EnglishНа русском

Ефективна економіка № 3, 2016

УДК 338.49:334

 

С. О. Кириченко,

ст. вик., Національний технічний університет України «Київський Політехнічний Інститут»

М. В. Парфенюк,

студент, Національний технічний університет України «Київський Політехнічний Інститут»

 

CТАН ТА ПЕРЕШКОДИ НА ШЛЯХУ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

 

S. Kyrychenko,

sen. lec., National Technical University of Ukraine «Kyiv Polytechnic Institute»

M. Parfeniuk,

student, National Technical University of Ukraine «Kyiv Polytechnic Institute»

 

STATUS AND HINDRANCES ON THE WAY OF DEVELOPMENT OF SOCIAL INFRASTRUCTURE

 

У статті досліджено та розкрито таку економічну категорію як «соціальна інфраструктура». Вказано, що поняття «соціальна інфраструктура» відрізняється від поняття «соціальна сфера», оскільки воно є більш вужчим і являє собою комплекс галузей зі створення всіх нематеріальних форм багатства, а також зазначено, що вона є каталізатором змін в економіці та впливає на зростання економічного потенціалу країни. Інформаційною базою для дослідження є законодавчі документи, у яких вказується, що соціальна функція є пріоритетною функцією України, а також статистичні дані, складені Інформаційно-аналітичним агентством України.

На основі проведеного аналізу показників визначено необхідність дослідження стану та проблем розвитку соціальної інфраструктури в Україні. Здійснено аналіз кількості, фінансування та сучасного стану об’єктів соціальної інфраструктури. Визначено проблеми розвитку соціальної інфраструктури в Україні, які є результатом неефективного  фінансування її обєктів з боку держави.

Зазначено, що повноцінний ріст і розвиток соціальної інфраструктури України можливий лише за умови продуманого і ефективного її бюджетного фінансування з боку держави. Доведено доцільність розроблення та впровадження нових ефективних методів фінансування.

У висновках вказано, що високий стан розвитку соціальної інфраструктури є каталізатором соціального та економічного розвитку всіх громадян країни. Зазначено перешкоди на шляху розвитку соціальної інфраструктури в Україні, головною з яких є недостатнє її фінансування, що негативно впливає на рівень надаваних соціальних послуг та стан всіх об’єктів соціальної інфраструктури. Вказується, що результативність функціонування соціальної інфраструктури можлива при запроваджені державною владою різноманітних сучасних, дієвих способів фінансування, а також ефективного їх впровадження.

 

In article is probed and opened such economic category as "social infrastructure". It is specified that the concept "social infrastructure" differ from the concept "social sphere" as it is narrower and represents a complex of branches on creation of all non-material forms of wealth, and it is specified that it is the catalytic agent of changes in economy and influences growth of economic capacity of the country. Information basis for research are legislative documents in which specified that social function is priority function of Ukraine, and also the statistical data made by Information and analytical agency of Ukraine.

On the basis of the conducted analysis of indices is defined the necessity of research of a status and problems of development of social infrastructure in Ukraine. Also realized the analysis of quantity, financing and the current state of objects of social infrastructure. Problems of development of social infrastructure in Ukraine that are the result of ineffective financing of its objects from the side of the State.

It is specified that the full growth and development of social infrastructure of Ukraine is possible only on condition of the thought-out and effective budgetary financing from the side of the State. Also proved feasibility of development and deployment of new effective methods of financing.

In outputs it is specified that the high status of development of social infrastructure is the catalytic agent of social and economic development of all citizens of the country. Also specified hindrances ways of development of social infrastructure in Ukraine, the main of which is insufficient financing that negatively influences the level of the provided social services and a status of all objects of social infrastructure. It is specified that productivity of functioning of social infrastructure is possible in case of are entered by the government of different modern, effective methods of financing, and also their effective implementation.

