УДК 336.1 330.3 378

 

О. В. Магута,

аспірант Інституту економіки промисловості НАН України

 

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ЦІЛЬОВОГО КАПІТАЛУ (ЕНДАВМЕНТУ) ДЛЯ ІННОВАТИЗАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

 

O. V. Maguta,

postgraduate student, Institute of the Industrial Economics of the National Academy of Sciences of Ukraine

 

METHODS AND APPROACHES TO THE TARTGET CAPITAL (ENDOWMENT CAPITAL) FORMATION FOR THE INNOVATION OF HIGHER EDUCATION IN UKRAINE

 

Стаття присвячена питанням інтеграції функцій держави, університетів, бізнесу в реалізації інноваційних пріоритетів в рамках моделі «потрійної спіралі» Г. Іцковіца. Зважаючи на обмеженість фінансових ресурсів для інвестування в сферу вищої освіти, в якості стабільного джерела інноватизації вищої освіти обґрунтовано необхідність формування фондів цільового капіталу (ендавменту). З огляду на те, що для впровадження в Україні моделі класичних (сталих) ендавмент-фондів сприятливі фінансово-економічні умови ще не створені, рекомендовано внести зміни до Закону України «Про вищу освіту» в частині надання вищим навчальним закладам права в поточній, середньостроковій та довгостроковій перспективі утворювати різні типи і види ендавмент-фондів, а не виключно сталий    ендавмент-фонд, як передбачено в чинній редакції Закону України «Про вищу освіту».

 

The paper studies the issues of integration of the functions of the state, universities, and business in order to implement innovational priorities within Henry Etzkowitz’s model of “triple helix”. Taking into account the limited funding of higher education, it has been grounded that to provide a stable source of innovation in higher education, endowment capital funds should be formed. Taking into account the lack of favourable conditions of implementing classical stable endowment funds, it has been recommended to make amendments in the Law of Ukraine “On Higher Education” as of providing universities with the right to for different types of endowment funds, at the present moment, in middle-term and long-term perspective, apart from stable endowment fund, which is now approved by the Law of Ukraine “On Higher Education”.

 

Ключові слова: вища освіта, рівень охвату вищою освітою, інновації, інноватизація, цільовий капітал, ендавмент-фонд, національна економіка.

 

Key words: higher education, level of inclusion of higher education, innovation, target capital, endowment fund, national economy.

 

 

Актуальність. Потенційні можливості підвищення рівня інноваційної діяльності вищих навчальних закладів в Україні та необхідність налагодження їх тісної взаємодії із сферою виробництва визначені в новій редакції Закону України «Про вищу освіту» [1]. Освіта, розвиток науки, інформаційне середовище, а також здатність господарського механізму генерувати високу інноваційну активність – головні положення країни в  геополітичній конкуренції в ХХІ ст. [2, с. 11]. Підтвердженням цього  є  виступ у січні 2016 року засновника і президента Всесвітнього економічного форуму в Давосі Клауса Мартіна Шваба, який  спрогнозував, що світ – на порозі четвертої промислової революції, яка змінить звичайний поділ країн з розвинених та менш розвинених, на інноваційні та неінноваційні.

Процес розбудови інноваційної економіки країн світу й, зокрема України, безпосередньо залежить від якості вищої освіти та результативності системи передачі знань в сферу виробництва та послуг, що позначається на рівні конкурентоспроможності національної економіки, процесах формування виробничого та соціального капіталу [3], комплексно впливає на структуру економіки, перспективи створення високоякісної продукції та сучасних технологічних виробництв, розширення споживчого попиту, підвищення соціальних стандартів тощо.

Незважаючи на те, що в Україні бюджетні витрати на освіту в структурі ВВП  є значними, як у країнах з дуже високим рівнем людського розвитку  та показник охвату вищою освітою також знаходиться на високому рівні,  на інноваційній позиції України в світі це практично не позначилось. Тому виникає необхідність здійснення заходів з реформування сфери вищої освіти по різних напрямам, з яких напрям взаємозв’язку «роботодавець – вища освіта – інноватизація» та пошук потенційних фінансових ресурсів для забезпечення інноваційної діяльності є одним із найприорітетніших. Разом з тим, політика в частині фінансового забезпечення вищої освіти повинна ґрунтуватися на поєднанні сучасних фінансових інструментів, зокрема, можливості створення фондів цільового капіталу (ендавментів), як додаткового джерела фінансування інноваційної діяльності вищих навчальних закладів. З огляду на це особливо актуальним є дослідження потенційних можливостей формування в Україні сталих ендавмент-фондів, як це передбачено Законом України «Про вищу освіту» та вироблення рекомендацій щодо можливостей застосування інших моделей ендавментів, які є більш прийнятними для українських вищих навчальних закладів в поточній та середньостроковій перспективі.

