EnglishНа русском

Ефективна економіка № 4, 2016

УДК 330.342

 

В. В. Кіндзерський,

Аспірант, асистент кафедри економіки підприємства та управління персоналом,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, м. Чернівці

 

ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО КОНСТРУКТУ ІНСТИТУЦІЙ РЕГУЛЮВАННЯ

 

V. V. Kindzerskyy,

postgraduate, assistant of department of business economics and human resources management

Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University, Chernivtsy

 

THE FORMATION OF THE NATIONAL CONSTRUCT OF THE REGULATION INSTITUTIONS

 

У статті розкрито теоретико-методологічні аспекти формування конструкту інституцій регулювання аграрного сектора. Визначені підсистеми загальної стратегії розвитку галузі. Окреслені аспекти формування і розвитку інституційної системи аграрного ринку з визначенням специфіки національно-ідентичної моделі механізму державного регулювання.

Сформоване загальне бачення концепції створення національного конструкту інституцій (правил) регулювання розвитку національного аграрного сектора.

Головним пріоритетом у розробці та здійсненні інституційної політики регулювання визначено регуляторне стимулювання задоволення потреб населення у продуктах харчування й товарах, які мають сільськогосподарське походження, на рівні продовольчої безпеки.

Розглянуто контекст регулювання інституціями інноваційної діяльності, як один із вирішальних чинників утвердження вітчизняного агробізнесу в статусі провідного гравця на глобальному ринку продовольства.

Нами виділено ряд безумовних пріоритетів у державному регулюванні та саморегулюванні, які сприятимуть досягненню загальних агрополітичних цілей.

 

In this article the author shows the theoretical and methodological aspects of the formation of the national construct of the agrarian sector regulation institutions. The development fields of the general strategy subsystems are determined. The aspects of the formation and development of the agrarian market institutional system are examined with the identifying of the national and identity model of the state regulation mechanism particularity.

The general vision of the national construct of the regulation institutions (rules) of the national agrarian sector development creation concept in formed.

The main priority in the development and realization of the institutional policy regulation is determined to be the regulatory stimulation of the public demands in the food products and goods which have agricultural origin on the grocery safety level.

The context of the institutional regulation of the innovative activity is determined as one of the main factors in the conformation of the national agrarian business in the status of the main player at the global grocery market.

We have also emphasized some absolute priorities in the state regulation which shall promote the general agrarian and political goals achievement.

 

Ключові слова: інституція, механізм державного регулювання, аграрний сектор, аграрна політика, інституційний розвиток.

 

Keywords: institution, state regulation mechanism, agrarian sector, agrarian policy, institutional development.

 

 

Постановка проблеми. Аграрний сектор економіки України є специфічним за значимістю, інституціями та механізмами державного регулювання. Національний конструкт інституційної системи соціально-господарського, економічного та інших видів регулювання потребує реструктуризації з урахуванням еволюції ринкових інституцій. Сьогодні стоїть завдання сформувати таку систему інституцій регулювання, у тому числі державного, яка, по-перше, була б ринковою за змістом, а за формою прояву – забезпечувала б утвердження аграрної сфери, сільського господарства як головної рушійної сили відродження, стабілізації, забезпечення сталого розвитку економіки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Інституційна система регулювання ринку – це сукупність інституцій та інститутів ринкового й державного впливу на відносини економічних агентів у системі «виробництво-обмін-розподіл-споживання». Регулювання ринку, а також формування його інституційної структури здійснюється державою на макро-, а інколи й на мікрорівні (урегульована «поведінка» сільгосппідприємств і домогосподарств). В Україні галузеве (аграрний ринок і сільське господарство) регулювання здійснюють інститути або органи, які у правовому полі можуть впливати на ринок. Проте інституційне забезпечення має комплекс невідповідностей, неринкових інституцій.

