EnglishНа русском

Ефективна економіка № 4, 2015

УДК 330.1

 

Р. О. Каліновський,

студент ІI курсу магістратури економічного факультету,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

 

ОБ’ЄКТИВНА НЕОБХІДНІСТЬ НОВОГО ВИЗНАЧЕННЯ ПРЕДМЕТУ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

 

R. O. Kalinovskyi,

2nd year Graduate Student, the Faculty of Economics,

Taras Shevchenko National University of Kyiv

 

THE OBJECTIVE NECESSITY OF A NEW DEFINING OF SUBJECT OF ECONOMIC THEORY

 

У даній статті розглянуто об’єктивні причини необхідності перегляду постановки акцентів у предметному полі економічної теорії. Наведено короткий огляд концепцій періодизації економічного розвитку суспільства, на основі якого розкрито співвідношення понять «людина» і «виробництво». Звертається увага на неспроможність економічної теорії як науки протягом чотирьох століть розв’язати основні соціально-економічні проблеми людства, що підтверджується статистичними даними. На основі абстрактно-логічного аналізу спростовано існування класичного закону зростання потреб. Обґрунтовано неефективність останніх економічних досліджень та запропоновано альтернативні методологічні шляхи щодо розвитку сучасної економічної науки. У підсумку статті дано нові визначення мети та предмету економічної теорії, а також вказано на недосконалість умов для остаточного досягнення мети економічної теорії.

 

In this article the objective reasons for the need of setting accents in the field of economic theory are considered. There is a brief overview of the concepts of periodization of economic development of the society on which uncovered relations between the concepts of "man" and "production". Attention is drawn to the inability of economics as a science for four centuries to solve major social and economic problems of humanity, as evidenced by the statistics. On the basis of abstract logical analysis disproved the existence of classical law of increasing needs. Proved the ineffectiveness of recent economic researches and proposed alternative methodological ways for the development of modern economic science. In the end, the article gives new definitions of the purpose and subject of economic theory and shows the imperfect conditions for the ultimate goal of economic theory.

 

Ключові слова: економічний прогрес суспільства, виробництво, споживання, людина, закон зростання потреб.

 

Keywords: economic progress of society, production, consumption, man, the law of increasing needs.

 

 

Постановка проблеми. Протягом століть економічна наука продукує моделі, способи та методи економічного і соціального розвитку суспільства, зростання обсягу сукупного багатства, задоволення безмежних людських потреб. Проте гострі проблеми, що супроводжують цей розвиток, такі як соціально-економічне розшарування населення, рівень світового безробіття та перманентні у глобальному масштабі війни, не є вирішеними навіть частково. Існує думка, що причиною такого стану речей є недосконало визначене предметне поле економічної теорії, адже навіть маленька неуважність в основі наукового дослідження, що безперервно розвивається, може згодом спричинити значні відхилення від бажаного результату.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідженням проблеми визначення предметного поля економічної теорії в умовах неперервного розвитку економіки займались як вітчизняні, так і зарубіжні вчені, а саме: В. Базилевич, С. Булгаков, Т. Гайдай, А. Гальчинський, В. Мандибура, А. Маршалл, Джон С. Мілль, І. Назаров, В. Нордхауз, Ю. Осипов, П. Самуельсон та інші.

Постановка завдань. Виходячи із вищезазначених проблем, пов’язаних із складністю подолання на основі діючих економічних моделей певних негативних аспектів суспільно-економічного життя, було визначено наступні завдання дослідження: розглянути основні класифікації та критерії економічного прогресу суспільства; дослідити ступінь істинності розглянутих критеріїв; проаналізувати співвідношення понять «економіка», «економічна теорія», «зростання потреб» із їх об’єктивною сутнісною дійсністю; запропонувати альтернативні цілі та предмет дослідження економічної науки.

Виклад основного матеріалу. Усі економічні теорії, що будь-коли складали мейнстрім у науці, а також переважна більшість представників гетеродоксійних теорій, розглядаючи стан економічних систем людства в ретроспективі, наголошують на постійному розвитку економіки.

Вперше це питання було окреслене засновником історичного напрямку в економічній теорії Фрідріхом Лістом. У 40-х роках ХІХ століття ним була розроблена оригінальна концепція періодизації етапів економічного розвитку нації, кожен з яких характеризувався певним ступенем розвитку продуктивних сил та співвідношенням питомої ваги різних секторів економіки. За Лістом цих етапів п’ять [5]:

І. Стан дикунства;

ІІ. Стан розвитку скотарства;

ІІІ. Стан землеробства;

ІV. Землеробсько-мануфактурний стан;

V. Землеробсько-мануфактурно-комерційний стан суспільства.

Потім Карл Маркс у 60-х роках ХІХ ст. розробив формаційний підхід до еволюції суспільства, поклавши в основу такий критерій, як спосіб виробництва, тобто ступінь розвитку та спосіб поєднання продуктивних сил та виробничих відносин. Маркс виділяв 5 стадій (суспільно-економічних формацій) економічного розвитку: первіснообщинний лад, рабовласництво, феодалізм, капіталізм та комунізм (ідеал).

