EnglishНа русском

Ефективна економіка № 10, 2015

Переглянути у форматі pdf

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ
О. В. Матвійчук

УДК 336.1:504.06

 

О. В. Матвійчук,

к. е. н, доцент кафедри економіки та фінансів,

Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне

 

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

 

O. V. Matviichuk,

PhD, associate professor department of economy and finance Private Higher Education Establishment Academician

Stepan Demianchuk International University of Economics and Humanities, Rivne

 

GOVERNMENT REGULATION OF NATURAL RESOURCE USE EFFICIENCY

 

Досліджується важливість реформування державного регулювання природоохоронної діяльності. Розглянуто основні питання галузей охорони довкілля, механізми реалізації та інтеграції екологічної політики Україні з країнами Європейського союзу. Здійснено аналіз сучасного екологічного стану земельних, водних та інших природних ресурсів. Аналізуються варіанти вирішення завдання повноцінної реалізації державної політики сталого інноваційно-інвестиційного розвитку водного господарства за допомогою залучення ресурсів держави, регіонів та приватного бізнесу. Автор робить висновки, що недосконалість економічного механізму природокористування і реалізація природоохоронних заходів, недостатня ефективність наявної системи управління охороною та використанням природних ресурсів зумовлена недоліками нормативно-правової бази й організаційною структурою управління. Зокрема розв'язанню нагальних проблем сприяла б розробка і прийняття на законодавчому рівні державної Стратегії сталого розвитку. Сформульовано пропозиції та комплекс заходів по забезпеченню охорони довкілля та екологічної безпеки в Україні.

 

The arcticle proves the importance of reforming the state environmental control. The main environmental issues, mechanisms of implementation and integration of environmental policy Ukraine with the European Union were considered.. The analysis of the current status of land, water and other natural resources was made. The task of full implementation of the state policy of sustainable innovation and investment development of water management through the involvement of state resources, regions and private business is investigated. The author concluded that imperfect economic mechanism of nature and implementation of environmental protection measures is due lack of effectiveness of the existing system of protection and use of natural resources, shortcomings of the legal framework and organizational structure management. In addition, the resolution of pressing issues would contribute to the development and adoption of the legislative national strategy on sustainable development. Suggestions and complex measures for environmental protection and ecological safety in Ukraine were made.

 

Ключові слова: державне регулювання, природні ресурси, екологічна політика, Стратегія сталого розвитку, охорона довкілля, водне господарство, природоохоронні заходи.

 

Keywords: Key words: state regulation of natural resources, environmental policy, the strategy of sustainable development, environmental protection, water management, environmental protection measures.

 

 

Постановка проблеми. Перебудова економіки відповідно до вимог ринкових відносин висуває нагальні завдання підвищення рівня ефективного використання природних ресурсів, а також зумовлює потребу зміни підходів до оцінювання стану природних ресурсів.

Обраний Україною шлях до євроінтеграції, зокрема вступ до Світової організації торгівлі, передбачає перехід на світові стандарти оцінювання потенціалу природних ресурсів. З огляду на зазначене постає необхідність вироблення сучасних рішень щодо еколого-економічного оцінювання використання природних ресурсів. Передусім, принципового перегляду вимагає державна політика в сфері ефективності використання та охорони природних ресурсів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Важливість та актуальність означених завдань в процесі державного регулювання ефективності використання природних ресурсів підтверджено та закріплено у законодавчій базі, низці державних програм та проектів, як-от: Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища»,. Правовий режим окремих видів природних ресурсів (землі, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, тваринного світу) встановлюється виключно кодексами та законами, до яких слід віднести Водний кодекс від 06.06.1995 р., Земельний кодекс від 25.10.2001 р., Лісовий кодекс від 21.01.1999 р., Кодекс України про надра від 27.07.1994 р., Закон України "Про тваринний світ" від 13.12.2001 р., Закон України "Про рослинний світ" від 09.04.1999 р., Закон України "Про охорону атмосферного повітря" від 16.10.1992 р. тощо.

