УДК 338.4:631.1.016:636.3

 

О. М. Потишняк,

кандидат економічних наук, доцент кафедри «Менеджмент»,

Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова

 

ПЕРЕДУМОВИ ІНТЕГРАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ З ВИРОБНИЦТВА ТА ПЕРЕРОБКИ ВОВНИ

 

Мета статті виступає у розробці цілісної програми розвитку інвестиційної діяльності в галузі, що визначала б принципи та методи здійснення інвестиційної політики, яка своїм кінцевим результатом забезпечує високу ефективність виробництва. Аналізуючи, систематизуючи і узагальнюючи наукові праці багатьох вчених-економістів, було виявлено, що в теперішній час можливості росту випуску готової продукції за рахунок використання існуючих резервів обмежені і потребують значних фінансових коштів. Але їх недостатньо як у держави, так і у більшості вітчизняних підприємств та населення. У результаті проведеного дослідження було вперше обґрунтовано стратегію розвитку аграрних і промислових підприємств з виробництва та переробки вовни на засадах вертикальної інтеграції, що ґрунтується на цілісному системному підході до розробки ефективно працюючих механізмів інтеграції операційних систем аграрних, переробних, збутових та інфраструктурних підприємств і організацій, формування синергійної взаємодії у внутрішньому середовищі виробництва та із зовнішнім середовищем. Серед перспектив подальших розвідок у даному напрямку особливою актуальністю відрізняється питання пов’язане з формуванням концепції стратегії інтеграційної взаємодії аграрних та переробних підприємств з виробництва вовни. Подальший розвиток організаційно-економічних механізмів інтеграційної взаємодії аграрних та промислових підприємств з виробництва та переробки вовни здатний призвести до підвищення ефективності їх діяльності.

 

The purpose of the article advocates the development of a coherent program of investment in the sector, which would define the principles and methods of implementation of the investment policy, its end result provides a high efficiency of production. By analyzing, systematizing and summarizing the scientific works of many scientists and economists, it was found that the current growth opportunities of finished products through the use of existing reserves are limited and require significant financial resources. But they are not enough like a state, and in the majority of domestic enterprises and households. The study was first developed strategy of development of agricultural and industrial production and processing of wool on the basis of vertical integration based on a holistic systems approach to the development of efficient mechanisms of integration of operating systems, agricultural, processing, marketing and infrastructure enterprises and organizations, the formation of synergistic interaction in the internal environment of production and with the external environment. Among the prospects for further research in this area of special urgency associated with the different question of the concept of the strategy of integration interaction of agricultural and processing enterprises for the production of wool. Further development of the organizational and economic mechanisms of integration interaction of agricultural and industrial production and processing of wool could lead to an increase in the efficiency of their activities.

 

Цель статьи выступает в разработке целостной программы развития инвестиционной деятельности в отрасли, которая определяла бы принципы и методы осуществления инвестиционной политики, своим конечным результатом обеспечивала высокую эффективность производства. Анализируя, систематизируя и обобщая научные труды многих учёных-экономистов, было обнаружено, что в настоящее время возможности роста выпуска готовой продукции за счёт использования существующих резервов ограничены и требуют значительных финансовых средств. Но их недостаточно как у государства, так и в большинстве отечественных предприятий и населения. В результате проведенного исследования была впервые разработана стратегия развития аграрных и промышленных предприятий по производству и переработке шерсти на основе вертикальной интеграции, основанной на целостном системном подходе к разработке эффективно работающих механизмов интеграции операционных систем аграрных, перерабатывающих, сбытовых и инфраструктурных предприятий и организаций, формирование синергистического взаимодействия во внутренней среде производства и с внешней средой. Среди перспектив дальнейших исследований в данном направлении особой актуальностью отличается вопрос связанный с формированием концепции стратегии интеграционного взаимодействия аграрных и перерабатывающих предприятий по производству шерсти. Дальнейшее развитие организационно-экономических механизмов интеграционного взаимодействия аграрных и промышленных предприятий по производству и переработке шерсти способно привести к повышению эффективности их деятельности.

 

Ключові слова: аграрні і промислові підприємства, виробництво та переробка вовни, передумови інтеграції.

 

Key words: agricultural and industrial enterprises, production and processing of wool, background integration.