 

Ключові слова: соціальна інфраструктура, соціальна сфера, об’єкт соціальної інфраструктури, фінансування об’єктів соціальної інфраструктури, державне фінансування.

 

Keywords: social sphere, social infrastructure, object of social infrastructure, financing of objects of social infrastructure, public financing.

 

 

Постановка проблеми. Розвиток соціальної інфраструктури є однією з головних цілей України, що обрала соціально спрямований шлях розвитку. Даний тезис затверджено Конституцією України де проголошено соціальну спрямованість пріоритетною функцією держави [6]. Також, державна соціальна спрямованість наголошується і у «Стратегії регіонального розвитку України на період до 2020 року», де передбачено розроблення цілей щодо розвитку соціальної інфраструктури у регіонах України [7].

Розвиток соціальної інфраструктури є одним з найважливіших і, в той же час, найважчих етапів сталого розвитку держави. Виходячи з цього, варто відмітити зростаючий прямо пропорційний вплив соціальної інфраструктури на розвиток суспільного виробництва і суспільства в цілому. Науково-технічний прогрес, нові технології вимагають якісно нового і вищого рівня освіти, кваліфікації та загального культурного рівня людини. Як підказує історичний досвід, похибка в оцінці і, як наслідок, повільний розвиток соціальної інфраструктури призводить до її відставання від загального світового розвитку, тому саме розвиток соціальної інфраструктури є одним з найважливіших чинників прискорення соціального і, зокрема, економічного зростання.

Сьогоднішній стан економіки України вимагає проведення аналізу сучасного стану соціальної інфраструктури, виділення основних проблем розвитку і, відповідно, окреслення можливих дієвих шляхів їх вирішення.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вагомий внесок у дослідження аспектів розвитку соціальної інфраструктури внесли такі іноземні та вітчизняні вчені: М. X. Вдовиченко, О. А. Бугуцький, В. Р. Кучеренко, М. К. Орлатий, І. Ф. Гнибіденко, К. І. Якуба, В. К. Терещенко, Е. М. Лібанова, Т. М. Качала, О. Т. Богомолов. Зокрема, детальному дослідженню структурного оновлення соціальної інфраструктури України свої роботи присвячують такі вітчизняні вчені як: В. М. Новіков, І. П. Кінаш, І. М. Синявська.

Попри детальне дослідження соціальної інфраструктури України дана тема залишається актуальною, адже проблемні ситуації у її функціонуванні, а також її покращення та шляхи розвитку є недостатньо висвітленими. Це стосується, наприклад, налагодження ефективного фінансування соціальної інфраструктури. Також, необхідно звернути увагу, що через воєнні дії та економічну ситуацію в країні дана тема не розглядається першочергово, хоча вона повинна бути однією з найголовніших, і, як наслідок, немає реально обґрунтованих шляхів до вирішення проблем, пов’язаних із сьогоднішньою ситуацією.

Метою статті є аналіз стану соціальної інфраструктури в державі та визначення перешкод на шляху її розвитку. Для досягнення поставленої мети необхідно: визначити різницю між економічними категоріями «соціальна сфера» та «соціальна інфраструктура»; проаналізувати кількісний стан закладів соціальної інфраструктури та видатки державного бюджету на розвиток соціальної інфраструктури; визначити перешкоди та окреслити шляхи розвитку соціальної інфраструктури в Україні.

Методологія. У процесі дослідження було використано абстрактно-логічний метод – при узагальненні всіх основних понять соціальної інфраструктури та формуванні висновків та системний аналіз – при дослідженні структурних елементів соціальної інфраструктури України.

Виклад основного матеріалу. На наш погляд, перед тим як перейти до розгляду питань стану та розвитку соціальної інфраструктури, необхідно визначити сутність понять «соціальна сфера» та «соціальна інфраструктура».