Подальше формування ринкового інституційного середовища вимагає від держави спрямування аграрної політики на забезпечення адаптованих до вітчизняних реалій механізмів взаємодії економічних агентів. В основі цього процесу має бути інституціоналізація соціально-економічних відносин, результативною ознакою якої повинні стати: раціональний розподіл-використання ресурсів аграрної сфери; ринкове ціноутворення на продукцію; функціональна й доступна інфраструктура; підвищення соціальних стандартів життя на селі.

Серед дослідників функціонування інституцій та інституційного механізму слід виділити таких як: Г. Бардиш [1], О. Бородіна [16], Т. Веблен [2], М. Дубініна [18], Т. Зінчук [3], І. Кириленко [4], В. Кифяк [5], Дж. Коммонс [17], Ю. Лопатинський [5; 6], М. Малік [7], В. Небрат [8], Д. Норт [9], В. Онегіна [10], П. Саблук [11], К. Хітер [12], Дж. Ходжсон [13], Н. Шибаєва [10], О. Шпикуляк [7; 14], О. Шпичак [15] та ін.

Формулювання цілей статті – визначення організаційно-економічного конструкту регуляторних інституцій та виокремлення пріоритетів державного регулювання аграрного сектора.

Виклад основного матеріалу дослідження. Формування регуляторних інституцій щодо аграрного сектора, вважаємо стратегічним завданням, вирішення якого зумовлено об’єктивною реальністю. Ефективні регуляторні інституції, на нашу думку, забезпечуватимуть перетворення сільського господарства на рушійну силу економічного зростання. Зазначена проблема у своєму вирішенні є елементом загальної стратегії розвитку галузі щодо забезпечення її конкурентоспроможності, інноваційності, інституційної спроможності.

Найбільш вагомими, комплексними за значимістю є такі підсистеми:

1) ринок – формування ефективних інституцій регулювання процесів обігу сільськогосподарської продукції, а також товарів і послуг, які забезпечують їх виробництво (праця, капітал, матеріальні ресурси);

2) цінова політика – інституційне упорядкування відносин у системі ціноутворення на сільськогосподарську продукцію та продовольство у такий спосіб, щоб «правила гри» забезпечували справедливий перерозподіл доходів і витрат між відповідними економічними суб’єктами;

3) інституційна система адміністрування аграрного розвитку – надання інституціям державного регулювання статусу координаційних центрів, які наслідуватимуть функції забезпечення сталого розвитку об’єкта регулювання;

4) інновації та стандартизація – інституційне стимулювання інноваційності й запровадження найбільш передових стандартів якості, безпечності сільськогосподарської продукції та продовольства;

5) маркетингова інституційна інфраструктура – формування інституцій доступності каналів збуту продукції, незалежно від розміру сформованих товарних позицій; реформування інституційних чинників виникнення надмірних маркетингових витрат;

6) механізм оподаткування – реструктуризація системи оподаткування сільськогосподарської діяльності з переформатуванням її інституційно-правових складових у формацію стимулюючого спрямування, яка забезпечить активізацію підприємницької діяльності в аграрному секторі у напрямі розбудови моделі його сталого розвитку; зокрема це стосується системи справляння податків за землі та на додану вартість, особливо у бізнесовій діяльності з експорту;

7) фінансування сільського господарства та розвитку сільських територій – упорядкування процесу діяльності інституцій відносно інвестиційного забезпечення, здійснення державної підтримки, кредитування на засадах мотивації, врахування особливостей розвитку аграрного сектора як галузі з уповільненим оборотом капіталу;

8) відносини власності й оренди – створення ефективної, прозорої системи інституцій реалізації права власності, у тому числі на землю з наступною в певному проміжку часу можливістю становлення ринку землі як середовища її ринкового перерозподілу на засадах платності, окупності із можливістю відчуження, застави тощо; реорганізація системи орендних відносин з тим, щоб вона забезпечувала справедливий рівень виплат за оренду землі, майна на ринково-конкурентних засадах, зокрема і якісною сільськогосподарською продукцією;