 

Ключевые слова: аграрные и промышленные предприятия, производство и переработка шерсти, предпосылки интеграции.

 

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Головною передумовою розвитку виробництва у текстильній промисловості та агросекторі, що забезпечує її сировиною, є відповідна політика держави, яка повинна забезпечити перехід від занепаду виробництва до його сталого зростання [1].

У зв’язку з цим необхідно концептуально визначити основні напрями та проблеми розвитку текстильної промисловості та її сировинної бази. Спиратися при цьому можна на визначені складові промислового розвитку. Узагальнена схема процесу промислового розвитку наведена на рис. 1.

Промисловий розвиток потребує забезпечення необхідними ресурсами. Серед ресурсів розвитку виробництва в Україні в належній кількості є земля, робоча сила та потужності підрядних підприємств. Нестача інновацій при великому науковому потенціалі пояснюється обмеженим фінансуванням наукових розробок та відсутністю механізму впровадження нововведень у виробництво. Але, сильніше всього стримує процеси розвитку нестача капіталу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. В умовах обмеженості фінансових ресурсів у економіці держави доцільно розвивати галузі, які забезпечують його високу оборотність. До таких галузей належить текстильна промисловість. Обіг капіталу у цій галузі складає близько 7 разів на рік [2]. Пріоритетність відродження і домінування галузей із швидким обігом капіталу підтримують відомі вітчизняні вчені-дослідники, зокрема В. Геєць [3]. Текстильна промисловість може забезпечити швидку віддачу ресурсів, зріст надходжень у державний та місцеві бюджети.

Підприємства текстильної промисловості мають виробничі потужності, кваліфікований персонал та внутрішній споживчий ринок. Розвиток текстильного виробництва забезпечує споживання текстильної сільськогосподарської сировини – рослинних волокон та вовни, збереження виробництва якої є стратегічним завданням для економіки України. Про значущість цієї галузі свідчить розробка державних програм «Вівчарство – 2010», «Льон» та інших.

 

Рис. 1. Схема процесу промислового розвитку

 

Текстильне виробництво є великим споживачем продукції інших галузей, зокрема продукції хімічної промисловості – хімічних волокон та барвників. Таким чином, завдяки господарським зв’язкам підприємств текстильної промисловості, їх розвиток позитивно впливатиме на стимулювання розвитку інших галузей народного господарства (рис. 2).

Розвиток економіки повинен спиратися на прогресивні структурні зрушення у народному господарстві. Такі структурні зрушення на сучасному етапі розвитку економіки повинні бути спрямовані на збільшення ролі галузей, що мають вищий рівень ресурсовіддачі. Розвиток галузей зі швидким обігом капіталу дозволяє створити передумови для розвитку більш капіталомістких виробництв з довготривалим циклом виробництва та використання. Надалі зусилля слід спрямовувати на подальше удосконалення структури промисловості та модернізацію виробництва.

Виробництво тканин та інших текстильних виробів являє собою технологічну послідовність, яка включає сільськогосподарські підприємства, підприємства первинної обробки і текстильні підприємства. Технологія текстильного виробництва є багатостадійною, а продукція матеріаломісткою, що ускладнює завдання організації і управління текстильним виробництвом [4-6]. Тому особливо важливого значення набуває ефективне використання сировини, економія та раціональне використання сировинних матеріалів.

 

Рис. 2. Господарські зв’язки текстильної промисловості

 

Розвиток промислового виробництва текстильної продукції базується на використанні ресурсів сільського господарства. Тому розвиток промисловості можливий лише за умов одночасного, зваженого розвитку сировинної бази. Як вказувалося раніше, інертність аграрної сфери зумовлює необхідність випереджувального розвитку сировинної бази для забезпечення зростаючих потреб промисловості у сировині. Це завдання є досить складним і потребує формування спільної програми розвитку текстильної промисловості та сільськогосподарського виробництва сировини на основі достовірного прогнозування.

Ринковий механізм саморегулювання в сучасних умовах не дозволяє розподіляти ефективність між сільськогосподарськими, промисловими та торгівельними підприємствами таким чином, щоб забезпечити їх зважений сталий зростаючий розвиток. Отже, не здійснюється оптимальний розподіл вигід між ланками виробництва сировини, виробництва продукції та її реалізації. Тому, слід прикладати зусилля щодо поглиблення інтеграційних процесів між аграрною та промисловою сферами, зміни структури галузі в напрямку наближення промислових технологій до сільського господарства.

