УДК 338.436

 

І. Г. Брітченко,

д. е. н., професор, завідувач кафедри фінансів та економіки, Ужгородський торгово-економічний  інститут КНТЕУ, м. Ужгород,

професор кафедри соціальних і комп’ютерних наук, Вища школа бізнесу National-Louis University, Новий Сонч, Польща

О. В. Крайчук,

к. ф.-м. н., доцент, завідувач кафедри математики і методики її викладання,

Рівненський державний гуманітарний університет, м. Рівне

Т. Г. Плисюк,

здобувач, Рівненський державний гуманітарний університет, м. Рівне

 

Механізми УПРАВЛІННЯ інноваційними РИЗИКами в АПК

 

I. G. Britchenko,

Doctor of Economic Sciences, Professor, The Head of Finance and Economics Department, Uzhgorod Trade and Economic Institute

Kyiv National University of Trade and Economics, Uzhgorod,

The Professor of the Department of Social and Computer Sciences, Graduate School of Business

National-Louis University, Nowy Sącz, Poland

O. V. Kraychuk,

Candidate of Physical and Mathematical Sciences, Associate Professor,

 The Head of the Department of Mathematics and Teaching Methods, Rivne State University of Humanities, Rivne

T. H. Plysyuk,

applicant, Rivne State University of Humanities, Rivne

 

mechanisms of management of innovation risk in the agro-industrial complex

 

У статті розглядаються теоретичні основи управління інноваційними ризиками. Обґрунтовуються методичні підходи до визначення інноваційного ризику в умовах недостатності вичерпної та достовірної інформації про хід господарсько-економічних процесів в агропромисловому комплексі. Ринкові відносини, зокрема умови конкуренції на внутрішніх та зовнішніх ринках, визначили інноваційну діяльність як ефективний спосіб розвитку підприємств. Діяльність по створенню та впровадженню інновацій завжди пов’язана з підвищеним ризиком, що виникає через невизначеність при прогнозуванні ефективності інноваційних проектів. Визначено, що результативність інноваційної діяльності напряму залежить від того, наскільки точно проведені оцінка та експертиза ризиків, а також наскільки адекватно визначені методи управління ними. Запропоновано теоретико-методичні підходи до зниження ступеня ризикованості інноваційної діяльності в агропромисловому комплексі шляхом ефективного управління інноваційними ризиками.

 

Theoretical foundations of management of innovation risks are considered in the article. Are substantiated methodological approaches to determining of innovation risk in terms failure of comprehensive and reliable information about the course of business and economic processes in agriculture. Market relations, including the conditions of competition in the domestic and foreign markets, defined innovation activity as an effective way of business development. Activities for creation and implementation of innovations always associated with an increased risk that arises from uncertainty in predicting the effectiveness of innovative projects. It was determined that the impact of innovation activities directly depends on how accurately evaluated and examination of risks and how to adequately identified methods of management. Proposed theoretical and methodological approaches to decrease in degree of riskiness of innovation activities in agroindustrial complex through effective of management of innovation risk.

 

Ключові слова: інноваційна діяльність, управління інноваційними ризиками, фактори макро– і мікрорівня, рівень ризику.

 

Keywords: innovative activities, management of innovation risks, factors of macro– and microlevel, the level of risk.

 

 

Постановка проблеми. Ринкові відносини, зокрема умови конкуренції на внутрішніх та зовнішніх ринках, визначили інноваційну діяльність як ефективний спосіб розвитку підприємств. Інноваційна діяльність характеризується високим рівнем невизначеності динаміки основних чинників, від яких залежать її результати. Максимізація позитивних та мінімізація негативних наслідків настання несприятливих подій є основним завданням при управлінні інноваційними ризиками, що являє собою цілеспрямований процес, пов’язаний з ідентифікацією, аналізом, оцінкою ризиків та прийняттям ефективних управлінських рішень.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Українськими та зарубіжними дослідниками інтенсивно накопичується аналітичний матеріал, що дозволяє досліджувати теоретико-методичні основи, на яких ґрунтується система управління інноваційними ризиками відповідно до особливостей розвитку країни. Важливі засади теорії управління інноваційними ризиками досліджуються у працях Л.Антонюк, Л.Березіної, Ю.Вертакової, В.Вітлінського, О.Волкова, Л.Донця, П.Друкера, Б.Заблоцького, Й.Завадського, С.Ілляшенка, А.Кондрашихіна, А.Князевич, Ф.Котлера, Н.Краснокутської, Н.Машиної, В.Подсолонко, В.Покотилової, П.Саблука, А.Старостіної, Р. Фатхутдинова, В.Федоренка, М.Хорунжого, О.Ястремського та ін. Проте в даній сфері діяльності залишається ще достатньо широке коло питань, які вимагають проведення ґрунтовних додаткових досліджень. Як правило, оцінка інноваційних ризиків проводиться за результатами інноваційної діяльності, але необхідний пошук нових підходів до управління інноваційними ризиками − необхідна розробка методів та показників оцінки несприятливих факторів макро– і мікросередовища, як середовища можливостей, що відкриваються.

