EnglishНа русском

Ефективна економіка № 12, 2015

Переглянути у форматі pdf

ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ
О. І. Сахненко

УДК 37.014.54

 

О. І. Сахненко,

cтарший викладач кафедри економічних дисциплін,

Національна академія Національної гвардії України, м. Харків

 

ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ

 

O. I. Sakhnenko,

Senior teacher of the department of economic subjects,

Academy of Internal Troops of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine, Kharkiv

 

STATE SUPPORT FOR THE DEVELOPMENT OF THE KNOWLEDGE ECONOMY

 

У статті досліджено роль держави у підтримці розвитку освіти як визначального чинника формування економіки знань. Розглянуто деякі особливості і сучасні тенденції розвитку вищої освіти за кордоном. Виділено закономірності в співвідношенні заробітної плати і рівня освіти. Проаналізовано чинники, що знижують економічну віддачу від освіти. Розглянуто різні канали і механізми розподілу державних коштів в систему освіти. Представлені фактори інвестиційного потенціалу системи вищої освіти. Запропоновано рекомендації щодо вдосконалення механізму фінансування системи вищої освіти.

 

In the article the role of state in supporting the development of education as a determining factor in the formation of knowledge economy is investigated. Some peculiarities and the modern tendencies of higher education development abroad are considered. The patterns in the wage ratio and level of education are identified. The factors that reduce the economic benefits of education are analyzed. The different channels and mechanisms for the allocation of state investment in education are considered. The factors of the investment potential of the system of higher education are presented. The recommendations in the direction of improving the mechanism of funding for higher education are proposed.

 

Ключові слова: економіка знань, освіта, людський капітал, держава, економічне зростання.

 

Keywords: knowledge economy, education, human capital, state, economic growth.

 

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. В ХХІ ст. найпотужнiшою рушiйною силою економiчного розвитку i нарощування конкурентоспроможностi країн на мiжнародних ринках стає виробництво знань, нагромадження та їх практичне використання. Успiшнiсть вибору та реалiзації iнноваційної стратегiї держав у значнiй мiрi визначається значною роллю вищої освіти в побудовi наукоємних економiчних систем, суспiльним визнанням iдеї унiверситету, його зв’язком з оновленням технологiй здобуття знань.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Актуальність соціально-економічних процесів в сфері вищої освіти на межі ХХ – ХХІ ст. посилюють iнтерес до дослідження різних аспектів розвитку вищої освіти. Цим аспектам присвячені праці українських вчених Андрущенка В., Грішнової О., Данилишина Б., Згуровського М., Кременя В., Лібанової Е., Ніколаєнка М., Новікової В., Оболенської Т., Семів Л., Сидоренка О. та ін.

Питанням здатності освіти впливати на зайнятість, добробут населення, національний доход, економічне зростання присвячені роботи А. Сміта, В. Петті, Д. Рікардо, К. Маркса, Дж. Стігліца, Т. Шульца, Г. Беккера, П. Скотта, Л. Туроу та ін.

Активне дослідження сфери освіти знайшло відображення в роботах сучасних авторів: В. Г. Кременя, В. П. Андрущенко, В. І. Астахової, Е. В. Астахової, Л. Н. Герасиної, О. Л. Яременко, І. В. Тимошенкова, В. С. Журавського та ін.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою статті є дослідження ролі держави у підтримці розвитку освіти як визначального чинника формування економіки знань.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обгрунтуванням отриманих наукових результатів. Перспективи свiтової економiки в XXI ст. визначаються характером переходу всiх країн до постiндустрiальної стадiї розвитку продуктивних сил – економіки знань, де превалюють наука, освіта, сфера послуг тощо. Виробництво матеріальних благ, безумовно, збереже свою значимість, але його економічна ефективність буде визначатися використанням висококваліфікованих кадрів, нових знань, технологій і методів управління.

