УДК 332.122:677

 

О. В. Семененко,

асистент кафедри менеджменту сфери послуг,

Київський національний університет технологій та дизайну, м. Київ

 

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

 

O. V. Semenenko,

assistant of service management department,

Kyiv National University of Technologies and Design, Kyiv

 

SOCIO-ECONOMIC TRENDS ENTERPRISES OF LIGHT INDUSTRY UKRAINE

 

У статті проаналізовано стану легкої промисловості України та виявлені проблем підприємств легкої промисловості, оцінено економічний та фінансовий стан на основі проаналізованих основних показників діяльності підприємств. З метою забезпечення стійкого розвитку підприємств легкої промисловості, запропоновано ряд заходів спрямованих на подальший розвиток та конкурентоспроможність.

 

The article we analyze the current state of light industry of Ukraine and educed problems of enterprises of light industry, estimated economic and financial position is assessed on the basis of the analyzed basic performance of enterprises indicators. With the aim of providing of steady development of enterprises of light industry the row of measures sent is offered to further development and competitiveness.

 

Ключові слова: легка промисловість, підприємство, стійкість, стійкий розвиток, конкурентоспроможність.

 

Keywords: light industry, enterprise, sustainability, sustainable development, competitiveness.

 

 

Постановка проблеми.  Забезпечення розвитку підприємств легкої промисловості в сучасних умовах є вагомою і актуальною проблемою національної економіки України. За останні роки суттєво  скоротилися обсяги вітчизняної галузевої сировинної бази, зменшилися обсяги виробництва деяких видів продукції, зросла їх собівартість, більшість підприємств галузі зазнали значних збитків. Тому дослідження економічних процесів які відбуваються в легкій промисловості на рівні підприємства як основної ланки національної економіки має ключове значення. Саме на рівні мікроекономічного управління необхідно визначати всі потенційні можливості які є у кожного господарюючого суб’єкта стосовно досягнення конкурентоспроможності і ефективного розвитку.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Теоретичні, методичні й практичні питання розвитку легкої промисловості в умовах становлення конкурентоспроможного ринкового середовища висвітлені в численних наукових працях О. І. Волкова,  А. Є. Глинської,  Ю. В. Гончарова, А. П. Гречан, М. П. Денисенка, І. А. Ігнатьєвої, О. І. Лабурцевої, А. А. Мазаракі, Н. І. Носової та багатьох інших науковців. Водночас наукові дослідження, для забезпечення стійкого розвитку підприємств легкої промисловості, вимагають детальнішого відображення наявності галузевих особливостей в розробці політики конкурентоспроможності в умовах економічної нестабільності та наявності зовнішніх викликів.

Формулювання мети статті. Дослідження стану підприємств легкої промисловості України та можливих заходів щодо шляхів розвитку.

Виклад основного матеріалу дослідження. У процесі розвитку світового ринкового середовища наприкінці ХХ століття і зростання вимог до цілісності цього середовища і платоспроможності його учасників призвело до того, що багато країн з перехідною економікою поки що не в змозі оволодіти належним чином засадами конкурентоспроможної діяльності. Саме це і заставляє Україну постійно доводити власну здатність створювати умови для самодостатнього відтворення тих суб’єктів економічних відносин, зокрема підприємств легкої промисловості, що виробляють товарні цінності першочергового народного споживання і забезпечують населення якісним одягом, взуттям, трикотажними виробами та іншими предметами споживчого попиту. Легка промисловість завжди і в багатьох країнах світу була і залишається однією з складових видів економічної діяльності національної економіки. У середньому частка легкої промисловості в країнах ЄС становить 6,5%, у світі – 7,8%.  Зокрема, у Німеччині, Франції, США частка цієї галузі у загальному обсязі виробництва промислової продукції становить 6–8%, в Італії – 12%, у Китаї – 21%, Португалії – 22% [1]. Це дає змогу вищевказаним країнам формувати до 20% бюджету за рахунок відрахувань галузі, а також забезпечувати наповнення внутрішнього ринку на 75–85% продукцією власного виробництва.