Постановка завдання. Метою статті є дослідження сутності управління інноваційними ризиками та визначення основних факторів виникнення інноваційних ризиків в агропромисловому комплексі.

Виклад основного матеріалу дослідження. Інноваційно-інвестиційний процес є основоположним чинником економічного розвитку як країни, так і агропромислового комплексу, оскільки агропромислове виробництво відіграє важливу роль в економічному розвитку національного господарства країни. Агропромисловий комплекс України має високий ступінь складності організаційної структури, різноманітні форми науково-технічної та інноваційної діяльності, різнорідні проблеми та напрями науково-дослідної діяльності, що мають особистісний, регіональний, галузевий характери, а також значну тривалість досліджень. Сучасний стан інноваційної діяльності в агропромисловому комплексі характеризується роз’єднаністю управління на державному і регіональному рівнях.

Вибір управлінських дій при формуванні ефективної системи управління інноваційною діяльністю агропромислового комплексу вимагає побудови ефективної системи управління інноваційними ризиками, що відображають функції, особливі риси, властивості, притаманні цій групі ризиків та методи впливу на них. Процес управління повинен носити довгостроковий характер і здійснюватися безперервно, залучаючи всі підсистеми агропромислового комплексу, підвищуючи якість управління з виходом на кожен новий рівень за рахунок зростання ефективності управління інноваційними ризиками.

Інноваційний ризик – це вид економічного ризику, який має діалектичну об’єктивно-суб’єктивну структуру та характеризує ймовірність відхилення фактичного результату інноваційної діяльності від запланованого в наслідок мінливості та невизначеності економічного середовища. З одного боку, він виступає стримуючим фактором інноваційного розвитку підприємства, так як несе певну ймовірність отримання негативного результату інноваційної діяльності. З іншого – це потужний стимул для випередження конкурентів та отримання переваг на ринку [10, с. 555].

Забезпечення певної передбачуваності в інноваційній діяльності є однією зі складних проблем, тому що часто досить значні витрати можуть дати нульовий результат через значний ризик, оскільки ризик визначається як стан знань, коли відомі один або декілька варіантів по кожній альтернативі й коли ймовірність реалізації кожного результату відома особі, що приймає рішення. Виходячи з того, що невід’ємною характеристикою інновацій є підвищений ризик, то першорядним завданням будь-якого інноваційно-активного підприємства є управління ризиками [4].

Управління ризиками має бути інтегроване в загальногосподарський процес. Важливо не тільки здійснювати управління ризиками, але і періодично переглядати заходи та засоби такого управління. Узагальнення літературних джерел [1; 2; 9; 11] дає змогу запропонувати такий алгоритм процесу управління інноваційними ризиками (рис. 1):

 

 

Рис. 1. Алгоритм процесу управління інноваційними ризиками в АПК

 

Управління інноваційними ризиками повинно здійснюватися безперервно, враховуючи те, що внутрішні процеси господарських систем галузей агропромислового комплексу відбуваються з різною швидкістю і за різними схемами під  впливом швидкозмінного макро– і мікросередовища. При цьому, для забезпечення ефективного інноваційного розвитку агропромислового комплексу, управління інноваційною діяльністю має враховувати всі риси інноваційного ризику. У цьому випадку управління інноваційними ризиками є комплексом заходів, спрямованих на зниження впливу негативних факторів зовнішнього середовища і здійснення вибору такої альтернативи інноваційного розвитку, яка приведе до ефективного і безпечного впровадження інновацій.

Основними факторами макрорівня, які мають значний вплив на інноваційну діяльність є:  науково-технічний розвиток; економічний стан; політико-правове становище; соціальне становище; екологічний стан.

