EnglishНа русском

Ефективна економіка № 11, 2015

Переглянути у форматі pdf

ОБОВ’ЯЗКОВЕ МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ ЯК ФАКТОР ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я В УКРАЇНІ
О. В. Степанова

УДК 330:12

 

О. В. Степанова,

к. е. н., старший науковий співробітник відділу державних фінансів,

ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України», м. Київ

 

обов’язкове медичне страхування як ФАКТОР ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ охорони здоров'я в україні

 

O. V. Stepanova,

Ph.D. in Economics, senior researcher of public finance department,

«Institute for Economics and Forecasting, Ukrainian National Academy of Sciences»

 

SOCIAL HEALTH INSURANCE AS A FACTOR OF FISCAL SUSTAINABILITY OF HEALTH CARE SYSTEMS IN UKRAINE

 

У статті досліджено теоретико-методичні підходи та практичні особливості функціонування механізмів обов’язкового медичного струхування у провідних країнах світу. Проведено аналіз бюджетного фінансування охорони здоров’я в Україні за 2002-2014 роки, виявлено основні недоліки сучасної системи охорони здоров’я в Україні. Наведені функціональні ознаки та характеристики альтернативних організаційних моделей обов’язкового медичного страхування. На основі оцінки кращої зарубіжної практики, зазначено про високу ефективність різних моделей та систем соціального (обов’язкового) медичного страхування. Визначено, що докорінні зміни системи фінансування охорони здоров’я в Україні при впровадженні соціального медичного страхування можуть забезпечити підвищення фінансової стійкості охорони здоров’я, дозволить отримати додатковий потенціал для розвитку медичної інфраструктури, стане передумовою для збільшення рівня доходу персоналу галузі, а також підвищення якості та доступності медичної допомоги, сталого зростання рівня життя населення.

 

In the article the theoretical-methodological approaches and practical peculiarities of the mechanisms of social health insurance are observed. The analysis of budget financing of health care in Ukraine for 2002-2014 years are investigated, revealed major failures of modern health care system in Ukraine. These functional features and characteristics of alternative organizational models of mandatory health insurance. Based on the assessment of best foreign practice, the high efficiency of different models and systems of social health insurance are noted. Determined that the fundamental change of health care financing in Ukraine in the implementation of social health insurance could increase the fiscal sustainability of health care, will provide additional capacity for the development of health infrastructure, a precondition for increasing income level and improve the quality and access to  medical services.

 

Ключові слова: система охорони здоров’я, обов’язкове медичне струхування, фінансова стабільність, фонд обов’язкового медичного страхування, медичні послуги, державні фінанси.

 

Keywords:  health care, social health insurance,  fiscal sustainability, social health insurance fund, medical services, public finance.

 

 

Вступ. Серед пріоритетів сучасного соціально-економічного розвитку України об’єктивно постає необхідність реформування системи охорони здоров’я, яка є неможливою без трансформації механізму фінансування медичної допомоги, наближення медичних послуг до громадян, підвищення їх якості. Основні цілі реформування медичної закладені в Стратегії сталого розвитку «Україна - 2020», Програмі діяльності Кабінету Міністрів України. В цьому контексті, активно опрацьовуються механізми удосконалення фінансування системи охорони здоров’я, у тому числі й такі, що базуються на впровадженні обов’язкового медичного страхування. Зокрема, в оприлюдненому Міністерством охорони здоров'я України у 2015 році Проекті Національної стратегії реформування системи охорони здоров'я в Україні на період 2015 – 2020 років, визначено на довгострокову перспективу доцільність впровадження соціального медичного страхування[3], а також Міністерством охорони здоров’я України розроблено Проект Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування» (редакція 2015 року)[4]. Такі цілі визначені також європейськими прагненнями України, що визначені в Угоді про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, з іншої сторони з метою підвищення рівня  захисту здоров’я українського населення як передумови сталого розвитку та економічного зростання (глава 22 «Громадське здоров’я»).

Аналіз останніх наукових досліджень. Проблеми фінансування системи охорони здоров'я та впровадження обов'язкового медичного страхування в Україні досліджують у працях вітчизняні вчені, зокрема, В. Базилевич,  В. Лєхан, В. Москаленко, М. Мних, С. Козьменко, І. Охріменко., О. Солдатенко, К. Павлюк, Г. Слабкий.