9) інноваційний розвиток і кадрове забезпечення – інституційне упорядкування системи наукового забезпечення агропромислового виробництва, освіти, підготовки та перепідготовки кадрів масових спеціальностей; відновлення достатнього для ефективного функціонування вітчизняної аграрної науки фінансування за обсягами й за цільовим призначенням бюджетних видатків; формування інфраструктури ринку інновацій, яка у функціонально-організаційному плані забезпечуватиме чіткий зв'язок у системі «наука-виробництво»; сприяння пріоритетному впровадженню в агровиробничий процес інноваційних розробок вітчизняного проходження з наданням фінансової підтримки науковим установам-розробникам інновацій, а також підприємствам, які ставлять за пріоритет співпрацю з вітчизняною аграрною наукою; формування науково-технічного, організаційного й кадрового базису для становлення в аграрному секторі економіки України інноваційної моделі сталого розвитку, яка забезпечуватиме відтворення вкладених у виробництво ресурсів, відновлення природно-ресурсного потенціалу сільських територій;

10) соціальна політика розвитку села та збереження національної ідентичності сільських територій – розбудова системи інституційної підтримки бізнесу, який: надаватиме реальні соціально-спрямовані послуги на селі з облаштування сільських територій (фінансування цих проектів має здійснювати держава, або структури, яким вона гарантуватиме платність їх послуг коштом державного бюджету); формуватиме систему виробничих структур і структур соціально-побутового характеру у сільській місцевості, для створення робочих місць на селі тощо.

Формування національного конструкту інституцій регулювання аграрного сектора економіки, зважаючи на особливості сьогоднішнього соціального й господарського буття, має бути акумульованим в ефективну, практично-втілювану стратегію зростання сільського господарства.

З такого приводу інституційно доцільним у контексті здійснення, зокрема, ефективної політики регулювання в аграрному секторі економіки є завершення структурної реформи з обов’язковим урахуванням світового досвіду, а головне – українських реалій. Загалом необхідно продовжити структурні реформи на селі, започатковані ще на зорі становлення ринкових відносин в аграрному секторі національної економіки, з метою створення конкурентного поля економічних взаємодій, конструювання в тому числі національно ідентичної системи інституційного регулювання. Адже саме незавершеність реформаційних процесів формування ринкового аграрного укладу господарювання, господарського порядку, інституційно узгодженого з передовими концепціями функціонування економічних відносин суб’єктів ринку, унеможливлює конструктивний розвиток галузі. Продовження структурних трансформацій на селі, з переорієнтацією галузевої системи інституційного регулювання з заборонно-обмежувальної, з всеохоплюючим адмініструванням ринкових взаємодій, на стимулюючо-підтримуючу, сьогодні конче необхідне. Власне в цьому полягає загальне бачення концепції створення національного конструкту інституцій (правил) регулювання розвитку національного аграрного сектора. Наслідковий формат реалізації згаданої концепції – забезпечення стабільного, сталого розвитку галузі, а також творення середнього класу сільськогосподарських товаровиробників як головної рушійної сили науково-технічного прогресу, всебічного гарантування національної продовольчої, енергетичної, економічної безпеки.

Комплекс заходів, які змоделюють національний конструкт інституцій регулювання аграрного сектора, є проявом аграрної політики, яка в кінцевому випадку повинна всебічно сприяти системній інтеграції суб’єктів в організований аграрний ринок, що забезпечить імплементацію у практику зрозумілих «правил гри» (інституцій). Отже, слід неухильно наближатися до зміни структури аграрного сектора економіки, перш за усе у питанні виробництва, а з часом перейти від сировинного аграрного бізнесу, до такого, який продукуватиме й реалізовуватиме на ринку продукти з високою доданою вартістю. Регуляторними діями держави слід створити стійку інституційну платформу для одночасного всебічного ефективного внутрішньодержавного розвитку й сталої інтеграції аграрного сектора економіки України у світову агропродовольчу систему з наступним усебічним підвищенням ефективності структур усього продовольчого ланцюга – від виробництва до споживання.

