EnglishНа русском

Ефективна економіка № 12, 2014

УДК:338.24:330.322(477)

 

О. Є. Бавико,

доктор економічних наук, професор кафедри менеджменту,

Міжнародний університет бізнесу і права, м. Херсон

М. П. Петренко,

к. е. н., докторант, Міжнародний університет бізнесу і права, м. Херсон, Україна

 

УПРАВЛІННЯ СТРУКТУРНОЮ ПЕРЕБУДОВОЮ ЕКОНОМІКИ В УМОВАХ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

 

О. Y. Bavyko,

doctor of sciences (economics), professor of department of management,

University of International Business and Law, Kherson

M. Р. Petrenko,

PhD, doctoral student, University of International Business and Law,  Kherson, Ukraine

 

MANAGEMENT OF RESTRUCTURING THE ECONOMY IN A  POST-INDUSTRIAL TRANSFORMATION

 

Стаття містить результати дослідження теоретико-методологічних аспектів управління структурною перебудовою економіки в умовах постіндустріального розвитку. Визначено, що економіка України характеризується переважанням частки галузей третього технологічного укладу, що обумовлює необхідність модернізації індустріального базису та збільшення частки високотехнологічних галузей. В якості об’єктивних закономірностей розвитку національної економіки, які визначають механізми та напрями здійснення управлінського впливу структурної політики держави необхідно враховувати принципи циклічної моделі зміни техніко-економічних укладів. На основі аналізу архітектоніки структурної макроекономічної динаміки української економіки, визначено два основних напрями управлінського впливу на її розвиток: технологічне оновлення економіки на основі впровадження у виробничі процеси новітніх технологій та інституціональна трансформація організаційно-управлінських механізмів розвитку національної економіки у відповідності до горизонтальної логіки постіндустріальних організацій.

 

The article contains the results of the study of theoretical and methodological aspects of the restructuring of the economy in a post-industrial development. Determined that Ukraine's economy is characterized by a predominance of industries share the third technological structure, which necessitates the modernization of the industrial base and increasing the share of high-tech industries. As the objective laws of development of the national economy, which determine the mechanisms and directions of realization of the administrative impact of structural policy must take into account principles cyclic model changes techno-economic structures. On the basis of architectonics structural macroeconomic dynamics of the Ukrainian economy by two main areas of managerial influence on its development, technological innovation economy through the introduction of advanced technology production processes and the institutional transformation of the organizational and management arrangements of the national economy in accordance with the horizontal logic of post-industrial organizations.

 

Ключові слова: управління, закономірності, структура національної економіки, механізм економічного розвитку, постіндустріальна модернізація економіки.

 

Keywords: management, technological way, the structure of the national economy, the mechanism of economic development, post-industrial modernization of economy.

 

 

Постановка проблеми. Успішність чергових соціально-економічних і політичних трансформації в Україні у великій мірі залежить від ефективності управління національною економікою. Відповідне завдання передбачає в якості цільового імперативу – формування оптимальних пропорцій та взаємозв’язків між складовими елементами національної економіки на відтворювальному, секторальному, галузевому, технологічному, просторовому та інституційному рівнях її організації.

Негативна макроекономічна динаміка останніх років, що була наслідком трансформаційної кризи та підсилення конкуренції на глобалізованих ринках, спричинила консервацію застарілої технологічної структури національної економіки, яка була сформована ще за радянських часів. На протязі останніх десяти років, як дослідники макроекономічної динаміки, так і суб’єкти державного управління, констатують негативний факт переважання галузей третього технологічного укладу (добувної і переробної промисловості) у структурі національної економіки, а також необхідність модернізації індустріального базису та збільшення частки високотехнологічних галузей. Одночасно, до специфічних умов трансформаційного періоду національної економіки відноситься й обмеженість інвестиційних ресурсів, що за умов низької ефективності функціонування підприємств, а також відтоку відповідних ресурсів до фінансово-посередницького сектору, детермінує стан локального відтворення основних фондів та збільшує відставання від загальносвітових трендів техніко-економічного розвитку.