Постановка завдання. Метою статті є дослідження теоретико-методичних засад та практичних особливостей реалізації обов'язкового медичного страхування на основі систематизації кращого зарубіжного досвіду, а також визначення законодавчих та фінансових чинників його впровадження в сучасних умовах в Україні.

Результати. Вирішальне значення у вирішенні поставлених задач належить розробці адекватних інструментів формування та імплементації обов’язкового медичного страхування з метою створення оптимального механізму  фінансування охорони здоров'я, забезпечення його економічної стійкості в довгостроковому періоді, підвищення якості та доступності медичної допомоги для населення, а також захисту вразливих верств населення від фінансового ризику неможливості оплати медичних послуг.

Однак, проблема стабільності фінансування охорони здоров’я та пошуку нових фінансових джерел є актуальною для більшості країн світу незалежно від обраної моделі фінансування та організації системи охорони здоров’я. Такий стан речей частково обумовлений постійним зростанням витрат на охорону здоров’я (рис. 1), збільшенням потреб населення у кваліфікованій, якісній та доступній медичній допомозі, швидкими темпами розвитку медичних технологій.

 

Рис. 1. Динаміка фінансування систем охорони здоров’я в окремих країнах світу

(загальні витрати на охорону здоров’я у % до ВВП)

Джерело: [6]

 

Як засвідчує аналіз зарубіжного досвіду загальні витрати на фінансування охорони здоров’я є найвищими у США, які складали у 2013 році 17,1 % ВВП та 9145 дол. США на одну особу. Однак, такі високі рівні витрат не завжди є свідченням економічної стійкості та ефективності механізму фінансування системи охорони здоров'я. Так, частина населення, що не має доступу до медичних послуг та медичного страхування у США залишається високою (45181 тис. осіб станом на 2013 рік). Окреслені проблеми стали передумовою для у успішного початку процесу реформування системи охорони здоров’я у США[6].

 

Рис. 2. Тенденції бюджетного фінансування системи охорони здоров’я в Україні (2002 – 2014 роки).

Джерело: складено за даними Міністерства фінансів України та Державної служби статистики України.

 

В Україні показник загальних витрат фінансування системи охорони здоров’я у 2013 році становив 7,77 % ВВП, що є значно нижчим не тільки від провідних країн світу, а навіть від багатьох країн, що розвиваються. Поряд з цим, в Україні, як і в інших країнах ЄС та США, загострюються й демографічні проблеми, які також є одним із чинників постійного зростання витрат на охорону здоров’я та зниження її фіскальної стійкості, а саме:  стрімке збільшення питомої ваги частки осіб похилого віку, які є одними з основних «споживачів» медичних послуг; зміна структури суспільства та поява нових вразливих груп населення, які потребуватимуть вищих рівнів витрат; зміна руху міграційних потоків тощо[2]. Проблеми зростання витрат на охорону здоров'я властиві й системі охорони здоров’я України . За останні дванадцять років бюджетні видатки на охорону здоров’я (за виключенням 2014 року) постійно збільшувались (рис. 2, табл. 1). Так, у 2014 році видатки зведеного бюджету були більшими майже у 7 разів порівняно з аналогічними показниками 2002 року і складали 57150,07 млн.грн. в абсолютному вимірі. Основна частина видатків бюджетів на охорону здоров’я припадає на місцеві бюджети, питома вага яких у видатках зведеного бюджету на охорону здоров’я, за досліджуваний період варіює від 71,64 % у 2004 році до 81,48 % у 2014 році. Частина видатків зведеного бюджету на охорону здоров’я на одну особу населення за період з 2002 по 2014 роки збільшилась зі 155,56 грн. до 1258,09 грн.

 

Таблиця 1.

Основні показники бюджетного фінансування охорони здоров’я в Україні за 2002 – 2014 роки

Показники

Роки

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

млн.грн.

Видатки зведеного бюджету на охорону здоров’я

7537,9

9708,2

12159,4

15476,5

19737,7

26 717,50

33 559,90

36 564,90

44 745,36

48 961,62

58 453,93

61 568,70

57 150,07

Видатки державного бюджету на охорону здоров’я

1582,3

2351,8

3447,8

3508,1

4099,7

6 321,10

7 365,51

7 534,95

8 759,10

10 223,86

11 358,49

12 879,34

10 580,81

Видатки місцевих бюджетів на охорону здоров’я

5955,6

7356,4

8711,6

11968,4

15638,1

20 396,50

26 194,40

29 029,95

35 986,35

38 737,76

47 095,43

48 689,42

46 569,26

Видатки бюджетів на охорону здоров’я на одну особу населення, грн.

