УДК 338

 

О. В. Пиріков,

к. т. н., доцент кафедри товарознавства та експертизи у митній справі,

Донецького національного університету економіки та торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

 

ФОРМУВАННЯ ТА ОБҐРУНТУВАННЯ ІНСТРУМЕНТАРІЮ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

 

O. V. Pyrikov,

Ph.D., assistant professor of Commodity and expertise in customs,

Donetsk National University of Economics and Trade named after M. Tugan-Baranovsky

 

FORMATION AND STUDY TOOLS OF ECOLOGICAL-ECONOMIC DEVELOPMENT

 

У статті розглядається необхідність формування інструментальної бази, необхідної для побудови моделі еколого-економічного розвитку. Також зазначено, що усі обрані інструментарії повинні мати чітке обґрунтування. Все це повинно надавати можливість для оцінки працездатності еколого-економічної системи, методів її побудови та можливе прогнозування.

 

In the article the necessity of forming tool base necessary to build a model of ecological and economic development. The report states that all elected toolkit should have a clear justification. This should provide an opportunity for assessment of efficiency of ecological and economic system, methods of construction and possible prediction.

 

Ключові слова: сталий розвиток, еколого-економічний розвиток, інструментарії, екологія, забруднення, навколишнє середовище.

 

Keywords: sustainable development, ecological and economic development tools, ecology, pollution, environment.

 

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. На сьогодення одним з  пріоритетних напрямків розвитку України – є перехід на еколого-економічний розвиток. У контексті цього багатьма вченими сформована ціла низка теоретичних моделей що дозволить забезпечити імплементацію світової еколого-економічної законодавчої бази до українських реалій.

Нова парадигма розвитку суспільства, що отримала назву «сталий розвиток» (sustainable development), була розроблена за результатами аналізу причин катастрофічної деградації оточуючого природного середовища в масштабах біосфери та пошуку шляхів подолання загроз довкіллю та здоров’ю людини. Сталий розвиток визначається як форма взаємодії суспільства і природи, при якій забезпечується виживання людства та збереження навколишнього середовища, нинішні покоління забезпечують свої життєві потреби, не позбавляючи майбутні покоління можливості також задовольняти власні потреби.

Особливості  Української як національної, так і регіональної політики обумовлені як історично сформованими диспропорціями, так і відсутністю належної уваги щодо регіонального сталого розвитку в період проведення не тільки інституційних, а ще й соціально-економічних перетворень останніх десятиліть. Не дивлячись на те, що багато як вітчизняних вчених так і закордонних прикладали зусилля для побудови Української концепції сталого розвитку - результат зусиль у теперішній час частково знехтуване. За цих умов постає необхідність розробки спеціальних підходів щодо аналізу регіональної економіки як системи побудованої за ієрархічними ознаками.  Це повинно передбачати, що проблеми та питання  регіону,  повинні  відповідати загальнодержавним  завданням,  але й мати  територіальні особливості.

Екологія на сьогодення - це міжнародний тренд. Це тренд XXI століття і точка відліку для прийняття рішень на міжнародному, національному та локальному рівнях. Україні необхідно враховувати це з позиції інтеграції у світове співтовариство.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена тема. Моніторинг діяльності вітчизняних вчених, що займаються сталим розвитком країни показує, що достатньо поширено дослідження механізму еколого-економічного управління як підприємствами, регіонами так і країною в загалі. Але, поряд з цим, необхідність формування інструментарію, що буде формувати такий механізм – це досить актуальне та перспективне завдання.

