УДК 339.72

 

А. О. Золковер,

к. е. н., доцент кафедри фінансів та фінансово-економічної безпеки,  КНУТД, м. Київ

Д. І. Коваленко,

к. е. н., доцент кафедри фінансів та фінансово-економічної безпеки, КНУТД, м. Київ

 

МОДЕЛЮВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ РОЗВИТКУ РИНКУ СПІЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

 

A. Zolkover,

Ph.D., assistant professor of finance and the financial and economic security KNUTD, Kiev

D. Kovalenko,

Ph.D., assistant professor of finance and the financial and economic security KNUTD, Kiev

 

 MODELING AND PREDICTION OF MARKET joint investment

 

Стаття присвячена обґрунтуванню концептуального підходу, який дозволить виконувати прогнозні розрахунки можливих (ймовірних) параметрів розвитку ринку спільного інвестування з урахуванням змін макроекономічної ситуації та обраної моделі регулювання (комплексу регуляторних заходів). Запропоновано нові механізми та інструменти регулювання та стимулювання розвитку інститутів спільного інвестування з урахуванням наявних обмежень в умовах посткризового зростання.

 

The article is devoted to substantiation of conceptual approach that will perform projections of possible ( probable ) parameters of the collective investment market , taking into account changes in the macroeconomic situation and chosen model of regulation ( complex regulatory measures ). The new mechanisms and instruments of regulation and encourage the development of joint investment institutions within existing limitations in terms of post-crisis growth.

 

 

Постановка проблеми. Сучасний ринок спільного інвестування являє собою досить складну у функціональному та інституціональному аспектах систему, яка потребує теоретичного аналізу й осмислення в процесі обґрунтування заходів державної політики щодо його розвитку. Цей сегмент фінансового ринку, з одного боку, функціонує в межах ринкової системи господарювання з притаманними їй ринковими механізмами саморозвитку та саморегулювання, а з другого боку – потребує активного державного регулювання. Це зумовлено насамперед значною та вагомою економічною і соціальною роллю спільного інвестування в забезпеченні реального сектору економіки інвестиційними ресурсами, чутливого до негативних змін кон’юнктури світового та національного фінансових ринків.

Аналіз ринку спільного інвестування в Україні дає можливість зробити висновок, що він має ознаки кризи, в першу чергу через сумнівні перспективи щодо зростання фондових індексів (проявляється через динаміку кон’юнктури фондового ринку). Фактично, основною причиною загострення ситуації на фондовому ринку України, починаючи з 2008 року, є припинення активності з боку інвесторів-нерезидентів, які у різні періоди виступали сторонами від 60 до 90% угод. В той же час на частку населення припадало від 1 до 2% угод.

 З іншого боку, одним із позитивних наслідків фінансової кризи вважаємо чітке розуміння вразливості фінансових ринків, які дуже швидко можуть перетворитися із каталізатора економічної активності у дестабілізатор будь-якої господарської діяльності. Очевидно, фінансові ринки мають розвиватися не хаотично («самі по собі»), а на основі чіткої гармонізації дій між учасниками та регуляторами, з обов’язковим врахуванням параметрів національної фінансової системи та пріоритетів соціально-економічного розвитку держави. Ця методика є підставою для пошуку нових моделей і підходів регулювання розвитку фінансових ринків взагалі та ринку спільного інвестування зокрема.

 

Аналіз останніх досліджень та публікацій. На наш погляд, в контексті дослідження спільного інвестування в науковій літературі доцільно виділити два головних напрями. В роботах М. Бурмаки, Л. Губерського, Д. Лук’яненка, З. Луцишин, О. Мозгового, Є Панченка, О. Рогача вивчаються різноманітні аспекти функціонування глобального фінансового ринку. В свою чергу, праці А. Камінського, Д. Леонова, С. Науменкової, В. Піддуб– ного, П. Перконоса, А. Федоренка, В. Швець присвячені аналізові розвитку ринку спільного інвестування в Україні.

 

Мета дослідження полягає в обґрунтуванні концептуального підходу, який дозволить виконувати прогнозні розрахунки можливих (ймовірних) параметрів розвитку ринку спільного інвестування з урахуванням змін макроекономічної ситуації та обраної моделі регулювання (комплексу регуляторних заходів).