Видатки зведеного бюджету на охорону здоров’я на одну особу

155,56

202,24

255,33

327,33

420,58

572,77

723,71

792,43

973,53

1069,54

1280,96

1351,58

1258,09

Видатки державного бюджету на охорону здоров’я на одну особу

32,65

48,99

72,40

74,20

87,36

135,51

158,84

163,30

190,57

223,34

248,91

282,73

232,92

Видатки місцевих бюджетів  на охорону здоров’я на одну особу

122,90

153,25

182,93

253,13

333,23

437,26

564,88

629,13

782,96

846,21

1032,05

1068,85

1025,17

Видатки бюджетів на охорону здоров’я у ВВП, %

Видатки зведеного бюджету на охорону здоров’я

3,34

3,63

3,52

3,51

3,63

3,71

3,54

4,00

3,99

3,63

4,01

4,04

3,65

Видатки державного бюджету на охорону здоров’я

0,70

0,88

1,00

0,79

0,75

0,88

0,78

0,82

0,78

0,76

0,78

0,85

0,68

Видатки місцевих бюджетів на охорону здоров’я

2,64

2,75

2,52

2,71

2,87

2,83

2,76

3,18

3,21

2,87

3,23

3,20

2,97

Частка видатків на охорону здоров’я у відповідних бюджетах, %

Видатки зведеного бюджету на охорону здоров’я

12,50

12,81

11,86

10,90

11,25

11,82

10,85

11,89

11,84

11,75

11,87

12,17

10,92

Видатки державного бюджету на охорону здоров’я

4,45

5,30

5,41

3,90

3,97

3,63

3,05

3,11

2,89

3,07

2,87

3,19

2,46

Видатки місцевих бюджетів на охорону здоров’я

24,03

23,43

22,45

22,98

21,61

19,45

18,85

21,31

22,53

21,40

21,16

22,15

20,64

Динаміка змін видатків бюджетів на охорону здоров’я, порівняно з попереднім роком

 

 

2003/2002

2004/2003

2005/2004

2006/2005

2007/2006

2008/2007

2009/2008

2010/2009

2011/2010

2012/2011

2013/2012

2014/2013

Видатки зведеного бюджету на охорону здоров’я

-

1,29

1,25

1,27

1,28

1,35

1,26

1,09

1,22

1,09

1,19

1,05

0,93

Видатки державного бюджету на охорону здоров’я

-

1,49

1,47

1,02

1,17

1,54

1,17

1,02

1,16

1,17

1,11

1,13

0,82

Видатки місцевих бюджетів на охорону здоров’я

-

1,24

1,18

1,37

1,31

1,30

1,28

1,11

1,24

1,08

1,22

1,03

0,96

Джерело: розраховано за даними Міністерства фінансів України та Державної служби статистики України

 

Незважаючи на зростання витрат на фінансування медичної галузі в Україні якість та доступність медичної допомоги для населення залишається значною проблемою, яка обумовлена також: нераціональністю системи розподілу фінансових ресурсів галузі, що переважно орієнтовані на фінансування медичних установ, а не медичних послуг; невідповідністю діючої моделі системи охорони здоров’я сучасним потребам у підвищенні рівня і якості життя населення; високим рівнем спрацювання інфраструктури та основних засобів в галузі; низьким рівнем оплати праці лікарів та середнього медичного персоналу; високим рівнем прямої оплати населенням медичних послуг; зниженням рівня технічного оснащення медичних установ та інші[2].

В таких умовах, держава не може повноцінно виконувати одну із базових своїх функцій – збереження здоров’я населення. Для багатьох країн такі процеси стають імпульсом для початку нового етапу розвитку та реформування системи охорони здоров’я з одночасним удосконаленням механізмів фінансування системи охорони здоров’я.