Необхідність формування подібного інструментарію пов’язано не тільки з необхідністю побудови моделі сталого розвитку, а ще з необхідністю узагальнення того, наскільки модель є життєздатною, керованою та вимірювальною. Як що розглядати щорічні доклади ООН [1] – можливо звернути увагу на такі моменти:

1. Згідно з  П'ятої Екологічної Програми Дій «По сталому розвитку» в 1992 р. записано: «Для встановлення реальних цін і створення ринкових ініціатив до екологічно сприятливої поведінки все більш важливою складовою загального підходу до політики повинно стати застосування економічних та фінансових інструментів. Фундаментальною метою цих інструментів має стати інтерналізація зовнішніх екологічних витрат (екстерналій), що виникають протягом усього життєвого циклу продукту, починаючи від видобутку ресурсів, через виробництво, розподіл, споживання та кінцеву утилізацію, з тим, щоб екологічно чисті продукти не перебували в менш вигідному конкурентному положенні на ринку в порівнянні з продуктами, що створюють забруднення і відходи».

2. У доповіді Європейської Комісії 1994 р. Економічне зростання і Довкілля — деякі рекомендації для економічної політики зазначалося: «У нашій економіці рішення переважно приймаються на основі цінових сигналів. Так як споживачі приймають рішення про покупку відповідно до змін у цінах, а компанії визначають дизайн продукту, технологічний розвиток і організацію процесу виробництва у великій мірі під впливом ринкових цін, дуже важливо, щоб ці ціни правильно відображали повні витрати і вигоди для окремих осіб і суспільства…. Одним з найбільш ефективних видів політики в значному числі випадків стане екологічне оподаткування».

3. У висновку доповіді Європейської Комісії 1997 р. Екологічні Податки та Платежі в окремих ринкових державах сказано: «Відповідно до П'ятої Екологічної Програми Дій, використання екологічних податків і платежів у країнах-членах ЄС значно збільшується. Комісія повністю підтримує цю тенденцію, так як це відкриває можливості для економічно ефективної екологічної політики. (…) Дана доповідь підтверджує, що існує значний потенціал для розвитку дій країн-членів ЄС щодо реалізації подібних інструментів, особливо привабливих для підвищення ефективності екологічної політики».

Все це говорить про досить високу актуальність цього напрямку та необхідність формування та обґрунтування еколого-економічних інструментів.

Питаннями екологічно збалансованого ресурсного виробництва в контексті проблем сталого розвитку займались такі провідні вчені: Б. Коммонер, Ю. Одум, Н. Реймерс. А.А. Садеков, В.Г. Буткевич, М.В. Буроменський, В. А. Василенко, О.Ф. Висоцький, та ін.

Питанням формування енергетичної безпеки України присвячено праці О. М. Волович, Д. К. Турченко, С. І. Дорогунцова, В. С. Міщенко, М. І. Данько та інших. На регіональних рівнях також ця проблема знаходиться постійно в центрі уваги, проте проблеми впровадження альтернативних джерел енергії на внутрішньому ринку України досі не вирішено.

Важливим питанням стосовно процедур формування та реалізації стратегії є створення зваженого еколого-економічного механізму формування та реалізації стратегії еколого-орієнтованого розвитку національної економіки (СЕОРНЕ). Еколого-економічні та фінансові аспекти формування механізму та реалізації СЕОРНЕ висвітлені у працях таких науковців: Веклич О. О., Данилишина Б. М., Голяна В. А., Жулавського А. Ю., Мельника Л. Г., Осіпова Ю. М., Хвесика М. А., Хлобистова Є. В. та ін.

Формулювання цілей статті (постановка завдання).

Стратегія сталого розвитку "Україна - 2020" визначає мету, вектори руху, дорожню карту, першочергові пріоритети та індикатори належних оборонних, соціально-економічних, організаційних, політико-правових умов становлення та розвитку України. 

Аналізую всі ці роботи, можливо відмітити, що значну роль у стримуванні розвитку екологічного управління відіграє неструктурованість і галузева розпорошеність функцій екологічного управління. Тому чіткий розподіл функцій і відповідальності між державною, корпоративною, регіональною (місцевою) і громадською системами екологічного управління сприятиме становленню й постійному вдосконаленню систем екологічного управління.

Еколого-Економічні Інструменти (ЕЕІ) – це насамперед заходи, що використовують ринкові механізми для досягнення поставлених цілей, призначені для направлення діяльності економічних суб'єктів в екологічно сприятливому напрямку шляхом впливу на витрати і вигоди наявних в їх розпорядженні різних альтернатив поведінки.