За часи незалежності легка промисловість зазнала значних змін, вона втратила свою потужність, а наполегливі спроби колективів підприємств реформувати галузь шляхом роздержавлення і приватизації не сприяли її стійкому розвитку, а деякі її підгалузі опинилися в кризовій ситуації.

Проведені дослідження на підприємствах легкої промисловості, а також аналіз спеціальної літератури і висновків фахівців, показали, що на нестабільний стан впливає достатньо велика кількість екзогенних та ендогенних чинників, у тому числі й історичного характеру.

По-перше, обвальний розрив міжгосподарських зв’язків і гостра обмеженість асортиментної продукції доповнюється зниженням платоспроможного попиту з боку населення на готовий одяг і взуття, а промислових підприємств на сировину, що призвело до суттєвого скорочення реалізації продукції.

По-друге, технічна та технологічна відсталість, нерозвиненість і недосконалість законодавчої бази, недосконалість фінансових та банківських установ і як наслідок низький рівень інвестиційної привабливості та інноваційної діяльності, небажання зарубіжних інвесторів вкладати кошти у розвиток національної легкої промисловості України.

 По-третє, зростання імпорту товарів легкої промисловості в результаті глобалізації бізнесу, а також податковий тиск на вітчизняного товаровиробника призвів до падіння внутрішнього виробництва, погіршення конкурентних позицій національних товаровиробників і збільшення імпорту споживчих товарів. За даними Міністерства економіки України, коефіцієнт залежності України від імпорту в 1992–1994 рр. зріс з 14 до 37%, а в 1995 р. він досяг відмітки 43%.

По-четверте, зміни, що виникли у макро- і мікро- середовищах діяльності підприємств, потребували проведення реструктуризації та пристосування виробництва до нових обсягів і структур попиту ринку. Проте відсутність досвіду роботи, брак ефективного керівника з сучасним підходом та досвідом роботи виробничого менеджменту і маркетингу в умовах ринку стримували ефективний розвиток легкої промисловості.

Перші кроки поступового налагодження, зростання обсягів реалізації продукції (хоча й не динамічного (нерівномірного)) галузі впродовж 1999–2007 рр., змінює глибока фінансово-економічна криза 2008–2009 рр., що завдала більш руйнівного удару по її діяльності і ще раз підкреслила неготовність її персоналу і менеджменту до різких коливань попиту та пропозицій.

Крім того, більшість підприємств не запровадили ефективні механізми економічної мотивації до технологічної та структурної модернізації виробництва. Стан науково-технічного потенціалу погіршується, відчутно скорочується частка високотехнологічних виробництв, несформовані й мало освоєнні нові товарні ринки, продовжується процес масштабного вивезення капіталу з країни. Втрата позицій вітчизняних виробників на внутрішньому ринку, низька конкурентоспроможність власних розробок і продукції легкої промисловості вітчизняних виробників на світовому ринку, кадрова проблема, низький рівень заробітної плати, низький або взагалі відсутній рівень організаційної культури підприємств та ряд інших проблем перешкоджають розвитку легкої промисловості.

За роки трансформаційних змін майже в 15 раз зменшилася і її частка у структурі промислового комплексу з 10,8% у 1990 р. до 1,1% у 2005 р. та 0,7% у 2012 р. (рис. 1).

 

 

Рис. 1. Питома вага легкої промисловості у загальному обсязі реалізованої промислової продукції у період 1991–2012 рр.

(побудовано автором за даними [2–4])

 

Функціонування легкої промисловості за скрутних економічних умов, спричинених нестабільною фінансовою ситуацією, інтенсивністю кризових економічних явищ, погіршує розвиток підприємницької діяльності зазначеного виду діяльності і призводить до скорочення кількості підприємств. Проте, як засвідчує досвід цивілізованих ринкових країн світу, підприємницькі структури є потенційною базою, провідним структуроутворювальним сектором конкурентного ринку, важливою рушійною силою розвитку економічного потенціалу держави.