 

Виклад основного матеріалу. За оцінками економістів Світового банку, прямі збитки від першої хвилі кризи (друга половина 2008 року – 2009 рік) становили понад 5 трлн. дол. США (у цій сумі не враховано збитки новостворених підприємств, а також звичайні, або традиційні, збитки) [1]. Друга хвиля кризи, яка розпочалася у 2011 році і триває досі, може мати ще більші негативні наслідки. Основний тягар збитковості несуть фінансові посередники – банки, інвестиційні фонди, інші суб’єкти фінансового ринку. Якщо внаслідок банкрутства промислове підприємство має можливість продати наявні активи (у тому числі земельні ділянки та запаси обігових активів), то фінансова установа, у тому числі інвестиційна компанія, «опиняється ні з чим».

Криза дала можливість зрозуміти, що так звана «фінансова економіка», при якій основну масу доданої вартості створює фінансовий сектор (фінансові посередники), не може бути стійкою і такою, що забезпечить національний добробут у довгостроковій перспективі. Фінансова економіка в окремо узятій країні може бути успішною лише у тому випадку, якщо доходи фінансового сектора забезпечуються шляхом позитивного сальдо зовнішніх операцій (експорт фінансових послуг перевищує їхній імпорт). Але на глобальному рівні, а також у переважній більшості країн, в тому числі і Україні, успішна фінансова економіка у довгостроковому періоді (понад 10 років) неможлива.

Відтак, стратегія економічного зростання та національного добробуту має ґрунтуватися на побудові економіки реальної, в якій основна маса доданого продукту створюється шляхом перенесення вартості уречевленої праці на кінцевий продукт, що сприймається ринком (споживачем) і купується за справедливою ціною. Фінансові посередники у цій економіці відіграватимуть допоміжну роль, що полягає в усуненні протиріч руху фінансових активів (вартостей), а також сприянні створенню принципово нових виробництв та технологічних ланцюгів. Відтак, основним споживачем довгострокових інвестицій мають стати промисловість та інфраструктури.

З точки зору економічного регулювання, основним наслідком кризи стали різноманітні макроекономічні (у тому числі макрофінансові) дисбаланси – зниження обсягу виробництва доданої вартості, наростання боргів, збільшення рівня інфляції, зростання вартості фінансових позик, стрімке зниження інвестиційної активності.

При цьому ми займаємо позицію про те, що для підтримки стійкого зростання найбільш негативним чинником є саме зниження інвестиційної активності. Якщо інші макроекономічні показники можна відносно легко «підкоригувати» шляхом застосування регулюючих інструментів або в результаті формальних та неформальних домовленостей між провідними центрами впливу, то зниження рівня інвестицій в економіці не може бути швидко компенсоване. В той же час відсутність належного обсягу інвестицій створює ситуацію, за якою унеможливлюється виробництво доданої вартості у майбутньому, у тому числі звужується податкова база, що провокує так звану «пролонгацію кризи» у різних секторах економіки.

Вказані узагальнення дозволяють зробити висновок про те, що держава в процесі регулювання інвестиційної активності й інвестиційної діяльності взагалі та ІСІ зокрема має враховувати тенденції цих ринків. Так, для ринку ІСІ державні регулюючі мають враховувати наступні параметри:

– середньорічний темп приросту вартості активів інвестиційних фондів – 15-20%;

– середньорічний темп приросту обсягу зареєстрованих випусків цінних паперів інститутів спільного інвестування – 5-10%;

– середньорічний темп приросту вартості власних активів інститутів спільного інвестування – 15-20%;

– середньорічний темп приросту вартості цінних паперів у портфелях інститутів спільного інвестування – 10-15%;

– середньорічний темп приросту обсягу виконаних договорів торговцями інвестиційними сертифікатами – 10-15%.

Відтак, регулювання діяльності фінансових посередників, які виступають каталізаторами інвестиційної активності, в тому числі і ІСІ, має ґрунтуватися на так званому «селективному підході», за якого кожна інвестиційна пропозиція розглядається з точки зору забезпечення економічного зростання, позитивних наслідків для бюджету та ризику неповернення боргу.

Глобальна фінансово-економічна криза, яка дуже виразно проявилася на фондових майданчиках світу та України, поставила на порядок денний проблему оптимізації параметрів розвитку національних фінансових ринків, а також удосконалення економіко-правових та організаційних засад функціонування фінансових посередників як особливих суб’єктів сучасної економіки. В повній мірі вказане стосується й ІСІ, які з точки зору теорії виступають фінансовими посередниками між заощадженнями (приватними інвесторами) та корпоративними інвестиціями (корпоративний сектор).

