УДК 336.22

 

Л. Б. Райнова,

старший науковий співробітник відділу податкової системи,

ДННУ «Академія фінансового управління», м. Київ

 

СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ ЛІБЕРАЛЬНИХ РЕФОРМ НА ПРИКЛАДІ ГРУЗІЇ

 

L. Rainova,

senior scientific employee in the Department оf the tax system

Academy of Financial Management, Ministry of Finance of Ukraine, Kyiv

 

Social consequences of liberal reforms on an example of Georgia

 

В статті досліджено соціальні наслідки проведених ліберальних реформ в Грузії і, зокрема, податкової реформи в розрізі зарплатних податків. Оцінено можливість реалізації в Україні ліберальної моделі податкової реформи в розрізі зарплатних податків за прикладом Грузії.

 

Social consequences of conducted liberal reforms in Georgia and, in particular, tax reform in the context of salary and payroll taxes are researched in article. The possibility of implementation of the liberal model of tax reform in Ukraine in the context of salary and payroll taxes by an example of Georgia is estimated.

 

Ключові слова: ліберальна реформа, податкова реформа, зарплатні податки, система пенсійного забезпечення, соціальна сфера.

 

Key words: liberal reform, tax reform, wage and payroll taxes, pension system, social sphere.

 

 

ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

В багатьох вітчизняних періодичних виданнях, особливо останнім часом, наводяться аргументи щодо того, що саме грузинський досвід ліберальної податкової реформи як ніколи актуальний для України. Обґрунтуванням успішності зазначеного досвіду часто виступають рейтингові оцінки країни згідно щорічної доповіді Світового банку «Ведення бізнесу», за якими вона регулярно входить до числа лідерів з економічних реформ в плані створених умов для ведення бізнесу. Навіть сьогодні, незважаючи на незначне погіршення позицій за зазначеними рейтинговими оцінками, податковий режим Грузії продовжує відноситись до числа найбільш ліберальних. Саме завдяки комплексній податковій реформі, як наголошується, Грузії вдалося не тільки створити сприятливі умови для бізнесу, але істотно поліпшити стан державних фінансів. Так, за даними Національної служби статистики Грузії впродовж 2004-2014 рр. частка податкових надходжень в ВВП збільшилася на 9,2 відсоткових пунктів з 15,6% до 24,8%, хоча найбільш високі темпи їх зростання спостерігалися до 2008 року, тобто до найбільш кардинальних змін у податковому законодавстві. Доходи бюджету по відношенню до ВВП зросли в меншій мірі, на 4,7 відсоткових пунктів, з 23,1% ВВП у 2004 році до 27,8% в 2014 році. В цілому, досвід проведення ліберальних реформ в країні зазвичай оцінюється позитивно.

Слід відмітити, що проведення ліберальних реформ має негативні наслідки у сенсі скорочення рівня соціальної відповідальності, хоча вони і можуть окупитися із часом. Звідси для будь-якої країни ключовим є визначення того, що саме має бути пріоритетом в її розвитку, та, відповідно, передбачає певний вибір між ліберальним суспільством з високими темпами зростання економіки або більш соціально орієнтованим суспільством, яке фокусується на соціальному захисті населення більше, ніж на економічному зростанні. Цей вибір особливо важливий для країн з перехідною економікою, де обидва завдання мають вирішуватися більш-менш одночасно.

МЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ

Метою дослідження є вивчення соціальних наслідків проведених ліберальних реформ в Грузії і, зокрема, податкової реформи в розрізі зарплатних податків з огляду на те, що саме за її прикладом пропонується реформування вказаної групи податків в Україні; оцінити можливість реалізації в Україні ліберальної моделі податкової реформи в розрізі зарплатних податків за прикладом Грузії.

АНАЛІЗ ОСТАННІХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Останнім часом, на тлі загострення дискусій щодо можливостей проведення в Україні ліберальних реформ, насамперед в податковій сфері, все більша кількість публікацій присвячується досвіду їх проведення в Грузії, з огляду на можливість застосування такого досвіду і в вітчизняних умовах. Втім, в них, зазвичай, розглядаються лише окремі аспекти проведених реформ, а також сучасного розвитку Грузії. Ґрунтовних наукових досліджень, присвячених комплексному аналізу грузинських перетворень впродовж останніх 10 років, вкрай небагато. Зокрема, наслідкам проведених ліберальних реформ в Грузії присвячені дослідження Хачатрян А., Микаелян Г., Егиазарян А., Мюллер А., Берулави Дж., Абуселидзе Г., Мендкович Н.

ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ

Ще після «Революції троянд» країна знаходилась між двома альтернативами: або проведення ринкової лібералізації або вжиття заходів із посилення рівня соціальної відповідальності. Вибір було здійснено на користь ринкової лібералізації задля створення бази для економічного зростання; вже згодом планувалося перенесення акцентів на політику перерозподілу. В основі здійснюваних реформ був покладений рішучий відхід від патерналізму та соціальної держави через глибоке переконання в тому, що країна повинна жити за коштами. Саме тому Грузія зупинилася на пенсійній системі, що фінансується за рахунок податків – невеличкі за розміром пенсії виплачуються безпосередньо з бюджету згідно бюджетних можливостей; Пенсійний та соціальний фонди, за результатами проведеної інвентаризації, були ліквідовані через високий рівень корумпованості зазначених структур та значні витрати на їх утримання. Вищезазначені ідеї домінували також і в здійснюваної соціальній політиці – число пільговиків було радикально скорочено, самі пільги монетизовані, введена адресна система соціальної допомоги передбачала її надання тільки тим особам, які пройшли ретельну перевірку на бідність за результатами оцінювання фінансового становища громадян (здійснюється на базі 150 різноманітних показників). Ще з самого початку проведення реформ витрати на соціальний захист забезпечувались в країні фактично за остаточним принципом у зв’язку із наявністю інших пріоритетних сфер. Першочерговим завданням уряду залишається розвиток економіки та створення умов для залучення інвестицій. Саме інвестиції, на думку більшості грузинських експертів, в тому числі, здатні вирішити одну з основних проблем Грузії – проблему безробіття.

На нинішньому етапі свого розвитку Грузія демонструє ряд досить хороших показників, пов'язаних з міжнародною оцінкою національної економічної сфери. Так, в рейтингу «Ведення бізнесу 2015» (Doing Business, Світовий Банк) за простотою ведення бізнесу країна займає 15 місце (серед 189 країн), за показниками міжнародної конкурентоспроможності (Всесвітній економічний форум) – 69-е місце (серед 144 країн), за індексом економічної свободи (доповідь інституту Фрезера) – 12 місце (серед 144 країн), за індексом сприйняття корупції (Transparency International) – 50 місце (серед 174 країн). При цьому показники країни в соціальній сфері набагато менш сприятливі, підтвердженням чого є навіть данні Національної служби статистики Грузії. Наведемо лише деякі з них.

Не можна не відмітити, що в ході проведення ліберальних реформ безперечно вдалося досягти значних успіхів у підвищенні рівня добробуту населення. Тим не менш, бідність та соціальна маргіналізація населення Грузії і сьогодні все ще залишаються основними проблемами для значної його частини. Підвищеним є ризик бідності серед безробітних, пенсіонерів, багатодітних сімей, внутрішньо переміщених осіб, а також інших груп населення, що перебувають в несприятливому становищі на ринку праці. Ситуація ще більше погіршується малим розміром соціальних допомог та недостатнім охопленням населення схемами соціальної підтримки та соціального захисту населення.

Економічне зростання в 2000-х рр., за визнанням багатьох дослідників, мало вплинуло на рівень бідності та нерівності [4, С. 8]. Хоча, безперечно, скороченню масштабів бідності в Грузії сприяли цільові програми соціальної підтримки населення. Тим не менш, абсолютний рівень бідності (частка населення з доходами нижче прожиткового мінімуму), як і нерівність, зменшилися незначною мірою. За обома зазначеними показниками Грузія все ще займає одне з останніх місць як серед країн Центральної та Східної Європи, так і пострадянських країн [6, С. 8-11, 15-16, 23, 39].