Будь-який інструмент, що змінює поведінку економічних агентів шляхом впливу на їх мотивації (на відміну від встановлення стандарту або технології), може бути визначений як "економічний інструмент", а як що цей інструмент буде враховувати екологічну складову – то це вже можливо відмічати як еколого-економічний інструмент.

 Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Економічні інструменти є інструментами, що впливаючи на кошти і прибутки від ведення альтернативної діяльності, яка базується на економічних засадах, допомагають змінити поведінку людей в позитивний для навколишнього середовища бік [2].

Застосування економічних інструментів  допомагає будувати економічну діяльність керуючись принципами збалансованого еколого-економічного розвитку і включенням цін за вплив на НПС у вартість виробництва і споживання. Еколого-економічні інструменти визначають фінансову стратегію, і це надійне підґрунтя концепції сталого розвитку.

Цей фундамент буде базуватися на таких основах, як:

– підтримання діяльності спрямованій на покращення якості навколишнього середовища;

– стимулювання зменшення відходів і викидів, переробки і раціональній утилізації відходів;

– сприяння виробництва екологічно чистої продукції і впровадження відповідних технологій;

–збалансуванню розвитку території;

– підтримання природоохоронні території і допомоги у відновлюванні порушень.

Якщо провести аналітичний огляд фінансування економічних інструментів екологічної політики, то можливо зробити висновок, що все це здійснюється за рахунок шести основних джерел:

– державний бюджет і регіональні або муніципальні бюджети;

– позабюджетні фонди;

– інвестиції комерційних структур і виробництв;

– комерційні кредити (національні та іноземні);

– іноземні екологічні інвестиції;

– іноземна донорська допомога.

Кількість інструментів еко-політики, що використовуються для економічного захисту навколишнього природного середовища, постійно змінюється та поширюється.

Країни, що входять до Організації економічного співробітництва і розвитку, використовують до 150 прикладів економічних інструментів, з яких 80 – податки або платежі [3]. Вдосконалення економічних інструментів для захисту природи дозволяє зберегти та покращити стан навколишнього природного середовища на планетарному рівні.

Із сукупності інструментів еко-політики необхідно вибрати пріоритетні, тобто такі, які враховують національні еколого-економічні особливості природокористування і дозволяють досягти ефективних результатів від еко-політики. Проаналізуємо окремі види економічних інструментів у вигляді еколого-економічного інструментарію. Перш за все, слід відмітити податки та мита.

Податок – це обов’язкове і безповоротне вилучення коштів з юридичних та фізичних осіб до державного бюджету – для забезпечення цільових функцій. Але, якщо розглядати цей інструмент у якості еколого-економічного інструментарію, то необхідно підкреслити, що кошти спрямовуються на фінансування екологічних проблем. Податки виражаються у формі екологічних податків, які мають на меті грошову компенсацію ефектів виробництва чи споживання товарів (послуг), вплив яких на сторонніх осіб не відображається в ціні товарів (послуг). Екологічний податок може компенсувати неадекватні ринкові сигнали шляхом збільшення ціни за користування природними ресурсами до рівня, що відповідає реальним витратам цих ресурсів.

Екологічні податки підходять до тих ситуацій, коли існує просте та зрозуміле співвідношення між процесом забруднення та шкідливим впливом на довкілля. Коли ця система складна, то в розвитку екологічного оподаткування можуть виникнути проблеми, що зумовлює нераціональна структура системи оподаткування. У таких умовах командно-регулятивні заходи, що спрямовані на зменшення забруднення, доповнюють рішення про оптимальний розмір плати за забруднення. Але все одно, необхідно чітко розуміти, що екологічний податок не завжди буде ефективним вирішенням екологічних проблем. У ситуаціях, коли незначна кількість небезпечної сировини може завдавати шкоди природному довкіллю та здоров’ю людини необхідно надати перевагу командно-регулятивним методам.