Останнім часом вітчизняними та зарубіжними вченими активно обговорюється  питання ефективного державного регулювання використання природних ресурсів на основі європейського досвіду. Значний внесок у вивчення цих питань зробили І.К.Бистряков, О.О. Веклич, Т.П.Галушкіна, Б.М.Данилишин, О.С.Заржицький, Р.П.Івануха, І.М.Синякевич, Р.Крамер, М.А. Хвесик, А.В. Яцик. Незважаючи на значну кількість наукових праць присвячених державному регулюванню ефективності використання природних ресурсів, не достатньо розробленими залишаються питання необхідних обсягів інвестицій для оновлення технологій для реалізації природоохоронних заходів, не визначено механізм оцінки впливу природокористування на еколого-економічний стан окремих регіонів. Водночас, слід визнати, що досвід європейських країн з питання оцінки та пріоритетних напрямів державного регулювання екологічної безпеки на рівні регіону досліджено недостатньо.

Крім того, слід визнати, що в нашій країні досі не визначено єдиного підходу до методики оцінювання природного базису суспільства (об'єктів природокористування) як елементів природного середовища (екологія) і природного ресурсу (економіка) в їхньому взаємозв'язку з огляду на багатофункціональність природних ресурсів. Попри вказане наявність різновекторних відомчих є вагомим чинником гальмування процесу раціонального використання, відтворення та збереження природних ресурсів.

Метою статті є дослідження нового підходу державному регулюванні в питаннях використання природних ресурсів, розглянуто необхідність впровадження нової економічної моделі та нових принципів державного регулювання. Ефективность природокористування зумовлена об’єктивною логікою розвитку ринкових відносин. Також варто додати, що потреба означеного оновлення назріла вже давно.

Виклад основного матеріалу. Упродовж останніх років вітчизняні та закордонні експерти характеризують екологічну ситуацію в Україні як кризову та вбачають причини такого становища у нехтуванні упродовж тривалого часу і державою, і суб’єктами господарювання об’єктивних законів розвитку відтворення природного ресурсного комплексу [1].

На сьогодні сформованість кризової екологічної ситуації в Україні пояснюють структурними деформаціями національного господарства, за яких перевагу надавали розвитку сировинно-видобувних, найбільш небезпечних, галузей промисловості. Названі чинники, а також недостатність протягом останніх десятиріч необхідних обсягів інвестицій для оновлення технологій та реалізації природоохоронних заходів зумовили незадовільний стан довкілля [2].

З іншого боку, на думку експертів, подальший розвиток національного господарства позначений потребою збільшення обсягів використання води на фоні вичерпаності водних ресурсів на більшій частині території нашої країни. Відтак, для промислових виробництв, які використовують водні ресурси, набувають актуальності питання розвитку за рахунок більш ефективного та економного витрачання води, впровадження безводних технологій, розвитку поворотного і повторного водопостачання [3, с.69]. Стимулом до перерахованих кроків виступають й економічні, й екологічні передумови.

Виняткове значення в процесі державного регулювання раціонального використання природних ресурсів мало прийняття важливих нормативних актів, які щоправда з’явилися на світ із розривом у майже п'ятнадцять років. Йдеться про такі документи, як:

1. Постанова Верховної Ради України Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998, N 38-39, ст.248 )[4]

2. Закон України від 24.05.2012 № 4836-VI "Про затвердження Загальнодержавної цільової програми розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року"

3. Закон України від 21.04.2011 року № 3268-VI "Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2030 року"[5]

4. Закон України "Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року"[6].

Це лише частина документів які покликані зменшити кризове навантаження на природні ресурси та дають можливість говорити про відтворювальний підхід який доцільно використовувати для оцінки природних ресурсів України

Серед проблем, що потребують негайного вирішення: погіршення якості питної води внаслідок незадовільного екологічного стану джерел питного водопостачання, стала тенденцію до значного забруднення водних об'єктів через неупорядковане відведення стічних вод від населених пунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь. У наведених документах вказано на необхідність розв’язання проблеми забезпечення потреб населення і галузей національної економіки у водних ресурсах. Визнано вимогу значного підвищення ефективності державного управління водними ресурсами, їхнього використання й охорони від кількісного та якісного виснаження. Наголошено на завданні повноцінної реалізації державної політики сталого інноваційно-інвестиційного розвитку водного господарства із залученням ресурсів держави, регіонів та приватного бізнесу.