Крім того, до числа найгостріших проблем Грузії, починаючи з 90-х років, так і продовжує відноситись високий рівень зовнішньої міграції; країну залишило і продовжує залишати (в основному, нелегально) працездатне населення. Зростання показника міграції в Грузії було обумовлено важкою соціально-економічною ситуацією в країні, яку посилили світова економічна криза та події серпня 2008 року. Навіть сьогодні, саме низькими стандартами життя пояснюється прагнення населення до пошуку його кращих умов за межами країни. За даними Національної служби статистики Грузії продовж 2004-2014 рр. сальдо міграції, за винятком кількох років, є негативним, зокрема, таким воно і залишається останнім часом.

Економічне зростання, що мало місце впродовж 2000-х років не призвело також і до серйозного зростання показників зайнятості, що дозволило б пом’якшити проблему безробіття. На сьогодні, незважаючи на те, що уряд Грузії докладає зусиль для створення робочих місць, безробіття в Грузії, як і раніше, вважається головною причиною того, що все ще значна частина населення намагається знайти роботу в інших країнах. Якщо до 2008 року його вдавалося утримувати в певних рамках, то після зазначеного періоду, воно різко зросло, досягнувши максимуму за останні 10 років (16,5% в 2008 р. та 16,9% в 2009 р.). Позитивні тенденції статистика зайнятості населення Грузії демонструє лише останнім часом. Так, рівень безробіття в Грузії в 2014 році зменшився порівняно з 2013 роком на 2,2%, склавши 12,4%, що, за інформацією Національної служби статистики Грузії, є найнижчим показником за останні 11 років. В 2014 році рівень активності населення порівняно з попереднім роком збільшився на 0,3%, до 66,5%, а рівень працевлаштування зріс на 1,7%, також досягнувши найвищого за останні 11 років показника – 58,3% [3].

Втім, проблема полягає не стільки в рівні безробіття, скільки в структурі зайнятості, яка протягом перехідного періоду зазнала істотних змін; останні, зокрема, передбачали, по-перше, зниження впливу на неї державного сектора, по-друге, суттєве зростання частки самозайнятих осіб за рахунок скорочення частки працюючих за офіційним наймом, а також переміщення зайнятості з промислового сектора та сектора послуг (у широкому його розумінні) в сільськогосподарський сектор, внаслідок чого частка сільського господарства в структурі зайнятості фактично подвоїлася, в той час як частка промисловості істотно скоротилася [1]. Згідно статистичних даних, навіть в 2014 р. як і раніше, близько 60% активного населення відноситься до категорії самозайнятих осіб, а менше 40% – до найманих працівників (працівники з невизначеним статусом при цьому складають близько 0,2%) [3]. Все ще істотна частка населення зайнята в сільському господарстві, а також у неофіційному малому бізнесі.

З огляду на вищезазначене, саме вкрай високий відсоток самозайнятих осіб в Грузії потребує більш ретельного вивчення для розуміння того, кого саме представляє дана категорія. Зростання зайнятості, і особливо самозайнятості, зазвичай пов'язується з ростом числа малих і середніх підприємств. Вдала економічна реформа мала б зменшити або усунути бюрократичні бар'єри, дозволяючи, таким чином, малому і середньому бізнесу розширювати масштаби своєї діяльності, створювати нові робочі місця і нарощувати зайнятість та виробництво продукції. Втім мале підприємництво в країні не розвивається і причини цього лежать саме в площині проведених в країні ліберальних реформ.

Збільшення частки самозайнятих осіб в Грузії було пов'язано, головним чином, із зростанням зайнятості в сільськогосподарському секторі. Втім, сільське господарство Грузії знаходиться в занепаді та найбільше постраждало від реформ; його частка у ВВП постійно скорочується – з 17,9% в 2004 р. до 9,3% в 2014 р. Більше того, беручи до уваги той факт, що виробництво в цьому секторі призначалося в основному для власного споживання і що значну частину "самозайнятих сільськогосподарських працівників" складали члени селянських родин, праця яких, звичайно, не оплачувалась, то і проблема бідності була особливо розповсюдженою в сільській місцевості, а нерівність в доходах населення Грузії впродовж тривалого періоду часу за великим рахунком обумовлювалась місцем проживання.

Зростання частки самозайнятих осіб в Грузії, за визнанням багатьох експертів, не свідчить про появу позитивних тенденцій в сфері зайнятості через те, що зростання самозайнятості в Грузії насправді є лише проявом прихованого безробіття. Через суттєві недоліки чинної методики обліку безробітних та зайнятих, данні Національної служби статистики Грузії щодо рівня безробіття в країні не відображають реального стану справ в зазначеній сфері, а його реальний показник в країні є набагато вищім, ніж офіційно розрахований.

