EnglishНа русском

Ефективна економіка № 10, 2015

Переглянути у форматі pdf

СВІТОВИЙ ДОСВІД ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ Й ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ В УКРАЇНІ
І. М. Польова

УДК 330.322.01

 

І. М. Польова,

к. е. н., доцент кафедри банківської справи, Львівська комерційна академія

 

СВІТОВИЙ ДОСВІД ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ Й ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ В УКРАЇНІ

 

I. M. Polova,

PhD, associated professor of Banking Department, Lviv Academy of Commerce

 

WORLD EXPERIENCE OF INVESTMENT SECURITY SAFEGUARD AND PROSPECTS FOR ITS IMPLEMENTATION IN UKRAINE

 

У статті досліджено світовий досвід забезпечення інвестиційної безпеки в різних країнах. Виявлено, що підходи до гарантування інвестиційної безпеки різняться залежно від рівня економічного розвитку країни, загальноекономічної політики держави, історичного рівня відкритості й протекціонізму в країні, сукупності внутрішніх критеріїв. Дослідження принципів інвестиційної політики країн ОЕСР для гарантування інвестиційної безпеки показало, що найважливішими є чотири групи: недискримінація, прозорість й передбачуваність, регуляторна пропорційність й підзвітність. Їх комплексне застосування гарантуватиме ефективність й довгостроковість співпраці з іноземними інвесторами й захищеність національної економіки.

Аналіз нормативно-правової бази України на предмет положень, що визначають критерії інвестиційної безпеки, допустимий рівень іноземного інвестування в економіку дозволив систематизувати основні прогалини в політиці інвестиційної безпеки та розробити пропозиції щодо забезпечення інвестиційної безпеки в Україні, а також заходи щодо гарантування інвестиційної безпеки. Для забезпечення інвестиційної безпеки в Україні потрібно сформулювати чіткі обмеження щодо допустимого рівня іноземного капіталу залежно від секторально-галузевого та територіального розподілу потоків інвестицій.

 

Global experience of investment security safeguard in different countries is observed in the article. It was found that approaches to guarantee investment security differ depending on the level of economic development, overall economic policy, history of economic transparency and protectionism, set of internal country criteria. Investment policy principles of the OECD that safeguard investment security were analyzed and categorized in four groups: non discrimination, transparency and predictability, regulatory proportionality and accountability. Their complex appliance ensures the effectiveness of long-term cooperation with foreign investors and protection of the national economy.

Analysis of the Ukrainian legal framework for defining investment criteria of safety and the permissible level of foreign investment in the economy allowed to systematize major gaps in investment security policy and to develop proposals to ensure investment security in Ukraine, as well as measures to safeguard investment security. Clear restrictions on the permissible level of foreign capital, depending on the sectoral and territorial distribution of investment flows should be formulated in Ukraine to ensure investment security.

 

Ключові слова: інвестиційна безпека, іноземні інвестиції, гарантування безпеки.

 

Key words: investment security, foreign investments, security safeguard.

 

 

Постановка проблеми. Залучення іноземного капіталу завжди активізує проблему пошуку балансу між притоком великих обсягів інвестицій, їх раціональним перерозподілом в країні та спрямуванням у ті галузі, які є важливими для розвитку країни. На перетині інтересів стикаються економічне бажання суб’єктів підприємницької діяльності максимізувати прибуток та основне завдання держави забезпечувати рівномірний та пропорційний розвиток країни, гарантуючи при цьому безпеку національному ринку, підприємцям, населенню. Питання інвестиційної безпеки зазвичай постає при надходженні великих обсягів іноземного капіталу, які нерівномірно розподіляються за галузями та секторами, викликають територіальні диспропорції й перекоси. Проте в умовах трансформації економіки навіть при невисоких обсягах притоку іноземного капіталу слід зважати на ті сегменти економіки, які є стратегічно важливими для країни, створювати умови для становлення розвитку національного підприємництва, оптимально поєднувати іноземний та вітчизняний інвестиційний капітал на користь розвитку національного господарства.

