УДК 657

 

Ж. В. Прокопенко,

к. е. н., докторант кафедри обліку і аудиту Житомирського державного технологічного університету, м. Житомир

 

ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ НЕБАНКІВСЬКИХ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ ЯК ІНСТИТУЦІЙ ФІНАНСОВОГО РИНКУ ТА ОСНОВА ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ КРАЇНИ

 

Zh. Prokopenko,

Ph.D., doctoral student of Accounting and Auditing Zhytomyr State Technological University,  Zhitomir

 

BUSINESS ACTIVITIES NBFIS AS INSTITUTIONS AND BASIS OF FINANCIAL MARKET ECONOMIC GROWTH

 

Дослідженно господарську діяльність небанківських фінансових установ як інституцій фінансового ринку та основи економічного зростання країни, виявлено основні моменти становлення та розвитку вітчизняного ринку фінансових послуг. Встановлено, що ринок небанківських фінансових послуг почав свій розвиток, ще за часів перебування території України під владою Російської Імперії та Австрійської Імперії, в результаті чого було сформовано періодизації ринку небанківських фінансових установ. Аналіз праць дослідників, дозволив виявити різні класифікації небанківських фінансових установ, та дає підстави стверджувати про відсутність єдиної думки щодо даної проблеми. Вивчивши підходи авторів, виявлено переваги та недоліки, а також встановлено невідповідність ряду класифікаційних ознак сучасним умовам і потребам. З огляду на це, розроблено та запропоновано класифікацію небанківських фінансових установ в розрізі організаційно-правового аспекту та функціонального, де виділено десять та сім класифікаційних ознак відповідно. Дана класифікація найбільш повно характеризує діяльність вітчизняних небанківських фінансових установ, адже при розробці класифікаційних ознак враховано весь спектр особливостей їх діяльності.

 

Research economic activity non-bank financial institutions as financial market institutions and the foundations of economic growth, revealed the main points of the formation and development of the domestic financial services market. Established that non-banking financial services market began its development in the time of stay in Ukraine by the Russian Empire and the Austrian Empire, resulting in a market was formed periodization non-bank financial institutions. Analysis of papers researchers revealed the different classifications of non-bank financial institutions and gives reason to believe the lack of consensus on the issue. After examining the approaches the authors found advantages and disadvantages, and the discrepancy established a number of classifications modern conditions and needs. With this in mind, designed and classification of non-banking financial institutions in terms of organizational and legal aspects and functional, which highlight ten and seven classifications, respectively. This classification is most closely describes the activities of domestic non-bank financial institutions, for the development of classification criteria take into account the whole range of features of their activities.

 

Ключові слова: Небанківські фінансові установи, фінансові установи, фінансові послуги, фінансовий ринок.

 

Keywords: Non-bank financial institutions, financial institutions, financial services, financial market.

 

 

Постановка проблеми. Проблема впливу фінансового ринку на економічне зростання була досить актуальна і до кризових явищ, а в сучасних умовах її актуальність тільки зросла. Феномен відриву фінансового ринку від реальної економіки і формування, так званого, фіктивного капіталу був помічений ще К. Марксом, хоча і стосувався більшою мірою ринку цінних паперів, ніж інших сегментів фінансового ринку, зокрема небанківських фінансових установ.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням розвитку фінансового ринку та ринку небанківських фінансових установ приділяли значну увагу провідні економісти світу, характеризуючи різні прояви фінансового капіталу: Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Б. Беллон, Ф. Морган, Ж. Парана, А. Берлі, Г. Мінза, Д. Котца, М. Оппенгеймера, Р. Фітча, П. Кругман і М. Обствфельда, М. Блауга, Р. Гордона, Н. Калдор, Е. Ліндаля, Ч. Льюіса, С. Нігана, П. Трескотта, Е. Уаттакера, Е. Бем-Баверк, К. Маркс, Дж. Ст.Мілль, Дж. М.Кейнс, І. Фішер, Дж. Р.Хікс, У. Шарпа і Г. Марковіца, К. Мертона, Р. Роберта і М. Шоулза, І.А. Дарушіна, А.Б. Забулонова, Д.В.Новоженова, А.Д. Радигіна, Я.Ш. Паппе, С.П. Перегудова , А.Н. Соколова, Дж. Уілсон, Р. Фіндлі, Р.М. Ентова, Р. Коуз, О. Уильямсон, Р. Нельсон, Д. Норт, С. Уінтер, Дж. Ходжсон, Тр. Еггертссон.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою статі є дослідження господарської діяльності небанківських фінансових установ як інституцій фінансового ринку та основа економічного зростання..

Виклад основного матеріалу дослідження. Розвиток фінансового ринку в цілому та його складової - ринку фінансових послуг, які надаються небанківськими фінансовими установами досить чітко прослідковується в контексті еволюції форм капіталу і виконуваних ними функцій. На рубежі XIX-XX ст. зростання обсягів виробництва і викликана ним потреба в мобілізації значних обсягів капіталу знайшли відображення в процесах концентрації і централізації капіталу в реальному секторі економіки, а також у розвитку банківської сфери. Фінансовий капітал, що виник як результат злиття промислового і банківського капіталу, став самостійним предметом дослідження ряду економічних шкіл і течій, які розглядали його як одну з ключових категорій економічної науки і застосовували метод історичного аналізу (Н.И. Бухарин, Р. Гильфердінг, П.Р. Кругман, В.І. Ленін, М. Обстфельд і ін.). Такий підхід дозволив трактувати фінансовий капітал як один з факторів поступального розвитку суспільства (Т. Веблен, Дж. Гобсоном, В. Зомбарт, Дж. Коммонс, У. Мітчелл і ін.). Взаємодія суб'єктів реального і фінансового секторів економіки, а також зростаюча роль фінансового капіталу в розвитку суспільства досліджені в працях А. Берлі, Д. Котца, Г. Мінза, Ф. Морена, М. Оппенгеймера і ін. Макроекономічний підхід до аналізу капіталу як фактора рівноваги економіки представлений в роботах Дж.М. Кейнса і представників кейнсіанської школи, що дало початок дослідженню інституційних форм реалізації фінансового капіталу в різних секторах економіки[9].

