УДК: 338.46

 

С. О. Коновалова,

кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки освіти НПУ ім. М.П. Драгоманова, м. Київ

 

ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ РИНКУ ІНФОРМАЦІЇ В УКРАЇНІ

 

S. О. Konovalovа,

Candidate of Economic Sciences, Associate Professor of Economics of Education

at the National Pedagogical University of M.P. Drahomanova, Kyiv

 

PROBLEMS OF FORMATION OF MARKET INFORMATION IN UKRAINE

 

Інформація розглядається як товар, який має певні специфічні властивості. В роботі аналізуються проблеми, які перешкоджають ефективному розвитку інформаційного ринку в Україні. Ці проблеми уповільнюють темпи економічного зростання та пояснюють причини технологічного відставання держави.

 

Information is seen as a product that has some specific properties. This paper analyzes the problems that impede the effective development of an information market in Ukraine. These problems slow down economic growth and explain the reasons behind the technological state.

 

Ключові слова: інформація, інформаційний ринок, інтелектуальна власність.

 

Key words: information, information market, intellectual property.

 

 

Постановка проблеми. Світові тенденції до  інтелектуалізації економічної сфери привели до виникнення нового типу економіки – інноваційної, де інформації надається першочергова вага майже в усіх галузях промислового виробництва. Але зростання в  розвинутих економіках демонструють передусім наукомісткі галузі. Нині у світі діють понад 4 млн. патентів; щороку подається приблизно 700 тис. заявок на патентування; щорічний дохід від продажу ліцензій на запатентовані об’єкти становить близько 100 млрд. дол., що вдесятеро більше, ніж двадцять років тому. А Україна залишається на узбіччі технологічного прогресу через те, що винаходити в цій державі, на жаль, не вигідно… І не лише через порушення прав інтелектуальної власності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вперше інформація як економічна категорія була застосована А. Хартом при визначенні причин успіху діяльності фірм в сфері фінансів. Надалі до інформаційного забезпечення ділових кіл суспільства звертався Ф. Найт, визначивши інформацію як величину, обернено пропорційну невизначеності. Поняття «інформаційний ресурс» стало використовуватися наукою в першій половині XX століття. До числа перших його дослідників відносяться вчені  Н. Вінер, А. Н. Колмогоров, К. Шеннон, У. Ешбі.

В дослідженнях ролі інформації в економіці розглядається й мікроекономічний аспект комерційного застосування інформації. Сучасна зарубіжна економічна думка, представлена К. Ерроу, Г. Саймоном, У. Баумоля, Дж. Стіглером. Саме вони визначили інформацію як економічну категорію.

Серед російських та українських економістів, які досліджували роль інформації в економіці в рамках мікропідходу, слід відзначити Д. Плахотного, А. Московського, А. Рузана, Р. Заблюка, Р. Малахінову та інших, які найбільш повно розкрили природу інформаційних ресурсів та інформаційного продукту. Особливе місце займають роботи С. Малахова, який досліджує поняття трансакційних витрат з точки зору класичної економічної школи; Р. Капелюшникова, що розвиває інституційний підхід та теорію трансакційних витрат Р. Коуза.

Дослідження локальних проблем, які безпосередньо стосуються ринку інформації, його функціонування та регулювання відображені в публікаціях Ю.М. Арського, Р.С. Гиляревського, В.С. Єгорова [1].

Інший напрям дослідження ролі інформації полягав у  спробі соціологів і футурологів створити концепцію інформаційного суспільства. При цьому інформація використовувалася в якості економічної основи існування даного суспільства. До числа авторів концепції інформаційного суспільства належать Дж. Белл, П. Айріс, У. Дайвард, О. Тоффлер. В роботах зарубіжних і вітчизняних економістів досліджується роль інформації в економічній системі, методи використання інформації окремими підприємцями, підприємствами і урядом. Проте інформація як результат праці і, отже, об'єкт купівлі-продажу, проблеми організації і розвитку ринку інформації розроблені поки не достатньо глибоко, що і стало аргументом при визначенні мети дослідження.

Формулювання цілей статті. Метою даного дослідження є з’ясування причин, які перешкоджають ефективному функціонуванню інформаційного ринку в Україні.

Виклад основного матеріалу. Інформаційний ринок – це специфічна система економічних відносин, де об’єктом купівлі – продажу виступає інформація.

Інформація являє собою різновид економічних благ, які задовольняють потреби людей, а також використовуються в якості економічних ресурсів, оскільки при всьому достатку інформації існують фактори, що обмежують як можливості її отримання та створення нових знань, так і можливості її використання.