Аналіз публікацій. Проблематика освіти як фактору економічного зростання досить широко висвітлюється в економічній літературі. Сутність і характерні риси економіки знань, проблеми та особливості  її розвитку в світі та в Україні  докладно розглядаються у роботі В.М. Гейця «Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству та економіці України» [2]. Г. Іцковіц, М. Ранга, Л. Лейдесдорф присвятили свої праці проблемам застосування та доцільності моделі «потрійної спіралі», яка символізує союз між владою, бізнесом та університетами, які є ключовими елементами інноваційної системи будь-якої країни [5; 7; 12]. Проблематиці формування освітнього капіталу та ендавмент-фондів присвячені праці таких українських дослідників О. Моліної, В. Новікова, М. Рисін, Л. Шевченко[19].

Основні висновки щодо інноватизації вищої освіти та застосування різних типів освітніх інновацій були висвітлені у працях О. Романовського [8]. Дослідження багатьох вчених підтвердило необхідність інноватизації вищої освіти та спрямування інноваційної діяльності вищих навчальних закладів на капіталізацію та комерціалізацію знань, здійснення наукових досліджень спільно з науковими  та виробничими структурами. Проблематика створення ефективних фінансово-економічних моделей розвитку вищої освіти вивчається в працях І. Грищенка [8], де системно розглядаються питання багатоканального фінансування діяльності вищих навчальних закладів, необхідність зміни його структури та пошуку нових джерел.

Метою статті є розробка  теоретико-організаційних засад і  практичних рекомендацій в частині створення механізму формування та інвестування цільового капіталу (ендавменту) як додаткового ресурсу для інноватизації вищої освіти.

Основні результати дослідження. Україна є державою з традиційно високим попитом на вищу освіту. Близько 85% випускників українських шкіл відразу вступають до вищих навчальних закладів,  тоді як у США – 66%. Високим є показник охвату вищою освітою – відсоток громадян відповідного віку, які здобувають вищу освіту в Україні за 2014 рік у середньому склав 79%,  при тому, що, наприклад, у Німеччині та Великій Британії цей показник дорівнює в середньому 62%. Це означає, що для робочої сили України характерним є високий рівень працівників з вищою освітою, але при цьому частка високоосвічених українців серед безробітних є також однією з найвищих – 47%, тоді як у Німеччині цей показник близько 13%, у Великій Британії – 21%.

У країнах з високим рівнем людського розвитку освіта сприймається як інвестиція у людський капітал, що стимулює економічне зростання. Нажаль, в Україні ця тенденція не відповідає вищезазначеному. Кількість дипломованих українських спеціалістів з вищою освітою у 7-10 разів перевищує заявлену потребу роботодавцями. Це підтверджує незбалансованість системи підготовки фахівців з потребами економіки. Крім того, «масовість» вищої освіти викликає  необхідність оптимізації державного замовлення з метою приведення у відповідність кількість студентів до реальних потреб конкретних секторів і галузей національної економіки.

Одним із ключових факторів, що впливає на економічні і соціальні трансформації в країні, є інвестування в освіту. За світовими стандартами рівень витрат на освіту в Україні є достатньо високим. Так, частка витрат державного сектора на освіту в цілому в 2014 році була на рівні 7% ВВП, що за світовими стандартами, які складають 6-8 % ВВП на рік, є високим показником. Але практично вся величина коштів, що витрачається на систему освіти, йде на поточне споживання, а не на розвиток, створення інноваційного продукту, проведення наукових досліджень. Як один із підтверджуючих фактів цього  є  невелика частка промислових українських підприємств  (12,1%), які у 2014 році реально впровадили інновації. Тим часом серед країн Європейського Союзу мінімальні показники інноваційної активності мають лише Португалія – 26% та Греція – 29% [4]. Відповідно частка інноваційної продукції в загальних обсягах реалізованої продукції підприємств України теж досить низька  (в 2014 році вона склала лише 2,5%), що суттєво відрізняється від частки інноваційної продукції в країнах ЕС, де цей показник складає  60–70%.

Нажаль, в Україні має місце певний макроекономічний дисбаланс між станом економічного розвитку країни та величиною витрат на освіту, які здійснюються переважно за рахунок держави. Ураховуючи те, що освіта є змішаним опікуваним благом, яке має індивідуальну та суспільну корисність, це логічно передбачає збереження високої частки державних витрат. Але в умовах багатоканального фінансування сфери освіти необхідно знайти оптимальні пропорції між різними джерелами фінансування – державою, домогосподарствами, бізнесом. Якщо в зарубіжних країнах частка ресурсів бізнесу в підготовці фахівців становить 10-30%, то в Україні – менше 1%. Також, в зарубіжній практиці все більш широко використовуються ресурси благодійності у т.ч. фонди цільового капіталу (ендавмент-фонди) для фінансування проектів та програм у сфері освіти та науки. Цьому сприяє динамічний розвиток сектора некомерційних організацій і прагнення держав перекласти на них частину функцій в сфері соціальної політики.