Економіка, заснована на знаннях, означає, що головний її ресурс – людина, яка здатна здобувати знання, що має їх творчо застосовувати, а також брати участь в процесі створення і використання нових знань. Така людина може бути підготовлена тільки ефективною системою освіти, орієнтованої в майбутнє. Тому спочатку передумовою, а потім й імперативом переходу цивілізації в новий якісний стан стає випереджальний розвиток освіти.

Як свідчить досвід багатьох країн світу, успішність переходу до ефективної економіки, заснованої на знаннях, завжди визначалася рівнем освіченості населення країни. Кореляція високих темпів економічного зростання і масштабів інвестицій в освітній комплекс і науку характерна для розвинених країн з ринковою економікою. Так, в Китаї освіту стали розглядати в останні роки у якості вирішальної умови економічного процвітання нації, так як саме вона дозволяє задовольняти потреби в добре підготовленої робочої сили і перш за все в кадрах висококваліфікованих фахівців [2, с. 6]. Досвід таких країн, як Гонконг, Сінгапур, Південна Корея підтверджує, що ставка на iнвестицiї в освіту i охорону здоров’я є найбiльш ефективною стратегією економічного розвитку. Наприклад, в Японії 1% збільшення витрат на освіту призводить до 2,5% зростання ВНП [3, с. 22]. Американці, стурбовані високою конкурентоспроможністю Японії, визнають, що справжніми джерелами прогресу країни не є протекціонізм, не копіювання чужих ідей, а використання можливостей власної системи освіти. Прогрес суспільства та системи освіти – взаємозалежні [4, с. 69]. Державні витрати на освіту в Україні в 2011 р. склали 6,2% обсягу ВВП, в Ісландії – 13,1%, США – 13,8%, Данії – 14,9%. Крім того, за рівнем доходів Україна відноситься до країн, конкурентоспроможність яких базується на інтенсивному використанні факторів виробництва і у яких обсяг ВВП на душу населення становить близько 3000 дол. США. Для порівняння, поруч знаходяться такі країни як Молдова, Вірменія, Грузія, Таджикистан [5].

Освіта є життєво необхідною інвестицією в розвиток потенціалу людини і умовою забезпечення сталого зростання економіки. Тому держава має бути зацікавлена в появі доступної, якісної освіти і професійного навчання для всіх жителів країни [6, с. 31]. Для населення iнвестицiї в освiту означають можливiсть працевлаштування, для пiдприємств – забезпечення кадрами, для держави – засiб рiвномiрного розподiлу продуктивних сил. Ми вважаємо, що основна мета будь-яких проектiв, пов’язаних з системою освiти – це підвищення якості, доступності та ефективності освіти. У кожному окремому випадку необхiдно дотримуватися правила триєдностi.

В Україні до недавніх пір практично не розглядався зв’язок між рівнем доходу і рівнем отриманої освіти. Сьогодні ситуація починає змінюватися: рівень доходу людини в більшості випадків безпосередньо залежить від рівня освіти.

Можна виділити ряд закономірностей в співвідношенні заробітної плати і рівня освіти: заробітки сильно корелюють з освітою: в кожній віковій групі більш освічені працівники заробляють більше, ніж менш освічені (сьогодні в Україні настільки жорсткій залежності немає); заробітки збільшуються з віком, досягаючи піку, а потім незначно знижуються або залишаються на одному рівні; заробітки ростуть з віком в більшій мірі для більш освічених працівників; чим вище рівень освіти, тим пізніше досягається максимум заробітків [7, с. 29].

Щорічно навчання працівника в школі чи у вузі дає йому, за даними російського дослідника В. Марцинкевича, «освітню надбавку» до його основних або довічних доходів. У самому загальному вигляді розмір цієї надбавки на кожен наступний рік навчання коливається від 5 до 15%. Більш того, не має значення, в якому секторі економіки зайнятий працівник, оплата його праці знаходиться в строгій, статистично визначеній залежності від рівня його освіти [8, с. 18].