Одночасно з дослідниками фінансового капіталу як самостійної категорії в економічній науці присутній альтернативний підхід до його аналізу, заснований на запереченні самостійності даної форми капіталу і віддає перевагу аналізу конкретних механізмів його реалізації (М. Блауг, Р. Гордон, Н. Калдор, Е. Ліндаль, Е. Уайттакер і ін.). В рамках даного напрямку особлива увага приділялася аналізу фінансової структури капіталу (Д. Дюран, М. Міллер, Ф. Модільяні і ін.), Агентської проблеми (М. Йенсен, У. Меклинг і ін.), Автономії інвестицій менеджерів (М. Бейкер , Дж. Веглер, Д. Джентер і ін.), Імітаційної поведінки економічних агентів (С. Біхчандані, І.А. Бланк, Д. Хіршляйфер і ін.). Теорія фондового ринку отримала розвиток в роботах Г. Александера, Ф.Е. Блока, Дж. Бейлі, Л.Дж. Гітмана, М.Д. Джонка, Р.У. Колба, С. Коттла, Р.Ф. Мюррея, Дж.І. Фіннерті і ін.

Вивчивши основи розвитку капіталу в працях вчених можна представити наступний підхід до еволюції капіталу, що є основою вивчення історичних аспектів розвитку та функціонування небанківських фінансових установ як інститутів його формування та використання (табл. 1).

 

Таблиця 1.

Еволюція домінуючих форм капіталу та його функцій

 

На сучасному етапі фінансовий ринок придбав значну самостійність, змінився характер його взаємодії з реальним сектором економіки. Це відбувається за двома напрямками:

‑ по-перше, через «загальну віртуалізацію», як економіки, так і соціальної сфери. Стосовно фінансового ринку, цей процес виражається в віртуалізації ринкової оцінки реальних активів, що має лише непряме відношення до них, а також у розвитку ринку спекулятивних фінансових інструментів, у тому числі похідних;

‑ по-друге, другий напрямок обумовлений особливостями прийняття інвестиційних рішень. Асиметричність інформації, стихійна або рукотворна, породжена нею невизначеність, що властиві фінансовому ринку, є основними факторами, що визначають не тільки його динаміку, а й існування. В результаті, канали впливу фінансового ринку на реальний сектор економіки та економічне зростання виявляються в залежності від суб'єктивних переваг учасників ринку, заснованих на недостатньої інформації про об'єкт інвестування [13].

Ці чинники не скасовують впливу фінансового ринку на реальний сектор економіки. Однак процеси, що відбуваються у фінансовому секторі, часто розглядаються дослідниками у відриві від їх макроекономічних наслідків, незважаючи на те, що і сучасний, і минулі фінансові кризи переконливо демонстрували вплив фінансового ринку як на загальну економічну динаміку, так і на стан реального сектора економіки.

«Зростання національної економіки на ринкових засадах залежить від ефективної діяльності як банківських, так і небанківських фінансових установ. Банківський сектор з його тривалою історією функціонування продовжує відігравати головну роль у забезпеченні економіки фінансовими ресурсами. Водночас роль небанківських фінансових установ, що з'явилися у період переходу національної економіки на ринкові засади функціонування, залишається досить обмеженою. У 90-ті роки минулого століття така ситуація пояснювалася тим, що в умовах повної невизначеності з капіталізацією суб'єктів господарювання та великих ризиків інвестування насамперед банки могли наповнювати реальний сектор грошовими ресурсами. Однак на сьогодні, коли закінчилися приватизаційні процеси у реальному секторі і національна економіка погребує довгострокового і дешевого капіталу для забезпечення інноваційних процесів, суттєво підвищується роль небанківських фінансових установ. Акумульовані фінансові ресурси, як свідчить приклад перехідних економік Центральної Європи (Угорщина, Чехія. Польща), слугують додатковим ефективним джерелом економічного зростання в країні. У зв'язку з цим важливо дослідити особливості діяльності небанківських фінансових установ, зокрема їх вплив на економічне зростання в Україні» [21].

Фінансово-економічна криза 2008 року стала приводом до того, що уряди багатьох країн на національному та міжнародному рівні поставили питання про необхідність регулювання фінансового ринку. Дана обставина свідчить про завершення багаторічного етапу в розвитку фінансового ринку, який характеризувався лібералізацією фінансової діяльності в сукупності з розвитком обчислювальної техніки та інформаційних технологій, що використовуються для здійснення операцій на фінансовому ринку, появою похідних цінних паперів і універсалізацією функцій фінансових організацій. За визначенням, фінансовий ринок являє собою сукупність ринкових відносин з купівлі-продажу фінансових ресурсів, що забезпечують їх переміщення від вкладників до позичальників і сприяють тим самим створенню інвестицій. Сутність фінансових ресурсів проявляється в русі грошових коштів, які використовуються економічними агентами в процесі розподілу і перерозподілу національного доходу. Підсумком функціонування фінансового ринку на рубежі ХХ-ХХІ з'явилася деформація його економічної ролі [1].

У той же час, в сучасних умовах залучення коштів є невід'ємною частиною фінансування діяльності реального сектора економіки. Оновлення виробничих потужностей, необхідне в умовах стрімкого технологічного розвитку, виключно за рахунок власних коштів є досить складним, з огляду на невисоку, порівняно з фінансовим сектором, рентабельність підприємств [13].

Фінансовий ринок в тій чи іншій мірі виконує кілька основних функцій: перерозподільну, забезпечуючи трансформацію заощаджень в інвестиції, інформаційну, функцію ринкового ціноутворення, функцію перерозподілу ризику [13].

Фінансово-кредитні установи як професійні учасники фінансового ринку присутні в усіх його сегментах: на кредитному і валютному ринках, ринку цінних паперів та ринку похідних фінансових інструментів, формують попит на фінансові ресурси та фінансові активи, визначаючи рівноважну ціну на них. Разом із суб'єктами інфраструктури фінансового ринку вони формують його організаційно - інституційну основу, забезпечуючи виконання різноманітних посередницьких та допоміжних функцій щодо купівлі-продажу фінансових інструментів та активів, фінансових послуг [3].

Історично фінансовий ринок сформувався для того, щоб сприяти перерозподілу фінансових ресурсів в найбільш перспективні галузі, забезпечуючи тим самим внесок в економічне зростання і підвищуючи ефективність економіки. Тому фінансовий ринок містить у собі потенціал як фактор інноваційного розвитку економіки.