Поняття соціальної інфраструктури сформувалося у 70-х роках минулого століття на межі галузей соціально-економічних знань сфери нематеріального виробництва. Соціальна інфраструктура спочатку розглядалася як сфера послуг, і лише з часом її стали вивчати як окрему підсистему народного господарства.

Інколи соціальну інфраструктуру розглядають як сукупність певних галузей, які пов’язані із сферою надання послуг. Такий підхід обумовлено тим, що у макроекономічному аспекті інфраструктура являє собою сукупність певних умов, у тому числі соціальних, які забезпечують розвиток виробництва, задоволення матеріальних та духовних потреб населення, що супроводжується комплексним розвитком транспорту, зв’язку, електроенергетики, матеріально-технічного постачання, науки, освіти, охорони здоров’я тощо. Це також пов’язано з тим, що у 70-ті роки минулого століття була поширена матеріально-речова концепція розвитку інфраструктури, у якій ототожнювалися «загальні умови» з матеріально-технічною базою галузей, які обслуговують основне виробництво.

Фахівці Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи Національної академії наук України під соціальною сферою визначають: «складний комплекс різних галузей, які виконують ряд завдань щодо забезпечення життя і діяльності людини, а саме, пов’язані із забезпеченням життєдіяльності біологічних і соціальних потреб, а також рівня життя, який відповідає соціальному стандарту «нормального» життя і сприймається більшістю як стан комфорту» [11, c. 47]. А соціальну інфраструктуру – як: «сукупність специфічних сфер суспільного буття, які створюють і забезпечують умови для просторової й часової соціалізації економіки в контексті соціального призначення держави. Вона поділяється на виробничу й соціальну. Перша активно формує, тобто створює матеріально-речові об‘єкти національного господарства й забезпечує вторинну соціалізацію соціалізованої людини. Друга виконує конгломерат функцій по первинній соціалізації людини та тієї її складової, що пов‘язана з підтриманням соціального статусу громадян на різних етапах їх життєвого циклу.» [11, c. 49].

Так, на думку вчених Кучеренко В.Р., Громлюка В.В., Кічука О.С., «соціальна інфраструктура являє собою сукупність структурних елементів сільського поселення, покликаних забезпечити сільське населення належними умовами праці і відпочинку, створити сприятливе, комфортне та гармонійне життєве середовище. Це мережа різних за формами власності підприємств, установ, закладів оздоровчого, освітянського, культурного, побутового призначення, транспорту, зв’язку тощо» [8, с. 144]. Вони також зазначають, що «як економічна категорія, соціальна інфраструктура виражає відносини власності між суспільством і його членами з приводу споживання послуг (матеріальних та нематеріальних), необхідних для відтворення сукупної робочої сили та гармонійного розвитку кожної людської особистості. Як складова частина національної економіки - це сукупність галузей, функціональне призначення яких полягає в задоволенні потреб населення в послугах. Відповідно до цього до неї звичайно відносять галузі обслуговуючої інфраструктури, які надають різноманітні послуги населення (невиробнича і виробнича галузі в частині обслуговування населення)» [8, с. 144].

Так, Саблук П.Т., Бугуцький О.А., Орлатий М.К. зазначають, що «соціальна інфраструктура являє собою мережу підприємств, установ, закладів, а також окремих служб (з їх матеріальною базою, працівниками, господарськими та іншими зв’язками), що забезпечує задоволення життєвих потреб населення, крім потреби в праці у сфері суспільного виробництва. Вона є частиною соціальної інфраструктури країни або регіону» [2, с. 9].