Таким чином, в якості одного з управлінських імперативів сучасного періоду функціонування національної економіки необхідно визначити необхідність її постіндустріальної структурної перебудови.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Узагальненою основою сучасних теорій структурної перебудови національної економіки виступає циклічна модель суспільного відтворення. Розвиток економіки розглядається як циклічний процес зміни якісно визначених станів техніко-економічного розвитку, що супроводжується відхиленням економіки від рівноважного стану. Найбільш відомими в рамках зазначеного підходу є дослідження довгих хвиль М. Кондратьєва і теорія інноваційного економічного розвитку Й. Шумпетера. Відхилення економіки від рівноважного стану, що детермінує новий цикл прогресивного розвитку, спричиняється факторами оновлення й технологічною перебудовою основного капіталу та розповсюдженням інновацій на основі підприємницької функції. Двом стадіям розвитку: інноваційній та імітаційній у Й. Шумпетера [1], відповідають зріст та падіння макроекономічної кон’юнктури окремих циклів розвитку національної економіки в дослідженнях М. Кондратьєва [2].

Положення циклічної моделі були використані в дослідженнях специфіки структурної перебудови сучасної економіки в межах теорії впливу науково-технічного прогресу на економічний розвиток.

Формулювання завдання дослідження. Метою дослідження є визначення об’єктивних закономірностей розвитку національної економіки, які визначають механізми та напрями здійснення управлінського впливу структурної політики держави в умовах постіндустріальної трансформації соціально-економічних відносин.

Виклад основного матеріалу дослідження.

Глобалізація світогосподарської системи виступає в якості одного з головних факторів структурної трансформації національної економіки та вимагає здійснення структурної політики, яка відповідає світовим трендам техніко-економічного розвитку.

У відповідності зі специфікою постіндустріального розвитку, можна стверджувати, що основними цільовими орієнтирами управління структурною перебудовою національної економіки виступають продукування нових знань і технологій. Саме перехід до більш високого технологічного рівня виробництва і організації виробничих відносин, стає основою механізму структурної трансформації та фактором підвищення конкурентоспроможності економіки на всіх рівнях її функціонування.

Основою стратегії економічного розвитку виступає перехід до безперервного інноваційного процесу, який характеризується провідним значенням науково-технічного прогресу та інтелектуалізацією основних факторів виробництва.

Конструкційною основою структури національної економіки необхідно визначити технологічний уклад – сукупність використовуваних у процесах виробництва технологій, засобів праці, інфраструктури, що відповідає певному рівню розвитку науково-технічного прогресу. Управління структурною трансформацією національної економіки має виходити з урахування об’єктивних закономірностей процесу послідовного заміщення технологічних укладів. В контексті відповідної моделі техніко-економічного розвитку, необхідно зауважити на багатоукладності відповідного виду структури, за якої технологічні уклади поєднуються в межах економічної системи у різних пропорціях [3].

Дослідники відповідного напряму виокремлюють в економічній історії шість технологічних укладів:

- I технологічний уклад (1770 – 1847 рр.): текстильна промисловість, виплавка чавуну, обробка заліза, будівництво каналів, водяний двигун;

- II технологічний уклад (1830 – 1897 рр.): паровий двигун, залізничний транспорт, машино-, пароплавобудування, вугільна, станкоінструментальна промисловість, чорна металургія;

- III технологічний уклад (1880 – 1943 рр.): електротехнічне, важке машинобудування, виробництво і прокат сталі, лінії електропередач, неорганічна хімія

- IV технологічний уклад (1930 – 1983 рр.): автомобіле-, тракторобудування, кольорова металургія, виробництво товарів тривалого користування, синтетичні матеріали, органічна хімія, виробництво й переробка нафти і газу, приладобудування, радіоелектроніка;

- V технологічний уклад (1970 – 2018 рр.): електронна промисловість, обчислювальна, оптико-волоконна техніка, програмне забезпечення, телекомунікації, робототехніка, інформаційні послуги, біотехнології, аерокосмічна промисловість;

- VI технологічний уклад (2015 – 2040 рр.): наноелектроніка, мультимедійні інтерактивні, глобальні мережі, молекулярна й нанофотоніка, наноматеріали й наноструктуровані покриття, нанобіотехнології, наносистемна техніка, космічні технології, системи штучного інтелекту.