Фактори мікрорівня – фінансові установи; конкуренти; споживачі; постачальники; посередники.

Внутрішніми факторами є стратегія та вид діяльності; фінансові ресурси та їх використання; технологія та обладнання; якість та рівень кадрового забезпечення; структура управління.

Виявити пріоритетність того чи іншого фактора неможливо, тому що вони пов’язані між собою: зміна одного фактора може призвести до зміни інших, а тому їх вплив на рівень інноваційного ризику взаємопов’язаний. Фактори зовнішнього та внутрішнього середовища впливають як на ймовірність виникнення інноваційного ризику, так і на його рівень та тривалість у часі.

Вплив факторів макрорівня на інноваційний ризик − це загрози виникнення несприятливих умов для інноваційної діяльності загалом. Одним із головних факторів зовнішнього середовища при здійсненні інноваційної діяльності є розвиток науково-технічного процесу, низький ступінь якого призводить до морального старіння технологій та устаткування, методів управління і збуту, продукції, тощо. Як наслідок виникає значний ризик при впровадженні інновацій.

Одним із факторів зовнішньої невизначеності є викривлення інформації на стадії її збору. Зокрема, ця проблема може бути обумовлена технічно − внаслідок обмеженої точності й аналітичних можливостей апаратури. У цій області активно розвивається прикладна теорія вимірів, згідно з якою надалі інформація враховується з похибками, що обмежують діапазон невизначеності. Виникнення невизначеності на стадії збору інформації також може бути пов’язане з особливостями методичного забезпечення. Найбільш яскраво дана проблема проявляється при проведенні соціологічних і маркетингових досліджень, коли сам факт збору інформації може викликати її викривлення [8].

На інноваційну діяльність агропромислового комплексу значно впливає стан економічних процесів, що відбуваються в країні та у світі. Несприятливі зміни економічних умов на місцевому, регіональному, галузевому, національному, міжнародному ринках, падіння купівельної спроможності споживачів, ріст цін, інфляція, девальвація тощо спричиняють суттєвий рівень ризику, а також його тривалий характер. Значний вплив на рівень інноваційного ризику має економічне становище у даній галузі діяльності, тому перш за все необхідно враховувати зміни, що у ній відбуваються.

Недосконалість політично-правового середовища: законодавчих, виконавчих і судової систем, кредитно-фінансової системи, політичних прав та гарантій підвищує ступінь інноваційного ризику. Вплив на рівень інноваційного ризику законодавства та державних органів суперечливий. З одного боку, вони впорядковують інноваційну діяльність, але, з іншого боку, для законодавства, що регулює діяльність підприємств, характерна рухомість, а іноді й невизначеність. А це може призвести до неочікуваних змін умов інвестування, що створюють несприятливі умови в інноваційній діяльності підприємств [2].

На зміну рівня інноваційного ризику в АПК впливають соціальні фактори, такі як протиріччя в інтересах різних соціальних груп населення, погіршення демографічного і соціального становища: значне розмежування населення за рівнем доходу, зниження рівня якості життя, соціальна незахищеність, частка населення працездатного віку тощо.

Особливістю інноваційної діяльності в агропромисловому комплексі є те, що ступінь інноваційного ризику стрімко зростає при можливому негативному впливі на навколишнє середовище інноваційного виробництва чи інноваційного продукту.

Фактори макрорівня є практично некерованими, можуть бути спричинені масою випадкових явищ та подій ймовірнісного характеру, мати безпосередній або опосередкований вплив на рівень інноваційного ризику, який можливо лише мінімізувати при ефективному управлінні.

Негативний вплив факторів мікрорівня проявляється як ускладнення умов здійснення інноваційної діяльності.

Успішність інновації в агропромисловому комплексі має високий ступінь невизначеності, що викликає сумнівність у доцільності вкладання інвестицій. Перш за все, для інвесторів головним є максимальний прибуток при мінімальному ризику, тому найважче отримати необхідний обсяг інвестицій для піонерних інновацій, де ступінь інноваційного ризику є найвищий.

Активна протидія конкурентів, особливо агрохолдингів, що інтенсивно розвиваються, підвищує рівень інноваційних ризиків. У результаті конкурентного тиску нестійкі та слабкі виробники змушені будуть піти з ринку. Таким чином, конкуренція створює механізм економічного змагання, змушує підприємців аналізувати свою економічну стратегію. Чим більше конкурентів на ринку, тим більша ймовірність нових стратегічних ініціатив. Конкурентна боротьба також посилюється, якщо попит на товар, послуги зростає повільно, тому що агропідприємствам необхідно боротися за ринкову нішу. Ця боротьба стимулює появу нових стратегічних ідей, що спрямовані на завоювання споживачів товарів та послуг [4].