Накопичений десятиліттями світовий досвід у сфері медичного страхування свідчить про високу ефективність різних моделей та систем соціального (обов’язкового) медичного страхування[1]. Докорінні зміни системи фінансування охорони здоров’я в Україні при впровадженні соціального медичного страхування можуть стати основою для підвищення фінансової стабільності системи охорони здоров'я, доступності медичної допомоги та якості медичних послуг. Переміщення частини населення з системи державного фінансування охорони здоров'я в систему обов'язкового медичного страхування може допомогти формуванню нових пріоритетів розвитку галузі за рахунок перерозподілу ресурсів[8].

З цих позицій, існує необхідність обґрунтування та адаптації світового досвіду функціонування обов’язкового медичного страхування до особливостей економічного та соціального розвитку України. Обов'язкове медичне страхування - є механізмом фінансування системи охорони здоров’я та складовою частиною державного соціального страхування, що забезпечує усім громадянам можливість отримання медичної допомоги, яка надається за рахунок коштів обов'язкового медичного страхування в обсязі та на умовах визначених програмами обов'язкового страхування[5].

За визначенням експертів ВООЗ фінансування системи охорони здоров’я за допомогою соціального медичного страхування — це таке фінансування, яке, відповідно до законодавства, обов'язково покриває витрати на медичну допомогу за посередництва офіційного установленого стороннього платника; джерелом коштів є внески або премії, розмір яких не пов'язаний з рівнем ризиків, та які відокремлені від інших обов'язкових (законодавчо затверджених) податків або зборів[8].

Аналіз світового досвіду фінансування охорони здоров’я на основі соціального медичного страхування дозволяє визначити наступні альтернативні варіанти та ознаки його формування в Україні[1,5,7,8]:

1) соціальне медичне страхування може бути основним або додатковим видом фінансування системи охорони здоров'я;

2) альтернативними видами організації фондів обов’язкового медичного страхування є наступні: єдиний фонд для всього населення країни (функціонує в Угорщині, Республіці Корея, Туреччині, Люксембурзі, Польщі, Словенії); декілька єдиних фондів, кожен з яких обслуговує все населення певного регіону країни; фонди, які обслуговують населення одного і того ж регіону, але що не конкурують між собою (Австрія, Бельгія, Франція, Японія); декілька конкуруючих фондів, що можуть бути державними (квазідержавними) установами або приватними (Німеччина, Нідерланди, Чехія, Швейцарія та інші).

3) розмір та порядок визначення внеску до фондів обов’язкового медичного страхування:

а) одноманітні  ставки внесків для всього населення країни;

б) частка внеску роботодавця та частка внеску робітника;

в) обмеження внесків (за категоріями платників, регіонами тощо); 

г) наявність додаткових внесків, не пов'язаних із оплатою праці.

Результати дослідження світової практики свідчать про наступне: обов'язкова форма соціального медичного страхування використовується як правило в тих країнах, де вагоме значення має державне фінансування та організація охорони здоров'я. Вибір форми медичного страхування залежить від особливостей розвитку охорони здоров'я та країни в цілому. Отже, кожна країна пристосовує моделі фінансування охорони здоров’я відповідно до тенденцій та особливостей соціально-економічного розвитку. Як показує аналіз тенденцій, кожна країна повинна мати стабільне та достатнє джерело фінансування охорони здоров’я. Найбільш ефективними системами обов’язкового медичного страхування визнані світі системи Франції та Німеччини. Соціальне (обов’язкове) медичне страхування є домінуючим механізмом фінансування та покриття фінансових ризиків медичної галузі у 2013 році у Франції (95,13% державних витрат на охорону здоров’я), Нідерландах (92,7%), Німеччині (70, 4 %), Чехії ( 92,68%) та Словаччині (90,03%)[6].

У середньому за всіма групами країн, де соціальне медичне страхування є  провідним механізмом фінансування охорони здоров’я, ставки внесків для найнятого персоналу складають близько 13 % та 2-4% в країнах, де воно є додатковим джерелом доходів[7]. У більшості країн ставки внесків поділяються між роботодавцями та робітниками. Ставка внесків залежить від таких чинників, як вартість пакету пільг та медичної допомоги, чисельність охопленого населення, рівня перерозподілу коштів безробітним та іншим вразливим верствам населення, а також наявність інших джерел фінансування.