Іноземні інвестори дуже чутливо реагують на двояке трактування правових норм, «ручне» регулювання процесів інвестування, вибірковий підхід надання пільг та преференцій, тому навіть селективний підхід до залучення іноземних інвестицій повинен передбачати чіткість й незмінність норм, прозорість й передбачуваність процедур, регуляторну пропорційність та процесуальну справедливість. Встановлення таких принципів в Україні не лише полегшить роботу з інвесторами, а й забезпечуватиме високий рівень інвестиційної безпеки, яка є критично важливою в світлі сучасних подій в країні.

Аналіз останніх досліджень. З огляду на те, що питання інвестиційної безпеки є досить новим у вітчизняній економічній науці, проблематика гарантування інвестиційної безпеки зазвичай розглядається дослідниками в контексті аналізу ширшого поняття – економічної безпеки. Серед вітчизняних науковців, які у своїх працях приділяли увагу змісту, структурі, методам гарантування інвестиційної безпеки слід виділити О.Барановського, О.Білоруса, З.Варналія, О.Гаврилюка, А.Гальчинського, В.Геєця, М.Єрмошенка, Я.Жаліла, Т.Ковальчука, В. Кириленка, А.Сухорукова, С.Якубовського та інших.

Попри існування значної кількості напрацювань, спостерігається брак комплексних рішень з забезпечення інвестиційної безпеки, визначення чітких критеріїв балансування між інвестиційною свободою та інвестиційною безпекою, формування перспективних, а не разових та ситуативних планів інвестиційної політики з врахуванням інвестиційної безпеки. Саме тому, дослідження світового досвіду гарантування інвестиційної безпеки з метою адаптації та імплементації найбільш доцільних положень в умовах трансформування економіки України та в період зовнішніх загроз економічній й національній безпеці, є своєчасним та доречним.

Метою дослідження є визначення критеріїв та обмежувальних принципів гарантування національної інвестиційної безпеки на основі аналізу світових норм й практичного світового досвіду, а також нормативно-правових актів й реалій України та розробка на цій основі пропозицій щодо забезпечення інвестиційної безпеки країни у довгостроковому періоді.

Виклад основного матеріалу. Дискусії стосовно переваг чи недоліків іноземного інвестування точаться в економічній науці з моменту появи перших потоків капіталу між країнами. Одні дослідники стверджують, що лише завдяки відкритості економіки й надходження іноземних інвестицій можна забезпечувати належний рівень конкуренції, а, відповідно, ефективність функціонування національного господарства, інші вказують на важливості протекціоністських заходів держави для становлення й розвитку внутрішнього ринку.

До прикладу, Дж.Кентор [1] зазначає, що аналіз залежності валових інвестицій та ВВП з 1938р. в низці країн, засвідчує позитивну тенденцію впливу іноземного капіталу на економічне зростання впродовж перших п’яти років, яка супроводжується наступним 20-річним негативним ефектом, що продовжується 30 років. Аналогічні результати були отримані при аналізі іншого показника, пов’язаного з іноземними інвестиціями - зростання інвестиційного доходу – впродовж 1950-90-х рр.

В той же час, результати досліджень багатьох вчених, зокрема, Левіс К. показують, що міжнародна міграція капіталу сприяє розвитку країн і відіграє важливу роль в передачі прямих наслідків промислової революції. В такий спосіб потік інвестицій допомагає збільшити кількість та різновиди товарів і послуг й доступ до них в різних країнах світу, поширювати управлінські знання, підвищуючи рівень життя загалом [2].

На нашу думку, беззаперечним є той факт, що при раціональному підході до інвестиційної політики користь іноземного інвестування є більшою, ніж загрози, які воно несе для економіки. Однак, насамперед, слід зважати на рівень розвитку країни – в розвинених країнах, в яких відлагоджені механізми взаємодії економічних суб’єктів та держави, чітка робота інституційного середовища та контроль з боку громадянського суспільства, потенційний рівень загроз економічній безпеці від надходження іноземного капіталу буде нижчим, ніж в країнах на шляху економічної трансформації. Це зумовлено відсутністю точного й ефективного законодавства, прозорого регулювання, однозначного трактування норм і вимог, що дозволяє впроваджувати корупційні схеми, двояко підходити до вирішення одних і тих же питань, встановлювати обмеження і заборони і т.д.