Однак економічна віддача від освіти не завжди однакова. Ось кiлька факторів, що її знижують: якість освіти може бути низькою, або знання та навички, набуті пiд час навчання, можуть не відповiдати вимогам ринку. Це означає, що iнвестиції в людський капiтал були недостатньо ефективними, було створено менше людського капiталу, в результатi чого суспільство і його окремі члени отримають нижчу вiддачу; при низьких темпах економiчного зростання в країні може спостерiгатися недостатнiй попит на накопичений людський капiтал. Тому людський капiтал працiвникiв (освіта і навички) виявляється незатребуваним i не отримує вiдповідної винагороди; в країнах з економiкою централiзованого планування, включно з Україною, рiзниця в заробiтній платi працівників з більш високим і більш низьким рiвнем освiти або професiоналізму нерідко навмисно зводилася до мінiмуму в інтересах збереження відносної рiвності доходiв, хоча і зашкоджуючи iнтересам стимулювання якісної праці.

Існують різні канали і механізми розподілу державних коштів в систему освіти. Використовувані в практиці фінансування освіти різноманітні методи і форми «передачі» державних асигнувань умовно можна класифікувати в такий спосіб [9, с. 12]:

- фінансування здійснюється під витрати навчального закладу, в цьому випадку фінансові потоки з бюджетів безпосередньо надходять до установи освіти – виробникам освітніх послуг;

- посередником між бюджетом і навчальним закладом виступає сам учень – споживач послуг освіти, який «приносить» до навчального закладу певну суму бюджетних асигнувань на освіту при подушному виділенні бюджетних коштів;

- рух бюджетних фінансових потоків носить опосередкований характер у разі надання учням різних форм державної фінансової підтримки;

 - держава встановлює форми непрямої підтримки навчальних закладів та учнів через надання різноманітних пільг.

Інвестицiї в сферу освiти розглядаються в даний час в якості одного з головних джерел примноження особистого та нацiонального багатства. Багатофункціональний, багатоцільовий характер системи вищої освіти вимагає використання різних фінансових механізмів, їх оптимального поєднання, що дозволить не тільки підвищити ефективність витрат бюджетних коштів, які виділяються на розвиток системи вищої освіти, а й залучити додаткові позабюджетні джерела, підвищити її інвестиційну привабливість [10].

Інвестиційний потенціал української системи вищої освіти складають такі чинники: успадкування, відтворення, збільшення і тиражування наукових знань, культурних цінностей і норм; здатність передбачити потреби суспільства і ринку праці в кваліфікованих фахівцях; пошук «своєї» ніші, сфер пристосування, нових напрямків діяльності, відкриття нових нетрадиційних спеціальностей; гнучкість і вміння реагувати на зміни «соціального замовлення»; процес структурно-змістовної перебудови, модернізація освіти; розширення меж, форм і рівнів безперервної освіти для всіх на протязі усього життя; розвиток інтелектуально-творчих можливостей особистості в процесі освітньої діяльності; формування генерації фахівців, здатної здійснювати якісні зміни в сфері своєї діяльності, в системі господарювання, в культурі праці, в соціальному устрої [11, с. 10].

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі. З метою пiдвищення iнвестиційної привабливостi сфери вищої освіти України, на наш погляд, навiть в умовах штучно створеної обмеженостi фiнансових ресурсiв у вітчизняній економіці, вже сьогодні необхшдно вдосконалювати механiзм фiнансування системи освiти за наступними напрямками:

1. Стимулювати економiчну самостшйність ВНЗ шляхом збiльшення різноманiтності організаційно-правових форм освітніх організацій.

2. Визначити прiоритетність інвестування в iнноваційну дiяльність в освіті.

3. Підвищити якiсть кадрового корпусу системи вищої освіти.

4. Створити умови для участi громадських iнститутів в управлiнні освiтою.

5. Забезпечити бiльшу прозорiсть процесів фінансово-господарського управлiння освітнiми установами, створити умови для публiчного звiтування про роботу ВНЗ.