Неприйняття споживачами нової продукції, особливо, якщо вона різко відрізняється від традиційної, а також можливі зміни потреб та вподобань споживачів за період від маркетингових досліджень до випуску товару на ринок, викликає зміну рівня інноваційного ризику.

Ступінь інноваційного ризику зростає при можливих змінах умов співпраці підприємства-новатора з торгівельними та збутовими посередниками, оскільки для нового товару може знадобитися зміна існуючої або формування нової системи збуту, що можливо викличе опір постачальників, особливо якщо не визначена реакція споживачів на інновацію.

Зміна умов постачання, а також профілю діяльності постачальників підвищує рівень інноваційного ризику. Суттєвим є те, що традиційні сировина, матеріали і комплектуючі можуть бути непридатні для інноваційного продукту, тому необхідним буде зміна постачальників або додаткова мотивація існуючих.

Вплив внутрішніх факторів на ступінь ризику визначається внутрішніми особливостями організації управління та функціонування як агропромислового комплексу загалом, так і його структурних елементів. До основних внутрішніх факторів, що впливають на рівень інноваційного ризику можна віднести стан та наявність таких ресурсів як: технічний та технологічний стан; кадрове забезпечення; форма організації; інформаційне забезпечення; фінансовий стан. Віднесення фактора до тієї чи іншої групи залежить від певного рівня управління та тривалості періоду реалізації прийнятого рішення. Ефективність управління інноваційними ризиками в АПК залежать від рівня управління і конкретизується при переході з вищої ланки на нижчу, тобто коли зменшується сфера впливу ризику і конкретизується управління ним.

На успіх управління ризиками інноваційної діяльності впливає ряд взаємопов’язаних факторів, до числа яких відносять [2]:

– організація управління ризиками;

– рівень розвитку інструментів, методів та засобів управління ризиками;

– якість виконання заходів по управлінню інноваційними ризиками.

Відсутність або недостатній прояв одного із цих факторів руйнує всю систему управління ризиками.

Організація ефективного управління інноваційними ризиками включає інформаційне та методичне забезпечення, систему розподілу прав та обов’язків, повноважень та відповідальності. Ефективна організація управління ризиками направлена на раціональне поєднання всіх елементів системи управління в єдиний технологічний процес.

На практиці управління інноваційними ризиками нерідко здійснюється несистематично та інтуїтивно, що негативно позначається на результатах реалізації вибраної стратегії. Результативність інноваційної діяльності прямо залежить від того, наскільки точно зроблена оцінка та експертиза ризику, а також від того, наскільки адекватно визначені методи управління ним [6].

При управлінні інноваційними ризиками в агропромисловому комплексі важливо враховувати темп настання несприятливих подій, оскільки є два напрями розвитку управлінських дій:

у першому випадку − швидкість системи управління значно вище швидкості змін − система управління встигає швидко відреагувати і зробити необхідні заходи ще до того, як почнуть виникати несприятливі процеси, що призведе до структурних змін лише деяких елементів, а не всієї господарської системи в цілому;

у другому випадку − система не встигає відреагувати на настання негативних подій та втрутитися в швидкозмінні наслідки їх впливів, і лише пізніше, методи управління ризиками будуть проявлятися в ліквідації наслідків і відновлення системи.

В цілому, для управління інноваційним ризиком в даний час застосовуються різні методи та інструменти. З урахуванням зв’язку інноваційного ризику з можливістю реалізації як негативних наслідків, так і сприятливих можливостей, всі методи та інструменти управління інноваційним ризиком за характером впливу на фактори ризику можна розділити на [3, c. 80]:

1) методи зниження ступеня факторів інноваційного ризику;

2) методи посилення використання сприятливих можливостей, що відкриваються.

Зазначені методи повинні бути реалізовані у співвідношенні відповідних факторів виникнення інноваційного ризику. Попередження настання інноваційних ризиків необхідно починати на проектній стадії реалізації інновацій з подальшою адаптацією управління в залежності від стадії впровадження проекту і змін умов зовнішнього середовища.