У своїх працях по дослідженню соціальної інфраструктури Кінаш І.П. зазначає, що «економічний розвиток держави перебуває під впливом таких чинників як: соціальні зміни в суспільстві, що спричиняють зростання доходів населення, трансформації способу життя, підвищення загальної потреби в тенденції розвитку бізнесу, що сприяє зростанню вимог до якості послуг; політика держави, яка може проявлятись у посиленні контролю над ціноутворенням у соціальній інфраструктурі, прийнятті законів, що допомагають активізації розвитку останньої; розвиток інформаційних технологій та їх упровадження у виробництво, що проявляється в інтеграції комп’ютерних і телекомунікаційних технологій, у більш активному використанні комп’ютерної техніки та мережі Інтернет, у появі нових видів послуг; інтернаціоналізація і глобалізація організації соціальної інфраструктури, які тісно пов’язані з активізацією процесів об’єднання та поглинання на міжнародному рівні, виходом підприємств на нові ринки, а також із виникненням значної кількості стратегічних альянсів, підвищенням активності транснаціональних сервісних компаній; розвиток науково-технічного прогресу, що зумовлює вихід на ринок широкого спектра інноваційних послуг, пов’язаних з інформаційними технологіями, комп’ютеризацією, новими способами комунікацій» [4, с. 13]. З огляду на вищесказане, можна прийти висновку, що високий рівень розвитку соціальної інфраструктури є каталізатором позитивних зрушень у рівні розвитку населення, а це безпосередньо впливає на зміни в економіці та зростання економічного потенціалу держави.

При класифікації соціальної інфраструктури деякі вчені [3, с. 172; 5, с. 128] виходять з того, що ототожнюють її зі сферою послуг, наприклад, І.Ф. Коломієць у складі соціальної інфраструктури виділяє: розподільчу, виробничу, споживчу та суспільну інфраструктуру, зводячи її до надання послуг [5, с. 128], І.П. Кінаш, використовуючи при класифікації функціональний підхід, поділяє соціальну інфраструктуру на шість складових: соціально-побутову, соціально-оздоровчу, освітньо-духовну, громадсько-політичну, комунікаційну, соціально-економічну та наголошує, що ««сфера послуг» та «соціальна інфраструктура» - це тотожні поняття» [3, с. 172]. А.С. Ярошенко вважає, що «соціальна інфраструктура забезпечує нормальне функціонування економки за рахунок надання відповідних послуг», відносячи до послуг соціальної інфраструктури «освіту, медичні обслуговування, транспорт, зв'язок, відпочинок та культуру, житлово-комунальні послуги. Ці послуги підвищують якість трудового потенціалу та його мотивацію до ефективної праці» [12, с. 390]. М.М. Тимошенко, класифікуючи соціальну інфраструктуру виділяє два підходи класифікації за територіальною та галузевою належністю [10].

Аналізуючи даний матеріал, можна прийти висновку, що поняття «соціальна сфера» ототожнюється з поняттям «соціальна інфраструктура». Але, на наш погляд, соціальна інфраструктура є набагато ширшим поняттям ніж сфера послуг. Соціальною сферою вважається нематеріальне виробництво, за допомогою якого створюються нематеріальні форми багатства, які справляють великий вплив на розвиток населення, його розумові та фізичні здібності, підвищення освітнього, культурного рівня та покращення професійних знань, зміцнення фізичного здоров’я. А соціальна інфраструктура виступає її матеріальною базою. Соціальна інфраструктура – це комплекс галузей зі створення нематеріальних форм багатства, які відіграють головну роль у розвитку та становленні людини, її особистості, примноженні розумових та фізичних здібностей, професійних знань, розвитку та підвищення культурного, освітнього рівня.

Після проголошення Україною незалежності на її території почали активізуватись соціальні процеси, що породило певні суттєві зміни в системі об’єктів соціальної інфраструктури. Однією з позитивних ознак цих змін є підвищення уваги до розвитку комплексу соціальної інфраструктури. Але якість надаваних послуг та стан закладів та місць з їх надання наближається до незадовільного, а це вказує на те, що вони не можуть повністю задовольнити попит населення, і, в свою чергу, неспроможні якісно сприяти покращенню рівню життя населення країни.