Крім того, в Грузії мало місце і структурне безробіття, коли за умов існування попиту на певні професії, пошук фахівців необхідної кваліфікації виявлявся для підприємців проблематичним. Зокрема, залучення іноземних інвестицій в Грузії асоціюється, як правило, із створенням нових робочих місць та працевлаштуванням населення. Однак закордонним компаніям не завжди вдавалося знайти ту робочу силу, яка своїми професійними навичками повністю б відповідала вимогам роботодавців. Рівень кваліфікації робочої сили в країні, в цілому, був низьким, тому в багатьох інвестиційних проектах, незважаючи на більш високі витрати, були зайняті іноземці. Звідси, і на ринку праці Грузії мав місце певний парадокс: з одного боку, залишалася висока потреба в кваліфікованій робочій силі, а з іншого боку – існував її надлишок, головною причиною якого і була відсутність відповідної кваліфікації в працівників. Таким чином, нездатністю грузинської системи освіти забезпечити ринок праці робочою силою необхідної кваліфікації у відповідності до світових стандартів або швидко відреагувати на нові вимоги ринку, частково можна пояснити той факт, що відносно недавній величезний приток прямих іноземних інвестицій та супутнє йому зростання реального ВВП не супроводжувалися створенням робочих місць або скороченням бідності.

Хоча в останні роки в Грузії спостерігалося прискорення темпів зростання продуктивності праці, ефективність економіки країни все ще залишається вкрай невисокою. ВВП на душу населення в Грузії впродовж 2004-2014 рр. збільшився в три рази – з 2560 дол. США до 7165 дол. США, але його рівень і сьогодні є одним з найменших серед пострадянських країн, випереджаючи за зазначеним показником лише Узбекистан, Молдову, Киргизстан та Таджикистан [3]. В цілому порівняно низькими показниками продуктивності праці пояснюється і невисокий рівень конкурентоспроможності грузинської економіки.

Залучення прямих іноземних інвестицій залишається одним з головних пріоритетів для Грузії. Зокрема, з огляду на зазначене, обґрунтовувалась і необхідність лібералізації трудового законодавства. Втім, саме зміни до трудового законодавства Грузії і стали об’єктом найбільшої критики не тільки серед експертів всередині країни, а й в міжнародному співтоваристві. За деякими аспектами, чинна законодавча база в сфері охорони праці не відповідає міжнародним зобов'язанням Грузії, зокрема, тим, що випливають з ратифікованих Грузією Конвенцій МОП.

Прийнятий ще влітку 2006 р. новий Трудовий кодекс звів до мінімуму державне регулювання ринку праці, зокрема, було скасовано мінімальну оплату праці, обов’язкові виплати за понаднормову роботу, значно полегшено процедуру звільнення найманих працівників тощо. При цьому досвід лібералізації трудового законодавства не приніс позитивних результатів на ринку праці, зокрема не призвів до зниження рівня безробіття в Грузії, оскільки темпи його зростання, навпаки, залишилися хронічно високими і навіть збільшились – з 13,6% у 2006 році до 16,3% в 2010 році.

За результатами досліджень міжнародного інвестиційного клімату, серед факторів, які його визначають, регулювання ринку праці, в цілому, займає одно з останніх місць. Головними перешкодами для себе іноземні інвестори, як правило, найчастіше вважають політичну невизначеність, макроекономічну нестабільність, ставки оподаткування тощо. Саме політичною та економічною нестабільністю ситуації в Грузії може пояснюватись нерегулярність зростання прямих іноземних інвестицій та значні коливання в їх обсягах (2009-2010, а також 2012-2013 рр.). Лише к 2014 року обсяг прямих іноземних інвестицій в Грузію виявився найбільшим в порівнянні із 2008 роком, склавши 1,7 млрд. дол., що на 86,7% більше, ніж в 2013 р. (942 млн. дол.) [3]. Хоча, як зазначають багато експертів, для забезпечення реального поліпшення справ в економіці, необхідно, щоб приток інвестицій демонстрував постійне зростання впродовж хоча б 5-7 років, а не лише одного, хоча і успішного в інвестиційному плані року.

