EnglishНа русском

Ефективна економіка № 12, 2012

УДК 338.4:631.1.016:636.3

 

О. М. Потишняк,

кандидат економічних наук, доцент кафедри «Менеджмент»,

Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова

 

РЕТРОСПЕКТИВА РОЗВИТКУ ВИРОБНИЦТВА ТА ПЕРЕРОБКИ ТЕКСТИЛЬНОЇ СИРОВИНИ У СВІТІ

 

 

RETROSPECTIVE DEVELOPMENT OF PRODUCTION AND PROCESSING OF TEXTILE RAW MATERIALS IN THE WORLD

 

Мета статті полягає у розгляді основних етапів розвитку виробництва, виходячи з періодів генезису виробничих сил суспільства. Аналізуючи, систематизуючи і узагальнюючи наукові праці багатьох вчених-економістів, було визначено, світове господарство та господарства окремих країн, як і всі інші соціальні утворення, знаходяться у процесі історичного розвитку. Суспільні явища та їхній розвиток підлягають причинним закономірностям. У результаті проведеного дослідження було обґрунтовано, що у розвитку господарства країн Західної Європи провідну роль відіграв технічний переворот, який призвів до індустріальної революції. Цю фазу розвитку пройшли всі країни Європи. Саме цей переворот зробив поштовх, який врешті-решт призвів до сталого розвитку економіки європейських країн. Країни Східної Європи пройшли стадію промислового перевороту значно пізніше – у першій половині XX ст., тому соціально-економічне середовище для розвитку промисловості цих країн відрізнялося від західноєвропейських. Це було причиною того, що економіка країн Східної Європи, зокрема України та розвивалася дещо інакше. Перспективою подальших досліджень у даному напрямку виступає визначення ретроспективи і особливостей розвитку виробництва та переробки натуральних волокнистих матеріалів в Україні. Подальший розвиток організаційно-економічних механізмів інтеграційної взаємодії аграрних та промислових підприємств з виробництва та переробки вовни здатний призвести до підвищення ефективності їх діяльності.

 

The purpose of the article is to consider the main stages of production, on the basis of the periods of the genesis of society's productive forces. By analyzing, systematizing and summarizing the scientific works of many scientists and economists, it was determined the world economy and the economy of individual countries, as well as all other social education, are in the process of historical development. Social phenomena and their development are subject to causal laws. The study has been proved that the development of the economy of Western Europe the leading role played by technological revolution, which led to the Industrial Revolution. This phase of development have gone through all the countries of Europe. That this revolution gave rise, which eventually led to the sustainable development of European economies. Eastern European countries have passed the stage of the industrial revolution much later - in the first half of XX century., Their socio-economic environment for the development of the industry in these countries was different from Western. This was the reason that the economy of Eastern Europe, particularly in Ukraine and developed a little differently. Prospects for further research in this area serves a retrospective determination and characteristics of the production and processing of natural fiber materials in Ukraine. Further development of the organizational and economic mechanisms of integration interaction of agricultural and industrial production and processing of wool could lead to an increase in the efficiency of their activities.

 

Цель статьи заключается в рассмотрении основных этапов развития производства, исходя из периодов генезиса производительных сил общества. Анализируя, систематизируя и обобщая научные труды многих учёных-экономистов, было определено, мировое хозяйство и хозяйства отдельных стран, как и все другие социальные образования, находятся в процессе исторического развития. Общественные явления и их развитие подлежат причинным закономерностям. В результате проведенного исследования было обосновано, что в развитии хозяйства стран Западной Европы ведущую роль сыграл технический переворот, который привёл к индустриальной революции. Эту фазу развития прошли все страны Европы. Именно этот переворот дал толчок, который в конце концов привёл к устойчивому развитию экономики европейских стран. Страны Восточной Европы прошли стадию промышленного переворота значительно позже – в первой половине XX в., их социально-экономическая среда для развития промышленности этих стран отличалась от западноевропейских. Это было причиной того, что экономика стран Восточной Европы, в частности Украины и развивалась несколько иначе. Перспективой дальнейших исследований в данном направлении выступает определение ретроспективы и особенностей развития производства и переработки натуральных волокнистых материалов в Украине. Дальнейшее развитие организационно-экономических механизмов интеграционного взаимодействия аграрных и промышленных предприятий по производству и переработке шерсти способно привести к повышению эффективности их деятельности.

 

Ключові слова: виробництво та переробка, ретроспектива розвитку, світ, текстильна сировина.

 

Key words: production and processing, a retrospective of the world, textile raw materials.

 

Ключевые слова: производство и переработка, ретроспектива развития, мир, текстильное сырьё.

 

 

Вступ. Для визначення сталих тенденцій, що склалися у минулому, осмислення процесів, що відбуваються у теперішній час та формування напрямів розвитку текстильної промисловості та її сировинної бази в майбутньому, необхідно провести аналіз розвитку цієї виробничої системи у ретроспективі.

