УДК 330. 35.01

 

В. П. Гаврилюк,

к. е. н., доцент кафедри економічної теорії НУБіП України

 

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ, «ЗЕЛЕНА» ЕКОНОМІКА – СТАЛИЙ РОЗВИТОК

 

V. P. Havrylyuk,

Ph.D., Associate Professor of Economic Theory, NUBiP

 

GLOBALIZATION, "GREEN" ECONOMY - SUSTAINABLE DEVELOPMENT

 

Розглядається взаємодія процесів глобалізації та сталого розвитку. Теоретично обґрунтовано, можливість їхнього поєднання. Здійснюється аналіз сучасних проблем реалізації сталого розвитку у нашій країні.

 

The article deals with the interaction of globalization and sustainable development. Theoretically grounded, the possibility of their combination. The analysis of contemporary issues of implementing sustainable development in our country.

 

Ключові слова: глобалізація, «зелена» економіка, сталий розвиток.

 

Keywords: globalization, "green" economy, sustainable development.

 

 

Постановка проблеми. Можна констатувати, що сучасний тип економічного розвитку «глобалізація» не виправдовує сподівань на економічне зростання, підвищення зайнятості, збільшення заробітної плати та добробуту. В умовах вільної торгівлі її перевагами змогли скористатися переважно країни з розвиненою ринковою економікою. Наслідками таких відносин стали збільшення нерівності між багатими і бідними, зростання диспропорцій між країнами, поглиблюються екологічні проблеми. Постає питання переосмислити сучасну модель господарювання та виробити механізми її зміни.

Нині основна увага вчених приділяється сталому розвитку. Дана модель передбачає перехід до такого типу економічної поведінки, яка б сприяла забезпеченню гідного існування кожному представнику нинішнього і майбутніх поколінь при повній гармонії з природою.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Зважаючи на актуальність концепції сталого розвитку багато науковців присвячують цьому питанню свої роботи. Окремо слід відзначити фундаментальний внесок відомих науковців Г. Брундланда, В. Вернадського, Г. Дейлі, Д.Л. Медоуза, Д.Х. Медоуза, В. Томаса, Дж.М. Хулса. Саме їх напрацювання дали поштовх висвітленню цієї проблеми на міжнародному рівні та її законодавчому врегулюванню.

Мета статті. Здійснити аналіз сучасних стратегій розвитку. Обґрунтувати пріоритетність принципів сталого розвитку.

Результати дослідження. У більшості країн світу економічне зростання не супроводжується рівністю і екологічною стійкістю. Є очевидним, що традиційна модель розвитку не прийнятна для подолання сучасних викликів.

Механізм «вільного» ринку досить ефективно забезпечує економічне зростання, проте не може забезпечити необхідного рівня добробуту. В більшості країнах світу зростає нерівність у доходах. На 80% населення планети припадає лише 30% світового багатства. В період з 1990 по 2007 рік 20% найбіднішого населення світу змогли збільшити свою частку доходів з 1,5 до 2%. На противагу їм в період з 1976 по 2007 рік частка доходів 0,1% найбагатших людей США зросла із 2,3 до 12,6%.

Нинішня модель економічної поведінки – особистий інтерес – формує надмірну експлуатацію та руйнування природних ресурсів, що створює серйозні проблеми як для теперішнього, так і для майбутніх поколінь. В процесі гонитви за прибутком підприємці більш ймовірно будуть економити як при вилученні природніх ресурсів, що призводить до надмірного руйнування екосистем, так і при утилізації відходів виробничого циклу, що спричиняє забруднення навколишнього середовища. Як наслідок, нестійкість екосистем планети руйнує фундамент економічної активності та добробуту людини, позначається на справедливості використання природніх ресурсів, все це суперечить ідеї рівного доступу та ставить під загрозу життя населення і спричиняє появу стихійних лих.

Глобалізація показала, що твердження про більш високий ступінь економічної, соціальної та екологічної розвиненості суспільної системи виявляється міфом, а насправді дозволяє відносно благополучно вирішувати проблеми тільки розвиненим країнам. Масштаб глобальних проблем постійно наростає, відповідно національні кордони це не ті бар’єри, за якими можна буде від них сховатися.