Інвестиційний бізнес, у тому числі і діяльність ІСІ, базується на позитивному очікуванні інвесторів щодо перспектив одержання різних типів доходів, у тому числі капітального (від зростання вартості інвестованого капіталу) та процентного, але при допустимому рівні ризику. Внаслідок економічної кризи 2008-2009 рр. багато інвесторів, недооцінивши можливі ризики (які деякими аналітиками помилково сприймалися як несуттєві або малоймовірні), понесли великі втрати (збитки), і тепер зайняли більш виважену і навіть вичікувальну позицію.

Відтак, у найближчому майбутньому, за умов незмінності макроекономічних та монетарних показників, малоймовірний масований приплив системних інвестицій в економіку.

Крім того, фактично припинили нормальне функціонування інвестиційні банки – потужні фінансові інститути, що обслуговували рух фінансових інвестицій у всьому світі. Нарешті, спекулятивний капітал (короткострокові спекулятивні інвестиції, що обертаються у фінансовому секторі) більшістю урядовців та експертів вже не сприймається як «супутня властивість» ринкової економіки, а це неодмінно потягне за собою запровадження обмежувальних заходів від національних регуляторів. Вказане свідчить про те, що у найближчому майбутньому світовий інвестиційний бізнес буде шукати нові форми функціонування та опановуватиме нові інструменти.

В контексті нашого дослідження, доцільно запропонувати концептуальний підхід, який дозволить виконувати прогнозні розрахунки можливих (ймовірних) параметрів розвитку ринку спільного інвестування з урахуванням змін макроекономічної ситуації та обраної моделі регулювання (комплексу регуляторних заходів).

Формування параметрів національного інвестиційного процесу відбувається через реалізацію державної інвестиційної політики, яка в свою чергу будується на основі певних концепцій і теорій (кейнсіанство, монетаризм, теорія економіки пропозиції, структуралізм тощо). Ефективний інвестиційний процес має бути організований на основі інвестиційного ринку, який у взаємодії з фінансовими посередниками забезпечує належну мобільність інвестицій.

Сукупний (макроекономічний) попит на інвестиції породжується сукупним попитом на капітальні блага (будівлі, машини, виробниче обладнання, технології). Відомо, що результативність інвестицій (прибуток від інвестиційного проекту) забезпечується внаслідок виробництва певних благ (продукції, послуг) та їхньої реалізації. Іншими словами, причиною виникнення попиту на інвестиції є наявність незадоволених потреб у певних ринкових та неринкових благах, що не можуть бути задоволені на основі використання наявних капітальних благ.

 Інституційні інвестори, у тому числі й ІСІ, дозволяють акумулювати певні фінансові ресурси, які можуть бути спрямованими у вигляді інвестицій для задоволення частини сукупного інвестиційного попиту, таким чином уможливлюючи незадоволений попит на ринкові та неринкові блага у майбутньому.

Враховуючи наведені узагальнення, справедливо записати [2,  с. 84-92.]:

 

                                                                 (1)

 

де Ys – незадоволений попит на економічні блага;

Ks – попит на капітальні активи – засоби виробництва відповідних благ;

Is – попит на капітальні інвестиції.

 

Сформульоване узагальнення макроекономічного ефекту інвестицій з урахуванням дії акселератора [2, с. 85-94.]:

 

It,s = k ∆Yt+i                                                    (2)

 

де k – коефіцієнт акселерації;

∆Yt+i – збільшення попиту на товари та послуги в періоді t+і;

It,s – попит на інвестиції в періоді t для забезпечення збільшення попиту на товари та послуги в періоді t+і;

і – часовий лаг «запізнення» віддачі інвестицій.

 

З іншого боку, сукупні інвестиційні ресурси, що вкладаються в національне господарство, можна подати у вигляді вектора інвестицій:

 

,                                                                                               (3)

 

де I – валовий обсяг інвестицій в економіку країни;

– обсяг інвестицій, що припадає на k-ту групу інституційних інвесторів (інвестиційних інструментів).

 

Або:

 

                                                                            (4)

 

де, – частка k-тої групи інвесторів (інвестиційних інструментів) у загальному обсязі інвестицій.

 

Відтак, можемо запропонувати наступну цільову функцію:

 

                      (5)

 

де – валовий внутрішній продукт (ВВП) у періодах t і t-1;

– сукупні інвестиції в періоді t;

 

– структура інвестицій (у розрізі інституційних інвесторів або інструментів інвестування).