В результаті еволюції фінансовий ринок на сучасному етапі свого розвитку перейшов на нову якість функціонування, яке характеризується деформацією його економічної ролі. Ця деформація проявляється в наступному:

‑ по-перше, відбувається зростання значущості фінансового ринку в економіці. Він перестає виконувати роль лише інфраструктурного елемента економічної системи, що забезпечує безперервність відтворювального процесу та обслуговуючого торгівлю товарами і послугами. З рангу обслуговуючих, фінансовий ринок переріс у самостійний елемент, що задає тон світовій економіці. Зростання значущості фінансового ринку проявляється в зростанні частки фінансового сектора в світовому ВВП, зростання доходів від операцій на фінансових ринках, прискорення темпів зростання обсягів операцій на фінансових ринках, порівняно з операціями на ринках товарів;

‑ по-друге, масштабний розвиток фінансового ринку призвів до його відриву від реального сектора економіки. Причиною цьому послужила поява фінансових інновацій, бурхливе зростання спекуляцій на валютних курсах, акції та інші фінансові інструменти. Відбувається перевищення темпів зростання показників фінансового ринку над аналогічними показниками реальної економіки і відступ фінансового ринку від нормального виконання своїх функцій. Процентна ставка, що формується на фінансовому ринку, перевершує темпи економічного зростання, а отже, відбувається відрив значної частини фінансових ресурсів від відтворювального процесу і перетікання їх в спекулятивну сферу;

‑ по-третє, зміщення акценту суті функціонування фінансового ринку з області забезпечення реальною виробництва необхідними ресурсами в область спекулятивних операцій;

‑ по-четверте, зростання фінансового ринку за рахунок спекулятивної складової веде до підвищення нестабільності і концентрації ризиків економічної системи в цілому. Тому фінансовий ринок став значущим джерелом циклічних коливань ділової активності. Саме даний прояв деформації економічної ролі фінансового ринку зумовило активізацію розробки напрямків з регулювання фінансового ринку на міжнародному рівні і рівні окремих країн. Основні зусилля держав спрямовані на підвищення прозорості фінансового ринку, зменшення системного ризику, підвищення захищеності інвесторів, розширення охоплення регулювання сегментів і сфер фінансового ринку, зміцнення міжнародного співробітництва в галузі попередження і розв'язання економічних криз.

 «Небанківські фінансові установи зайняли свою нішу на ринку фінансових послуг: одні перебрали на себе частину функцій банків (кредитні спілки та більшість фінансових компаній), інші - надають послуги з фінансового посередництва відмінні від банківських (страхові компанії, недержавні пенсійні фонди). Послуги, які є аналогом банківських надаються такими фінансовими установами за більш спрощеною процедурою, що також виступає на користь їх існування» [21]. Проте дані фінансові установи є не новими гравцями на ринку. Так, вивчивши наукову літературу нами визначено наступні періоди розвитку ринку небанківських фінансових послуг (рис. 1).

 

Рис. 1. Періодизація розвитку ринку небанківських фінансових установ

 

 З огляду на дані зазначені на рис.1 доцільно зауважити, що ринок небанківських фінансових послуг в Україні представлений у вигляді послуг з кредитування спілками, заснованих на кооперативних засадах; діяльності установ недержавного пенсійного забезпечення, компаній з фінансового лізингу тощо, що надаються та споживаються в даному секторі економіки.

Харламова А.О. вказує, що «важливе місце у фінансових системах переважної більшості країн належить небанківським фінансово-кредитним установам, які в останні десятиліття набувають усе більшого розвитку. Спрямовуючи кошти від суб'єктів, які заощадили, до суб’єктів - позичальників, небанківські кредитно-фінансові установи мають велике значення в сучасній економіці. В розвиненому ринковому господарстві вони вступають у пряму конкуренцію з банками, оскільки здатні надавати своїм клієнтам такі самі послуги і забезпечувати при цьому більшу надійність вкладів» [20]. В свою чергу, Бондар Ю.А. доводить, що дані установи є конкурентами для банків, зазначаючи: «в сучасній економіці важливу роль у спрямуванні коштів від суб’єктів, які заощадили, до суб'єктів - позичальників відіграють небанківські кредитно-фінансові установи. Поліщук Є. наголошує, що «нині важко уявити розвинену економіку без таких суб'єктів ринку як фінансові посередники. Серед них важливе місце посідають небанківські фінансові установи. На рівні з банками на них покладено виконання важливих функцій. Зокрема, вони с постачальниками грошових ресурсів на фінансових ринках. Тому вони с потужним потенціалом розвитку інших галузей економіки. На жаль, в Україні небанківські фінансові установи не досягли прийнятного рівня розвитку, тобто такого, щоб вони обслуговували у повній мірі потреби суб'єктів господарювання у фінансових послугах. Не зважаючи на наявність відповідного законодавства, залишаються досі відкритими питання щодо класифікації небанківських фінансових установ» [15].

Ринок фінансових послуг є пріоритетним сектором вітчизняної економіки, адже беззаперечним є той факт, що в країнах Західної Європи, США та розвинених країнах світу, значну питому вагу валового національного продукту створюють фінансові посередники, до яких належать банківські та небанківські фінансові установи. Банківська діяльність почала розвиватися швидше і тривалий час відігравала головну роль у забезпеченні фінансовими ресурсами вітчизняної економічної системи. Натомість, функціонування небанківських фінансових установ суттєво обмежувався, особливо за часів існування командної та перехідної економіки. Як стверджує Хомутенко А.В. [21] «У 90-ті роки минулого століття така ситуація пояснювалася тим, що в умовах повної невизначеності з капіталізацією суб‘єктів господарювання та великих ризиків інвестування насамперед банки могли наповнювати реальний сектор грошовими ресурсами. Однак на сьогодні, коли закінчилися приватизаційні процеси у реальному секторі і національна економіка потребує довгострокового і дешевого капіталу для забезпечення інноваційних процесів, суттєво підвищується роль небанківських фінансових установ. Акумульовані фінансові ресурси, як свідчить приклад перехідних економік Центральної Європи (Угорщина, Чехія, Польща), слугують додатковим ефективним джерелом економічного зростання в країні». З огляду на підвищення значення небанківських фінансових установ та суттєвий вплив на на формування національного продукту та зростання економіки в цілому, важливим, на даному етапі, є дослідження особливостей їх діяльності. Будь-яке науково дослідження повинно базуватися на науково обґрунтованій класифікації та чітко визначених класифікаційних ознаках об’єкта дослідження, в даному випадку небанківських фінансових установ. Доцільно зауважили Н.В. Прохар та Ю.О. Ночовна [16] , що «практичне значення класифікації переоцінити не можливо». Дійсно, класифікація є основою групування та систематизації масиву даних та є інструментом визначення взаємозв’язків між групами об’єктів, що в свою чергу, дозволить сформувати дієву систему контролю та аналізу, і на основі чого здійснювати ефективне управління даними об’єктами з урахуванням їх особливостей. Зважаючи на зазначене доцільно здійснити проаналізувати існуючі класифікації учасників ринку фінансових послуг та виокремити підходи вчених з метою визначення приналежності фінансових посередників до відповідних елементів фінансової системи.