Перспективним є створення виробництв глибокої переробки вовни, які можуть виробляти килими, ковдри, прядильні матеріали для ручного та машинного в’язання. Створення переробних виробництв та підприємств глибокої переробки вовни у сільській місцевості дозволить викликати позитивні тенденції у розвитку вівчарства [7].

В умовах нових форм господарювання, при належній матеріально-технічній підтримці є чималі можливості відродити вівчарство та здійснювати не тільки первинну обробку, але й поглиблену промислову переробку вовняної сировини на місцях. Зважаючи на суттєву роль вівчарства у забезпеченні зайнятості населення та формуванні обласних бюджетів ми можемо сформувати програму вирішення проблеми відродження у трьох етапах:

- на першому етапі забезпечується впровадження нових технологій первинної обробки вовни на основі державного пільгового кредитування, диверсифікація сільськогосподарських виробництв;

- на другому етапі здійснюється розвиток поглибленої переробки вовни, кінцевим продуктом якої є товари народного споживання;

- на третьому етапі, коли вже більш чітко визначено попит на миту вовну та конкурентоспроможність її на внутрішньому та зовнішньому ринку, треба продовжити диверсифікацію галузі, розвиваючи новітні технології первинної обробки та поглибленої переробки вовни у вівчарських регіонах України [8].

Вихід текстильної галузі та її сировинної бази з кризи повинен супроводжуватися підвищенням якості продукції. Збереження племінних та насінневих ресурсів, пожвавлення селекційної роботи є запорукою підвищення якості продукції у майбутньому.

Бажання вийти за межі внутрішнього ринку не може бути реалізоване без використання досягнень науково-технічного прогресу, які є рушійною силою конкуренції [9]. Оскільки одним з важливих джерел розвитку є інновації, то для забезпечення сталого розвитку наукові розробки в аграрній та промисловій сферах слід узгоджувати з метою своєчасної підготовки сировини з оглядом на інноваційні процеси. Отже, із метою підвищення конкурентоспроможності продукції підприємств галузі необхідно підтримати наукові дослідження та розробки у напрямках: селекції та розведення тварин; матеріалознавства, стандартизації і сертифікації продукції; удосконалення існуючих та розробки нових ресурсозберігаючих технологій виробництва продукції; розробки економічних і організаційних засобів стимулювання відродження галузі [10].

Об’єктивною необхідністю розвитку підприємств є зміцнення матеріально-технічної бази галузі. Будівництво нових підприємств в сьогоднішніх умовах економіки України неможливе через обмеженість джерел фінансування. Тому оновлення матеріально-технічної бази галузі можливо здійснювати шляхом реконструкції діючих підприємств. Досвід реконструкції текстильних підприємств підтверджує ефективність такого шляху [9]. Необхідно також забезпечувати підприємства сучасними машинами та обладнанням. Але реалізація цих заходів потребує суттєвих капітальних вкладень, які можливо здійснити лише за умов залучення інвестицій у галузь.

Розвиток інвестиційної діяльності в галузі повинен спиратися на відповідну державну підтримку. Ситуація, що склалася в українській економіці, надає нові можливості для реалізації наукових досліджень, розробок нових видів продукції, модернізації виробництва, створення високих технологій та сучасного виробничого потенціалу шляхом заміни машин та обладнання галузі. Прогресивні технології та організаційні рішення все у більшій мірі визначають ефективність діяльності підприємств, забезпечують їх виживання та фінансову стабілізацію. Спрямованість стратегії та тактики розвитку виробництв на розвиток інвестиційної діяльності висуває нові вимоги до змісту, організації та методики управління інвестиційними процесами, викликаючи необхідність удосконалення форм, методів, порядку реалізації інвестиційних проектів. Результати інвестиційних процесів в галузі повинні реалізовуватися у формі нових чи вдосконалених товарів, технологічних процесів, заходів організаційної, маркетингової та управлінської діяльності.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Актуальність, комплексність та складність заходів по розвитку інвестування обумовлює необхідність розробки цілісної програми розвитку інвестиційної діяльності в галузі, що визначала б принципи та методи здійснення інвестиційної політики, яка своїм кінцевим результатом забезпечує високу ефективність виробництва.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Проблемам формування стратегії розвитку інвестиційної діяльності в Україні в цілому, в окремих галузях та регіонах присвячені роботи вчених та політичних діячів [11-14]. Такі роботи є результатом всебічного опрацювання економіко-аналітичних даних, використання накопиченого досвіду вітчизняних вчених та іноземних фахівців з питань розвитку інвестиційної діяльності.