Більшість сучасних учених поділяють погляди Е. Тоффлера, який виділяє наступні стадії економічного розвитку людства: традиційне (доіндустріальне), індустріальне та постіндустріальне суспільство. Очевидно, що за критерій у даному випадку береться ступінь розвитку продуктивних сил та галузева структура виробництва.

Усі ці класифікації вказують на постійний прогрес в економіці, а прогрес – це, безперечно, позитивне явище. Але в той же час усі вищеперераховані моделі розглядають економічну дійсність лише з точки зору стану виробництва. Та чи є даний підхід доцільним та вичерпним?

Дійсно, вчені постійно наголошують на зростанні обсягів світового виробництва, а отже, й споживання, і даний фактор подається як суто позитивний (не будемо зачіпати екологічні проблеми, адже їх дослідники засуджують не власне стан виробництва та існуючі економічні системи, а шкідливі наслідки матеріального виробництва/споживання, що руйнують навколишнє середовище). Проте цей вдаваний «успіх» виробництва/споживання можна порівняти із середньою температурою по лікарні, коли під зовнішнім благополуччям людства в цілому ховається поступове зубожіння більшості населення світу.

Звернемось до статистики:

1) Економіко-соціальне розшарування населення. У світі спостерігається поглиблення розриву між доходами та багатством окремих верств населення, яке відбувається як на глобальному рівні, так і на національному (в тому числі у розвинутих країнах) [9]. На початку 2011 р. 1% населення планети володів 43% власності світу. Доходи 0,01% населення планети перевищують у 1000 разів доходи найбідніших 90% населення, хоча ще 30 років тому дане співвідношення становило 200 до 1 [3, с. 154-155]. У 2013 р. чисті доходи 100 найбагатших жителів планети досягли 240 млрд дол., 25% яких вистачило б для викорінення бідності на планеті. За останні 20 років 1% найбагатшого населення планети збільшив свій дохід на 60% [4].

2) Рівень безробіття. У 2013 році кількість безробітних по всьому світу виросла на 5,1 млн, досягнувши рекордного числа ― більше 202 млн людей [6]. У щорічному звіті підрозділу ООН по зайнятості населення говориться, що безробіття продовжить посилюватися й надалі. Так, число безробітних по всьому світу збільшилось ще на 3 млн чоловік у 2014 році, досягнувши сумарної позначки 205 млн. А в найближчі п'ять років ця цифра вже становитиме 210 млн осіб.

3) Війни. За підрахунками вчених, за всю відому історію людства (десь біля семи тисяч років) у світі було лише 250 – 300 «мирних» років, коли у жодному куточку планети не відбувалися збройні конфлікти. Як ми знаємо, абсолютно усі війни ведуться з метою встановлення контролю над додатковими ресурсами, тому їх (війн) продовження свідчить про неефективні у світовому масштабі розподіл і використання ресурсів. Крім того, перманентність війн вказує на тотальну ресурсну  нестачу, адже ще Карл Менгер визначив економічними лише ті блага, потреби в яких перевищують їхню наявність, а це повністю нівелює надбання класичної мейнстримівської течії в економічній теорії, що базується на постулатах «природного порядку», «економічних гармоній» і т.п.

Так в чому ж причина того, що за 400 років існування такої наукової галузі, як економічна теорія, людство так і не змогло наблизитись до вирішення найбільш нагальних суспільних проблем?

Можливо, справа в тому, що економічна наука на певному етапі розвитку загубила деякі важливі елементи, помилково визначивши мету пізнання. Можливо, причиною є те, що економічна наука неправильно розставила акценти у сферах дослідження, забувши, для яких цілей вона була створена.

Розглянемо категорію «економіка» через призму сутнісного аспекту.

Синтезуючи підходи різних науковців, можна зазначити, що економіка  – це управління народним господарством, тобто управління сукупністю усіх господарських діяльностей, що здійснюються в країні. Економічне господарювання зазвичай має на меті дві основні цілі: досягнення соціального ефекту та отримання доходу, причому досягти соціального ефекту прагне будь-яка господарська діяльність, натомість отримання доходу є визначальним лише для частини суб’єктів господарювання. У такому разі, здається, в економічній науці було б цілком логічно наголосити на особливій важливості забезпечення саме соціальної справедливості, натомість, як ми зазначали раніше, протягом усього свого життєвого шляху економічна наука концентрувалася переважно на стані та проблемах виробництва, тобто сфери створення доходу.