Зокрема, А.В. Хомутенко [21] виділяє чотири класифікаційні ознаки, а саме: відповідно до статусу інвестора, за характером проведення фінансових операцій, за рівнем спеціалізації та за інституційною структурою фінансового ринку. Відповідно до статусу інвестора визначають індивідуальних та професійних інвесторів. В свою чергу, за характером проведення фінансових операцій – депозиторські установи, ощадні установи контрактного типу та інвестиційні посередники. Натомість, за рівнем спеціалізації – спеціалізовані та інтегровані фінансові посередники. За інституційною структурою фінансового ринку, учасників фінансового ринку поділяють на три групи: емітенти – юридичні особи, місцеві органи самоврядування, держава в особі уповноважених органів; інвестори – інституціональні інвестори, які включають інститути спільного інвестування, інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інші фінансові установи; професійні учасники фондового ринку, які забезпечують торгівлю цінними паперами, управління активами інституціональних інвесторів, організацію торгівлі на фондовому ринку та депозитарну діяльність.

Школьник І.О. [23] наводить класифікацію фінансових установ, відповідно до якої виділяє банківські фінансові установи та небанківські фінансові установи. Небанківські фінансові установи, відповідно до класифікації, наведеної Школьником І.О. [23], поділяються на страхові компанії, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, кредитні спілки та лізингові компанії. Слід зазначити, що класифікаційних ознак автор не наводить. Зазначені дослідником установи є фінансовими посередниками. Як стверджує П.М. Рубанов [17] «Стрімкий розвиток фінансових відносин призводить до зростання різноманіття видів фінансових посередників, які пропонують свої послуги на ринку. Існує велика кількість класифікацій фінансових посередників залежно від критеріїв їх поділу. Загалом останнім часом сформувалося два загальні підходи до класифікації фінансових посередників: суб'єктний, де в основу класифікації покладено принцип віднесення фінансових установ до певних груп за схожістю операцій, які вони здійснюють, та функціональний підхід, де основним критерієм віднесення фінансової станови до тієї чи іншої групи фінансових посередників служить виконання певних функцій».

Школьник І.О. [22] також розглядає небанківські фінансові установи в контексті фінансових посередників та виділяє класифікаційну ознаку - за характером здійснення операцій. Відповідно до даної класифікаційної ознаки дослідник [22] поділяє небанківські фінансові установи на депозиторські установи, до яких відносить класичні комерційні банки, ощадні установи, кредитні спілки; ощадні установи контрактного типу, які, в свою чергу, поділяються на страхові компанії зі страхування життя, страхові компанії, що забезпечують інші види страхування, недержавні пенсійні установи та інвестиційні посередники, в розрізі яких виділяють інвестиційні фонди, інвестиційні банки та компанії з управління активами.

Схожу класифікацію наводить Дорош О.Л. [7], поділяючи небанківські фінансові інститути на договірні, в розрізі яких виділяють страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, довірчі товариства); інвестиційні, до яких відносять інвестиційні фонди та компанії, фінансові, лізингові і факторингові компанії та  депозитні, тобто кредитні спілки та будівельні товариства. Дорош О.Л. [7] зазначаючи класифікацію, наводить конкретно класифікацію небанківських фінансових установ, на відміну від Школьник І.О. [22], який досліджує фінансові установи та наводить розгалужену їх класифікацію.

Доцільно розглянути класифікацію фінансових посередників, зокрема, міжнародну класифікацію, що сформувалася в США. Відповідно до даної класифікації, в розрізі класифікаційної ознаки в залежності від пропонованого виду фінансових послуг, фінансових посередників поділяють на депозитні установи, контрактно-ощадні інститути та інвестиційних посередників. До депозитних установ відносять банки, які, в свою чергу, поділяють на комерційні та ощадні; кредитні спілки та ощадно-позикові інститути. Натомість, до контрактно-ощадних установ належать, відповідно до зазначеної класифікації, пенсійні фонди та страхові компанії. В свою чергу, до інвестиційних посередників належать інвестиційні банки, фінансові компанії та іпотечні банки. Слід зазначити, що основна відмінність вітчизняної класифікації фінансових посередників та класифікації, прийнятою в США є відсутність в останній поділу на банківські та небанківські фінансові установи. Також доцільно зауважити, що основним критерієм поділу міжнародної класифікації є пропонований вид фінансових послуг. Характеризуючи дану класифікацію, П.М. Рубанов [17, с. 205] стверджує про її функціональність, адже як зазначає автор, «чітко виділяються три основні функції: зберігання і примноження заощаджень, захист майнових інтересів у разі настання певних подій та інвестиційна функція». Дійсно, дана класифікація є функціональною, однак, з огляду на рівень розвитку ринку фінансових послуг в Україні, є недостатньо адаптованою, адже, на практиці, немає чіткого розмежування функцій вітчизняних фінансових посередників.

Що стосується іноземної літератури, то Фредерік Мишкін [26] класифікує небанківських фінансові установи на страхові компанії, пенсійні фонди, пайові (взаємні) фонди, фінансові компанії (торгові фінансові компанії, компанії по роботі із споживчим кредитом, факторингові компанії), державні фінансові посередники (федеральні кредитні агентства), установи, що працюють на ринку цінних паперів (інвестиційні банки, брокери та дилери, біржі). Слід зазначити, що автор не розглядає такі небанківські фінансові установи як кредитні спілки, ломбарди та довірчі товариства, однак, цілком очевидно, що зазначені фінансові посередники дослідник [26] відносить до компаній по роботі зі споживчим кредитом. Погоджуємося з думкою Корнєєва В.В. [12], який зазначає, що «у різних країнах до числа небанківських інститутів належать відмінні за назвою, але однакові за ринковими ознаками організації, це інвестиційні (фінансові) компанії та фонди, страхові та трастові компанії, позичково-ощадні асоціації, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо».

Натомість, М.М. Буднік, Л.С. Мартюшева, Н.В. Сабліна [4] схиляються до думки, що до небанківських фінансово-кредитних установ належать кредитні спілки, страхові компанії, інститути спільного інвестування, ломбарди, Пенсійний фонд України та довірчі товариства. Однак, вважаємо недоцільним поділяти небанківські фінансові установи на фінансові і кредитні, адже кредитні є складовою фінансової системи. З іншого боку, пенсійне забезпечення, відповідно зазначеного підходу, забезпечується лише бюджетною установою – Пенсійним Фондом України, однак, на сьогодні, після проведення пенсійної реформи, в Україні може здійснюватися і недержавне пенсійне забезпечення.