Інформація обертається в економіці як товар, і як ресурс, який використовується в процесі господарської діяльності. Інформаційні продукти і послуги обмінюються на інформаційному ринку і мають велику кількість особливостей, як на стадіях розробки, виробництва, так і на етапі звернення. До інформаційних товарів і послуг належать програмне забезпечення, бази даних, освітні послуги, консультування

Інформація - нові відомості, прийняті, поняті і оцінені кінцевим споживачем як корисні, що представляють економічну цінність.

В якості товару інформація не може відчужуватися подібно матеріальній продукції. Її купівля-продаж має умовне значення. Переходячи до покупця, вона залишається і у продавця. Вона не зникає в процесі споживання. Держава сама є одним з найбільших споживачів комп'ютерної техніки, виробником, споживачем і накопичувачем інформації.

Економічна сутність інформації полягає в тому, що вона одночасно є і предметом, і засобом, і результатом праці. Так само сутність економічної інформації включає в себе процес інформування, а її цінність і корисність характеризується вартістю, трудомісткістю, істинністю. Поряд з цим, економічна інформація має свої недоліки, такі як: багаторазове дублювання даних, не всі відомості несуть інформаційне навантаження.

Особливістю інформації  як економічного товару є те, що її  можна охарактеризувати за такими ознаками:

-  споживання додаткової одиниці товару не збільшує граничних витрат на його виробництво;

-  важко або неможливо виключити додаткових індивідуумів від споживання даного товару.

Наявність цих характеристик означає, що винахід чи літературний твір можна легко скопіювати і пропонувати його до споживання так само вільно, як і оригінал, та заробляти на ньому. Затрати чи доходи автора при цьому не змінюються. Отже, вільний доступ до результату інтелектуальної власності дає найбільшу суспільну вигоду, бо сприяє його більшому поширенню та більшому задоволенню суспільної потреби  в ньому.

Найбільш значущими властивостями інформації є невживаність в процесі використання, самозростання в процесі споживання, особлива невизначеність її корисності, відсутність залежності між вихідним обсягом знань і обсягом нового створеного знання, висока мобільність, як у просторі, так і в плані перетікання з одних наук в інші без втрати актуальності

В процесі створення інформаційних товарів основним засобом виробництва виступає інтелект, який являє собою здатність людини створювати нові знання. В результаті інтелектуальної діяльності створюється унікальний продукт, який приносить дохід її творцеві в процесі тиражування (поширення матеріальних носіїв із створеною інформацією) або виражена товаром, засобах виробництва, технологіях [4; 144].

Інформація як економічний ресурс використовується в різних напрямках. Серед основних напрямів слід виділити наступні:

• комерціалізація інформації в товари, послуги, технології (створення наукоємної продукції, інтелектуальних товарів, інформаційних послуг, розробка нових технологій виробництва та управління і т. д.);

• вплив на суб'єктивні сприйняття і очікування економічних суб'єктів. Як приклади можна привести створення інформаційного образу продукту, компанії (репутація), формування потреб або вплив на них [5; 124].

Під сучасним ринком розуміють будь-яку систему, яка дає можливість покупцям і продавцям здійснювати вільну купівлю-продаж товарів.

Дослідимо особливості  регулювання ринку інформації:

Багато продуктів інформаційної діяльності за своїм статусом є громадськими благами (фундаментальні наукові дослідження, державне управління, національні мережі комунікацій і т. д.). Вони мають властивість невилученності із споживання. Як показує світовий досвід, на основі одних лише ринкових принципів неможливо виявити і задовольнити потреби в такого роду благах.

Як правило, держава бере на себе регулювання процесу виробництва і розподілу інформаційних продуктів, без яких суспільство не може нормально розвиватися. Це створює більш-менш рівні можливості в сфері споживання інформаційних продуктів. Адже інтереси суспільства вимагають, щоб значна частина інформації була б доступною, ось чому держава і неприбуткові організації беруть на себе покриття витрат на забезпечення доступу до інформації. Приватний бізнес також зацікавлений у досить простому і дешевому доступі до інформації, наприклад при проведенні рекламних кампаній.

Неприбуткові інформаційні служби на відміну від державних більшою мірою слідують законам ринку. Але їх діяльність спрямована не на заміну створюваних приватним бізнесом і державою товарів і послуг, а на можливість їх альтернативного надання споживачу.

Одним з видів формування доходів неприбуткового сектору є платна реалізація інформаційних продуктів поряд з бюджетними асигнуваннями, благодійними внесками, операціями з цінними паперами.

Розглянемо основні проблеми розвитку інформаційного ринку.