Все ще незадовільною виявляється і сформована в Грузії, ще починаючи з 2009 р. і особливо 2010 р., структура здійснених інвестицій по галузях. Зокрема, більша частина прямих іноземних інвестицій в другому кварталі поточного року припадала на сектор транспорту та зв'язку – 207 млн. дол. (або 58,5% всіх інвестицій), далі у фінансовий сектор – 41,4 млн. дол. (11,7% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій), промисловість – 29,5 млн. дол. (8,3%), будівництво – 24,7 млн. дол. (7%), нерухомість – 19,6 млн. дол. (5,5%), в сферу готелів і ресторанів – 18,2 млн. дол. (5,1%) [3]. Проте саме інвестиції в сільське господарство і промисловість забезпечують швидкий і більш довготривалий ефект, ніж, відповідно, інвестиції, в нерухомість, фінансовий сектор тощо, сприяючи зростанню зайнятості та експорту. Проте і сьогодні фундамент економіки Грузії складають не промисловість, і не сільське господарство. Основною перевагою Грузії залишається її географічне положення уздовж транспортного коридору, що з'єднує Європу та Азію, визначаючи звідси і міжнародну економічну функцію цієї країни.

Залучення Грузії до реалізації регіональних транспортних, і насамперед трубопровідних проектів, безперечно, відіграло суттєву роль в її економічному зростанні. За останнє десятиліття найвищі темпи росту спостерігалися саме в галузях, безпосередньо пов'язаних з виконанням Грузією транзитно-комунікаційної функції, таких, як фінансове посередництво, будівництво, транспорт, комунікації, ресторанне та готельне обслуговування, нерухомість та оренда, проте зазначені галузі, в перспективі, вже не зможуть виступати в якості локомотива економічного росту Грузії, хоча і далі залишатимуться важливими для економіки країни, оскільки їх потенціал достатньо вичерпаний. Не зможуть вони стати і основою для довгострокового сталого росту країни.

Безумовно, величезну роль в забезпеченні економічного росту країни відіграло зовнішнє фінансування (кредити, інвестиції, приватні трансферти). В даний час економіка країни практично вичерпала можливості екстенсивного зростання, що вимагає пошуку нових ринків та залучення стратегічних інвестицій. Проте подальше зростання рівня заборгованості країни викликає найбільші застереження з боку експертів; звертається увага на те, що через певний час обслуговування державного боргу, який суттєво збільшився після війни 2008 р., може стати для Грузії серйозною проблемою. Так, за інформацією Національного банку Грузії валовий зовнішній борг Грузії станом на 31 березня 2015 року склав 13,4 млрд. дол. або 82,8% ВВП за цей же рік (в 2003 р. – 46,3%). Зовнішній борг держави на цей період досяг 5,7 млрд. дол. або 31,7% ВВП [5]. Але хоча міжнародні кредитні рейтинги Грузії досить стабільні, має місце тенденція до погіршення показників по країні.

Грузія здійснила масштабні реформи, покликані поліпшити ділове середовище та досягти високих темпів зростання. Однак у тому, що стосується економічної та соціальної стійкості, якість економічного зростання залишається низькою, оскільки воно не пов'язане ні з інноваціями та інвестиціями у високотехнологічні галузі промисловості, ні з розширенням масштабів діяльності малих і середніх підприємств, ні зі зростанням числа робочих місць та рівності і справедливості в розподілі доходів, ні зі скороченням бідності. Хоча поліпшення ділового клімату призвело до зростання валового обсягу виробництва, це зростання в Грузії було пов'язано, головним чином, з поглинанням надлишкової ліквідності і кредитною експансією, а також з іноземними інвестиціями, головним чином в галузі, не орієнтовані на експорт. Низька якість зростання означає, що його буде дуже важко підтримувати в майбутньому, особливо коли процес приватизації і супроводжуючий його приток капіталів закінчиться [1]. Саме тому вже давно частина грузинських експертів наголошують на тому, що уряд має відмовитися від принципу невтручання в економічні процеси та активно проводити в життя політику економічного розвитку, спрямовану на динамічне перетворення виробничих структур, що вимагає визначення тих галузей, які можуть послужити базою саме для індустріального розвитку (тобто нетрадиційних, орієнтованих на експорт галузей, пов'язаних з використанням нових технологій і знань), розробки стратегії розвитку, спрямованої на стимулювання та залучення інвестицій в обрані галузі промисловості, забезпечення розумної та послідовної реалізації промислової політики [2, C. 254-255].