Як засвідчують статистичні дані після довготривалої розбалансованості в економіці України загальна кількість підприємств легкої промисловості спочатку супроводжується позитивною динамікою. Кількість підприємств з 1998 по 2004 р. збільшилася на 1215 одиниць, проте 2005–2012 рр. уже характеризуються значним гальмуванням і навіть погіршенням підприємницької активності в усіх підгалузях легкої промисловості (рис. 2).

 

Рис. 2. Динаміка кількості підприємств легкої промисловості

(складено автором за даними [2–4])

 

Такий стан підприємницької діяльності обумовлений зменшенням підприємств у 2005–2012 рр. на 1822 одиниць. Рік 2004 характеризується піковою відміткою зростання кількості підприємств галузі – 4858 одиниць. Аналогічна ситуація спостерігається й у провідній підгалузі (текстильне виробництво; виробництво одягу, хутра та виробів з хутра), де кількість підприємств зменшилася у 2004–2012 рр. на  1631 одиниць.

Навіть структурна перебудова на вітчизняному та світовому ринках у зв’язку зі вступом України до Світової організації торгівлі, розквіт галузі та збільшення обсягів реалізації продукції, які намітилися з 2010 р., не поліпшили активності підприємців. Це засвідчує зменшення кількості підприємств у 2010–2012 рр.

Трансформаційні перетворення, що сталися в економіці країни, змінили систему господарювання. Але адаптація до цих змін для легкої промисловості відбувається досить болісно.

Активні спроби переходу до ринкових методів господарювання різко змінили не тільки умови функціонування підприємств легкої промисловості, а й їх організаційно-правові форми, а відповідно і вимоги до суб’єктів власності. Адже головним в діяльності підприємства є наступний принцип: хто є господарем-підприємцем виробництва, тобто виконує функції верховного менеджера, той організовує виробничо-комерційну діяльність і несе за неї відповідальність. У країнах з розвинутою ринковою економікою близько 2/3 усіх підприємств знаходиться у приватній власності. І це не випадково. Як стверджують науковці, приватна власність порівняно з іншими її формами має значні переваги в забезпеченні стійкості функціонування підприємств. Це пояснюється: єдністю суб’єкта власності і управління; швидкою адаптацією приватних підприємницьких структур до місцевих умов господарювання, можливостями широкого використання матеріальних і трудових ресурсів; високим рівнем особистої мотивації власників до праці і її результатів; кращими знаннями попиту на товари і послуги на ринках власниками підприємств; гнучкістю і оперативністю у прийнятті і виконанні економічних і  фінансових  рішень;  здатністю швидко вводити зміни у процеси виробництва товарів і надання відповідних послуг.

В Україні приватна власність найбільше розповсюджена в тих сферах, де була «продуктивна ніша» для стабільного і стійкого розвитку малого і середнього бізнесу. В перехідній економічній системі України такими сферами стали сфера послуг і легка промисловість.

Сьогодні 97,9% підприємств легкої промисловості знаходяться у приватній власності. Така висока питома вага розвитку недержавних форм власності в комплексі – результат ефективної взаємодії великого, середнього і малого бізнесу.

За даними Держстату України, в 2011 р. кількість підприємств легкої промисловості становила 3215 одиниць, серед них найбільшу частку становлять малі підприємства – 2786 (86,6% до загальної кількості підприємств легкої промисловості та 5,8% до загальної кількості у промисловості – 47479 одиниць), на другому місці за розміром середні – 413 одиниць (12,8% до загальної кількості підприємств легкої промисловості та 0,9% до загальної кількості у промисловості) і найменша кількість великих підприємств – 16 одиниць (0,5% до загальної кількості підприємств легкої промисловості та 0,03% до загальної кількості у промисловості).

2012 р. характеризується зменшенням їх кількості до попереднього року і становить 2924 одиниці, втратою великих підприємств, скороченням середніх на 67 одиниць – 346 одиниць (11,8% до загальної кількості підприємств легкої промисловості та 0,8% до загальної кількості у промисловості – 43356 одиниць) і розподілом малих за кількістю працюючих ще на мікропідприємства. Кількість малих підприємств у 2012 р. становила 873 (29,8% до загальної кількості підприємств легкої промисловості та  2,0% до загальної кількості у промисловості), мікропідприємств – 1705 (58,3% до загальної кількості підприємств легкої промисловості та 3,9% до загальної кількості у промисловості).

