EnglishНа русском

Ефективна економіка № 10, 2015

УДК 330.342+332.1

 

І. Г. Ханін,

доктор економічних наук, професор кафедри міжнародної економіки,

Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне

 

РЕАЛІЗАЦІЯ ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ У КОНТЕКСТІ ЗМІН СВІТОВОГО РИНКУ ОЗБРОЄНЬ

 

I. G. Khanin,

Doctor of Economic Science, professor of international economics,

National University of Water Management and Nature Resources Use, Rivne

 

Realization of export potential OF UKRAINIAN military-industrial complex IN THE CONTEXT OF CHANGES IN THE world arms market

 

У статті обґрунтовано необхідність розвитку експортного потенціалу військово-промислового комплексу України. Оцінено загальну кон’юнктуру світового ринку озброєнь та його зміни, зокрема підвищення рівня відкритості, комодитизація, встановлення «ринку покупця». Проаналізовано участь України у світовому ринку озброєнь. Сформулювано пропозиції щодо реалізації та розвитку експортного потенціалу військово-промислового комплексу України.

 

This article justifies the relevance to develop export potential of Ukrainian military-industrial complex. It evaluates overall state of the world arms market and its changes, in particular improving the level of commoditization transparency, the establishing the "buyer's market", etc. The article analyzes participation of Ukraine in the global arms market. It formulates proposals for realization and development of export potential of Ukrainian military-industrial complex.

 

Ключові слова: світовий ринок озброєнь, міжнародна торгівля зброєю, військово-промисловий комплекс, експортний потенціал.

 

Keywords: world arms market, international arms trade, military-industrial complex, export potential.

 

 

Постановка проблеми. Конфлікт на сході України показав необхідність прискореної модернізації збройних сил та зміцнення обороноздатності країни. В першу чергу це має забезпечуватись силами вітчизняного військово-промислового комплексу (ВПК), який спроможний виробляти широку номенклатуру сучасної зброї, військової техніки та інших товарів військового призначення. Однак це вимагає значних витрат, що породжує проблему пошуку фінансових ресурсів та їх компенсації. Одним з головних шляхів такої компенсації є експорт, тим більше, що можливості вітчизняного ВПК значно перевищують потреби збройних сил. Не дивлячись на певні негативні явища у ВПК, які мали місце в попередні роки, Україна досі втримується у першій десятці світових лідерів експорту озброєнь. Тому питання реалізації експортного потенціалу ВПК, з урахуванням його розвитку і нарощування, є актуальними. Для цього потрібно враховувати не тільки конюнктурні, а й якісні структурні зміни світового ринку озброєнь. Це дозволить розробити обґрунтовану стратегію реформування ВПК, що буде сприяти пожвавленню і технологічному розвитку національного господарства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В Україні питанням реалізації можливостей ВПК, з огляду на його потужність та експортну орієнтацію національного господарства, завжди приділялась велика увага. Проблематика розвитку ВПК досліджується у роботах: О. Александрова, В. Бадрака, В. Бегми, М. Бондарця, В. Буренка, В. Горбуліна, Д. Дубова, Л. Зіняка, О. Корнієвського, С. Кулицького, В. Мунтіяна, С. Полякова, В. Рихтюка, І. Сазонця, О. Сальнікової, О. Свенгурова, М. Сунгуровського, А. Сухорукова, А. Шевцова та ін. Однак в останні два роки, враховуючи ситуацію, увага зросла ще більше, адже життя продемонструвало все те, що відбувалось у військовому секторі. Стан ВПК виявився незадовільним і засвідчує про необхідність радикальної зміни державної політики у цій сфері. Це безпосередньо стосується і реалізації експортного потенціалу, адже Україні потрібне значне покращення позицій на світовому ринку озброєнь.