 

Отже, ця модель припускає певну залежність ВВП у періоді t від ВВП у попередньому періоді, обсягом інвестицій та структурою джерел формування інвестицій у розрізі інституційних інвесторів. В контексті нашого дослідження структура джерел формування інвестицій у розрізі інституційних інвесторів може виступати параметром оптимізації. Іншими словами, структура інституційних інвесторів (інвестиційних інструментів) виступає фактором економічного зростання, а сукупний обсяг інвестицій розглядається як ресурсне (статичне) обмеження.

Результатом вирішення поставленої оптимізаційної задачі (з урахуванням зроблених обмежень) стане оптимальна структура джерел формування сукупних інвестицій у розрізі інституційних інвесторів. Таким чином, можемо визначити і оптимальну (бажану) частку ІСІ як інструменту задоволення сукупного інвестиційного попиту. При цьому слід врахувати, що максимально можливий ефект від використання ІСІ як інструменту формування інвестицій та задоволення сукупного інвестиційного попиту буде досягнутий лише у тому випадку, якщо оптимальними (бажаними) будуть частки й інших джерел формування інвестицій (інструментів).

Державна інвестиційна політика має орієнтуватися на мінімізацію різниці між фактичним та бажаним (оптимальним) значенням частки джерел формування інвестицій у розрізі інституційних інвесторів, у тому числі і інститутів спільного інвестування. Враховуючи вказане, справедливо записати економетричну факторну модель:

 

                              (6)

 

де – параметри економетричної моделі, показники ефективності (мультиплікатори) інвестицій,

j – лаг запізнення (беремо у межах від 0 до 3).

 

За розрахунками українських економістів, період «запізнення» впливу інвестицій на ВВП («інвестиційний лаг») складає в Україні від 9 до 15 місяців, для фінансових посередників небанківського типу – від 6 до 9 місяців.

Актуальним завданням науки і практики є розробка методичного інструментарію прогнозування розвитку ринку спільного інвестування.

З методичної точки зору, усі макроекономічні моделі мають певні особливості та обмеження. Зокрема, вони ґрунтуються на припущенні, що динаміку економічних змінних можна пояснити стандартними ситуаціями з наперед визначеною кількістю операцій (ітерацій). Крім того, вважається, що модель дає змогу передбачити розвиток реальної дійсності, і на цій основі можливо спрогнозувати майбутні події.

На нашу думку, прогнозування розвитку ринку спільного інвестування доцільно здійснювати на основі трендових моделей. «Тренд – це направленість зміни економічних показників, що визначається шляхом обробки звітних статистичних даних та встановленням на цій основі тенденцій економічного зростання або спаду» [3, с. 346]. Суть економетрічної моделі полягає в тому, що вона, будучи представленою у вигляді набору математичних співвідношень, описує функціонування конкретної економічної системи, а не системи взагалі. Тому вона обов’язково «набудовується» на конкретних статистичних даних [4, с. 64]. У процесі трендового моделювання часто використовують прийоми інтерполяції та екстраполяції. Тренд можна задати у різних формах: аналітично (як рівняння), таблично (у вигляді таблиці), графічно (у вигляді графіка).

При застосуванні трендових моделей використовують такі показники:

Абсолютний приріст:

– для ланцюгових показників: ∆ у = уі –  уі-1,                                                               (7)

– для базисних показників: ∆ у = уі –  у0,                                                                        (8)

де ∆ у – абсолютний приріст ряду,

уі – рівень періоду, що порівнюється,

уі-1 – рівень попереднього періоду,

у0 – рівень базисного періоду.

 

Темп зростання або коефіцієнт зростання (Тзр) – це показник, який характеризує, у скільки разів змінився поточний (порівняльний) рівень показника, що аналізується, порівняно з рівнем попереднього або базового періоду:

для ланцюгового ряду: Тзр = уі / уі-1,                                                                             (9)

для базового ряду: Тзр = уі / у0. (10)

 

Темп приросту (Тпр) – це показник, який вказує, на скільки відсотків змінився поточний (порівнювальний) рівень аналізованого показника порівняно з рівнем попереднього або базового періоду; обчислюється порівняно з рівнем попереднього або базисного періоду, у відсотках або коефіцієнтах:

 

Тпр = ∆ у / уі  = Тзр – 1                                                                                                            (11)

 

Середній абсолютний приріст (∆ у сер) – це показник, що вказує, на скільки одиниць у середньому за певний період змінювався рівень показника, що аналізується.

