УДК 331.52

 

О. В. Бріт,

к. е. н., доцент кафедри економіки підприємства,

фінансів та фінансово-економічної безпеки, Уманський державний педагогічний університет  імені Павла Тичини, м. Умань

 

ВПЛИВ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ФАКТОРІВ НА ФОРМУВАННЯ ПРОПОЗИЦІЇ ПРАЦІ ФАХІВЦІВ З ВИЩОЮ ОСВІТОЮ

 

О. V. Brit,

candidate of economic Sciences, associate Professor of business economics, finance and financial security

Uman State Pedagogical university named after Pavlo Tychyna, Uman

 

THE IMPACT OF SOCIO-ECONOMIC FACTORS ON THE FORMATION OF THE LABOR SUPPLY OF SPECIALISTS WITH HIGHER EDUCATION

 

У статті проведено аналіз вітчизняного ринку праці та системи освіти України. Визначено основні соціально-економічні чинники, що впливають на пропозицію фахівців з вищою освітою. Виявлено основні тенденції розвитку ринку праці в Україні. Обґрунтовано основні імперативи регулювання підготовки і зайнятості фахівців з вищою освітою у вітчизняній економіці.

 

In the article the analysis of the domestic labour market and the education system of Ukraine. Identified key socio-economic factors affecting the proposal of specialists with higher education. Basic tendencies of development of the labor market in Ukraine. Justifies the main imperatives regulation training and employment of specialists with higher education in the domestic economy.

 

Ключові слова: вища освіта, пропозиція праці, попит на працю, безробіття, зайнятість, національна безпека.

 

Keywords: higher education, labor supply, labor demand, unemployment, employment, national security.

 

 

Вступ. Удосконалення організаційно-економічного механізму регулювання ринку праці фахівців з вищою освітою потребує дослідження динаміки розвитку системи вищої освіти як джерела підготовки фахівців з вищою освітою та тенденцій їх працевлаштування. Забезпечення балансу між ринком праці та системою вищої освіти, яка випускає висококваліфікованих професіоналів, створить основу для ефективного розвитку економіки та сприятиме зміцненню рівня національної безпеки країни. Саме тому дослідження факторів, що визначають пропозицію праці фахівців з вищою освітою, є надзвичайно актуальним в сучасних умовах розвитку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Інституційні  процеси підготовки та зайнятості фахівців з вищою освітою знайшли відображення у наукових працях відомих учених, зокрема Г. Беккера, С. Брю,  К. Макконела, Н. Менкью, О. Амоша, Д. Богиня, К. Бондарчук, О. Грішнова, В. Данюк, А. Колот, Е. Лібанова І. Мартинюк, С. Мельник, та інших.

Мета статті. Аналіз системи підготовки та працевлаштування фахівців з вищою освітою в Україні як основи для формування рекомендацій для збалансованого розвитку вітчизняного ринку праці.

Виклад основного матеріалу. Специфіка досліджуваного ринку праці полягає в тому, що окрім цінового, на пропозицію праці фахівців з вищою освітою впливає низка нецінових факторів, до яких відносяться умови праці, рівень престижності робочого місця, наявність можливостей саморозвитку та кар’єрного зростання, соціально-психологічний клімат у трудовому колективі, наявність соціальних гарантій тощо.

Проблемою, характерною для вітчизняного ринку праці фахівців з вищою освітою, є формування пропозиції праці на ньому у слабкому взаємозв’язку з поточною ситуацією на ринку. Причиною останнього можемо визначити недоліки в прогнозуванні потреби ринку праці в фахівцях з вищою освітою на середньо- та довгострокову перспективу. Саме у вдосконалені взаємозв’язків системи вищої освіти та ринку праці вбачаємо головний пріоритет його розвитку. Однак, розробка пропозицій щодо побудови цілісного організаційно-економічного механізму регулювання ринку праці фахівців з вищою освітою потребує ретельного ретроспективного аналізу основних соціально-економічних факторів, що визначають пропозицію праці на досліджуваному ринку.