На основі проведено аналізу праць М. Дубиної [8], О. Бали та О. Цізди [2], доцільно навести класифікацію фінансових посередників, що діють безпосередньо на вітчизняному ринку фінансових послуг. Зокрема, автори поділяють фінансових посередників на банківські та парабанківські установи. До банківських установ належать Національний банк України та комерційні банки, останні, в свою чергу, поділяються на універсальні та спеціалізовані. Натомість до спеціалізованих комерційних банків, автори відносять іпотечні, інноваційні, інвестиційні та ощадні банки. В свою чергу, в розрізі парабанківських фінансових посередників виділяють страхові установи, кредитні та інвестиційні установи. До страхових установ відносять пенсійні фонди та страхові компанії, натомість, до інвестиційних установ – інвестиційні компанії та інвестиційні фонди. В свою чергу, в розрізі кредитних установ, виділяють кредитні спілки, ломбарди, фінансові, лізингові та факторингові компанії.

Думку щодо поділу фінансових установ на банківські та парабанківські установи, зазначають О. Вовчак та Л. Крентовська [6] та стверджують, що «що парабанківські установи потрібно ділити на страховий сектор (страхові компанії та пенсійні фонди), кредитні установи (фінансові компанії, кредитні спілки, ломбарди, факторингові компанії, лізингові компанії), інвестиційні установи (інвестиційні компанії та інвестиційні фонди)». Зокрема, дослідники [6, с. 8], виділяють десять класифікаційних ознак фінансових посередників, а саме: за характером діяльності, за формою власності, за юридичним статусом, за організаційною формою, за метою діяльності, за територією діяльності, за участю у формування пропозиції грошей, залежно від переліку обслуговування учасників ринку, залежно від органу влади, що проводить контроль за фінансовою діяльністю та за відповідністю чинному законодавству. За класифікаційною ознакою – за характером діяльності виділяють кредитно-інвестиційні та допоміжні (опосередковані) фінансові установи. За формою власності розрізняють державні, приватні та акціонерні фінансові посередники, в свою чергу, за юридичним статусом – юридичні та фізичні особи. В розрізі організаційних форм, О. Вовчак та Л. Крентовська [6], виділяють акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, приватні підприємства та спеціальні відділи (філії та представництва). За класифікаційною ознакою – за метою діяльності, фінансові посередники поділяються за даною класифікацією, на тих, що мають на меті отримання прибутку та тих, що мають на меті задоволення потреб суб'єктів у фінансових послугах. В свою чергу, в розрізі класифікаційної ознаки – за територією діяльності, фінансових посередників автори поділяють на всеукраїнських, регіональних та міжнародних. За участю у формуванні пропозиції грошей, розрізняють банки, небанківські фінансово-кредитні та допоміжні установи, а в залежності від переліку обслуговування учасників ринку – спеціалізовані та універсальні фінансові посередники. Відмінну від інших класифікаційних ознак, О. Вовчак та Л. Крентовська [6], зазначають залежно від органу влади, що проводить контроль за фінансовою діяльністю, в розрізі якої виділяють Національний банк України, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку. За відповідністю чинному законодавству розрізняють, відповідно до класифікації [6], легальних, напівлегальних та нелегальних фінансових посередників. Класифікація авторів [6] є достатньо детальною та адаптованою під сучасний стан на вітчизняному ринку, а остання класифікаційна ознака, в розрізі якої виділяють легальних, напівлегальних та нелегальних фінансових посередників є характеристикою даного ринку. Адже, функціонування будь-яких суб’єктів в тіні, не лише створюють загрозу для розвитку конкретного сектору економіки, а і, зважаючи на відсутність будь-яких платежів до бюджету країни, унеможливлюють оцінку достовірного економічного зростання в цілому.

Рубанов П.М. [17], у ході класифікації фінансових посередників, також виділяє парабанківські установи, до яких відносить: кредитні установи, інвестиційні установи, страхові установи.. Автор, до кредитних установ включає кредитні спілки, ломбарди, фінансові компанії, лізингові компанії та факторингові компанії, в свою чергу, інвестиційні установи поділяє на інвестиційні компанії та інвестиційні фонди, а страхові установи – на страхові компанії та пенсійні фонди. Перелік фінансових установ, наведених Рубановим П.М. [17] є достатньо повним та таким, що відображає функціональне призначення кожної окремої небанківської фінансової установи.

На думку М.Г. Назарової [14], небанківські посередники доцільно поділяти на: страхові компанії та компанії перестрахування, пенсійні фонди, лізингові фірми, трастові (довірчі) рахунки; страхові біржі та компанії перестрахування, що об'єднані в синдикати або консорціуми, які працюють як біржі; взаємні фонди, холдинги, фінансово-промислові групи. Втім, зазначена вище класифікація має декілька суперечливих моментів, в першу чергу це стосується трастових (довірчих рахунків), які не є фінансовими посередниками та фінансово-промислові групи, що по суті не являються також небанківськими фінансовими установами, а навпаки – небанківські фінансові установи можуть бути частиною фінансово-промислової групи.

З огляду на дослідження небанківських фінансових установ, слід звернути увагу на думку З.Г. Ватаманюка та О.Л. Дорош [5,с. 98-102], які зазначають, що «Появі та розвитку небанківських інститутів на ринку фінансових послуг сприяють, як правило, три причини: ріст доходів населення; активний розвиток ринку цінних паперів; надання цими установами спеціальних послуг, яких не можуть надавати банки». Зважаючи на кризовий стан сучасної економічної системи, значно загальмувався розвиток даних установ та, як наслідок, розвиток ринку фінансових послуг.

Юровський В. [25] у праці «Еволюція грошей»  виділяє наступні небанківські фінансові установи, а саме: трастового характеру, фінансові компанії ймовірнісного характеру, кредитно-ощадні установи взаємодопомоги, кредитні установи, що надають кредити під заставу тих чи інших цінностей, пенсійні фонди, страхові компанії, кредитно-карткові компанії тощо. До фінансових установ трастового характеру, автор відносить взаємні фонди, коштами яких розпоряджаються компанії з управління активами, а до фінансових компаній ймовірнісного характеру - лотерейні, букмекерські компанії та ігрові дома. В свою чергу, кредитно-ощадні установи взаємодопомоги – це каси взаємодопомоги, а кредитні установи, що надають кредити під заставу тих чи інших цінностей – ломбарди. Підхід Юровського В. [25] дозволяє охарактеризувати небанківські фінансові установи з функціональної точки зору, проте, дана класифікація є не повною, адже відсутній ряд небанківських фінансових установ, наприклад, таких як кредитні спілки, лізингові компанії, установи, що здійснюють пенсійне забезпечення та ін.