У своїй роботі «Механизмы эколого-экономического управления предприятием», А.А. Садеков підкреслює, що важливо виробити просту та доступну систему екологічного оподаткування, щоб враховувати: певні види діяльності, що призводять до забруднення; заходи, спрямовані на обмеження викиду забруднювача [4].

У деяких випадках найбільш вдалою податковою екологічною структурою може бути система платежів, які покривають широку різноманітність рішень чи заходів. Для цього необхідно створити тісний зв’язок між екологічним податком та тими рішеннями, що мають значний вплив на досягнення певної екологічної мети.

Мита. На сучасному етапі розвитку економіки та торгівлі, слід підкреслити, що шляхами екологізації митної політики є застосування підвищених митних тарифів для екологічно несприятливих товарів (пестицидів, відходів) та звільнення від ввізного мита продукції екологічного призначення (зокрема екологічного устаткування). Можливо відмітити, що це сплата економічним суб’єктом за використання ресурсів, природних благ за можливості здійснення господарської діяльності. В еколого-економічній сфері плати і платежі є найбільш поширеною формою інструментарію завдяки можливості встановлення зв’язку економічних показників з розмірами впливу на середовище. Сюди можна віднести: плату за забруднення навколишнього середовища, плату за викиди (скиди), плату за землю; плату за мінеральні ресурси; платежі за вирубування лісу.

Ні для кого не буде секретом, що ефективність застосування природоохоронних податків у різних країнах світу буде різна. Це все відбувається таким чином, тому що, виробники, які дотримуються певних стандартів забруднення, сплачують нижчі платежі за викиди (скиди), а ті, хто не виконує стандартів, – вищі. Більш високі рівні оподаткування вимагають складної податкової структури [5], а також і відповідних адміністративних механізмів. До країн, які досягли найбільших успіхів у розвитку екологічної системи оподаткування, за даними ООН, належать Данія, Норвегія, Нідерланди, США, Фінляндія та Швеція.

Важливою мірою є стимулювання екологічно обумовленої діяльності економічних суб’єктів за допомогою системи пільгових податкових інструментів, що непрямо відіграють роль дотаційного інструментарію. До основних напрямків надання податкових пільг можна віднести: податкові пільги з ПДВ та податку на прибуток на виробництво продукції екологічного призначення, для підприємств, що випускають екологічно чисту продукцію, податкові пільги з податку на прибуток на інвестиції екологічного призначення.

Далі, обхідно звернути увагу на те, що серед можливих шляхів зниження витрат на збирання податків є введення або застосування екологічного податку на ресурси у формі акцизів.

Акцизи. Розглядаючи акцизи у світі екологічної політики, можливо зробити висновок, що вони відіграють важливу роль завдяки можливості впливати на ціни енергоносіїв та мінеральної сировини. Цей тип платежу встановлюється відповідно до потенціалу ресурсу щодо генерування викидів (скидів). Для більш шкідливих ресурсів розробляються податкові оклади, які розрізняють ці відмінності. Так, етиловий спирт оподатковується за підвищеною ціною, ніж неетиловий. Акцизи знімаються з товаровиробників і витрати на стягнення податку є мінімальними. Вони не вимагають моніторингу рівнів забруднення та забезпечують цінове стимулювання для бережливого ставлення до природних ресурсів. Як свідчать джерела [6] - екологічні податки на ресурси, мають переваги над податками на забруднення.

Ще одним видом еколого-економічного інструментарію безумовно є штрафи та штрафні санкції. Штрафи. Якщо розглядати їх у екологічної сфері, то можна віднести такі види штрафних санкцій: міжнародні санкції за порушення умов міжнародних договорів у галузі навколишнього середовища; штрафи за недотримання екологічного законодавства у країні.

Субсидія – це цільова безповоротна допомога в грошовій чи натуральній формі, що надається за рахунок коштів державного бюджету або інших недержавних фондів економічним суб’єктам. Але, в екологічній діяльності субсидії можливо виділяти на здійснення природоохоронних програм, фінансування науково-дослідних робіт; фінансування міжнародних проектів екологічної спрямованості.