Слід підкреслити, що рівень освіченості економічно активного населення, як і стан фінансування освіти і науки, є важливими факторами впливу на реальну макроекономічну динаміку. Сучасна ключова передумова забезпечення інноваційного розвитку в державі полягає у співпраці  між університетами, підприємствами та державою. Модель такої співпраці запропонував американський вчений Генрі Іцковіц у своїй роботі «Потрійна спіраль. Університети-підприємства-держава. Інновації у дії» [5]. На практиці модель «потрійної спіралі» застосовується країнами Америки, Європи та Південно-Східної Азії [6], де побудована система освіти, яка спроможна здійснювати трансфер технологій, швидко комерціалізувати професійні знання тощо.

Головна ідея моделі «потрійної спіралі» полягає в тому, що потенціал для інновацій та економічного розвитку в суспільстві знань ґрунтується на визначальній ролі університету та поєднанні університетів, бізнесу і держави для створення нових інституційних форм продукування, трансферту та застосування знань [7, с. 241]. Крім традиційних функцій, кожна з трьох інституцій «університет – підприємство – держава» частково перебирає на себе роль іншої, стаючи, таким чином, важливим джерелом інновацій [8, с. 406].

Реалізуючи модель «потрійної спіралі» вищі навчальні заклади отримують можливість, використовуючи власну матеріальну та фінансову базу, розвивати бізнес-інкубатори, навчальні підприємства з венчурним капіталом, наукові парки, консультаційні компанії тощо [9, с. 230]. Таке потрійне партнерство є взаємовигідним, оскільки університет отримує додаткові фінансові ресурси та практичну спрямованість своєї діяльності, підприємство – кваліфікованих фахівців і новітні технології, а держава – розвиток інноваційної економіки та зростання конкурентоспроможності на міжнародній арені [10, с. 34]. Особливо це важливо для подальшого розвитку сфери підприємництва в Україні та залучення в цей процес молодих креативних фахівців, спроможних до інноваційної діяльності [11].

Професор Стенфордського університету Лоет Лейдесдорф  підкреслює, що налагодження мережі взаємозв’язків між освітнім, бізнесовим середовищем та державою і поява в університетів «третьої місії» (крім навчання і проведення досліджень) призвели до формування нового типу університету, а саме підприємницького [12]. На думку вчених, інституційним ядром моделі "потрійної спіралі" має стати саме "підприємницький університет", який поєднує навчальну і дослідницьку місії традиційного університету з місією генерації інновацій у тісній органічній співпраці з органами державної влади та підприємствами, які виступають замовниками та співрозробниками інновацій, що створюються в структурних підрозділах університету. Провідні університети світу перетворились на потужні академічні центри, що продукують нові знання і прикладні технологічні розробки і мають право виходити на ринок та отримувати прибуток, який спрямовується на розвиток університету. Центральною ланкою їх діяльності стає трансфер технологій і комерціалізація результатів науково-дослідної роботи, яка виконується в тісній співпраці з підприємствами і державними інституціями – замовниками цих розробок [13, с. 165].

Потрійна взаємодія важлива для налагодження взаємодії освіти і ринку праці, принципіальні основи якої  були визначені у стратегічному документі ЄС – «Плани економічного та соціального оновлення для Європи до 2010 року» (Лісабонська стратегія) [14]. Розвиток професійної освіти та підготовки (Vocational Education and Training – VET) було названо одним із пріоритетних завдань освітньої політики на зустрічі міністрів освіти країн-членів ОЕСР у Копенгагені в 2005 році [15]. Слід підкреслити, що невід’ємною частиною системи VET названа взаємодія трьох зацікавлених сторін: держави, роботодавців і системи освіти.

Необхідно звернути увагу, що в розвинених країнах участь роботодавців у професійній освіті стимулюється низкою фінансових механізмів: встановленням обов’язкових внесків до фонду професійного навчання; наданням преференцій компаніям, які інвестують у людський капітал; наданням податкових кредитів.

