавська. – К.: ВЦ “Академія”, 2012. – 248с.;

11. Леонтьев Б. Б. Цена интеллекта: интеллектуальный капитал в российском бизнесе / Б. Б. Леонтьев. – М.: Изд. центр “Акционер”, 2002. – 200с.;

12. Лукичева Л. И. Управление интеллектуальным капиталом: [учеб. пособие] / Л. И. Лукичева. – 2-е изд., стер. – М.: Омега – Л, 2008. – 552с.;

13. Пирожков С. И. Трудовой потенциал в демографическом измерении // Демографический и трудовой потенциал: избран. науч. труды: в 2-х т. /   С. И. Пирожков. – К.: Киев. нац. торг.-экон. ун-т, 2008. – 934с.;

14. Подолинський С. А. Вибрані твори / С. А. Подолинський [упоряд. Л. Я. Корнійчук]. – К.: КНЕУ, 2000. – 486с.;

15. Статистичний щорічник України за 2012 рік / Державна служба статистики України. – К.: ТОВ “Август Трейд”, 2013. – 552с.;

16. Ткаченко В. А. Интеллектуальный потенциал в основе сенсационных стратегий / В. А. Ткаченко // Економічний вісник Донбасу. – 2007. – №2. – С.107–115.;

17. Україна у вимірі економіки знань / За ред. акад. НАН України                  В. М. Гейця. – К.: “Основа”, 2006. – 592с.;

18. Философский энциклопедический словарь / Редкол.: С. С. Аверинцев,    Э. А. Араб-Оглы, Л. Ф. Ильичев и др. – 2-е изд. – М.: Сов. энциклопедия, 1989. – 815с.

 

References.

1. Busel, V. T. (2007), Velykyj tlumachnyj slovnyk suchasnoi ukrains'koi movy [A large explanatory dictionary of modern Ukrainian], VTF “Perun”, Irpin, Ukraine;

2. Vernadskyj, V. Y. (1989), Nachalo i vechnost' zhizni [Beginning and eternity of life], Sovetskaja Rossija, Moscow, Russia;

3. Mochernyj, S. V. (2000), Ekonomichna entsyklopediia: U 3 t. [Economic encyclopaedia: In 3 tome], 1st ed, Akademiia, Kyiv, Ukraine.

4. Mochernyj, S. V. (2000), Ekonomichna entsyklopediia: U 3 t. [Economic encyclopaedia: In 3 tome], 2nd ed, Akademiia, Kyiv, Ukraine.

5. Mochernyj, S. V. (2000), Ekonomichna entsyklopediia: U 3 t. [Economic encyclopaedia: In 3 tome], 3rd ed, Akademiia, Kyiv, Ukraine.

6. Uorner, M. (2001), Klassiki menedzhmenta [Management classics], Piter, Saint-Petersburg, Russia.

7. Karpenko, L. A. (1985), Kratkij psihologicheskij slovar' [Short psychological dictionary], Politizdat, Moscow, Russia;

8. Wikipedia (2014), “Creativity”, available at: http://ru.wikipedia.org/wiki/ Creativity (Accessed 7 April 2014);

9. Kurylo, L. I. (2012), Intelektual'nyj kapital v ahrarnij sferi ekonomiky: monohrafiia [Intellectual capital in the agrarian sphere of economy: monograph], NNTs IAE, Kyiv, Ukraine;

10. Larina, Ya and Bratslavska, O. (2012), Rozvytok liuds'koho kapitalu v umovakh hlobalizatsii: monohrafiia [Development of human capital in the conditions of globalization: monograph], VTs Akademiia, Kyiv, Ukraine;

11. Leontyev, B. B. (2002), Cena intellekta: intellektual'nyj kapital v rossijskom biznese [The cost of intellect: intellectual capital in Russian business], Izd. centr “Akcioner”, Moscow, Russia;

12. Lukicheva, L. I. (2008), Upravlenie intellektual'nym kapitalom [Management of intellectual capital], 2nd ed, Omega, Moscow, Russia;

13. Pirozhkov, S. I. (2008), Trudovoj potencial v demograficheskom izmerenii // Demograficheskij i trudovoj potencial: izbran. nauch. trudy: v 2-h t. [Labour potential in the demographic measuring // Demographic and labour potential: sel. scientific works: in 2 tome], Kyiv nat. university of trade and economics, Kyiv, Ukraine;

14. Podolinskiy, S. A. (2000), Vybrani tvory [Select works], KNEU, Kyiv, Ukraine;

15. State Statistics Service of Ukraine (2013), “Statystychnyj schorichnyk Ukrainy za 2012 rik” [Statistical yearbook of Ukraine 2012], TOV “Avhust Trejd”, Kyiv, Ukraine;

16. Tkachenko, V. A. (2007), “Intellectual potential in basis of sensational strategies”, The economic announcer of Donbas, vol. 2, pp. 107–115;

17. Geyets, V. M. (2006), Ukraina u vymiri ekonomiky znan' [Ukraine in the measuring of economy of knowledge], “Osnova”, Kyiv, Ukraine;

18. Averintsev, S. S. Arab-Ogly, E. A. and Ilichev, L. F. (1989), Filosofskij jenciklopedicheskij slovar' [Philosophical encyclopaedic dictionary], 2nd ed, Sov. encyclopaedia, Moscow, Russia.

 

  Стаття надійшла до редакції 07.04.2014 р.