Одним із основних факторів, що безпосередньо впливає на обсяги пропозиції праці фахівців з вищою освітою, є демографічний чинник. Від кількості населення прямо залежить чисельність абітурієнтів вищих навчальних закладів. Демографічна ситуація в Україні характеризується негативною тенденцією до зменшення кількості населення з періоду здобуття державою незалежності. Так, у 2003 р. середня чисельність населення в країні становила 47 830,9, а у 2010 р. – 45 870,7 тис. осіб [1], тобто протягом семи років відбулось скорочення на 1 960,2 тис. осіб, або приблизно на 4,1%. Протягом останніх років спостерігається поступове скорочення чисельності постійного населення України. Характерними для країни є регіональні відмінності у показниках рівня смертності та рівня народжуваності. Зокрема, найвищий рівень смертності властивий для Чернігівської, Полтавської і Кіровоградської областей, найнижчий – для Закарпатської, Івано-франківської, Львівської, Рівненської, Чернівецької, Волинської областей та м. Києва. Диференціацію рівня народжуваності в Україні за регіонами демонструють наступні офіційні статистичні дані: максимальні показники у Волинській, Закарпатській і Рівненській областях, мінімальні у Сумській, Луганській, Чернігівській, Донецькій, Полтавській та Харківській областях [1].

Загальне підвищення інтелектуального й освітнього рівнів населення має низку макро- та мікроекономічних переваг, оскільки супроводжується поліпшенням позицій України у світових рейтингах, активізує розвиток національної економіки на інноваційних засадах. Поряд з цим, наявність вищої освіти, поглиблених знань, навичок та вмінь є потужною конкурентною перевагою фахівців як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку праці. Однак, існування значних диспропорцій між обсягами підготовки фахівців з вищою освітою та їх працевлаштуванням обумовлює необхідність удосконалення механізму взаємоузгодження системи вищої освіти та ринку праці. Значна частка випускників загальноосвітніх навчальних закладів прагне вступити на денну форму навчання у закладах вищої освіти. Випускники професійно-технічних навчальних закладів і люди старшого віку (від 30 років) зазвичай суміщають процес здобуття вищої освіти з професійною діяльністю, віддаючи таким чином перевагу заочній і вечірній формам навчання [2, С.79-80].

Фінансування підготовки фахівців з вищою освітою для ринку праці в Україні здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та коштів юридичних і фізичних осіб. Імовірність здобуття вищої освіти на умовах державного замовлення стимулює абітурієнтів до першочергового віддання переваги саме даній формі фінансування навчання у вищих навчальних закладах.

Вітчизняна практика підготовки фахівців з вищою освітою за рахунок коштів державного бюджету виявляє низку проблем, серед яких слід виділити наступні:

– невідповідність між економічним розвитком країни і підготовкою фахівців у розрізі спеціальностей;

– неможливість працевлаштування випускників закладів вищої освіти по завершенню навчання за набутою спеціальністю;

– широке коло категорій населення, які користуються пільгами при отриманні освіти за рахунок державних коштів;

– відсутність чіткої регіональної політики забезпечення оптимальних пропорцій між підготовкою кадрів за спеціальностями за рахунок коштів державного бюджету і потребою в них конкретного регіону[3, С.325].