На цій проблемі наголошував ще півтора століття тому видатний український вчений І.В. Вернадський: «Вернадський робить … загальне зауваження, що стосується предмета політичної економії. Він вказує на двоїстий характер предмета цієї науки та її змісту: "Предмет теорії політичної економії постійно становила цінність, предмет практики – народний добробут … висновки теорії цінностей можуть збігатися з висновками теорії добробуту, а можуть і відрізнятися від них; як і в реальності – збільшення цінностей не завжди збігається зі зростанням народного добробуту" [2, с. 20-21]. Цей … висновок про те, що рух вартісних показників не завжди спрямовує процес суспільного виробництва на задоволення реальних потреб, так яскраво підтвердився нині під час світової фінансової (а тепер уже і загальноекономічної) кризи, основою якої, на думку більшості дослідників, є разюча невідповідність між обсягами світового ВВП (що дорівнюють нині приблизно 50 трлн дол.) і різних цінних паперів, … сумарна вартість яких становить нині не менше ніж 600 трлн дол. У цій суперечливій двоїстості предмета політичної економії І.В. Вернадський бачив причину недосконалості всіх її вчень» [7, с. 261-262].

Відбулась підміна поняття «людина» поняттям «виробництво».

Але чому саме «людина»? Чи дійсно саме на людині та вирішенні її проблем повинна сфокусуватися економічна теорія?

Річ у тім, що економічна теорія – суспільна наука, а метою наукової діяльності будь-якої суспільної науки є знаходження способів досягнення оптимального стану існування суспільства в цілому та рівноваги у задоволенні інтересів кожного окремого індивіда зокрема, тому, безперечно, саме людиновимірний аспект повинен стати визначальним в економічних дослідженнях.

Що ми маємо натомість?

За найбільш поширеним визначенням, економічна теорія – це суспільна наука, яка вивчає закони розвитку економічних систем, діяльність економічних суб’єктів, спрямовану на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів з метою задоволення своїх безмежних потреб [1, c. 22]. І знову виникає питання: чиїх безмежних потреб?

Один з фундаментальних законів економіки – закон зростання потреб, що виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між виробництвом і досягнутим рівнем задоволення потреб людей, розвиток яких (зв'язків) сприяє появі нових потреб та засобів їх задоволення. Схематично дану модель можна представити наступним чином:

Виникнення потреби в людини Виникнення виробництва для задоволення даної потреби Виникнення в людини потреби вищого рівня  Виникнення виробництва для задоволення даної потреби…

За цим законом, безмежні потреби людини породжують безмежні потреби виробництва.

Звернемось до найбільш поширеної у наукових колах моделі структурування людських потреб – піраміди Маслоу. Спрощено усі потреби можна ієрархічно поділити (від потреб нижчого рівня до потреб вищого) на фізіологічні, соціальні та потреби у самореалізації. Задовольняючи потреби нижчого рівня, людина переходить до потреб вищого рівня, тобто потреби нижчого рівня не можуть бути безмежними. Дійсно, людина не може безкінечно багато їсти чи спати та не потребує безкінечно багато друзів. Отже, безмежність людських потреб може існувати лише на останньому рівні – рівні самореалізації.

Первинно для самореалізації були потрібні певні дії, вчинки, усвідомлення значущості власних досягнень у житті, а це все не пов’язане з виробництвом і, по великому рахунку, теж має межу. Але тепер, коли людство завдяки активній пропагандистській діяльності виробників у засобах масової інформації перетворюється на суспільство споживання, на перше місце виходять зовсім інші, спрощені цінності. Вважається, що для досягнення певного рівня самореалізації або цілковитого ототожнення себе із певною референтною групою людина має бути здатна придбати певний набір матеріальних і нематеріальних благ. Тепер коло зростання потреб іде в зворотному напрямку: виробництво нового статусного блага спонукає виникнення в людини потреби в ньому, або, як казав Ж.-Б. Сей, «збут для продуктів створюється самим виробництвом» [8, с. 43] (пропозиція породжує попит). Таким чином, виробники поступово підмінили поняття, ототожнивши потреби людини з потребами виробництва. А потреби виробництва дійсно безмежні, як безмежна людська уява. Завдяки такому стану речей сучасна людина відчуває постійне невдоволення, так звану ілюзію нестачі, через яку індивід почуває себе нещасним.

Висновки. Проаналізувавши основні класифікаційні моделі відображення станів розвитку суспільства в ретроспективі, можна дійти висновку, що, по-перше, за головний критерій соціально-економічного прогресу у всіх випадках береться ступінь розвитку виробництва, а по-друге, соціально-економічний прогрес як явище вважається таким, що є присутнім у суспільному житті.