Реструктуризація та зміна форм власності розширили можливості вітчизняного комплексу промисловості, проте не уповільнили нерівномірний розвиток галузі і не зміцнили своїх позицій на внутрішньому ринку. Низька конкурентоспроможність вітчизняної продукції визнана однією з основних загроз як економічній стійкості підприємств, так і економічній безпеці держави.

Аналіз товарної структури роздрібного товарообороту підприємств за групою непродовольчих товарів дає можливість зробити такі висновки. Питома вага текстильних товарів та галантереї знизилася з 0,5% в  2005 р. до 0,3% в 2012 р. і становила у 2012 р. 1414,2 млн грн. Товари текстильні для інтер’єру збільшили свої показники на 317,1 млн грн відносно 2005 р. (становили 181,9 млн грн), але питома вага знизилась з 0,2% в 2005 р. до 0,1%  у 2012 р. Питома вага одягу зросла за 7 років на 0,8% і збільшились показники у грошовому виразі на 7209,1 млн грн.  Збільшилась й питома вага взуття на 0,6% за аналізований період, реалізація продукції позитивно відображена у 2012 р. і становить 4682,4 млн грн порівняно з 2005 р. – 614,5 млн грн.

 Динаміка частки продажу споживчих товарів, які вироблені на території України, через торгову мережу підприємств фіксує нестабільний стан спаду (рис. 3). 

 

Рис. 3. Частка продажу споживчих товарів, які вироблені на території України, через торгову мережу підприємств

(складено автором за даними [2–4])

 

Проблема досягнення і утримання конкурентоспроможності легкої промисловості вимагає постійно в управлінні економічними процесами звертатися до принципу системного підходу щодо державного регулювання і підтримки галузі. На жаль, відсутність а в деяких випадках і ігнорування даного принципу спричиняє диспропорції між якісними і ціновими показниками товарів, повільний розвиток галузі, високий рівень тінізації, економічну та політичну нестабільність, податкове навантаження і, як наслідок, стає перешкодою для приваблення іноземного інвестора, як надію для відновлення інноваційної діяльності та модернізації виробничого процесу.

За даними Держслужби статистики країни, інноваційною діяльністю в промисловості займається менше п’ятої частини загальної кількості підприємств (табл.1), що значно нижче порогового значення (25%) [5, С.125].

Але, незважаючи на це останніми роками спостерігається позитивна тенденція, відбулося збільшення кількості інноваційно активних промислових підприємств у 1,21 рази порівняно з 2009 р. Частка промислових підприємств, які впроваджували інновації також зросла за аналізований період і їх темп приросту становить 11,2%. Кількість упроваджених нових технологічних процесів до 2012 років мала тенденцію зростання в 1,15 раз (15,6%).

 

Таблиця 1.

Динаміка показників інноваційної діяльності промислових підприємств України

Складено автором за: [6, 7]

 

За аналізом джерел фінансування інноваційної діяльності привілеює  частка власних коштів, спричиняючи значну залежність інноваційної активності в легкій промисловості від фінансового стану підприємств. У 2007–2010 рр. галузь працювала зі збитками.  Рік 2011 надавав надію, але у 2012 р. чистий прибуток підприємств галузі скоротився на 86,9%, показники знизилися з 152,3 млн грн у 2011 р. до 20,0 млн грн у 2012 р.

Така складна фінансово-економічна ситуація змушує підприємства спрямовувати свої ресурси на просте відтворення основних засобів, оскільки є непосильними для більшості і, як наслідок, інноваційний потенціал галузі країни  залишається поза увагою та призводить до зменшення конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Як наслідок,  втрати міцних позицій легкої промисловості на ринку.