Сучасна система підготовки фахівців з вищою освітою має такий вагомий недолік, як невиправдано значний рівень безробіття серед фахівців з вищою освітою. Однією з причин останнього є підготовка студентів за спеціальностями, які не користуватимуться належним попитом на ринку праці фахівців з вищою освітою через п’ять-шість років, протягом яких молодь здобуватиме необхідні знання, уміння і навички. Так, протягом 2009-2011 рр. на ринку праці фахівців з вищою освітою спостерігалась тенденція до надлишку пропозиції праці спеціалістів за напрямами «економіка і підприємництво», «менеджмент», «педагогіка», «право», причому дана тенденція щорічно загострюватиметься. Одночасно зростає попит на працю фахівців за інженерними та прикладними спеціальностями (енергетика, радіотехніка, електроніка, механізація та електрифікація сільського господарства тощо). Для підтвердження вищенаведеного можемо зазначити, що згідно з оприлюдненими Державною службою зайнятості України даними, у 2010 р. пропозиція праці фахівців з вищою освітою-бухгалтерів становила 47,1 тис. осіб при попиті – 21,3 тис.; пропозиція праці фахівців з економіки склала 27,6 тис. осіб при наявності 6,2 тис. вакансій за даною спеціальністю [4]. Причина означеної проблеми полягає в тому, що молодь не формує попит на послуги вищої освіти технічного спрямування, що пояснюється недостатністю попиту вітчизняного ринку праці фахівців з вищою освітою на спеціалістів з цього напряму. У даному контексті необхідною є активізація діяльності спрямованої на стимулювання чи формування попиту економічних суб’єктів на послуги праці випускників вищих навчальних закладів, які здобули технічну освіту. Актуальність останнього обумовлюється тим, що у 2010 р. на одне вакантне місце серед спеціалістів з технічною освітою претендувало 14 осіб (для порівняння: пропозиція праці серед професіоналів становила 5, серед фахівців – 7, серед працівників сфер торгівлі та послуг – 10 осіб) [4].

Однак, при цьому не варто недооцінювати значення здобуття вищої економічної освіти, оскільки на практиці саме це надає можливість фахівцям з вищою освітою працевлаштуватись, адже зазвичай передбачає ґрунтовну підготовку молоді за достатньо широкою спеціалізацією. Іншими словами, вища економічна освіта (як основна чи як друга вища освіта) створює для особи додаткові конкурентні переваги на ринку праці фахівців з вищою освітою [5, С.48]. Навчання ж за кількома спеціальностями, що є значно поширеним нині серед молоді, доречно, на нашу думку, розглядати в якості амортизатора.

Загальні обсяги безробітного населення (за методологією Міжнародної організації праці) поступово скорочуються. Аналогічною є ситуація і з середньою тривалістю незайнятості населення в країні. Зокрема, якщо у 2000-2001 рр. громадяни України шукали робоче місце у середньому протягом 23 місяців (тобто протягом майже двох років), то у 2009 р. даний показник становив дев’ять місяців, що у своїй сукупності свідчить про поліпшення показників зайнятості в країні та активізації вітчизняного ринку праці. У середньому 16,8% безробітних (за методологією Міжнародної організації праці) є непрацевлаштованими після закінчення навчальних закладів [1].

Чисельність випускників вищих навчальних закладів, які перебували на обліку в Державній службі зайнятості, у регіональному розрізі показує, що найвищі показники офіційної незайнятості випускників закладів вищої освіти у 2011 р. спостерігались у Львівській,  Івано-Франківській і Донецькій областях. Поряд з цим, найнижча чисельність випускників вищих навчальних закладів, які у 2011 р. перебували на обліку в Державній службі зайнятості України, властива для Севастопольської (323 особи), Херсонської областей (664 особи) і м. Києва (755 осіб).

Ситуація, що склалась в Україні в цілому, обґрунтовує необхідність розробки та впровадження дієвих інструментів активного формування попиту ринку праці на фахівців з вищою освітою за допомогою формування розгалуженої системи перепідготовки кадрів і стимулювання роботодавців до створення всіх необхідних для цього умов за обов’язкового врахування тенденцій розвитку вітчизняної та світової освіти (навчання протягом життя, глобалізація освіти, поширення інформаційно-комунікативних технологій, масовізація вищої освіти тощо) [4].

Ціновим фактором впливу на пропозицію праці фахівців з вищою освітою є заробітна плата. Згідно з офіційними даними Державної служби статистики України, номінальна заробітна плата в Україні зростає швидшими темпами, ніж реальна, що є об’єктивним процесом з огляду на дію інфляції. Особливо яскраво диспропорції між рівнями номінальної та реальної заробітної плати проявлялись у 90-х рр. ХХ ст. у період гіперінфляційних процесів у державі. Так, темп зростання номінальної заробітної плати у 1995 р. становив 514,2% відносно попереднього року, тоді як темп зростання реальної заробітної плати складав 110,6%. При цьому найвідчутніше скорочення темпів росту реальної заробітної плати спостерігалось у 2009 р. [1], що обумовлено впливом світової фінансово-економічної кризи.