Також до еколого-економічних інструментів відносять дотації, гранти та  кредити, премії, винагороди, призи.

Окремо необхідно виділяти такий інструмент, як сприяння обмеження на ринку. Цей інструмент необхідно розглядати відокремленою низкою, тому що – це насамперед комплекс організаційних заходів, що дозволяє надати додаткові економічні переваги екологічно орієнтованим суб’єктам, або створити економічні обмеження екологічно несприятливим суб’єктам, як правило, без прямого фінансового впливу на інтереси суб’єктів.

Проблема розробки та вдосконалення економічних інструментів екологічного спрямування є однією з найбільш актуальних в екополітиці сьогодення, адже за їхньою допомогою можна уникнути глобальної екологічної катастрофи – забезпечити надійну екологічну безпеку на планетарному рівні.

Одним із перших запроваджених еколого-економічних інструментів став механізм плати за забруднення. Вперше в Україні введено плату за використання земельних, рекреаційних і лісових ресурсів, спеціальне використання прісних водних ресурсів, спеціальне використання надр при добуванні корисних копалин, спеціальне використання тваринного світу. Стимулююча функція платежів полягає в тому, щоб запобігти виснаженню природних ресурсів і припинити безоплатне використання навколишнього середовища як приймальника забруднення. За рахунок цих платежів створено позабюджетні фонди охорони навколишнього природного середовища. Проведено інвентаризацію джерел забруднення і небезпечних інгредієнтів, що дало можливість прогнозувати екологічний стан регіонів і міст, активніше впливати на його поліпшення шляхом фінансування природоохоронних заходів і робіт.

Плата за використання природних ресурсів спрямовується у дохідні частини державного та місцевого бюджетів.

Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:

– складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, ґрунтів, води, повітря, рослинності тощо);

– складання і затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарчих структур.

За змістом і функціями призначення виділяють дві групи еколого-економічних показників, а саме: оцінки і ставки.

Еколого-економічні оцінки – види показників, що характеризують зміну параметрів господарської діяльності економічних суб’єктів у відповідь на процеси відтворення природних благ чи впливу на компоненти середовища.

Використання еколого-економічної оцінки здійснюється при:

– встановленні спрощених коефіцієнтних значеннях та спрощеної величини тарифу;

– складанні багатофункціональних і багатофакторних розрахунків у задачах комп’ютерного моделювання еколого-економічних систем;

– приблизному розрахунку діяльності економічних суб’єктів.

Ставки – питомі економічні показники (штрафи, частки), що враховують дію екологічних факторів та забезпечують реалізацію економічних методів (системи цін і платежів, податків).

На сьогодення, можливо виділити такі підходи до направлення діяльності в екологічно сприятливому напрямку:

- фінансові трансферти між економічними суб'єктами-забруднювачами довкілля і відповідним населенням (через органи місцевого або національного управління),

- створення нових ринків, наприклад, для торгівлі дозволами на викиди забруднюючих речовин.

 При першому підході економічні інструменти включають: екологічні податки і платежі (такі як платежі за викиди / скиди забруднюючих речовин, у тому числі платежі за ресурсо-користування, видалення відходів, платежі та податки на неекологічну продукцію), екологічні субсидії, заставно-зворотні системи, податкова диференціація, страхування екологічної відповідальності. Ринкові механізми передбачають юридичну фінансову відповідальність, важелі для ліквідації екологічних порушень, облігації за показниками роботи підприємств і ціноутворення для ресурсів. Для більшості форм економічного стимулювання потрібна наявність відповідної керуючої системи з жорстким контролем результативності та дотримання нормативів, що включає збір платежів і запобігання незаконної діяльності. Витрати на підтримання такої системи можуть бути дуже високими. Тому слід ретельно зважити переваги та витрати впровадження будь-яких економічних інструментів. Одна з основних переваг економічних інструментів, принаймні в теорії, полягає в їх економічній ефективності, яка зазвичай виявляється з моделей для випадку багатьох підприємств-забруднювачів та одної забруднюючої речовини при допущенні повних знань про їх прирощені (граничні) зниження забруднення і збільшення вартості збитку.