В Україні потрібно інституційно визначити й упорядкувати національну модель аграрного сектора економіки з відповідними традиціями його розвитку, ефективними інституціями регулювання. Типологічно до світового досвіду аграрний сектор нашої держави нагадує періоди становлення в інших країнах, у яких відбуваються докорінні трансформації. Або ж певною мірою – це сільське господарство США на початку становлення в цій країні ринкової економіки. Тому тут можна перейняти певний досвід, зокрема у формуванні інституцій регулювання.

Водночас потрібно враховувати традиції національного способу виробництва, організації праці, спеціалізацію, пріоритети споживання, природно-кліматичні умови, ресурсні можливості, ємність внутрішнього ринку, тощо. З урахуванням заданого контексту проблеми, має бути сформована інституційна модель аграрного сектора економіки України з адаптованими до національного господарського порядку інституціями регулювання. На перший погляд це просте завдання, але досяжний зазначений результат можливий за умови тривалої еволюції інституцій, або ж їх трансплантації через запозичення з інших, успішніших систем, які підтвердили свою ефективність. Проте не потрібно захоплюватися «чужими» інституціями чи інститутами, бо вони можуть не прижитися, тому лише ґрунтовна оцінка особливостей господарського порядку дозволить сформувати структуру регулювання дотичну національним потребам.

Разом із цим, потрібно використовувати сприятливі умови зовнішнього ринку не для простого отримання валютних надходжень, а для заробляння грошей з наступним їх інвестуванням у вітчизняний агрогосподарський комплекс. Адже сприятлива кон’юнктура часто змінюється на несприятливу, тому пріоритет – у підвищенні ємності внутрішнього ринку й налагодженні виробництва продукції з високою доданою вартістю.

У розробці та здійсненні інституційної політики регулювання, державі доцільно стратегічно визначитися щодо пріоритетів. Головний – регуляторне стимулювання задоволення потреб населення у продуктах харчування й товарах, які мають сільськогосподарське походження, на рівні продовольчої безпеки. Важливо підтримувати створення сприятливого інституційного середовища для розвитку переробки сільськогосподарської продукції, виробництва біопалив, органічних продуктів харчування тощо. Для реалізації зазначених завдань в України є всі ресурсні можливості, а при умові зростання доходів населення це набуде потрібної динаміки розвитку.

Україні необхідно закріпитися на світовому ринку у статусі провідного експортера продовольства. Вирішення цього завдання можливе лише за умови здійснення адекватної викликам інституційної політики регулювання. Це зокрема підтримка розвитку малого й середнього аграрного бізнесу, сприяння їх інноваційності, конкурентоспроможності тощо. Тут повинен застосовуватися комплексний підхід, поєднуючи заходи прямої підтримки виробників з розрахунку на 1 га площі землі й на 1 голову худоби, а також непрямої – природоохоронна діяльність, ринкова інфраструктура, науково-інноваційне забезпечення, екологічна політика, біоенергетика тощо.

У цьому плані слід також звернути увагу на удосконалення інституційного розвитку науково-інформаційного забезпечення національного аграрного сектора.

Такий контекст регулювання, здійснюваний інституціями інноваційної діяльності, є найбільш актуальним, тому що за інноваціями безумовна перспектива та конкурентоспроможність розвитку. Тож застосування сучасних досягнень науково-технічного прогресу та новітніх методів управління – вирішальний чинник утвердження вітчизняного агробізнесу у статусі провідного гравця на глобальному ринку продовольства.