Велика частина проектів на інформаційному ринку, організаційно не оформлена. Створення юридичної особи та утримання організації на плаву (щоквартальні звіти, податкові розрахунки, декларації навіть при відсутності прибутку повинні здаватися в податкові органи) стають досить обтяжливим заняттям і вимагають певних фінансових витрат (статутний капітал, мита, зарплата бухгалтеру). Але існують організаційні форми, які реально і законно дозволяють підприємству оформитися як суб'єкту бізнесу з усіма належними правами, мінімумом обов'язків і низькою річною вартістю.

Як показує практика, правові норми регулювання проблем, пов'язаних з використанням інформації і інтелектуальною власністю, ще недостатньо розроблені навіть у розвинених країнах. За оцінками експертів, на початку 90-х років втрати від "піратства" на ринку інформаційних товарів і послуг тільки для США становили до 17 млрд. дол. щорічно. Також залишаються спірними питання грошової оцінки в бухгалтерському обліку нематеріальних активів, до складу яких входять об'єкти інтелектуальної власності (права на винаходи, права на промислові зразки, товарні знаки, права на "ноу-хау", тобто технічний досвід і секрети виробництва, авторські права, ділова репутація фірми і т. п.).

Водночас ринок науко-дослідної інформації  володіє ознаками, властивими ринкам громадських благ:

-  монопольна власність на результати творчої діяльності дає можливість відшкодувати витрати і отримати найбільший прибуток;

-  в творчій та пошуковій діяльності завжди присутній додатковий елемент невизначеності, який робить інвестиції в подібну діяльність більш ризикованими і тому вимагає більшого очікуваного прибутку від неї.

Зазначені ознаки свідчать про неспроможність функціонування конкурентних ринків творів інтелектуальної діяльності. Це означає, що ринок результатів інтелектуальної діяльності (і водночас сама інтелектуальна діяльність) може існувати лише за умов втручання держави, встановлення правових обмежень доступу до цих результатів, іншими словами, встановлення монополії на об’єкти інтелектуальної власності. Патенти та інші форми захисту інтелектуальної власності дають можливість творцям та винахідникам заборонити або обмежити комерційне використання своїх творів, що гарантує авторам отримання економічної вигоди від своєї творчої діяльності та стимулює, таким чином, творчу та інноваційну діяльність

З іншого боку, у випадку забезпечення захисту прав інтелектуальної власності значно обмежується загальний доступ до творів та винаходів, і знижується суспільна вигода від їхнього використання. Коли ускладнюється доступ до життєво необхідних товарів для незахищених верств населення (наприклад, проблема дорогих лікувальних препаратів у відсталих країнах) доцільність загальноприйнятих норм захисту ставиться під сумнів. Ефект суттєвого обмеження доступу до певних товарів із введенням захисту інтелектуальної власності  є найбільш імовірним для економік, які не мають конкурентних переваг в тій чи іншій галузі, в якій існує захист інтелектуальної власності.

Мабуть, саме тому Україну регулярно вносять до  списків найбільших піратів світу, де вона займає перші місця, з показниками рівня піратства 80-95% від обсягу ринку.

Основні претензії до України стосуються: охорони комп’ютерного забезпечення і баз даних, аудіовізуальної продукції, фармацевтичних препаратів, захист від недобросовісної конкуренції, охорона знаків для товарів і послуг. Найвищий рівень правопорушень спостерігається на ринку комп’ютерного забезпечення та аудіовізуальної продукції, що вказує на невідповідне забезпечення особливо такої форми захисту інтелектуальної власності як авторське право та суміжні права.

Слід також зазначити, що додатковий захист інформації є певною формою державного протекціонізму, який порушує принципи економічної ефективності, що виконуються за умов конкурентного ринку. В деяких випадках надмірний і необґрунтований захист інформації може викликати зворотний ефект і стати причиною обмеження міжнародної торгівлі та неефективного надмірного інвестування в творчу та інноваційну діяльність.

Але ситуація обтяжується ще низкою проблем, які уповільнюють поширення інновацій, стримують науково-технічний прогрес в Україні, а отже й розвиток ринку інформації. Серед таких причин можна назвати низький рівень оплати праці в країні, який не лише спонукає населення вживати неліцензійні продукти, але й знищує мотивацію для підприємців впроваджувати нові технології й купувати ліцензії та патенти. Темпи заміщення праці капіталом завжди є вищими в країнах з високим рівнем оплати праці. В країнах з низьким рівнем оплати  граничний продукт праці буде дешевшим за граничний продукт капіталу.

Ефект заміщення праці капіталом буде відбуватися до тих пір, поки витрати на виробництво додаткової одиниці продукції, пов’язані з додатковим наймом будуть вищі, ніж витрати, пов’язані з додатковим капіталом.

Мінімізація витрат буде досягнута, коли витрати на виробництво додаткової одиниці продукції праці і капіталу будуть рівні.