Економічні інструменти зазвичай використовуються в сукупності з прямим нормативно-правовим регулюванням господарської діяльності. Тому оцінка їх економічної ефективності (як компонента змішаної системи) утруднена. Обов'язковою умовою застосування економічних інструментів є наявність ринків. Якщо в країні відсутня інформація про ринки, є значні тимчасові затримки між сигналом і у відповідь реакцією, нечітке право приватної власності і великі неформальні (тіньові) ринки, то потрібна велика обережність при використанні економічних інструментів, які були розроблені, маючи на увазі екологічні потреби розвинених промислових країн. Крім того, практично відсутній досвід застосування економічних інструментів для захисту біорізноманіття, стимулювання сталого розвитку або запобігання обезлісення в регіонах тропічних лісів.

Ринкові інструменти найбільш ефективні при вирішенні локальних екопроблем, таких як скупчення приземного озону, через можливість більш точної оцінки джерел забруднень, кращого екологічного моніторингу та контролю за виконанням економічних заходів. У той же час економічні інструменти є менш ефективними у відношенні так званих глобальних екопроблем, таких як викиди «парникових» газів. Зокрема, громадськість часто заявляє, що вона не відповідає за глобальні проблеми і тому не повинна нести на собі тягар глобальних рішень. Це означає, що економічні відповіді на питання про сталий розвиток виявляться безуспішними, якщо не будуть враховуватися з самого початку чисто неринкові міркування, включаючи суспільну підтримку таких підходів. У Принципі 16 Декларації Ріо говориться про необхідність використання економічних інструментів і підходу, при якому забруднювач повинен, у принципі, взяти на себе витрати за забруднення навколишнього середовища з урахуванням громадських інтересів і стежити за тим, щоб не було негативних впливів на торгівлю та інвестиційну політику. Такий підхід вважають підходящим для країн з перехідною економікою через брак у них фінансових ресурсів, що обмежує їх здатність застосовувати дорогі системи прямого нормативно-правового регламентування для вирішення екопроблем, і через слабку екоправову систему поряд з відсутністю усталеної практики вирішення через суд проблем, пов'язаних з дією різних еконормативів.

Економічні інструменти мають ряд переваг в порівнянні з використанням нормативної регламентації, таких як їх економічність, можливість використання гнучких рішень (наприклад, вибору відповідних технологій), стимулювання інноваційної діяльності для збереження природних ресурсів і запобігання забруднення, прозорість щодо розмірів витрат на боротьбу із забрудненням, адаптивність і багатоцільову спрямованість.

Економічні інструменти вигідно застосовувати для боротьби з неоднорідними і невеликими джерелами забруднення [7] — від домашнього сміття до зливу моторного масла, скидів забруднюючих речовин малими фермами або невеликого забруднення численними індивідуальними джерелами. Економічні інструменти мають свої обмеження: вони забезпечують більшу передбачуваність при боротьбі із забрудненнями, але менш визначені щодо рівня очікуваного зниження забруднення. Тягар платежів у вигляді податків за забруднення може завдати шкоди міжнародній конкурентоспроможності промисловості, так як високі податки на сировину для промисловості відразу ж позначиться на стані на міжнародному ринку. Такий стан можна компенсувати зменшенням інших податків (забезпеченням незмінних податкових надходжень до бюджету) або подальшою корекцією обмінного валютного курсу, але все ж галузі промисловості, що використовують значну кількість оподатковуваної сировини будуть відчувати втрату конкурентоспроможності. Необхідність витрат для нейтралізації всіх цих ефектів та пов'язані з ними проблеми призвели до помітного опору ряду промислових галузей таким підходам. У ситуаціях, коли потрібні точність і визначеність (наприклад, боротьба з забрудненням від конкретних токсичних хімічних речовин або з небезпечними відходами) найбільш підходящими для захисту навколишнього середовища є заходи прямого регламентування (direct regulations). Якщо метою є просто зменшення забруднення, тоді рекомендується застосовувати системи з торгівлею дозволеними викидами. Недосконалість ринків і відсутність ефективних ринкових інститутів роблять недостатнім використання тільки економічних інструментів, так як при цьому споживачі не будуть реагувати в належній мірі на зміну цін, викликану застосуванням цих інструментів.