Важливо інституційно унормувати підтримку перспективних галузей, які спрямовують сільське господарство у русло сталого розвитку, таких як органічне виробництво, біоенергетичне підприємництво. Цікавим і вкрай необхідним є усебічне інституційне стимулювання альтернативної біоенергетики, адже для України це питання енергетичної безпеки, так склалося історично. Тому в інституційному плані обов’язково потрібно заохочувати підприємців, підтримувати виробництво, постачання відновлювальної енергії з сільськогосподарських джерел. Тобто «зелена» енергія повинна бути всебічно стимульована, через надання технічної й фінансової допомоги агровиробникам у використанні ними біосировини для виробництва енергії, палива, створення енерговідновлюваних, ресурсозберігаючих технологій.

Це, насамперед, інвестиційна підтримка виробничих, інфраструктурних, інноваційних проектів, проекти відновлюваних технологій. Здійснення цього вибудовує результати через: удосконалення нормативно-правової бази й інституційної підтримки та регулювання процесів створення, поширення, а також популяризації використання біологічних видів палива; цільову державну підтримку реалізації інвестиційних проектів у біопаливній галузі; формування розгалуженої мережі інфраструктурних об’єктів створення-передачі відновлюваної енергії; створення системи фінансової підтримки біопаливної галузі через задіяння інструментів фінансового ринку; залучення іноземних інвестицій у розвиток системи виробництва й споживання біологічних видів палива, особливо продукованих із сировини аграрного походження.

Висновки і перспективи подальших досліджень. У результаті дослідницького процесу нами окреслені загальні агрополітичні цілі, які поки що не досягнуті, не зважаючи на певний макроекономічний прогрес у розвитку аграрного сектора економіки. Тому, на нашу думку, в державному регулюванні та саморегулюванні агропродовольчого розвитку слід виділити ряд безумовних пріоритетів:

1) Завершення процесу формування регульованого ринку з досконалою конкуренцією.

2) Усунення диспаритету цін й нееквівалентного міжгалузевого обміну.

3) Створення ефективної, рівно доступної для усіх категорій виробників заготівельно-збутової інфраструктури.

4) Формування системи пільгового кредитування агровиробників з урахуванням рівня оборотності капіталу.

5) Реформація податкової політики в напрямі стимуляційної підтримки розвитку виробництва трудомістких видів сільськогосподарської продукції.

6) Підтримка закріплення висококваліфікованих кадрів на селі й доведення рівня заробітної плати в сільському господарстві до середнього по економіці.

7) Диверсифікація експорту у форматі переорієнтації з сировинного на продовольство з високою доданою вартістю.

8) Підтримка розвитку альтернативної енергетики й сировинної бази для неї в сільському господарстві.

9) Стимулювання органічного виробництва з орієнтацією на експорт.

10) Узгодження мотивації з потребами сталого розвитку сільських територій.

У розробці-реалізації інституційної політики розвитку аграрного сектора національної економіки потрібно враховувати загальновизнані пріоритети, які ми вважаємо стратегічними орієнтирами інституцій, зокрема це: наукова обґрунтованість рішень і комплексність регуляторних заходів; планомірність і пропорційність державної підтримки; демократизм та кооперування; передбачення можливих інституційних пасток; усунення причин асиметрії інформаційного забезпечення; оптимальність і гнучкість агрополітичних рішень.

 

Література.

1. Бардиш Г. Трансформація економіки України в напрямку соціальної спрямованості: Монографія / Г. Бардиш. – К. : Хай-Тек Прес, 2009. – 584 с.

2. Веблен Т. Теория праздного класса. Экономическое исследование институтов / Т. Веблен. – М., 1984. – 368 с.

3. Зінчук Т.О. Нова парадигма сільського розвитку Європейського Союзу: перспективи для України / Т.О. Зінчук // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – №11. – С. 104-114.

4. Кириленко І.Г. Світові тенденції та їх вплив на формування глобального інституціонального середовища / І.Г. Кириленко // Інституціональні засади трансформацій в аграрній сфері : збірник матеріалі Тринадцятих річних зборів Всеукр. Конгресу вчених економістів-аграрників 20-21 черв. 2011 р. – К. : ННЦ ІАЕ, 2011. – С. 39-48.