Кожен наступний уклад має більш високий технічний потенціал, ніж попередній. Наявність в економіці того чи іншого технологічного укладу визначається спроможністю здійснити повний цикл виробництва відповідного виду продукції. Циклічна логіка механізму зміни технологічних укладів може бути відображеною через послідовність чотирьох стадій життєвого циклу: формування, домінування, спад, криза.

Матеріальні умови для встановлення нового технологічного укладу формуються в ході функціонування попереднього. Формування нового технологічного укладу починається за періоду домінування попереднього. Безпосереднім поштовхом для прискорення технологічної трансформації є такий стан домінуючого укладу, коли починає зменшуватися економічна ефективність його основних галузей, вичерпується можливість прибуткового інвестування в розширення виробництва продукції.

Новий технологічний уклад розвивається на основі інфраструктури попереднього (транспортної, енергетичної, ринкової, інформаційної) та відіграє роль оптимізаційної технологічної надбудови, яка поступово формує попит на нові високотехнологічні товари. Підприємницька функція, що полягає у постійному пошуку можливостей для забезпечення прибутковості капіталу, стає причиною диверсифікації інвестиційних потоків від традиційних до нових галузей, провокуючи формування розширеного виробництва, прискореного розвитку базисних виробництв і технологій, зросту конкуренції, подальшої спеціалізації виробників – основними характеристиками домінуючого технологічного укладу.

Спад та криза технологічного укладу спричиняються зменшенням економічної ефективності в умовах надконцентрації виробників, насичення попиту та перенагромадження капіталу в базових галузях. Одночасно, згадана вище підприємницька функція, запускає, а точніше вже запустила новий цикл технологічного розвитку.

Технологічна трансформація національної економіки обов’язково супроводжується кризовими явищами, зниженням ефективності функціонування всіх ланок економічної системи, що детермінує її інституційну перебудову, пошук нових організаційних форм та методів економічної політики.

Однією з особливостей постіндустріального розвитку соціально-економічних систем виступає нерівномірність та багатолінійність відповідних процесів. Конкретно-історична і факторна специфіка економічних систем країн та їх регіонів обумовлює різну динаміку, напрями, засоби і механізми структурної техніко-економічної перебудови. На відміну від періоду індустріального розвитку другої половини XX ст., коли більшість механізмів економічного розвитку зводилася до «вестернізації» національної економіки країн, що розвиваються. Багатолінійність техніко-економічного розвитку знаходить свій прояв у багатоукладності національної економіки,  яка сама по собі розглядається в якості її стандартного стану. Ступінь технологічного розвитку національної економіки визначається  співвідношенням галузей, що належать до різних технологічних укладів. Нарощування частки високотехнологічних секторів, в період постіндустріального розвитку, необхідно розглядати як безумовну мету ефективного розвитку національної економіки. За інформацією сучасних досліджень міжнаціональної динаміки техніко-економічного розвитку у розвинених країнах частка високотехнологічних галузей п’ятого і шостого укладів у ВНП страдає в середньому біля 70%. Враховуючи загальновідомий факт, що технології продукують свій розвиток, можна говорити про те, що за відповідної структури національної економіки забезпечуються передумови для переходу на більш високий технологічний рівень.

Необхідно відмітити, що за відповідною логікою визначаються й основні управлінські завдання структурної політики в Україні. Так, у відповідності до Програми економічних реформ на 2010-2014 роки, основними пріоритетами розвитку національної економіки були визначені: розбудова сучасної, стійкої, відкритої й конкурентоспроможної у світовому масштабі економіки; модернізація інфраструктури й базових секторів, усунення усталених структурних проблем шляхом активізації інноваційного розвитку; формування сучасної інноваційної інфраструктури на основі механізмів державно-приватного партнерства, створення кластерних моделей галузевого і регіонального співробітництва; збереження й розвиток людського й соціального капіталу шляхом підвищення ефективності й стабільності соціального захисту, поліпшення якості й доступності освіти й медичного обслуговування; підвищення ефективності державного управління шляхом реформування державної служби й виконавчої влади.