В свою чергу, С.К. Реверчук [10] до небанківських фінансових установ відносить страхові компанії, довірчі товариства, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, факторингові компанії, лізингові компанії, а також ломбарди. Проте, зважаючи на те, що до фінансових послуг відносять також пенсійне забезпечення – доцільно включати до складу небанківських фінансових установ – компанії, що пропонують дані послуги, це і держане пенсійне забезпечення, що здійснюється Пенсійним Фондом України та недержавне пенсійне забезпечення, що безпосередньо здійснюється зазначеними установами.

Сисоєва Л.Ю. [19] включає фінансових посередників (банківські та небанківські фінансові установи) до складу інфраструктурних фінансових посередників. В свою чергу, небанківські фінансові установи поділяє на: страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, небанківські кредитні установи, лізингові компанії, інститути спільного інвестування та компанії з управління активами.

Натомість, Г.М. Шовкопляс [24] в ході класифікації ринку фінансових послуг, виділяє класифікаційну ознаку - залежно від виду фінансових послуг та активів (як окремого критерію), які мають місце на цьому ринку, з метою деталізації та усунення ймовірних ризиків, поділяє ринок фінансових послуг на ринки: банківських послуг; страхових послуг; інвестиційних послуг; операцій з цінними паперами;  кредитних послуг та інших види ринків, що забезпечують обіг фінансових активів. Автор [24] зазначає, що «кожен виділений ринок можна розбити на окремі сектори. В основу виділення того чи іншого сектора може бути покладено конкретний вид фінансового активу або фінансової послуги, з урахуванням того, що один і той самий фінансовий актив може бути товаром декількох ринків».

Відповідно до підходу, наведеного Каракуловою І.С. [11], небанківські фінансові установи слід поділяти за сімома класифікаційними ознаками, а саме: за формою власності, за способом організації, за територіальним розміщення, за категоріями клієнтів, яким надаються послуги, за тривалістю дії, за формами та за типами послуг. Зокрема, за формою власності небанківські фінансові посередники поділяють на державні, недержавні або приватні, а за способом організації – організовані централізовано, організовані децентралізовано та ті,, які організовані самостійно. В свою чергу, за територіальним розміщенням, Каракулова І.С. [11], виділяє небанківські фінансові посередники, що функціонують: у межах певної території, ті, які функціонують на території всієї держави та такі, які здійснюють свою діяльність як на території всієї держави, так і за її межами. В розрізі класифікаційної ознаки – за категоріями клієнтів, яким надаються послуги автор визначає небанківських фінансових посередників, що надають послуги юридичним особам, юридичним та фізичним особам та установи, що надають свої послуги фізичним особам. В свою чергу, за тривалістю дії, небанківські фінансові посередники поділяються на тих, що діють у реальному часі, з відстрочкою на визначений період часу та таких, що діють з відстрочкою на невизначений період часу. В розрізі класифікаційної ознаки за формами, автор [11] виділяє небанківські фінансові посередники, що здійснюють залучення коштів суб'єктів господарювання, надають послуги як залучення коштів, так і кредитування та надають інвестиційні послуги, послуги довірчого управління, поручительства та технічно-посередницькі послуги у сфері грошового обігу. Натомість, за типами послуг, небанківські фінансові посередники, відповідно даної класифікації, поділяють на тих, що надають послуги страхування, недержавного пенсійного забезпечення, інвестиційні послуги, ломбарди, кредитні спілки та інші послуги фінансових компаній.

Зважаючи на проаналізований обсяг літературних джерел та вивчення класифікаційних ознак, наведених як вітчизняними, так і зарубіжними авторами, вважаємо за доцільне, запропонувати власне бачення класифікації небанківських фінансових установ із урахуванням всього спектру особливостей їх діяльності (рис.2).

 

Рис. 2. Запропонована класифікація небанківських фінансових установ

 

Таким чином, було розроблено класифікацію небанківських фінансових установ та виділено ряд класифікаційних ознак, з організаційно-правової точки зору та функціонального призначення. Зокрема, в розрізі організаційно-правового аспекту виділено десять класифікаційних ознак, а саме: в залежності від правового положення; за юридичним статусом; за формою власності; за належністю капіталу та контролю; в залежності від організаційної форми; в залежності від сфери діяльності; за метою діяльності; за приналежністю до промислових фінансових груп; за юридичним статусом та за відповідністю законодавству. Натомість, в розрізі функціонального аспекту, запропоновано сім класифікаційних ознак: в залежності від характеру послуг, що надаються; в залежності від форми послуг, що надаються; залежно від пропонованого виду послуг; в залежності від переліку обслуговування учасників ринку; за участю в інвестиційних процесах; в залежності від категорії клієнтів, яким надаються послуги та за характером діяльності. Дана класифікація побудована з урахуванням особливостей діяльності вітчизняних небанківських фінансових установ та найбільш повно характеризує даних суб’єктів господарювання з точки зору організаційних, правових та функціональних аспектів.

Доцільно зауважити, що з огляду на відсутність у небанківських фінансових установ статусу банків, зважаючи на те, що вони не виконують комплексу базових операцій на ринку грошей, немає потреби в контролі їх діяльності на тому рівні, що здійснюється за банківською діяльність. Однак, дані установи мають принципове значення в ході розв’язання завдань щодо забезпечення ряду банківських послуг на ринку.

Небанківські фінансово-кредитні інститути в економічному функціонуванні держави представлені лізинговими, факторинговими компаніями, кредитними спілками, касами взаємної допомоги, ломбардами, страховими компаніями, недержавним пенсійними фондами. Діяльність кожної із зазначених інституцій в вкрай важливою у функціонування соціального та економічного секторів держави. Зважаючи на зміни в національній економічній політиці в частині пенсійного забезпечення, зменшення інвестиційної активності на ринках цінних паперів та потребою в формуванні інноваційного суспільства, а також необхідність модернізації національної економіки є потреба в більш глибокому вивченні таких суб’єктів ринку небанківських фінансових послуг як лізингові компанії, інвестиційні та фінансові компанії та недержавні пенсійні фонди.