 

      [3; 166]

 

W – зарплата одного працівника;

C – вартість експлуатації одиниці обладнання;

MRL – граничний продукт праці;

MRK – граничний продукт капіталу.

Іншими словами, підприємцю немає сенсу інвестувати кошти в продукти інтелектуальної праці, доки фізичний труд дешевше коштує… Тому ані електронні біржі, ані паперові або електронні реєстри Державної служби інтелектуальної власності [2]  підприємця, на жаль,  не зацікавлять.

Таким чином, можна назвати основні проблеми, які перешкоджають ефективному функціонуванню інформаційного ринку в Україні, а отже й гальмують її економічний і соціальний розвиток:

• неплатоспроможне населення, що активно підтримує розповсюдження підробленої та піратської продукції, доступної за низьку ціну. Майже половина українських споживачів якість підроблених товарів вважає цілком прийнятною. Це свідчить про деформацію правових понять у значної частини громадян, підтримувану їхніми низькими вимогами до якості — що є нормою для малозабезпечених верств населення.

• низька правова культура та недооцінка економічного значення охорони інтелектуальної власності серед суб’єктів права інтелектуальної власності та, що особливо неприйнятно, навіть серед чиновників, які безпосередньо займаються цими проблемами.

• відсутність правової практики та досвіду впровадження ефективних попереджувальних заходів у сфері інтелектуальної власності.

• невирішеність в Україні питання щодо порядку й ефективного регулювання розмірів винагороди авторам винаходів.

• несприятливий інвестиційний клімат.

• низькі темпи заміщення праці капіталом, які є наслідками низького рівня оплати праці в країні.

• відсутність мотивації з боку підприємців для впровадження інноваційних продуктів;

• хронічне недофінансування науки й освіти в Україні;

• відсутність механізмів соціального партнерства бізнесу, держави та установ, що займаються науково-дослідницькою діяльністю;

• нерозвиненість інфраструктури фондового ринку; відсутність спеціальних інститутів, таких як венчурні фонди, які займалися би реалізацією інноваційних проектів; доступ на фондовий ринок лише інституціональних інвесторів.

• високий рівень монополізації економіки, який перешкоджає розвитку малих та середніх підприємств, які є найбільш мобільними учасниками ринку і споживачами інноваційних розробок.

• корупція та протекціонізм майже в усіх сферах організації бізнесу.

Висновки. Отже, наявність такого значного переліку проблем свідчить про серйозне «системне захворювання»  країни. Навіть спроби держави за підтримки Державної служби інтелектуальної власності створити єдині реєстри об’єктів інтелектуальної власності перетворюють ці бази лише на «кладовища наукових думок». А авторів винаходів примушують емігрувати  в пошуках кращої долі. Суспільство та держава мають змінити своє ставлення до творчої людини та інтелектуальної праці, бо майбутнє починається вже сьогодні…

 

Література.

1. Арский Ю.М., Гиляревский Р.С., Егоров В.С. Информационный рынок в России/.– М.: ВИНИТИ, 1996.- 293 с.

2. Державна служба інтелектуальної власності України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://sips.gov.ua/

3. Волкова О.В. Ринок праці. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 624 с.

4. Емяков А.Д. К понятию информация/Социол. исслед.- 2008.- №4.- с.144-146

5. Саффиулина З.А. Информация: ценность и оценка: Научно-практическое пособие. - М.: Либерея-бибинформ, 2006. - 224 с.

6. Костюк В.Н. Информация как социальный и экономический ресурс. - М.: Магистр,1997.- 48 с.

7. Українська ліга авторських та суміжних прав [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ulasp.org/

 

References.

1. Arskij, Ju.M. Giljarevskij R.S. and Egorov, V.S. (1996), Informacionnyj rynok v Rossii, VINITI, Moscow, Russia, p.293.

2. Derzhavna sluzhba intelektualnoi vlasnosti Ukrainy, [Online], available at: http://sips.gov.ua/

3. Volkova, O.V. (2007), Rynok pratsi, Tsentr uchbovoi literatury, Kyiv, Ukraine, p.624.

4. Emjakov, A.D. (2008), “K ponjatiju informacija/Sociol. Issled”, vol.4, pp.144-146.

5. Saffiulina, Z.A. (2006), Informacija: cennost' i ocenka: Nauchno-prakticheskoe posobie, Libereja-bibinform, Moscow, Russia , p.224.

6. Kostjuk, V.N. (1997), Informacija kak social'nyj i jekonomicheskij resurs, Magistr, , Moscow, Russia , p.48.

7. Ukrainska liha avtorskykh ta sumizhnykh prav, [Online], available at: http://www.ulasp.org/

 

Стаття надійшла до редакції  20.08.2014 р.