Проте, і такі страхові системи фінансування охорони здоров’я схильні до впливу фінансових, демографічних та інших соціальних ризиків. Зокрема, світова фінансово-економічна криза обумовила зниження рівня фінансової стабільності соціальних страхових систем та неможливості реагувати на нові соціально-медичні потреби суспільства, що у свою чергу, актуалізувало необхідність впровадження додаткових адресних податкових механізмів, обмеження доступу громадян до окремих медичних та немедичних послуг для усунення диспропорцій між потребами та економічним потенціалом системи охорони здоров’я[2].

Ідея впровадження в Україні соціального медичного страхування вже тривалий час є предметом гострих дискусій та обговорень як серед наукових кіл, широкої громадськості, так і на державному рівні. Аналіз поданого для публічного обговорення Міністерством охорони здоров’я України Проекту Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування» (далі Проект Закону), дозволяє зауважити, що вони не забезпечують комплексного формування умов та методів функціонування системи соціального медичного страхування, а також не дозволяють однозначно виявити ряд основоположних його принципів, а саме: деталізованого переліку послуг, які фінансуватимуться за рахунок страхових коштів, отриманих із системи соціального (обов’язкового) медичного страхування, механізму взаємодії страховика з іншими суб’єктами системи охорони здоров’я, делегування повноважень страховика адміністративно-територіальним одиницям, чітке визначення розміру та бази внесків на обов'язкове медичне страхування. Проведений аналіз Проекту Закону викликає також занепокоєння щодо існуючої неузгодженості його положень зі ст. 4, 24, 49 Конституції України, ст.4, 8, Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» які затверджують базові права громадян України щодо рівності громадян в доступі до системи охорони здоров’я, отримання безкоштовної медичної допомоги, а також обов'язки держави, щодо бюджетного фінансування системи охорони здоров'я. Такі питання потребують узгодження та відповідного нормативно-правового врегулювання.

Поряд з цим, у ст. 8 Проекту Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування» (далі Проект Закону) визначено, що «види медичної допомоги, що фінансуються за загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням визначаються окремим законом, що приймається щороку одночасно з прийняттям законів про Державний бюджет України та про визначення розміру страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», що створює передумови для потенційного зменшення переліку надання медичних послуг та доступності медичної допомоги в умовах фінансово-економічної нестабільності. Існує необхідність подальшої імплементації  механізму фінансування медичної допомоги на одну особу. Також доцільно розробити та впровадити нову систему аналітичного обліку медичних послуг, як основу для впровадження фінансування на одну послугу.

Положення Проекту Закону передбачає формування механізму фінансування медичної галузі за умови, при якій медичні установи отримуватимуть фінансування з декількох джерел. Такі заходи з одного боку сприятимуть підвищенню фінансової незалежності установи, а з іншого можуть стати причиною зниження транспарентності прийняття управлінського рішення, суттєвого ускладнення системи бухгалтерського та управлінського обліку медичної установи, зниження фіскальної стійкості системи охорони здоров’я в цілому. Аналіз провідного європейського та світового досвіду фінансування охорони здоров’я на засадах соціального (обов’язкового) медичного страхування свідчить про домінування одного основного джерела надходження коштів, а решта лише його доповнюють. Сьогодні існують бар’єри щодо виконання ст. 31 Проекту Закону про визначення вартості медичних послуг, оскільки не розроблені та не затверджені всі медичні стандарти та протоколи. Окрім цього, не всі медичні установи та їх персонал не в повній мірі готові до такої кардинальної зміни управління витратами, а також неможливості укладення договорів про надання медичної допомоги за соціальним медичним страхуванням.

Висновки. Глобальними викликами, що постали перед більшістю систем охорони здоров'я є забезпечення їх фінансової стійкості та управляємості в умовах постійного зростання витрат на охорону здоров’я та нерівності доступу різних груп населення до медичної допомоги. Визначено, що такі проблеми актуальні для більшості країн світу незалежно від обраної моделі фінансування та організації системи охорони здоров’я, що обумовлено зростанням потреб населення у кваліфікованій, якісній та доступній медичній допомозі, швидкими темпами розвитку медичних технологій, підвищення тривалості життя населення. Досліджені особливості функціонування систем соціального медичного страхування дозволяють зробити висновок про нагальну необхідність збереження сьогодні в Україні переважно державної медицини, а обов’язковому соціальному медичному страхуванню та приватному медичному страхуванню може бути надана роль виключно допоміжних механізмів фінансування системи охорони здоров’я в Україні. Врахування досвіду розбудови системи охорони здоров’я у провідних зарубіжних країнах та усунення існуючих проблемних аспектів впровадження обов’язкого медичного страхування, може забезпечити підвищення фінансової стійкості охорони здоров’я, дозволить отримати додатковий потенціал для розвитку медичної інфраструктури, стане передумовою для збільшення рівня доходу персоналу галузі, а також підвищення якості та доступності медичної допомоги, сталого зростання рівня життя населення.