Вимога більш ґрунтовного урахування якісних змін світового ринку озброєнь підтверджується численними дослідженнями. Ще десятиліття тому М. Сунгуровський виокремлював світові чинники і тенденції, які вкрай важливо враховувати для розвитку ВПК. Зокрема звертається увага на зростання ролі якісних параметрів збройних сил, модернізації армій, насичення ринків традиційних озброєнь тощо. Ще тоді автор підкреслював погіршення стану вітчизняного ВПК та потребу в його оздоровленні, у чому велике значення набуває експортна орієнтація та міжнародне співробітництво [1]. О. Сальнікова та Г. Ситник досліджують тенденції розвитку оборонно-промислового комплексу провідних країн світу, які потрібно враховувати як при його реформуванні, так для при реалізації експортного потенціалу. Зокрема це стосується включення у інтегровані структури по розробці і виробництву озброєння та військової техніки на міжнародному рівні, розвитку технологій подвійного призначення поряд з «гнучким» виробництвом, кооперації у НДДКР. Світовий досвід говорить про недоцільність орієнтації країн на виробництво повного переліку основних озброєнь, що зокрема проявляється у Європі. Це дозволяє України зміцнювати позиції на ринку озброєнь цього регіону [2]. І. Матюшенко та К. Ковальчук фокусують увагу на досліджені світового ринку озброєнь для визначення перспектив України. Можна погодитись з авторами у тому, що значущість діяльності на світовому ринку озброєнь для України зростає. Це потребує продовження процесу інтеграції ВПК України у міжнародні структури [3]. Підтверджуючи думку попередніх авторів, В. Бегма та Н. Скляр зазначають, що загалом для України ситуація на ринку озброєнь, враховуючи його мінливість, залишається нестабільною [4]. Це викликано низкою складних причин, особливо пов’язаних зі швидкістю реагування на кон’юнктурні та адаптації до стратегічних змін.

Потрібно зазначити, що питання реалізації (одночасно із напрямами розвитку) експортного потенціалу ВПК України розроблені недостатньо повно. Динамізм зміни як світового ринку озброєнь, так і загальної військово-політичної ситуації у світі вимагає подальших досліджень. Особливо хотілось б зазначити, що реалізація експортного потенціалу фактично відділена від військово-технічного співробітництва, кооперації у сфері НДДКР і виробництва, що обмежує експортні можливості.

Мета дослідження: оцінити загальну кон’юнктуру світового ринку озброєнь та сформулювати пропозиції щодо реалізації та розвитку експортного потенціалу ВПК України.

Виклад основного матеріалу дослідження. Дефініція «світовий ринок озброєнь» зазвичай вживається в узагальнюючому сенсі і позначає сферу обігу (купівлі-продажу на відповідному рівні) зброї, боєприпасів, військової і спеціальної техніки (літаки, кораблі, інші транспортні засоби), бойових ракет, вибухових речовин, спеціальних комплектуючих і електронних систем, а також матеріалів та обладнання, призначених для розроблення, виробництва та використання зброї. Торгівля озброєнням є специфічною сферою міжнародних політичних та економічних відносин, що привертає особливу увагу світової спільноти.

Параметри світового ринку озброєнь безпосередньо відображують ситуацію у світі. Зростання військової напруженості закономірно призводить до мілітаризації, нарощування обсягів виробництва і торгівлі озброєннями та іншою військовою продукцією. Країни стикаються з необхідністю підвищення військових витрат, однак це може спостерігатись і на протязі відносно спокійних періодів. Так, з 2001 р. до 2011 р. загальні військові витрати у світі постійно зростали (млрд дол. США): 2001 р. – 1,144; 2002 р. – 1,213; 2003 р. – 1,286; 2004 р. – 1,359; 2005 р. – 1,416; 2006 р. – 1,463; 2007 р. – 1,520; 2008 р. – 1,598; 2009 р. – 1,705; 2010 р. – 1,732; 2011 р. – 1,739. У 2012 р. (1,736 млрд дол. США) та 2013 р. (1,702 млрд дол. США) спостерігалось певне зменшення обсягу військових витрат, однак починаючи з 2014 р. очікується значне нарощування таких витрат у великій кількості країн, що пов’язано з характером розвитку конфліктів. На США припадає 34% від загальносвітового обсягу військових витрат, на Китай – 12%, Росію – 4,8%, Саудівська Аравія – 4,5%, Франція – 3,5%, Велика Британія – 3,4%, Індія – 2,8%, Німеччина – 2,6%, Японія – 2,6%, Південна Корея – 2,1%, Бразилія – 1,8%, Італія – 1,7%, Австралія – 1,4% ОАЕ – 1,3%, Туреччина – 1,3%, інші країни – 20% [5]. Тобто основний потенціал припадає на країни з досить високим рівнем розвитку, які приділяють проводять модернізацію військ. Масштабність цих процесів тільки зростає у порівнянні з 2001-2011 рр. Це зумовлено не стільки очікуванням війни, скільки бажанням отримати впевненість у партнерстві, що характерно для сучасного світу.