Виникнення господарства стало важливим етапом в еволюції суспільства. Появя натурального господарства у первісних народів спричинила прогресивний розвиток економіки у порівнянні з догосподарською епохою. Поняття господарювання виключає негосподарське ставлення до робочої сили, сировини, яке було характерним для попередніх етапів розвитку людства. Це поняття базується на систематичному, організованому, розважливому задоволенні потреб за певним завданням.

Метою дослідження є  публікації виступає розгляд основних етапів розвитку виробництва, виходячи з періодів генезису виробничих сил суспільства. Світове господарство та господарства окремих країн, як і всі інші соціальні утворення, знаходяться у процесі історичного розвитку. Суспільні явища та їхній розвиток підлягають причинним закономірностям.

Аналіз останніх публікацій. Г. Гарпудер надає таке визначення процесу ведення господарства: вести господарство – означає: спрямовувати свої здібності та сили за заздалегідь встановленим планом для створення господарських благ, необхідних для задоволення потреб [1, с. 11]. Господарність, на його думку, не виступає чимось абсолютним, завжди існуючим. Вона є результатом культурного розвитку, якістю, що історично виникла.

Є. А. Паршаков вказує і з цим важко не погодитись, що процеси розвитку господарства зазнавали періоди еволюції, які час від часу змінювалися революційними періодами, тобто такими якісними змінами у розвитку виробничих сил, що докорінно змінювалися технічна, технологічна та структурно-галузева основи суспільства [2, с. 12]. У зв’язку з цим важливо визначити періоди розвитку господарства. Власне, Є. А. Паршаков пов’язує розвиток виробничих відносин з розвитком виробничих сил, а розвиток останніх – з розвитком їх складової частини – техніки.

Більшість радянських авторів за основу періодизації історії техніки приймають етапи розвитку суспільних відносин [2, с. 13]. Таким чином, періодизація розвитку виробничих сил пов’язується зі змінами соціально-економічного укладу суспільства: первісне суспільство, рабовласницьке суспільство, феодальне суспільство, капіталізм, імперіалізм, соціалізм. Ми підтримуємо думку Є. А. Паршакова, що розгляд розвитку виробничих сил та виробництва за такою періодизацією недоцільний, оскільки вказані періоди грунтуються на зміні суспільно-економічних формацій, а не на вивченні процесу технічного розвитку.

На нашу думку, первинним у розвитку виробництва є процес технічного розвитку, на основі якого проходив розвиток виробничих сил. Розвиток виробничих сил сприяв змінам у суспільно-економічному укладі.

Виклад основного матеріалу. Найбільш стародавня схема господарського розвитку, що сформульована ще у XVIII ст., передбачає такі стадії розвитку народного господарства: мисливське, скотарське, землеробське, промислове господарство. Пізніше німецькі вчені виділяли наступні види промислу: сімейна промисловість, ремесло, домашня промисловість, мануфактура, фабрична промисловість [3].

За схемою німецького економіста Фрідріха Ліста національні господарства проходять наступний ряд історичних стадій розвитку: стадія дикого стану, скотарського, землеробського, землеробсько-мануфактурного, землеробсько-мануфактурно-комерційного [4, с. 9].

М. І. Туган-Барановський критикуючи наведену схему Ліста вказував, що її етапи розглядають історичні епохи за видами продуктів, що видобуваються, а не за суспільними формами видобутку, крім того, вони побудовані апріорно та не є результатом фактичного дослідження [5, с. 119].

Схема господарського розвитку німецького вченого Бруно Гільдебранда поділяє розвиток господарства на три фази: натуральне, грошове та кредитне господарство. Така схема акцентує увагу на операціях обміну і не враховує процеси технічного розвитку.

Відома також схема розвитку народного господарства, викладена Бюхером. У основі його схеми лежить довжина шляху, який проходить продукт від виробника до споживача. За цією ознакою Бюхер виділяв наступні три стадії процесу розвитку господарства: замкнуте господарство (виробництво для власного споживання), міське господарство (виробництво дрібних виробників один для одного) та народне господарство (циркуляція продукту). Незважаючи на переваги, ця схема, на думку М. І. Туган-Барановського, спрощує історичну дійсність та поєднує в одну групу різні господарські системи [5, с. 122]. Отже, вона не може бути визнана всезагальною схемою господарського розвитку.

Класифікація господарських систем М. І. Туган-Барановського базується на взаємному відношенні суспільних груп, що утворюють частини єдиного цілого. За цією ознакою господарські системи можна поділити на дві групи: гармонійні, де інтереси одиничних господарств не знаходяться у неминучому протиріччі одне-одному, та антагоністичні [5, с. 124].