Особливості і переваги таких інструментів:

- ключ до екологічно сталого розвитку: безпосередньо інтегруючи екологічні фактори в економічні стимули, які стоять в щоденному житті перед виробниками і споживачами, ЕІ неявно сприяють зміні розподілу ресурсів на користь більш екологічно сприятливих і економічно більш привабливих видів діяльності.

- сприяють інтерналізації екологічних витрат: економічні інструменти можуть відображати реальні витрати на забруднення і намагатися включити їх до ціни на товари та послуги. У відсутності коригувальної ролі ЕІ недооцінка забруднення та природних ресурсів заохочує неефективні види діяльності та наявність економічних бар'єрів.

- дуже часто ЕЕІ ефективніше від інших інструментів: завдяки наданню забруднювачам гнучкості у досягненні цілей скорочення забруднення, ЕІ заохочують найбільш рентабельні заходи зі скорочення викидів.

- сумісні з загальною логікою економічних реформ: ЕЕІ можуть сприяти досягненню загальнополітичних завдань, таких як підвищення ефективності державного втручання: зниження витрат, сприяння технологічним інноваціям, заохочення приватних інвестицій, скорочення бар'єрів у фінансовій системі.

- сприяють генеруванню фінансових ресурсів для реалізації природоохоронних інвестицій або поповнення бюджету: У більшості країн з перехідною економікою доходи від платежів за забруднення використовуються для співфінансування пріоритетних природоохоронних інвестицій, часто через екологічні фонди. В даний час західні країни переходять до «екореформи оподаткування», при якій доходи від екоподатків надходять у центральний державний бюджет. Основна мета екореформи оподаткування — переміщення податкового тягаря з економічних ресурсів, таких як робоча сила і капітал, на види діяльності, пов'язані із забрудненням навколишнього середовища або споживанням природних ресурсів.

- можуть позитивно впливати на інновації та конкурентоспроможність, збільшуючи ціну забруднення та природних ресурсів, ЕЕІ заохочують розвиток і торгівлю більш ефективними технологіями. Підприємства, що мають більш чистий і ефективний процес виробництва, отримують переваги більш низьких витрат і підвищення конкурентоспроможності.

- допомагають споживачам і виробникам у прийнятті довгострокових рішень. Відкриття інформації про високі кумулятивні витрати на забруднення та використання природних ресурсів виробникам і споживачам сприяє включенню в стратегічні плани підприємств та окремих осіб рішень про зміну поведінки, що завдає шкоди навколишньому середовищу, в цілях економії коштів у довгостроковій перспективі.

- корисні для вирішення проблеми майданних і нестаціонарних джерел забруднення: забруднення від різних невеликих джерел, таких як викиди з транспортних засобів, хімічні стоки з ферм, відходи пакувальних матеріалів і т. д., можуть бути більш ефективно вирішені за допомогою ЕЕІ.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі. Еколого-економічний механізм спрямований на формування еколого-орієнтованої структури національної економіки при створенні безпечних умов реалізації еколого-економічних інтересів суб’єктів національного господарства шляхом коригування чи зміни поведінки економічних суб’єктів національної економіки не може існувати без чітко виділених інструментів. Взаємодія державних органів влади та економічних суб’єктів у рамках даного механізму в першу чергу має бути спрямована на перерозподіл ресурсів та обмеження окремих параметрів господарської діяльності економічних суб’єктів національної економіки з метою дотримання еколого- економічних законів та правил. А чітко обрані інструменти еколого-економічного розвитку у рамках системи будуть гарантом розрахунку дії, як самої системи, так і окремих елементів та направлень. Також обрані інструменти механізму будуть дозволяти робити прогноз життєздатності системи та невід’ємними частинами в еколого-економічному моделюванні.