Отже, для того, щоб людство змогло уникнути глобальних катастроф, необхідно докорінно змінити загальнолюдські цінності, цілі та орієнтири, трансформувати процес суспільного розвитку. Таке рішення було зафіксоване ЮНСЕД в Ріо-де-Жанейро на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку у 1992 р. Було прийнято безпрецедентне рішення перейти до моделі сталого розвитку. Основними цілями для його досягнення було обрано: високу якість навколишнього середовища і здорову економіку для всіх народів світу; задоволення потреб людей і збереження сталого розвитку протягом тривалого періоду.

Попри всі ці декларування досягти рівноважного стану між економічним ростом, соціальною напругою та екологічним станом поки що не можливо. По суті, концепція сталого розвитку потребує оновлення.

Вважаємо, що глобалізація та сталий розвиток є взаємопов’язаними елементами сучасності. Перша задає напрям руху, а друга – цілі та мету. При цьому існує внутрішня суперечність взаємозв’язку яка полягає в тому, що глобалізація, з одного боку, створює передумови нестійкості систем, а з іншого, є одним з головних напрямів подолання нестійкості і переходу до сталого розвитку. Подвійність цього взаємозв’язку дає можливість допускати об’єднання пріоритетів економічного, соціального та біологічного розвитку з процесом глобалізації. Відповідно об’єктивність взаємозв’язку між соціальними, економічними та екологічними кризами ставить перед всіма країнами непрості завдання досягнення балансу між економічним і соціальним прогресом і необхідністю збереження довкілля.

Підтвердженням цього є прийняття рішення про спрямування глобалізаційних процесів для формування сталого розвитку на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку (ВСУР) в Йоганнесбурзі у 2002 р. Після двадцяти років у червні 2012 р. вже на саміті Ріо + 20 обговорювалися завдання створення «зеленої» економіки для досягнення сталого розвитку і викорінення бідності та покращення міжнародної координації сталого розвитку.

До позитивних результатів саміту Ріо + 20 більшість експертів відносять прийняте рішення про розробку цілей сталого розвитку та закладені основи для сталого споживання і виробництва, через механізм функціонування «зеленої» економіки.

Найбільш авторитетне визначення поняття «зелена» економіка сформульовано ЮНЕП, це – економіка, яка забезпечує довгострокове підвищення добробуту людей і скорочення нерівності, при цьому, дозволяючи майбутнім поколінням уникнути істотних ризиків для довкілля та його зубожіння [1].

У цьому ж документі наголошується на взаємозв’язку між поняттями «зеленої» економіки та сталого розвитку:

Концепція «зеленої» економіки не замінює собою концепцію сталого розвитку, проте нині все більше поширене визнання того, що досягнення стійкості майже повністю залежить від створення правильної економіки. За десятиліття, коли нові багатства створювалися з використанням моделі «коричневої» економіки, суспільство не вирішило таких проблем, як соціальна маргіналізація і виснаження ресурсів, і ми, як і раніше, далекі від досягнення Цілей Розвитку Тисячоліття. Стійкість залишається найважливішою довгостроковою метою, але для її досягнення ми повинні зробити нашу економіку «зеленою» [1].

У перспективі реалізація даної моделі сталого розвитку передбачає радикальні зміни у механізмах побудови суспільства, економічному виробництві, створенні робочих місць, зрештою – заміну моделі життєдіяльності. Проте, для кожної з країн зазначені вище напрями політики мають бути пов’язанні з конкретною їхньою ситуацією, яка різниться в плані інститутських норм, рівня та якості знань населення, наявності "озеленення" економіки, ступеня корпоративної відповідальності та інших факторів, що впливають на функціонування системи в цілому.

Як приклад, на сьогоднішній день у нашій країні інституційні структури та нормативна база регулювання формування соціалізації економіки не спрямовані на дотримання соціальної справедливості, що обмежує потенціал ефективного економічного зростання. Диференціювання населення зростає, а методи управління залишаються незмінними. Влада не сприймає необхідності переорієнтуватися на нові морально-етичні пріоритети.

Завдання подолання соціальної нерівності потребує системного підходу, який сприятиме скороченню бідності та формуванню сталого людського розвитку.

Серед основних елементів побудови моделі ефективного економічного росту в нашій країні можемо виділити інституційне середовище економічної системи, а також найбільший наголос маємо зробити на важливості інституту соціальної справедливості. Він має всеохоплюючий характер, його норми проявляються на будь-яких рівнях управління всіх економічних суб’єктів.

Чимало науковців, експертів зазначають, що суттєвим бар’єром для досягнення справедливості є існування «тіньової» економіки, яка в результаті продукує нерівність і поляризує суспільство без встановлення економічної ефективності. Іншим свідченням несправедливості є принципи розподілу податкового навантаження. Основний податковий тягар в Україні припадає на бідну частину населення (рис. 1).