Під час падіння виробництва та хаотичної приватизації в 90-х рр. почали скорочуватись і витрати бюджету на соціальну інфраструктуру, що, як наслідок, запустило процес руйнування соціальної інфраструктури. В цей період почала зменшуватись кількість закладів освіти, культури, охорони здоров’я, спортивних закладів, що особливо негативно вплинуло на кількість таких закладів у сільській місцевості. Дані, отримані шляхом ретроспективного аналізу і наведені в таблиці 1, відображають, як зменшилась кількість закладів соціальної інфраструктури в Україні в 2014 році, порівняно з 1998 роком.

 

Таблиця 1.

Кількість закладів соціальної інфраструктури

Галузі соціальної інфраструктури

Заклад соціальної інфраструктури

Кількість закладів, шт.

Зміна к-ті, разів

Відсоткова зміна, %

1998 р.

2014 р.

Освіта

Дошкільні навчальні заклади

17600

15000

1,17

-14,77

Школи-інтернати

40

33

1,21

-17,50

Загальноосвітні навчальні заклади

22100

17600

1,26

-20,36

Вищі навчальні заклади I-II рівнів акредитації

664

387

1,72

-41,72

Вищі навчальні заклади III-IV рівнів акредитації

315

277

1,14

-12,06

Культура

Бібліотеки

21100

16900

1,25

-19,91

Театри

132

113

1,17

-14,39

Клубні заклади

20900

16800

1,24

-19,62

Охорона здоров'я

Кількість лікарняних закладів

3300

1800

1,83

-45,45

Кількість лікарняних ліжок

483000

384000

1,26

-20,50

Джерело: складено на основі [9, с. 25]

 

Але, разом з цим, видатки на соціальну інфраструктуру з державного бюджету України кожного року збільшуються (табл. 2.).

 

Таблиця 2.

Видатки державного бюджету України на розвиток соціальної інфраструктури

 

2005 р.,
млн.
грн.

% до загальної суми видатків, %

2014 р.,
млн.
грн.

% до загальної суми видатків, %

2014 р./2005р., %

Усього видатків

141698,8

 

505843,8

 

356,99

Житлово-комунальне господарство

3914,2

2,76

7704,7

1,52

196,84

Охорона здоров’я

15476,5

10,92

61568,8

12,17

397,82

Духовний та фізичний розвиток

3449,8

2,43

13661,2

2,70

396,00

Освіта

26801,8

18,91

105538,7

20,86

393,77

Усього видатків на соціальну інфраструктуру

49642,3

35,03

82934,7

37,26

 

Джерело: складено на основі [1]

 

Якщо враховувати інфляцію, приймаючи курс гривні відносно долара 5,05 грн у 2005 році, а у 2014 році - 16,7 грн, можна прийти висновку, що інфляція сягнула 330,7%, в той час як збільшення видатків бюджету на соціальну інфраструктуру сягнуло 356,99%, цей показник є вищим від інфляції на 26,99% і підтверджує збільшення видатків бюджету на розвиток соціальної інфраструктури.

Інтерпретовані дані яскраво висвітлюють видатки бюджету України на фінансування, вказуючи на хаотичне і нічим не підтверджене їхнє зростання, в той час як реальний розвиток об’єктів соціальної інфраструктури погіршується. Так, аналізуючи показники основних засобів за 2014 рік, можна прийти висновку, що стан основного капіталу в сфері охорони здоров`я та надання соціальної допомоги може вважатись критичним, про що яскраво свідчить значення коефіцієнта зносу, що дорівнює 44%. Те ж можна сказати про галузь освіти, де коефіцієнт зносу сягнув 45%.

У найгіршому стані знаходиться основний капітал галузі інформації та телекомунікацій, коефіцієнт зносу в якій досягнув позначки 57,4% при досить високих значеннях основних показників ефективного використання основного капіталу, що свідчить про критичний стан і необхідну його структурну переоцінку [1].