5. Лопатинський Ю.М. Розвиток аграрного сектора національної економіки на інституційних засадах : [монографія] / Ю.М. Лопатинський, В.І. Кифяк. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2014. – 248 с.

6. Лопатинський Ю.М. Трансформація аграрного сектора : інституціональні засади : монографія / Ю.М. Лопатинський. – Чернівці : Рута, 2006. – 344 с.

7. Малік М.Й. Інститути та інституції у розвитку аграрної сфери економіки / О.Г. Шпикуляк, М.Й. Малік // Економіка АПК. – 2011. №7. – С. 169-177.

8. Небрат В.B. Еволюція ринкових інститутів в Україні : монографія : у 2 ч. / [В.В. Небрат, Н.А. Супрун та ін.]; за ред. канд. екон. наук В.В. Небрат ; НАН України ; Ін-т екон. та прогнозув. – К., 2012. – Ч.1. – 332 с.; Ч.2. – 460 с.

9. Норт Д. Институционные изменения: рамки анализа / Д. Норт // Вопросы экономики. – 1997. – № 3. – С. 6-9.

10. Онегіна В.М. Інституційна основа аграрної політики: українські реалії й досвід США та ЄС / В.М. Онегіна, Н.В. Шибаєва // Економіка АПК. – 2016. – №1.– С. 18‑24.

11. Саблук П.Т. Розвиток інституцій удосконалення механізму реформування аграрного сектора економіки / П.Т. Саблук // Економіка АПК. – 2010. – №10. – С. 3-10.

12. Хітер К. Экономика отраслей и фирм: Пер. с англ. / К. Хітер. – М. : Финансы и статистика, 2004. – 480 с.

13. Ходжсон Дж. Экономическая теория и институты: Манифест современной институциональной экономической теории: [пер. с англ.] / Дж. Ходжсон. – М. : Дело, 2003. – 464 с.

14. Шпикуляк О.Г. Інституції у розвитку та регулюванні аграрного ринку: монографія / О.Г. Шпикуляк – К. : ННЦ ІАЕ, 2010. – 396 с.

15. Шпичак О.М. Економічні механізми державного регулювання ринків сільськогосподарської продукції та їх проблеми / О.М. Шпичак // Економіка АПК. – 2011. – № 2. – С. 150-155.

16. Borodina O., Makowski M. Food security and socioeconomic aspects of sustainable rural development in Ukraine / O. Borodina, M. Makowski. – IIASA Interim Rep., IR-09-053, Laxenburg, Austria, 2009.

17. Commons J.R. Institutional Economics // American Economic Review. – V.21. – 1931. – рр. 68-657. – http:/www.socserv2.socsci.mcmaster.ca

18. Dubinina M.V. The institutional aspects of the analysis of transformations in agriculture of Ukraine / M.V. Dubinina // Вісник аграрної науки Причорномор'я. –Миколаїв : МНАУ, 2015. – Вип. 2 (83), Том 1. – С. 3-11.

 

 References.

1. Bardysh, H. (2009), Transformatsiia ekonomiky Ukrainy v napriamku sotsialnoi spriamovanosti [Transformation of Economy of Ukraine towards social orientation],  Khai-Tek Pres, Kyiv, Ukraine, p.584.

2. Veblen, T. (1984), Teoriya prazdnogo klassa. Ekonomicheskoe issledovanie institutov [The Theory of the Leisure Class. Economic research institutes], Moscow, Russia, p.368.

3. Zinchuk, T.O. (2007), "Nova paradyhma sil's'koho rozvytku Yevropeys'koho Soyuzu: perspektyvy dlya Ukrayiny", Aktual'ni problemy ekonomiky, vol. 11, pp. 104-114.