Проблема вільного руху капіталу та економічної й інвестиційної безпеки поширена в світових масштабах, проте в 2000-х рр. в країнах ЄС був сплеск економічного протекціонізму, як наслідок неготовності урядів швидко відреагувати на глобалізаційні зміни, що проявлялись у великій кількості злиттів та поглинань на наднаціональному рівні. З огляду на це, Інвестиційний комітет ОЕСР у 2007р. розпочав низку дискусій, досліджень та оцінок щодо визначальних критеріїв інвестиційної безпеки, стратегічних галузей, критичної інфраструктури, допуск в які іноземних інвесторів повинен бути обмеженим чи чітко регульованим, вільного руху капіталу.

У 2008р. Інвестиційним комітетом було прийнято Звіт «Свобода інвестицій, національна безпека та стратегічні галузі» [3], в якому, в рамках проекту «Свобода інвестицій», було виокремлено низку принципів, яких повинні дотримуватись країни для гарантування національної безпеки та забезпечення безперешкодного руху капіталу (табл. 1).

 

Таблиця 1.

Принципи інвестиційної політики країн ОЕСР для гарантування національної безпеки

Критерій

Трактування

Недискримінація

Необхідність трактування в однаковий спосіб усіх інвесторів, що працюють чи мають намір працювати в країні. Якщо таких заходів недостатньо для забезпечення національної безпеки, то конкретні заходи, прийняті по відношенню до окремих інвестицій, повинні застосовуватись за конкретних обставин до кожного з конкретних інвесторів, які становлять загрозу для національної безпеки.

Прозорість/ передбачуваність

В той час як збереження конфіденційності таємної інформації  є умовою співпраці між інвестором та державою, регулювання та процедури повинні бути якомога прозорішими для забезпечення передбачуваності результатів.

Кодифікація і публікація

Основні та додаткові нормативні акти повинні бути кодифіковані і доступні для громадськості у зручній формі (наприклад, у державному реєстрі; в Інтернеті). Зокрема, критерії оцінки, що застосовуються при аналізі тої чи іншої інвестиції, повинні бути доступні для громадськості.

Попереднє повідомлення

Уряди повинні вживати заходи з повідомлення зацікавлених сторін про плани зі зміни інвестиційної політики.

Консультування

Уряди повинні зважати на думку зацікавлених сторін, коли вони розглядають потенційні зміни інвестиційної політики.

Процесуальна справедливість та передбачуваність

Чіткі терміни повинні бути застосовані до процедур розгляду іноземних інвестицій. Інформація, яка є комерційною таємницею інвестора, повинна бути захищена. Прийняття рішень щодо питань, пов’язаних з інвестуванням, повинно здійснюватися у визначених часових рамках.

Розкриття заходів інвестиційної політики

є першим кроком у забезпеченні підзвітності. Уряди повинні гарантувати, що вони адекватно розкривають заходи інвестиційної політики (наприклад, через прес-релізи, річні звіти або звіти парламенту), в той же час захищаючи інформацію, яка є комерційною таємницею і секретною інформацією.

Регуляторна пропорційність

Обмеження інвестицій або умови угод не повинні бути більшими, ніж необхідно для захисту національної безпеки, і їх потрібно уникати, коли інші існуючі заходи є адекватними і доречними для гарантування національної безпеки.

Істотні питання безпеки вирішуються самостійно.

Інвестиційні інструменти ОЕСР визнають, що кожна країна має право визначати, що є необхідним для захисту її національної безпеки. Це визначення повинно бути здійснене з використанням методів оцінки ризиків, які є чіткими і відображають умови країни, її інституційне середовище та ресурси. Повинен існувати чіткий взаємозв’язок між інвестиційними обмеженнями і загрозами національній безпеці.

Вузький фокус

Інвестиційні обмеження мають бути чітко орієнтовані на проблеми, пов'язані з національною безпекою.

Відповідна оцінка

Інвестиційні заходи, пов'язані із забезпеченням безпеки, повинні бути сформовані таким чином, щоб адекватної оцінки та знань було достатньо для прийняття зважених рішень про доцільність й переваги використання відкритих інвестиційних стратегій чи впровадження обмежуючих заходів.