Отримані результати розрахунків вказують на необхідність інвестицій у перераховані галузі соціальної інфраструктури, що збільшує їхню ефективність не лише із соціальної точки зору, а й з економічної, стимулюючи майбутнє економічне зростання країни.

Узагальнюючи досліджуваний матеріал, можна прийти висновку, що одною з головних проблем розвитку соціальної інфраструктури України є недостатнє її фінансування, що, як наслідок, призводить до скорочення об’єктів соціальної інфраструктури, неефективного стану їх основного капіталу. Також це прямо впливає на зменшення фонду заробітної плати у державних закладах соціальної інфраструктури, що і є головним чинником зниження рівня послуг, які надаються ними.

Дана проблема потребує детального розгляду. Причиною цьому є діяльність об’єктів соціальної інфраструктури в некомерційному секторі економіки, що фактично пояснює неможливість повного фінансового забезпечення їхніх потреб, адже метою їх роботи є не отримання прибутку, а забезпечення соціально-значимого ефекту від наданих ними послуг. Це збільшує необхідність капіталовкладень у ці заклади з метою подальшого їхнього розвитку.

Слід відмітити, що лише заклади оптової та роздрібної торгівлі, тимчасового розміщування й організації харчування, які входять до соціальної інфраструктури, здатні функціонувати за власний рахунок без державної фінансової допомоги. Також деякі приватні об’єкти, такі як кінотеатри, телебачення та радіомовлення, приватні заклади освіти та охорони здоров’я, виробники аудіо- і відео- продукції, книговидання й розповсюдження книжок здатні функціонувати без державної допомоги, при цьому отримуючи прибуток для подальшого власного розвитку.

Також нерідко відбувається розгляд об’єктів соціальної інфраструктури як окремо діючих одиниць. Така оцінка ґрунтується на основі їхніх приватних економічних, технічних та організаційних показниках. Як наслідок, це розмежування призводить до невірної їх оцінки, вирваної з контексту всієї соціальної інфраструктури. Саме така відсутність комплексності і цілісності соціальної інфраструктури накладає негативний відбиток на ефективності управління об’єктів, їхнього раціонального управління та фінансування.

Отже, виходячи з ситуації, яка склалась, можна зробити висновок, що об’єктам соціальної інфраструктури гостро необхідна підтримка місцевою владою та державою в цілому, оскільки сьогоднішній механізм фінансування соціальної інфраструктури не дає бажаних результатів. Тому виникає необхідність розробки нових ефективних шляхів фінансування об’єктів соціальної інфраструктури.

На нашу думку, саме під сукупністю умов, методів та способів створення, розподілу і цільового використання фінансових коштів з метою фінансування діяльності об’єктів соціальної інфраструктури, а також контролем за використанням ресурсів задля успішного надання соціальних послуг населенню та моніторингу успішності отриманих результатів слід розуміти механізм фінансування об’єктів соціальної інфраструктури.

В Україні заклади соціальної інфраструктури фінансуються державою в основному із консолідованого бюджету, а виділені кошти покривають витрати лише на утримання будівель, виплати заробітної плати працівникам та погашення комунальних платежів. Як наслідок, спосіб розширення обєктів соціальної інфраструктури в межах нашої держави лише за рахунок державних бюджетних коштів розглядати важко. Тому, сьогодні в якості джерел фінансування закладів соціальної інфраструктури доцільно розглядати цільове фінансування, гранти у сфері соціального розвитку, фонди підтримки, приватне інвестування, міжнародні інвестиції, кредити, податкові кредити, платні соціальні послуги, пільги на орендну плату, меценатство, комерційну та підприємницьку діяльність та ін. Але, оскільки дані джерела не є обов’язковими до впровадження для всіх об’єктів, а застосовуються вибірково до будь-яких з них, розгляд їх як основного способу виходу соціальної інфраструктури із кризи і подальшого її розвитку розглядати не можна.