Гармонійні господарські системи М. І. Туган-Барановський поділяє на: первинне господарство, товарне господарство дрібних самостійних виробників та соціалістичне господарство. Група антагоністичних господарських систем поділяється на наступні види: рабське господарство, кріпосне господарство та капіталістичне господарство. Причому, антагоністичні та гармонійні системи можуть існувати одночасно у різних сферах діяльності та різних галузях.

Таким чином, для кожного народу з наведених складових можна визначити власну схему історичного розвитку господарства. Сам автор вказує на те, що наведена їм схема не може вважатися загальним законом господарського розвитку усіх народів. Однак, цю схему можна вважати найбільш достовірною, бо вона є достатньо обґрунтованою, систематизованою та базується на певному історико-економічному дослідженні.

Виробництво почало зароджуватись ще у період натурального (первинного) господарства, коли основу господарського процесу складали захватні екстенсивні прийоми. Провідну роль у розвитку господарства відігравали процеси удосконалення знарядь праці, завдяки яким людина поступово опановувала природу. Недарма Б. Франклін визначав людину, як «істоту, що виготовляє знаряддя» [1, с. 13].

Кінцевою метою удосконалення знарядь праці виступає досягнення максимальної продуктивності праці. Підвищення продуктивності, завдяки розподілу праці, пояснюється більшою досконалістю професійних прийомів виробника, а також економією робочої сили та сировини.

Одними з перших виробництв, які створила людина, були прядіння, ткацтво, плетіння, валяння вовни, нескладна обробка деревини, шкіри, глини та металів. У легендах народів Єгипту, Еллади, слов’янській міфології є сюжети про виникнення прядіння та ткацтва. Предметом праці для цих виробництв слугували різноманітні матеріали. Дослідники вказують, що першими з них скоріше всього були луб'яні рослини з довгими волокнами. У степових районах першими текстильними матеріалами була також вовна овець та кіз [6-8].

Дати виникнення перших веретен та ручних ткацьких верстатів не відомі. Але можна достовірно стверджувати, що за довгі століття техніка ручного прядіння та ткацтва суттєво не змінювалася майже до XVIII ст., коли еволюційна стадія розвитку виробництва була перервана технічною революцією.

Тільки в епоху Відродження були зроблені перші суттєві кроки у вивченні текстильних матеріалів, удосконаленні прядильної та ткацької техніки, значного розвитку набуло ремісницьке виробництво пряжі та ниток. Б. І. Козлов писав, що розвиток технічної діяльності в епоху Відродження був важливою умовою розпаду феодальної соціально-економічної формації та зародження капіталізму, що підтверджує думку Є. А. Паршакова [9, с. 45].

Значний вплив на розвиток виробництва у Європі виявила епоха географічних відкриттів, яка призвела до поширення колоніальної торгівлі та революції цін. Розорення селянства та зміцнення міських виробництв стало основою для виникнення та розвитку мануфактурного виробництва.

У країнах Західної Європи мануфактурний період розпочався з кінця XVI ст. і продовжувався до останньої третини XVIII ст. У Росії цей період почався пізніше [10].

Значним історичним фактом є те, що виникнення мануфактури пов’язане саме з переробкою текстильної сировини. На це вказують В. В. Святловський, П. І. Заррін, Гр. Хименко, Б. І. Козлов та інші [3, 9, 11].

Мануфактурне виробництво виникло наприкінці середніх віків у Англії, де значного розвитку набуло вівчарство. Торгівельна Англія почала з XV століття вивозити на континент сиру вовну. Однак, англійці, зрозумівши вигоду вітчизняної переробки, почали зменшувати вивіз сировини, а в 1660 році уряд Карла I взагалі заборонив вивіз сирої вовни, щоб зберегти сировину для власної переробки.

Все це сприяло розвитку мануфактури, однією з головних галузей якої стало вироблення сукна. В результаті, вже до кінця XVII століття не менше двох третин всього англійського експорту складали вовняні вироби, головним чином – сукна.

Вовняне виробництво йшло попереду всіх галузей господарства. Висока якість англійських сукон забезпечувалася, зокрема, місцевими кліматичними умовами, насамперед – м’якістю та вологістю повітря. Вовна, що надходила на переробку, завжди знаходилася у вологій атмосфері. В Європі цей ефект досягався завдяки штучному зволоженню.

На значимість кліматичного фактору для розвитку промисловості вказує і Гр. Хименко: «В кожному разі для розвитку промисловості чимале значення мають і природні фактори» [11, с. 146]. Також, він писав про вплив амплітуди температур та вологості на прядіння і ткацтво.

Витіснивши цехове виробництво, мануфактурне виробництво у XVII – XVIII століттях розповсюдилось з Англії в Європу. Розвиток мануфактури сприяв подальшому розвитку текстильної науки. Виникла потреба у наукових підходах до оцінки властивостей сировини. Р. Гук у 1665 р. в своїй книзі «Microgarphia» описував будову тонкої шовкової тканини та висловив ідею створення хімічних ниток [12].