Основними причинами низької віддачі земельного потенціалу в Україні є безгосподарне ставлення до землі, тривала відсутність реального власника, помилкова стратегія максимального залучення земель до обробітку, недосконалі техніка і технологія обробітку землі та виробництва сільськогосподарської продукції, невиважена цінова політика, недотримання науково обґрунтованих систем ведення землеробства і, зокрема, повсюдне недотримання сівозмін, внесення недостатньої кількості органічних добрив, низький науково-технічний рівень проектування, будівництва та експлуатації меліоративних систем, недосконала система використання і внесення мінеральних добрив та невиконання природоохоронних, комплексно-меліоративних, протиерозійних та інших заходів. Якісний стан земельного фонду постійно погіршується. [х]

Значною проблемою, вирішення якої займає важливе місце в подолання критичної екологічної ситуації, є поводження з відходами: їх утворенням, накопиченням, зберіганням і переробленням, що характеризується подальшим розвитком загроз для навколишнього природного середовища, здоров'я населення, для місцевої економіки і умов життя загалом. В Україні прогресує утворення та вивезення на полігони твердих побутових відходів (ТПВ). За даними Головного управління статистики України, у 2014 році утворилось 11 млн.т. З відходами, крім того, втрачається значний ресурсний потенціал, а відтак актуалізуються питання їх рециклінгу. Сміттєзвалища займають значні території родючих земель, які, до тогож, знаходяться навколо населених пунктів. Проблема відходів в Україні вирізняється особливою масштабністю і значимістю як внаслідок домінування в національному господарстві ресурсоємних багатовідхідних технологій, так і через відсутність ефективних рішень щодо подолання проблемного питання.

Окремо необхідно вказати на недосконалість економічного механізму природокористування і реалізації природоохоронних заходів, недостатню ефективність наявної системи управління охороною та використанням природних ресурсів, зумовлену недоліками нормативно-правової бази й організаційної структури управління.

Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення  поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва. Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України. [4].

Перераховані факти слугують причиною регламентації законодавчою владою потреби якнайшвидшого зменшення антропогенного навантаження на природні об'єкти. Для досягнення екологічно безпечного використання природних ресурсів у ході задоволення господарських потреб суспільства визнано необхідність удосконалення системи обліку, моніторингу та контролю за забрудненням навколишнього середовища. На прикладі водних ресурсів: передбачено провести розроблення та введення в дію системи ідентифікації та інструментального контролю за усіма стаціонарними джерелами забруднення поверхневих вод із створенням відповідної інформаційної бази даних.

На підставі аналізу документів можемо констатувати, що, попри чітке усвідомлення фахівцями змісту природоохоронної проблематики та визнання її на державному рівні, повномасштабного її вирішення в Україні досі не відбулося, а окреслені вище завдання і сьогодні залишаються актуальними, потребують відповідно до вимог Європейського союзу подальшого вирішення.

Здійснюючи огляд сучасних вимог регіональної екологічної політики, що реалізується, зокрема, у країнах ЄС можна виділити наступне:

- розроблення і реалізація регіональних стратегій із залученням цільових індикаторів збереження екосистем з метою подолання сучасних тенденцій щодо їхньої деградації;

- забезпечення сталого збалансованого землекористування з використанням екологічно раціонального територіального планування та управління земельними ресурсами;

- створення комплексної регіональної інфраструктури охорони, оздоровлення і відтворення навколишнього природного середовища та його екосистем (водокористування, землекористування, санітарно-гігієнічна структура, системи поводження з відходами тощо);

- розвиток чистого виробництва, стимулювання екологічного підприємництва, доступність екологічної інформації;

- розроблення регіональних стратегій, покликаних стимулювати зміну нераціональних регіональних структур споживання, з урахуванням місцевих культурних традицій[7].