Протягом останніх років відбувається зростання рівня середньомісячної заробітної плати за різними видами економічної діяльності. Причому, найвищою є оплата праці фахівців з вищою освітою у сферах фінансової діяльності, державного управління та діяльності транспорту і зв’язку, що спонукає молодь до навчання у вищих навчальних закладах за відповідними спеціальностями. Масовий притік студентів до закладів вищої освіти зрештою призводить до значного зростання пропозиції праці фахівців з вищою освітою. Причому такі обсяги пропозиції є надлишковими, що, у свою чергу, спричинює зростання рівня безробіття серед фахівців із вищою освітою.

Для підтвердження вищевказаного на рис. 1 побудовано структуру потреби вітчизняних підприємств у працівниках за видами економічної діяльності у 2013 р. Щодо рівня оплати праці, варто зазначити, що згідно з офіційними даними, у Чернівецькій, Кіровоградській, Чернігівській, Тернопільській, Житомирській, Івано-Франківській і Рівненській областях протягом останніх років спостерігається зростання частки вакансій із мінімальними заробітною платою, тоді як 81-97% вакантних місць передбачали виплату працівникам заробітної плати вищої за мінімальну у м. Києві; Донецькій області; Дніпропетровській області; Луганській області [4].

 

Рис. 1. Структура потреби підприємств у працівниках, 2013 р.

Джерело: побудовано автором на основі [1]

 

Аналізуючи пропозицію праці фахівців з вищою освітою, необхідно відзначити існування певних проблемних проявів у системах вищої освіти України та світу як джерела підготовки фахівців з вищою освітою. На думку західних і вітчизняних науковців, проблеми у сфері підготовки фахівців з вищою освітою найбільш помітно проявляються в наступному:

– низькому рівні переорієнтації вищих навчальних закладів на підготовку фахівців з вищою освітою за новими та дефіцитними для ринку праці спеціальностями;

– відставанні наукових розробок вищої школи від потреб і запитів економічної діяльності, а також низькому рівні практичної реалізації низки розроблених науковцями перспективних та конкурентоспроможних інновацій;

– зниженні рівня якості навчального процесу і, як наслідок, систем вищої освіти в цілому;

– зниженні рівня знань, умінь і навичок професійної діяльності випускників вищих навчальних закладів;

– зростаючому незадоволенні умовами навчання у вищих навчальних закладах з боку студентів, їх батьків тощо.

Головними причинами виникнення проблемних явищ у сфері підготовки фахівців з вищою освітою можна визначити: несвоєчасність реагування вищих навчальних закладів на актуальні запити національної економіки; недосконалість організаційно-економічного механізму управління вищою школою як на мікро- (рівні окремого вищого навчального закладу), так і на макрорівнях (на державному рівні); незначна диверсифікація форм і типів вищих навчальних закладів тощо [5, С.47].

На нашу думку, слабкими місцями вітчизняної системи підготовки фахівців з вищою освітою є неефективність механізму фінансування вищих навчальних закладів, посилення невідповідності між обсягами підготовки фахівців у вищих навчальних закладах І-ІІ та ІІІ-ІV рівнів акредитації, недостатня розмежованість структури вітчизняної вищої освіти на теоретичне і практичне спрямування підготовки фахівців, активне зростання диспропорції між обсягами підготовки фахівців з вищою освітою та потреби в них національної економіки, недостатнє врахування регіональних потреб у фахівцях з вищою освітою відповідних спеціальностей, недостатній рівень автономії вищих навчальних закладів та їх структурних підрозділів, труднощі вищих навчальних закладів при наданні платних послуг, нерівномірність розвитку закладів вищої освіти в різних регіонах, спричинена диспропорціями економічного розвитку окремих областей країни тощо.