Для стимулювання вкладання ресурсів у власне навчання у розвинених країнах створені системи відшкодування роботодавцями витрат своїх працівників (або відкриття додаткових можливостей кар’єрного зростання) за умови, що здобуті знання відповідатимуть тому роду діяльності, якою вони займаються на підприємстві, також діють податкові схеми стимулювання підприємств, які здійснюють професійне навчання: «податок+дотація» (передбачають встановлення фіксованого відсотку податку на професійне навчання кадрів на виробництві від загального фонду заробітної плати підприємства). У Сполучених Штатах Америки бізнес взагалі є основним замовником освітніх і наукових послуг. Оплата за ці послуги забезпечує розвиток навчальних закладів і надає практичний матеріал для навчання. Виробництво фінансує 60% науки у вищих навчальних закладах. Для підтримки компаній, що активно співпрацюють з навчальними закладами, створено систему пільг і додаткових прав: безкоштовне використання державних наукових лабораторій, пільги на купівлю сировини, матеріалів, податкові пільги тощо [16].

В Україні спектр питань, пов’язаний з участю роботодавців у підготовці та перепідготовці кадрів, в освітніх і наукових процесах регулюється чинними Законами України, зокрема: «Про освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», Податковим кодексом України, «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в України», «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотацій роботодавцям», «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності», «Про управління об’єктами державної власності», Господарським кодексом України тощо.

Законодавчо визначено, що до освітнього процесу в Україні можуть залучатися роботодавці. У статті 52 Закону України «Про вищу освіту» передбачено створення нормативних передумов виникнення правовідносин між роботодавцями (підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності) та вищими навчальними закладами у сфері підготовки кваліфікованих кадрів.

Однак, на практиці в Україні участь роботодавців у розвитку професійної вищої освіти доволі обмежена і фрагментарна, так наприклад частка коштів приватних фірм та корпорацій в загальній структурі фінансування у 2014 році склала лише 1,3% (табл. 1). За рахунок коштів підприємств і організацій навчається менше 1% студентів, що в десятки разів менше, ніж в розвинених країнах.

 

Таблиця 1.

Структура фінансування вищої освіти в Україні

Джерело: розраховано на основі [17]

 

Експерти відзначають, що суттєвою проблемою, яка потребує нагального вирішення, є розпорошеність регулюючих норм у законодавчому полі, відсутність єдиного закону, в якому б визначалися основні напрями і механізми участі роботодавців у професійній освіті. Необхідністю є гармонізація пакету законів, які мають значний вплив на процеси взаємодії роботодавців із закладами вищої освіти (табл. 2).

 

Таблиця 2.

Основні напрями інтеграції роботодавців і закладів вищої освіти

Джерело: розроблено автором

 

Не менш важливим, ніж гармонізація законодавчих норм, для впровадження різних типів інновацій у вищій освіті є залучення фінансових ресурсів із різних джерел та визначення між ними оптимальних пропорцій.

Як вже відмічалося, освіта є змішаним опікуваним благом, яке має індивідуальну та суспільну корисність. Виходячи з цього інвестування в освіту є ключовим фактором економічних і соціальних, інноваційних трансформацій. Тому налагодження ефективної взаємодії між вищими навчальними закладами України та роботодавцями дозволить збільшити інвестиції,  акумулювати їх та спрямувати не лише у підготовку та підвищення кваліфікації працівників, у створення спільних  навчально-науково-виробничих підрозділів тощо, але й для формування фондів цільового капіталу для конкретних цілей інноватизації вищої освіти  (табл. 3).

 

Таблиця 3.

Цілі інноватизації вищої освіти

Джерело: розроблено автором

 

Слід звернути увагу, що в зарубіжних країнах в якості альтернативного позабюджетного джерела використовують ендавмент-фонди, що створюються на засадах благодійності, інвестиційні доходи від розміщення яких у фінансові активи мають право використовуватися для забезпечення освітнього процесу, при тому, що базовий капітал залишається недоторканим.

Але, як показало дослідження реальних економічних умов в Україні, для створення ендавмент-фондів по класичному зразку, підстав поки що немає. Зокрема, в Україні відсутні фінансові та інституційні  умови для впровадження в поточній та середньостроковій перспективі поширених в розвинених країнах сталих (класичних) моделей ендавмент-фондів. Цьому перешкоджає нерозвиненість українського фондового ринку, диспропорції в структурі цінних паперів, де значну частину займають боргові інструменти та незначну акції підприємств, непрозорість транзакцій через низьку питому вагу операцій на відкритому фондовому ринку (менше 10%), висока інфляція, обмежені масштаби благодійництва.

Також слід взяти до уваги, що зарубіжні університети для реалізації моделі  класичних (сталих) ендавмент-фондів перетворилися в самостійних гравців на ринках капіталу та інвестують кошти в цінні папери (акції, облігації), нерухомість, венчурний капітал, хедж-фонди, приватні фонди, інші інструменти фінансового ринку. Навряд чи, українські університети готові до такої ролі.