Висновки

Нестандартність поєднання ринково-ліберальної та репресивної політики привернула до досвіду грузинських реформ значну увагу, а також змусила говорити навіть про особливий «грузинський шлях». Грузинський ліберальний експеримент визнається чи не найбільш вдалим прикладом реформування країни. З огляду на зазначене, багато положень грузинської реформи пропонується впровадити і в України.

Завдання, які ставляться при проведенні податкової реформи в Україні подібні тим завданням, які в свій час ставилися при проведенні відповідних реформ в Грузії. Зокрема, головною метою прийнятого ще в 2005 р. нового Податкового кодексу було стимулювання економічного зростання, поліпшення ефективності податкової системи, розширення податкової бази, в тому числі за рахунок скасування пільг, спрощення процедур сплати податків, а також скасування можливих корупційних схем, оскільки саме складність попередньої системи створювала сприятливе середовище для їх процвітання. Інституційні зміни, боротьба з корупцією, протидія подальшої тінізації економічних відносин, активізація підприємницької діяльності, виведення економіки на траєкторію стійкого зростання, безумовно, є ключовими пунктами порядку денного реформ в обох країнах. Проте при підготовці пропозицій щодо майбутньої податкової реформи все ж доцільно враховувати, що Грузія і Україна мають різні економіки з точки зору розміру, індустрії та спеціалізації, хоча і стоять перед дуже схожими проблемами в інституціональному середовищі. Вихідна соціально-економічна ситуація в Грузії напередодні проведення ліберальних реформ дійсно була вкрай непростою, втім стартові умови для початку перетворень не були ідентичними нинішній ситуації Україні, а рівень соціального захисту, і особливо пенсійного забезпечення двох досліджуваних країн взагалі не є співставними. Зокрема, рівень пенсійного забезпечення в країні був настільки низьким, що скасування соціального податку і не викликало особливо негативних наслідків; навіть після проведення реформ, як фіксується в звітах європейської комісії, коефіцієнт заміщення пенсій в Грузії є нижчим, ніж в Україні.

В контексті майбутньої реформи зарплатних податків в Україні слід відмітити, що за своєю часткою в ВВП соціальний податок в Грузії забезпечував непорівняно менші надходження, ніж ЄСВ в Україні, тобто їх роль в складі бюджетоутворюючих податків була різною. Більше того, після скорочення на першому етапі реформи зарплатних податків ставки соціального податку в Грузії, його фіскальна ефективність суттєво знизилась. Залишається вкрай дискусійною і результативність реформи зарплатних податків у частині детінізації економічних відносин, а також її соціальні наслідки. Критичні настрої серед населення, викликані тривалим, високим рівнем безробіття та соціальною стагнацією, тільки посилюються, що підтверджується більшістю проведених соціологічних досліджень.

Скасування за досвідом Грузії ЄСВ, який є бюджетоутворюючим для пенсійної системи України, за існуючого рівня соціальних зобов’язань, призведе не тільки до неприпустимо високого рівня навантаження на державний бюджет, а ще і до різкого падіння рівня життя пенсіонерів. Соціальні наслідки вжиття подібних заходів в Україні виявляться набагато масштабнішими, ніж в Грузії, а відкрите нехтування державою своїми раніше виданими зобов’язаннями є неприпустимим. Тому цей досвід вартий уваги, але не може бути перенесений на наш ґрунт. Більше того, пропозиція щодо реформування зарплатних податків, як визначається, шляхом їх поєднання, ще і суперечить досвіду європейських країн, оскільки практики повного скасування внесків на соціальне страхування не існує в жодній з зазначених країн.