Треба відзначити, що на той час мануфактура зазнала ще слабкого розвитку в Європі. Так, у Бельгії було всього дванадцять мануфактур, з яких значними було лише дві – полотняна та вовняна. Виключенням була Росія, де до кінця царювання Петра І вже нараховувалося близько 240 таких капіталістичних підприємств. Багато із них були значними та за технічною формою схожі з мануфактурами.

Великі скупчення робітників на фабриках (до 1500 чоловік на Казанській суконній мануфактурі) забезпечувались тим, що на підприємствах працювали кріпосні робітники. У західних країнах, де вже не було кріпосного права, неможливо було сконцентрувати робочу силу в таких обсягах. На Заході використовувалася примусова праця арештантів, жебраків та безробітних.

Мануфактурне виробництво в країнах Західної Європи виникало трьома шляхами: на основі інкорпорації спеціалістів виробництва – іноземців, на основі примусової праці, та від домашньої роботи кустарів, що робили на скупника. Третій шлях був основним у виникненні мануфактури.

Найбільше вовняна промисловість розвинулася в тих районах Англії, де було розвинуте кустарне виробництво. Скупник, який був зародком майбутнього капіталіста, контролював увесь процес від закупівлі вовни у фермерів, розчісування, сортування, ткацтва, до реалізації кінцевого продукту. У таких умовах ткач повністю залежав від скупника. Треба зазначити, що аналогічні процеси відбудуться дещо пізніше і на території сучасної України.

Отже, мануфактурне виробництво, набувши найбільшого розквіту, тим самим створило передумови до переходу від еволюційного етапу розвитку виробничих сил до технічного перевороту, який спричинив першу промислову революцію. Головними передумовами промислового перевороту в Англії на думку А. С. Філіпенко стали: концентрація коштів для фінансування наукових досліджень, внаслідок первісного нагромадження власного капіталу та колоніальної експансії; відносно високий рівень освіченості населення, інтенсивний розвиток науково-технічних знань; конкуренція з боку континенту за відносної нестачі робочої сили на острові (в Англії) стимулювала збільшення та оновлення основного капіталу; революція 1640 р., яка дала поштовх політичним перетворенням, заклала основи всебічної модернізації економіки і суспільства; зростаючі потреби внутрішнього та зовнішнього ринків, які не могла забезпечити в повному обсязі мануфактурна промисловість Англії [13, с. 43].

Революційні перетворення призвели до виникнення машинної продукції, тобто такої, коли абсолютну більшість товарів виробляє машина й цим самим зменшує витрати на виробництво продукції.

Історія розвитку машинної продукції починається з останньої половини XVIII століття, доби великої промислової революції в Англії [11]. Промислова революція зародилася саме в Англії тому, що Англія в історії розвитку капіталізму була передовою країною, яка сягнула найбільшого розвитку господарства, перемогла у жорсткої боротьбі за світове колоніальне панування [9, 14]. Колонії, вказував К. Маркс, створили світову торгівлю – необхідну умову великої машинної промисловості [15, т. 27, с. 408].

В Європі XVII – початку XVIII століття найбільш поширеним було виробництво вовняних та бавовняних тканин. Вовняне виробництво провадилося традиційним способом, який дістався йому в спадщину від кустарно-ремісницької системи виробництва, що зумовлювало консерватизм.

Б. І. Козлов, П. І. Зорін та Гр. Хименко вказують, що промисловий переворот почався саме у бавовняній промисловості, яка існувала на півночі Англії. Бавовняне виробництво було мало розвиненим і на нього не звертали належної уваги. Сировина завозилася зі Сходу та Бразилії [9, 11, 16].

Бавовняні вироби, що завозилися з Ост-Індії складали конкуренцію вітчизняним виробникам бавовняних тканин та вовняній промисловості. Після заборони ввозу бавовняних виробів з Індії, почався розвиток англійської бавовняної промисловості. Бавовняна промисловість не мала опіки з боку держави, як вовняна, що і спровокувало розвиток техніки, оскільки треба було здешевити та покращити вироби. Як бачимо, розвиток мануфактурного виробництва відбувся завдяки вовняній промисловості, а початок промислової революції – завдяки бавовняній.

Попит на бавовняні тканини зростав стрімко. Так створювалося соціальне замовлення на промислову революцію в Англії. Б. І. Козлов особливо відмічає соціальний стимул у технічних нововведеннях [9, с. 67].

Провідна роль бавовняної промисловості була зумовлена відсутністю тих історично сформованих традицій ремісницького виробництва, які заважали створенню принципово нових способів виробництва машин в інших галузях.

Отже, у той час відбувалися значні процеси удосконалення техніки виробництва. В міру прогресу економіки еволюція технічної діяльності стає все більш помітною. Притаманні періоду становлення і розвитку мануфактурного виробництва зріст складності технічних засобів, виникнення сталих класів технічних проблем сприяли формуванню відносно самостійних та стабільних галузей спеціалізованих знань. Техніка надавала науці певне завдання та стимулювала її розвиток. Таким чином, технічні перетворення того часу спонукали розвиток технічних наук.