Висновки. Дослідження обсягів підготовки та подальшого працевлаштування фахівців з вищою освітою в межах національної економіки дозволив узагальнити ситуацію на ринку праці та, зокрема, виявити низку тенденцій. По-перше, розвиток інформаційного і зародження суспільства знань суттєво підвищило попит населення на високоякісну освіту. Однак, аналіз динаміки обсягів підготовки фахівців з вищою освітою показує значні невідповідності між попитом і пропозицію праці за окремими спеціальностями та регіонами: чітко простежується надлишкова пропозиція праці за одними спеціальностями при дефіциті фахівців з інших (особливо в сільській місцевості). По-друге, проведене дослідження дозволило виявити певні недоліки системи збору статистичної інформації, що полягають, головним чином, в існуванні ймовірності подвійного обліку випускників вищих навчальних закладів, які навчались у кількох університетах і/або за кількома спеціальностями. Це, у свою чергу, ускладнює прогнозування потреби національної економіки у фахівцях з вищою освітою, загострює проблему створення необхідних робочих місць, що може призвести до зростання рівня безробіття серед випускників вищих навчальних закладів.

По-третє, регіональні відмінності в зайнятості фахівців з вищою освітою, спричинені нерівномірністю економічного розвитку регіонів України, а також надмірною сталістю, негнучкістю та низькою адаптивністю навчальних закладів в окремих областях до мінливих умов зовнішнього економічного середовища. По-четверте, недосконалість системи перепідготовки та підвищення кваліфікації досвідчених фахівців, що скорочує можливості кадрів до оновлення знань і, відповідно, призводить до зниження їх конкурентоспроможності на вітчизняному і світовому ринках праці.

На нашу думку, вирішення проблем, що стоять перед вітчизняною системою підготовки фахівців з вищою освітою, потребує негайного і дієвого законодавчого забезпечення центральними, місцевими і виконавчими органами влади питань узгодження взаємовідносин між підготовкою фахівців з вищою освітою і потребою в них національної економіки, а також законодавчого визначення ролі підприємств, установ, організацій у цьому процесі. Практичне втілення сучасних підходів до підготовки фахівців з вищою освітою на державному і регіональному рівнях дасть можливість удосконалити систему відносини між сферою вищої освіти й ринком праці та забезпечить підвищення рівня національної безпеки країни.

 

Література:

1. Офіційний сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua

2. Державна статистика освіти. Основні показники діяльності ВНЗ України на початок 2011/12 навчального року // Вища школа. – 2012. – № 5. – С.65–108.

3. Єрмолаєв А.В. Україна в 2010 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку: монографія / за заг. ред. А.В. Єрмолаєва. – К.: НІСД, 2010. – 528 с.

4. Офіційний сайт Державної служби зайнятості України [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.dcz.gov.ua

5. Кадочников С.М. Особенности высшего образования как экономического блага и некоторые практические следствия этих особенностей / С.М. Кадочников // Университетское управление: практика и анализ. – 2010. –№2 (17). – С.48–49.

 

References:

1. State Statistics Committee of Ukraine (2015), Statistical information, available at: http://www.ukrstat.gov.ua/ (Accessed 24 March 2015).

2. State Statistics Committee of Ukraine (2012), “State statistics education. Key performance indicators Universities in Ukraine at the beginning of the academic year 2011/12”, Вища школа, vol. 5, pp.65–108.

3. Yermolaiev, A.V. (2010), Ukraina v 2010 rotsi: schorichni otsinky suspil'no-politychnoho ta sotsial'no-ekonomichnoho rozvytku [Ukraine in 2010: the annual assessment of socio-political and socio-economic development], NISD, Кyiv, Ukraine.

4. State Employment service (2015),  available at: www.dcz.gov.ua (Accessed 24 March 2015).

5. Kadochnikov, S.M. (2010), “Features of higher education as economic boon and are some practical consequences of these features”, Universitetskoe upravlenie: praktika i analiz, vol. 2, no. 17, pp. 48–49.

 

 Стаття надійшла до редакції 14.03.2015 р.