Одним із видів небанківських фінансово кредитних установ є лізингові компанії. Лізингові компанії є фінансово-кредитними формуваннями, що досить поширені в західних країнах. Вони займаються купівлею обладнання, транспортних засобів, споруд виробничого та невиробничого призначення, які дорого коштують, та наданням їх в оренду з правом наступного викупу. Для придбання машин і устаткування лізингові компанії використовують власні та позичкові кошти. Лізинг забезпечує підприємствам можливість одержати необхідне устаткування без значних разових витрат грошових коштів, що є неминучими при звичайній купівлі [18].

Інвестиційні компанії здійснюють кредитування малих та середніх фірм. їх інвестиційні програми розраховані, як правило, на недовготривалий період і здійснюються в невеликих масштабах, на відміну від інвестиційних банків. Інвестиційні компанії бувають двох видів: відкритого та закритого типу. В першому випадку інвестиційні компанії зобов'язуються викупити свої акції у акціонерів, в другому – ні. Пенсійні фонди створюються для виплати пенсій працівникам і службовцям. Створення таких фондів дозволяє зменшити податкові платежі фірми та використовувати їх для купівлі акцій інших компаній, що забезпечує зміцнення фінансової могутності даної компанії. У західних країнах пенсійні фонди створюються приватними та державними корпораціями, фірмами та підприємствами для виплат пенсій та допомоги працівникам і службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій пенсійних фондів. У пенсійних фондах західних країн акумулюються значні кошти, які інвестуються переважно в акції акціонерних компаній як на національному, так і на міжнародному ринках позикових капіталів. Профспілкові фонди є самостійною ланкою західної кредитної системи. Уряд заохочує розвиток пенсійних фондів, тому що частина їх резервів розмішується у короткострокові і довгострокові цінні папери [3].

Таким чином, основні напрями діяльності сучасних небанківських фінансових установ пов'язані з акумуляцією заощаджень населення шляхом залучення коштів на вклади, випуску власних акцій, облігацій, продажу страхових полісів; кредитуванням певної сфери економіки або господарської діяльності, групи населення; наданням іпотечних кредитів: організацією пенсійного та соціального забезпечення населення; здійснення операцій в рамках кредитної взаємодопомоги.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі. Отже, в ході дослідження господарської діяльності небанківських фінансових установ як інституцій фінансового ринку та основи економічного зростання країни, виявлено основні моменти становлення та розвитку вітчизняного ринку фінансових послуг, які, в свою чергу покладено в основу періодизації ринку небанківських фінансових установ. Аналіз праць дослідників, дозволив вивчити різні класифікації небанківських фінансових установ, на основі яких розроблено класифікацію даних установ в розрізі організаційно-правового аспекту та функціонального, де виділено десять та сім класифікаційних ознак відповідно. Дана класифікація найбільш повно характеризує діяльність вітчизняних небанківських фінансових установ, адже при розробці класифікаційних ознак враховано весь спектр особливостей їх діяльності.

 

Література.

1. Арістова Є.В. Теоретичні основи взаємозв’язку сегментів фінансового ринку Росії: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. екон. наук. / Э.В. Арістова – Томськ. – 2014. – 22 с.

2. Бала О. Фінансове посередництво в Україні: сутність та види / О. Бала, О. Цізда // Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. – Вип. 20.6. – С. 169—174

3. Бондар Ю.А. Небанківські фінансово-кредитні установи як складова кредитної системи [Електронний ресурс] / Ю.А. Бондар. – Режим доступу: https://www.pdaa.edu.ua/sites/default/files/nppdaa/spec2013/061.pdf

4. Буднік M.M. Фінансовий ринок. Навчальний посібник / M.M. Буднік, Л.С. Мартюшева, H.B. Сабліна.  – Харків, Вид. ХНЕУ, 2007. – 334 c.

5. Ватаманюк З.Г. Небанківські фінансові інститути у країнах Західної Європи / З.Г. Ватаманюк, О.Л. Дорош // Фінанси України. – 2003. – №12. – С. 98-106

6. Вовчак О. Фінансове посередництво: економічна сутність та класифікація / О. Вовчак, Л. Крентовська // Вісник Національного банку України. – №8. – 2012. С.4-9

7. Дорош О.Л. Небанківські фінансові інститути в економічній системі України: автореф. дис. канд. екон. наук: 08.01.01 / О.Л. Дорош. – Львів, 2003. – 22 с.

8. Дубина М. В. Удосконалення класифікації фінансових посередників в Україні [Електронний ресурс] / М. В. Дубина. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vcndtu/Ekon/ 2009_39/25.html

9. Заппарова З.М. Особливості функціонування фінансового капіталу в умовах неоіндустріалізаціі Російської економіки: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук. – Казань, 2014. – 22 с.

10. Інституційна інвестологія: Навч. посібник/ За заг. Ред. д-ра екон. наук., проф. С.К. Реверчука. К.: Атіка, 2004. – 208 с.

11. Каракулова І.С. Небанківські фінансові установи на ринку фінансових послуг України: дис. канд. екон. наук: 08.00.08 / І.С. Каракулова. – Київ, 2008. – 234 с.

12. Корнєєв B.B. Кредитні та інвестиційні потоки капіталу на фінансових ринках / B.B. Корнєєв. – Київ, 2003, – 376 c.

13. Мануйлов К.Е. Теоретические аспекты оценки влияния финансового рынка на экономический рост в современных условиях : дис. … канд. экон. наук. / К.Е. Мануйлов. – Москва, 2014. – С. 18.

14. Назарова М.Г. Статистика финансов: учебник / М.Г. Назарова. – Издательство Омега Л, Москва, 2007. – 464 с.

15. Поліщук Є. Класифікація небанківських фінансових установ / Є. Поліщук // Ринок цінних паперів України. – 2012. – № 12. – С. 3-8.

16. Прохар Н.В. Облік доходів, витрат і фінансових результатів: проблеми теорії та практики: [монографія] / Н.В. Прохар, Ю.О. Ночовна. – Полтава: РВВ ПУЕТ, 2011. – 257 с

17. Рубанов П.М. Види та роль фінансових посередників на сучасному етапі розвитку фінансової системи / П.М. Рубанов // Вісник Запорізького національного університету. – №3(15). – 2012. – С. 204-209.

18. Свириденко А. Стан та перспективи розвитку страхового ринку в Україні [Текст] / А. Свириденко // Фінанси України. – 2008. – № 4. – С. 146-147.

19. Сисоєва Л.Ю. Банки України в інтеграційних процесах та інвестиційному ринку [Текст]: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. економ. наук: 08.00.08 – гроші, фінанси і кредит / Л.Ю. Сисоєва; ДВНЗ «УАБС НБУ». – Суми, 2011. – 22 с.