Технічні удосконалення забезпечили перехід від ручної малоефективної, повільної та дорогої праці до механічних верстатів та до машин, у якості двигуна. Б. І. Козлов вказує, що обумовлений соціальними причинами вплив промислової революції на техніку, що почався переворотом у технологічних засобах одного класу – в робочих машинах, – був згодом значно посилений переворотом у машинах-двигунах [9, с. 65].

З розвитком машинного виробництва робочих машин і розповсюдженням універсального парового двигуна велика машинізована промисловість, як казав К. Маркс, створила адекватний їй технічний базис та стала на власні ноги [17].

Великі технічні винаходи, як і наукові відкриття здатні викликати «ланцюгову реакцію» винаходів. Цей процес, що захопив спочатку суміжні, а потім віддалені галузі технічного знання і діяльності привів до технічного перевороту в усій промисловості. Технічні нововведення з’являлися послідовно одне за одним протягом короткого проміжку часу. Вся сума визначальних технічних змін, починаючи з прядильної та ткацької промисловості, та закінчуючи гірською справою, металургією і транспортом вкладається у невеликий проміжок часу з 1770 до 1800 роки, коли відбулося переродження європейської промислової техніки. Гр. Хименко відзначає, що велику промислову революцію можна поділити на три періоди: перший – підготовчий, другий – доба великих механічних винаходів, третій – вживання пари в мануфактурі й удосконалення винаходів. Гр. Хименко вказував, що у мануфактурі вихідною точкою перевороту в способі виробництва є робоча сила, у великій промисловості – знаряддя праці [11, с. 137].

Всі автори роблять схожі висновки, говорячи про значення і наслідки промислової революції. П. І. Заррін пише, що у порівняно короткий історичний період промисловий переворот змінив весь соціально-економінчий облік країни. Промислове виробництво різко збільшилося, склалося нове розміщення продуктивних сил, з’явилися великі міста, сформувався як особливий клас пролетаріат [16, с. 70].

Гр. Хименко називає такі основні наслідки машинізації текстильної промисловості: концентрація виробництва з значним розподілом праці всередині підприємства; концентрація робітників; ріст великих 4-поверхових фабричних будинків; розвиток акціонерних товариств; розвиток шляхів, особливо річкових [11, с. 145].

На нашу думку, найбільш повно відображає наслідки технічного перевороту В. В. Святловський. Він виділяє наступні результати технічного перевороту та спричиненої ним індустріальної революції: ручна праця замінилася машинною працею; старе ремесло замінилося фабрикою; повільність та дорожнеча вироблення змінилася швидкістю та дешевизною; дрібне, майже індивідуальне виробництво стало масовим; предмети та вироби мало доступні та рідкісні стали загальнодоступними, демократизованими; ринок нескінченно розширився; стан працівників змінився, виник клас пролетаріату; можливість вкладення грошових коштів у промисловість розширилася до надзвичайності, народився сучасний підприємець, капіталіст; сфера застосування жіночої та дитячої праці дуже збільшилася [3, с. 143].

Технічний переворот привів до виникнення настільки радикальних змін, що вони відобразилися на всьому соціально-економічному укладі життя суспільства. В. В. Святловський у 1923 р. стверджував, що за своїм історичним значенням індустріальна революція кінця XVIII століття перебільшує всі історичні події нового та новітнього часу [3, с. 144].

Досить високу оцінку промислового перевороту надавав Ф. Енгельс [17, т. 2, с. 256]. Він вказував, що Англія перетворилася із країни «схожої на всяку іншу» в індустріальну країну. Випередивши всі інші країни за рівнем промислового розвитку, Англія стала «фабрикою світу» на довгі десятиріччя.

Але, все ж таки, головним набуттям машинізації текстильного виробництва було створення принципово нової машинно-фабричної системи, яка надалі стала переважною формою організації праці, що спонукала всі інші зміни. Зміни, спричинені промисловою революцією, викликали перетворення усього виробництва. Виникла потреба в новій організації праці, яка б відповідала новому машинному виробництву. Головне завдання організації виробництва того часу полягало в тому, щоб змусити людей працювати спільно та ритмічно з машиною.

У машинному виробництві кожна окрема машина надає іншій сирий матеріал, у створенні якого доля участі людини невелика, порівняно з індивідуальним виробництвом і увесь час зменшується разом з розвитком означених машин.

Автори «Техніки в її історичному розвитку» вказують, що в автоматичній системі машин «робоча» машина виконує усі рухи, необхідні для обробки сирого матеріалу, без безпосередньої участі людини. При цьому чим менше взаємодія з людиною, чим більш безперервний процес, тим досконаліша система [14]. Отже, розвиток технічних систем веде до соціальних змін у суспільстві, зокрема провокує безробіття. Значення створення машино-фабричного виробництва, не обмежувалося змінами у самому виробництві, але й вплинуло на розвиток суспільства в цілому.