Для міжнародної торгівлі озброєнням завжди були характерні коливанням, що пов’язано і з військовими конфліктами, і зі специфікою виконання військових контрактів. Коливання притаманні всім країнам-експортерам озброєнь (табл. 1 [6]).

 

Таблиця 1.

Дані про вартість національного експорту озброєнь деяких країн світу, млн. дол. США

Країни

2009 р.

2010 р.

2011 р.

2012 р.

2013 р.

Австрія

525

528

619

593

699

Бельгія

1662

1419

1202

1264

814

Данія

380

532

341

290

1039

Франція

5568

5241

5251

4361

4926

Ізраїль

7492

7692

7250

7579

. .

Італія

3326

872

1473

3926

3681

Південна Корея

1266

1269

2467

2387

3416

Нідерланди

855

956

1111

1072

336

Польща

2098

647

1222

826

1139

Південна Африка

1001

1215

1310

1311

327

Іспанія

2032

1596

3500

2547

5190

Швеція

1924

2037

2219

1462

1833

Туреччина

728

677

846

1218

1390

Україна

869

1022

1040

1222

1790

США

17667

13969

13876

14195

16524

 

Протягом 2009-2013 рр. обсяги міжнародної торгівлі озброєннями в цілому у світі зросли на 16%. За даними SIPRI, у цей період зброю закуповували 153 країни. Світовими лідерами у імпорті озброєнь були (млн. дол. США): Саудівська Аравія (4243), Індія (2629), Туреччина (1550), Китай (1357), Індонезія (1200), В’єтнам(1058), Тайвань (1039), ОАЕ (1031), Австралія (842), Оман (738), Сінгапур (717), Пакистан (659), Азербайджан (640), Ірак (627), Королівство Марокко (594) [6]. У 2010-2014 рр. лідерами з імпорту звичайних озброєнь були (частка загальносвітового обсягу імпорту, %): Індія – 15%,  Саудівська Аравія – 5%, Китай – 5%, ОАЕ – 4%, Пакистан – 4%, Австралія – 4%, Туреччина – 3%, США – 3%, Південна Корея – 3%, Сінгапур – 3% [5].

За результатами проведеного аналізу можна виокремити декілька конюнктурних і системних змін світового ринку озброєнь [5; 6; 7]. Насамперед, він стає більш відкритим, конкурентним, глобалізованим, а також більш «комерціалізованим». Тому закономірно, що посилюються тенденції комодитизації, що супроводжується зниженням рівня диференціації та унікальності конкуруючих продуктів. Встановився «ринок покупця», на якому спостерігається більш агресивний маркетинг і певні протилежні тенденції. З одного боку, прагнення до застосування високих технологій, отримання нових і унікальних переваг. Однак на це обмежувально вплинули наслідки економічної кризи, тому що нові технологічні досягнення потребують значних витрат. Тому така тенденція зберігається тільки у розвинених країн. З іншого боку, у великій кількості сегментів ринку починають превалювати цінові фактори. Це характерно до ринків звичайних озброєнь, які у попередні роки були достатньо насиченими. Цьому значно сприяє поширення міжнародних стандартів і розповсюдження технологій. Ще один тренд, який спостерігався в останні роки – параметри міжнародної торгівлі зброєю зростали з випереджаючими темпами у порівнянні з внутрішньонаціональною закупівлею. З іншого боку, у країнах, де можливості ВПК перевищують внутрішні потреби, експорт починає набувати визначального значення для виживання виробників (внутрішні закупівлі не забезпечують необхідний рівень окупності інвестицій).

У 2009-2013 р. Україна посідала 9 місце у списку найбільших експортерів зброї. Протягом цього періоду вона поступалась лише США, Росії, Китаю, Німеччині, Франції, Великобританії, Іспанії та Італії (на 10 місці – Ізраїль). Обсяги українського експорту озброєнь складали 3% від світового продажу (у 2005-2009 рр. – 2%). У 2014 р. Україна посіла вже 10 місце (Ізраїль перемістився на 7-ме) з обсягом 664 млн дол. США, здійснюючи [6]:

1. міжнародні передачі наступних видів озброєнь (кількість): бойові танки Т-72 (Ефіопія – 11, Нігерія – 12), бойові броньовані машини (США – 1 БТР-4, Таїланд – 15 3Е1 та 3М2, Нігерія – 10 4ЕН), артилерійські системи великого калібру (Нігерія – 6 Д-30), бойові літаки (Хорватія – 5 Міг-21, Чад – 1 Міг-29), бойові вертольоти (Білорусь – 6 Мі-8, Нігерія – 2 Мі-24В), військові корабля (Китай – 1 десантний корабель проекту 958), ракети і ракетні пускові установки (Алжир – 18);