Індивідуальні рішення

За умови використання обмежувальних інвестиційних заходів, вони повинні бути адаптовані до конкретних ризиків, пов'язаних з конкретними інвестиційними пропозиціями. Це означатиме впровадження раціональних заходів (особливо зі зниження ризиків), які стосуватимуться питань безпеки, але не блокуватимуть інвестицій.

«Остання інстанція»

Обмежувальні інвестиційні заходи повинні використовуватися в крайньому випадку, коли інші дії (наприклад, галузеве ліцензування, політика в галузі конкуренції, правила фінансового ринку) не можуть бути використані для усунення проблеми, пов'язаної з безпекою.

Відповідальність

Процедури парламентського контролю, судового розгляду, періодичних регуляторних оцінок впливу, а також вимоги й рішення щодо блокування інвестицій, які будуть прийняті на високих урядових рівнях, слід розглядати у спільній відповідальності з виконавчим органом.

Відповідальність перед громадянами

Органи, відповідальні за обмежувальну інвестиційну політику повинні бути підзвітні громадянам, від імені яких приймаються заходи цієї політики. Країни використовують поєднання політичних і судових механізмів нагляду, щоб зберегти нейтралітет і об'єктивність процесу розгляду інвестицій, в той же час забезпечуючи політичну відповідальність перед народом.

Міжнародні механізми відповідальності

Всі країни колективно зацікавлені у підтримці міжнародних інвестиційних стратегій, які відкриті, законні і справедливі. За допомогою різних міжнародних стандартів уряди визнають цей колективний інтерес і погоджуються брати участь у відповідних міжнародних механізмах відповідальності (наприклад, повідомлення ОЕСР щодо обмежувальної інвестиційної політики). Зокрема, це допоможе стримувати внутрішній політичний тиск для обмежувальної і дискримінаційної політики. Уряди країн-реципієнтів повинні долучатись і підтримувати ці механізми.

Звернення (для іноземних інвесторів)

Можливість іноземних інвесторів домагатися перегляду рішення про обмеження іноземних інвестицій за допомогою адміністративних процедур або перед судом може підвищити відповідальність. Судові та адміністративні процедури можуть бути дорогими і трудомісткими для обох сторін, тому важливо забезпечити ефективність, цілісність і об'єктивність рішень, щоб мінімізувати такі звернення. Можливість звернення за правовою допомогою не повинна заважати виконавчій влади у виконанні обов'язків по захисту національної безпеки.

Повноваження для прийняття важливих рішень повинні бути на вищому політичному рівні

Прийняття критичних рішень при інвестуванні (наприклад, рішення про блокування інвестицій) повинно здійснюватися на найвищому рівні, оскільки такі рішення можуть обмежити свободу вираження прав власності, що є основою ринкової економіки, і тому, що вони часто вимагають координації серед численних державних функцій. Остаточні рішення про заборону (або призупинення) інвестицій повинні бути прийняті на рівні глав держав або міністрів.

Ефективне управління державним сектором

Розгалуженість системи державного управління гарантуватиме, що посадові особи і державні службовці, відповідальні за забезпечення інвестиційної безпеки, підлягатимуть належному стимулюванню і контролю, що забезпечуватиме якісне виконання ними службових обов'язків, відсутність корупції, стороннього впливу і конфлікту інтересів.

Джерело: складено за [3; 4]

 

Уряди країн ОЕСР домовились дотримуватись цих принципів та працювати далі над розробкою і впровадженням подальших положень щодо гарантування інвестиційної безпеки.

Однак, ці принципи не матимуть ефекту, якщо представники усіх органів влади, які беруть участь у процесі залучення та супроводу інвестиційного процесу, не будуть їх дотримуватись. При цьому, урядам країн з трансформаційною економікою необхідно пам’ятати, що якісне й прозоре інформування іноземних інвесторів про національну систему залучення інвестицій формуватиме позитивний прецедент для подальшого інерційного інвестування завдяки поширенню позитивного досвіду. Цією особливістю іноземних інвесторів скористались українські регіони (зокрема, Львівська й Дніпропетровська області), які завдяки ефективній співпраці з низкою великих інвесторів змогли залучити додатковий пул дрібних іноземних капіталовкладників.