І. Н. Джуринський вказує, що промисловість та сільське господарство дві основні галузі матеріального виробництва, що взаємно пов’язані одне з одним. Від рівня їх розвитку вирішальним чином залежить стан економіки країни та підвищення життєвого рівня народу [18].

Значні перетворення відбувалися і в сільському господарстві. Вводилися нові способи обробки землі, проводилися великі меліоративні роботи, впроваджувалися нові сільськогосподарські знаряддя, використовувалися досягнення хімії та механіки.

Головні зміни у сільському господарстві відбулися у землеробстві. З розвитком капіталізму земля почала втягуватися у сферу товарно-грошових відносин, що потребувало його реорганізацію та використання машинної техніки. На відміну від промисловості, як вказував В. І. Ленін, де з розвитком формувалися окремі самостійні галузі і виробляють один продукт або частину продукту, в землеробстві з його капіталістичним розвитком відбувається спеціалізація виробництва різних ринкових продуктів [19, т. 3, с. 308]. У результаті торгове землеробство приймає найрізноманітніші форми, які видозмінюються за окремими територіальними районами та за окремими господарствами.

При капіталізмі сільськогосподарське виробництво завжди відстає від промислового за рівнем розвитку виробничих сил, що слугує однією з найбільш вагомих причин порушення пропорційності між різними галузями народного господарства. Таке відставання у часи технічного перевороту пояснюється тим, що незважаючи на прогресивні зрушення у землеробстві переважало ще дрібне господарство. Справа в тому, що, як вважають автори «Техніки в її історичному розвитку», капіталізм органічно не може знищити дрібне землеробство [14]. Розорюючи дрібне селянське господарство, великий капітал у той же час повинен зберігати його, щоб мати постійне джерело робочої сили. Отже, у капіталістичному землеробстві поєднуються концентрація та роздрібненість.

Технічний переворот у промисловості поступово охопив і землеробство. Почали створюватися необхідні сільськогосподарські машини. Тим часом виникла необхідність в інтенсифікації сільськогосподарської технології. Продукти землеробства піддаються первісній технічній переробці, тому технічний переворот здійснювався у різних сільськогосподарських виробництвах: винокурінні, тютюнництві, буряківництві, картопляно-крохмальному та маслоробному виробництві та інших. Однак, у нових умовах землеробська техніка розвивалася стихійно і нерівномірно, конкуренція капіталістичних фірм по випуску машин для сільського господарства ускладнювала розробку доцільних конструкцій.

Використання досягнень природничих наук у сільському господарстві не тільки підвищувало родючість ґрунту і вело до збільшення врожайності, але й експлуатувало і виснажувало землю. Експлуатація землі і природних ресурсів привела до складних екологічних проблем. У багатьох колоніальних і напівколоніальних країнах цілі райони були перетворені в пустелі, багато ґрунтів піддалися ерозії і стали непридатними для землеробства. Вчені пояснювали неминучість цих наслідків так званим «законом убуваючої родючості земель».

Перші сільськогосподарські машини з’явилися в Англії, де наприкінці XVIII ст. село вже не могло забезпечити потреби міста в продуктах харчування і потреби промисловості в сільськогосподарській сировині. У першій чверті XIX в. машини в землеробстві почали використовувати в інших країнах, що вступили на капіталістичний шлях розвитку.

Спочатку в Англії, а потім і в інших країнах утворилася спеціальна галузь машинобудування, що стала виготовляти машини для обробки землі, для посіву, для збирання зернових культур і для обробки злаків.

Використання машин у сільському господарстві, а також розширення посівних площ викликали зміну системи землеробства. Почала застосовуватися сівозмінна система, що дозволила підвищити врожайність. Вирощування кормових культур сприяло розвитку тваринництва.

К. Маркс писав, що капіталістичний спосіб виробництва перетворив землеробство з емпіричного в усвідомлене наукове застосування агрономії [17, т. 25, ч. ІІ, с. 116]. Успіхи природничих наук, особливо хімії, призвели до зародження наукових основ ведення сільського господарства.

Німецький хімік Ю. Лібіх розробив теорію мінерального живлення рослин, яка сприяла розповсюдженню масового використання мінеральних добрив [20]. Використання добрив значно підвищило врожайність сільськогосподарських культур.

В цей період почалися роботи по перетворенню рослин, що було початком селекційної роботи. Але справжню наукову основу для селекції поклало вчення Ч. Дарвіна про природний та штучний відбір, яке він виклав у книзі «Походження видів» (1859 р.).