Необхідність державного регулювання інвестиційних процесів викликана, в першу чергу, їх зростаючим значенням для економіки країни. У теперішній час можливості росту випуску готової продукції за рахунок використання існуючих резервів обмежені і потребують значних фінансових коштів. Але їх недостатньо як у держави, так і у більшості вітчизняних підприємств та населення.

Поточна ситуація останніх років продемонструвала, що фактичний стан залучення інвестицій в економіку України не відповідає її інвестиційним можливостям. Тобто, поряд з факторами, що формують позитивний інвестиційний клімат, існує ціла низка факторів, що заважають залученню інвестицій [15]. Серед них можна визначити такі:

- нестабільність та невизначеність законодавчих актів, різкі та непередбачувані зміни у податковій політиці;

- невизначеність у питаннях власності, особливо на природні ресурси;

- відсутність ринку землі, як необхідного фактора забезпечення іпотечного кредитування;

- гострий дефіцит комерційної, юридичної та ринкової інформації;

- відсутність чітко визначених пріоритетних галузей, виробництв для першочергового інвестування;

- слабка методична та нормативна база з оцінки доцільності вибору інвестиційних проектів;

- неможливість окремими господарюючими суб’єктами сконцентрувати кошти для масштабного інвестування;

- недостатня обґрунтованість маркетингових досліджень, що проводяться, та відсутність достовірної експертизи з оцінки ринкових умов;

- відсутність чіткого механізму державної підтримки наукової та інноваційної діяльності;

- порушення умов договорів при виконанні інвестиційних проектів, низька правова та ділова культура;

- низька платоспроможність підприємств щодо фінансування власних прикладних розробок і досліджень.

В Україні ще не склався дієвий механізм інвестування масштабних технологічних змін. Існуючі державні науково-технічні програми часто не забезпечують кінцевих результатів. Існує практика підтримки традиційних виробників, тому що не має достатніх коштів для інноваційних трансформацій виробництв. Недержавні комерційні структури ще не можуть здійснювати довгострокові проекти, які б забезпечували базові технологічні зміни. Іноземні інвестиції у зв’язку з підвищеним ризиком спрямовані на підтримку традиційних виробництв, які мають експортну перспективу у короткостроковому періоді.

Основним недоліком здійснюваної інвестиційної політики залишається її переважна спрямованість на управління процесом, а не кінцевими результатами технологічних змін. Інвестиційна діяльність потребує стимулюючого економіко-правового середовища для суб’єктів, які забезпечують позитивні кінцеві результати за інвестиційними проектами. Дієвим засобом стимулювання реалізації інвестиційного розвитку має стати його законодавче та нормативно-правове забезпечення.

Важливою складовою інвестиційного процесу є впровадження науково-технічних розробок у виробництво з метою його розвитку. Розвиток інвестиційної діяльності підприємств повинен бути привабливим не тільки з точки зору набуття конкурентних переваг на ринку, але і тим, що вводить такі підприємства у правове поле підтримки інвестиційної діяльності. Особливо це важливо для інноваційної форми інвестицій. Характерними рисами таких підприємств є спрямованість на пошук принципово нових продуктів та процесів, пов’язаних з високим комерційним та технічним ризиком, творчий акцент у праці.

Заходи державної інвестиційної політики можна поділити на такі, що створюють сприятливе для інвестицій соціально-економічне середовище та такі, що регулюють інвестиційні процеси. Механізми розробки та реалізації інвестиційної діяльності в галузі в теперішній час знаходяться у стадії становлення. Державна підтримка реалізації інвестиційних проектів повинна стати органічною складовою сучасного інвестиційного механізму, що формується.