 

Література:

1. Daly H., Farley J. Ecological Economics: Principles and Applications. — Washington: Island Press, 2004.

2. Конкурентные стратегии на основе экологического качества / А. А. Садеков // Вісн. ДІТБ. Сер. Підприємництво, менеджмент та маркетинг в турист. сфері. - 2001. - № 5. - С. 203-208. - Библиогр.: 3 назв. - рус.

3. Системний підхід в екологічному менеджменті, шлях до сталого розвитку / А. Садеков // Торгівля і ринок України. - 1999. - Вип. 9, Т. 1. - С. 220-224. - Бібліогр.: 2 назв. - укp.

4. Mehanizmi ekologo-ekonomicheskogo ypravleniya predprijtiem  Механизмы эколого-экономического управления предприятием : Моногр. / А. А. Садеков; Донец. гос. ун-т экономики и торговли им. М.Туган-Барановского. - Х. : ИД "Инжэк", 2004. - 223 c. - Библиогр.: 63 назв. - рус.

5.   Экологическое регулирование хозяйственной деятельности: зарубежный опит / А. А. Садеков; Донец. гос. ун-т экономики и торговли им. М.Туган-Барановского. - Донецк, 2003. - 106 c. - Библиогр.: с. 103-106 - рус.

6. Логістичне управління підприємством: теоретико-методологічні аспекти : Моногр. / Л. В. Фролова; Донец. держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського. - Донецьк : ДонДУЕТ, 2004. - 261 c. - Бібліогр.: с. 238-254. - укp.

7. Садеков А.А. Особенности формирования экологически приемлемого управления предприятием // Регіональні перспективи. – 2001. – № 5-6. – С. 41-43

 

References:

1. Daly H., Farley J. Ecological Economics: Principles and Applications. — Washington: Island Press, 2004.

2. Konkurentnie strategii na osnove ekologicheskogo kachestva [Competitive strategies based on environmental quality]. / А. А. Sadekov // Visn. DІTB. Vol. Pidpriemnictvo, management and marketing in tourism. - 2001. - № 5. - pp. 203-208.

3. Sistemniy pidhid v ekologicheskomy menedgmenti? Shlyah do stalogo rozvitky [Systems approach to environmental management, the path to sustainable development] / А. Sadekov // Trade and Trading in Ukraine. - 1999. - Vol. 9, B. 1., pp. 220-224.

4. Mehanizmi ekologo-ekonomicheskogo ypravleniya predprijtiem [Mechanisms for ecological and economic management of the enterprise] : Monogr. / А. А. Sadekov; Donetsk National University of Economics and Trade named after M. Tugan-Baranovsky. - H. : ID "Injak", 2004, p. 223.

5. Ekologicheskoye regulirovanie hoziaystvennoy dejtelnosti. Zarubegniy opit [Environmental regulation of economic activity: foreign experience] / А. А. Sadekov; Donetsk National University of Economics and Trade named after M. Tugan-Baranovsky.- Donetsk, 2003, p.106.

6. Logistichne upravlinnj pidpriemstvom: teoretiko-metodologichni [Logistics company management: theoretical and methodological aspects]: Monogr. / L. V. Frolova; Donetsk National University of Economics and Trade named after M. Tugan-Baranovsky. - Donetsk : DonDUET, 2004, p. 261.

7. Sadekov, А.А. (2001), "Osobennosty formirovaniya ekologicheski priemlimovo upraleniya predpriyatiem" [Features of formation of environmentally sound business management] , Regіonal perspective, vol. 5-6,  pp. 41-43

 

 Стаття надійшла до редакції 20.02.2015 р.