Але сама ідея ендавменту, на нашу думку, є перспективною. Особливо в контексті посилення ролі роботодавців в підготовці затребуваних спеціалістів та активізації інноваційної діяльності вузів. Тому нами  запропоновано використовувати модернізовані підходи до ендавмет-фондів в Україні, які базуються на розширеному трактуванні процесів формування цільового капіталу та напрямів його інвестування. Розширене трактування цільового капіталу з точки зору джерел його утворення і напрямів використання дозволить збільшити його обсяги та забезпечити цільове інвестування в проекти інноватизації, наукові дослідження, а не у фінансові та матеріальні активи, як того вимагають рамкові умови сталого фонду (ендавменту) (рис. 1).

 

Рис. 1. Складові цільового капіталу для інноватизації вищої освіти

Джерело: розроблено автором 

 

В цьому контексті слід пригадати висловлювання Д. Белла, який підкреслював, що «… у постіндустріальному суспільстві джерела новаторства зосереджуються в інтелектуальних інститутах, в основному в університетах і науково-дослідних установах, а не в колишніх індустріальних корпораціях». Це, на думку Д. Белла перетворює університети у «вартових» суспільства, які відстоюють необхідність управління не фінансовим, а «людським капіталом» [18].

Створення фондів цільового капіталу дозволить збільшити частку фінансування з боку бізнесу та роботодавців в якості цільових ресурсів для інноватизації вищої освіти. Це відповідає світовим тенденціям поступового перенесення тягаря фінансування вищої освіти на приватних інвесторів. В Україні, як і в більшості європейських країн, частка державних коштів перевищує питому вагу приватних. Але кардинально низькою є участь бізнесу в фінансуванні освітньої діяльності. Якщо в Україні – це близько 1-3%, то в розвинених країнах – 10-30%.

Ураховуючи те, що обсяги фінансування освіти в Україні знаходяться на рівні розвинених країн, загальну суму фінансування на даному етапі, на наш погляд, збільшувати не доцільно. Тому пропонується збільшити частку у фінансуванні вищих навчальних закладів приватних фірм і корпорацій (роботодавців) до 10%. При цьому частку домогосподарств пропонується залишити на досягнутому рівні (27-32%), оскільки в Україні спостерігається високий попит на вищу освіту. Також на існуючому рівні доцільно залишити питому вагу місцевих бюджетів (6-7%) через значний дефіцит коштів, який вони відчувають для фінансування професійної освіти.

На величину коштів, на яку збільшиться частка у фінансуванні приватних фірм і корпорацій пропонується зменшити питому вагу державного бюджету у фінансуванні вищої освіти. За таких умов частка державного фінансування закладів вищої освіти знизиться з 70 до 60-62% (табл. 4).

 

Таблиця 4.

Зміна структури фінансування вищої освіти в Україні

Джерело: розраховано на основі [17]

 

Додатково акумульовані кошти приватних компаній і корпорацій можуть бути спрямовані на формування фондів цільового капіталу (ендавментів) для інноватизації вищої освіти (табл. 5).

У таблиці 5 розрахунки проведено на основі припущень, що сума внесків роботодавців розрахована в розмірі 10% від фактичної суми витрат на освіту. Як показали результати, за період 2010-2014 рр. це близько 3-3,8 млрд грн. щорічно. Така сума не буде обтяжливою для роботодавців, оскільки вона становить не більше 2% або від величини прибутку прибуткових підприємств до оподаткування, або чистого прибутку, або витрат на оплату праці. У разі ухвалення рішення про збільшення участі роботодавців у фінансуванні вищої освіти до 10% від загальних обсягів, їх внески можна зафіксувати на рівні 2% від фонду оплати праці, або прибутку, що буде значно менше, ніж в багатьох розвинених країнах.

 

Таблиця 5.

Потенційні можливості формування цільового капіталу (ендавменту) за рахунок роботодавців

Джерело: розраховано автором на основі [17]

 

Ураховуючи реальні перспективи збільшення фінансової участі роботодавців у фінансуванні вищої освіти, можемо припустити збільшення джерел утворення і напрямів використання ендавментів. Оскільки в України ще не визріли умови для створення та управління сталим фондом (ендавментом), як того вимагає класична схема, коли внески (благодійні пожертви) направляються в ендавмент, створюючи недоторканий фонд, а потім інвестуються в цінні папери (акції, облігації), нерухомість, приватні фонди, розміщаються на депозити та в інструменти фінансового ринку, пропонується в поточній та середньостроковій перспективі надати можливість вищим навчальним закладам створювати чотири види  ендавмент-фондів. Зазначені форми дозволять реалізувати інноваційні, інвестиційні, оперативні (освітньо-господарські), реінвестиційні цілі ендавмент-фондів (табл. 6).