При виникнення несприятливих подій темпи виникнення інноваційних ризиків можуть значно випереджати оперативність протидії негативним факторам. Тому, необхідно виявляти основні області виникнення інноваційного ризику, визначати методи управління ними та швидко усувати недоліки системи управління, що передбачає:

• виявлення і розуміння найбільш значущих факторів впливу на рівень інноваційних ризиків в АПК;

• здійснення диференційованих інвестицій в управління найбільш значущими для галузей АПК інноваційними ризиками;

• ефективну оцінку інноваційних ризиків в рамках всього агропромислового комплексу, створення системи звітності і персоніфікованої відповідальності за управлінські дії;

• активне використання можливостей інформаційних технологій і електронних засобів комунікацій для підтвердження інвесторам та аналітикам ефективності системи управління інноваційними ризиками.

Оскільки, управління інноваційними ризиками здійснюється у багатьох випадках в умовах гострого дефіциту часу та безперервних змін самого агропромислового комплексу, тому система управління ризиками інноваційної діяльності повинна бути динамічною, носити випереджаючий характер і враховувати існуючий рівень розвитку господарських систем галузей АПК.

Для ефективного управління інноваційними ризиками агропромислового комплексу необхідно здійснювати управління в трьох взаємопов’язаних напрямках:

1) зниження рівня інноваційного ризику в рамках інноваційної діяльності всього комплексу;

2) підвищення ефективності за рахунок оптимізації витрат на виконання контрольних процедур у галузях АПК;

3) поліпшення фінансових результатів як шляхом зниження рівня інноваційного ризику, так і завдяки скороченню витрат на агропідприємствах.

Висновки. Оскільки агропромисловий комплекс є складною системою з численними структурами як приватної, так і державної власності, часто відбувається фрагментація й автономізація функцій управління інноваційними ризиками, внутрішнього контролю та відповідності законодавчим вимогам, а також порушення балансу зазначених функцій. Для підвищення ефективності управління інноваційними ризиками та отримання конкурентних переваг, галузям агропромислового комплексу необхідне ефективне використання обмежених ресурсів, удосконалення процесу прийняття рішень і швидке усунення негативних наслідків, управління інноваційною діяльністю необхідно здійснювати з врахуванням основних ризиків. Механізм управління ними повинен ґрунтуватися на раціональному поєднанні інструментів державного регулювання, ринкового саморегулювання і розширеного делегування повноважень регіональним органам управління АПК.

 

Література.

1. Барановська С. П. Ризики діяльності інноваційних структур та методи їх зниження / С. П. Барановська // «Проблеми економіки та управління». – Львів : Національний університет «Львівська політехніка». – 2008. – № 628. – С. 376–380.

2. Грачева М. В. Управление рисками в инновационной деятельности : учеб. пособ. / М. В. Грачева, С. Ю. Ляпина. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2010. − 351 с.

3. Демкин И. В. Особенности формирования рациональной программы управления инновационным риском / И. В.Демкин // Известия ИГЭА. – 2011. – № 1. С. 79−82

4. Денисенко Н. П. Риски внедрения инновационных проектов [Електронний ресурс] / Н. П. Денисенко, А. П. Гречан, К. А. Чигирик // Вестник Института эволюционной экономики. – Режим доступу: http://iee.org.ua/files/alushta/73-denisenko-riski_vnedr_inn.pdf

5. Донець Л. І. Обґрунтування господарських рішень та оцінювання ризиків : навч. посіб. / Л. І. Донець, О. В. Шепеленко, С. М. Баранцева, О. В. Сергєєва, О. Ф. Веремейчик ; заг. ред. Л. І. Донець. – К. : Центр учбової літератури, 2012. – 472 с.

6. Карпунь І. Н. Ризики в інноваційній діяльності підприємств / І. Н. Карпунь // Збірник науково-технічних праць. Науковий вісник НЛТУ України. − Вип. 19.12. – 2009. − С. 202−207.

7. Князевич А. О. Механізми управління інноваційним розвитком : моногр. / А. О. Князевич, О. В. Крайчук. – Рівне : РДГУ, 2011. – 133 с.

8. Кравченко В. О. Особливості управління інноваційними ризиками / В. О. Кравченко, О. Ю. Малютенко [Електронний ресурс] // I Міжнародна науково Інтернет-Конференція Секція 1 : Напрямки розвитку економіки та управління економічною діяльністю в умовах глобалізації. – Режим доступу :  http:sfpk.at.ua/forum/13-19-1.