Досягнення поставлених завдань та оптимізація структурної політики мають спиратись на постійний аналіз відповідних характеристик національної економіки. Дослідження змісту офіційних та наукових джерел за останні 10 років, надає підстави стверджувати, що в національній економіці України відбулася консервація відсталої технологічної структури, яка характеризується домінуванням третього (виробництво електроенергії, сталі, вугілля, важких машин і неорганічної хімії) і четвертого (кольорова металургія, нафтопереробка, точне машинобудування й приладобудування, військово-промисловий комплекс, автомобіле-, авіа- і кораблебудування) технологічних укладів. Тобто, головне завдання структурної політики, залишається невирішеним. Відповідна інформація міститься, наприклад у Державній програмі розвитку промисловості на 2003-2011 роки, що була схвалена Постановою Кабінету міністрів України від 28 липня 2003 року за № 1174, а також у Концепції проекту Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2017 року, схваленої Розпорядженням Кабінету міністрів України від 09 липня 2008 року за № 947-р. В аналізі вихідних умов Державної програми розвитку промисловості вказується на те, що: «у промисловості домінують третій і четвертий технологічні уклади, їх частка у промисловому виробництві становить 95 відсотків. Частка п’ятого і шостого технологічних укладів не перевищує 5 відсотків» [4]. Концепція розвитку промисловості містить вказівку на те, що «дві третини загального обсягу промислової продукції становлять сировина, матеріали та енергетичні ресурси», відповідна продукція відноситься до третього технологічного укладу [5]. Отже, ми можемо зауважити, що за період з 2003 по 2008 рік, структурна політика, що була передбачена Державною програмою розвитку не призвела до позитивних змін.

Сучасні оцінки технологічної структури тільки підтверджують невтішний висновок про відсутність позитивної динаміки технологічного розвитку: «Технологічна структура національної економіки України приблизно на 70% складається з галузей третього і четвертого технологічних укладів. Галузі п’ятого технологічного укладу: виробництво складної обчислювальної техніки, сучасних видів озброєнь, програмного забезпечення, авіаційної промисловості, телекомунікацій, робототехніки і нових матеріалів, складають 3-5% у загальній структурі національної економіки» [6].

За інформацією дослідників Інституту економічного прогнозування НАН України, за обсягами випуску продукції частка третього технологічного укладу в Україні складає – 58%, четвертого – 38%, п’ятого – 4%. За обсягами фінансування науково-технічних розробок – 70% припадає на четвертий, і тільки 23% на п’ятий технологічний уклад. За інноваційними витратами 30% складає третій уклад і 60% – четвертий, а частка галузей п’ятого укладу в інноваційних витратах становить лише 8,6%. Структурні характеристики інвестицій визначають загальні тенденції технологічного розвитку економіки і в Україні вони є не втішними, 75% інвестицій вкладається в галузі третього технологічного укладу і відповідно лише 20% та 4,5% – у четвертий та п’ятий технологічні уклади [7].

Виходячи з наявних фактів низької ефективності структурної політики в Україні, необхідно зауважити на актуальності активізації відповідного напряму державного регулювання, визначенні адекватних специфіці національної економіки механізмів та засобів структурної перебудови.

Узагальнюючи зміст механізмів структурної перебудови національної економіки необхідно зауважити, що вона здійснюється в довгостроковому періоді та пов’язується з довгостроковими циклічними коливаннями, механіка яких відповідає конструкціям М. Кондратьєва – Й. Шумпетера. Довгохвильові цикли пов’язані з послідовним переходом від домінування одного технологічного укладу, економічна ефективність якого поступово зменшується, до більш прогресивного.