На превеликий жаль, в сучасних умовах принципів, представлених в табл. 1, в Україні дотримуються лише частково. Це повязано з тим, що в процесі трансформаційних змін проблематиці інвестиційної безпеки в країні не приділяли належної уваги. Закон «Про основи національної безпеки України» [5] було прийнято лише у 2003р. (а Стратегію національної безпеки України лише в 2015р.) і він визначає «основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності», проте не містить жодних спеціальних положень щодо інвестиційної безпеки.

До загроз національним інтересам і національній безпеці в економічній сфері віднесено лише загальне положення про «небезпечне для економічної незалежності України зростання частки іноземного капіталу у стратегічних галузях економіки». При цьому, в країні не було розроблено ані загальнодержавних стандартів, які б визначали галузі, сектори, сегменти, напрями інвестування, притік іноземних інвестицій в які може нести потенційну загрозу економіці країни, якщо їх рівень досягне певного критичного значення, ні визначників того, який рівень іноземного капіталу слід вважати критичним для певної сфери.

Парадоксально, але у Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020» [6], прийнятій у 2015р., теж відсутні положення про гарантування інвестиційної безпеки країни в процесі реалізації проекту «Україна - хаб для інвестицій» та Програми залучення інвестицій, передбаченій у «векторі розвитку». «Вектор безпеки» Стратегії містить нагадування про необхідність «забезпечення гарантій безпеки держави, бізнесу та громадян, захищеності інвестицій і приватної власності» без подальшого вказання дій, заходів, інструментів.

Аналіз нормативно-правової бази України на предмет положень, що визначають критерії інвестиційної безпеки, допустимий рівень іноземного інвестування в економіку, обмежень інвестування та ін., дозволив систематизувати основні прогалини в політиці інвестиційної безпеки, а саме:

 - відсутність чіткого визначення сфер, інвестування в які заборонено;

 - відсутність чітких обмежень для іноземних інвесторів;

 - відсутність розуміння й визначення поняття «критична інфраструктура» та управління її інвестиційною безпекою;

 - відсутність національних принципів інвестиційної політики для гарантування інвестиційної безпеки на зразок принципів ОЕСР;

 - відсутність системних рішень й перспективних планів по роботі з іноземними інвесторами, які створюють джерела інвестиційних можливостей та мають певні інвестиційні наміри.

Результати аналізу законодавства представлені в табл. 2.

 

Таблиця 2.

Обмеження іноземного інвестування в Україні

Нормативно-правовий акт

Зміст обмеження

Господарський кодекс України

п. 5 ст. 116 – Законом можуть бути визначені галузі господарювання та/ або території, в яких встановлюється загальний розмір участі іноземного інвестора, а також території, на яких діяльність підприємств з іноземними інвестиціями (частка іноземного інвестора перевищує 10%) обмежується або забороняється, виходячи з вимог національної безпеки.

п. 2 ст. 117 Іноземні підприємства[1] не можуть створюватися в галузях, визначених законом, що мають стратегічне значення для безпеки держави.

Земельний кодекс України

ч. 5 ст. 22 Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

ст. 82 – для іноземних інвесторів встановлюється особливий порядок одержання права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення.

ст. 129 визначає особливості продажу земельних ділянок державної або комунальної власності іноземним державам, іноземним юридичним особам (за погодженням з Верховною Радою України або з Кабінетом Міністрів України).

Кодекс України «Про надра»

Ст. 68 - Надання надр у користування іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам

Іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам надра у користування та право на переробку мінеральної сировини надаються на конкурсній основі на підставі угод (контрактів), що укладаються відповідно до вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів України.

Порядок укладання контрактів на користування надрами та переробку мінеральної сировини за участю іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб визначається Кабінетом Міністрів України.

Стратегія національної безпеки

Протидія актуальним загрозам національної безпеки, а саме:

п. 3.1. «блокування зусиль України щодо протидії монополізації стратегічних галузей національної економіки російським капіталом, щодо позбавлення залежності від монопольних постачань критичної сировини, насамперед енергетичних ресурсів».