Тому, для перспективного розвитку соціальної інфраструктури сьогодні і в майбутньому зусилля держави повинні бути направлені не на скорочення фінансових витрат у даній сфері, а на оптимізацію їхнього використання і підвищення ефективності. Саме бюджетна підтримка державою розвитку соціальної інфраструктури є гарантованим способом до її повноцінного і постійного розвитку, а це є одним з головних завдань, яке ставить перед собою кожна цивілізована, високо розвинута країна.

Висновки. Отже, розвиток соціальної інфраструктури є одним з головних завдань нашої держави. Її функціонування можливе лише за умови фінансової підтримки країни. Сьогодні, Україною представлена низка механізмів із впливу на соціальну інфраструктуру, але жоден з них, застосований окремо, не принесе позитивних змін у її розвитку, тоді як лише поєднання їх всіх в одне ціле зможе принести необхідний позитивний результат.

У роботі було визначено, що поняття «соціальна сфера» є більш ширшим поняттям, аніж «соціальна інфраструктура», оскільки воно охоплює все нематеріальне виробництво, яке справляє великий вплив на рівень розвитку населення, а «соціальна інфраструктура» є комплексом галузей зі створення всіх нематеріальних форм багатства, вона запускає в роботу нематеріальне виробництво країни і від її рівня росту безпосередньо залежить розвиток та подальше становлення всіх знань та здібностей кожного громадянина країни.

Також було досліджено стан закладів соціальної інфраструктури України і виявлено, що вони знаходяться в незадовільному стані, оскільки відбувається зростання видатків бюджету України на фінансування соціальної інфраструктури, в той час як реальний розвиток її об’єктів погіршується.

Перешкодами на шляху розвитку соціальної інфраструктури в Україні можна вважати недостатнє її фінансування, що тягне за собою також і скорочення її об’єктів, неефективного стану їх основного капіталу. Також це прямо впливає на зменшення фонду заробітної плати у державних закладах соціальної інфраструктури, що і є головним чинником зниження рівня послуг, які надаються ними. Також можна дійти висновку, що об’єкти соціальної інфраструктури потребують підтримки місцевою та державною владою, оскільки сьогоднішній хаотичний механізм її функціонування не дає необхідних, бажаних результатів. І, як наслідок, виникає серйозна необхідність створення нових, дієвих шляхів фінансування об’єктів соціальної інфраструктури.

Результативність функціонування соціальної інфраструктури можлива при запроваджені державною владою різноманітних сучасних, дієвих способів фінансування, але дані способи блокуються і завмирають в очікуванні впровадження через консервативність влади. Тому, необхідним поштовхом до розвитку соціальної інфраструктури є якісні зміни способів в управлінні державної влади різними сферами життєдіяльності населення, серед яких одне з головних місць займає соціальна інфраструктура.

 

Список використаної літератури.

1. Державна служба статистики України. – Офіційний сайт [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/ .

2. Економічний і соціальний стан аграрного сектора України: Науково статистико-аналітична розробка/ Саблук П. Т., Бугуцький О. А., Орлатий М. К. та ін. – К.: Інститут аграрної економіки УААН, 1997. – 9 с.

3. Кінаш І. П. Склад і структура соціальної інфраструктури / І. П. Кінаш // Вісник соціально-економічних досліджень. – 2012. – Вип. 3(46). Ч. 2.– С. 171-176.

4. Кінаш І.П. Соціальна сфера як ресурс сталого розвитку  / І.П. Кінаш [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pu.if.ua/depart/Finances/resource/file/Збірник/2012-1/Кінаш.pdf . – 13 с.

5. Коломієць І. Ф. Соціальна інфраструктура регіону в умовах розвитку ринкових відносин: дис. канд. ек. наук: 08.00.04 / І. Ф. Коломієць. – Львів:, 1993. – 128 с.

6. Конституція України. Верховна Рада України; Конституція, Закон від 28.06.1996р. № 254к/96-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр .

7. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 р. №385 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/385-2014-п .

8. Регіональна економіка: соціальна інфраструктура / В. Р. Кучеренко, В. В. Громлюк, О. С. Кічук та ін. – Одеса: «Астропринт», 2004. – 144 с.

9. Статистичний щорічник України за 2014 рік. – Київ: Державне підприємство “Інформаційно-аналітичне агентство”, 2015. – 25-26 с.

10. Тимошенко М. М. Теоретичні засади розвитку соціальної інфраструктури сільських територій / М. М. Тимошенко // Ефективна економіка: Електронне наукове фахове видання, 2014. – № 11. Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=3501

11. Трансформація соціальної інфраструктури в контексті забезпечення гуманітарного розвитку : кол. моногр. / за наук. ред. д.е.н., проф. В. М. Новікова, д.е.н., проф. З. С. Сіройча. – Вінниця: П.П. Балюк І.П., 2015. – 384 с.

12. Ярошенко А.С. Проблеми розвитку соціальної сфери регіону / А.С. Ярошенко // Зб. наук. пр. Української академії банківської справи НБУ. – 2014. – С. 387-394.

 

References.

1. The official site of State Statistics Service of Ukraine available at: http://www.ukrstat.gov.ua/ (Accessed 18 December 2015).

2. Sabluk, P. T. Buhuts'kyj, O. A. and Orlatyj M. K. (1997), Ekonomichnyj i sotsial'nyj stan ahrarnoho sektora Ukrainy: Naukovo statystyko-analitychna rozrobka [The economic and social situation of the agricultural sector of Ukraine: Scientific statistical and analytical development], Instytut ahrarnoi ekonomiky UAAN, Kyiv, Ukraine.

3. Kinash, I. P.(2012), “The composition and structure of social infrastructure”, Vіsnik socіal'no-ekonomіchnih doslіdzhen'. vol. 3(46), pp. 171-176.

4. Kinash, I. (2012), “Social sphere as a resource for sustainable development”, Zbirnyk,[Online],available at: http://www.pu.if.ua/depart/Finances/resource/file/ (Accessed 18 December 2015).

5. Kolomijec' I. (1993). “Social infrastructure of the region in the development of market relations”, Abstract of  Ph.D. dissertation, Economics and management of enterprises (by economic activity), Lviv, Ukraine.

6. The Verkhovna Rada of Ukraine (1996), “The Constitution of Ukraine“ available at: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр (Accessed 18 December 2015).

7. Cabinet of Ministers of Ukraine (2014), Resolution “On approval of the State Regional Development Strategy until 2020”, available at: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/385-2014-п (Accessed 18 December 2015).

8. Kucherenko V. R., Hromliuk V. V., and Kichuk O. S., (2004), Rehional'na ekonomika: sotsial'na infrastruktura  [Regional Economy: social infrastructure], “Astroprynt”, Odessa, Ukraine.

9. State Statistics Service of Ukraine (2014), Statystychnyj schorichnyk Ukrainy za 2014 rik [Statistical Yearbook of Ukraine for 2014], Derzhavne pidpryiemstvo “Informatsijno-analitychne ahentstvo”, Ukraine, Kyiv, Ukraine.

10. Tymoshenko M. M. (2014). “Theoretical principles of social infrastructure in rural areas”, Efektyvna ekonomika, [Online], vol. 11, available at: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=3501 (Accessed 18 December 2015).

11. Novikov V., and Sirojcha Z. (2015). Transformatsiia sotsial'noi infrastruktury v konteksti zabezpechennia humanitarnoho rozvytku [Transformation of social infrastructure in the context of human development], Vinnycja, Ukraine.

12. Jaroshenko A.S. (2014). “The problems of social development in the region”, Zb. nauk. pr. Ukrains'koi akademii bankivs'koi spravy NBU, pp. 387-394.

 

Стаття надійшла до редакції 18.03.2016 р.