Водночас було доведено існування часткової підміни поняття «людина» поняттям «виробництво», а також об’єктивну відсутність прогресу у широкому розумінні як в соціальній, так і в економічній сферах суспільної життєдіяльності.

У ході дослідження виявилося, що предметне поле економічної теорії ґрунтується, в першу чергу, на визнанні істинності закону зростання потреб. Проте шляхом застосування методів аналізу та наукового абстрагування було доведено хибність даного закону, а отже, неточність визначення предметного поля економічної науки.

Вважаючи, що метою економічної науки є пошук шляхів забезпечення добробуту населення, потрібно усі інтелектуальні сили вчених-економістів спрямовувати на зменшення соціально-економічної нерівності, подолання безробіття, вирішення збройних конфліктів.

У світлі вищезазначеного, предметом економічної теорії повинно стати створення сприятливих умов для всебічного гармонійного розвитку людської особистості, тобто пошук шляхів забезпечення людей хоча б мінімальним набором життєво необхідних благ з метою вивільнення у них (людей) вільного часу для саморозвитку та духовної самореалізації.

Проте варто зазначити, що економічна теорія не може бути абсолютно ефективною, оскільки поміж благими намірами науковців завжди стоятиме недосконалість людської природи з її амбіціями, жадобою та індивідуальними інтересами.

 

Література.

1. Базилевич В.Д. Економічна теорія – Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2007. – 719 c.

2. Вернадский И.В. Критико-историческое исследование об итальянской политико-экономической литературе до начала XIX века. – М., 1849.

3. Ещенко П.С. Куда движется глобальная экономика в ХХІ веке? / П.С. Ещенко, А.Г. Арсеенко. – К.: Знання України, 2012. – 479 с.

4. Ещенко П.С. Экономический рост без развития: причины и пути инновационного преобразования экономики // Економіка України. – № 10. – 2013. - С. 4-20.

5. Ліст Ф. Національна система політичної економії. / Фрідріх Ліст - М.: Европа, 2005. – 485 с.

6. Міжнародна організація праці. Глобальні тенденції зайнятості-2014. – Звіт. – 2014.

7. Назаров І.В. І.В. Вернадський – дослідник генезису політичної економії (на прикладі аналізу італійських шкіл меркантилізму і фізіократії). / І. Вернадський. Витоки. Творча спадщина у контексті історії економічної думки в Україні / за ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2009. – с. 250-276.

8. Сей Ж.-Б. Трактат по политической экономии // Сей Жан-Батист – М.: Дело, 2000.

9. Трофимчук О.А. Фінансіалізація економіки: причини та наслідки / О.А. Трофимчук // Ефективна економіка. – 2014. – № 4.

 

References.

1. Bazylevych, V.D. (2007), Ekonomichna teoriia – Politekonomiia [Economic theory – Economics], Znannia-Pres, Kyiv, Ukraine.

2. Vernadskij, I.V. (1849) “Critical-historical research of the Italian political and economic literature before the beginning of the 19th century”, Abstract of Ph.D. dissertation, Economics, St. Vladimir University of Kyiv, Kyiv, Russian Empire.

3. Eshhenko, P.S. and Arseenko, A.G. (2012), Kuda dvizhetsja global'naja jekonomika v XXІ veke? [Where the global economy is moving to in the 21st century?], Znannia Ukrainy, Kyiv, Ukraine.

4. Eshhenko, P.S. (2013), “Economic growth without development: causes and ways of innovative transformation of the economy”, Ekonomika Ukrainy, vol. 10, pp. 4-20.

5. List, F.D. (2005), Natsional'na systema politychnoi ekonomii [The national system of political economy], Evropa, Moscow, Russian Federation.

6. The official site of the Institute of state employment training of Ukraine (2014), “Global employment trends 2014”, available at: http://ndl-sd.ipk-dszu.kiev.ua/тенденції-світової-зайнятості-2014-р/ (Accessed 14 March 2015).

7. Bazylevych, V.D. Korotkyj, V.A. Nazarov, I.V. Hajdaj, T.V. and Maslov, A.O. (2009), I. Vernads'kyj. Vytoky. Tvorcha spadschyna u konteksti istorii ekonomichnoi dumky v Ukraini [I. Vernads'kyj. The origins. Creative heritage in the context of the history of economic thought in Ukraine], Znannia, Kyiv, Ukraine.

8. Sej, Zh.-B. (2000), Traktat po politicheskoj jekonomii [The treatise on political economy], Delo, Moscow, Russian Federation.

9. Trofymchuk, O.A. (2014), “Financialisation of the economy: causes and consequences”, Efektyvna ekonomika, [Online], vol. 4, available at: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=2928&p=1 (Accessed 14 March 2015).

 

Стаття надійшла до редакції 10.04.2015 р.