п. 4.9. Ключовою умовою нової якості економічного зростання є забезпечення економічної безпеки шляхом:

 - ефективного застосування механізму спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), унеможливлення контролю стратегічних галузей капіталом держави-агресора.

Закон України «Про основи національної безпеки України»

ст. 7 – до загроз національним інтересам і національній безпеці в економічній сфері віднесені:

 - критична залежність національної економіки від кон’юнктури зовнішніх ринків;

 - небезпечне для економічної незалежності України зростання частки іноземного капіталу у стратегічних галузях економіки.

Закон України «Про режим іноземного інвестування»

ст.7 – Законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів і підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог національної безпеки.

Закон України «Про приватизацію державного майна»

п. 4 ст.51 – в класифікації об’єктів, дозволених для приватизації, в групі Г окремі умови визначено для об’єктів: «єдині майнові комплекси державних підприємств та акції акціонерних товариств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави або ознаки домінування на загальнодержавному ринку товарів (робіт, послуг)[2], підприємств оборонно-промислового комплексу…»

Закон України «Про Державну програму приватизації на 2012-2014рр.»

п. 2 ст. 4 передбачає застосування індивідуальних засад приватизації підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, підприємств з ознаками домінування на загальнодержавному ринку товарів (робіт, послуг) і таких, що потребують спеціального підходу у зв’язку з тим, що використовують у процесі виробництва унікальні ресурси та нематеріальні активи (група Г (див. вище);

с. 12 - для підвищення рівня привабливості приватизації для інвесторів і створення позитивного іміджу приватизації в Україні та світі передбачається забезпечити передачу 5-10 % акцій об’єктів, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, об’єктів з ознаками домінування на загальнодержавному ринку товарів (робіт, послуг) для продажу дрібними пакетами на фондовому ринку, що створить умови для участі у приватизації широких верств населення і сприятиме розвитку фондового ринку.

Закон України «Про телебачення і радіомовлення»

п. 2 ст. 12 – «в Україні забороняється засновувати та брати участь в телерадіоорганізаціях або провайдерах програмної послуги фізичним і юридичним особам, які є резидентами країни, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом…»

Джерело: складено автором за [5; 8; 9; 10; 11; 12; 13; 14]

 

Якщо при аналізі правових норм у 2007р. [15] в Україні взагалі не було визначено переліку галузей, що мають стратегічне значення для країни і які повинні бути захищені від втручання іноземного капіталу й управління, то вже у «Стратегії-2020» більш чітко окреслено важливість «ефективного застосування механізму спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), унеможливлення контролю стратегічних галузей капіталом держави-агресора», а серед секторальних пріоритетів виділено важливість «створення найкращих у Центральній і Східній Європі умов для інвесторів, залучення іноземних інвестицій у ключові галузі економіки, зокрема в енергетичний і транспортний сектори, як інструменту забезпечення національної безпеки».

Тобто, питання національної, зокрема, інвестиційної безпеки актуалізувались під впливом воєнної агресії, яка стала імпульсом для впровадження стратегічних змін у багатьох сферах життя країни. Наступним кроком, на нашу думку, повинно стати прийняття стандартів інвестиційної безпеки з чіткою регламентацією галузей, секторів, регіонального розподілу надходження іноземного капіталу для гарантування належного й диверсифікованого розвитку країни.

Раціональна та ефективна інвестиційна політика в сучасних умовах повинна відповідати певним вимогам комплексності і, насамперед, бути перспективною, а не одномоментною й ситуаційною.

З огляду на це, серед першочергових заходів з гарантування інвестиційної безпеки в Україні, які потребують термінового впровадження, виділимо:

1. сформувати систематизований перелік галузей, в які заборонено іноземне інвестування, так званий “closed list”;

2. систематизувати галузі й напрями, доступ іноземних інвесторів в які обмежений з визначенням рівня та прозорих умов впровадження цих обмежень (наприклад, принцип «золотої акції»);

3. розробити галузеві й регіональні ідентифікатори інвестиційної безпеки;

4. запровадити національні принципи інвестиційної політики для стимулювання іноземного інвестування з одночасним захистом національних інтересів;

5. сформувати комплексні стандарти інвестиційної безпеки, які включатимуть ключові положення та ідентифікатори й систематизувати їх у національному законодавстві.