4. Kyrylenko, I.H. (2011), "Svitovi tendentsii ta yikh vplyv na formuvannia hlobalnoho instytutsionalnoho seredovyshcha", Instytutsionalni zasady transformatsii v ahrarnii sferi : zbirnyk materiali Trynadtsiatykh richnykh zboriv Vseukr. Konhresu vchenykh ekonomistiv-ahrarnykiv 20-21.06.2011, NNTs IAE, Kuiv, Ukraine, pp. 39-48.

5. Lopatynskyi, Yu.M. and Kyfyak, V.I. (2014), Rozvytok ahrarnoho sektora natsional'noyi ekonomiky na instytutsiynykh zasadakh [Development of the agricultural sector of the economy on the basis of institutional], Chernivets'kyy nats. un-t, Chernivtsi, Ukraine, p.248.

6. Lopatynskyi, Yu.M. (2006), Transformatsiia ahrarnoho sektora : instytutsionalni zasady [The transformation of the agricultural sector: institutional foundations], Ruta, Chernivtsi, Ukraine, p.344.

7. Malik, M.I. and Shpykuliak, O.H. (2011), "Instytuty ta instytutsii u rozvytku ahrarnoi sfery ekonomiky", Ekonomika APK, vol.7, pp. 169-177.

8. Nebrat, V.V. Suprun, N.A. and others (2012), Evoliutsiia rynkovykh instytutiv v Ukraini [The evolution of market institutions in Ukraine], Part.1, NAN Ukrainy; In-t ekon. ta prohnozuv., Kyiv, Ukraine, p 332; Part.2, p.460.

9. Nort, D. (1997), "Institutsionnyie izmeneniya: ramki analiza", Voprosyi ekonomiki, vol. 3, pp. 6-9.

10. Onehina, V.M. and Shybaieva, N.V. (2016), "Instytutsiina osnova ahrarnoi polityky: ukrainski realii y dosvid USA ta EU", Ekonomika APK, vol.1, pp. 18-24.

11. Sabluk, P.T. (2010), "Rozvytok instytutsiy udoskonalennya mekhanizmu reformuvannya ahrarnoho sektora ekonomiky", Ekonomika APK, vol.10, pp. 3‑10.

12. Hiter, K. (2004), Ekonomika otrasley i firm [Economy of industries and firms], Finansyi i statistika, Moscow, Russia, p.480.

13. Hodzhson, Dzh. (2003), Ekonomicheskaya teoriya i instituty: Manifest sovremennoj institucional'noj ehkonomicheskoj teorii [Economic Theory and Institutions: A Manifesto of modern institutional economics], Delo, Moscow, Russia, p.464.

14. Shpykuliak, O.H. (2010), Instytutsii u rozvytku ta rehuliuvanni ahrarnoho rynku [The institutions in the development and regulation of the agricultural market], NNTs IAE, Kyiv, Ukraine, p.396.

15. Shpychak, O.M. (2011), "Ekonomichni mekhanizmy derzhavnoho rehulyuvannya rynkiv sil's'kohospodars'koyi produktsiyi ta yikh problemy", Ekonomika APK, vol. 2, pp. 150-155.

16. Borodina O., Makowski M. Food security and socioeconomic aspects of sustainable rural development in Ukraine / O. Borodina, M. Makowski. – IIASA Interim Rep., IR-09-053, Laxenburg, Austria, 2009.

17. Commons J.R. Institutional Economics // American Economic Review. – V.21. – 1931. – рр. 68-657. – http:/www.socserv2.socsci.mcmaster.ca

18. Dubinina, M.V. (2015), "The institutional aspects of the analysis of transformations in agriculture of Ukraine", Visnyk ahrarnoyi nauky Prychornomor'ya, vol. 2 (83), no 1, MNAU, Mykolayiv, Ukraine, pp. 3-11.

 

Стаття надійшла до редакції 20.04.2016 р.