Нажаль це не всі активні фактори, які мають негативний вплив на економічний розвиток підприємств. Серед проблем слід відзначити тенденцію плинності кадрів, яка переважно спричинена скороченням персоналу через низьку середньомісячну заробітну плату працівників; висока частка імпортованих товарів легкої промисловості, що ввозять за заниженою митною вартістю та контрабандно, тим самим створюючи недобросовісну конкуренцію вітчизняним підприємствам на внутрішньому ринку; задля збереження кадрового потенціалу наявна активна тенденція використання толінгових схем роботи, що в свою чергу зумовлює обмеженість внутрішніх нових моделей, продукції.   

Висновки. Отже, проведений аналіз дозволяє стверджувати, без належної уваги уряду України до проблем розвитку підприємств легкої промисловості, незважаючи на певну роботу, спрямовану на дерегуляцію підприємницької діяльності достатньо важко розвиватися підприємницькій діяльності. Водночас на тлі перерахованих недоліків в діяльності суб’єктів господарювання склалися об’єктивні передумови для позитивних зрушень у сфері зміцнення їх конкурентоспроможності і стійкого розвитку.  Підставою для такого твердження є зміцнення засад і принципів ринкового господарювання, високий рівень мобільності виробництва, спрямованість маркетингової орієнтації на потреби  національного споживача. Одночасно посилюється відкритість значної частини підприємств легкої промисловості і просування їх господарської діяльності за межі національного ринку.

 

Список літератури.

1. Звіт про конкурентоспроможність України 2010. Опубліковано фондом «Ефективне управління» у співробітництві зі Всесвітнім економічним форумом [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.feg.org.ua.

2. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

3. Статистичний щорічник України за 2005 рік / за ред. О. Г. Осауленка, Державний комітет статистики України. – К.: Консультант, 2006. – 575 с.

4. Статистичний щорічник України за 2011 рік / за ред. О. Г. Осауленка, Державний комітет статистики України. – К.: ТОВ «Август Трейд», 2012. – 558 с.

5. Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави. Національна доповідь / за заг. ред. В.М. Гейця [та ін.]. – К.: НВЦ НБУВ, 2009. – С. 125.

6. Наукова та інноваційна діяльність в Україні: стат. зб. – К.: Інформаційно-видавничий центр Держстату України, 2010. – 347 с.

7. Наукова та інноваційна діяльність в Україні: стат. зб. – К.: Інформаційно-видавничий центр Держстату України, 2012. – 305 с.

 

References.

1. Fond efektyvne upravlinnia (2010), “Zvit pro konkurentospromozhnist' Ukrayiny 2010“, [Online], available at:  www.feg.org.ua

2. State Statistics Service of Ukraine (2012), [Online], available at:  www.ukrstat.gov.ua

3. State Statistics Service of Ukraine (2006), “Statystychnyi shchorichnyk Ukrainy za 2005 rik“[ Statistical yearbook of Ukraine for 2005],  Derzhkomstat, Кyiv, Ukraine, p. 575

4. State Statistics Service of Ukraine (2012), “Statystychnyi shchorichnyk Ukrainy za 2011 rik“[ Statistical yearbook of Ukraine for 2011],  Derzhkomstat, Кyiv, Ukraine, p. 558

5. Natsional'na dopovid' (2009), “Sotsial'no-ekonomichnyj stan Ukrainy: naslidky dlia narodu ta derzhavy “ [The socio-economic situation in Ukraine: consequences for the people and the state], NVTs NBUV, Кyiv, Ukraine, p. 125

6. State Statistics Service of Ukraine (2010), “Naukova ta innovatsijna diial’nist’ v Ukraini. Statystychnyi zbirnyk“[Research and innovation activity in Ukraine. Statistical yearbook],  Derzhkomstat, Кyiv, Ukraine, p. 347

7. State Statistics Service of Ukraine (2012), “Naukova ta innovatsijna diial’nist’ v Ukraini. Statystychnyi zbirnyk“[Research and innovation activity in Ukraine. Statistical yearbook],  Derzhkomstat, Кyiv, Ukraine, p. 305

 

 Стаття надійшла до редакції 20.10.2013 р.