Ці заходи повинні бути реалізовані в рамках «Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020», доповнивши положення про «вектор безпеки» і можуть стати частиною «Програми залучення інвестицій», створюючи підґрунтя для кодифікації інвестиційного законодавства в Україні.

 

Висновки. Підсумовуючи, слід зазначити, що в умовах нестачі іноземних інвестиційних ресурсів та активного впровадження заходів з їх залучення в країнах з трансформаційною економікою, й в Україні зокрема, помилковим є твердження про те, що недоречно впроваджувати заходи з гарантування інвестиційної безпеки, оскільки рівень іноземних інвестицій не досягає критичних й загрозливих значень ані в регіональному розрізі інвестицій, ані в галузевому. Принципи інвестиційної політики й комплексні стандарти інвестиційної безпеки, за умови виваженого підходу до їх впровадження з врахуванням ситуації в окремій країні, дають змогу цілеспрямовано проводити структурну перебудову національної економіки, захищають внутрішній ринок від негативного зовнішнього впливу. Імплементація провідного світового досвіду щодо забезпечення інвестиційної безпеки прискорить прогресивні структурні та інституціональні зміни в економіці, сприятиме поліпшенню інвестиційного клімату, підвищенню ефективності інвестиційних процесів. Розробка стандартів й ідентифікаторів інвестиційної безпеки України становитиме основу для наших подальших досліджень.

 

Література.

1. Dixon, William J., and Terry Boswell. (1996). "Dependency, Disarticulation, and Denominator Effects: Another Look at Foreign Capital Penetration." American Journal of Sociology, 102 (2): 543-62. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.researchgate.net/publication/249175700_Dependency_Disarticulation_and_Denominator_Effects_Another_Look_at_Foreign_Capital_Penetration

2. Lewis, C. Debtor and Creditor Countries: 1938-1944. (1948). - D.C.: Brookings Institution. Washington.

3. Freedom of investment, national security and “strategic industries” // Progress Report by the OECD Investment Committee. – 2008. - [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.oecd.org/investment/investment-policy/40473798.pdf

4. Guidance for recipient country investment policies relating to national security. Recommendation adopted by the OECD Council on 25 May 2009. - [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.oecd.org/investment/investment-policy/43384486.pdf

5. Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року № 964-IV зі змінами й доповненнями від 07.08.2015. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/964-15.

6. Стратегія сталого розвитку «Україна – 2020» від 12 січня 2015 року № 5/2015. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5/2015/print68

7. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV зі змінами й доповненнями від 20.09.2015 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/436-15.

8. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III. - [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/print1445101620546868

9. Кодекс України «Про надра» від 27 липня 1994 року № 132/94-ВР зі змінами й доповненнями від 12.07.2015. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/132/94-%D0%B2%D1%80

10. Стратегія національної безпеки України від 26 травня 2015 року № 287/2015. - [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/287/2015/pa14

11. Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 року N 93/96-ВР зі змінами й доповненнями від 11.08.2013. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/93/96-%D0%B2%D1%80.

12. Закон України «Про приватизацію державного майна» 4 березня 1992 року № 2163-XII зі змінами і доповненнями 06.06.2015. - [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2163-12/print1445175481334703.

13. Закон України «Про Державну програму приватизації на 2012-2014рр.» від 13 січня 2012 року № 4335-VI.- [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4335-17.

14. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 року N 3759-XII зі змінами й доповненнями від 01.10.2015. - [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3759-12/print1445117048757262.

15. Аналітична довідка «Участь іноземних інвесторів у приватизації» // Центр соціально-економічних досліджень CASE, Варшава-Київ, 2007. - [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.case-ukraine.com.ua/u/db/4d7b242a2279bdb459ffde26e3128.pdf.

 

References.