Глобальні та європейські принципи екологічної політики ґрунтуються на екосистемному підході і потребують змін на регіональному рівні. Необхідно почати з місцевого рівня екологічної політики у складі регіональної політики та здійснити необхідні інституційні перетворення з метою формування нового правового і економічного регулювання взаємодії державних органів різних рівнів і природокористувачів. При цьому діяльність законодавчих і виконавчих органів влади повинна бути сконцентрована на вирішенні наступних проблем:

- ефективне використання природно-ресурсного потенціалу країни;

- перехід до сталого розвитку України з врахуванням екологічних і природно-рекреаційних умов конкретних територій;

- підтримка мінімально необхідного рівня екологічної безпеки на різних рівнях;

- активна участь різних верств населення і соціальних груп у реалізації державної екологічної політики, в тому числі на регіональному рівні.

Динаміка економічного розвитку як елемент сталого розвитку тривалий час характеризується серйозними проблемами. За офіційними статистичними даними, валовий внутрішній продукт в Україні на початок 2013 р. становив 76,4% від рівня 1990 р. На сучасному етапі можна виокремити низку факторів, які зумовлюють виникнення внутрішніх та зовнішніх загроз державного рівня. Зокрема, це загострення проблем у паливно-енергетичному комплексі; руйнування матеріальної бази промислового потенціалу, сільського господарства, транспорту, зв'язку, будівництва; втрата передових позицій з різних напрямів фундаментальної та прикладної науки; погіршення екологічної ситуації; зубожіння широких верст населення; погіршення демографічної ситуації. Якщо в рейтингу за компонентами якості життя сталого розвитку в 2005 р. Україна посіла 47-ме місце, то у 2012 р. - 73-тє, що свідчить про зниження певної групи соціально-економічних показників. Розв'язанню нагальних проблем сприяла б розробка і прийняття на законодавчому рівні державної Стратегії сталого розвитку із чітким визначенням шляхів усіх сфер розвитку держави. Україна має і ресурсний потенціал, і унікальні природні умови, які важливо зберегти для нащадків [8,ст.8-9.].

Згідно Стратегії Державної екологічної політики України на період до 2020 року однією зі стратегічних цілей розвитку країни є формування економічного та фінансового механізмів забезпечення сталого розвитку[6].

Однак, внаслідок обмеженості бюджетних коштів важливим є пошук нових джерел фінансування природоохоронних заходів, спрямованих на ліквідацію забруднення, забезпечення екологічної безпеки, заходів, пов’язаних з відтворенням та підтриманням природних ресурсів у належному стані. Як зазначено в Стратегії, необхідно забезпечити сприятливий податковий, кредитний та інвестиційний клімат для залучення коштів міжнародних донорів та приватного капіталу в природоохоронну діяльність, створення суб’єктами господарювання систем екологічного управління, впровадження більш чистого виробництва, технологій ресурсо- та енергозбереження [6].

Попри зазначене, як наголошує професор І. Синякевич, сучасна ринкова економічна система, що базується на неокласичній економічній теорії і в якій не враховано обмеженість ресурсів довкілля, асиміляційну спроможність земної біосфери та глобальні екологічні загрози, не здатна вирішувати проблему оптимального розвитку світової економіки в умовах багатоаспектних екологічних обмежень [9].

Окремо, на наш погляд, потрібне врахування затрат на попередження шкоди та на відтворення природних ресурсів. Зрозуміло, що необхідність запровадження того чи іншого платежу має бути обґрунтованою. При цьому слід спиратися на результати ретельного еколого-економічного оцінювання використання природних ресурсів та ефективності здійснення природоохоронної діяльності. Реалізація такого підходу дасть можливість у майбутньому попередити помилки екстенсивного принципу використання природних ресурсів.

Висновок. Кризова екологічна ситуації в Україні пояснюється структурними деформаціями національного господарства, за яких перевагу надавали розвитку сировинно-видобувних, найбільш небезпечних, галузей промисловості, також причина в низькому рівні екологічної свідомості суспільства. Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України. Глобальні та європейські принципи екологічної політики ґрунтуються на екосистемному підході і потребують змін на регіональному рівні. На сучасному етапі необхідно впровадження нового підходу державному регулюванні в питаннях використання природних ресурсів, нових принципів державного регулювання. Важливо законодавчо закріпити, що функцією платежів за використання природних ресурсів має стати створення економічних передумов для розширеного відтворення природно-ресурсного потенціалу. Недосконалість економічного механізму природокористування і реалізація природоохоронних заходів, недостатня ефективність наявної системи управління охороною та використанням природних ресурсів зумовлена недоліками нормативно-правової бази й організаційною структурою управління ресурсним потенціалом країни. Розв'язанню нагальних проблем сприяла б розробка і прийняття на законодавчому рівні державної Стратегії сталого розвитку із чітким визначенням шляхів усіх сфер розвитку держави.