 

 

Групи населення: A - 50% найбідніших, B - 50% найзаможніших, C - 10% найзаможніших

Джерело: Розраховано фахівцями Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України [2]

 

Рис. 1. Порівняння податкового навантаження на різні за доходами групи населення США та України,% загальної суми податків

 

Отже, для встановлення соціальної справедливості у нашій країні, насамперед, необхідно впроваджувати заходи, що сприятимуть рівності перед законом та рівності у доступі до ресурсів. Цю тезу підтверджують дані різноманітних досліджень. Так, наприклад, за результатами опитування фонду «Демократичні ініціативи» та Центру ім. Разумкова, на питання «чи закон однаковий для всіх і всі рівні перед законом?» погодились лише 3% опитаних українців. А з твердженням, що гроші керують законом, і він на боці тих, у кого вони є, – згідні 82% респондентів. Також серед опитуваних переважає думка щодо переваг влади над законом: у 2004 році так вважали 77%, а вже у 2012 – 82% [3].

Тому ефективний, комплексний, цілісний підхід для формування сталого розвитку також вимагає оцінки і виявлення можливостей для його реалізації.

Серед основних елементів для нашої країни в сфері вирішення соціально-економічних проблем можна виділити наступні: політика в області доходів, яка має бути спрямована на формування сталого зростання попиту; фінансово-бюджетна політика, що зорієнтована на стимулювання економічного росту; промислова політика з метою збільшення інвестицій і структурних зрушень; регулювання системоутворюючих фінансових установ, контроль за капіталом з метою не допущення зловживань на фінансовому ринку, а також підтримка міжнародних торговельних угод.

Принцип державної екополітики має зв’язувати екологію та природокористування в єдину систему. Це означає, що збереження і відновлення навколишнього середовища має бути скоординоване з раціональним використанням природних ресурсів. Ще одна особливість цієї політики пов’язана із принципом соціоприродної справедливості, а саме – задоволення життєво важливих потреб та інтересів майбутніх поколінь.

Складність вироблення та реалізації даної політики розвитку, а також адекватної діагностики та моніторингу полягає у тому, що необхідна подальша розробка інформаційних джерел і показників з різних аспектів людського життя, що сприятиме формуванню більш дієвих механізмів впливу на кризові явища.

Висновки. В цілому можна констатувати про обрання єдиного стратегічного напряму – орієнтація на ноосферну філософію. Це означає, що на перший план виступають інформаційно-інтелектуальні цінності в якості основного ресурсу розвитку, а матеріально-енергетичні ресурси відступають на другий план. Дана стратегія визначає, що найважливішу роль у суспільному розвитку будуть відігравати наука і освіта. Відповідно, на вимогу сталому розвитку вони мають формувати у людей інноваційне, ноосферне бачення. Відповідно основний принцип економічної діяльності – здатність мислити глобально, а діяти локально, змінює свій основний акцент із особистого інтересу на інтерес своєї країни і свого народу.

 

Література.

1. UNEP (2011), «Towards a Green Economy: Pathways to Sustainable Development and Poverty Eradication», [Online], available at: http://www.unep.org/greeneconomy.

2. Нерівність в Україні: масштаби та можливості впливу / за ред. Е.М. Лібанової. − К.: Інститут демограгфії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, 2012. − 404 с.

3. Вибори-2012: рейтинги, мотивація вибору, завдання громадськості. Офіційна веб-сторінка: [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dif.org.ua/ua/publications/press-relizy/vybory_parlament_reytyngy_2012.htm

 

References.

1. UNEP (2011), “Towards a Green Economy: Pathways to Sustainable Development and Poverty Eradication”, [Online], available at: http://www.unep.org/greeneconomy  (Accessed 28March 2015).

2. Libanova, E.M. (2012), Nerivnist' v Ukraini: masshtaby ta mozhlyvosti vplyvu [Inequality in Ukraine: the scope and ability to influence], Institute demohrahfiyi and Social Studies of M.V. Ptukha National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine.

3. Fund "Democratic Initiatives" (2012), “Election of 2012: ratings, motivation choice problem public”, available at: http://dif.org.ua/ua/publications/press-relizy/vybory_parlament_reytyngy_2012.htm  (Accessed 28March 2015).

 

Стаття надійшла до редакції 19.04.2015 р.