20. Харламова А.О.  Особливості діяльності небанківських фінансово-кредитних установ в Україні / А. О. Харламова // Інвестиції: практика та досвід. - 2013. -№ 23. - С. 57-60.

21. Хомутенко А.В. Небанківські фінансові установи – учасники ринку фінансових послуг / А.В. Хомутенко // Розвиток фінансових методів державного управління національною економікою: зб.наук.праць. – Донецьк: ДонДУУ. – 2009. – Т. 10. – Вип. 126. – С. 277-284.

22. Школьник І.О. Фінансовий ринок України: сучасний стан і стратегія розвитку: монографія / І.О. Школьник. – Суми: ВВП «Мрія 1» ТОВ, УАБС НБУ, 2008. – 348 с.

23. Школьник І. О. Стратегія розвитку фінансового ринку України [Текст] : дис. … докт. екон. наук: 08.00.08 / І. О. Школьник. – Суми, 2008. – 440 с.

24. Шовкопляс Г.М. Засади поділу ринку фінансових послуг залежно від системи органів регулювання в Україні та країнах ЄС / Г.М. Шовкопляс // Право та інновації. – 2014. – № 3 (7). – С. 105-112.

25. Юровский В. Эволюция денег: денежное обращение в эпоху изменений / В. Юровский. –  Издательство: ГроссМедиа, 2005г. – С. 56

26. Economics of Money, Banking, and Financial Markets, 10th Edition. 2009. – P. 880.

 

References.

1. Aristova, Ye.V. (2014), “The theoretical basis of the relationship segments of the financial market in Russia”, Abstract of Ph.D. dissertation, economy, Toms'k, Russia.

2. Bala, O. and Tsizda, O. (2010), “Financial intermediation in Ukraine: the nature and types”, Naukovyj visnyk NLTU Ukrainy, Vol. 20.6, pp. 169-174.

3. Bondar, Yu.A. (2013), “Non-bank financial institutions as part of the credit system” , available at: https://www.pdaa.edu.ua/sites/default/files/nppdaa/spec2013/061.pdf (Accessed 18.08.2016)

4. Budnik, M.M. Martiusheva, L.S. and Sablina, H.B. (2007), Finansovyj rynok [Financial market], KhNEU, Kharkiv, Ukraine.

5. Vatamaniuk, Z.H. and Dorosh, O.L. (2003), “Non-bank financial institutions in Western Europe”, Finansy Ukrainy, vol.12. pp. 98-106.

6. Vovchak, O. and Krentovs'ka, L. (2012), “Financial intermediation: economic nature and classification”, Visnyk Natsional'noho banku Ukrainy, Vol. 8, pp.4-9

7. Dorosh, O.L. (2003), “Non-bank financial institutions in the economic system of Ukraine”, Abstract of Ph.D. dissertation, economy, L'viv, Ukraine.

8. Dubyna, M.V. (2009), “Improving classification of financial intermediaries in Ukraine” , available at:  http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vcndtu/Ekon/ 2009_39/25.html (Accessed 18.08.2013)

9. Zapparova, Z.M. (2014), “Features of the functioning of financial capital in terms of industrialization of the economy”, Abstract of Ph.D. dissertation, economy, Kazan', Russia.

10. Reverchuka, S.K. (2004), Instytutsijna investolohiia [Institutional investolohiya], Atika, Kyiv, Ukraine.

11. Karakulova, I.S. (2008), “Non-bank financial institutions in the financial services market Ukraine”, Abstract of Ph.D. dissertation, economy, Kyiv, Ukraine.

12. Kornieiev, B.B. (2003), Kredytni ta investytsijni potoky kapitalu na finansovykh rynkakh [Credit and investment capital flows in the financial markets], Kyiv, Ukraine.

13. Manujlov, K.E. (2014), Theoretical aspects of the assessment of the impact of financial markets on economic growth in modern conditions, Abstract of Ph.D. dissertation, economy, Moskow, Russia.

14. Nazarova, M.H. (2007) Statystyka fynansov [Finance Statistics], Yzdatel'stvo Omeha L, Moskva, Moskow, Russia.

15. Polischuk, Ye. (2012), “The classification of non-banking financial institutions”, Rynok tsinnykh paperiv Ukrainy, Vol.12, pp. 3-8.

16. Prokhar, N.V. and Nochovna, Yu.O. (2011), Oblik dokhodiv, vytrat i finansovykh rezul'tativ: problemy teorii ta praktyky  [Revenue, expenses and financial results: problems of theory and practice], RVV PUET, Poltava, Ukraine.

17. Rubanov, P.M. (2012) “Types and role of financial intermediaries in the current development of the financial system”,  Visnyk Zaporiz'koho natsional'noho universytetu, vol. 3(15), pp. 204-209.

18. Svyrydenko, A. (2008), “Status and prospects of the insurance market in Ukraine”, Finansy Ukrainy, vol. 4, pp. 146-147.

19. Sysoieva, L.Yu. (2011), “Banks Ukraine in integration processes and investment market”, Ph.D. Thesis, Money, finances and credit, DVNZ «UABS NBU», Sumy, Ukraine.

20. Kharlamova, A.O. (2013). “Features of non-bank financial institutions in Ukraine”, Investytsii: praktyka ta dosvid, vol. 23. pp. 57-60.

21. Khomutenko, A.V. (2009), “Non-bank financial institutions - members of the financial services market”,  Rozvytok finansovykh metodiv derzhavnoho upravlinnia natsional'noiu ekonomikoiu: zb.nauk.prats', DonDUU, Donets'k, Ukraine, Vol. 126, pp. 277-284.

22. Shkol'nyk,  I.O. (2008), Finansovyj rynok Ukrainy: suchasnyj stan i stratehiia rozvytku [The financial market of Ukraine: Current State and Development Strategy], VVP «Mriia 1» TOV, UABS NBU, Sumy, Ukraine.

23. Shkol'nyk, I.O. (2008), “The development strategy of Ukraine's financial market”, Abstract of Ph.D. dissertation, economy, Sumy, Ukraine.

24. Shovkoplias, H.M. (2014), “The principles of division of the financial services market based on the system of regulation in Ukraine and the EU”, Pravo ta innovatsii, Vol. 3 (7), pp. 105-112.

25. Jurovskij, V. (2005), Jevoljucija deneg: denezhnoe obrashhenie v jepohu izmenenij [The evolution of money: money circulation in the era of change], Izdatel'stvo: GrossMedia, Moskow, Russia.

26. Mishkin, F.C. (2009), Economics of Money, Banking, and Financial Markets, 10th Ed., Columbia University, NY, USA.

 

Стаття надійшла до редакції 19.08.2016 р