Як бачимо, в рекомендованих для утворення в українських вищих навчальних закладах  на поточну та середньострокову перспективу ендавмент-фондів відсутній сталий фонд. Це пов’язано з тим, що сталий фонд цільового капіталу забороняє використовувати основну суму ендавменту, передбачає передачу капіталу в довірче управління, який потім розміщується в інструменти фінансового ринку для отримання інвестиційного доходу. Але такі умови виконати, не тільки проблематично, а й економічно нереально.

 

Таблиця 6.

Види ендавмент-фондів, які можна рекомендувати для створення в Україні в поточній та середньостроковій перспективі

Джерело: розроблено автором на основі [18, 19]

 

Варто звернути увагу, що надані пропозиції йдуть у розріз із нормами чинного законодавства України. Закон України «Про вищу освіту» надає конкретні права засновувати виключно сталі фонди (ендавменти) та розпоряджатися доходами від розміщення цільового капіталу сталих фондів. У розвинених країнах дійсно існують умови для утворення сталих фондів. Головними факторами для їх функціонування є: достатній за обсягами капітал, наявність розвиненого ринку цінних паперів, постійний притік пожертвувань, висока дохідність від розміщення капіталу, традиційно високі наміри громадян до благодійництва.

Виходячи з цього, нами розроблені методичні підходи до формування цільового капіталу (ендавменту), які зумовлені реальними економічними тенденціями в Україні (рис. 2).

 

Рис. 2. Основні методичні підходи до формування цільового капіталу (ендавменту) в національній економіці.

Джерело: розроблено автором

 

У таблицях 7–10 запропоновано комплекс організаційно-правових заходів, які необхідно здійснити шляхом гармонізації норм законодавства з метою створення умов для інноватизації вищої освіти, розвитку вищих освітніх  закладів та створення  ендавмент-фондів в Україні в поточній та середньостроковій перспективі. Слід підкреслити, що в країнах Заходу держава активно підтримує розвиток благодійництва та меценатства, що є ключовою основою для функціонування ендавменту. Так, у Бельгії та Великій Британії передбачено стимулювання спонсорства шляхом вилучення суми, витраченої на рекламу та маркетингові операції, з обсягів, що обкладаються податком. В Австрії та Франції спонсорство трактується як маркетингові витрати компанії на рекламу, що не оподатковуються. У США розмір добродійних пільг складає до 10% доходу компанії; з пожертв у грошовій формі можна отримати податкове вирахування в межах 50% річного доходу, з пожертв не в грошовій формі – 20-30%. В Угорщині дозволено відрахування на меценатство 7 % прибутку підприємств і компаній, Німеччині – 33,2% [20].

 

Таблиця 7.

Інституційне середовище інноватизації вищої освіти

Джерело: розроблено автором

 

Таблиця 8.

Інвестиційні можливості вищих навчальних закладів

Джерело: розроблено автором

 

Таблиця 9.

Інноваційні перспективи вищих навчальних закладів

Джерело: розроблено автором

 

Таблиця 10.

Розвиток інструментів фінансового ринку

Джерело: розроблено автором

 

Висновки. В рамках моделі «потрійної спіралі» Г. Іцковіца рекомендовано посилити тріаду взаємодії «держава-роботодавець-університет». У якості фінансової моделі забезпечення інноватизації вищої освіти запропоновано систему формування фондів цільового капіталу, що базується на ключових принципах ендавменту. Водночас, ураховуючи спірність та ризикованість впроваджувати західну модель класичного (сталого) ендавмент-фонду в Україні, розроблені засади формування інституційного середовища для заснування та функціонування різних типів і видів ендавмент-фондів. У поточній та середньостроковій перспективі вищим навчальним  закладам рекомендовано утворювати не сталий фонд (ендавмент), а «Фонд під спеціальний проект», «Строковий ендавмент-фонд», «Агентський фонд», «Квазіендавмент-фонд». Для цього пропонується внести зміни до пп.2, п.3 ст. 70 Закону України «Про вищу освіту» щодо надання права вищим навчальним закладам утворювати різні типи і види ендавмент-фондів на поточну, середньострокову та довгострокову перспективу, які мають суттєві особливості в системі джерел формування, строках і пропорціях використання базового капіталу та інвестиційного доходу.