Довгі хвилі макроекономічної кон’юнктури супроводжуються зміною визначених вище стадій життєвого циклу технологічного укладу. На стадії формування, темпи економічного росту зростають. Домінування технологічного укладу супроводжується максимальною економічною ефективністю, концентрацією та спеціалізацією виробництва. Спад та криза починаються зі стабілізації темпів росту, що спричиняється насиченням відповідного попиту. Перенагромадження капіталу призводить до диверсифікації фінансових потоків у нові, високотехнологічні галузі. Для забезпечення стабільності функціонування, зрушення в основних ланках технологічної структури національної економіки мають відбуватися синхронно. По мірі розвитку економіки в рамках старого технологічного укладу й визрівання нового в ній виникає безліч диспропорцій, що призводять до структурної кризи. Усунення накопичених структурних диспропорцій здійснюється в ринковій економіці в період виходу з циклічної кризи, завдяки широкомасштабним програмам щодо підтримки розвитку пріоритетних секторів національної економіки.

Циклічний характер відтворювального процесу є головним важелем періодичної техніко-технологічної модернізації й структурної перебудови національної економіки. Відповідна циклічність детермінується, на нашу думку, діалектичним взаємозв’язком факторів економічного розвитку, що призводить до появи, або оновлення соціально-економічних системоутворюючих протиріч. Зростаючі матеріальні потреби, обмеженість наявних ресурсів, підприємницька функція і науково-технічний прогрес виступають в якості чинників флуктуаційного впливу по відношенню до наявної системи економічних відносин, що виводять її зі стану рівноваги й, одночасно, засобами її відновлення. Підпорядковуючись загальній логіці функціонування складних систем, виведена з рівноваги економіка спрямовується у своєму розвиткові на досягнення рівноважного стану, що характеризується наявністю холістичного ефекту синергії, за якого сума узгоджених дій економічних суб’єктів перевищує суму внутрішніх та зовнішніх протидій. У протилежному випадкові, система втрачає можливості для ефективного функціонування та руйнується.

Головним системоутворюючим протиріччям, що детермінує економічну динаміку, на нашу думку, є постійний зріст потреб і обмеженість наявних ресурсів, діалектика яких спонукає суспільство до пошуку нових форм організації економічних відносин. Вирішення цієї проблеми безпосередньо пов’язується з моральністю суспільної системи перерозподілу матеріальних благ, а також відповідністю ступеню розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, які у підсумку визначають, або визначаються політичним режимом країни, рис. 1.

 

Рис. 1. Циклічний механізм структурної перебудови національної економіки

 

Об’єктивна необхідність вирішення системоутворюючих протиріч детермінує вплив ринкових факторів та державного регулювання у напрямі урівноваження та формування більш досконалої системи економічних відносин на основі нового технологічного укладу. Логіка хвильової динаміки механізму структурної перебудови національної економіки виражається в тому, що економічна криза, як період поглиблення системоутворюючих протиріч, стимулює виникнення новацій у виробничій та організаційній сферах.

Більша частина інновацій формується під час фази депресії довгої хвилі, вихід з якої відбувається після структурної перебудови економіки на основі розповсюдження нововведень, які формують новий технологічний уклад. Структурна перебудова національної економіки відбувається під час домінування визначеного технологічного укладу. Структурні зрушення, що проявляються у поступовому накопиченні протиріч та диспропорцій в існуючих економічних відносинах призводять до спаду і структурної кризи, за якої економіка не в змозі забезпечити задоволення матеріальних потреб суспільства.

Інерційне функціонування застарілої структури відтерміновує перебудову економіки. Темпи зростання різко падають, порушується нормальне функціонування ринків і фінансової сфери, формується несприятлива кон’юнктура. Вихід зі структурної кризи відбувається шляхом комбінації регулювання двох типів: ринкового (стихійного) і державного (свідомого). Регулювання структурної кризи ринковими методами полягає в тому, що нерентабельні виробництва розоряються, відбувається перелив капіталів і робочої сили в найбільш прибуткові галузі, у підприємців з’являється стимул впровадження технічних нововведень з метою зниження індивідуальних витрат виробництва. Однак, для ринка, характерними є так звані «провали», що детермінуються функцією максимілізації прибутків, та призводять до перенагромедження капіталу в окремих галузях, а також ігнорування соціально-значимих проблем. До відповідних проблем належать розвиток та впровадження нових технологій, які потребують державної підтримки. Необхідно зауважити, що історія економічних криз XX ст. вказує на неможливість їхнього вирішення на основі чисто ринкових факторів. Щоразу, починаючи з «Великої депресії», вихід з економічної кризи супроводжувався широкомасштабним втручанням держави, або тотальною мілітаризацією та наступною війною для надання нового імпульсу розвиткові національного господарства.