Таким чином, у зв’язку з розвитком промислового та сільськогосподарського виробництва було покладено основу для виникнення та розвитку первинної переробки продуктів сільського господарства. Розвиток первинної технічної переробки сільськогосподарських продуктів поступово перетворював землеробство в одну з галузей промисловості. В. І. Ленін писав що розвиток технічної обробки сільськогосподарських продуктів буває звичайно нерозривно пов’язаний з технічним прогресом сільського господарства [19, т. 3, с. 284].

Під впливом машинної індустрії почалися серйозні зрушення в таких галузях переробки продуктів сільського господарства, як мукомельно-круп’яна, цукрова, виноробна та інших. Промисловими методами стали одержувати рослинну олію, зародилася цукрова промисловість. Поряд з цукровим очеретом почали використовувати буряк як сировину для одержання цукру. З розвитком машинного виробництва відбувся активний розвиток спиртово-горілчаної промисловості і виноробства.

XIX сторіччя характеризується стрімким розвитком капіталізму в країнах Західної Європи, США та Японії. Здійснення господарських реформ та розвиток ринкових відносин створили фундамент для переходу до нового суспільного ладу – капіталізму. В середині XIX ст. Англія, створивши фабрично-заводську індустрію, в своєму промисловому виробництві йшла далеко попереду інших країн. Недарма вона стала першою країною класичного капіталізму [4, с. 5].

З середини XIX ст. меркантилістична політика протекціонізму, побудована на втручанні держави в економіку, яка обмежувала ввіз готових товарів та вивіз сировини, змінилася політикою необмеженої свободи торгівлі, тобто фрітрейдерством. Політика фрітрейдерства була пов’язана з класичною школою політичної економії, породженою Адамом Смітом та Давідом Рікардо. Відкинувши протекціонізм, вони виступали за свободу торгівлі та невтручання держави в економіку. Класична школа вбачала у політиці фрітрейдерства основу для міжнародної спеціалізації господарства.

Будучи провідною промисловою країною світу та конкурентоспроможною державою, завдяки новій політиці Англія зайняла домінуючі позиції у міжнародній торгівлі, кредитуванні, морських перевезеннях. Це створило для інших країн Європи об’єктивну необхідність захистити свої ринки від впливу Англії.

Протилежну фрітрейдерству теорію протекціонізму теоретично обгрунтував Ф. Ліст. Як вказував Ф. Ліст, і ми погоджуємось з цим, політика вільної торгівлі є вигідною для всіх країн-учасників лише за умов їхнього рівного економічного розвитку. Він вважав, що проголошена класиками свобода торгівлі виходить з поняття світового господарства та ігнорує інтереси окремих національних господарств. Таким чином, політика фрітрейдерства на той час була вигідною лише Англії.

Але наприкінці XIX ст. гегемонія Англії була послаблена у зв’язку з розвитком Німеччини та США, промисловість яких у той час базувалася на більш ефективній виробничій основі.

Вчення Ф. Ліста та розроблена ним програма досягнення економічної незалежності нації здобула високу оцінку економістів того часу. Як вже вказувалось, її було покладено в основу економічного розвитку Німеччини, що проводив Отто фон Бісмарк. Керуючись вченням Ліста, заснованим на визнанні економічної нерівності націй та необхідності розвитку продуктивних сил країни, проводячи політику протекціонізму, Німеччина зайняла провідне місце в Європі. Наприкінці XIX ст. країни Європи все більше переходили від політики фрітрейдерства до протекціонізму.

Високо оцінював теорію Ліста міністр фінансів Російської імперії, майбутній голова уряду С. Ю. Вітте. У своїй роботі 1889 р. він показав високу практичну значущість теорії Ліста для Росії [21].

Не дивно, що в Росії ідеї протекціонізму знайшли підтримку, оскільки, як ми побачимо далі, елементи протекціоністської теорії червоною ниткою пройшли через всю історію російського господарства і відображалися у політиці російського уряду майже до кінця XX ст.

С. Ю. Вітте писав «Прихильники вільного обміну (фрітрейдери) не припускають жодних обмежень в міжнародних відносинах. Всяке таке обмеження вони називають посяганням на здоровий сенс, прогрес і навіть мораль. Їхні супротивники – протекціоністи, навпаки, хоча і не заперечують в принципі вільного обміну, але вони разом з Лістом впевнені, що цей принцип не може бути застосовуваний при нинішній стадії міжнародного співжиття; вони не заперечують філософії свободи, але вони стверджують, що для застосування її необхідно, щоб над всім людським світом царювала мудрість … . Ми належимо до людства і тому не можемо бути байдужими до його успіху; але ми передусім росіяни, точно так, як Ліст і князь Бісмарк – німці, а тому вчинили б злочин, жертвуючи найближчими і нагальними потребами нашої батьківщини заради віддалених і гіпотетичних інтересів людства» [21].

