EnglishНа русском

Ефективна економіка № 8, 2014

УДК 378.31

 

Є. О. Малік,

к. е. н., доцент кафедри фінансів ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”

М. Ю. Білінець,

aспірант кафедри фінансів ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”

 

ФІНАНСУВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ: СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

 

E. Malik,

Ph.D., assistant professor of finance,  Vadym Hetman  Kyiv National Economic University

M. Bilinets,

Postgraduate Department of Finance, Vadym Hetman  Kyiv National Economic University

 

FUNDING OF HIGHER EDUCATION: CURRENT TRENDS AND INTERNATIONAL EXPERIENCE

 

В статті розглядаються теоретичні та практичні аспекти розвитку вищої освіти. Досліджується місце України у міжнародних рейтингах з індексу розвитку людського потенціалу та конкурентоспроможності економіки. Аналізуються сучасні тенденції фінансування вищої освіти в Україні в порівнянні із світовими тенденціями. Вивчається зарубіжний досвід фінансування та організації розвитку вищої освіти та його особливостей в окремих країнах. На основі дослідження цих тенденцій та особливостей визначаються негативні явища у розвитку та фінансуванні вищої освіти та можливі заходи для її подальшого ефективного розвитку.

 

The article deals with the theoretical and practical aspects of higher education. We investigate Ukraine's place in the international rankings of the Human Development Index and economic competitiveness. It analyzes current trends in financing higher education in Ukraine compared with global trends. We study the international experience of financing and organization of higher education and its features in certain countries. The negative phenomena in the development and financing of higher education and possible measures to further effective development are determined based on a study of the aforementioned trends and characteristics.

 

Ключові слова: вища освіта, бюджетні асигнування, фінансування вищої освіти, джерела фінансування.

 

Keywords: higher education, budget allocation, financing of higher education, funding.

 

 

Постановка проблеми у її загальному вигляді, її зв’язок із важливими практичними завданнями. Орієнтація більшості країн на високоефективному розвитку економіки, безперервному потоці інновацій та виробництві інноваційної продукції неможлива без високоінтелектуального потенціалу нації, провідне місце у формуванні якого займає вища освіта. Розвиток освіти і науки є пріоритетом для всіх розвинутих країн, оскільки закладає підґрунтя розвитку суспільства, задоволення людських потреб та побудову інноваційної економіки. Саме тому розвиток освіти, а особливо вищої освіти, відіграє важливу роль у системі здобуття, вдосконалення та передачі знань та формуванні інтелекту науковців і новаторів, які відіграють важливу роль у розвитку економіки.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Практичним та теоретичним аспектам фінансового забезпечення вищої освіти присвячені праці таких українських вчених, як Боголіб Т. М. [8], Бойко А. І.[9], Каленюк С. І., Кремень В. Г., Куліков А. І., Павлова Т. В., Салиса С. Я., Фещенко Н. М. та інші. У Російській федерації питання фінансування вищих навчальних закладів досліджують Ганжела В. Е., Груздєв Г. В., Кузьміна Н. Г., Тараканов В. В., Павлюткін І. В., Платонов Ю. А., Юрга В. А. та інші. Часто дослідження фінансування вищої освіти здійснюється з урахуванням соціально-економічного розвитку держави, на основі чого формуються висновки та пропозиції авторів щодо його вдосконалення.

Метою статті є дослідження особливостей функціонування та фінансування вищої освіти в окремих країнах та вивчення основних світових тенденцій у цій сфері.

Виклад основного матеріалу. Cистема вищої освіти України перебуває в незадовільному стані, оскільки не відповідає суспільним потребам, соціально-економічному розвитку та світовим досягненням людства. Як свідчать міжнародні рейтинги, рівень освіти в Україні є недостатнім, не в повній мірі виконуються програми освітнього розвитку, сповільнюють і ускладнюються освітні реформи, що підкріплюють невисокі результати України в рейтингах порівняно з іншими країнами.

У міжнародному рейтингу індексу розвитку людського капіталу, що розраховується щорічно для порівняння країн і визначення рівня життя, грамотності, освіченості та довголіття, у 2013 році Україна посіла 83 місце серед 187 країн, і була віднесена до країн із високим рівнем розвитку людського потенціалу (50 – 102 місце). Значення індексу розвиту людського потенціалу у 2013 році в Україні сягало 0,733. Варто зазначити, що порівняно із 2012 роком місце України у рейтингу не змінилося, проте порівняно з 2011 роком вона втратила сім позицій, стільки ж втратила у 2011 році порівняно із 2010 роком (тоді була 69 у рейтингу). До країн із найвищим рівнем розвитку людського потенціалу належать Норвегія, Австралія і Швейцарія, найнижчий же рівень людського розвитку спостерігається у Демократичній республіці Конго та Нігері [1].