Затяжна економічна криза, масштабні заходи з фіскальної консолідації, прийняті наприкінці 2014 р. вже мали наслідком нівелювання багатьох соціальних досягнень початку цього століття. Падіння реальних доходів населення на фоні стрімкого подорожчання товарів та послуг, поступове виснаження заощаджень минулих років, зростання заборгованості із заробітної плати, загострення проблем із біженцями через військовий конфлікт на Сході України спричинили появу нових форм бідності, які регулярно фіксуються в ході статистичних спостережень, здійснюваних останнім часом; вперше погіршується ситуація з абсолютною бідністю, що є безпрецедентним, оскільки саме в цьому напрямі до недавнього часу спостерігались виключно позитивні зміни. Навіть грузинський досвід показав ряд небезпек, пов'язаних з зайвої прихильністю до неоліберальної моделі розвитку. Зокрема, за класифікацією Світового банку Грузія все ще продовжує входити до категорії країн з рівнем соціального розвитку нижчим за середній. З огляду на зазначене, проведення ліберальних реформ, з огляду на їх негативні соціальні наслідки, має здійснюватись із врахуванням останніх.

 

Література.

1. Берулава Д. Конкурентоспособность человеческих ресурсов: опыт Грузии. // Кавказ и глобализация. – 2010. – Том 4. – Вып. 1-2. – С. 114-124.

2. Егиазарян А. А. Структурные проблемы и перспективы инновационного развития экономик государств Южного Кавказа. // Маркетинг і менеджмент інновацій, 2013, № 4. С. 250-265. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mmi.fem.sumdu.edu.ua/sites/default/files/mmi2013_4_250_265.pdf

3. Офіційний веб-сайт Національної служби статистики Грузії. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.geostat.ge/index.php?action=0&lang=eng

4. Garbe-Emden B., Horstmann S., Zarneh Y. Social protection and social inclusion in Armenia, Azerbaijan and Georgia / B. Garbe-Emden, S. Horstmann, Y. Zarneh // European Commission Report, 2011. [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://ec.europa.eu/social/BlobServlet?docId=6879&langId=en

5. Gross External Debt of Georgia on 30.06.2015. The official site of National Bank of Georgia. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.nbg.gov.ge/uploads/sagareoseqtori/inglish/edbpm5eng.xls

6. Slay B., Danilova-Cross E., Papa J., Peleah M. Poverty, Inequality, and Vulnerability in the Transition and Developing Economies of Europe and Central Asia. UNDP Regional Bureau for Europe and CIS, UNDP Bureau for Policy and Programme Support Report. October 2014. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.eurasia.undp.org/content/dam/rbec/docs/Poverty%20Inequality%20and%20Vulnerability.pdf

 

References.

1. Berulava, D. (2010), "Competitiveness of human resources: the experience of Georgia", Kavkaz i globalizacija, vol. 4, no. 1-2, pp. 114-124.

2. Egiazarjan, A. A. (2013), "Structural problems and perspectives of innovative development of economies of the South Caucasus countries", Marketing і menedzhment іnnovacіj, no. 4, pp. 250-265, available at: http://mmi.fem.sumdu.edu.ua/sites/default/files/mmi2013_4_250_265.pdf (Accessed 07 Dec 2015).

3. The official site of National Statistics Office of Georgia, available at: http://www.geostat.ge/index.php?action=0&lang=eng (Accessed 07 Dec 2015).

4. Garbe-Jemden, B. Horstman, S. and Carne, I. (2011), "Social protection and social inclusion in Armenia, Azerbaijan and Georgia", European Commission Report, available at: http://ec.europa.eu/social/BlobServlet?docId=6879&langId=en (Accessed 07 Dec 2015).

5. Gross External Debt of Georgia on 30.06.2015. The official site of National Bank of Georgia, available at: https://www.nbg.gov.ge/uploads/sagareoseqtori/inglish/edbpm5eng.xls (Accessed 07 Dec 2015).

6. Slay, B. Danilova-Cross, E. Papa, J. аnd Peleah, M. (2014), "Poverty, Inequality, and Vulnerability in the Transition and Developing Economies of Europe and Central Asia", UNDP Regional Bureau for Europe and CIS, UNDP Bureau for Policy and Programme Support Report, available at: http://www.eurasia.undp.org/content/dam/rbec/docs/Poverty%20Inequality%20and%20Vulnerability.pdf (Accessed 07 Dec 2015).

 

Стаття надійшла до редакції 09.12.2015 р.