Подальші наукові дослідження рекомендується спрямувати в напрямі  удосконалення організаційно-правових умов інвестиційно-інноваційної діяльності вузів, розширення участі роботодавців в освітньому процесі та обсягах фінансування, залучення професійних громадських організацій, що надасть змогу максимально акумулювати внески благодійників та інвесторів з подальшою їх алокацією в проекти інноватизації вищої освіти, що може підвищити роль знанневої функції в становленні інститутів розвитку.

 

Література

1. Закон України від 01.07.2014 р. № 1556-VII «Про вищу освіту» // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2014. – № 37–38. – Ст. 2004. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18

2. Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству та економіці України: В 3т. / За ред..акад. НАН України В.М. Гейця, акад.. НАН України В.П. Семиноженка, чл.-кор. НАН України Б.Є. Кваснюка. – К. : Фенікс, 2007. Т.2: Інноваційно-технологічний розвиток економіи / За ред. акад. НАН України В.М. Гейця,  акад. НАН України В.П. Семиноженка, чл.-кор. НАН України Б.Є. Кваснюка.

3. Баліцька В.В. Тенденції капіталоутворення вітчизняних підприємств  [Текст] / В.В. Баліцька // Науков-технічна інформація. – 2009. – №  2 (40). – С. 37–46

4. Про Рекомендації парламентських слухань на тему: "Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів": Постанова ВР України // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 11. – 148 с.

5. Etzkowitz Н. The Triple Helix: University-Industry-Government Innovation in Action / Н. Etzkowitz // Routledge. – 2010. – 176 P.

6. Семенець Ю. Партнерство бізнесу, держави та університетів як стратегічний ресурс інноваційного розвитку України / Ю. Семенець // Ефективна економіка. – 2015. – № 4. – Режим доступу : http://www. economy.nayka.com.ua

7. Ranga M., Etzkowitz Н. Triple Helix Systems: An Analytical Framework for Innovation Policy and Practice in the Knowledge Society / M. Ranga, H. Etzkowitz. // Industry and Higher Education Special Issue “Innovation policy as a concept for developing economies: renewed perspectives on the Triple Helix system”. – 2013. – №27 (4). – Р. 237–262.

8. Романовський О.О. Феномен підприємництва в університетах світу: монографія/ О.О. Романовський. – Вінниця: Нова книга. – 2012. – 504 с

9. Теоретико-методологічне обгрунтування ефективних фінансово-економічних моделей розвитку вищої школи / монографія (рукопис) ; за заг. ред. чл.-кор. НАПН України, д-ра екон. наук., проф. І.М. Грищенка. – К., 2015. – 260

10. Холявко Н. І. Сектор вищої освіти в системі інноваційного розвитку національної економіки / Н. І. Холявко // Економіка і управління. – 2014. – №1. – С. 33–37.

11. Розвиток підприємництва в Україні / П. Гайдуцький, Ю. Лупенко, В. Баліцька, В. Мельник, С. Демченко. – К. : Нора-друк, 2003. – 248 с.

12. Leydesdorff L. The Triple Helix of University-Industry-Government Relations [Електронний ресурс] / L. Leydesdorff // Encyclopedia of Creativity, Innovation, and Entrepreneurship. – 2013. – Режим доступу: http://www.leydesdorff.net/th1gg2/th1gg2.pdf.

13. Інноваційна Україна 2020 : національна доповідь / за заг. ред. В.М. Гейця та ін. ; НАН України. – К., 2015. – 336 с. : табл., рис.

14. Lisbon European Council – Presidency Conclusions: 23 and 24 march 2000 // European Parliament [Електронний ресурс]. –  Режим доступу:  http://www.europarl.europa.eu/summits/lis1_en.htm

15. Chair’s Summary from the Meeting of the Education Chief Executives. Copenhagen, 22 to 23 September. Paris: OECD, 2005 [Електронний ресурс]. –  Режим доступу: http://www.oecd.org/edu/35557211.pdf

16. Ринок праці та освіта: пошук взаємодії : [зб. наук. ст. / наук. ред. І. Л. Петрова]. – К. : Таксон, 2007. – 200 с

17. Офіційний сайт Державної служби статистики України. [Електронний ресурс] / Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/

18. Чугунов А.В. Развитие информационного общества: теории, концепции и программы: Учебное пособие. – СПб. : Ф-т филологии и искусств СПбГУ, 2007. – 98 с.

19. Шевченко Л. Ендавмент-фонди в інвестиційній стратегії зарубіжних університетів / Л. Шевченко // Україна: аспекти праці. – 2015. – № 1. – С. 8–16. – С. 11.

20. Розвиток благодійництва в сучасній Україні / Національний інститут стратегічних досліджень / Аналітична записка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://niss.gov.ua.

 

References.