Низька ефективність освітньої політики в Україні підтверджується міжнародним рейтингом світової конкурентоспроможності, що розраховується  Міжнародним інститутом розвитку менеджменту (IMD). Конкурентоспроможність кожної країни розраховується за чотирма напрямами і 312 критеріями. Один з яких враховує розвиток системи освіти на основі частки видатків на освіту до ВВП, обсяг видатків на освіту на душу населення, відсоток безграмотності дорослого населення та інші. За даними IMD у 2014 році Україна зайняла 49 місце серед 60 країн, причому варто зазначити, що порівняно із 2013 роком її місце в рейтингу не змінилось; найвищий рівень конкурентоспроможності у США, Швейцарії і Сінгапуру, а найнижчий, відповідно, у Хорватії та Венесуели [2]. До причин, що негативно впливають на розвиток системи освіти в Україні, можна віднести: політичну нестабільність в державі, скорочення ВВП та ВНП, недостатній рівень фінансування освітньої галузі (фінансування в основному лише захищених статей), неефективне використання наявних ресурсів та важелів впливу, недосконалу правову базу, застарілу матеріально-технічну базу, високу вартість кредиту, несприятливий інвестиційний клімат, неефективне функціонування суспільно-правових інститутів, “відтік мізків за кордон” та інші.

Незважаючи на законодавче визначення фінансування освіти в Україні на рівні 10 % національного доходу у ст. 61 Закону України Про освіту, протягом двадцяти трьох років її незалежності даний показник жодного разу не був виконаний [3]. Передусім це пов’язано із досить завищеним рівнем даного показника, оскільки в світі є не так багато країн, які витрачають стільки на освіту, та й в основному це острівні держави в Тихому Океані: Куба – 12,9 %, Лесото – 13,1 % ВВП.

В Європі найвищий рівень фінансування освіти припадає на Скандинавські країни: Данію – 8,7 % ВВП, на Швецію – 7,0  % ВВП, Норвегію – 6,9 % ВВП, Фінляндію – 6,8 % ВВП. Порівнюючи рівень фінансування в Україні з іншими країнами (рис. 1) видно, що він значно нижчий ніж в скандинавських країнах, проте знаходиться приблизно на такому ж рівні, як в Польщі і Німеччині, хоча в абсолютному вираженні рівень фінансування освіти в цих країнах значно вищий.

 

Рис. 1. Рівень фінансування освіти у країнах світу у 2012 році, % від ВВП

Джерело: Складено автором за даними Institute management development

                                                                                   

Фінансування освіти, а в тому числі і вищої освіти, за рахунок державних коштів залишається основним і пріоритетним, особливо в Скандинавських країнах, де заборонено брати із студентів плату за навчання. За часткою витрат на освіту в структурі державних витрат лідирує Норвегія – 15,31 % та Данія – 15,06 %, в Україні ж даний показник складає 13,48 % (рис. 2).

 

Рис. 2. Частка витрат на освіту та вищу освіту в структурі державних витрат у 2011 році, %

Джерело: Складено автором за даними World Bank

 

Щодо обсягу фінансування вищої освіти, то її частка в структурі державних витрат в Україні є досить високою – на рівні 4,64 %, тобто більше як третина всіх коштів на освіту виділяється саме на вищу, приблизно ж стільки витрачається на вищу освіту в Норвегії – 4,53 % і Данії – 4,16 %. Незважаючи на такий високий відносний показник фінансування вищої освіти, абсолютний рівень її фінансування в Україні, особливо у витратах на 1 студента є значно нижчим (рис. 3). Найбільше на 1 студента витрачають у Норвегії – 38162,4 дол., Данії – 31982,1 дол., Швеції – 20619 дол., а найнижче серед досліджуваних країн в Україні – 1347 дол. [7].