1. Dixon, William J., and Terry Boswell. (1996). "Dependency, Disarticulation, and Denominator Effects: Another Look at Foreign Capital Penetration". American Journal of Sociology, 102 (2): 543-562., available at: http://www.researchgate.net/publication/249175700_Dependency_Disarticulation_and_Denominator_Effects_Another_Look_at_Foreign_Capital_Penetration (Accessed 10 October 2015).

2. Lewis, C. (1948) Debtor and Creditor Countries: 1938-1944. - D.C.: Brookings Institution. Washington.

3. The official page of the OECD Council (2008), “Freedom of investment, national security and “strategic industries”. Progress Report by the OECD Investment Committee, available at: http://www.oecd.org/investment/investment-policy/40473798.pdf (Accessed 10 October 2015).

4. The official page the OECD Council (2009), “Guidance for recipient country investment policies relating to national security”, available at: http://www.oecd.org/investment/investment-policy/43384486.pdf (Accessed 10 October 2015).

5. The Verkhovna Rada of Ukraine (2015), The Law of Ukraine “Basics of national security of Ukraine”, available at: http://zakon3.rada.gov.ua/lavs/shov/964-15. (Accessed 10 October 2015).

6. The Verkhovna Rada of Ukraine (2015), The Law of Ukraine “Strategy of sustainable development of Ukraine – 2020, available at: http://zakon0.rada.gov.ua/lavs/shov/5/2015/print68 (Accessed 10 October 2015).

7. The Verkhovna Rada of Ukraine (2003), “Commercial Code of Ukraine”, available at: http://zakon0.rada.gov.ua/lavs/shov/436-15 (Accessed 10 October 2015).

8. The Verkhovna Rada of Ukraine (2001), “Land Code of Ukraine”, available at: http://zakon0.rada.gov.ua/lavs/shov/2768-14/print1445101620546868 (Accessed 10 October 2015).

9. The Verkhovna Rada of Ukraine (1994), “Subsoil Code of Ukraine”, available at:  http://zakon0.rada.gov.ua/lavs/shov/132/94-%D0%B2%D1%80 (Accessed 10 October 2015).

10. The Verkhovna Rada of Ukraine (2015), “Strategy of the national secutiry of Ukraine”, available at: http://zakon3.rada.gov.ua/lavs/shov/287/2015/pa14 (Accessed 10 October 2015).

11. The Verkhovna Rada of Ukraine (1996), The Law of Ukraine “Regime of foreign investing”, available at: http://zakon4.rada.gov.ua/lavs/shov/93/96-%D0%B2%D1%80 (Accessed 10 October 2015).

12. The Verkhovna Rada of Ukraine (1992), The Law of Ukraine “Privatization of state property”, available at: http://zakon5.rada.gov.ua/lavs/shov/2163-12/print1445175481334703 (Accessed 10 October 2015).

13. The Verkhovna Rada of Ukraine (2012), The Law of Ukraine “State program of privatization for 2012-2014”, available at: http://zakon0.rada.gov.ua/lavs/shov/4335-17 (Accessed 10 October 2015).

14. The Verkhovna Rada of Ukraine (1993), The Law of Ukraine “On television and radio”, available at: http://zakon3.rada.gov.ua/lavs/shov/3759-12/print1445117048757262 (Accessed 10 October 2015).

15. Center for social and economic studies CASE (2007), “Analytical report “Foreign investors participation in privatization”, available at: http://vvv.tsase-ukraine.tsom.ua/u/db/4d7b242a2279bdb459ffde26e3128.pdf (Accessed 10 October 2015).

 


[1] п.1 ст. 117 Господарського кодексу України визначено, що «іноземним підприємством є унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб.

[2] Підприємством, що має ознаки домінування на загальнодержавному ринку товарів (робіт, послуг), вважається підприємство, яке має частку на загальнодержавному ринку товарів (робіт, послуг), що перевищує 35 відсотків, або разом з одним або двома іншими підприємствами має на такому ринку сукупну частку, що перевищує 50 відсотків, або не більш ніж з чотирма іншими підприємствами має на такому ринку сукупну частку, що перевищує 70 відсотків;

 

Стаття надійшла до редакції  20.10.2015 р.