Пожвавлення економіки галузі не можливе без наповнення сфери виробництва реальним капіталом. Для свого розвитку підприємства повинні використовувати різні способи залучення капіталу, проводячи при цьому всебічний порівняльний аналіз кожного способу, оцінюючи його недоліки та переваги.

Для посилення стимулюючого впливу податкової політики на інвестиційні процеси в галузі доцільно:

- ввести пільгове оподаткування підприємств галузі, які займаються інвестиційною діяльністю, на стадіях пусконалагоджувальних робіт і апробації технології;

- дозволити включення у валові витрати підприємств тих витрат, які пов’язані з науково-технічним забезпеченням виробничої діяльності, дослідно-експериментальних та конструкторських робіт;

- передбачити диференційовані розміри податкових пільг для підприємств та установ залежно від обсягу інвестування і частки НДДКР в обсязі інвестиційного проекту;

- повністю або частково вираховувати з доходу, що підлягає оподаткуванню, витрати на НДДКР.

Серед заходів підвищення економічної ефективності системи управління інвестиційною діяльністю важливе місце займає розробка дієвих законодавчих актів і нормативних документів. В Україні нараховується чимало відповідних нормативних актів, що не тільки не вирішує проблему активізації і прозорості процедур щодо інвестиційної діяльності, а навпаки стримує її подальший розвиток [16-21].

Для кардинального вирішення питання активізації інвестиційної діяльності необхідно як найповніше використовувати можливості банківсько-фінансової сфери, яка може стати реальним інвестором для виробників і споживачів продукції. Для цього доцільно:

- стимулювати створення в комерційних банках спеціальних фондів довгострокового кредитування за рахунок частини їх валового доходу до його обкладення податком на прибуток;

- заохочувати комерційні банки купувати акції підприємств галузі шляхом компенсації з коштів бюджету обсягу оподаткування тієї частини прибутків банків, що інвестується в акції підприємств галузі;

- ширше практикувати видачу пільгових кредитів під заставу майна суб’єктів господарювання, для чого розробити дієвий механізм використання застави, передбачивши порядок та умови її продажу і надходження коштів на рахунок кредиторів;

- розширити спектр та види фінансової підтримки підприємств шляхом впровадження нових форм кредитування проектів – лізингових, факторингових, вексельних операцій;

- запровадити систему страхування ризику важливіших інноваційних проектів за рахунок спеціально створеного гарантійного фонду страхування інвестицій.

В зв’язку з тим, що обсяг інвестицій в основний капітал з державного бюджету становить незначну суму – біля 10 % від загального обсягу інвестицій, важливого значення набуває проблема пошуку нових джерел їх фінансування та підвищення ефективності використання коштів, зокрема, пошуку та розробки схем залучення коштів населення для фінансування пріоритетних інвестиційних проектів.

Після декількох інфляційних років і кризи у сфері довірчого управління ресурсами у населення значно зменшились бажання і можливості вкладення коштів у виробництво. Виникло певне упереджене ставлення щодо надійності державних і недержавних фінансових структур. Тому, для вирішення питання створення ефективної системи вкладення коштів в інвестиційний процес держава повинна гарантувати населенню безпеку вкладів, отримання дивідендів та покриття рівня інфляції.

Для успішної реалізації інвестиційного розвитку галузі необхідно усвідомити важливість та складність завдань, відповідальність за якісні перетворення. В результаті реалізації запропонованих заходів в галузі можливе створення передумов виведення розвитку інвестиційної діяльності на стадії стабілізації та зростання.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Підсумовуючи розгляд сучасного стану, проблем та передумов розвитку сировинної бази текстильної промисловості, можна зробити наступні висновки:

- по-перше, розвиток сировинної бази текстильної промисловості є необхідною передумовою розвитку не тільки текстильної підгалузі але й економіки України в цілому, зміцнення експортного потенціалу країни, підвищення якості життя населення та авторитету нації;

- по-друге, враховуючи виявлені проблеми стану текстильної сировинної бази, необхідно сформувати комплексний стратегічний підхід до вирішення проблеми розвитку;

- по-третє, важливим завданням розвитку галузі є підтримка текстильної та аграрної науки на державному рівні, результати роботи якої є запорукою розвитку;

- по-четверте, необхідно підвищити рівень економічної та технологічної інтеграції сировинної бази з текстильною промисловістю;

- по-п’яте, треба запровадити систему фінансової підтримки галузі на державній та комерційній основі;

- по-шосте, необхідно скасувати диспаритет цін, шляхом встановлення державних гарантій цін для сільськогосподарських виробників;

- по-сьоме, обмірковано обмежити доступ на український ринок імпортної текстильної продукції та сировини.