2. експорт стрілецької зброї, легких озброєнь та переносних зенітно-ракетних комплексів, а саме: револьвери та пістолети (Конго – 2, Молдова – 2, Перу – 580), гвинтівки та карабіни (США – 10166, Грузія – 100, Канада – 10400, Чехія – 5000, Конго – 1, Уганда – 3000), штурмові гвинтівки (Конго – 2), легкі кулемети (Конго – 1, Південний Судан – 830), важкі кулемети (Південний Судан – 62), переносні протитанкові керовані реактивні снаряди та ракетні комплекси (Білорусь – 1), пускові механізми до переносних ЗРК  (Німеччина – 10).

Проведений аналіз експорту за попередні роки підтверджує необхідність нарощування та диверсифікації експорту озброєнь, головним чином за рахунок нових сучасних видів зброї, боєприпасів та обладнання. Україна має цінові переваги на головних ринках, що у найближчі роки стане вирішальним при розширення позицій. При цьому перспективними для України є ринки фактично всіх регіонів світу і, насамперед, ринку Південно-Східної Азії, який демонструє більш високі темпи зростання.

Сьогодні в Україні існує чимало зразків, які можуть скласти гідну конкуренцію на світовому ринку, зокрема: ЗРК С-300В1; ПТУР «Фаларік-105»; ПТРК «Корсар», «Бар’єр (-В, ВК)»; комплекс активного захисту «Заслон», модуль кумулятивного захисту «Ніж»;  БПЛА «Сокіл-2»; модернізовані літаки Су-25М1 та Су-24М;  багатофункціональний ракетник комплекс «Сапсан»; автоматичний гранатомет «УАГ-40»; бойовий танк БМ «Оплот-М»; річний бронекатер проекту 58150 «Гюрза»; багатоцільовий ракетно-гарматний комплекс А3; РЛС 80К6М; універсальна система управління вогнем батарейного рівня UBLFDS; штурмові гвинтівки «Форт-221» та «Форт-227», снайперська гвинтівка «Форт-301», БМПВ-64, БТР-4 «Буцефал», СРМ-1 «Козак», а також ББМ «Дозор-Б», на базі якого передбачено можливість створення цілої серії машин (бронеавтомобіль, бронетранспортер, розвідувально-дозорна машина, машина десанту тощо). Ці зразки дозволять у найближчі роки зберігати позиції на світовому ринку. Однак постає завдання робити доробок на майбутнє, відповідаючи потребам традиційних партнерів та проникаючі на нові ринки. Це стосується і ринків країн Європи, де Україна також має перспективи і повинна доводити свою спеціалізацію.

Для цього, насамперед, потрібно сфокусувати увагу і ресурси на науково-технологічному розвитку ВПК, виводячи це на рівень світових досягнень. Це звичайно стосується діючого потужного «кістяка» підприємств-експортерів (КПСП «Арсенал», НПО «Практика», КНПО «Форт», КБ «Південне», ДП «Антонов», ХЗТМ ім. В.О. Малишева, ДП «Південмаш»).

Вивчення сьогоденної кон’юнктури світового ринку озброєнь підтверджує можливості розширення ніш України у багатьох сегментах, насамперед: 1) військово-морська техніка (катери і малі десантні кораблі); 2) бронеавтомобілі, бойові танки та інші ББМ; 3) стрілецька зброя, легке озброєння та переносні ЗРК нових поколінь; 4) військово-транспортні літаки; 5) ракетне озброєння. У перспективі можливі розробки протисупутникової зброї [5; 6; 7]. У структурі пропозиції варто охопити обидві сторони попиту: 1 – удосконалені (модернізовані) види озброєнь при мінімально можливій ціні; 2 – нові види озброєнь і техніки при помірній ціні. Щодо нових видів продукції, то враховуючи зростаючий потенціал вітчизняної інформаційної індустрії, новими можуть бути інструменти інформаційного захисту, програмне забезпечення (наприклад, для систем управління вогнем, для військової логістики і складів, БПЛА тощо).