9. Марамохина Е. В. Инновационный риск : понятие, этапы управления / Е. В. Марамохина // Молодой ученый. – 2013. – № 5. – С. 348−351.

10. Маркетинг і менеджмент інноваційного розвитку : моногр. / за заг. ред. д.е.н., проф. С. М. Ілляшенка. – Суми : ВТД «Університетська книга», 2006. – 728 с.

11. Новікова І. В. Управління ризиками сучасних телекомунікаційних підприємств / І. В. Новікова // Economical and social analysis journal of Southern Caucasus. – 2014. – № 1–2. – C. 4–7.

12. Плисюк Т. Г. Методи оцінки інноваційних ризиків підприємств // Т. Г. Плисюк / Економіка. Фінанси. Право. −  №8/1. − 2014. − С. 39−43.

13. Britchenko I. The bases of functioning and development of innovative infrastructure of Ukraine / I. Britchenko, A. Kniazevych // Списание «Икономически изследвания». – Институт за икономически изследвания при БАН, София (България). – № 4. – 2015. – C. 43-66.

 

References.

1. Baranovs'ka, S.P. (2008), “The risks of activity of innovative structures and methods to reduce them”, Problemy ekonomiky ta upravlinnia, Lviv, Ukraine, vol. 628, pp. 376–380.

2. Gracheva, M.V. and Ljapina, S.Ju. (2010), Upravlenie riskami v innovacionnoj dejatel'nosti [Risk management in innovative activity], JuNITI-DANA, Moscow, Russia.

3. Demkyn, Y.V. (2011), “Features of formation of rational innovative risk management program”, Izvestija IGJeA, vol. 1, pp. 79−82.

4. Denisenko, N.P., Grechan, A.P. and Chigirik, K.A. (2010), “The risks of introduction of innovative projects”, Vestnik Instituta jevoljucionnoj jekonomiki, [Online], available at: http://iee.org.ua/files/alushta/73-denisenko-riski_vnedr_inn.pdf.

5. Donets', L.I., Shepelenko, O.V., Barantseva, S.M., Serhieieva, O.V. and Veremejchyk O.F. (2012), Obgruntuvannia hospodars'kykh rishen' ta otsiniuvannia ryzykiv [Justification business decisions and risk assessment], Tsentr uchbovoi literatury, Kyiv, Ukraine.

6. Karpun', I.N. (2009), “The risks in innovation companies”, Naukovyj visnyk NLTU Ukrainy, vol. 19.12, pp. 202−207.

7. Kniazevych, A.O. and Krajchuk, O.V. (2011), Mekhanizmy upravlinnia innovatsijnym rozvytkom [The mechanisms of management of innovative development], RDHU, Rivne, Ukraine.

8. Kravchenko, V.O. and Maljutenko, O.Ju. (2010), “Features of management of innovation risks”, I Mezhnarodna nauchno-praktychna Internet-Konferentsiia Sektsiia 1 : Napriamky rozvytku ekonomiky ta upravlinnia ekonomichnoiu diial'nistiu v umovakh hlobalizatsii [I International scientific and practical Internet Conference Section 1: Scope of the economy and economic governance in the context of globalization], [Online], available at: http:sfpk.at.ua/forum/13-19-1.

9. Maramohina, E.V. (2013), “Innovative Risk: concept, stages of management”, Molodoj uchenyj, vol. 5, pp. 348−351.

10. Illiashenko, S.M. (2006), Marketynh i menedzhment innovatsijnoho rozvytku [Marketing and Management of innovative development], Universytets'ka knyha, Sumy, Ukraine.

11. Novikova, I.V. (2014), “Risk management of modern telecommunication companies”, Economical and social analysis journal of Southern Caucasus, vol. 1-2, pp. 4-7.

12. Plysiuk, T.H. (2014), “Methods for assessing the risks of innovative enterprises”, Ekonomika. Finansy. Pravo, vol. 8/1, pp. 39−43.

13. Britchenko, I. and Kniazevych, A. (2015), “The bases of functioning and development of innovative infrastructure of Ukraine”, Spisanie «Ikonomicheski izsledvanija», Institut za ikonomicheski izsledvanija pri BAN, Sofia, Bulgaria, vol. 4, pp. 43-66.

 

 Стаття надійшла до редакціії 30.12.2015 р.