 

Література.

1. Соколенко С. І. Сучасні світові ринки та Україна: наукове видання / С. І. Соколенко. – Київ: Демос, 1995. – 354 с. – Рос.

2. Краснодемська З. Що оздоровить легку промисловість? / З. Краснодемська // Легка промисловість. – 1999. – № 1-2. – С. 8.

3. Геєць В. Економіка України: Погляд у ХХІ століття / В. Геєць // Реформування промисловості України. Погляд у ХХІ століття: збірник матеріалів V пленуму-конференції / Відповідальний редактор М. Герасимчук; Спілка економістів України. – Київ: Аванпост-прім, 2001. – С. 21-29.

4. Афанасьев В. К. Пути повышения эффективности производства (на примере шерстяной промышленности) / В. К. Афанасьев, М. И. Кулагина. – Москва: Легпромбытиздат, 1991. – 192 с.: ил.

5. Джуринский Н. И. Проблемы сырьевой базы текстильной промышленности / Н. И. Джуринский. – Москва: Лёгкая индустрия, 1968. – 188 с.

6. Миловидов Н. Н. Рассказы о текстильном производстве (занимательная технология хлопка) / Н. Н. Миловидов. – Москва: Легкая индустрия, 1967. – 190 с.

7. Наумов О. Б. Організація поглибленої переробки вовни у Причорноморському регіоні України / О. Б. Наумов // Экономические инновации. Тенденции глобализации и регионализации социально-экономического развития (инвестиционная и инновационная политика, рыночные механизмы и структуры): Сборник научных работ. – Одесса: Институт проблем рынка и экономико-экологических исследований НАН Украины, 2001. – Выпуск 11. – С. 195-197.

8. Наумов О. Б. Перспективи відродження вівчарства в Херсонській області / О. Б. Наумов // Вісник Технологічного університету Поділля. – 2002. – № 5. – Т. 3. – Ч. 2: Економічні науки. – С. 205-207.

9. Широков В. П. Что требуется текстильным предприятиям России / В. П. Широков // Текстильная промышленность. – 1998. – № 4. – С. 21-22.

10. Шульга І. Способи та режими миття радіозабрудненої вовни / І. Шульга // Тваринництво. – 1997. – № 12. – С. 21-27.

11. Інвестиційний клімат в Україні / П. І. Гайдуцкий, Ю. В. Каракай, В. В. Баліцька, В. Е. Грамотнов, С. М. Суярко, С. В. Трифонов, А. П. Гайдуцький. – Київ: Нора-друк, 2002. – 246 с.

12. Кондрашов О. М. Організаційно-економічний механізм регулювання інноваційної діяльності в промисловості України: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук: код наукової спеціальності 08.07.01 – «Економіка промисловості» / Олександр Миколайович Кондрашов; [Місце захисту: Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України]. – Київ, 2003. – 20 с.

13. Програма діяльності Кабінету Міністрів України «Відкритість, дієвість, результативність» від 17 березня 2003 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/n0001120-03/page.

14. Янукович В. Ефективність спеціального режиму інвестиційної діяльності / В. Янукович // Економіка України. – 2002. – № 12. – С. 29-35.

15. Наумов О. Концепція регіональної інвестиційної програми Херсонської області / О. Наумов, І. Бігун // Економіка України. – 2004. – № 2. – С. 28-33.

16. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1560-12/page.

17. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/334/94-вр/page.

18. Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 року № 93/96 ВР. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/93/96-вр.

19. Указ Президента України «Про інвестування майнових цінностей резидентами за межами України» від 13 вересня 1995 року № 839/95. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/839/95.

20. Указ Президента України «Про деякі питання іноземного інвестування» від 07 липня 1998 року № 748/98. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/748/98.

21. Указ Президента України «Про залучення іноземних інвестицій в економіку України» від 28 червня 1999 року № 759/99. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/759/99.

 

 Стаття надійшла до редакції 20.10.2012 р.