Висновки. Трансформаційна економіка характеризується відсутністю сталих інститутів, стратегії та інструментів здійснення структурних зрушень. Вплив ринкового та державного регулювання може бути суперечливим. Специфіка сучасного періоду полягає у тому, що в національній економіці України одночасно відбуваються три трансформаційні процеси. Перший – ринкові перетворення економіки. Другий – криза традиційної індустріально-аграрної структури. Третій – не ефективні системні перетворення організаційно-управлінських механізмів розвитку економіки. В Україні відбувається стихійна структурна трансформація економіки, яка не відповідає сучасним вимогам  прогресивних структурних змін.

Таким чином, на основі аналізу архітектоніки структурної макроекономічної динаміки можна визначити два основних напрями управлінського впливу відповідної політики за умов постіндустріального розвитку:

- технологічний розвиток економіки на основі впровадження у виробничі процеси новітніх технологій;

- інституціональна трансформація організаційно-управлінських механізмів розвитку національної економіки.

 

Література.

1. Шумпетер Й.А. Теория экономического развития (исследование предпринимательской прибыли, капитала, кредита, процента и цикла конъюнктуры). – М.: Прогресс, 1982. – 462 с.

2. Кондратъев Н.Д. Большие циклы конъюнктуры и теория предвидения / Н.Д. Кодндратъев. – М.: Экономика, 2002. – 568 с.

3. Глазьев С.Ю. Теория долгосрочного технико-экономического развития / С.Ю. Глазьев. – М.: ВлаДар, 1993. – 310 с.

4. Постанова Кабінету міністрів України «Про схвалення Державної програми розвитку промисловості на 2003-2011 роки» від 28 липня 2003 року за № 1174. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1174-2003-%D0%BF.

5. Розпорядження Кабінету міністрів України «Про схвалення Концепції проекту загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2017 року» від 09 липня 2008 року № 947-р Електронний ресурс Режим доступу : http://195.78.68.71/industry/control/uk/publish/article?art_id=66614&cat_id=57966.

6. Семиноженко В. Какой уклад – такая економика / В. Семиноженко. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.semynozhenko.net/documents/227/.

7. Геєць В.М. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / В.М. Геєць. – К.: «Фенікс», 2003. – 1008 с.

 

References.

1. Shumpeter J.A. (1982), Teorija jekonomicheskogo razvitija (issledovanie predprinimatel'skoj pribyli, kapitala, kredita, procenta i cikla konjunktury) [Theory of Economic Development (study of business profits, capital, credit, interest and cycle conditions)], Progress, Moscow, Russia.

2. Kondratev N.D. (2002), Bol'shie cikly konjunktury i teorija predvidenija [Big cycles conjuncture and the theory of foresight], Jekonomika, Moscow, Russia.

3. Glaz'ev S.Ju. (1993), Teorija dolgosrochnogo tehniko-jekonomicheskogo razvitija [The theory of long-term technical and economic development], VlaDar, Moscow, Russia.

4. Cabinet of Ministers of Ukraine (2003), “Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine  "On approval of the State program of industrial development for 2003-2011"”, available at: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1174-2003-%D0%BF (Accessed 10 December 2014).

5. Cabinet of Ministers of Ukraine (2008), “Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine "On approval of the Concept Paper State Purpose Programme of Industrial Development until 2017"”, available at: http://195.78.68.71/industry/control/uk/publish/article?art_id=66614&cat_id=57966 (Accessed 10 December 2014).

6. Seminozhenko V. (2004) Kakoj uklad – takaja ekonomika, [Online], available at: http://www.semynozhenko.net/documents/227/ (Accessed 12 December 2014).

7. Geєc' V.M. (2003), Ekonomіka Ukraїni: strategіja і polіtika dovgostrokovogo rozvitku [Ukraine's economy: strategy and long-term development policy], Fenіks, Kyiv, Ukraine.

 

Стаття надійшла до редакції 12.12.2014 р.