 

Рис. 3. Витрати на одного студента у 2011 році, дол. США

Джерело: Складено автором за даними UNESCO

 

Останнім часом у світовій практиці спостерігається все більше зростання фінансування вищої освіти приватним сектором, що пов’язано із недостатністю його фінансування державою в окремих країнах. Так, за даними Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) приватні кошти складають більше половини витрат на освіту у США, Японії, Австралії та Ізраїлі, а в Чилі і Південній Кореї складає аж 75 %, що призводить до високого рівня плати за навчання студентів. У Європі рівень даного показника є значно меншим, наприклад у Великобританії частка приватного фінансування складає 4 %, у Франції – 6 %, у Німеччині – 1 % [5, c. 24 – 25;  6].

Організація фінансування вищої освіти здійснюється по-різному, так  у Великобританії фінансування вищої освіти здійснюється в формі грантів, що в основному залежать від показників кількості студентів, трудомісткості та матеріаломісткості їх навчання, а також із врахуванням визначених урядом пріоритетів розвитку освіти. У Франції фінансування здійснюється на основі середньострокових контрактів, що укладаються між державою та вищими навчальними закладами (ВНЗ) із погодженням між ними планів та перспектив інституційного розвитку освітньої сфери. У США фінансування вищої освіти в певній пропорції здійснюється за рахунок коштів федерального бюджету, бюджетів штатів та місцевих органів влади, причому найбільшу частку становлять асигнування штатів, оскільки саме в їх юрисдикції і знаходяться ВНЗ. У доходах американських вищих навчальних закладів найбільша частка припадає на державні асигнування, близько 30 % складають власні кошти вузів, які включають і плату за навчання від студентів та їх батьків, а також пожертвування і подарунки. Варто зазначити, що плата за навчання в американських вузах значно вища, ніж в інших розвинутих країнах, що повязано із високим розвитком і якістю освіти. З року в рік зростає роль ендаумент-фондів у фінансуванні американських ВНЗ. Варто зазначити, що ряд основних вузів США володіє такими фондами, а деякі провідні університети США взагалі були створені завдяки їм. Ендаумент-фонди формуються за рахунок пожертвувань приватних осіб, підприємств та корпорацій, благодійних організацій, асоціацій випускників, професійних асоціацій тощо. Використання коштів даного фонду обмежується певними вимогами. Варто зазначити, що зростання обсягу ендаумент-фондів у американських університетах відбувається значно вищими темпами, ніж на початку ХХ ст.

Фінансування університетів у Бельгії складається з двох частин: перша, що включає в себе кошти експлуатаційних фондів, які в більшій мірі залежать від обсягу прийнятих студентів та друга, яка формується за рахунок грантів, що надає уряд на організацію науково-дослідної роботи.

Особливої уваги заслуговує досвід Німеччини, де освіта, а в тому числі і вища освіта знаходиться у підпорядкуванні урядів земель, що зумовлює велику різноманітність у її фінансуванні. Так, в Законі про вищу освіту Баварії говориться, що вузи вирішують власні питання, як корпорації, а державні питання – як  державні установи. Фінансування вищої освіти в Німеччині розподіляється на базове, що залежить від кількості академічного персоналу, і додаткове, яке направлене на викладання, з врахуванням кількості студентів та випускників, а також наукові дослідження. Також, поширена практика укладання контрактів між університетами і урядами земель  щодо вищої освіти, де визначають бюджетні асигнування на 5 – 10 років [11]. Така практика перш за все дозволяє вузам планувати свою діяльність на відповідні періоди, а ще є такою собі формою страхування життєдіяльності ВНЗ.