 

для ланцюгового ряду:  ∆ у сер = ∑ ∆ у / n,                                                              (12)

де n – кількість ланцюгових темпів зростання,

для базового ряду:  ∆ у сер = (уn –  у1) / (n – 1),                                               (13)

де n – кількість періодів.

 

Прогнозування розвитку ІСІ має базуватися на основі наступних методичних обмежень [2, с. 86-102; 4, с 54-59]:

– всебічне врахування зовнішніх по відношенню до спільного інвестування чинників і умов, що найбільшою мірою впливають на динаміку і масштаби розвитку інвестиційних процесів;

– дослідження тенденцій зміни параметрів і структури інвестицій, що акумулюються за допомогою ІСІ.

Об’єктом прогнозування можуть виступати обсяг емісії цінних паперів, обсяг залучених інвестиційних ресурсів, обсяг вкладених інвестицій, інвестиційний дохід, вартість чистих активів.

Важливим етапом прогнозування розвитку ринку спільного інвестування є оцінювання щільності впливу змін макроекономічних умов на тенденції та структуру спільного інвестування. При розробці прогнозу доцільно враховувати основні макроекономічні показники, що впливають на інвестиційну поведінку (темпи економічного зростання, рівень інфляції,  індекс виробництва, індекс інвестицій, валютний курс та ін.).

 Згідно запропонованих моделей, можемо побудувати економетричну модель розвитку ринку спільного інвестування, виходячи із параметрів, які були запропоновані.

На основі використання програмного комплексу Statistika, із застосуванням наведених формул і моделей вдалося скласти прогноз обсягу ділової активності на ринку спільного інвестування (табл. 1).

 

Таблиця  1.

Прогноз ділової активності на ринку спільного інвестування в Україні (станом на початок року), млрд. грн.

Складено на основі розрахунків авторів

 

Зроблений прогноз дає змогу органам державної влади скласти уявлення про перспективний (ймовірний) характер економічних процесів на ринку спільного інвестування, а відтак – на належному науковому рівні формувати ключові параметри державної політики регулювання розвитку інститутів спільного інвестування.

Висновки. Отже,  у статті показано необхідність регулярного прогнозування розвитку ринку спільного інвестування. Виконано прогнозні розрахунки спільного інвестування на основі реалізації запропонованої комплексної програми заходів державного регулювання розвитку спільного інвестування. Прогнозування розвитку ринку спільного інвестування є підставою для коригування механізму державного регулювання спільного інвестування та посилення його ролі у підтримці належних темпів економічного розвитку.

 

Література.

1. The Investment Company Institute. A review of Trends and Activities in the U.S. Investment Company Industry. Investment company Fact Book – 2008. [Електронний ресурс]. Режим доступу:

http://www.ici.org/pdf/2008_factbook.pdf

2. Захарін С.В. Інвестиційне забезпечення інноваційно–технологічного розвитку економіки: Монографія / С.В. Захарін. – К.: КНУТД, 2011. – 344 с.

3. Современный экономический словарь / составители:  Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б., – 2–е изд., испр. – М.: ИНФРА–М., 1999.– 479 с.

4. Головач А.В. Банківська статистика / А.В. Головач, В.Б. Захожай, Н.А. Головач. – К.: Українсько–фінський інститут менеджменту та бізнесу, 1998. – 192 с.

 

References.

1. The Investment Tsompany Institute  (2008), “A reviev of Trends and Atstivities in the U.S. Investment Tsompany Industry. Investment tsompany Fatst Book” available at://http://www.ici.org/pdf/2008_factbook.pdf (Accessed 29 January 2008).

2. Zakharin, S.V. (2011), Investytsijne zabezpechennia innovatsijno–tekhnolohichnoho rozvytku ekonomiky [Investment software innovation and technological development of economy], Monohrafiia, KNUTD, Kyiv, Ukraine.

3. Rajzberh, B.A. Lozovskyj, L.S. and Starodubtseva, E.B. (1999), Sovremennyj ekonomycheskyj slovar' [Modern Ekonomicheskie dictionary], 2nd ed, YNFRA, Moskva, Rossyia.

4. Holovach, A.V. Zakhozhaj, V.B. and Holovach, N.A. (1998), Bankivs'ka statystyka [Banking statistics], Ukrains'ko – fins'kyj   instytut menedzhmentu ta biznesu, Kyiv, Ukraine.

 

Стаття надійшла до редакції 18.12.2015 р.