 

Література.

1. Здравоохранение и расширение Европейского союза / М. Мак-Ки, Л. Мак-Лехос, Э. Нолте. – Европейская обсерватория по системам здравоохранения ВОЗ. - Копенгаген: ЕРБ ВОЗ, 2006. – 293с.

2. Павлюк К. В. Степанова О. В. Медичне страхування як форма фінансування медичних послуг / К. В. Павлюк, О. В. Степанова // Наука й економіка. — 2014. — № 3(35). — С. 162–171.

3. Проект Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування»- [електронний ресурс]. – Доступно з:  http://www.moz.gov.ua/ua/portal/Pro_20150211_0.html#3

4. Проект Національної стратегії реформування системи охорони здоров'я в Україні на період 2015 – 2020 років - [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://healthsag.org.ua/strategiya/

5. Финансирование здравоохранения: альтернативы для Европы/ Моссалос Э., Диксон А., Фигерас Ж., Кутцин Д. / Пер. с англ. – М.: Издательство «Весь мир», 2004. - 352с.

6. Global health expenditure database that WHO. - [електронний ресурс]. – Доступно з: http://apps.who.int/nha/database/ViewData/Indicators/en (Accessed on 22 April  2015)

7. Implementing health  financing reform. Lessons from countries in transition /Edited by J. Kutzin, C. Cashin, M. Jakab- WHO on behalf of the European Observatory on Health Systems and Policies. – 2010. – 425 p.

8. Normand C.H., Weber A. Social Heals Insurance: a quidbook for planning. – Copenhagen: WHO, 1994. – 136 p.

 

References.

1. M. Mak-Ki, L. Mak-Lehos & Je. Nolte. (2006). Zdravoohraneie i rasshirenie Evropejskogo sojuza [Health and the enlargement of the European Union]. Evropejskaja observatorija po sistemam zdravoohranenija VOZ. Kopengagen: ERB VOZ. [in Russian].

2. Pavlyuk, K. V. & Stepanova, O.V. (2014) Medychne strakhuvannya yak forma finansuvannya medychnykh posluh [Health insurance as a form of health services financing] // Nauka y ekonomika - Science and economics, 3(35), 162–171. [in Ukrainian].

3. Proekt Zakonu Ukrayiny «Pro zahal'noobov"yazkove derzhavne sotsial'ne medychne strakhuvannya» [Draft Law of Ukraine "On Compulsory State Social Medical Insurance"]. (n.d.) Retrieved from http://www.moz.gov.ua/ua/portal/Pro_20150211_0.html#3 (Accessed 18 November 2015)

4. Proekt Natsional'noyi stratehiyi reformuvannya systemy okhorony zdorov"ya v Ukrayini na period 2015 – 2020 rokiv [Draft National Strategy for health care reform in Ukraine in 2015 - 2020]. (n.d.) Retrieved from http://healthsag.org.ua/strategiya/ (Accessed 18 November 2015)

5. Mossialos, Je., Dikson, A., Figeras Zh. & Kutcin, D. (2004) Finansirovanie zdravoohranenija: al'ternativy dlja Evropy [Funding health care: options for Europe]. (Trans). M: «Ves' Mir». [in Russian].

6. Global health expenditure database that WHO. (n.d.). Retrieved from http://apps.who.int/nha/database/ViewData/Indicators/en (Accessed 18 November 2015)

7. Kutzin, J. Cashin, C. & Jakab, M. (Eds.). (2010). Implementing health  financing reform. Lessons from countries in transition  - WHO on behalf of the European Observatory on Health Systems and Policies.

8. Normand, C.H.& Weber ,A. (1994). Social Heals Insurance: a quidbook for planning. – Copenhagen: WHO.

 

Стаття надійшла до редакції 19.11.2015 р.