Для нарощування обсягів експорту озброєнь і військової техніки необхідно наступне: 1) перехід до нових моделей постачання та удосконалення системи післяпродажного обслуговування у відповідності з міжнародною практикою; 2) створення поліфункціональних представництв, які би захищали інтереси підприємств ВПК за кордоном; 3) формування комплексної системи військово-технічного співробітництва, що особливо важливо стосовно проникнення на ринки країн ЄС. Щодо останнього потрібно зазначити, що українським підприємствам потрібно прагнути до включення у європейські коопераційні структури, які займаються розробкою та виготовленням зброї. Промислова кооперація дозволить нарощувати експорт комплектуючих і частин, а також імпортувати технології. До того ж взаємодія з європейськими структурами дозволяє отримати більш широкі маркетингові можливості щодо постсоціалістичних країн-членів ЄС та країн-асоційованих членів. Доречі, включення у європейські структури буде сприяти поступовій лібералізації ВПК, зближенню військового та цивільного секторів. Звичайно традиційними для України є пропозиції щодо дотримання вимог прозорості у постачаннях зброї, тобто подальше включення у міжнародну систему контролю.

Висновки. Кон’юнктура світового ринку озброєнь в цілому є і у найближчі роки буде залишатись досить сприятливою для України, однак нарощування експорту вимагає прискореного оздоровлення ВПК. Враховуючи зміни світового ринку озброєнь, вітчизняним підприємствам потрібно посилити маркетингові практики, спираючись на цінові переваги, значущість яких підвищилась у більшості регіонів. Удосконалюючи і здешевлюючи існуючі види озброєнь, потрібно сконцентрувати зусилля на розробці нових сучасних зразків. Для нарощування обсягів експорту озброєнь є необхідним перехід до нових моделей постачання, створення поліфункціональних представництв за кордоном, формування цілісної системи військово-технічного співробітництва з включенням у схеми промислової кооперації. У перспективних роботах передбачається  дослідити інтеграцію військових підприємств у країнах ЄС.

 

Література.

1. Сунгуровський М. Оборонно-промисловий комплекс України: проблемні питання розвитку / М. Сунгуровський // Національна безпека і оборона. – 2004. – №8. – С. 37-43.

2. Сальнікова О.Ф. Тенденції розвитку оборонно-промислового комплексу провідних країн світу / О.Ф. Сальнікова, Г.П. Ситник // Аспекти публічного управління. – 2014. – №9-10 (11-12). – С. 56-65.

3. Матюшенко І.Ю. Світовий ринок озброєнь: перспективи для України / І.Ю. Матюшенко, К.В. Ковальчук // Проблеми економіки. – 2011. – №1. – С. 32-40.

4. Бегма В.М. Ризики експортного контролю та воєнно-економічна безпека держави / В.М. Бегма, Н.М. Скляр // Стратегічні пріоритети. – 2014. – №2(31). – С. 98-104.

5. The Statistic Portal [Електронний доступ] // Режим доступу: http://www.statista.com.

6. Stockholm International Peace Research Institute [Електронний доступ] // Режим доступу: www.sipri.org.

7. Центр анализа мировой торговли оружием [Електронний доступ] // Режим доступу: www.sipri.org.

 

References.

1. Sunhurovskyi M., (2004), “Oboronno-promyslovyi kompleks Ukrainy: problemni pytannia rozvytku”, [Defense-industrial complex of Ukraine: challenges development], Natsionalna bezpeka i oborona, vol. 8, pp. 37-43.

2. Salnikova O.F., Sytnyk H.P., (2014), “Tendentsii rozvytku oboronno-promyslovoho kompleksu providnykh krain svitu”, [Trends in the defense industry's leading countries], Aspekty publichnoho upravlinnia, vol. 9-10 (11-12), pp. S. 56-65.

3. Matiushenko I.Iu., Kovalchuk K.V., (2011), “Svitovyi rynok ozbroien: perspektyvy dlia Ukrainy”, [World arms market: prospects for Ukraine], Problemy ekonomiky, vol., pp. 32-40.

4. Behma V.M., Skliar N.M., (2014), “Ryzyky eksportnoho kontroliu ta voienno-ekonomichna bezpeka derzhavy”, [Risks export control and military and economic security of the state], Stratehichni priorytety, vol. 2 (31), pp. 98-104.

5. The Statistic Portal [Online], available at: http://www.statista.com.

6. Stockholm International Peace Research Institute [Online], available at:  www.sipri.org.

7. Centr analiza mirovoj torgovli oruzhiem [Online], available at: www.sipri.org.

 

Стаття надійшла до редакції 11.10.2015 р.