Спільним напрямом розвитку для країн північної Європи (Швеція, Фінляндія, Данія і Норвегія) є бюджетування орієнтоване на досягнення цілей, що визначаються урядовими програмами на основі середньострокового планування. Фінансування вищої освіти у Фінляндії здійснюється на основі контрактної системи договорів між урядами і університетами в межах середньострокового бюджетування на трьохрічний період. Перш за все така система почала використовуватись для того, щоб ставити перед вузами певні завдання, а потім перевіряти відповідно їх виконання. Фінансування вищої освіти залежить від реальної кількості присвоєних вузом степенів магістра та доктора (76 % базових асигнувань) та розміру вузу (19 %). Крім цього, існують спеціальні цільові фонди для фінансування пріоритетних галузей наукових досліджень, цільові асигнування на провідні дослідження (за оцінкою Академії Фінляндії) та визначну викладацьку роботу (за результатами оцінки FINHEEC – державного органу з оцінки якості викладацької роботи та навчання). Фінансування вищої освіти в Данії здійснюється на основі “контрактів розвитку” між вузами і урядом (міністерством освіти), в яких визначаються пріоритетні завдання для вузів у сфері навчання і досліджень. Крім цього, в контрактах зазначені такі показники, як: вдосконалення діяльності вузів, покращення умов праці і навчання, підвищення ефективності управління, використання інформаційних технологій, підвищення ефективності управління, утримання учбових приміщень, бібліотек тощо. Дані “контракти розвитку” укладаються строком на чотири роки, з можливістю щорічного перегляду, основою яких є пропозиції вузу стосовно цілей і завдань його діяльності. Вони не є юридичними документами, а розглядаються урядом лише як засіб діалогу з вузами і контролю взятих ними на себе завдань та обовязків. Нині у Данії широкого поширення набула тенденція до складання дуже детальних контрактів, відповідно до чого їх обговорення затягується на довгий період. Поряд із використанням “договорів розвитку” були введені бюджети університетів на 4 роки, що розраховуються по фіксованих формулах, крім цього були введені і додаткові договори на фінансування, що визначаються загальними цілями держави та використовують спеціальну схему фінансування, що не враховується до звичайного [12, C. 186 – 187; 11].

Фінансування вищої освіти з державного бюджету в Норвегії здійснюється у формі грантів, які використовуються на фінансування поточної роботи ВНЗ і капітальні витрати. Гранти для вузів визначаються на основі кількості студентів. Фінансова підтримка студентів здійснюється на основі стипендій та освітніх кредитів Державного банку. Система фінансування вищої освіти у Швеції заснована на укладанні контрактів між урядом та вузами, де в загальному вигляді подаються завдання вузу на три роки. На найближчий рік всі ці цілі розписуються більш детально. В контрактах обов’язково вказуються наступні дані: кількість випускників, що повинен випустити університет; загальна кількість студентів, перерахована на студентів денної форми навчання; сфери навчання, в яких кількість студентів буде збільшуватись або зменшуватись; навчальні програми, в яких треба збільшити частину чоловіків або жінок; підготовка і подання звіту щороку та можливий перегляд договору з огляду на результати виконання. Контрактні відносини зумовлюють значну залежність фінансування від виконання вузом обовязків, взятих на себе по договору. Характерним для згаданих вище країн Північної Європи було зменшення державного впливу і децентралізація процесу прийняття рішень у сфері вищої освіти. Це призвело до того, що уряд і парламент визначають виключно головні цілі і завдання розвитку національної системи вищої освіти. Також спільним для цих країн є наділення вузів широкою автономією щодо визначення навчальних курсів і навчальних програм, кадрової політики, вирішення питань щодо фінансової політики, організаційної структури, управлінням та вибору стратегії розвитку [13, C. 376 – 377; 11].

В Україні питання автономії університетів визначається новим Законом України Про вищу освіту, що набуде чинності з 6.09.2014 року. В законі автономія вищого навчального закладу визначається, як “ самостійність, незалежність і відповідальність вищого навчального закладу у прийнятті рішень стосовно розвитку академічних свобод, організації освітнього процесу, наукових досліджень, внутрішнього управління, економічної та іншої діяльності, самостійного добору і розстановки кадрів у межах, встановлених Законом”, зазначимо, що вперше в Україні на законодавчому рівні визначений цей термін і він є близьким до визначення автономії в іноземних країнах. Набрання чинності Законом призведе до реформаторських змін у сфері вищої освіти в Україні, розширить повноваження ВНЗ [10].

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі. Сьогодні розвиток вищої освіти в Україні гальмується негативними тенденціями, що наразі спостерігаються в економіці України, тому для їх подолання та ефективного розвитку вищої освіти варто здійснити такі заходи: реформу вищої освіти (забезпечення автономії університетів та обговорення введення ваучерної системи); створення сприятливого інвестиційного клімату; підтримку та розвиток кооперації освіти та бізнесу; полегшення умов кредитування на здобуття освіти.

 

Список використаних джерел:

1. Human Development Statistical Tables [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://hdr.undp.org/en/data.

2. IMD releases its 2014 World Competitiveness Yearbook Ranking [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.imd.org/news/2014-World-Competitiveness.cfm.

3. Закон України “Про освіту [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/go/1060-12.

4. Spending on education [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://data.worldbank.org/indicator/SE.XPD.TOL.GD.ZS.