Створення подібних механізмів і стимулів буде не тільки сприяти полiпшенню загальної фінансово-економічної ситуацiї в системі вищої освіти України, а й забезпечить умови для зростання її сприйнятливостi до запитів суспiльства і ринку працi, що, безумовно, позитивно вплине на якість освiтнього процесу.

Таким чином, для формування в Україні економіки знань, перш за все, необхідно розробити та впровадити ефективну державну програму пiдтримки освіти, яка повинна бути орієнтована на створення більш сприятливого інституцiйного режиму та посилення основних конкурентних переваг економiки України. В данiй програмі слiд визначити основні пріоритетні завдання щодо розбудови економiки знань.

 

Літератури.

1. Черных С. А. Человеческий капитал: реалии настоящего и необходимость развития в будущем. [Електронний ресурс]. – Режим доступа:  http://www.creativeconomy.ru/articles/3057/

2. Вифлеемский А. Б. Образовательный комплекс как основа экономического роста в России // Экономика образования. – 2005. – № 3. – C. 5–9.

3. Сумарокова Е. В. Образование и экономический рост // Высшее образование сегодня. – 2004, № 12.– С. 18–23.

4. Колпаков В., Анисимов О. Лидерство – фактор общественного развития // Персонал.– 2005, № 4.– С. 68–73.

5. Подра О. П. Інвестиції в людський капітал як чинник підвищення якості життя. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/PSPE/2012_2/Podra_212.htm

6. Шишов С. А. Инновационное общество и образование // Экономика образования. – 2007. – № 2. – С. 26–32.

7. Сумарокова Е. В. Инвестиции в человеческий капитал // Высшее образование сегодня. – 2004. – № 3. – С. 28–33.

8. Шабатин И. И. Образование как главный резерв развития общества /
И. И. Шабатин // Экономика образования. – 2002. – № 5. – С. 18–23
.

9. Ишина И. В. Модели финансирования образования / И. В. Ишина // Экономика образования. – 2003. – № 4. – С. 7–23.

10. Кузнецова Е. Образование детей – один из самых надежных и эффективных видов инвестиций как для родителей, так и для детей. [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://hghltd.yandex.com/yandbtm?url.

11. Пузиков В. Инвестиционный потенциал образования / В. Пузиков // Высшее образование в России. – 2001. – № 2. – С. 10–17.

 

References.

1. Сhernuh S.A. “Human capital: the realities of the present and the need for development in the future”, [Online], available at: http://www.creativeconomy.ru/articles/3057/

2. Vifleemskiy A.B. (2005) “Educational complex as a basis of economic growth in Russia”, Jekonomika obrazovanija, vol. 3, pp. 59.

3. Symarokova E.V. (2004) Education and Economic Growth, Vysshee obrazovanie segodnja, vol. 12, pp. 18–23.

4. Kolpakov V., Anisimov O. (2005) “Leadership a factor of social development”, Personal, vol. 4, pp. 68–73.

5. Podra O. P. “Investment in human capital as a factor in quality of life. [Online], available at: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/PSPE/2012_2/Podra_212.htm

6. Shishov S. A. (2007) “An innovative society and education”, Jekonomika obrazovanija, vol. 2, pp. 26–32.

7. Symarokova E.V. (2004) “Investment in human capital”. Vysshee obrazovanie segodnja, vol. 3, pp. 28–33.

8. Shabatin I.I. (2002) “Education as the main reserve of the development of society”, Jekonomika obrazovanija, vol. 5, pp. 18–23.

9. Ishina I. V. (2003) “Models of education funding”, Jekonomika obrazovanija, vol.  4, pp. 7–23.

10. Kyznecova E. “The education of children - one of the most reliable and effective types of investment for both parents and children alike”. [Online], available at: http://hghltd.yandex.com/yandbtm?url.

11. Pyzikov V. (2001) “Investment potential of education”, Vysshee obrazovanie v Rossii, vol.  2,  pp. 10–17.

 

Стаття надійшла до редакції 14.12.2015 р.