 

Література.

1. Дідик В.Г. Правове регулювання відносин в сфері довкілля в Європейському союзі та в Україні: порівняльно-правове дослідження // За заг. ред. к.е.н. Дідика В.Г.-К.: 2007. –579с.

2. Френсіс М. О`Доннелл. Що криється за нестачею води: недосконалість влади, бідність та глобальна криза водних ресурсів / О`Доннелл, Френсіс М. // Вода і водоочисні технології – 2007. – №3. – С.6-9.

3. Яцик А.В. Водогосподарська екологія / А.В. Яцик. – К., 2004. – Т 3, кн.5. – 496 с.

4. Про основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки: Постанова Верховної Ради України від 5 березня 1998 року № 188/98-ВР // Відомості Верховної Ради України.-1998.-38-39.

5. Закон України «Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2030 року», затверджений 21.04.2011 року № 3268-VI [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3268-17

6. Закон України "Про Основні засади (стратегію)державної екологічної політики України на період до 2020 року"[ Електронний ресурс] – Режим доступу:  http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2818-17

7. Заключний звіт з науково-дослідної роботи «Проведення аналізу стану реалізації регіональної екологічної політики» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://www.menr.gov.ua/docs/activity-ecopolit/NDR%20regionalna%20politika%202013.doc

8. .ХвесикМ. Сталий розвиток України : проблеми та перспективи / М. Хвесик // Економіст. - 2011. - №4. - С. 8-9.

9. Синякевич І. Основні постулати екологічної економіки як теоретична основа екологічної політики / І.Синякевич // Економіка України. – 2006. – № 7. – С. 49–54.

 

References.

1.Didyk, V.H. (2007), Pravove rehuliuvannia vidnosyn v sferi dovkillia v Yevropejs'komu soiuzi ta v Ukraini: porivnial'no-pravove doslidzhennia [Legal regulation of relations in the field of the environment in the European Union and Ukraine: comparative legal research], Derzhavnyj departament z pytan' adaptatsii akonodavstva, Kyiv, Ukraine.

2. O`Donnell, Frensis M. (2007), What lies behind Scarcity: imperfect power, poverty and the global water crisis, Voda i vodoochysni tekhnolohii, vol. 3, pp. 6-9.

3.Yatsyk, A.V. (2004),Vodohospodars'ka ekolohiia [Water Management environment], Heneza, Kyiv, Ukraine.

4. The Verkhovna Rada of Ukraine (1998), Resolution "On main directions of state policy of Ukraine in the field of environment, natural resources and environmental security", Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, pp. 38-39 .

5. The Verkhovna Rada of Ukraine (2012), The law of Ukraine On approval of the National Programme of mineral resources of Ukraine till 2030, available at: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3268-17 (Accessed 15.10.2015).

6. The Verkhovna Rada of Ukraine (2010), The Law of UkraineOn basic principles (strategy) of the State Environmental Policy of Ukraine till 2020”, available at: http:// http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2818-17 (Accessed 20 October 2015).

7. Ministry of Ecology and Natural Resources of Ukraine (2013), “The final report of the research "Analysis of the status of implementation of the regional environmental policy", [Online], available at: http://www.menr.gov.ua/docs/activity-copolit/NDR%20regionalna%20politika%202013.doc.

8. Khvesyk, M.А. (2011), “Sustainable development of Ukraine: problems and prospects, Economist, vol.4, pp.8-9.

9. Syniakevych, I.M. (2006), “The main tenets of ecological economics as a theoretical basis for environmental policy”, Ekonomika Ukrainy, vol.7, pp. 49–54.

 

Стаття надійшла до редакції  20.10.2015 р.