1. The Verkhovna Rada of Ukraine (2014), The Law of Ukraine "Pro vyshchu osvitu", Vidomosti Verkhovnoi Rady, vol. 37–38, p. 2004, [Online], available at:  http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18

2. Heits, V.M. and others (2007), Stratehichni vyklyky ХХІ stolittia suspilstvu ta ekonomitsi Ukrainy [Strategic Challenges of the XXI century society and economy in Ukraine], : vol. 2, Feniks, Kyiv, Ukraine.

3. Balitska, V.V. (2009), "Tendentsii kapitaloutvorennia vitchyznianykh pidpryiemstv",  Naukov-tekhnichna informatsiia, vol. 2 (40), pp. 37–46

4. The Verkhovna Rada of Ukraine (2011), "Pro Rekomendatsii parlamentskykh slukhan na temu: "Stratehiia innovatsiinoho rozvytku Ukrainy na 2010-2020 roky v umovakh hlobalizatsiinykh vyklykiv", Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, vol. 11, p. 148.

5. Etzkowitz N. The Triple Helix: University-Industry-Government Innovation in Action / N. Etzkowitz // Routledge. – 2010. – 176 P.

6. Semenets, Yu. (2015), "Partnerstvo biznesu, derzhavy ta universytetiv yak stratehichnyi resurs innovatsiinoho rozvytku Ukrainy", Efektyvna ekonomika, vol. 4, [Online], available at: http://www. economy.nayka.com.ua

7. Ranga M., Etzkowitz N. Triple Helix Systems: An Analytical Framework for Innovation Policy and Practice in the Knowledge Society / M. Ranga, H. Etzkowitz. // Industry and Higher Education Special Issue “Innovation policy as a concept for developing economies: renewed perspectives on the Triple Helix system”. – 2013. – #27 (4). – pp. 237–262.

8. Romanovskyi, O.O. (2012), Fenomen pidpryiemnytstva v universytetakh svitu [The phenomenon of entrepreneurship in universities in the world], Nova knyha, Vinnytsia, Ukraine, p. 504.

9. Hryshchenko, I.M. (2015), Teoretyko-metodolohichne obgruntuvannia efektyvnykh finansovo-ekonomichnykh modelei rozvytku vyshchoi shkoly [Theoretical and methodological basis of effective financial and economic models of development of higher education], Kyiv, Ukraine, p.260.

10. Kholiavko, N. I. (2014), "Sektor vyshchoi osvity v systemi innovatsiinoho rozvytku natsionalnoi ekonomiky", Ekonomika i upravlinnia, vol.1, pp. 33–37.

11. Haidutskyi, P. Lupenko, Yu. Balitska, V. Melnyk, V. and Demchenko, S. (2003), Rozvytok pidpryiemnytstva v Ukraini [The development of business in Ukraine], Nora-druk, Kyiv, Ukraine, p. 248.

12. Leydesdorff L. The Triple Helix of University-Industry-Government Relations / L. Leydesdorff // Encyclopedia of Creativity, Innovation, and Entrepreneurship. – 2013. – [Online], available at: http://www.leydesdorff.net/th1gg2/th1gg2.pdf.

13. Heits, V.M. and others (2015), Innovatsiina Ukraina 2020 : natsionalna dopovid [Ukraine Innovation 2020: National Report],  NAN Ukrainy, Kyiv, Ukraine, p.336.

14. Lisbon European Council – Presidency Conclusions: 23 and 24 march 2000 // European Parliament [Online], available at: http://www.europarl.europa.eu/summits/lis1_en.htm

15. Chairs Summary from the Meeting of the Education Chief Executives. Copenhagen, 22 to 23 September. Paris: OECD, 2005 [Online], available at: http://www.oecd.org/edu/35557211.pdf

16. Petrov, I. L. (2007), Rynok pratsi ta osvita: poshuk vzaiemodii [The labor market and education: interaction Search], Takson, Kyiv, Ukraine, p.200.

17. State Statistics Service of Ukraine, [Online], available at:  http://www.ukrstat.gov.ua/

18. Chugunov, A.V. (2007), Razvitie informacionnogo obshhestva: teorii, koncepcii i programmy [The development of the information society: the theory, concepts and programs], F-t filologii i iskusstv SPbGU, SPb., Russia, p. 98.

19. Shevchenko, L. (2015), "Endavment-fondy v investytsiinii stratehii zarubizhnykh universytetiv",  Ukraina: aspekty pratsi, vol. 1, pp. 8–16, p. 11.

20. "Rozvytok blahodiinytstva v suchasnii Ukraini", Natsionalnyi instytut stratehichnykh doslidzhen, [Online], available at: http://niss.gov.ua.

 

Стаття надійшла до редакції 19.06.2016 р.