5. Стоян В. Вплив державних видатків на розвиток освітньої сфери: вітчизняні реалії та світовий досвід / В. Стоян, Х. Худа // Світ фінансів. – 2012. – Вип. 3. – С. 19 – 30.

6. Education GPS // OECD source [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gpseducation.oecd.org/CountryProfile?primaryCountry=DNK&tr=10&topic=EO.

7. Data of UNESCO institute of statistics [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://data.uis.unesco.org/index.aspx?queryid=189#.

8. Боголіб Т. М. Фінансове забезпечення розвитку вищої освіти і науки в трансформаційний період: монографія. – К.:Міленіум, 2006. – 506 с.

9. Бойко А. І. Філософія модернізації освіти в системі ринкових трансформацій: світоглядно-філософський аналіз. – К.: Знання України, 2009. – 379 с.

10. Закон України Про вищу освіту від 1.07.2014. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18/page3.

11. Юрга В. А. Структура і механізми фінансування системи вищої професійної освіти як умова інноваційного розвитку вищої школи (російський і зарубіжний досвід. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.fa.ru/institutes/efo/science/Documents /Юрга%20статья.pdf.

12. Тараканов В. В. Реформирование системы бюджетного финансирования  высшего образования в странах Западной Европы / В.В. Тараканов // Вестник Волгоградского государственного университета. Серия 3: Экономика. Экология. – 2009. - №1. – С. 183 – 192.

13. Павлова Т. В. Досвід фінансування системи освіти у зарубіжних країнах / Т.В. Павлова // Вісник соціально-економічних досліджень. – 2012. - №40. – С. 373 – 380.

 

References.

1. The official site of United Nations Development Programme (2012), “Human Development Statistical Tables”, available at: http://hdr.undp.org/en/data (Accessed 24 July 2014).

2. The official site of Institute management development (2014), “IMD releases its 2014 World Competitiveness Yearbook Ranking”, available at: http://www.imd.org/news/2014-World-Competitiveness.cfm (Accessed 28 July 2014).

3. The Verkhovna Rada of Ukraine (2014), The Law of Ukraine "On education", available at: zakon.rada.gov.ua/go/1060-12 (Accessed 9 August 2013).

4. The official site of World Bank (2012), “Spending on education”, available at: http://data.worldbank.org/indicator/SE.XPD.TOL.GD.ZS (Accessed 18 July 2014).

5. Stoyan V. (2012), “Impact of public spending on the development of educational areas: domestic realities and international experience”, Svit finansiv, vol. 3, pp. 19–30.

6. The official site of OECD (2012), “Education GPS”, available at: http://gpseducation.oecd.org/CountryProfile?primaryCountry=DNK&tr=10&topic=EO (Accessed 20 July 2014).

7. The official site of UNESCO (2012), “Data of UNESCO institute of statistics”, available at: http://data.uis.unesco.org/index.aspx?queryid=189# (Accessed 26 July 2014).

8. Bogolib T.M. (2006) Finansove zabezpechennia rozvytku vyschoi osvity i nauky v transformatsijnyj period [Financial support for the development of higher education in the transformation period]: Millenium, Kyiv, Ukraine.

9. Bojko A.I. (2009) Filosofiia modernizatsii osvity v systemi rynkovykh transformatsij: svitohliadno-filosofs'kyj analiz [Philosophy modernization of education in the system of market transformation: ideological and philosophical analysis]: Education of Ukraine, Kyiv, Ukraine.

10. The Verkhovna Rada of Ukraine (2014), The Law of Ukraine "On higher education", available at: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18/page3 (Accessed 5 August 2013).

11. The official site of Financial University under the Government of the Russian Federation (2012), Yurga V.A. Structure and mechanisms for financing the system of higher education as a condition for innovative development of higher education (Russian and foreign experience),  available at: www.fa.ru/institutes/efo/science/Documents /Юрга%20статья.pdf. (Accessed 29 July 2014).

12. Tarakanov V.V. (2009), “Reforming the budget system of funding vыssheho education in developing countries of Western Europe”,  Vestnyk Volhohradskoho hosudarstvennoho unyversyteta. Seryia 3: Ekonomyka. Ekolohyia, vol. 1, pp.183 – 192.

13. Pavlova T.V. (2012), “Experience the financing of education in foreign countries”, Visnyk sotsial'no-ekonomichnykh doslidzhen', vol. 40, pp.373 – 380.

 

Стаття надійшла до редакції  18.08.2014 р.