Ці слова не втратили своєї актуальності і сьогодні, але в ті часи були особливо доречні. До кінця XIX ст. промислова конкуренція між західноєвропейськими державами посилилася. Країни Західної Європи шукаючи ринки збуту для розвинутої промисловості вбачали їх у країнах Сходу, зокрема в Росії та Україні.

ВИСНОВКИ. Таким чином, у розвитку господарства країн Західної Європи провідну роль відіграв технічний переворот, що призвів до індустріальної революції. Цю фазу розвитку пройшли всі країни Європи. Саме цей переворот зробив поштовх, який врешті-решт призвів до сталого розвитку економіки європейських країн.

Слід зауважити, що країни Східної Європи пройшли стадію промислового перевороту значно пізніше – у першій половині XX ст. Отже, соціально-економічне середовище для розвитку промисловості цих країн відрізнялося від західноєвропейських. Це було причиною того, що економіка країн Східної Європи, зокрема України та Росії розвивалася дещо інакше.

 

Література.

1. Гарпудер Г. Возникновение и развитие хозяйства / Г. Гарпудер. – Москва: Молодая гвардия; Гомель: Гомельский рабочий, 1924. – 96 с.

2. Паршаков Е. А. Экономическое развитие общества. Историческое исследование / Е. А. Паршаков. – Киев: Хрещатик, 1992. – 392 с.

3. Святловський В. В. История экономических идей в связи с историей экономического быта / В. В. Святловський. – Москва: Товарищество «Мир», 1923. – 397 с.

4. Лортикян Э. Л. История экономических реформ: Мировой опыт второй половины XIX XX вв. / Э. Л. Лортикян. – Харьков: Консум, 1999. – 288 с.

5. Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии / М. И. Туган-Барановский. – Москва: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 1998. – 664 с.

6. Миловидов Н. Н. Рассказы о текстильном производстве (занимательная технология хлопка) / Н. Н. Миловидов. – Москва: Легкая индустрия, 1967. – 190 с.

7. Труевцев Н. И. Технологии и оборудование текстильного производства / Н. И. Труевцев. – Москва: Лёгкая индустрия, 1979. – 640 с.

8. Энгельгардтъ и Арк. Янъ. Ленъ и применение его въ технико-ремесленныхъ производствахъ / Энгельгардтъ и Арк. Янъ. – Москва: Издание книготорговца-издателя Г. Т. Бриллиантова, 1900. – 232 с.

9. Козлов Б. И. Возникновение и развитие технических наук. Опыт историко-теоретического исследования / Б. И. Козлов. – Ленинград: Наука, 1987. – 248 с.

10. Кукин Г. Н. Текстильное материаловедение (исходные текстильные материалы): учебник для вузов / Г. Н. Кукин, А. Н. Соловьёв; [2-е издание, переработанное и дополненное]. – Москва: Легпромбытиздат, 1985. – 216 с.

11. Хименко Гр. Нариси з історії розвитку економічних форм та економічних учень [Текст]: ч. 1 / Гр. Хименко. – Київ: Державне видавництво України, 1928. – 190 с.

12. Крагельский И. В. Трение волокнистых веществ [Текст] / И. В. Крагельский. – Москва: Гизлегпром, 1941. – 127 с.: ил.

13. Філіпенко А. С. Економічний розвиток. Європейський контекст / А. С. Філіпенко. – Київ: Знання України, 2001. – 120 с.

14. Шухардин С. В. Техника в её историческом развитии: от появления ручных орудий труда до становления техники машино-фабричного производства / С. В. Шухардин, А. А. Кузин, Н. Н. Стоскова. – Москва: Наука, 1979. – 412 с.

15. Маркс К. Капитал [Текст]: критика политической экономии / К. Маркс. – Ленинград: Госполитиздат, 1949 – 1950.

16. Заррин П. И. Английская классическая буржуазная политическая экономия (А. Смит, Д. Рикардо) / П. И. Заррин. – Москва: Издательство социально-экономической литературы, 1958. – 142 с.

17. Маркс К. Сочинения [Текст] / К. Маркс, Ф. Энгельс; [Институт Маркса-Энгельса-Ленина-Сталина при ЦК КПСС; 2-е издание]. – Москва: Госполитиздат, 1955 – 1981.

18. Джуринский Н. И. Проблемы сырьевой базы текстильной промышленности / Н. И. Джуринский. – Москва: Лёгкая индустрия, 1968. – 188 с.

19. Ленин В. И. Полное собрание сочинений: в 55 томах / В. И. Ленин; [5-е издание]. – Москва: Издательство политической литературы, 1970.

20. Либих Ю. Химия в приложении к земледелию и физиологии / Ю. Либих. – Москва; Ленинград: «Сельхозгиз», 1936. – 408 с.

21. Витте С. Ю. Национальная экономия и Фридрих Лист / С. Ю. Витте // Вопросы экономики. – 1992. – № 2. – С. 144-149.

 

 Стаття надійшла до редакції 20.12.2012 р.